ЛЕКЦІЯ
13. ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА.
План
1.
Дія
електричного струму на організм людини.
2.
Види
та дії ураження електричним струмом.
3.
Електричний
опір тіла людини.
4.
Нормування
допустимих напруг.
5.
Напруга
крокова і напруга дотику.
6.
Вимоги безпеки до персоналу електроустановок.
1. Дія
електричного струму на організм людини.
Широке використання електроенергії у всіх галузях народного
господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують
електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації
електрообладнання набуває особливого значення. Аналіз нещасних випадків в
промисловості, котрі супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими
свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно
невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості нещасних випадків, що
трапляються в промисловості. Проте слід зауважити, що з загальної кількості
нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20—40% трапляється
внаслідок ураження електрострумом, що більше, ніж внаслідок дії інших причин,
причому близько 80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в
електроустановках напругою до 1000 В.
Електротравма — це травма, викликана дією електричного струму або
електричної напруги. Електротравми поділяються на два види: електротравми,
котрі виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми,
поява котрих не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження
людини в другому випадку пов'язується з опіками,
засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними
ушкодженнями. Існує також поняття „електротравматизм".
Електротравматизм — це явище, котре
характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та повторюються в
аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму
— та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації
електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну,
електролітичну та механічну дію.
Термічна дія
струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої
температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі
знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.
Електролітична
дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому
числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного
складу.
Механічна
дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин
організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин
легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого
вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та
крові.
Біологічна дія
струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а
також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі
і котрі тісно пов'язані з його життєвими функціями.
2. Види та дії ураження електричним струмом.
Різноманітність впливу електричного струму на організм людини
призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види ураження
людини електричним струмом: — місцеві
електротравми, котрі означають місцеве ушкодженні організму; — загальні електротравми (електричні удари),
коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок
порушення нормальної діяльності життєво важливих
органів та систем. Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних
випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами
травм має наступний вигляд: — місцеві електротравми — 20%; — електричні удари —
25%; — змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та електричні удари)
— 55%.
Місцева
електротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому
числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги.
Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших
м'яких тканин, зв'язок та кісток. Небезпеку місцевих електротравм та складність
к лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також
від реакції організму на це ушкодження. Місцеві електротравми виліковуються і
працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Однак при
важких опіках людина помирає. При цьому
безпосередньою причиною смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження
організму, викликане струмом. Характерні місцеві електротравми — електричні
опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія. Приблизно 75% випадків ураження людей
струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм. За видами травм ці
випадки розподіляються наступним чином, %: — електричні опіки — 40; —
електричні знаки — 7; — металізація шкіри — 3; — механічні пошкодження — 0,5; —
електроофтальмія — 1,5; — змішані травми — 23; —
всього — 75.
Електричні
опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або
великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів:
струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією
електричної дуги температурою понад 3500 °С).
Електричний
знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або
блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії
струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом верхній шар
шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює
пластичність та чутливість.
Металізація
шкіри (електрометалізація) — проникнення в
шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією
струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від'єднаннях
роз'єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки
розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку
розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу
температуру, але малий запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому
ушкоджуються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має
шорстку поверхню. З плином часу хвора шкіра сходить, уражена ділянка набуває
нормального вигляду та еластичності, зникають і всі хворобливі відчуття,
пов'язані з цією травмою. Лише при пошкодженні очей лікування може виявитись
тривалим та складним, а в деяких випадках потерпілий може позбутись зору. Тому
роботи, при котрих можливе виникнення електричної дуги, повинні виконуватись в
захисних окулярах. Металізація шкіри спостерігається у 10% потерпілих від
електричного струму. Одночасно з металізацією виникає дуговий опік, котрий
майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація.
Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різких
судомних скорочень м'язів під впливом струму, котрий проходить через тіло
людини. Внаслідок цього можуть відбутися розриви сухожиль,
шкіри, кровоносних судин та нервової тканини і навіть переломи кісток.
