ТЕМА 4. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Теоретичні основи конкурентоспроможності підприємства.

4.2. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні.

4.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

4.4. Прикладні моделі оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Ключові поняття: конкурентоспроможність, потенціал, конкурентоспроможність потенціалу, методи оцінки, моделі.

4.1. Теоретичні основи конкурентоспроможності підприємства

В сучасних умовах наявність конкуренції на ринку товарів або послуг вимагає від підприємства забезпечення високого рівня конкурентоспроможності, бо в іншому випадку загрожує витісненням його із ринку. Конкуренція і конкурентна боротьба є головними ознаками функціонування економічної системи, що базується на ринкових механізмах. Конкуренція є терміном, що походить від латинського слова «concurrere» – «зіштовхуватися», і є механізмом суперництва, боротьби ринкових структур за право знайти свого покупця і можливість ефективно конкурувати на ринку [1, с.174].

Слід відмітити, що виділяють різні види конкурентоспроможності, зокрема конкурентоспроможність продукції, підприємства, галузі, регіону та національної економіки (рис.4.1).

Рис.4.1. Рівні конкурентоспроможності

В наукових працях автори детально характеризують зміст поняття «конкурентоспроможність», де, як вже зазначалось, об’єктами є продукція, підприємство, галузь, регіон та національна економіка. Узагальнюючи існуючі тлумачення змісту поняття «конкурентоспроможність», які досліджувались вченими щодо різних об’єктів, зважаючи на відсутність єдиної позиції щодо його розуміння, виділимо п’ять основних підходів. Їх характеристика зведена у табл.4.1. Розглянемо зміст кожного із підходів.

Таблиця 4.1

Характеристика підходів до трактування поняття «конкурентоспроможність»^*

Підхід	Науковці	Об’єкт конкурентоспроможності	Визначення конкурентоспроможності	Визначальні характеристики
1-й підхід (фактори виробництва)	Д.Кісінг	Підприємство	Сукупність таких факторів, як кваліфікована праця, некваліфікована праця і капітал	Сукупність факторів виробництва
	А.Сміт	Галузь	Максимально ефективне використання факторів виробництва – ринкові сили самі спрямовують ресурси країни в ті галузі, де вони можуть бути застосовані з максимальною ефективністю	Ефективне використання факторів виробництва
	Е.Хекшер–Б.Олін		Спеціалізація на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, яке вона має, є найсприятливішим	Спеціалізація на факторах виробництва
	О.Шнипко	Національна економіка	Сукупність притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення	Сукупність факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів
2-й підхід (конкурентні переваги)	Я.Жаліло, Я.Базилюк	Національна економіка	Стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон’юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів	Забезпечення умов підвищення ефективності виробництва шляхом використання конкурентних переваг
3-й підхід (ефективне використання ресурсів)	М.Портер	Галузь	Продуктивність використання ресурсів, де рівень життя залежить від можливостей добиватися продуктивного використання ресурсів	Підвищення продуктивності використання ресурсів
	Ярош Антоній	Регіон	Створення таких структурних комбінацій, які уможливлять оптимальне використання ресурсів та їх комерціалізацію	Оптимальне використання ресурсів
4-й підхід (потенційні можливості)	С.Позняк	Продукція	Здатність повніше відповідати потребам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку	Здатність задовольняти потреби покупців
	World Competitiveness Yearbook	Підприємство	Реальна та потенційна можливість проектувати, виготовляти, збувати товари, які є більш привабливішими за товари конкурентів	Реальна і потенційна можливість об’єкта
	Ф.Фатхутдінов		Властивість об’єкта, що характеризується ступенем реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об’єктами	Реальне та потенційне задоволення потреби
	Дж.Кернс	Галузь	Сила, що впливає на відповідність цін витратам, результатом дії якої є певний ступінь концентрації виробництва продукції в одній неконкурентній галузі	Можливість концентрації виробництва продукції галузі
	П.Бєлєнький	Регіон	Здатність забезпечити високий рівень життя населення і доходи власникам капіталу, а також ефективно використовувати регіональний економічний потенціал у процесі виробництва товарів і послуг	Здатність забезпечити високий рівень життя
	В.Безугла		Здатність кожної регіональної системи до управління своїми конкурентними перевагами, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил з метою забезпечення стійкого фінансового і економічного становища, одержання максимальної вигоди, задоволення об’єктивних і суб’єктивних потреб за умов самостійності та самофінансування у межах чинного законодавства	Здатність управляти конкурентними перевагами
	Е.Брюна, А.Скопін		Здатність регіональної економіки забезпечити зростання благополуччя населення регіону	Здатність забезпечувати зростання економіки регіону
	І.Єресько		Наявна можливість на регіональному рівні оволодівати факторами регіонального розвитку та формувати джерела конкурентних переваг, що забезпечує економічне зростання регіону та підвищення рівня і якості життя його населення	Можливість формувати конкурентні переваги
	А. Сєлєзньов		Обумовлений економічними, соціальними та ін. факторами стан регіону і окремих товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках	Можливість забезпечити стійкий стан економіки регіону
4-й підхід (потенційні можливості)	Л.Антонюк	Національна економіка	Здатність країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку за наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; розвинута система ринкових інститутів; володіння значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатність гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради забезпечення економічної безпеки та високих стандартів життя населення	Здатність утримувати стійкі позиції
	А.Гальчинський, В.Геєць, А.Кінах, В.Семиноженко		Здатність національної економіки робити і споживати товари і послуги в умовах конкуренції з товарами і послугами, виробленими в інших країнах, при цьому результатом конкуренції повинно бути зростання рівня життя населення при дотриманні міжнародних екологічних стандартів	Здатність національної економіки конкурувати з іншими країнами
	Б.Кваснюк		Вираз економічних, науково-технічних, виробничих, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей, які реалізуються в товарах та послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними зарубіжним товарам і послугам як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках	Сукупність можливостей
	А.С.Філіпченко, С.Я.Моринець, В.А.Вергун		Здатність держави розробляти та виготовляти товари і послуги або вищої якості, або ж за цінами, значно нижчими порівняно з конкурентами	Здатність держави виготовляти товари
5-й підхід (суперництво на ринку)	Л.Кобиляцький	Продукція	Рівень її економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, які дозволяють витримати суперництво з іншими аналогічними товарами на ринку	Параметри продукції, що дозволяють витримати суперництво на ринку
	Г.Азоєв	Підприємство	Суперництво на будь-якому поприщі між особами	Боротьба між різними суб’єктами
	Герчикова І.Н.		Комплекс показників, які визначають його становище на ринку	Показники, що визначають становище на ринку
	А.Юданов		Боротьба за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів	Боротьба між різними суб’єктами

