Лекція 26.  Натуральна  шкіра

Зміст лекції

1.Походження матеріалу, технологічний процес обробки шкір.

2.Види натуральних шкір.

3.Основні властивості матеріалу.

1.Класичним матеріалом для виготовлення одягу, який має гарний зовнішній вигляд,  високі механічні та гігієнічні властивості, є на­туральна шкіра.

Натуральну шкіру отримують із шкір тварин  окремих видів  (овець, кіз, свиней, телят, оленів, лосів тощо) Технологічний процес обробки шкір складається із різних фізичних, фізико-механічних операцій, які поділяють на три групи: підготовчі, дублення, оздоблювальні.  Метою підготовчих операцій є очищення шкіри, підготовка її білкової тканини до дублення. В ході підготовчих операцій із шкіри видаляють волос, епідерміс, підшкірно-жировий шар. Під час вичинення шкіра проходить ряд операцій, які забезпечують її м'якість, пластич­ність, еластичність, відповідну стійкість до вологи.

Відмотка шкіри – обробка шкіри водою з додаванням солі, миючих речовин, антисептиків.

Мездріння – видалення зі шкіри підшкірно-жирового шару на мезлдрильних машинах.

Зоління шкіри – обробка шкіри водяною суспензією вапна. Під дією Са(ОН)₂ руйнуються білкові речовини, які з'єднують епідерміс та волос із дермою. Будова шкіряної тканини розрихлюється, пучки колагенових волокон розщіплюються.

Згонка волосу – видалення зі шкіри волосяного покриву на спеціальних машинах. Після виконання цієї операції отримують напівфабрикат - гольє.

Обеззолювання голья – обробка голья сульфатом амонію. В результаті обробки відбувається нейтралізація вапна, вапно та інші сполуки кальцію переходять у стан розчину і змиваються під час промивання.

Двоїння – розпилювання особливо товстого голья на стрічковій машині. Утворюється верхній шар – лицевий, нижній – бахтарм'яний.

Мягчіння – обробка голья ферментами, в результаті якої шкіра набуває м'якості, пластичності, гладкості, покращується її повітропроникність.

Основною опе­рацією вичинення шкіри є дублення.  При дубленні  гольє обробляють дубильними речовинами, які суттєво змінюють його властивості. Залежно від використаного методу дублення розрізняють шкіри:  хромового дублення (водними розчи­нами солей хрому), які на зрізі мають голубувато-зелене забарв­лення;  алюмінієвого дублення (розчинами солей алюмінію);  тані­нового дублення (екстрактами кори дуба);  жирового дублення (жирами, що містять неподільні жирові кислоти, завдяки яким отримують найм’якшу, найтоншу і найбільш розтяжну шкіру — лайку).

Мета оздоблювальних операцій – надати шкірі певного зовнішнього виду та необхідні фізико-механічні властивості.

Стругання шкіри – операцію виконують з боку бахтарми для вирівнювання шкіри по товщині.

Фарбування шкіри – фарбування шкіри по всій товщині.

Жирування – обробка шкіри водними емульсіями жирів.

Сушіння – висушування шкіри.

Розтягування – обробка шкіри на розтягувальній машині.

Лощення шкіри – розтирання фарби на лицевій поверхні шкіри під тиском ролика лощільної машини. В результаті лощення поверхня шкіри стає рівною та блискучою.

Пресування шкіри – ущільнення шкіри за допомогою гладкої плити, нагрітої до 80 ⁰ С, при тиску на неї.

2.Природний візерунок лицево­го боку шкіри називають мережівкою. Натуральні шкіри залежно від способу вичинення, характеру  поверхні поділяють на види:

-         гладкі — шкіри з природною мережівкою;

-         нарізні — шкіри з нарізною мережівкою, отриманою за допомогою спеціаль­ної нагрітої плити;

-         тиснуті — шкіри з рельєфним художнім тисненням;

-         ворсові — шкіри з ворсовою поверхнею (велюр, замша)

