Тема 13. Сприяння процесу природного поновлення лісу. Очищення місць рубок

План:

1. Сприяння процесу природного поновлення лісу.

2. Мета і завдання очистки місць рубок.

3. Способи очистки місць рубок.

1. Сприяння процесу природного поновлення лісу

Заходами сприяння природному поновленню лісу прийнято вважати дії, спрямовані на появу самосіву і підросту деревних порід або на збільшення їхньої кількості та збережуваності, що забезпечить заміну стиглих насаджень після їх рубки молодим поколінням лісу. Весь комплекс заходів сприяння природному поновленню лісу можна поділити на дві групи: 1) лісогосподарські заходи; 2) заходи, супутні головним рубкам стиглого лісу.

До першої групи заходів відносять: а) спеціальний обробіток ґрунту; б) догляд за підростом цінних порід; в) обгороджування лісосік і зрубів з природним поновленням; г) заборону випасання худоби; д) створення часткових лісових культур у місцях, де відсутні головні породи.

До другої групи заходів відносять: а) застосування екологічно прийнятних способів і технологій головних рубок, що забезпечують природне поновлення та високу збережуваність підросту на зрубах; б) сезон проведення рубки; в) залишення на площі зрубу дерев-насінників; г) очищення місць рубок. Ті чи інші заходи сприяння природному поновленню потрібно вибирати для кожного конкретного випадку.

У процесі ведення лісового господарства найчастіше застосовують лісогосподарські заходи щодо сприяння поновленню лісу. Так, під наметом лісу і на зрубах поступових рубок головного користування здійснюють розпушування поверхні ґрунту. Проводять цей захід під наметом деревостанів за декілька (2-3) років до рубки. Для цього використовують переважно тракторні агрегати з дисковими важкими боронами, а також з дисковими культиваторами і фрезами. Під час розпушування верхнього шару грунту потрібно здійснити перемішування лісової підстилки з ґрунтом. Проте не завжди вистачає одного проходу агрегата для виконання цієї операції, тому потрібен 2-3-разовий обробіток поверхні ґрунту. У перезволожених лісорослинних умовах для появи сходів потрібно сворити мікропідвищення, розпушування поверхні ґрунту дисковими знаряддями не дає належного ефекту. За таких несприятливих умов для появи самосіву застосовують плуги (наприклад, ПКЛ-70) і за їх допомогою прокладають борозни.

Під час спеціального обробітку ґрунту потрібно враховувати тип лісорослинних умов та еколого-біологічні особливості деревних порід у конкретних екологічних умовах. У свіжих типах лісорослинних умов для появи сходів і самосіву іноді досить зрушити поверхню ґрунту. У вологих типах потрібно здійснити механічний вплив на лісову підстилку та моховий покрив, частково їх видаливши, а в сирих умовах – сформувати мікропідвищення (гребені борозен). Спеціальне розпушування поверхні ґрунту необхідно проводити перед опаданням насіння (восени або пізно влітку). Іноді, за сприятливих умов, обробіток поверхні ґрунту здійснюють опаду або появи рясного трав'яного вкриття. Розпушування поверхні ґрунту здійснюють переважно смугами через 4-5 м або окремими площадками.

В умовах Українського Полісся сосна успішно поновлюється природно у вологуватих та вологих борах і суборах. У багатших, а також у сухих і сируватих умовах процес поновлення сосни доволі складний, тому спеціальний догляд за підростом цінних порід найчастіше зводять до усунення конкуренції з боку небажаної рослинності. Здійснюють захід шляхом обламуванням гілок і верхівок другорядних деревних порід, викошуванням або приминанням трави навколо підросту тощо.

Заходи зі сприяння природному поновленню дуба у дібровах повинні бути комплексними. Їх можна планувати у свіжих і вологих типах лісорослинних умов, у заплавних лісах. Якщо передбачається рясний урожай жолудів, то рано восени здійснюють розпушування поверхні ґрунту (до опадання жолудів) шляхом влаштування смуг через 5-6 м. Оскільки дуб є світлолюбною породою, то вже через 2-3 роки після появи самосіву потрібно здійснити перші рубки догляду або догляд за підростом. Якщо врожаї жолудів недостатньо рясні, то практикується шпигування ґрунту жолудями рядами через 6-8 м один від одного за 2-3 роки до рубки. У лісах рекреаційного призначення підсів жолудів доцільно робити площадками, щоб сходи трансформувалися у біогрупу підросту.

Із другої групи заходів сприяння природному поновленню найважливішими є застосування оптимальної технології рубок головного користування. Під технологією рубок головного користування розуміють сукупність та певний порядок виконання робочих операцій із заготівлі деревини, починаючи з підготовчих робіт на ділянці – видалення підліску, завислих дерев, і завершуючи звалюванням дерев, розкряжуванням стовбурів і вивезенням заготовленої лісопродукції. Під час здійснення лісозаготівельних робіт, як би вдало не було підібрано спосіб рубки, гарантувати успіх природного лісовідновлення складно, оскільки цей процес значною мірою залежить від технічних засобів, які використовують під час лісозаготівлі, від самої організації технологічних процесів, від культури виконання лісосічних робіт.

