ЛЕКЦІЯ 12. ОСНОВИ ВИРОБНИЧОЇ БЕЗПЕКИ. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ.

План

1.    Заходи безпеки при земляних роботах.

2.   Заходи безпеки при кам’яних роботах.

3.   Заходи безпеки при бетонних, арматурних та опалубних роботах.

4. Заходи безпеки при антисептуванні будівельних конструкцій.

5. Заходи безпеки при опоряджувальних роботах.

 

1.   Заходи безпеки при земляних роботах.

 

Основними причинами трав­матизму під час проведення земляних робіт є: відсутність чи недостатнє кріплення грунту; переви­щення критичної висоти розробки грунту без кріплен­ня: порушення правил розробки кріплень; скочуван­ня по укосу брил грунту на робітників, які працюють у котлованах чи траншеях; рух транспортних засобів і механізмів у межах призми обвалень; недодержан­ня безпечних методів навантаження грунту в транс­портні засоби; недостатній нагляд за безпечним ста­ном вибою, особливо в туман і нічний час; можливість падіння людей по укосу взимку внаслідок його обледеніння.

Земляні роботи виконують відповідно до ПВР і за наявності письмових дозволів від організацій, комуні­кації яких розміщені в зоні1 робіт, а також схем з вка­зівками про розміщення і глибину закладання кому­нікацій. Земляні роботи повинні бути максимально механізовані. Перед початком їх встановлюють знаки, що показують розміщення підземних комунікацій.

З наближенням до ліній цих комунікацій земляні роботи проводять під наглядом виконавця робіт, а якщо це електрокабелі, то і в присутності працівників електрогосподарства. Грунт у таких місцях розроб­ляють землекопними лопатами обережно, без ударів. Не можна користуватися ломами і кирками.

Виявивши в процесі робіт непередбачені планом підземні комунікації, споруди, вибухонебезпечні матеріали чи боєприпаси, земляні роботи треба припи­нити до з'ясування їхнього характеру і одержання відповідного дозволу.

Перед початком проведення земляних робіт на ділянках з можливим патогенним зараженням грунту (звалище, скотомогильники, кладовища) потрібно мати дозвіл органів Державного санітарного нагляду. Якщо можлива поява шкідливих газів, то робітників треба попередити і проінструктувати про засоби захисту від нього. Будівельні організації повинні бути забез­печені протигазами та індикаторами для визначення газу. У разі раптового виявлення газу роботи негай­но припиняють і виводять робітників до повного усу­нення його. До початку проведення земляних робіт відводять поверхневі та грунтові води, відкачують їх або влаштовують дренажі. Викинутий з виїмки грунт розміщують не ближче ніж за 0,5 м від верхньої бров­ки котлованів. Для спускання і піднімання робітників у широких виїмках встановлюють драбинки завшир­шки не менш як 0,6 м з поручнями заввишки 1 м і бортовою дошкою заввишки 15 см, а для вузьких тран­шей застосовують приставні драбини. Спускання ро­бітників по розпірках кріплень заборонено. Всі виїм­ки треба обгороджувати на відстані 1 м від бровки, а вночі освітлювати, на огорожах треба встановлювати попереджувальні знаки і написи.

Встановлюють кріплення згори донизу по мірі роз­робки виїмок на глибину не більш як 0,5 м, а розби­рають при засипанні виїмок — знизу догори.

Для переходу через канави будують місточки зав­ширшки 0,6 м з поручнями заввишки 1 м і бортовою дошкою і освітленням.

Категорично забороняється розміщення різних ма­шин, а також ведення будь-яких робіт у межах призми обвалення грунту. З настанням весни чи після опадів і обігрівання грунту розкріплення виїмок, зроблені взимку, перекріплюють заново. Якщо грунт підігріва­ють димовими газами, водою чи парою, треба захис­тити робітників від опіків. Не можна вести інші роботи до закінчення механізованих земляних робіт.

 

2.   Заходи безпеки при кам’яних роботах.

                        

Основними причинами нещасних випадків при кам'яних роботах є порушення правил техніки без­пеки під час подання матеріалів до робочих місць, недостатня стійкість і міцність помостів або ришту­вань, падіння з висоти матеріалів та інструментів, не­правильні прийоми роботи.

Для безпечного спускання робітників у котловани встановлюють драбинки. Щодня до початку робіт, пов'язаних з укладенням фундаментів, і протягом ро­бочого дня потрібно перевіряти стан кріплень стін, траншей або похилів. Скидати каміння, цеглу або бе­тон з тачок у котлован з бровки забороняється. Це можна робити за допомогою коробів, або жолобів чи похилих площин з бортиками заввишки не менш як 30 см, причому нижній-кінець цих пристроїв не дово­дять до дна на 50 см.

