7.1 Ємність та прогнозування ринку автомобілів

Ринок – це сукупність продавців і покупців, які здійснюють продаж та купівлю певних товарів та послуг. Ємність ринку – це той обсяг продажу, який може мати місце на даному ринку – потенційний, максимально можливий попит. Ринковий попит – це кількість товарів, які будуть придбані покупцями у відповідному регіоні за певний проміжок часу.

Попит на автомобілі залежить від:

а) стану економіки у країні;

б) доходу на душу населення;

в) існуючого рівня автомобілебудування;

г) інфраструктури автотранспорту тощо.

Із точки зору динаміки і структури автомобільного парку ринок може бути стабільним і таким, що розвивається. Ринок, що розвивається – той, на якому більша частина автомобілів, що продаються іде на інтенсивний приріст парку. Питома вага реалізованих авто, які замінюють старі, – мінімальна.

Стабільний ринок – той, на якому більша частина реалізованих автомобілів (70…80%) іде на заміну, оновлення вже існуючого парку. При високому рівні насиченості ринку спостерігається високий рівень продажу і низькі темпи приросту парку, що своєю чергою віддзеркалює позитивну тенденцію економічного зростання країни. Так, у США 83% проданих автомобілів іде на заміну парку і лише 17% на поповнення. У Німеччині автомобільний ринок і парк стабілізувалися, щорічний приріст останнього не перевищує 1,0…1,8% на відміну від країн Східної Європи і Росії.

Україну сьогодні можна охарактеризувати як країну з економікою, що розвивається; теж саме стосується і ринку автомобілів. Відповідно і невисокий (однак зростаючий див. рис. 1.15) платоспроможний попит населення на нові транспортні засоби. Розрахунки показують, що автомобіль можна купити за умови, коли річний дохід сім'ї з 3-4 осіб дорівнює його вартості; якщо 0,85...0,9 від вартості – зробити це важко, а якщо менше – то купити неможливо.

Ємність ринку автомобілів можна визначити такими способами:

а) за допомогою аналізу обсягів та структури продажу у попередні роки;

б) за допомогою оперативного вивчення на момент продажу (фактичний обсяг та структура продажу);

в) за допомогою прогнозування, який здійснюється на базі факторів ринкового попиту.

Цих факторів дуже багато і тенденції зміни кожного з них різні. Тому прогнозування – складний метод і до того ж дає приблизний результат, однак використовується він досить часто. Зокрема, ємність українського автомобільного ринку неодноразово прогнозувалася вітчизняними і зарубіжними спеціалістами.

Перша спроба була зроблена ще у 1992 році, коли фахівці об’єднання АвтоЗАЗ разом з відповідними службами Мінмашпрому України вивчали кон’юнктуру внутрішнього і зовнішнього ринків. Результати цих досліджень знайшли відображення у державній програмі розвитку автомобілебудування України, яку Кабінет Міністрів затвердив у вересні 1993 року. За цією програмою щорічна потреба країни у легкових автомобілях до кінця століття оцінювалася у 1,25 млн. одиниць і більше. Одночасно із зростанням власного виробництва, а на довгострокову перспективу планувалося виготовляти 1,2 млн транспортних засобів у 2005 році і 1,5 млн – 2010-му; передбачався також імпорт автомобілів.

На початку 1996 року центр маркетингових досліджень видавництва “Блиц-информ” провів свою оцінку українського ринку, результати якого показали, що в населення України існувала потреба (та можливість купити за цінами 1995 р.) в одному мільйоні легкових автомобілів. Прогноз базувався на низьких митних ставках, які дозволяли, у свою чергу, ввозити з-за кордону уживані автомобілі вартістю 1000 доларів США і менше.

У другій половині 1996 року, коли розглядалася перспектива створення АвтоЗАЗом і концерном GENERAL MOTORS спільного підприємства, ринок України вивчався його маркетинговими службами. За прогнозами американських спеціалістів, країна до 2003 року потребувала б щорічно майже 500 тисяч автомобілів, що власне і підтвердилося (див. рис. 1.14).

Аналогічний прогноз був опублікований на початку 1998 року у вітчизняному тижневику “Автоцентр”. Обсяг можливого щорічного продажу оцінювався 500...600 тисячами одиниць, 80% з яких, були однак не новими автомобілями. Це ж видання, посилаючись на думку Financial Times, видрукувало найоптимістичніший прогноз 90-х років. Якщо виходити з географічних особливостей і чисельності населення, то український ринок може споживати близько трьох мільйонів легковиків на рік.

Побіжно про великий потенційний попит на автомобілі свідчить також факт наведений у 2000 році російським журналом “За рулем” – в Україні вперше посвідчення водія отримують більше 700 тисяч осіб щорічно.

Напередодні створення СП “АвтоЗАЗ-DAEWOO” у 1997 році розрахунки попиту на ринку України виконували європейські спеціалісти. Беручи до уваги пункт генеральної угоди про створення СП, за яким передбачався експорт 50% виробленої продукції, на початку третього тисячоліття продаж нових автомобілів власного виробництва на внутрішньому ринку планувався у кількості від 100 до 200 тис одиниць.

Натомість найближчими до реальностей були короткочасні прогнози, які базувалися на результатах продажу попередніх років. При відкритті у 2001 році нових складальних заводів (автомобілів ГАЗ у м. Кременчуці та ŠKODA у с. Соломоново Закарпатської області) обсяги випуску узгоджувалися з минулорічним продажем і були встановлені на відмітці 5000 одиниць із можливістю нарощування потужностей у майбутньому.

Таким чином, аналіз прогнозів автомобільного ринку України, складених у 90-х роках вітчизняними і зарубіжними спеціалістами, дозволяє говорити про його теоретично величезний потенціал – від 500 тисяч до 1,5 млн. і більше легковиків щорічно. Одночасно реальний продаж нових автотранспортних засобів залишається меншим, що цілком закономірно, зважаючи на економічну ситуацію у державі, низький рівень доходів її громадян та, як наслідок, відсутність у країні вагомого прошарку середнього класу – основного споживача легкових автомобілів.