Тема 7. Управління проблемними кредитами

 

7.1. Сутність поняття «проблемний кредит». Причини та наслідки проблемних кредитів

7.2. Організація управління проблемною кредитною заборогованістю

7.3. Методи управління проблемними кредитами

7.4. Правові аспекти здійснення претензійно-позовної роботи банку з проблемними кредитами

 

 7.1. Якщо під банківським кредитом розуміють грошовий капітал банку, що передається у тимчасове користування на умо­вах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільо­вого характеру використання, то для простоти розуміння під проблемними кредитами можна визнавати ті, з приводу яких виникла ситуація невиконання зазначених умов.

Прояви роблемності обслуговування кредиту позичальниками можуть мати різноманітний характер, і, на нашу думку, їх доцільно поділяти на ознаки фінансового та нефінансового змісту (див. рис. 7.1).

Такі ознаки ще не свідчать про перехід кредиту в розряд проблемних, проте вони є попередниками (передвісниками), на які має обов’язково звернути увагу кредитний менеджмент  банку.

Отже, проблемний кредит – це борг, в обслуговуванні якого банком виявлені та підтверджені ознаки проблемності (фінансові або нефінансові), внаслідок чого існує висока ймовірність прострочення сплати основної частини чи нарахованих до сплати відсотків, чи вірогідність несплати основного боргу та/або нарахованих відсотків.

Основними причинами виникнення проблемних кредитів,що допущені з боку банківської установи є:

1. Пільгове кредитування інсайдерів.

2. Агресивна кредитна політика банку.

3. Недотримання основних принципів (умов) кредитування.

4. Недостатня інформація про позичальника.

5. Недоліки під час погашення позик.

6. Недостатньо професійне управління кредитними ресурсами.

7. Неналежний рівень контролю та супроводження кредитів.

Ознаки (передвісники) проблемності в обслуговуванні кредитів боржниками

в обслуговуванні банківських кредитів
 
 


Рис. 7.1. Групування ознак проблемності кредиту, що виявлені за результатами моніторингу діяльності позичальників

 

8. Непрофесіоналізм працівників кредитного та інших підроз­ділів банку, які беруть участь у видачі та супроводженні кредиту.

9. Невиважений підхід до ризиків.

10.  Видача кредитів у занадто великих обсягах. Кредити, сума яких переви­щує можливості позичальника і тому ставить під сумнів пога­шення, вважаються ненадійними.

11.  Конкуренція між банківськими установами може призвести до того, що деякі банки знижують свої критерії кредитування та почнуть надавати небезпечні стосовно ризику кредити. Ціна, яку банки сплачують за таку практику, врешті-решт виявляється біль­шою, ніж тимчасові переваги, які вони отримують.

12.  Важливою умовою появи у кредитному портфелі банків проблемних кредитів стало кредитування позичальників у іноземній валюті саме у тому випадку, коли позичальники не отримували доходів у іноземній валюті. Особливо гостро ця проблема постала у 2008 – 2009 роки у сфері споживчого кредитування – під іпотеку та під автокредитування. Достатньо гострою ця проблема залишається і до теперішнього часу.

13.  Свідома  видача окремими банківськими працівниками завідомо поганих кредитів. Банківські працівники в такому випадку приймають «липові» довідки про доходи, неправдиво заповнюють анкети та ін., за що отримують неправомірну вигоду – своєрідну «винагороду».

До фінансових наслідків зростання обсягів проблемної заборгованості у банку варто віднести: зменшення розмірів прибутку від визнання кредитів (активів) за низькою категорією якості; непродуктивні витрати, що супроводжують примусове стягнення проблемного кредиту чи реалізацією забезпечення; зниження показників  ефективності, фінансової стійкості та ліквідності банку.

 

7.2. З точки зору банківської практики «кредитна заборгованість» – це сума боргів, які належать фінансовій організації, з боку юридичних або фізичних осіб у результаті господарських, цивільно-правових відносин між ними.

Отже, проблемна кредитна заборгованість – це сукупність кредитів, що не обслуговуються боржниками, або обслуговуються з порушенням обсягів та строків або у боржника відбулись суттєві зміни (погіршення) умов діяльності та якості забезпечення, або він перейшов у стадію банкрутства.