Електротравмами не вважаються аналогічні травми, викликані падінням людини з
висоти, ударами об предмети внаслідок впливу струму. Механічні ушкодження мають
місце при роботі в установках напругою до 1000 В при тривалому перебуванні
людини під напругою. Механічні ушкодження виникають приблизно у 1% осіб, що
зазнали впливу струму. Такі ушкодження завжди створюють електричні удари,
оскільки їх викликає струм, що проходить через тіло людини. Деякі з них
супроводжуються, крім того, контактними опіками тіла.
На ступінь ураження людини струмом істотно впливають рід та величина струму,
час його дії, шлях по тілу людини.
Електроофтальмія — це запалення зовнішніх оболонок
очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів Таке
опромінення можливе при утворенні електричної дуги (при короткому замиканні). Електроофтальмія спостерігається приблизно у 3% потерпілих
від струму. Інфрачервоні (теплові) промені також шкідливі для очей, але лише на
близькій відстані або при інтенсивному і тривалому опроміненні. У випадку ж
короткотривалої дуги основним фактором, що впливає на очі, є ультрафіолетові
промені, хоч і в цьому випадку не виключена небезпека ураження очей
інфрачервоними променями, а також потужним потоком світла та бризками
розплавленого металу. Електроофтальмія розвивається через
4—8 годин після ультрафіолетового опромінення. При цьому мають місце
почервоніння та запалення шкіри, слизових оболонок повік, сльози, гнійні
виділення з очей, судоми повік та часткова втрата зору. Потерпілий відчуває
головний біль та різкий біль в очах, що посилюється на світлі. Запобігання електроофтальмії при обслуговуванні електроустановок
забезпечується застосуванням захисних окулярів зі звичайним склом, котре майже
не пропускає ультрафіолетових променів і одночасно захищає очі від
інфрачервоного опромінення та бризок розплавленого металу при виникненні
електричної дуги.
Електричний
удар — збудження живих тканин організму електричним струмом, що
супроводжується судомним скороченням м'язів. Такий удар може призвести до
порушення і навіть повного припинення роботи легенів
та серця. При цьому зовнішніх місцевих ушкоджень, тобто електричних травм,
людина може і не мати. Ступінь негативного впливу на організм електричних
ударів різний. Найслабший електричний удар викликає ледь відчутні скорочення
м'язів поблизу місця входу або виходу струму. Може порушитись і навіть
припинитися діяльність легенів та серця, тобто
призвести до загибелі організму.
В залежності від наслідку
ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:
І — судомні ледь відчутні скорочення м'язів;
II — судомні скорочення м'язів, що супроводжуються сильним
болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;
III — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі
збереженням дихання і роботи серця;
IV — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або
дихання (або одного і другого разом);
V — клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.
Стан клінічної смерті
характеризується відсутністю всіх ознак життя: людина не дихає, серце її не
працює, больові подразнення не викликають у неї ніяких реакцій, зіниці широко
розширені і не реагують на світло. Проте життя організму в період клінічної смерті не припиняється, що
дає можливість оживити його. Тривалість клінічної смерті визначається часом з
моменту припинення серцевої діяльності і дихання до початку
загибелі клітин головного мозку. У більшості випадків вона
становить 4-6 год.
Потім настає біологічна
смерть, коли припиняються біологічні
процеси в клітинах та тканинах організму і розпадаються
білкові структури.
При тяжких формах
електричного удару може виникнути
фібриляція серця, тобто хаотичне
швидке скорочення волокон серцевого
м’яза і воно перестає перекачувати кров по судинах. Фібриляція
продовжується кілька хвилин, після чого
серце зупиняється.
3. Електричний опір тіла людини.
Важкість ураження електричним струмом залежить від таких
факторів: електричного опору тіла людини, сили струму, і тривалості дії, виду
струму та частоти, шляху проходження струму через тіло людини, індивідуальних властивостей людини.
Електричний
опір тіла людини — це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома
електродами, прикладеними до поверхні тіла. Він складається з опору тонких
зовнішніх шарів шкіри, котрі контактують з електродами, і з опору внутрішніх
тканин тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра.
