ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНА МОДЕЛЬ

3.1. Поняття та процес формування потенціалу підприємства

3.2. Підходи до формування потенціалу підприємства

3.3. Загальна модель формування потенціалу підприємства

Ключові поняття: потенціал, формування потенціалу, підприємство, властивості, підходи, модель

3.1. Процес формування потенціалу підприємства

Формування потенціалу підприємства – це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей його систематизації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення [1, с.27]. Процес формування потенціалу підприємства повинен відбуватися з урахуванням притаманних тільки йому певних властивостей (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Властивості потенціалу підприємства [1, с.28]

Цілісність	Система – це цілісність, властивості якої виявляються лише за взаємодії її елементів
Поліструктурність	Система складається із певної кількості частин
Складність	Економічна система визначається неоднорідністю складових, різнохарактерними та ієрархічними взаємозв’язками між ними
Нестаціонарність	Система має постійно мінливі параметри та характеризується стохастичністю поведінки
Унікальність	У будь-який час система має притаманні тільки їй ресурси та організаційні можливості
Адаптивність	Передбачає адаптацію параметрів системи до умов, що постійно змінюються
Синергічність	Цілеспрямованість дії елементів системи посилює ефективність її функціонування
Мультиплікативність	Геометрична залежність виявлення позитивних і негативних ефектів функціонування елементів системи
Граничність	Елементи економічної системи мають граничний характер, що обумовлює її форму
Протиентропійність	Можливість протидіяти руйнувальним тенденціям

Процес формування потенціалу підприємства повинен відбуватись з дотриманням певних постулатів [1]:

1. Потенціал підприємства — це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тією чи іншою мірою заміщати один одного, тобто вони альтернативні.

2. Потенціал підприємства неможливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, оскільки це — динамічна структура.

3. Потенціал підприємства у вищих формах свого прояву може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів.

4. Елементи потенціалу підприємства повинні функціонувати одночасно і в сукупності, оскільки закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їх поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами.

5. Усі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з іншого — вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу.

6. Складові елементи потенціалу підприємства повинні бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

7. При формуванні потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів.

Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, за якого її потенціал завжди буде значно більшим, ніж проста сума елементів потенціалу, що до неї входять.

Синергія може давати двояку користь (пряму і опосередковану).

Пряма – це збільшення чистих грошових потоків від якнайповнішого використання потенціалу підприємства. Вона має місце за операційної, управлінської та фінансової синергії.

Операційна синергія – це економія на операційних витратах за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія – економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної структури управління.

Фінансова синергія – це економія за рахунок оптимального формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована користь – збільшення вартості потенціалу підприємства.

У системі потенціалу підприємства можна виділити два типи закономірностей:

1) формувальні – закономірності розвитку, які спричиняють перехід системи в інший якісний стан;

2) регулювальні – закономірності функціонування, які сприяють стабілізації наявного рівня якості системи.

3.2. Підходи до формування потенціалу підприємства

Процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства. При цьому використовуються такі основні наукові підходи [2, с.27-29]:

1. Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу: товару або послуги, що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними.

Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів? Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління) та параметрів зовнішнього середовища (політичного, економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни й інфраструктури даного регіону).

Зворотний комунікаційний зв’язок між постачальниками (входом), клієнтами (виходом), зовнішнім оточенням і потенціалом підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи до зміни вимог клієнтів до продукції, параметрів ринку, появи організаційно-технічних новинок.

Для забезпечення високої якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) спочатку необхідно забезпечити високу якість ресурсів та інформації на вході, а потім високу якість реалізації процесу та взаємодії із зовнішнім середовищем. Якщо, наприклад, якість «входу» при формуванні потенціалу підприємства задовільна, то на якому б високому рівні не здійснювалася реалізація внутрішніх бізнес-процесів, якість «виходу» теж буде задовільною. Якщо якість «входу» відмінна, а якість взаємодії елементів потенціалу за допомогою реалізації бізнес-процесів задовільна, то і якість «виходу» буде задовільною, тобто оцінка якості «виходу» дорівнює нижчій оцінці попередніх елементів. При цьому спочатку формулюються вимоги до «виходу» системи, потім – до «входу» і зовнішнього середовища і тільки потім – до реалізації внутрішніх бізнес-процесів.

2. Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача. Це означає, що формування будь-якого елементу потенціалу повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг і т. д. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу підприємства є:

• підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів;

• економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб. Потреба в цьому випадку розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після визначення функцій (наприклад, маркетингові, наукові дослідження, постачання, виробництво, фінансування і т.д.) визначається кілька альтернативних варіантів формування потенціалу для їхнього виконання та вибирається той з них, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат. Застосування даного підходу, на відміну від орієнтації на «вчорашні» світові стандарти, дозволяє найбільш повно задовольняти нові потреби, з одного боку, і забезпечувати стійку конкурентну перевагу, з іншого.

4. Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів. Це означає, що основним елементом даного підходу є обов’язкове застосування бази порівняння (показників кращої аналогічної продукції на теперішній момент, скоректованих до початку освоєння нової продукції або випереджальних) в процесі планування відтворювального процесу.

5. Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.

6. Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

• якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об’єктів, параметрів ринку і т. д.;

• ефективності використання ресурсного потенціалу;

• щодо розробки й ухвалення управлінських рішень.

Слід зазначити, що встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

7. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

8. Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу підприємства націлений на дослідження посилення взаємозв’язків, об’єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.

9. Динамічний підхід пов’язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причиннонаслідкових зв’язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.

10. Оптимізаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

11. Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, витрат, пов’язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

12. Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.

13. Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу підприємства.

14. Структурний підхід у процесі формування потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

3.3. Загальна модель формування потенціалу підприємства

Формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію із зовнішнім середовищем, тому надзвичайно важливим є врахування зовнішніх факторів, які впливають на формування та розвиток елементів потенціалу. Це економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, які створюються обмежувальними або стимулювальними заходами, здійснюваними різними державними органами управління, фінансово-кредитними установами, інвесторами, політичними силами, громадськими організаціями через закони, податкові і процентні ставки, етичні і суспільні норми, політичний тиск. Потребують урахування також умови конкуренції на ринках ресурсів і капіталів та умови конкурентної боротьби в галузі діяльності [3, с.135].

Внутрішніми факторами впливу на формування потенціалу підприємства є: стратегія підприємства; знання, досвід, вміння і навички керівників та функціональних спеціалістів; принципи організації та ведення бізнесу, яких дотримуються власники та керівники підприємства; моральні цінності та організаційна культура.

З урахуванням вищенаведених властивостей, підходів, передумов і факторів, формування потенціалу підприємства може набути вигляду багаторівневої структурної моделі, наведеної на рис. 3.1.

Кожен з елементів підприємства підпорядковується досягненню загальних цілей, і внаслідок їхньої взаємодії за законом цілісності системи з'являються нові якості, яких не має кожен окремий елемент чи вид ресурсів. Однак, не всі види ресурсів відіграють однакову роль у формуванні потенціалу. Залежно від ролі конкретного фактору (ресурсу) у досягненні мети та цільових орієнтирів підприємства вітчизняні науковці виокремлюють машино, трудо, матеріале та енергодомінаційні виробництва [1, 3], а також пропонують розглядати загальну структуру потенціалу підприємств різних галузей на основі графоаналітичної методики «Квадрат потенціалу» (докладніше див. джерело [3]).