В рамках першого підходу дослідженням змісту поняття конкурентоспроможності як факторів виробництва підприємства, галузі та національної економіки займались такі науковці, як Д.Кісінг, А.Сміт, Е.Хекшер та Б.Олін, П.Самуельсон.

Дослідженнями змісту конкурентоспроможності як сукупності факторів виробництва, а саме моделі, що враховувала такий фактор, як кваліфікацію робочої сили, займався американський економіст Д.Кісінг. Ідея його теорії зводилася до наступного: у виробництві беруть участь кваліфікована праця, некваліфікована праця і капітал [2, с.25; 3].

Так, висококваліфікована праця сприяє експорту товарів, для виробництва яких потрібен високий інтелектуальний потенціал. Недостатньо кваліфікована робоча сила призводить до експорту товарів, для виробництва яких достатня невисока кваліфікація [2, с.24].

А.Сміт вважав, що конкурентоспроможність галузі визначається максимально ефективним використанням факторів виробництва (робочої сили, землі, капіталу і природних ресурсів) – ринкові сили самі спрямовують ресурси країни в ті галузі, де вони можуть бути застосовані з максимальною ефективністю [4, с.7]. Е.Хекшер встановив, що міжнародний обмін випливає саме з відносного надлишку або відносної рідкісності факторів виробництва [2,с.24]. Кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, яке вона має, є найсприятливішим [5].

У 1933 р. учень Е.Хекшера Б.Олін у роботі „Міжрегіональна та міжнародна торгівля” уточнив цей аналіз формулюванням: міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори [2,с.24]. Країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів – у цьому полягає суть теорії конкурентоспроможності Хекшера–Оліна [2,с.24].

В середині ХХ ст. (1948 р.) американські економісти П.Самуельсон і В.Стопер удосконалили доведення теореми Хекшера–Оліна у вигляді теореми “вирівнювання цін на фактори виробництва”: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.

У своїй праці О.С.Шнипко трактує конкурентоспроможність національної економіки як сукупність притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення [2, с.13].

Слід відмітити, що вищеописаний підхід до тлумачення категорії конкурентоспроможності як наявності конкурентних переваг у факторах виробництва є дещо одностороннім. Наявність конкурентних переваг представляють собою сукупність характеристик об’єкта, які створюють переваги над конкурентами. Такими характеристиками можуть бути економічні, технічні, організаційні показники, які визначають розвиток того чи іншого об’єкта конкурентної боротьби. Проте, на нашу думку, конкурентні переваги у факторах виробництва фіксують сьогоднішній реальний стан об’єкта і ні в якому випадку не його потенційні можливості. Так, наприклад, якщо підприємство має високий науковий та інноваційний потенціали, то можна говорити про переваги, проте якщо це не дозволяє забезпечити високих економічних показників порівняно з конкурентами, то такі переваги не будуть конкурентними, вони лише створюють потенційні умови для їх формування та розвитку. Звідси випливає, по-перше, що конкурентна перевага обов’язково носить порівняльний характер, оскільки вона може бути оцінена лише шляхом порівняння характеристик, а по-друге, слід продуктивно використовувати фактори виробництва з метою досягнення найбільшої ефективності.

В свою чергу, Жаліло Я.А., Базилюк Я.Б. розглядають конкурентоспроможність національної економіки як економічну категорію, що характеризує стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон’юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [6, с.13].

Представники третього підходу вважали, що конкурентоспроможність того чи іншого об’єкта визначається, перш за все, ефективністю використання ресурсів.