Збірні конструкції подають у виїмки механізовано, з зовнішнього боку будівлі, не розгойдуючи їх, а розстроповують лише після вивірення і остаточного вста­новлення.

Ширина настилу риштувань на цих роботах повин­на бути не меншою ніж 2м. Катальні ходи, якщо є кріплення стінок, влаштовують не ближче ніж за один метр від бровки або за призмою обвалювання. У мірі зведення фундаментів у траншеях пазухи з обох боків засипають грунтом і трамбують, не допускаючи од­нобічного навантаження.

Між стіною, що будується, контейнерами із цеглою, ящиками з розчином залишають проходи завширш­ки не менш як 0,6 м.

Якщо стіни зводять з внутрішніх риштувань, то на фасаді потрібно влаштовувати захисні козирки по всьому периметру стін. Перший ряд козирків встановлюють на висоті, не більшій ніж 6 м від землі, і залишають до виведення стін на всю висоту, другий ряд — через 6...7 м над першим, а далі переставля­ють його через кожні 6...7 м по висоті. Ширина за­хисних козирків становить не менш як 1,5 м. Встановлюють їх, піднімаючи від стіни вгору під кутом 110°. Гаки для навішування кронштейнів закріплюють у стіні на відстані 3 м один від одного. Робітники, що вста­новлюють або розбирають ці козирки, повинні при­в'язуватись запобіжними поясами. Використовувати козирки як риштування або складати на них матері­ал забороняється.

Без захисних козирків можна зводити стіни буді­вель заввишки до 7 м. У цьому разі по периметру будівлі, на землі, на відстані не менш як 1,5 м від стін влаштовують паркан.

Якщо стіни кладуть з внутрішніх риштувань, то над входами до сходових кліток влаштовують навіси розмі­ром не менш як 2x2 м. При висоті будівлі понад 12 м розміри навісів збільшують.

Не можна починати кладку наступних поверхів без міжповерхових перекриттів площадок, маршів або без тимчасового настилу по балках. Після кожного пере­міщення засобів підмощування рівень кладки пови­нен бути не менш ніж на 0,7 вище від рівня робочого настилу чи перекриття. Якщо є необхідність викону­вати кладку нижче цього рівня, то потрібно застосо­вувати запобіжні пояси чи спеціальні сітчасті захисні огорожі. Зовнішні шви розшивають з риштувань або з перекриття після укладання кожного ряду цегли.

Працювати, стоячи на стіні при її товщині менш як 75 см, заборонено.

Карнизи виступом понад 30 см кладуть із зовнішніх приставних риштувань. При цьому слід передбачити обладнання для тимчасового кріплення карнизів, яке не можна знімати до повного затвердіння розчину і влаштування даху. Під час кладки карнизів робітники не повинні перебувати внизу, під місцем роботи.

Оздоблюючи фасад керамічним камінням та обли­цювальними плитами, їх встановлюють за допомогою тимчасових кріплень, які не знімають доти, доки рівень цегляної кладки не досягне верху плити і кладка не набуде достатньої надійності, встановленої проектом.

Тимчасові кріплення облицювальних плит не мож­на закріплювати за настили та стояки помостів.

 

3.  Заходи безпеки при бетонних, арматурних та опалубних роботах.

 

Бетонні та залізобетонні роботи проводять відпо­відно до затвердженого ПВР. Матеріали, що викори­стовуються для приготування бетонних сумішей, шкідливо діють на організм людини, спричинюючи зах­ворювання шкіри. Крім того, при обробці і транспор­туванні цементу та інших в'яжучих створюється знач­на кількість пилу, що небезпечно діє на органи дихання. Окремі механізми для цих робіт створюють значний шум, який негативно впливає на органи слу­ху і нервову систему працюючих.

Збагачення інертних матеріалів та приготування бетонних сумішей нині проводять в основному механі­зовано на центральних бетонних заводах. Проте на деяких будовах суміші готують на приоб'єктних механі­зованих бетонозмішувальних установках.

Робітників, які виконують бетонні роботи, забезпе­чують спецодягом, окулярами і респіраторами.