Для недопущення виникнення простроченої заборгованості банківські установи мають проводити аналіз поточної заборгованості за кредитами. Контроль за строками погашення кредитів здійснюється у розрізі окремих позичальників за їх кредитними справами.

 

 

Рис. 7.2. Процес контролю за конкретною кредитною операцією

 

 

У процесі такого  контролю  відбувається відстеження ключових елементів діяльності позичальника, які визначають його здатність повернути заборгованість.

•                     Основне завдання управління проблемною кредитною заборгованістю –  мінімізація збитків банку за кредитними операціями шляхом застосування відповідних методів управління.

 

На основі загальних нормативних та внутрішніх положень та інструкцій банків розробляються процедури  та створюються організаційні підрозділи  з управлін­ня проблемною заборгованістю. Це може бути підрозділ (департамент, управління, відділ, служба) з роботи із проблемними акти­вами. Такий орган координує всю роботу з проблемними активами і розв’язує завдання зниження рівня неповернення кредитів, а також займається профілактикою виникнення проблемних активів.

У процесі виявлення проблемного боргу необхідним є ухвалення управлінського рішення про вибір заходів впливу щодо такої заборгованості. Загалом ситуація може розвиватися у двох напрямках: забезпечується можливість повернути позичальника до звичайного графіку погашення, або отримання максимально можливого відшкодування через стягнення або продаж заборгованості.

Проти позичальника, який своєчасно не виконав своїх зобов’язань перед банком може бути порушено справу про банкрутство. Про оголошення клієнта не­платоспроможним банк повідомляє основних кредиторів, державні органи управління, засновників фірм-позичальника, а також у засобах масової інформації.

Внаслідок розгляду справи про банкрутство в суді може бути ухвалено рішення про:

- санацію боржника шляхом його реорганізації чи приватизації;

- переведення боргу або заміну боржника;

- визнання боржника банкрутом і стягнення заборгованості з його майна.

Банк припиняє нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банкрута.

За рахунок коштів, отриманих від продажу майна позичальника-банкрута, позачергово задовольняються вимоги банку-кредитора, забезпечені заставою.

Основними заходами впливу на скорочення проблемної кредитної заборгованості банків є:

1. Установлення та стягнення штрафних санкції з позичальни­ків, які мали б стимулювати їх вчасно та в повному обсязі погашати кредитну заборгованість. Банк може розробити методи впливу на  позичальника у вигляді підвищеного процента за користування кредитними коштами, разових виплат як в абсолютній сумі, так і в процентах до заборгованості позичальника, додаткових комісій, пені тощо. Розмір санкцій, штрафів та інші методи впливу визна­чаються кредитним договором або рішенням кредитного комітету банку відповідного рівня чи уповноваженої особи.

2. Санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника. Санація може здійснюватися шляхом злиття підприємства, що перебуває на межі банкрутства, з більш потужною компанією; випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; надання урядових субсидій; змен­шення розміру процентів за облігаціями, випущеними підприєм­ством, і відстрочки їх погашення; перетворення короткострокової заборгованості підприємства на довгострокову тощо.

3. Призначення тимчасової адміністрації за участю працівників банку.

4. Реструктуризація банківських активів шляхом зменшення кредитного портфеля і збільшення інвестиційного. При цьому ак­ції клієнта на суму боргу передаються банку і банк із кредитора стає власником клієнта. Проте цей засіб може бути впроваджений тільки за згодою акціонерів та за наявністю додаткової емісії цінних паперів.

5. Сек’юритизація кредитів. У результаті сек’юритизації право отримання боргу і відсотків за виданими кредитами переходить до власника цінного папера.

 

7.3. Методи управління якістю позик і їх ефективність багато в чому залежать від факторів, що зумовлюють виникнення проб­лемної заборгованості.

У роботі банку із проблемними кредитами передбачають такі основні методи як реабілітація (реструктуризація) та ліквідація проблемної заборгованості (див. рис. 7.3, 7.4).

 

Рис. 7.3. Внутрішньобанківські методи управління проблемними кредитами

 

Реабілітація передбачає розробка спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту, що охоплює кілька етапів:

Ø збір і підготовка інформації;

Ø зустріч із позичальником;

Ø розробка плану дій;

Ø реструктуризація боргу;

Ø постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація є доцільною  за умов, коли ймовірність повернен­ня кредитного боргу від заходів реабілітації становить 90 і більше відсотків, коли у боржника є необхідні активи, а ефективність його господарської діяльності може бути швидко відновлена. Найважливішим моментом домовленості між банком і боржником є досягнення згоди щодо реструктуризації боргу.