Найбільш відомі види одягової шкіри —  шеврет, опайок, нубук, спилок, замша. Шеврет  (арт. 972146) — це шкіра із овчини хромового дублення, з природною лицевою поверхнею у вигляді неглибоких конусоподібних впадин, дуже розтяжна, рихла. Опайок — гладенька, м'яка, еластична, гарна шкіра з дрібною мережівкою, отримана хромовим дубленням шкур телят, її площа становить 70 дм². Велюр (арт. 932159) — це щільна шкіра із свинячої  (овечої) шкури, хромового дублення із коротким ворсом.  Для отримання ворсової поверхні шкіри її шліфують з бахтарм'яного боку. Лицева поверхня велюру має бархатистий вид, густий, рівний, добре профарбований ворс.  Спилок — це щільна, жорстка, ворсова шкіра, отримана шля­хом роздвоєння та подальшого  шліфування грубих шкур свиней та великої рогатої худоби. Замша — шкіра із  овчини,  оленя, лося жирового дуб­лення. При  вироблені замші лицевий шар шкіри спилюють, отримується ворсова поверхня. Характеризується особливою м’якістю,  блискучим, низьким  густим ворсом, підвищеною розтяжністю, стійкістю до води, високою повітропроникністю  (дуже пориста). Замша стійка до дії вологи, її можна прати з милом  в теплій воді.                                                                              3.Фізичні властивості шкіри характеризуються її геометричними параметрами, щільністю, пористістю, повітропроникністю, здатністю поглинати та віддавати вологу та іншими. Із усіх геометричних характеристик (товщина, довжина, ширина, площа) шкіри  найвагомішими є площа та  товщина шкіри. Площа   залежить від розмірів шкіри. Залежно від площі, одягові  шкіри поділяють на групи: 1) від 60 до 80 дм ²  ;  2) від 80 до 100 дм ²  ; 3) від 100 дм ²  .                                                                                Товщина шкіри впливає на якість швейних виробів. Товщина різних ділянок шкіри залежить від виду тварин, режимів операцій шкіряного виробництва, хімічного складу шкіри. У розповсюджених видів шкір мінімальна товщина окремих ділянок складає 0,3 мм, максимальна – 8 мм.                                                                                                          Розкрійні властивості шкір характеризуються особливостями окремих топографічних ділянок. Топографічні ділянки – це ділянки шкіри, які відповідають окремим частинам тіла тварин і відрізняються по товщині, щільності, фізико – механічних властивостях (повітропроникність, гігроскопічність, волого поглинання, стійкість фарбування до сухого та мокрого тертя, опір розриванню, подовження). Шкіру умовно поділяють на чепрачну та периферійну частини:

-         чепрачна (середня частина шкіри) займає біля 55% від загальної площі шкіри, володіє однаковими якостями в поздовжньому та поперечному напрямах. З цієї ділянки шкіри викроюють основні деталі одягу;

-         до периферійної частини відносять такі ділянки шкіри, які розміщені з боків, спереду чепрака. З таких ділянок викроюють менш відповідальні деталі, які малопомітні у виробі і не несуть основних механічних навантажень.

На окремих топографічних ділянках шкіра має різну розтяжність, розтяжність враховують при розкрої деталей виробів. На  чепрачній ділянці шкіра має найменшу розтяжність, на ділянці воротку розтяжність направлена віялоподібно, на полах та лапах найменша розтяжність в поздовжньому напрямку.

Рис. 18. Топографічні ділянки натуральної шкіри

Рис. 19. Напрям розтяжності натуральної шкіри

Якість шкіряної сировини, її будова залежать від виду тварин; велика рогата худоба молочних порід має тонку, еластичну шкуру; робоча худоба – товсту, дуже щільну шкуру; худоба м’ясних порід – шкуру із дуже розвиненою підшкірною жировою клітковиною, рихлим і товстим шаром епідермісу. За основними властивостями шкіра повинна відповідати нормам відповідно до галузевих стандартів.                                                                                  Натуральна шкіра повинна від­повідати ряду вимог: бути рівномірно і якісно продубленою, м’якою, вичиненою по всій площі, без складок і заломів. Забарвлен­ня шкіри має бути стійким до сухого й мокрого тертя та прасування при температурі 80 °С, велюр повинен мати густий, низький ворс. Для забезпечення відповідних властивостей одягова шкіра повинна містити не менше 16 % вологи, подовжен­ня має становити: для шкір овець та великої рогатої худоби — 30...50 %, свинячих шкір — не менше 25 %.

 Питання для самоконтролю

1.Як називають природний візерунок лицево­го боку натуральної шкіри?

2.На які частини умовно поділяють шкіру? Якими властивостями володіють ці частини шкіри?

3.Які вимоги висувають до якісної натуральної шкіри?