Арматуру для залізобетонних робіт нині заготов­ляють і обробляють переважно в добре оснащених При невеликих обсягах арматурних робіт армату­ру заготовляють у майстернях, оснащених механіз­мами і верстатами. Для безпеки виконання робіт основні операції в цих майстернях відділяють від дру­горядних, а верстати розставляють так, щоб виключи­ти перехрестя потоків арматури та розворот стрижнів для обробки другого кінця.

Виконуючи роботи, пов'язані із заготовкою арма­тури, місця для її розмотування та виправлення обго­роджують. Для попередження розлітання відрізків ар­матури передбачають спеціальні пристрої . Між двосторонніми верстатами вста­новлюють запобіжну сітку заввишки 1 м. Заготовле­ну арматуру складають у відведених для цього спеці­альних місцях.

Під час виконання робіт, пов'язаних з натягнен­ням арматури, потрібно у місцях переходу працюючих робити захисні огорожі заввишки не менш як 1,8 м. Устаткування для натягнення арматури обладнують сигналізацією, що приводиться в дію при включенні приводу. У місцях, де заготовлюється арматура, не по­винні перебувати люди ближче ніж за 1 м від арма­турних стержнів.

Елементи каркасів арматури пакетують, врахову­ючи умови піднімання, складування і транспортуван­ня їх до місця монтажу.

Конструкції опалубки для вкладання арматури і бетонної суміші у монолітні конструкції будівель по­винні бути надійними. Опалубні роботи складаються із встановлення підтримувальних риштувань, виготов­лення опалубки та її монтажу. Опалубку, підтримувальні риштування, а також робочі настили викону­ють відповідно до ПВР і робочих креслень.

При бетонуванні опалубка несе значні наванта­ження, тому опорні її частини (стояки, підкладки) по­трібно встановлювати на надійній основі, щоб не до­пустити до осідання забетонованих конструкцій.

Часто опалубку виготовляють і поставляють у виг­ляді великих елементів разом з арматурними карка­сами, що є просторовими конструкціями. У цих випадках монтаж опалубки, а також влаштування підтримувальних риштувань виконують, додержуючи всіх вимог техніки безпеки, що належать до монтажних робіт. При проведенні опалубних робіт індустріаль­ними методами затрачають менше зусиль, оскільки виконують менше побічних операцій.

Опалубку з готових елементів збирають так, щоб під час подання монтажним механізмом наступного елемента не пошкоджувались раніше встановлені кон­струкції чи їхні частини. При встановленні елементів опалубки в кілька ярусів кожний наступний ярус слід установлювати після закріплення нижнього. На опа­лубці не повинно бути обладнання і матеріалів, не передбачених ПВР, а на настилі опалубки — людей, які безпосередньо не беруть участі у проведенні робіт. Розбирають опалубку (після досягнення бетоном за­даної міцності) з дозволу виконроба, а особливо відпо­відальних конструкцій (за переліком, встановленим проектом) — з дозволу головного інженера.

Перед бетонуванням конструкцій кожної зміни пе­ревіряють стан опалубки, помостів, огорож і драбин.  Виявлені недоліки ліквідують до початку виконання робіт. Бункери та інші посудини для подання бетону до місць укладання обладнують справними затвора­ми з замками, що запобігають зайвому вивантажен­ню суміші. Переміщувати бункер можна тільки при закритому затворі, а відстань між ним і вкладеним бетоном не повинна перевищувати 1 м.

Розбирати опалубку можна після того, як бетон на­бере необхідної стійкості. Для цього повинні бути відсутні навантаження і дефект у роботі, а також вжиті заходи проти падіння елементів опалубки і обвален­ня риштувань.

При ущільненні бетонної суміші електровібрато­рами перевіряють їхню надійність і вживають заходів щодо захисту від ураження електричним струмом. Під час роботи потрібно стежити за надійністю кріплен­ня самого вібратора. Не можна проводити з вібрато­ром, який працює, будь-які операції. Переміщують його тільки за допомогою гнучких тяг, категорично забороняється переміщувати його за струмопровідні шлан­ги. Вібратори виключають через кожні 30...35 хв. для охолодження, а також під час перерв чи при пере­ході на інше місце роботи.

При електропрогріванні зону електропрогрівання обгороджують, роблять світлову сигналізацію і знаки безпеки, встановлюють круглодобовий нагляд елект­ромонтерів. Для прогрівання застосовують тільки ізо­льовані гнучкі кабелі. Відкриту арматуру залізобетон­них конструкцій заземлюють.

 

4.  Заходи безпеки при антисептуванні будівельних конструкцій.