Опір тіла людини визначається за
формулою:
Rл= Uд
/ Іл ,
Де Uд – напруга дотику,В. Іл- сила
струму, що проходить через тіло людини, А.
Опір живого організму
електричному струму відрізняється від опору провідників та напівпровідників і є
змінною величиною, яка має нелінійну
залежність від багатьох факторів, у тому числі стану шкіри, параметрів
електричної мережі, фізіологічних факторів і стану навколишнього середовища.
Відомо, що шкіра людини складається із зовнішнього рогового шару (епідермісу) і внутрішнього (дерми).
товщина рогового шару невелика, - близько 0,2 мм, але саме він визначає опір
шкіри. При сухій неушкодженій шкірі
електричний опір людини становить 10 000 – 100 000 Ом, тоді як при знятому роговому шарі – 800 – 1000 Ом. Якщо шкіра волога
і брудна, опір буде найменшим –
близько 500 Ом. При розрахунках опір
тіла людини приймають 1000 Ом.
4. Нормування допустимих напруг.
Сила струму.
Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини
зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 Гц):
— пороговий відчутний струм — 0,5—1,5 м А при змінному струмі і 5—7 м
А при постійному струмі;
— пороговий невідпускний
струм (струм, що викликає при проходженні через тіло людини нездоланні
судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснений провідник) — 10—15 мА при змінному струмі і 50—80 мА
при постійному струмі;
— пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при проходженні
через організм фібриляцію серця) — 100 мА при
змінному струмі і 300 мА при постійному струмі.
Вид та
частота струму. Змінний струм.
Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової зростання
частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла та
зростанням струму, що проходить через тіло людини Можна було б припустити, що
зростання частоти призведе до підвищення цієї небезпеки. Однак це припущення
справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц.
Подальше ж підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить
через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження, котра повністю
зникає при частоті 450—500 Гц, тобто струм такої та
більшої частоти — не може викликати смертельного ураження внаслідок припинення
роботи серця або легенів, а також інших життєво важливих органів. Однак ці струми зберігають
небезпеку опіків при виникненні електричної дуги та
при проходженні їх безпосередньо через тіло людини. Значення фібриляційного струму при частотах 50—100 Гц практично однакові; при частоті 200 Гц
фібриляційний струм зростає приблизно в два рази в
порівнянні з його значенням при 50—100 Гц, а при
частоті 400 Гц — більше, ніж в 3 рази.
Постійний
струм.
Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший, ніж змінний
струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з
порівняння значень порогових невідпускаючих струмів
(50—80 мА для постійного та 10—15 мА
для струму частотою 50 Гц) і гранично витримуваних напруг, людина, тримаючи циліндричні електроди в руках, в
змозі витримати (за больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше
21—22 В при 50 Гц і не більше 100—105 В для
постійного струму. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає
слабші скорочення м'язів і менш неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж
значення. Лише в момент замикання і розмикання ланки струму людина відчуває
короткочасні болісні відчуття внаслідок судомного скорочення м’язів.
7.
Шлях протікання струму через
людину.
Практика та експерименти показують, що шлях протікання струму
через тіло людини має велике значення з огляду на наслідки ураження. Якщо на
шляху струму виявляються життєво важливі органи —
серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження досить велика, оскільки
струм безпосередньо впливає на ці органи. Якщо ж струм проходить іншими
шляхами, то його вплив на життєво важливі органи може
бути лише рефлекторним, а не безпосереднім. При цьому, хоч небезпека важкого
ураження і зберігається, але ймовірність його знижується. До того ж, оскільки
шлях струму визначається місцем прикладання струмопровідних частин (електродів)
до тіла потерпшого, то його вплив на наслідок
ураження зумовлюється ще й різним опором шкіри на різних ділянках шкіри.
Можливих шляхів струму в тілі людини, котрі називаються також петлями, багато.
Проте характерних, що зустрічаються на практиці, є не більше 15 петель.
Найбільш поширені з них.