Так, на думку М.Портера, конкурентоспроможність як явище макроекономічне ні в якому випадку не може визначатись такими факторами, як курсом валюти, процентними ставками, наявністю великої кількості дешевої робочої сили, надлишковими природними ресурсами, політикою держави [7, с.21]. Він вважав, що концепція конкурентоспроможності може ґрунтуватись на продуктивності використання ресурсів. Зростання рівня життя в державі безпосередньо залежить від можливостей досягати продуктивного використання ресурсів. Постійне підвищення продуктивності економіки означає безперервний її ріст. Підприємства повинні постійно підвищувати продуктивність існуючих галузей, вдосконалюючи якість продукції. Поруч із цим М.Портер сформулював ідею внутрішнього благополуччя регіону, яке, на його думку, знаходиться у великій залежності від продуктивності праці у галузях спеціалізації, що властиві регіону. Важливими передумовами підвищення регіональної конкуренції він вважає наявність високих технологій, якість сфери послуг, підтримуючу діяльність уряду. Таким чином, він зосереджував увагу на розгляді конкурентних переваг як системи, якими були фактори виробництва та їх продуктивне використання.

Ярош Антоній, в свою чергу, звертає увагу на продуктивності використання ресурсів. Він вважає, що конкурентоспроможність регіону означає переважне створення таких структурних комбінацій, які уможливлять оптимальне використання ресурсів та їх комерціалізацію [8, с.188-193].

На нашу думку, дослідження конкурентоспроможності повинні ґрунтуватися не лише на досягнутому рівні використання ресурсів, а виходити з наявних можливостей певного об’єкта.

У зв’язку з цим четвертий підхід об’єднує визначення конкурентоспроможності в працях С.Позняк, Ф.Фатхутдінова, Дж.Кернса, В.Безугли, Є.Брюна, А.Скопіна, І.Єреська, А.Сєлєзньова, Л.Антонюк, А.Гальчинського, В.Гейця, А.Кінаха, В.Семиноженка, Б.Кваснюка, А.Філіпченко, С.Моринця, В.Вергун, які в основу даного поняття закладали потенційні можливості об’єкта досліджень.

На думку С.В.Позняка, конкурентоспроможність продукції відбиває її здатність повніше відповідати потребам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Поруч із цим конкурентоспроможність товару визначається гарантійним і післяпродажним сервісом, рекламою, іміджем виробника [9, с.77].

Інститут менеджменту і розвитку розглядає конкурентоспроможність як реальну та потенційну можливість об’єкта за існуючих умов проектувати, виготовляти, збувати товари, які за ціновими й неціновими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їх конкурентів [10]. Фатхутдінов Ф. розглядає конкурентоспроможність як властивість об’єкта, що характеризується ступенем реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об’єктами, які представлені на даному ринку [11, с.23].

Вважаємо, що конкурентоспроможність галузі синтезує в собі поняття конкурентоспроможності продукції та конкурентоспроможності підприємства і представляє сукупність конкурентних переваг у технічних, економічних і організаційних умовах для створення, виробництва й збуту продукції підприємствами шляхом ефективного використання ресурсів з метою задоволення потреб споживачів. Такими конкурентними перевагами можуть бути добре розвинена галузева структура, налагоджена науково-дослідна та прогресивна науково-виробнича, матеріально-технічна база, ефективне науково-технічне, науково-виробниче, матеріально-технічне співробітництво як всередині галузі, так і з іншими галузями. Тому конкурентоспроможність галузі забезпечують переваги у факторах виробництва шляхом ефективного використання ресурсів для задоволення потреб особистості.

Безугла В.О. трактує конкурентоспроможність регіону як здатність кожної регіональної системи до управління своїми конкурентними перевагами, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил з метою забезпечення стійкого фінансового і економічного становища, одержання максимальної вигоди, задоволення об’єктивних і суб’єктивних потреб за умов самостійності та самофінансування у межах чинного законодавства [12, с.64-68].

З числа іноземних науковців конкурентоспроможність регіону розглядають Сєлєзньов А.З., Брюна Е., Скопін А.Ю.

Брюна Е., Скопін А.Ю. розглядають конкурентоспроможність регіону як здатність регіональної економіки забезпечити зростання благополуччя населення регіону в умовах відкритої економіки [13, с.228].

Єресько І. трактує конкурентоспроможність регіону як наявну можливість на регіональному рівні оволодівати факторами регіонального розвитку та формувати джерела конкурентних переваг, що забезпечує економічне зростання регіону та підвищення рівня і якості життя його населення [14, с.23].

Сєлєзньов А.З. трактує конкурентоспроможність регіону як обумовлений економічними, соціальними, політичними та іншими факторами стан регіону і його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, який представлений індикаторами (показниками), що адекватно характеризують такий стан та його динаміку [15, с.30].

У науковій літературі поняття “конкурентоспроможність національної економіки” як потенційних можливостей розглядається неоднозначно. Так, наприклад, конкурентоспроможність національної економіки розглядають як здатність держави розробляти та виготовляти товари і послуги або вищої якості, або ж за цінами, значно нижчими порівняно з конкурентами [16, с.72]. Або, у більш широкому аспекті, конкурентоспроможність національної економіки – це здатність господарства забезпечити збалансованість своїх зовнішніх пропорцій та уникати тих обмежень, що зумовлюються зовнішньоекономічною сферою, і як здатність країни самовідтворювати поліпшення своїх світогосподарських зв’язків.