 

При проведенні вищезгаданих робіт не­щасні випадки бувають з таких причин:

- несправність деревообробних верстатів чи інструментів, невміння на них працювати;

- неправильне встановлення риштувань і конст­рукцій, виконання робіт без запобіжних поясів і ого­рож;

- неправильне застосування пристроїв для розкріплення конструкцій, захаращеність робочих місць тощо.

Оскільки столярні вироби поставляють на будо­ви з деревообробних заводів переважно готовими, на будівельному майданчику потрібно зосередити увагу на безпеці збирання, підготовки і монтажу цих конструкцій.

При застосуванні ручних інструментів небезпека може бути у разі їх несправності, неправильного кори­стування, а також використання інструментів не за призначенням. Для ручних інструментів дерев'яні ручки виготовляють з твердих і в'язких порід (берези, граба, бука, кизилу) вологістю не більше ніж 12%. Рукоятки повинні бути гладенькими, надійно закріпленими і мати потовщення у місці держання, а ударна частина інстру­мента на мати тріщин, задирок.

Зубила застосовують для рубання металу. Праці­вник, який виконує цю роботу, має бути в захисних окулярах із скельцями, що не б'ються.

Гайкові ключі повинні щільно прилягати гранями до гайки, подовжувати ключі трубами заборонено, а ковальські кліщі мають відповідати розмірам поковок. Гострі частини інструментів захищають надійними фут­лярами, а робочі інструменти зберігають в ящиках або сумках. Під час виконання робіт ручною пилкою за­бороняється направляти пилку пальцем, розпилювати матеріал на коліні. Розпилювальний матеріал потрібно надійно закріплювати. При різанні стамескою не можна підтримувати оброблюваний предмет в напрямі руху леза стамески, а також різати на себе і на вису. При свердлінні перевіряють надійність свердла в патроні. Напилками та рашпілями можна працювати лише тоді, коли їхні ручки скріплені кільцями.

На деревообробних верстатах можуть працювати робітники, ознайомлені з їхньою будовою, безпекою праці, які склали екзамен і мають спеціальний допуск до роботи. Перед початком роботи перевіряють надійність кріплення і всіх систем верстата. Змащу­вати, чистити і ремонтувати верстат, а також приби­рати відходи можна лише після вимкнення його. Якщо обробляють матеріал, довший ніж 2 м, то з обох боків верстата встановлюють роликові столи.

На циркульні пилки і фугувальні верстати короткі деталі подають штовхачами. Верхні зуби диска цир­кулярної пилки повинні виступати над розпилювальним матеріалом не менш як на 50 мм.

Щоб запобігти пошкодженню шкіри масляними ан­тисептиками, застосовують спеціальні пасти і масти­ла. Ванни, де проводять антисептування, надійно за­криваються, і доступ до них забороняється, а після закінчення робіт їх звільняють від розчину і промива­ють водою. Обладнання та інструменти, а також тару з-під хімікатів знезаражують і зберігають в окремих приміщеннях.

 

5.  Заходи безпеки при опоряджувальних роботах.

 

Штукатурні роботи.

Під час виконання цих робіт причинами нещасних випадків можуть бути: падіння робітників з риштувань, колисок, а також предметів з висоти; бризки окропу частинок негашеного вапна або хімічних речовин, які застосовують узимку; не­справність будівельних механізмів; недостатня квал­іфікація робітників; неправильні прийоми роботи.

Внутрішні штукатурні роботи починають після влаштування перекриттів, встановлення перегоро­док, віконних та дверних коробок, вентиляційних ко­робів тощо. Виконують ці роботи з інвентарних по­мостів, а також із пересувних столиків, які обгороджують з боків. Суцільні або стрічкові помости повинні мати поручні по всьому периметру. Штукатур повинен працювати в комбінезоні, а для насікання поверхні мати захисні окуляри із скельцями, які не б'ються, і рукавиці.

Зовнішні штукатурні роботи виконують з інвентар­них риштувань чи пересувних баштових помостів. Схо­дові клітки штукатурять із спеціальних помостів, у яких одна пара стояків коротша за другої. Як правило, транспортування розчину і пристосувань механізо­ване. Якщо ж обсяг робіт невеликий, то користують­ся драбинами. Настили виконують завширшки не менш як 1,5 м, завтовшки 40мм,

Роботи з хлорованими розчинами.

Хлоровані розчини застосовують лише для зовнішніх штукатур­них робіт. Під час виконання внутрішніх робіт ни­ми можна оштукатурювати тільки радіаторні ниші, оскільки в процесі тверднення розчину в повітря ви­діляється шкідливий для людей газоподібний хлор.

