6.4 Економічний аспект утилізації

Сьогодні лише в Європі щорічно виводиться з експлуатації біля 10 млн. транспортних засобів. Згідно з директивою ЄС, всі витрати, пов’язані з утилізацією старих автомобілів лягають на автовиробників. Ті, у свою чергу, протестують оскільки порахували, що переробка кожного старого автомобіля обійдеться приблизно в 200 дол. США (за іншими даними – 300 ЄВРО), які у кінцевому підсумку перекладаються на споживача.

І все ж не дивлячись на певний супротив концерни створюють центри з утилізації старих автомобілів. У 1994 році BMW збудував об’єкт з утилізації під назвою RDZ (Recycling & Dismantling Centr) – Центр з переробки і утилізації. Концерн DAIMLER-BENZ AG у 1997 році відкрив Центр старих запчастин і автомобілів (MB ATC GmbH) ідея якого полягає в повторному застосуванні придатних до використання агрегатів і деталей та повною утилізацією частин не придатних до роботи.

До речі, Центр MERCEDES-BENZ приймає на переробку лише свої автомобілі, натомість BMW, FIAT і RENAULT ще у 1994 році підписали договір про співробітництво. Кожна фірма бере на себе утилізацію старих автомобілів у своїй країні. За суттю, це означає, що автомобілі марок FIAT і RENAULT приймуть на утилізацію в Німеччині, і навпаки BMW у Італії та Франції. Заводи з переробки працюють також в Австрії і Голландії; досвід подібного співробітництва є в США і Європі.

Таким чином, частину затрат на утилізацію старих автомобілів взяли на себе автозаводи. Однак основний вид покриття затрат – це продаж запасних частин, які були у вжитку, але ще придатні до подальшого використання, а також вторинна сировина.

Перед тим, як відкрити свій Центр, концерн DAIMLER-BENZ провів дослідження ринку і визначив що 80% власників автомобілів MERCEDES-BENZ готові купляти та використовувати старі запасні частини. Тому старі деталі продаються тільки як такі, що були у вжитку. Продавець знає дату їх випуску, пробіг, стан. На відновлені номерні агрегати видається технічний паспорт.

Сьогодні в Україні існують вже, правда, напівлегальні фірми, які займаються розбиранням старих автомобілів. Придатні старі запчастини, які не потребують відновлення, реалізовуються на автомобільних базарах. Однак дуже часто подібні роботи проводяться без спеціального обладнання та інструменту, що призводить до пошкодження знятих деталей.

У випадку, коли б переробкою старих автомобілів займалися спеціалізовані підприємства-утилізатори цей недолік був би ліквідований оскільки розбирання автомобілів виконувалося б висококваліфікованим персоналом на спеціальному обладнанні. Деталі, які мають незначні дефекти повністю відновлювалися, що дозволяло гарантувати їх якість. Продаж таких запчастин проходив би у спеціалізованих магазинах.

Таким чином, утилізація старих автомобілів включає в себе і комерційну діяльність, яка приносить певний прибуток. Започаткувати подібну діяльність в Україні можна лише за підтримки держави та автовиробників, спочатку вітчизняних, пізніше зарубіжних. Однак перша спроба, як вже зазначалося вище, через запровадження утилізаційного збору виявилася невдалою.

Питання для самоперевірки

1. Утилізація автомобіля як складова його життєвого циклу.

2. Суть і технологія утилізації автомобілів.

3. Проблема утилізації автомобілів в Україні та шляхи її вирішення.

4. Закон України “Про утилізацію транспортних засобів”.

5. Економічні аспекти утилізації.