 

Рис. 7.4. Змістова характеристика реструктуризації

 

Для отримання рішення про реструктуризацію кредитної заборгованості в банк подається наступний пакет документів:

1. Заява за встановленим банком зразком.

2. Документи, що посвідчують особу боржника.

3. Документи, що посвідчують поточний фінансовий стан всіх учасників кредитної угоди (позичальника, поручителя).

4. Документи, що розкривають причини погіршення фінансового стану боржника.

5. Інші документи на вимогу банку (залежать від виду та цільового призначення кредиту).

Банківською практикою напрацьовано достатньо широкий спектр способів реструктуризації проблемної кредитної заборгованості (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Характеристика способів реструктуризації проблемної кредитної заборгованості

Способи реструктуризації

Механізм реалізації

1

2

Пролонгація

Продовження терміну погашення суми основного боргу. Оформлення пролонгованого кредиту здійснюється шляхом підписання додаткової угоди до діючої кредитної угоди або оформляється новою кредитною угодою. При цьому  банк має право вимагати від позичальника додаткового забезпечення, зміни графіку погашення кредиту, підвищення процентної ставки

Перекре-дитування

Покриття заборгованості в одному банку за рахунок додаткового кредиту, отриманого на вигідних умовах у іншому банку

Кредитні канікули

Позбавлення боржника від виплат тіла кредиту на певний строк (6 – 12 місяців), після чого сума, що залишилась, розподіляється на залишок терміну. Якщо банк за таку послугу підвищує відсоткову ставку, то результативність таких заходів є сумнівною

Конверсія

Переведення залишкової суми кредиту в національну валюту за поточним (або пільговим) курсом до закінчення терміну, передбаченого кредитною угодою

Тимчасове зниження відсоткової стаки

Часткове зниження відсоткової ставки на 1 – 3 в.п. на певний строк, за додаткових умов, як-от: дострокове погашення кредиту, надання ліквідного забезпечення. У разі тимчасового зниження процентної ставки, клієнт банку може втратити значно більше в подальших періодах розрахунку, оскільки кредитор у майбутньому буде відшкодовувати свої збитки, пов'язані зі зниженням ставки

Капіталізація заборгованості за кредитом

Переведення простроченого боргу в строковий кредит; розробка нового графіка виплат

Зміна схеми нарахування відсотків

Існує два способи нарахування відсотків – ануїтетом (рівними частинами щомісяця) або на залишок боргу (сума платежу йде на зменшення). Якщо позичальник підрахує, що зміна умов погашення може йому допомогти впоратися з регулярною виплатою, то банк може змінити одну схему нарахування платежів на іншу

 

 

 

 

 

Продовження табл. 7.1

 

1

2

Списання суми штрафів і пені, що набігли

Списання всієї суми нарахованої пені або штрафу під час виникнення прострочення за кредитом

Додаткове фінансування

Може застосовуватися на завершальній стадії інвестиційного проекту. Повне рефінансування залишкової і простроченої заборгованості за кредитом із встановленням нового графіка. Сума боргу збільшується на суму рефінансування

Конвертація боргу у власність

(обмін боргу на корпоративні права)

Цей метод реструктуризації зацікавить кредиторів, вимоги яких становлять високу питому частку в загальному обсязі боргів підприємства або значно перевищують фактичний обсяг статутного капіталу підприємства. За його допомогою кредитори, які зацікавлені в розширенні сфери своєї діяльності або отриманні додаткового ефекту синергізму від взаємодії споріднених видів бізнесу, можуть здобути повний контроль над підприємством

Обмін (продаж) активів

Цей метод реструктуризації боргів доцільно пропонувати підприємствам, які мають значний обсяг основних засобів, що не використовуються: знаходяться в оренді, консервації тощо. Якщо боржник неспроможний знайти вигідного покупця, кращим варіантом варто вважати використання цих активів як натуральної плати за зобов’язаннями, якщо це визнано привабливим для кредиторів

 

Розгляд питання про пролонгацію, здійснюється на підставі письмового клопотання позичальника. Клопотання надається позичальником до настання строку пога­шення заборгованості в термін, що передбачений кредитним договором, але, як правило, не пізніше, ніж:

-  за 5 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості – для фізичних осіб;

-  за 10 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості – для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Якщо реабілітація кредиту не дає позитивних результа­тів або неможлива,  банк застосовує до боргу процедуру ліквідації.