Приготовляють хлорований розчин у приміщеннях заввишки не менше як 3,25 м і об'ємом з розрахунку 40 м3 на одного працюючого. У приміщенні влашто­вують припливно-витяжну вентиляцію, а припливний отвір розташовують на висоті 1 м від підлоги.

Хлорований розчин зберігають в окремому при­міщенні, в якому не повинно бути вибухових, мастиль­них і вогненебезпечних речовин та в тарі, яка щільно закривається. Працюють з цим розчином у щільному одязі, гумових рукавицях і чоботях, обов'язково наді­ваючи респіратори або протигази. Готувати хлоро­ваний розчин на відкритому повітрі потрібно на відстані, не меншій ніж 500 м від житлових приміщень, а робота з ним у підвалах та виїмках заборонена.

Застосовуючи взимку соляну кислоту, слід пам'я­тати, що вона може спричинити опіки тіла. Тому, роз­бавляючи її, потрібно лити не воду в кислоту, що зу­мовлює бурхливу реакцію з виділенням великої кількості теплоти, а навпаки, кислоту у воду, а також застосовувати всі засоби індивідуального захисту (рес­піратори, захисні окуляри, гумові рукавиці, чоботи).

Сушіння приміщень.

Після штукатурних робіт, особливо в зимовий час, треба просушувати приміщен­ня нагрівальними приладами, що працюють на рідко­му паливі, газі й електроенергії. Застосовувати манга­ли, жаровні, бочки з відкритим вогнем заборонено.

Для просушування приміщення призначені також калорифери на рідкому пальному (гас, бензин), га­зові пальники різноманітних конструкцій, що працю­ють від газової мережі або на зрідженому пропан-бутані з балона, електрокалорифери, що підтримують у приміщенні високу температуру (до 30°С). Усі уста­новки повинні бути відрегульовані, за ними стежать під час роботи. Робітники проходять спеціальне на­вчання і вивчають протипожежні правила.

Калорифери, які не охолонули, не можна ремонту­вати і заливати в них бензин чи гас. Вони повинні мати металеві кожухи та надійні підставки. Відстань між балонами з газом і діючим пальником становить не менш як 1,5 м, а до електропроводів — не менш як 1 м. Перебування людей більше 3 год. у приміщен­нях, що сушаться, заборонено.

Малярні роботи.

Зовнішні малярні роботи вико­нують з риштувань або колисок. Робітники, які фарбу­ють металоконструкції чи світлові ліхтарі на висоті, по­винні користуватися запобіжними поясами. Внутрішні малярні роботи виконують з інвентарних помостів.

Застосовуючи фарби, що виділяють шкідливі пари, у будівлях потрібно відчинити вікна, забезпечити доб­ру вентиляцію або наскрізне провітрювання при­міщень. Під час роботи з нітрофарбами користують­ся респіраторами, після її закінчення миють руки теплою водою з милом. Категорично заборонено ку­рити. Перебування людей у пофарбованих при­міщеннях не повинно перевищувати 4 год. Робіт­ники, які працюють з небезпечними речовинами, через кожні три місяці проходять медичний огляд, їх обов'язково забезпечують ізолюючими присто­суваннями та теплою водою для миття рук. Вико­нуючи малярні роботи розпилюванням фарб, треба вжити заходів проти пожеж та вибухів парів. При фарбуванні внутрішніх поверхонь цистерн застосо­вують переносні вентилятори.

Під час варіння та розігрівання оліфи, воску, кані­фолі та інших матеріалів потрібно запобігати попа­данню вологи у посуд, в якому варять, а також розбриз­куванню і займанню оліфи, воску тощо. Заповнювати казан, в якому варять оліфу, слід не більше ніж на 3/4 його об'єму, а температура розчинника повинна бути нижчою від температури кипіння.

Роботи з нітрофарбами виконують надворі або в при­міщенні, де є припливно-витяжна вентиляція. Курити та використовувати вогонь у таких місцях заборонено.

Робітників, які працюють у колерній майстерні, за­безпечують індивідуальними засобами, а майстерню обладнують припливно-витяжною вентиляцією.

Перхлорвінілові лакофарбові матеріали і розчин­ники для них отруйні, тому зберігати їх потрібно у вогнестійких, заглиблених у землю приміщеннях з приплив­но-витяжною ветиляцією. Електродвигуни повинні бути вибухобезпечними, а вимикачі — винесені в безпечне місце. Працювати з перхлорвініловими сполуками слід у протигазах і з примусовою подачею повітря.