Характеристика найбільш поширених шляхів струму в тілі людини
Шлях струму %
Рука — рука 40
Права рука — ноги 20
Ліва рука — ноги 17
Нога — нога 6
Голова — ноги 5
Голова — руки 4
Інші 8
Небезпеку петлі можна
оцінити також за значенням струму, що проходить через серце: чим більший цей
струм, тим небезпечніше петля. При найбільш поширених петлях в тілі людини
через серце протікає 0,4—7% загального струму .
Індивідуальні
властивості людини.
Відомо, що здорові та фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж хворі та слабкі. Особливо
сприйнятливими до електричного струму є особи, котрі нездужають на захворювання
шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, мають нервові хвороби. Важливе значення має
психічна підготовленість до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній
більшості випадків несподіваний електричний удар навіть за низької напруги
призводить до важких наслідків. Проте за умови, коли людина очікує удару, то
ступінь ураження значно знижується. В цьому контексті великого значення
набувають ступінь уваги, зосередженість людини на виконуваній роботі, втома.
Кваліфікація людини також суттєво відбивається на наслідках впливу електричного
струму. Досвід, вміння адекватно оцінити ситуацію щодо небезпеки, що виникла, а
також застосувати раціональні способи звільнення від струму дозволяють уникнути
важкого ураження. В зв'язку з цим правила техніки безпеки передбачають
обов'язкову медичну перевірку персоналу, котрий обслуговує електроустановки при
початку роботи та періодичні перевірки.
6. Вимоги
безпеки до персоналу електроустановок.
Усі
особи, зайняті на обслуговуванні діючих електроустановок сильного струму
високої і низької напруги, повинні бути психічно здоровими, не мати каліцтв і хвороб, що перешкоджають фізичній праці або підвищують
імовірність нещасного випадку під час обслуговування електроустановок або
тяжкого його наслідку (хвороби зору, серця, нирок, шкіри, заікання
та ряд інших). Електрики повинні проходити медичний огляд під час вступу на
роботу і потім через кожні 2 роки. За своєю кваліфікацією в питаннях техніки
безпеки усі особи, що обслуговують діючі електроустановки, поділяються на п'ять
кваліфікаційних груп.
Вік для І—IV груп
повинен бути, як правило, не менше 18 років. Відповідно до Правил тільки практиканти інститутів,
технікумів і професійно-технічних училищ, які мають І і II групи, можуть працювати з 17 років. Але осіб, які не досягла 18 років, не можна
використовувати на роботах, до яких не допускаються підлітки: на монтажі
кабельних муфт, на висотних роботах на повітряних лініях (при висоті понад 3 м
від землі до ніг), на роботах без знімання високої напруги, на
електроізоляційних роботах із застосуванням епоксиднофенольних
смол, лаків та ін.
До І групи належать особи, які проходять інструктаж під час вступу на
роботу і потім періодично, не менше одного разу на квартал, обслуговують
електроустановки, але не мають електротехнічних знань. Вони повинні мати
елементарні уявлення про небезпеку електричного струму і заходи безпеки під час
обслуговування, а також бути практично ознайомленими з правилами подання першої
допомоги. Це — учні електромонтерів, мотористи електродвигунів, прибиральниці в
приміщеннях електроустановок, водії автокранів, доярки, особи, що працюють з
електрифікованим інструментом, будівельники та Інший неелектротехнічний
персонал. Кваліфікаційну І групу присвоює їм особисто відповідальний за електрогосподарство
або за його дорученням особа з III кваліфікаційною групою після інструктажу, перевірки знань
безпеки піц час роботи на електрифікованій машині, яку обслуговують, або на
іншому робочому місці. Присвоєння групи фіксують у журналі з підписами того,
хто перевіряв знання, і того, кого перевіряли.
Особи II групи і вище; повинні щороку проходити перевірку знань правил техніки
безпеки. До цих осіб ставляться такі вимоги: 1) стаж їхньої роботи біля даної
установки повинен становити не менш як місяць. Для різних категорій електриків
вимоги до стажу згідно з різними правилами [7, 12] можуть бути і вищі,
а для практикантів ремісничих і технічних училищ, технікумів та вузів стаж не
нормують; 2) вони повинні мати елементарну технічну обізнаність з електроустановками; 3)
мати досить чітке
уявлення про небезпеку електричного струму; 4) знати основні запобіжні заходи під час
робіт на електроустановках; 5) бути
практично ознайомленими з правилами подання першої допомога. II групу можуть
мати електромонтери та електрослюсарі, мотористи високовольтних
електродвигунів, прибиральниці в приміщеннях, де є пристрої з напругою понад
1000 В, такелажники, шофери, зв'язківці.