З того часу, як на лісозаготівлях почали впроваджувати механізовані операції, все гостріше поставала проблема збереження підросту і повноцінного функціонування лісового середовища. Застосування на лісозаготівлях механізмів і машин дало змогу різко підвищити продуктивність праці, але часто інтереси лісоексплуатації і лісівництва не співпадають. У процесі лісозаготівлі пошкодження підросту будуть тим суттєвішими, чим молоді деревні рослини вищі. Низькорослий підріст ушкоджується менше під час зимової рубки за наявності глибокого снігового покриву. Високий підріст більше пошкоджується під час проведення робіт у сильні морози, коли деревця стають крихкими. Тому лісівники поступово виробили вимоги до здійснення лісозаготівлі. Так лісосіки, які під наметом мають достатню кількість надійного підросту, розробляють взимку, а лісосіки без підросту – влітку. Зимову рубку краще проводити у деревостанах з сирими і мокрими, а літню – у деревостанах з сухими і свіжими грунтами.

На збереження підросту також впливає наявність залишених після рубки дерев, а на грунт – трелювання зрубаних дерев. Трелюють зазвичай сортименти, на які розробляють зрубані стовбури дерев, або й цілі дерева з кроною чи без неї. Трелювання сортиментами поступово замінюють трелюванням хлистами або деревами і здійснюють цю операцію за допомогою спеціальних трелювальних тракторів. Під час здійснення цієї операції влітку трактори не тільки ламають підріст і молодняк, але й значною мірою порушують верхній шар грунту. Ущільнення грунту в сирих типах лісорослинних умов може спричинити появу вибоїн, в яких нагромаджується вода, що призводить до розвитку процесу заболочування. На супіщаних ґрунтах негативні зміни є дещо слабшими. У гірських умовах вибоїни зумовлюють ерозію ґрунту. Особливо сильно ґрунт пошкоджується у місцях розвороту трактора. Найвідчутніші пошкодження підросту і ґрунту спостережено за безсистемного звалювання й трелювання дерев.

Для успішного здійснення лісозаготівельних робіт і для зменшення негативного впливу на лісове середовище назначені в рубку лісосіки розбивають на пасіки (смуги). Пасіками називають частини лісосіки із самостійним трелювальним волоком, що виходить на магістральний волок, який, своєю чергою, примикає до лісовозної дороги (рис. 13.1).

Спосіб трелювання деревини вибирають у кожному конкретному випадку. Так, за суцільно-лісосічних рубок в умовах рівнинних лісів України часто здійснюють трелювання сортиментами, особливо коли розробляють лісосіку з великими деревами. Обов’язковим є трелювання сортиментами у гірських лісах, адже трелювання хлистами в цих умовах сильно пошкоджує ґрунт і стимулює ерозійні процеси. Відтак найбільш поширене трелювання хлистами, за якого дерева трелюють як з кроною, так і без неї. Трелювання здійснюють як вперед окоренком, так і вперед вершиною. Лісівнича оцінка обох варіантів неоднакова і залежить від багатьох чинників.

Рис. 13.1. Технологічне облаштування ділянки суцільнолісосічної рубки (за Свириденко та ін.. 2004): 1 – півпасіки; 2 – трелювальний волок; 3 – навантажувальний майданчик, 4 – межі пасіки; 5 – ширина пасіки; 6 – магістральний волок

З метою найменшого впливу лісозаготівельних робіт на розроблювану ділянку, окремі підприємства розробили й успішно застосували низку технологічних схем, які забезпечують збереження 70-75% підросту. Ефективність процесу лісозаготівель і ступінь виконання лісівничих вимог залежать не тільки від наявності тієї чи іншої лісозаготівельної техніки, але й від ефективності її використання. Так, на базі бензиномоторних пил та існуючої вітчизняної трелювальної техніки механізація здійснення вибіркових і поступових рубок відбувається не дуже ефективно. Агрегатні машини поки що застосовують лише на дослідних ділянках та у невеликих обсягах у виробничих умовах.

Оскільки безсистемна рубка на ділянках головного користування призводить не тільки до зниження продуктивності праці, але й до порушень самої природи лісу і знищення наявного підросту, під час здійснення лісозаготівель необхідно дотримуватись певних технологічних схем. На будь-якій ділянці рубок облаштовують магістральні і трелювальні волоки, навантажувальні майданчики. У процесі рубки ділянки поділяють на смуги таким чином, щоб кожна півсмуга примикала до трелювального волока.

Одна із найвідоміших технологій, яка була запропонована В.П. Тимофєєвим і вперше застосована в одному із ліспромгоспів Удмуртії отримала назву Удмуртська технологія способом вузьких пасік. Суть її полягає у тому, що за вузьких півсмуг усі дерева звалюють на волок під кутом, який не перевищує 35°. Звалені дерева витягують на волок за вершину без розвороту, що зумовлює менше пошкодження підросту і його збереження в межах 60-70%. Після розрубування волока рубку здійснюють з ближнього до магістрального волока краю (рис. 13.2). Дерева звалюють вершиною на волок. Звуження півсмуг зменшує кут звалювання дерев, але збільшує питому вагу службової площі (волоків). На сирих і мокрих ґрунтах звалені дерева доцільно обрубувати на лісосіці, а порубкові рештки зносити на волок. Головним недоліком удмуртської технології є значна питома вага службової площі – 32-35%.