Стару олійну фарбу всередині приміщення випа­люють за допомогою паяльних ламп при постійному наскрізному провітрюванні.

Порожню тару від лакофарбових матеріалів вино­сять в окреме приміщення. Фарбуючи покрівлю, ко­ристуються запобіжними поясами, страхувальними мотузками і м'яким нековзним взуттям.

Очі захищають від пилу, пари, фарбового аерозо­лю захисними окулярами, а шкіру — спеціальними па­стами та мазями, які після роботи насухо витирають; тіло миють теплою водою з милом.

Заходи безпеки під час роботи на розчинонасосних і пневматичних апаратах.

Останнім часом для механізації оздоблювальних робіт застосовують розчинонасоси і пневматичні апарати, які потрібно ретельно випробувати перед початком роботи на тиск, що в 1,5 раза перевищує його робочий тиск. Слід також перевіряти наявність на манометрах і запобі­жних клапанах пломб і строків випробування мано­метрів. Ці дані записують у журнал робіт або в акт.

Робота механізмів під тиском, що перевищує за­значений у паспорті, заборонена. Всі ремонтні робо­ти виконують тільки після зняття тиску і відімкнення машин. Розриви у шлангах з'єднують спеціальними хомутами, а не дротом. Шланги не повинні перегина­тись, мати тріщини, продувають їх тільки за відсут­ності сторонніх людей.

Між сопловниками, які повинні працювати в за­хисних окулярах, і мотористами має бути справна зву­кова і світлова сигналізація, а зона дії штукатурних апаратів — обгороджена і мати попереджувальні на­писи. Зупиняти роботи на цих апаратах можна, лише перекривши вентиль і знявши тиск у шлангах.

Склярські роботи.

Основними причинами трав­матизму під час виконання цих робіт є порізи рук, пошкодження очей, падіння з висоти тощо. Оскільки не можна різати скло, внесене з морозу, мокре і не обігріте, його розкроюють, як правило, централізова­но, в спеціально обладнаному приміщенні, на спеці­альних столах розміром 1 х 3м, оббитих повстю. Відхо­ди скла складають у ящики. Глухі віконні рами склять до їхнього установлення, монтаж та протирання скла фрамуг виконують із застосуванням запобіжного по­яса. При склінні багатоповерхових будівель скло по­винно подаватися механізовано, а також має бути визначена небезпечна зона, що охороняється. Вітрин­не скло підвозять і розвантажують механізовано,йо­го переносять листами, а встановлюють з риштувань чи підвісних колисок. Світлові ліхтарі та вікна верх­нього освітлення склять з драбин завширшки не менш як 60 см, на які через кожні 30...40 см прибивають по­перечні бруски перерізом 4x6 см, які повинні мати гаки для закріплення.

Облицювальні роботи.

Під час проведення цих робіт потрібно вжити загальних заходів з техніки без­пеки. Насікаючи бетонні, залізобетонні і цегляні по­верхні, а також обробляючи камінь, робітники повинні користуватися захисними окулярами і рукавицями. Відколюють, підрізають і свердлять камінь і плитки справними інструментами і пристроями. Глазуровані і метлаські плитки ріжуть спеціальними різцями з твердих сплавів.

Магнолітову або ксилолітову масу готують на відкритому повітрі або у вентильованих приміщеннях, застосовуючи респіратори, а всю підготовчу роботу, пов'язану з облицюванням, виконують на землі. Щоб зменшити шкідливу дію синтетичних матеріалів, особ­ливо при влаштуванні лінолеумних та пластикових підлог, застосовують захисні засоби (респіратори, про­тигази, захисні окуляри, рукавиці), а також захисні ма­стила і пасти.-Робітники, які працюють з хлорвінілом, смолами, дихлоретаном, проходять медичний огляд раз в 6 місяців, а із стиролом, полістиролом, дивінілом і розчинниками (бензолом, толуолом, ксилолом і складними спиртами) – раз на рік. Приміщення, де ведуть ці роботи, забезпечують не менш ніж двократним обміном повітря на годину; робітники повинні мати захисні окуляри, респіратори, а в деяких випадках – і протигази.

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.                 Які основні причинами трав­матизму під час проведення земляних робіт ?

2.                 Яка ширина настилу риштувань при кам’яних роботах ?

3.                 Щоб запобігти пошкодженню шкіри масляними ан­тисептиками, застосовують?

4.                 Внутрішні штукатурні роботи починають після влаштування чого?