За цим методом забезпечення повер­нення боргу банк здійснює через реалізацію кредиторських вимог до підпри­ємства. Тобто, це повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Ліквідація означає визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів.

Ліквідація може бути м’якою або з ускладненнями (т.з. «жорстке» стягнення заборгованості), залеж­но від поведінки позичальника та зовнішніх обставин. Про­цес ліквідації тривалий, складний за процедурою, вимагає додаткових витрат на ведення судових справ, на створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів позичальника. У деяких випадках банки лише через 2 – 3 роки повертають свої кредити.

 

7.4. Правовідносини кредитора і боржника регулюються вимогами Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 526, яка визначає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Якщо між позичальником і банківською установою не досягнуто  домовленості про відстрочення платежу за кредитом, то банк може стягувати кредитну заборгованість із позичальника у претензійно-позовному порядку.

Процедури щодо стягнення простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами та нарахованими доходами здійснюються відповідно до умов укладених договорів (кредитних, застави, іпотеки, поруки, гарантії) та вимог чинного законодавства підрозділом, яким супроводжує кредит, за участі юридичної служби (до моменту передачі до спеціалізованого підрозділу), управління з роботи з проблемною заборгованістю та іншими службами (підрозділами) згідно з вимогами внутрішніх положень банківської установи.

Рішення про визнання заборгованості за кредитом та нарахованими за ним доходами безнадійною ухвалюється правлінням банку за поданням кредитного комітету головного банку.

Порядок пред’явлення претензій і позовних заяв банківською установою, розподіл обов’язків між структурними підрозділами під час проведення претензійно-позовної роботи визначаються внутрішньобанківськими положеннями та затвердженими правлінням банку рекомендаціями щодо порядку здійснення претензійно-позовної роботи, якими необхідно користуватися в практичній банківській діяльності.

Стягнення заборгованості може передбачати два етапи: досудовий та судовий.

До досудового етапу відносяться заходи, що приймаються сторонами після пред’явлення вимоги на оплату боргу без втручання суду. Якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або не визначений моментом пред’явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник зобов’язаний виконати таке зобов’язання в семиденний строк із дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або закону.

Так, у статті 5 Господарського процесуального кодексу зазначено, що сторони визначають заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. У разі якщо в договорі не описані такі заходи, кредитор зобов’язаний здійснити заходи з досудового врегулювання спорів у вигляді направлення письмової претензії боржнику.

•                     Претензія – письмова вимога банку про виконання позичальниками (поручителями, гарантами, страховиками) у добровільному порядку зобов’язань перед банком, яка пред’являється до зобов’язаних осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

Залежно від отриманої відповіді від боржника за проблемним кредитом, директор банку (філії), за результата­ми розгляду юридичною службою документів щодо простроченої заборгованості та документів щодо договірного оформлення за­безпечення основного зобов’язання (за наявністю забезпечення), вирішує питання щодо доцільності початку позовної роботи юри­дичною службою.

У разі ухвалення рішення про здійснення судового провадження юридичний відділ самостійно вирішує питання щодо здійснен­ня позовної роботи.

•                     Позовна заява – письмова вимога кредитора щодо спонукання позичальника (поручителя, гаранта, страховика) до виконання зобов’язань перед банком, що подається до судових органів у передбаченому чинними нормативними актами порядку.

Суть судового етапу стягнення боргу зводиться до того, щоб підтвердити зобов’язання боржника щодо повернення боргу і домогтися його формального закріплення у вигляді рішення суду. На судовому етапі стягнення боргу, крім інструментів, що використовуються в ході розгляду справи, у кредитора з’являється можливість клопотати перед судом про забезпечення позову.

Найпоширеніший спосіб забезпечення позову – накладення судом арешту на майно боржника. Якщо боржник  неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, є підстави для звернення до господарського суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство боржника.

Розмір грошових вимог кредиторів, необхідний для звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, складає триста мінімальних заробітних плат без урахування будь-яких штрафних санкцій.