До
осіб III групи ставлять
такі вимоги:
1)
загальний стаж їхньої роботи на електроустановках повинен становити не менш як
6 місяців (особи з освітою 8 класів, що пройшли спеціальне навчання або
закінчили технічні училища, повинні мати стаж не менш як 3 місяці, практиканти
інститутів і технікумів — не менш як 1 місяць роботи з II групою).
Причому для тих, хто працює на установках з
напругою понад 1000 В, стаж враховується тільки по цих установках (так само і
для наступних груп);
2) їм
потрібні елементарні знання з електротехніки і ознайомлення з будовою та
обслуговуванням електроустановок;
3) вони
повинні чітко уявляти собі, в чому полягає небезпека роботи на
електроустановках;
4) їм
потрібні знання загальних правил техніки безпеки і, зокрема, правил допуску до
роботи на електроустановках;
5) вони
повинні знати спеціальні правила техніки безпеки з тих видів робіт, які входять
до їхніх обов'язків;
6) повинні вміти вести нагляд за безпекою тих,
хто працює на електроустановках;
7) знати
правила подання першої допомоги і вміти практично надавати її.
До цієї
групи належать: оперативний персонал підстанцій, чергові електрики цехів, електромонтери.
Особам IV групи потрібно:
1) мати стаж роботи на електроустановках не менше року в
попередній групі (для тих, хто має освіту за 8 класів і тих, хто закінчив
технічні училища, — не менш як 6 місяців, для техніків-початківців та інженерів
стаж не менше двох місяців у попередній групі, а для інженерів з техніки
безпеки загальний виробничий стаж 3 роки, причому вік інженерів з техніки безпеки повинен
бути не менш як 20 років);
2) знати електротехніку в обсязі спеціалізованого
профтехучилища;
3) мати повне уявлення про небезпеку під час роботи на
електроустановках;
4) знати правила техніки безпеки, а також правила використання і випробування захисних
засобів, які застосовують на електроустановках;
5) знати установки так, щоб вільно розбиратися, які саме
елементи слід вимкнути для виконання роботи, уміти ходити їх у натурі,
перевіряти виконання потрібних заходів безпеки і вміти організовувати безпечне
виконання робіт на електроустановках напругою до 1000 В (6 і 7 пункти містять
ті самі вимоги, що й для III групи). До IV групи належать старші електромонтери,
бригадири електрослюсарів, оперативний персонал електростанцій, інженери -
початківці і техніки.
Особам V групи потрібно:
1) мати загальний стаж роботи на електроустановках не менш як 5
років і вік не менш як 23 роки, а для тих, що мають восьмирічну і спеціальну
освіту або тих, хто закінчив технічні училища,— не менш як 3 роки і вік не менш
як 2 1 рік (для осіб із закінченою вищою або середньою технічною освітою
загальним стаж не менш як 6 місяців);
2) добре знати правила техніки безпеки, а також правила
використання і випробування захисних засобів, які застосовують на
електроустановках;
3) мати чітке уявлення про те, чим викликана вимога того чи
іншого пункту;
4) вміти організовувати безпеку робіт на установці напругою як до 1000 В,
так і вище, і вести нагляд за
ними;
5) добре знати правила подання першої допомоги і вміти практично
її подавати;
6) знати схеми і
обладнання своєї ділянки роботи;
7) уміти навчати персонал інших груп правилам техніки безпеки та
поданню першої допомоги.
Цю групу можуть мати старші монтери, майстри, техніки, інженери.