У монографії Л.Л. Антонюк дається визначення конкурентоспроможності національної економіки як здатності країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку за наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; як розвинутої системи ринкових інститутів; володіння значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатності гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради забезпечення економічної безпеки та високих стандартів життя населення [17, с.33].

А.Гальчинський, В.Геєць, А.Кінах, В.Семиноженко, в свою чергу, трактують конкурентоспроможність національної економіки як здатність національної економіки робити і споживати товари і послуги в умовах конкуренції з товарами і послугами, виробленими в інших країнах, при цьому результатом конкуренції повинно бути зростання рівня життя населення при дотриманні міжнародних екологічних стандартів [18, с.109].

Кваснюк Б.Є. тлумачить конкурентоспроможність національної економіки як концентрований вираз економічних, науково-технічних, виробничих, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей, які реалізуються в товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними зарубіжним товарам і послугам як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках [19, с.98].

До п’ятого підходу віднесемо трактування змісту поняття конкурентоспроможності як суперництва на ринку.

Кобиляцький Л. під конкурентоспроможністю продукції розуміє рівень її економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, які дозволяють витримати суперництво з іншими аналогічними товарами на ринку [4, с.22]. Рівень конкурентоспроможності продукції свідчить про доцільність її виробництва та можливості вигідного продажу.

Вважається, що конкурентоспроможність підприємства визначається досягнутим рівнем конкурентоспроможності продукції (чим вищим є рівень конкурентоспроможності продукції, тим вищий рівень конкурентоспроможності підприємства). Так, наприклад, Герчикова І.Н. розглядає конкурентоспроможність підприємства як комплекс показників, які визначають його становище на ринку. Цей комплекс може містити характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, і чинники, які формують в цілому економічні умови виробництва та збуту товарів підприємства [20, с.47]. Однак, на нашу думку, такий підхід є дещо суб’єктивним, оскільки забезпечення конкурентоспроможності підприємства вимагає налагодженої роботи всіх його структурних підрозділів та посадових осіб щодо створення конкурентних переваг у фінансовій, маркетинговій, виробничій, соціальній, науково-дослідній та ін. сферах.

На думку А.Юданова, конкуренція – це боротьба за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, яку вони ведуть на доступних сегментах ринку [21, с.8]. Г.Азоєв під конкурентоспроможністю розуміє суперництво між окремими юридичними або фізичними особами.

На нашу думку, така ознака конкурентоспроможності, як суперництво на ринку, є необхідністю, оскільки вона підвищує ефективність використання ресурсів. Адже саме в процесі суперництва кожен учасник конкурентної боротьби намагається забезпечити зростання благополуччя, що є необхідною умовою конкурентоспроможності. Суперництво на ринку за одержання доходу створює кожному регіону України сприятливі умови для їх фінансової самостійності та можливості забезпечення стійкого економічного розвитку.

Тому вважаємо, що конкурентоспроможність підприємства – це здатність забезпечити конкурентні переваги у фінансовій, виробничій, соціальній, науково-дослідній та іншій діяльності, в результаті чого випускається конкурентоспроможна продукція в умовах обмеженості у ресурсах та часі для задоволення потреб споживачів.

4.2. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів [23, с.53].

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства — комплексне, багатопрофільне поняття, оскільки передбачає врахування взаємодії всіх його складових (виробництво, персонал, маркетинг, менеджмент, фінанси та ін.).

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме [23, с.53]:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена й оцінена лише за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2.  Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

3.  Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4.  Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів.

Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1) світове лідерство (світовий стандарт);

2)   національне лідерство (національний стандарт);

3)   галузеве лідерство (галузевий стандарт);

4)   пороговий рівень.

Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможним.

Згідно з другим поглядом виокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства [23, с.54; 24, с.43].

1 рівень. Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури й функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів.

2 рівень. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами.

3 рівень. Якщо керівники підприємства розуміють конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню.

4 рівень. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу й опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.

4.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в зарубіжному бізнесі використовуються різноманітні методи, класифікацію яких наведено в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства [23, с.53]