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Внаслідок розгляду справи про банкрутство в суді може бути ухвалене рішення про:

Ø розпорядження майном боржника;

Ø мирову угоду;

Ø санацію (відновлення платоспроможності) боржника;

Ø ліквідацію банкрута.

 

Питання для самоперевірки знань

1. Чи є відмінність у поняттях «проблемний кредит» та «проблемна кредитна заборгованість»?

2. Які чинники свідчать про появу проблемного кредиту?

3. Як можна згрупувати причини виникнення проблемних кредитів?

4. Які функціональні елементи складають комплекс управління проблемною кредитною заборгованістю?

5. У чому полягає основне завдання управління проблемною кредитною заборгованістю?

 6. Які правові дії може вчинити банк за фактами виявлення порушення умов кредитного договору?

7. Які товари споживчого кредитування, на вашу думку,  становлять групу найвищого ризику кредитування?

8. Які категорії позичальників можна виділити у напрямку споживчого кредитування за критерієм неповернення боргу?

 

Список рекомендованої літератури

1. Азізова К. М. Дослідження методів управління проблемними кредитами банку / К. М. Азізова, Є. О. Полтавська // Вісник Міжнародного слов’янського університету. Сер. : Економічні науки. – 2013. – Т. 16. – № 1–2. – С. 102–110. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VMSU_econ_2013_16_1-2_17.

2. Александров А. Ю. Управление проблемными активами в кризисных условиях [Текст] / А. Ю.  Александров // Проблемы современной экономики. – 2009. – №1. – С. 213-216.

3. Болгар Т.М. Управління проблемними кредитами вітчизняних банків у сучасних умовах господарювання / Т.М. Болгар // Бізнесінформ. – 2014. – №1. – С. 248–255.

4.  Владичин У. В. Банківське кредитування : навч. посібн. [Текст ] / У. В. Владичин // За ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. – К. : Атіка, 2008. – 648 с.

5. Глосарій банківської термінології: Офіційне інтернет-представництво Національного банку України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=124734&cat_id=124733.

6. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII в редакції від 19.01.2013р. (зі змінами). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12/paran3#n3.

7. Кльоба В. Л. Ситуаційний центр банку як ефективний напрям удосконалення управління врегулюванням проблемної заборгованості / В. Л. Кльоба // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – №19. – С. 240–246.

8. Крухмаль О. В. Регулювання проблемних кредитів в банках України : теоретичні та методичні аспекти [Текст] / О. В. Крухмаль // Вісник одеського національного університету. – 2013. – Том 18. Вип. 2. – С.100 – 107.

9. Купчинова О. Проблемная кредитная задолженность: подходы к определению / О. Купчинова  // Банковский вестник. – 2010. – № 16. – С. 42–48. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbrb.by/bv/cont.asp?id=8165.

10.    Лаврушин О. И. Банковский менеджмент : учебник [Текст] / О. И. Лаврушин. – М. : КНОРУС, 2009. – 560 с.

11.    Мороз А. М. Кредитний менеджмент навч. посіб. А. М. Мороз, Р. І. Шевченко, І. В. Дубик. – К.: КНЕУ, 2009. – 399 с.

12.    Мостовенко Н. А. Сутність понять «проблемний кредит» та «проблемна кредитна заборгованість» у банківській діяльності / Н. А. Мостовенко, Т. І. Коробчук // Економічний форум. – №4. – 2015.– 476 с. – С. 388–396.

13.    Нурзат О. А. Перспективные подходы к повышению эффективности управления проблемными кредитами в коммерческих банках : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. экон. наук: спец. 08.00.10 «Финансы, денежное обращение и кредит» / О. А. Нурзат. – М. : Академия народного хозяйства при Правительстве Российской Федерации, 2011. – 18 с.

14.    Рабец Н. Меры по предотвращению проблемной задолженности / Н. Рабец // Финансовый директор. – 2011. – №5. – С. 54–57.

15.    Тарануха І. Ю. Реструктуризація заборгованості як метод управління проблемними кредитами / І. Ю. Тарануха // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. – 2011. – Вип. 7(1). – С. 145–149. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aprer_2011_7(1)__27.

16.       Шустова Е. П. «Проблемный кредит»: терминологическое содержание, критерии определения и факторы возникновения / Е. П. Шустова // Вестник Алтайской академии экономики и права. – 2010. – № 18. – С. 155–158.