Знання правил технічної експлуатації електроустановок і правил техніки безпеки
при обслуговуванні їх перевіряють щороку в персоналу електролабораторій
і персоналу, який безпосередньо обслуговує діючі електроустановки чи виконує в
них налагоджувальні, електромонтажні і ремонтні роботи або профілактичні
випробування, а також в осіб, які організовують ці роботи або оформляють наряди
на них. Інженерно-технічні працівники, які не належать до переліченого персоналу,
проходять перевірку знань ПТБ один раз за три роки. Результати успішної
перевірки знань, а також присвоєну власникові кваліфікаційну групу і дату
перевірки зазначають в особистому посвідченні.
Категорії електроустановок.
Діючі
електроустановки - це такі
електроустановки ( або їх частини), які знаходяться під напругою повністю чи
частково або напруга на них може
бути подана в будь – який момент
вмикання комунікаційних пристроїв.
Комплекс заходів по обслуговуванню діючих електроустановок – оперативні
перемикання, монтажні, пусконалагоджувальні, ремонтні і випробувальні роботи – виконує електротехнічний персонал,
який має
спеціальну підготовку і
водить до складу енергетичної служби.
Експлуатація електроустановок забороняється, якщо на підприємстві
немає електротехнічного
персоналу, що відповідає вимогам ПТЕ.
Роботи в діючих електроустановках поділяються на слідуючі
категорії:
-
Роботи, що виконуються з
вимиканням напруги – належать роботи в електроустановці, або її частині при
умові, що з усіх струмоведучих
частин її вимкнута робоча
напруга, а вхід
в сусідню електроустановку, що
знаходиться під напругою замкнутий.
-
Роботи, що виконуються без вимикання
напруги на струмоведучих
частинах і поблизу
них - проводяться безпосередньо на цих
частинах. Правила Т Б
установлюють, що до таких робіт відносяться роботи
в електроустановках напругою понад
1000 В , а також
на повітряних лініях
напругою до 1000 В
при умові, що
відстань до струмоведучих
частин не перевищує
допустимих значень.
Роботи, що
відносяться до даної
категорії виконують не менш ,
як дві
особи, при цьому
виконавець робіт повинен
мати групу з
електробезпеки не нижче
IV а інші члени
бригади - не
нижче ІІІ. При
виконанні цих робіт в
електроустановках напругою понад
1000 В обов’язково
застосовують засоби захисту,
що забезпечують ізоляцію
працюючих від струмоведучих
частин або землі.
В електроустановках напругою
до 1000 В роботи
без вимикання напруги
на струмоведучих частинах і
поблизу них ведуться при
умові, що розміщені
поблизу робочого місця
і не пов’язані з виконанням робіт
струмоведучі частини, що
знаходяться під напругою, надійно
огороджені для запобігання
дотику до них;
електротехнічний персонал взутий в діелектричні калоші, або ж працює на
ізолюючих підставках, (діелектричних
килимках); застосовується інструмент з ізольованими рукоятками, або звичайний інструмент , але
тільки в діелектричних рукавицях.
-
Роботи, що виконуються без
вимикання напруги досить далеко від
струмоведучих частин, які перебувають
під напругою, включають операції, при
яких виключено перебування працюючих, а також інструменту на
відстані менше допустимої.
При цьому для
запобігання такому наближенню
немає необхідності вживати
заходів організаційного або технічного характеру.
Ізоляційні засоби, повинні
бути справними, сухими, чистими. При
користуванні ізолюючими штангами,
покажчиками напруги, струмовимірювальними кліщами
мінімальна відстань, на яку
може наблизитись до
струмоведучих частин працівник
визначається довжиною їх
ізолюючої частини.
Існують певні
вимоги і
щодо положення працівника
по відношенню до
неізольованих струмоведучих частин
(не можна, щоб
вони знаходились позаду
чи збоку, або
відстань до них
при випрямленні працівника,
що перебуває у
зігнутому положенні , була
менше допустимої).
Особливо обережним треба
бути, вносячи в електроустановку, де
не всі струмоведучі
частини, що знаходяться
під напругою, огороджені – труби, драбини та інші довгі не
габаритні предмети.