Класифікаційна ознака	Класифікаційна група	Різновиди методів
За напрямком формування інформаційної бази	Критеріальні	Теорія конкурентних переваг М. Портера. Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж.-Ж. Ламбена. SPACE-аналіз. GAP-аналіз. LOTS-аналіз. PIMS-аналіз. Модель аналізу Мак-Кінсі 7S. Формалізований метод Іванова. Методика Ансоффа щодо КСФ. Методика Градова щодо детермінантів «національного ромба». Метод інтегрального критерію. Метод таксономічного показника
	Експертні	STEP-аналіз. SWOT-аналіз. Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555. Метод американської асоціації управління. Метод порівнянь. Метод рангів. Метод вивчення профілю об’єкта. Графічна методика Зав’ялова
За способом відображення кінцевих результатів	Графічні	Теорія конкурентних переваг М. Портера. Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж.-Ж. Ламбена. SWOT-аналіз. Модель аналізу Мак-Кінсі 7S. Метод вивчення профілю об’єкта. Графічна методика Зав’ялова
	Математичні	Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555. Формалізований метод Іванова. Методика Ансоффа щодо КСФ. Методика Градова щодо детермінантів «національного ромба». Метод американської асоціації управління. Метод порівнянь. Метод рангів. Метод інтегрального критерію. Метод таксономічного показника
	Логістичні	STEP-аналіз. SPACE-аналіз. GAP-аналіз. LOTS-аналіз. PIMS-аналіз
За можливістю розроблення управлінських рішень	Одномоментні	Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555. Методика Ансоффа щодо КСФ. Методика Градова щодо детермінантів «національного ромба». Метод американської асоціації управління. Метод порівнянь. Метод інтегрального критерію. Метод таксономічного показника. Метод вивчення профілю об’єкта. Графічна методика Зав’ялова
	Стратегічні	Теорія конкурентних переваг М. Портера. Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж.-Ж. Ламбена. STEP-аналіз. SWOT-аналіз. SPACE-аналіз. GAP-аналіз. LOTS-аналіз. PIMS-аналіз. Модель аналізу Мак-Кінсі 7S. Формалізований метод Іванова. Метод рангів
За способом оцінки	Індикаторні	STEP-аналіз. SPACE-аналіз. GAP-аналіз. LOTS-аналіз. PIMS-аналіз. Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555. Формалізований метод Іванова. Методика Ансоффа щодо КСФ. Методика Градова щодо детермінантів «національного ромба». Метод американської асоціації управління. Метод порівнянь. Метод рангів. Метод інтегрального критерію. Метод таксономічного показника. Метод вивчення профілю об’єкта. Графічна методика Зав’ялова.
	Матричні	Теорія конкурентних переваг М. Портера. Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж.-Ж. Ламбена. SWOT-аналіз. Модель аналізу Мак-Кінсі 7S

За напрямком формування інформаційної бази можна виділити критеріальні та експертні методи оцінки.

Критеріальні методи за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.

Експертні методи прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб’єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.

За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють графічні, математичні та логістичні методи оцінки.

Графічні методи забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об’єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.).

Математичні методи базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.

Логістичні методи є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.

За можливістю розробки управлінських рішень існують одномоментні та стратегічні методи оцінки.

Одномоментні методи — це, по суті, статичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розроблення заходів на перспективу.

Стратегічні методи уможливлюють не лише оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розроблення стратегічних заходів з поліпшення цього потенціалу.

За способом оцінки виділяють індикаторні та матричні методи.

Індикаторні методи. Вони ґрунтуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об’єкта. Кожен індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об’єкта.

Нині індикаторні методи широко використовують зарубіжні інвестори для оцінки конкурентоспроможності потенціалу країни в разі потреби визначення оптимального розміщення виробництва і капіталовкладень. Міжнародна організація «Європейський форум з проблем управління» (зі штаб-квартирою в Женеві) щорічно визначає рівні конкурентоспроможності потенціалу розвинутих країн, користуючись системою індикаторів, яка налічує близько 340 показників і понад 100 експертних оцінок. Дані аналізу групують за 10-ма основними факторами:

1)  динаміка економіки (економічний потенціал);

2)    виробнича потужність промисловості;

3)  динаміка ринку;

4)   фінансова підтримка;

5)  людський капітал;

6)  імідж країни;

7)  забезпеченість сировиною;

8)  орієнтація на зовнішній ринок;

9)  інноваційний потенціал;

10)  суспільний спокій.

Кожен з цих 10 факторів складається з 20—40 оціночних індикаторів. Отже, постає складне завдання з відбору найвагоміших індикаторів для оцінки кожного щодо названих факторів.

Матричні методи. В основу цих методів покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці.

Використовуючи матричні методи, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не лише свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку. Матричними методами широко користуються американські консультаційні фірми, а за належного інформаційного забезпечення такі методи можуть бути надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу й вітчизняних підприємств.

4.4. Прикладні моделі оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства [23, с.53]

З-поміж різноманітних методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства найцікавішими для дослідника є прикладні моделі, які поєднують кілька класифікаційних ознак, тому цілком справедливо буде докладніше розглянути принаймні три з них.

Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними і соціальними стандартами було запропоновано російськими дослідниками в підручнику «Рыночная экономика» 1992 р. видання. Він дає можливість інтегрально оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприємства з економічного й соціального боку, що є дуже суттєвим на даному етапі розвитку виробничих систем.

Метод експертних оцінок використовується за недостатнього інформаційного забезпечення. Експерти (компетентні спеціалісти, які добре знають проблему) оцінюють конкурентоспроможність потенціалу підприємства з позиції управління підприємством, виробництва, маркетингу, кадрів, продукту, фінансів.

Метод набору конкурентоспроможних елементів забезпечує поетапне дослідження конкурентоспроможності потенціалу підприємства, починаючи з порівняльної оцінки найвагоміших складових: конкурентоспроможність продукції, конкурентоспроможність системи управління, конкурентоспроможність техніко-технологічної бази і т. ін.

Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними й соціальними стандартами. Різні співвідношення доходів та ресурсів (капіталу, праці, часу) за порівняння з аналогічними стандартами, які визначаються критеріально-експертним способом, дають можливість оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Така оцінка формується на підставі використання низки показників і стандартів (нормативів, еталонів), у разі досягнення яких підприємство стає конкурентоспроможним. Існує безліч методів розробки даних стандартів. Серед них переважають експертні (бальні) методи оцінювання. Переглядаючи спеціальну літературу з бізнесу, простежуючи кон’юнктуру ринку та економічну поведінку корпорацій, можна виокремити найбільш значущі та найчастіше використовувані стандарти, індикатори руху результатів і ресурсів діяльності підприємств, які забезпечують конкурентоспроможність потенціалів цих корпорацій.

Стандарти конкурентоспроможності потенціалу підприємства розділяють на дві групи: економічні і соціальні.

Оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами проводиться щонайменше за мінімальною кількістю — 5-ма економічними стандартами, а саме: за ефективністю використання речових та інформаційних ресурсів, економічного простору, часу, технології, за рівнем доходів. Виходячи з цих індикаторів, можна вибрати належну методику оцінки. За індикатори і відповідні їм показники можна взяти:

1) індикатор використання ресурсів (KР) – це співвідношення між коефіцієнтом доходів підприємства – K_дп ([Чистий прибуток підприємства] : [Відрахування до бюджету та соціальних фондів]) та коефіцієнтом ресурсів підприємства – K_рп ([Ресурси, авансовані підприємством] : [Ресурси, застосовані підприємством]).

Ресурси, авансовані підприємством, – це всі наявні ресурси підприємства у вартісному виразі, включаючи резервні робочі місця, понаднормові запаси сировини, матеріалів, невстановлене обладнання, страховий фонд та фонд ризику.

Ресурси, застосовані підприємством, – це ресурси, авансовані підприємством за відрахуванням ресурсів, що не використовуються (резервні робочі місця, понаднормові запаси сировини, матеріалів, невстановлене обладнання, страховий фонд та фонд ризику):

KР = K_дп / K_рп → max;

2) індикатор використання праці (KП_р) – це співвідношення чистого прибутку підприємства (ЧП_п) і вартості робочих місць підприємства (ВРМ_п).

Вартість робочих місць підприємства у формулі – це середньорічна вартість робочих місць підприємства, яка визначається порівнюванням середньорічної вартості основних фондів і середньорічної кількості робочих місць:

KП_р = ЧП_п / ВРМ_п → max

3) індикатор місткості ринку (KМ) – це співвідношення валового прибутку підприємства (БП_п) і прибуткової місткості ринку даного товару (ПМР_т).

Прибуткова місткість ринку визначається сукупним грошовим попитом споживачів на товар за відрахуванням тієї умовної частини попиту, яка спрямовується на відшкодування витрат на виробництво і реалізацію товару:

KМ = БП_п / ПМР_т → max;

4) індикатор дохідності (KД) — це співвідношення валового доходу підприємства у розрахунку на одного робітника, включаючи власників підприємства (ВДП_р), і аналогічного доходу, який отримується в комерційній сфері (галузі) діяльності в цілому в економіці країни (КомВДП_р):

KД = ВДП_р / КомВДП_р → max;

5) індикатор використання часового ресурсу (KЧ) — співвідношення між часом, за який вимірюється отриманий валовий дохід підприємства (t_вд), і часом, який необхідний для збільшення цього показника вдвічі (t_2вд):

KЧ = t_вд / t_2вд → max.

Наведені показники зіставляються з аналогічними нормативними або фактичними показниками конкурентів, що дає змогу оцінити індивідуальний рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами.

Відносно встановленого рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежно від глобалізації цілей дослідження будується матриця конкурентоспроможності потенціалу підприємства (МКПП), у якій відображаються відносні величини вибраних стандартів (індикаторів) і їхнє відсотково-бальне вираження.

Резервами для підприємства є різниця між більш високими показниками того чи іншого стандарту (індикатора) і реальною величиною показників самого підприємства.

Втратами є різниця між величиною порогового рівня стандарту і величиною цього стандарту для підприємства.

Крім точних даних про резерви і втрати, спеціалісти підприємства повинні знати обсяги інвестицій (І), час (t), економічний ефект (Е_е), які потрібні для прийняття рішення про заходи щодо підвищення рівня того чи іншого індикатора (стандарту). Для кінцевих висновків потрібно розрахувати два показники:

1) коефіцієнт ефективності використання інвестицій:

K_еі = Е_е / І → max;

2) інтегральний коефіцієнт ефективності використання інвестицій і часу:

K_інт = K_еі / t → max;

де t – це проміжок часу між інвестуванням капіталу і отриманням ефекту.

У розвинутих країнах велику роль в оцінці конкурентоспроможності потенціалу підприємства відіграють соціальні стандарти, тобто нормативи, які характеризують соціальну конкурентоспроможність потенціалу підприємства, або соціальну якість підприємства. Ця оцінка базується на результатах чотирьох рейтингів, а саме: рейтинг споживачів (Рс), діловий рейтинг (Рд), рейтинг престижу (Рп), міжнародний рейтинг (Рм). Порівнюючи сумарні бали оцінки рейтингів власних і рейтингів конкурентів, отримуємо показник, який відображає рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства за соціальними стандартами:

.

