Лекція 27. Штучна шкіра

Зміст лекції

1.Способи отримання матеріалу,  види штучних шкір, основні властивості.

1.Штучна шкіра — це матеріал, який являє собою основу (тканина, неткане й трикотажне полотно) вкриту (просочену) полімером або композицією полімерів. Штучні шкіри для одягу повинні бути пластичними, м’якими, мати надійне з’єднання лицевого шару з основою, зберігати форму одягу, добре драпіруватися, легко розкроюватися сучасними засобами.  Враховуючи умови експлуатації виробів, одягові штучні шкіри повинні бути міцними, стійкими до багаторазових згинів та витирання, не змінювати властивості у  різних умовах експлуатації, при коливаннях температури та вологості. Одягова штучна  шкіра повинна  характеризуватися  певними гігієнічними властивостями: мінімальною теплопровідність, достатньою гігроскопічністю та повітропроникністю.                                                                                         Виробляють штучну шкіру прямим, переносним і каландровим способами:

§  При прямому способі на основу наносять дисперсію або розчин полімеру. Цей спосіб доволі простий і поширений.

§  При переносному способі шар полімеру наносять на спеціальну прокладку, яка потім з'єднується з тканиною. Засто­сування гладкої, рельєфної або тиснутої прокладки дає змогу отри­мувати шкіру з різним лицевим боком.

§  При каландровому способі полімер наносять на основу методом втирання або дублювання за допомогою спеціальних каландрів.

Штучні шкіри для одягу мають в основному такі види полімерного покриття: полівінілхлоридне, вінілуретанове, поліуретанове.                                  Штучну шкіру з полівінілхлоридним (ПВХ)  покриттям виробляють на основі тканини, трикотажу, штучного хут­ра. З метою забезпечення

Рис. 20. Схема отримання штучної шкіри каландровим способом: 1-основа, 2-полімер, 3-штучна шкіра

шпаристості  полівінілхлорид наносять двома шарами. До складу першого шару  товщиною 0,5…0,7 мм входить  пароутворювач, який під час термічної обробки  забезпечує лицевому  по­криттю шпаристість. Після цього наносять наступний шар ПВХ товщиною 0,1 мм, далі лицеву поверхню оздоблюють лаковою плівкою і виконують тиснення. Штучні шкіри з полівінілхлоридним  покриттям еластичні, м'які, подібні до натуральних, стійкі до зношування,  водонепроникні, вітростійкі, морозостійкі (до -20 °С), добре  миються, стійкі до численних деформацій і витирань. Се­ред недоліків цієї шкіри є низька паро – та повітропроникність.                                                                

 Штучну шкіру з полівінілуретановим покриттям  виробляють двома способами: прямим і переносним. В першому випадку основою є бавовняне трикотажне полотно з начісним ворсом. Для виготовлення одягу без підкладки виробляють  штучну шкіру з основою із напіввовняної тканини або штучного хутра. Лицева поверхня гладка, з вибивним візерунком або без нього. Для виготовлення штучної шкіри з вінілуретановим покриттям переносним методом використовують основу з бавовня­ного й віскозного полотна, лицева поверхня гладка, без вибивного візерунка. Вінілуретанове покриття — це поєднання двох покриттів: шпаристого полівінілхлоридного, яке наносять безпосередньо на основу, і поліуретанового, нанесеного на полівінілхлоридне. Такі штучні шкіри  полегшеної будови, м'які, еластичні, добре драпіруються у виробах, водночас не стійкі до морозу та хімічної чистки.                                                                                                            Штучну шкіру зі шпаристим поліефіруретановим покрит­тям  виробляють наступним чином: на металеву пластину, по­криту поліетиленовою плівкою, наносять полімерну ассу, на яку ворсовим боком накладають основу (тканину, трикотаж). Внаслі­док пресування під великим тиском і підвищеній температурі поліефіруретан закріплюється на основі. Під час заключної оброб­ки лицевий бік шкіри покривають лаковою плівкою. Поліефіруретанове покриття дає змогу отримати тонкі, легкі, гігієнічні, моро­зостійкі штучні одягові шкіри. Штучні шкіри з поліуретановим покриттям не міс­тять пластифікаторів, тому вони підлягають хімічній чистці. Тонкі поліуретанові покриття забезпечують штучним шкірам достатньо високу паро – й повітропроникність, морозостійкість.                    

  Штучну замшу виробляють електростатичним і сольовим способами. При електростатичному способі  наносять ворс на основу (тканину, неткане трикотаж­не полотно) в електричному полі високої напруги. Основу попередньо покривають клейовою пастою. Короткий ворс (штучний, синтетич­ний), вільно падаючи в електричному полі високої напруги, орієн­тується вертикально і в такому положенні закріплюється в кле­йовій пасті. Внаслідок термічної обробки ворс кріпиться на основі. Електростатична замша м'яка, еластична, пружна, водонепроник­на, але має недостатньо високі гігієнічні властивості, нестійка до витирання. При виготовленні замші сольовим способом поверхню бавов­няної тканини покривають в два етапи полівінілхлоридною смо­лою, на яку насипають подрібнений натрію сульфат. Після термо­фіксації смоли в камері сіль з полівінілхлоридного шару змивають гарячою водою. Сольова замша має матову поверхню і менше схожа на   натуральну.

Питання для самоконтролю

1.Якими властивостями має володіти штучна шкіра?

2.Способи виробництва штучної замші, їх характеристика.

3.В чому полягає каландровий спосіб виробництва штучної шкіри?