Досить часто в
діючих електроустановках персонал
встановлює і знімає запобіжники. Напруга
при цьому повинна
бути вимкнена. Якщо
на відгалуженнях, де
знаходяться запобіжники, немає
необхідних комунікаційних апаратів,
дозволяється знімати і
встановлювати запобіжники
під напругою, але
без навантаження, застосовуючи
при цьому електротехнічні засоби
(ізолюючі кліщі, діелектричні
рукавиці, захисні окуляри).
Показання
лічильників електроенергії та
інших приладів, які
встановлені в розподільчих
пристроях, може знімати:
-
одна особа
з оперативного персоналу
з кваліфікаційною групою
з електробезпеки не
нижче ІІ (при наявності
двох чергових з числа
постійного оперативного персоналу);
-
одна особа з
оперативного персоналу підприємства
з групою не
нижче ІІІ (якщо
постійний оперативний персонал
в електроустановці не
передбачений); персонал
інших організацій з
групою не нижче
ІІ в супроводі
особи з місцевого персоналу
з групою не
нижче ІІІ.
Персонал, який
працює в електроустановках, повинен
пам’ятати: після зникнення
напруги в установці
вона може з’явитися
без попередження.
ПРИЧИНИ ЕЛЕКТРОТРАВМ.
Основними причинами електротравматизму
є:
— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та
присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує
електроустановки;
— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та
техніки безпеки електроустановок;
— неправильна організація праці;
— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних
пристроїв, захаращеність підходів до них;
— порушення правил
виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;
— несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні
частини обладнання виявляються під напругою;
— обрив заземлювального
провідника;
— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам
виконання робіт;
— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;
— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам
виробництва та використовуваній напрузі;
— низька якість з'єднань та ремонту; — недооцінка небезпеки
струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає
людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу
(„крокова напруга");
— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при
невимкненій мережі і приєднаному однофазовому
навантаженні;
— живлення декількох споживачів від загального пускового
пристрою з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш
потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;
— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття
напруги) в неробочі періоди;
— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або
використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного— невиконання
періодичних випробувань, зокрема перевірок опору ізоляції (електромереж,
обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів
заземлювальних пристроїв;
— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не
перевищує нормативних значень; використання електроустановок кустарного
виготовлення, виготовлених з порушенням вимог правил електробезпеки (зокрема,
розподільними та пусковими пристроями, електропечами);
— некваліфікований
інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини;
— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП або
виконавців робіт;
— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань, тимчасових огороджень місць електротехнічних
робіт.
Ці причини можна
згрупувати за наступними чинниками:
— дотик до струмоведучих
частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції
та монтажу електрообладнання;
— дотик до не струмоведучих частин, котрі опинились під напругою
внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;
— помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;
— відсутність надійних захисних пристроїв.
НАДАННЯ
ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.
Велике значення в збереженні життя і здоров'я людини має
своєчасне надання першої долікарняної допомоги при
нещасних випадках (НВ). Вона повинна надаватися швидко і кваліфіковано. Тому
правила надання першої допомоги повинні
обов'язково включатися в програми навчання робітників та ІТП.
Першу допомогу потерпілому при НВ слід надавати в такому
порядку:
1. Звільнити потерпілого
від подальшої дії на нього шкідливого чинника (від дії вантажу, що придавив
його, електроструму, хімічних реагентів, води і т.д.),
винести на свіже повітря, розстібнути пояс, ґудзики.
2. Провести штучне дихання, зупинити кровотечу, накласти
пов'язку, шину і т.д.
3. Викликати «швидку допомогу» і доставити потерпілого до
найближчої лікувальної установи будь-яким транспортом, дотримуючи при цьому
всіх правил обережності.
Одним із найчастіших і серйозних ускладнень при переломах
кісток, опіках, важких пораненнях є шок. Він
обумовлений важким порушенням ЦНС, яка регулює кровообіг, обмін речовин і
дихання. Шок характеризується спочатку загальним збудженням, а потім
пригніченням діяльності всього організму, блідістю шкірних покривів, зниженням
температури тіла, частим і слабким пульсом, низьким кров'яним тиском. Шок,
звичайно, не призводить хворого до непритомності. Роздратування, стурбованість,
які з'являються спочатку, звичайно, змінюються байдужим ставленням до всього
оточуючого.