Якщо ЗКППс_п ≥ ЗКППс_к, то підприємство може вважати себе на даний момент у соціальному плані конкурентоспроможним. А якщо ситуація склалася навпаки, то підприємство ризикує втратити й економічну конкурентоспроможність.

За позитивних значень загальних коефіцієнтів ефективності за економічними і соціальними стандартами показник конкурентоспроможності потенціалу підприємства має такий вигляд:

.

Метод експертних оцінок. Цей метод можна використовувати як один із варіантів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Слід зауважити, що цю методику розроблено з урахуванням таких основних моментів: підприємство є малим, підприємство виробляє один вид продукції.

Метод набору конкурентоспроможних елементів. Це синтезований метод визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства, побудований на припущенні, що конкурентоспроможність продукції підприємства є її головною складовою.

Алгоритм методу є таким:

1.   Передовсім формується перелік індикаторів (IND_j, де j = 1 ... m), які беруть за базу оцінки конкурентоспроможності конкретного виду продукції, що оцінюється.

2.   Експертним способом для кожного індикатора встановлюється його вага (Vaga_j, де j = 1 ... m) у загальній оцінці за умови, що ∑Vaga_j = 1.

3.  Службою маркетингу підприємства-об’єкта оцінки пропонується n – вибір підприємств з аналогічною продукцією, які є найближчими конкурентами.

Важливе значення для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства відіграє правильний вибір підприємств-конкурентів для дослідження. Існує кілька підходів до визначення таких підприємств.

Вибір найближчих конкурентів. За умов олігополістичної конкуренції головним конкурентом може бути одне підприємство, при цьому успіх конкурента негативно впливає на діяльність підприємства, і навпаки. Аналіз головного конкурента може дати необхідну і достатню інформацію для розроблення заходів протидії як у тактичному, так і в стратегічному аспектах.

Вибір сильніших конкурентів (з більшою часткою ринку). Результати аналізу уможливлюють побудову моделей найефективнішої конкурентної поведінки на даному ринку і розроблення засобів їхньої реалізації (імітація, пошук нових шляхів, конфронтація з лідером).

Вибір підприємств, яким належить значна сумарна частка ринку (понад 50 %). Аналіз дає змогу деталізувати висновки для різноманітних кон’юнктурних ситуацій та розробити як атакуючі, так і оборонні дії.

Вибір усіх діючих конкурентів у рамках географічних меж ринку. Результати аналізу можуть бути використані в планах розвитку підприємства на перспективу.

Вибір усіх можливих конкурентів. Крім діючих підприємств, розглядаються всі потенційні конкуренти: підприємства, що будуються; підприємства, що мають виробничі потужності, які можна перепрофілювати на випуск або продаж нової продукції без значних витрат часу і ресурсів; інноваційні фірми; нові фірми, які утворились через придбання аутсайдерів даної галузі великими фірмами інших галузей; нові спільні підприємства.

4.  На підставі отриманої інформації будують матрицю визначення конкурентоспроможності одиниці продукції підприємства, що слугує об’єктом оцінки (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

Матриця визначення конкурентоспроможності одиниці продукції

№

Вага індикатора

Vaga1

Vaga2

Vaga3

...

Vagam

Rangi

KSopіа

Індикатор

IND1

IND2

IND3

...

INDm

Підприємство

абс. зн.

ранг Rij

абс. зн.

Рранг Rij

абс. зн.

ранг Rij

...

...

абс. зн.

ранг Rij

1

Об’єкт оцінки

2

3

4

5

...

...

...

n

5.  За допомогою абсолютних значень вибраних індикаторів визначають ранги одиниці продукції (R_ij).

6.  Обчислюють зважений на вагу індикатора загальний ранг одиниці продукції кожного підприємства, що бере участь у масиві оцінки, за формулою:

.

7.  Після встановлення загальних рангів знаходять підприємство-лідер (L) та підприємство-аутсайдер (A) щодо даної одиниці продукції, а також діапазон відстані аутсайдера від лідера (D_v) за формулою:

D_v = Rang_A – Rang_L.

Діапазон відстані аутсайдера від лідера дає уявлення про розмежування підприємств у конкурентному середовищі, а саме:

-  чи належить підприємство до кола лідерів чи аутсайдерів;

-   чи вигідне в нього становище в зоні очікування нападу;

-    чи правильно воно використовує свої можливості.

8.  Конкурентоспроможність одиниці продукції визначають за формулою:

KSop_іа = (Rang_A – Rang_i) / D_v.

9.  Для визначення конкурентного статусу підприємства за всією номенклатурою продукції, що виготовляється ним, необхідно провести аналогічні розрахунки для всіх видів продукції, а потім звести отримані результати в підсумкову таблицю, де має бути наявна також інформація щодо структури виробництва продукції за проектною потужністю та фактичними обсягами продажу (табл. 4.4).

