4.8 Автосервіс в Україні у другій половині минулого століття

Автосервіс у колишньому СРСР і в Україні зокрема розвивався в умовах дефіциту. Дефіцит (від латинського deficit – не вистачає) – це нестача матеріальних цінностей (послуг) порівняно з потребою в них.

Якщо розглядати питання глибше, то можна сказати, що дефіцит – це невідповідність ціни та попиту. Оскільки у плановій соціалістичній економіці ціни встановлювалися адміністративно, а в основі цінової політики СРСР лежали ідеологічні постулати, то фактично ціни завжди були нижчі від ринкових, тобто не відповідали законові попиту та пропозиції.

Виходячи з умов дефіциту, коли покупець залежить від продавця, останній завжди вирішував свої проблеми не рахуючись з вимогами першого. Система дефіциту породила ряд недоліків як у суспільстві в цілому, так і автосервісі зокрема.

По-перше, вона створила реальну, відміну від декларованої, суспільну структуру в якій виділялося принаймні дві групи громадян: які мали доступ до дефіциту та розпоряджалися ним, та ті, хто залежав від дефіциту. Автосервіс був надзвичайно привабливою сферою діяльності для першої групи громадян.

По-друге, дефіцит призводив до деформації пропозиції щодо попиту. Система сервісу, як і ряд інших, створювалися з урахуванням інтересів та можливостей виробника, а не споживача (хоча, декларувалось навпаки). Наприклад, за розрахунками, зробленими в КАДІ, в Україні у 1995 році мало бути 4000 СТО, а насправді їх було менше 600. Із чотирьох тисяч 70% мали б бути невеликі СТО з кількістю працюючих 3...5 осіб. Реальна ж структура мала 28% крупних СТО (по 100…500 працюючих), оскільки малі станції були невигідними для централізованого управління. Станції розташовувалися на території нерівномірно: середня віддаль між СТО загального користування складала 90 км, станціями АвтоВАЗу – 140 км, ГАЗу – 250 км.

Третій негативний наслідок дефіциту – надто погане обслуговування клієнтури, адже пропорція послуг не відповідала попиту. Часто пропонувалось те, що було вигідне виробникові, натомість важко було віднайти необхідні запчастини чи послуги.

Четвертий недолік – це погана організація обслуговування клієнтури та зухвале ставлення до клієнта. Клієнти розподілялися на елітарних та звичайних (вигідних, невигідних).

І п’ятий, яскраво виражений недолік автосервісу в умовах дефіциту – це недопустимо великі витрати часу клієнтів на отримання послуг. Робота, яка тривала три години, відбирала у клієнта 100 годин часу.

Організаційно автосервіс у колишньому СРСР почав формуватися з кінця 60-х років минулого століття. У 1968 р. були створені Республіканські виробничі об’єднання, що входили до складу Всесоюзного виробничого об’єднання “Союзтехобслуговування”, яке, у свою чергу, було складовою частиною Мінавтопрому Радянського Союзу. В Україні об’єднання “Укравтотехобслуговування” було створено у 1969 р. і підпорядковувалося Мінавтотранспорту УРСР.

Підприємства, що входили до складу “Автотехобслуговування”, вважалися підприємствами автосервісу загального користування і виконували функції з обслуговування та ремонту легковиків усіх марок і моделей, що належали індивідуальним користувачам.

Паралельно з системою автосервісу загального користування після закінчення у 1970 р. будівництва ВАЗу було засновано систему фірмового обслуговування заводу ВАЗ “АвтоВАЗтехобслуговування” (хоча радянська сторона не планувала розвивати фірмовий сервіс і італійці погрожували розірвати контракт). У той же час почали створюватися системи “АвтоГАЗтехобслуговування”, “Москвичавтотехобслуговування”, “АвтоЗАЗ техобслуговування”.

Крім підприємств загального користування та фірмових СТО, що підпорядковувалися Мінавтопрому, були ще й інші, зокрема підприємства Мінпобуту УРСР, Міннафтогазпрому, ДТСААФ, громадянського об’єднання “Автолюбитель”. Їх було небагато і розвивалися вони дуже повільно.

Коли Україна після здобуття незалежності стала на шлях ринкової економіки, автосервіс почав розвиватися дуже інтенсивно, оскільки був привабливою сферою для вкладання капіталу. Першими “ластівками”, які започаткували ринкові відносини в автосервісі стали індивідуальна трудова діяльність, кооперативи, орендні відносини, наявність вільних цін.

За даними радянської статистики, наприкінці існування УРСР в ній нараховувалося офіційно лише 37 індивідуальних СТО та кооперативів (6,7% від загальної кількості). В той же час в Україні постали тисячі кооперативів та малих підприємств в статутних документах яких була записана діяльність з обслуговування та ремонту автомобілів. Одночасно більшість АТП організовували в себе госпрозрахункові підрозділи, які надавали послуги автосервісу. Після того, як перестала існувати централізована система матеріально-технічного забезпечення, почали з’являтися торгівці запасними частинами, а пізніше й автомобілями.

Досить успішно пройшло шлях ринкових перетворень і колишнє об’єднання “Укравтотехобслуговування”. Спочатку воно було переведено на оренду, а у 1992 р. стало акціонерним товариством “УкрАВТО”. За якихось 4...5 років корпорація перетворилася у серйозну фірму автомобільного ринку завоювала добру репутацію і співпрацює з такими відомими виробниками як DAIMLER, TOYOTA, NISSAN і іншими та контролює ЗАЗ і FSO (Польща).

Окрім “УкрАВТО” на базі республіканського виробничого об’єднання створено ще 23 акціонерних товариства в різних областях України зокрема “Волинь-АВТО”, “Львів-АВТО” й інші, які об’єднують також станції, що входили раніше до обласних підприємств автосервісу, як наприклад “Луцьк-АВТО”, “Ковель-АВТО”.

Пристосування колишнього радянського автосервісу до ринкових відносин – це лише перший етап на шляху розвитку автосервісу України в 90-х роках. А основними його напрямками можна вважати такі:

1) зростання мережі торговельних підприємств з продажу запасних частин, матеріалів, аксесуарів і автомобілів (у 2014 році в Україні нараховувалося приблизно 750 автосалонів);

2) розвиток фірмового автосервісу. В Україні почали працювати представники відомих світових фірм AUDI, FORD, PEUGEOT, MAZDA, TOYOTA, VOLVO, DAEWOO та інші. Фірмовий автосервіс приніс в Україну передові технології, нову культуру. Відкрилися фірмові автосалони;

3) набув розвитку автосервіс на підприємствах та в організаціях у яких проводився ремонт і обслуговування лише власних транспортних засобів (з метою заробляння коштів);

4) почалося будівництво нових приватних СТО або їх створення в орендованих приміщеннях. Таких станцій з’явилося досить багато, зокрема у у 2014 році їх нараховувалося 4,0 тисячі;

5) отримала поширення індивідуальна трудова діяльність майстрів, спеціалістів, які ремонтували автомобілі в гаражах, на подвір’ях тощо.