При наданні першої
допомоги потерпілого необхідно укласти в зручне положення, при якому менше
виникає больових відчуттів, зігріти грілками, дати
збуджуючі напої – гарячий чай, каву, спирт, вино, болезаспокійливі засоби.
Необхідно в найкоротший термін надати лікарняну допомогу. Удари,
розтяги характеризуються появою припухлості, крововиливу і болю, а також
обмеженням активності кінцівки.
При наданні першої допомоги необхідно забезпечити спокій
потерпілому і накласти холод на ушкоджене місце (шматки льоду, сніг, рушник,
змочений холодною водою).
При вивихах змінюється форма суглоба і довжина кінцівки. Перша
допомога при вивиху полягає в створенні повного спокою ушкодженому суглобу.
Різні поранення небезпечні можливістю втрати великої кількості
крові, забрудненнями і зараженнями. Іноді при пораненні можуть бути ушкоджені життєво важливі органи: м'язи, судини, нерви, кістки і т.д.
Дуже небезпечними є рани, які проникають в порожнину черепа,
грудної клітки, очеревини, суглобів.
Надаючи першу допомогу,
попередньо необхідно чисто вимити руки з милом і
протерти пальці йодним настоєм. Потім відкрити індивідуальний пакет, покласти
стерильний матеріал на рану і зав'язати бинтом. У разі відсутності
індивідуального пакета можна перев'язати рану бинтом, марлею або чистою
тканиною. При цьому місце прикладення до рани необхідно змочити йодною
настойкою, щоб площа змочування була більше рани.
Не дозволяється очищати рану від бруду, пилу, землі, крові і т.д., змащувати ліками, промивати водою, оскільки це може
робити тільки лікар.
Переломи бувають двох
видів – відкритий і закритий.
Основна мета першої
допомоги при переломах – запобігти ушкодженню м'яких тканин уламками кістки
(пошкодження судин, нервів, м'язів, шкіри) і важких ускладнень (шок, кровотечі,
інфекція).
Хворому із переломом кістки потрібна негайна допомога, яку
потрібно надавати спокійно, швидко і планомірно.
Потерпілому необхідно надати зручне і спокійне положення, яке виключає
рухливість пошкодженої частини тіла. Цього можна досягти фіксацією відламків за
допомогою накладення шин. За відсутності спеціальних шин для фіксації відламків
можна використовувати будь-які підручні матеріали (дошки, палиці, шматки фанери,
картону і т.д.). Кріпляться шини бинтами, ременями,
мотузками і т.д. Правильне положення шин надає
ушкодженій частині тіла нерухомий стан на час транспортування і зменшує біль.
Для запобігання забруднення рани при відкритому переломі
необхідно змазати поверхню шкіри навколо рани йодним розчином і накласти
стерильну пов'язку.
При важких опіках вогнем, гарячою
водою, парою, розплавленим бітумом необхідно обережно зняти одяг (взуття),
перев'язати обпалене місце стерильним матеріалом, закріпити бинтом і відправити
потерпілого до лікувального закладу. У жодному випадку не допускається очищення
обпаленого місця від частин одягу і змазування його будь-якими мазями і
розчинами.
Перша допомога при опіках, які
спричинені кислотами, негашеним вапном, полягає в негайному промиванні
ураженого місця сильним струменем води, а за відсутності водопроводу –
промиванні в ємності із чистою водою не менше 10-15 хв. Потім на обпалене місце
накладається примочка із содового розчину при опіках
кислотою і борної кислоти – при опіках негашеним
вапном.
КОНТРОЛЬНІ
ЗАПИТАННЯ
1.
Вимоги
до персоналу, який обслуговує електроустановки.
2.
Інструктаж
та навчання персоналу.
3.
Заходи
, щодо забезпечення безпеки робіт в електроустановках.
4.
Роботи
по нарядах та розпорядженнях. Відповідальні особи.
5.
Категорії
робіт в електроустановках.
6.
Що
таке електричний удар?
7.
Що
таке електрична травма?