Таблиця 4.4

Підсумкова таблиця визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства-об’єкта оцінки

№	Продукція	KSopіа	Структура виробництва продукції за проектною потужністю (Sv)	Структура фактичного продажу продукції (Sp)	Скорегована KSopіа на Sv (р. 2 · р. 3 / 100)	Скорегована KSopіа на Sp (р. 2 · р. 4 / 100)	Резерв конкуренто- спроможності RKSіа (р. 5 – р. 6)	Ранг конкурентоспро- можності потенціалу підприємства, Rangкпп
	1	2	3	4	5	6	7	8
1
2
3
4
...
а
			100	100
	Конкурентоспроможність потенціалу підприємства

10.  Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства визначається за формулою:

Rang_кпп = KSop_іа · (1 – RKS_іа).

11.         Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується як середній ранг конкурентоспроможності за всією номенклатурою продукції.

Конкурентоспроможність продукції, без сумніву, є головною складовою конкурентоспроможності потенціалу підприємства, але не треба забувати, що до його складу входять такі важливі елементи, як виробничий, фінансовий, управлінський тощо потенціали, конкурентоспроможність яких треба враховувати, визначаючи остаточний рівень конкурентоспроможності потенціалу.

Запропонована методика визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства не претендує на бездоганність, але має певні переваги в практичному використанні, оскільки може давати прийнятні (більш-менш точні) результати навіть в обмеженому інформаційному просторі.

Окрім перелічених методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства, нині існує дуже багато інших, оскільки кожний з цих методів виокремлює свої найважливіші конкурентні переваги і на цій підставі будує власне бачення реалізації стратегії.

Питання для самоперевірки

1.  Охарактеризуйте рівні конкурентоспроможності.

2. Які існують підходи до дослідження змісту поняття «конкурентоспроможність»? Дайте їх характеристику.

3.  Що Ви розумієте під конкурентоспроможністю потенціалу підприємства?

4.  Назвіть рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

5.  Дайте класифікацію методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

6.  Охарактеризуйте методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства?

Список використаної літератури

1. Стец І.І. Потенціал і розвиток підприємства: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2010. – 674 с.

2.  Шнипко О.С. Національна конкурентоспроможність: сутність, проблеми, механізми реалізації – К.: Наук.думка, 2003. – 334 с.

3. Дэнисон Э. Исследование различий в темпах экономического роста / Сокр. пер.с англ. под общ. ред. В.М.Кудрова. – М.: Прогресс, 1971. – 645 с.

4.   Кобиляцький Л.С. Управління конкурентоспроможністю: навчальний посібник – К.: Зовнішня торгівля, 2003. – 304 с.

5.   Hеckscher E.F. The Effekt of Foreign Trad on Distribution of Income/ Reading in the Theory of International Trade // Blakiston Series of Republished Articles on Economics. – 1919. – N 4. – P.386.

6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / [Я.А.Жаліло, Я.Б.Базилюк, Я.В.Белінська та ін.]; за ред. Я.А.Жаліла. – К.: НІСД, 2005. – 388 с.

7.  Портер М. Международная конкуренція / пер с англ. под ред. и с предисловием В.Д.Щетинина. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 896 с.

8.  Ярош Антоній. Конкурентоспроможність регіонів та еволюція регіональної політики Європейського Союзу / Ярош Антоній // Регіональна економіка. – 2004. – № 5. – С.188–193.

9.   Позняк С.В. Конкурентні переваги і конкурентноздатність // Стратегія економічного розвитку України: [наук. зб. / голов. ред. О.П.Степанов]. – К.: КНЕУ, 2001. – С.77–84.

10.   World Competitiveness Yearbook 2000. IMD. www.imd.ch/wcy/ranking.

11.   Фатхутдинов Ф. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление – М.: Инфра – М, 2000. – 540 с.

12.   Безугла В.О. Аналіз конкурентоспроможності регіонів України // Регіональна економіка. – 2004. – №4. – С.64–68.

13.   Брюна Э., Скопин А.Ю. Сравнительный анализ конкурентоспособности российских и французских регионов // Конкурентоспособность и модернизация экономики: в 2-х кн.; отв.ред. Е.Г.Ясин. – М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2004. – 480 с.

14.  Єресько І. Формування конкурентоспроможної регіональної економіки як мета стратегічного планування комплексного розвитку регіону // Конкуренція. – 2006. – №3. – С.19–25.

15.  Селезнев А.З. Конкурентные позиции и инфраструктура рынка России – М.: Юрис, 1999. – 30 с.

16.  Міжнародні економічні відносини / [А.С.Філіпенко, С.Я.Моринець, В.А.Вергун та ін.]. – К.Либідь, 1992. – 255 с.

17.  Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізми реалізації: [Монографія] – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.

18.  Інноваційна стратегія українських реформ / [Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. ] – К.: Знання України, 2004. – 338с.

19.  Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / [за редакцією доктора економічних наук Б.Є.Кваснюка]. – К.: Ін-т екон.прогнозування. – Х.: Форт, 2003. – 424 с.

20. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело. – М.: ЮНИТИ, 1996. – 263 с.

21.  Юданов А. Конкуренция: теория и практика / Юданов А. – М.: АКАЛИС, 1996. – 179 с.

22. Бєлєнький П.Ю. Конкурентність на транскордонних ринках / Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А., Матвеєв Є.Е. – Львів: ІРД НАНУ, 2005. – 214 с.

23.  Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 316 с.

24.  Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.