Костромська технологія передбачає розроблення ділянки по попередньо прокладених волоках за ширини пасік у 35 метрів. За цією технологією звалювання дерев виконують на підкладочне дерево, що забезпечує збереження дрібного підросту в процесі формування пачки для здійснення трелювання за комлеву частину. Недоліком цієї технології є ушкодження великого підросту (більше 1 м).

Для рівнинних умов розроблено технологічні схеми із застосуванням бензопил і трелювальних тракторів не тільки для суцільнолісосічних, але й для складних способів рубок. Відомою є технологічна схема механізованої двоприйомної рівномірно-поступової рубки, яка розроблена Санкт-Петербурзькою лісотехнічною академією для хвойно-листяних насаджень наприкінці 50-х років минулого століття (рис. 13.3). За цією схемою ділянки лісу поділяють на пасіки завширшки 30-40 м і завдовжки 200-300 м. Межі пасік розширюють до 4-5 м і використовують як волоки. Звалювання дерев здійснюють під кутом 35-40° до волока вершиною на волок, а гілки обрубують на місці звалювання. Трелювання проводять хлистами вершиною вперед. Кожну пасіку розробляють двома смугами: спочатку дерева зрубують на одній 15-20-метровій смузі, потім – на протилежній від волока смузі. Через 5-7 років здійснюють очисну рубку за такою ж схемою. Застосування описаної технологічної схеми дає змогу зберегти понад 70% підросту ялини і забезпечити нормальне проходження поновлювального процесу.

Рис. 13.2. Схема розробки лісосіки способом вузьких стрічок з прямокутним примиканням волоків (за Свириденко та ін.. 2004): 1 – магістральний волок; 2 – зона безпеки; 3 – навантажувальний майданчик;

4 – трелювальний волок

Цією ж академією запропоновано технологію механізованих групово-вибіркових рубок на базі розробленої схеми для поступових рубок, яка успішно пройшла апробацію в ялинниках з наявністю групового підросту. Схема групово-вибіркової механізованої рубки передбачає поділ ділянки лісу 4-метровими волоками на пасіки завширшки 30-40 м. Після зрубування дерев на смугах рубку здійснюють на пасіках з напрямом звалювання на волок під кутом 35-40°, що зменшує пошкодження груп підросту. Трелюють хлисти вершиною вперед. У перший прийом рубки дерева зрубують не на всій площі, а тільки на ділянках-клітинках з куртинами підросту. У наступні прийоми рубки клітинки розширюють у напрямку трелювання, доки не будуть зрубані всі дерева материнського намету і не сформується молоде покоління лісу (рис. 13.4).

Рис. 13.3. Технологічна схема розробки лісосіки за використання механізованих поступових двоприйомних рубках (за Свириденко та ін..2004)

Рис. 13.4. Технологічна схема розробки лісосіки при механізованій групово-вибірковій рубці за методом ЛЛТА (за Свириденко та ін.. 2004)

Технологія розробки лісосік у гірських умовах залежить не лише від характеру лісу, але й від топографії місцевості, стрімкості схилу, засобів механізації виробничих процесів і багатьох інших причин. Валка дерев у гірських умовах відрізняється від цієї операції у рівнинних лісах, бо тут спиляне дерево падає на землю не під кутом 90°, а 120°, а іноді й 130°. У гірських умовах звалюють дерева вниз або вгору по схилу, інколи під кутом 30-40° до технологічного волока. Великі за об’ємом хлисти у гірських умовах розробляють на сортименти і трелюють тільки у сортиментах, застосовуючи напівпідвісне трелювання, що зменшує пошкодження грунту. Існують обмеження щодо стрімкості схилів, на яких дозволено тракторне трелювання деревини. Заборонено використовувати гусеничні трактори в ялицевих і букових лісостанах Карпат.

Технологічні волоки у гірських умовах прокладають близько до горизонталей, а кути їх підйому влітку не повинні перевищувати 22°, взимку – 14°. Краще, коли технологічні волоки примикають до магістральних під кутом 30-40°. На пологих схилах магістральні волоки мають вигляд зигзагів, а на стрімкіших – серпантину. Лісовозні шляхи у гірських умовах прокладають також у вигляді серпантину. Здебільшого їх роблять неширокими – до 4 м, але через кожні 200 м обов’язково розширюють удвічі для можливості розминутися зустрічному транспорту.

На збереженість підросту на лісосіках і зрубах суттєво впливає їх очищення від порубкових залишків. Порубкові рештки є перешкодою для лісокультурних робіт. Вони сповільнюють також роботу лісорубів, трелювання деревини, а після закінчення лісосічних робіт ускладнюють процес природного поновлення лісу та обробіток ґрунту для лісовідновних робіт. Захаращення лісу порубковими залишками призводить до підвищення пожежної небезпеки, високої ймовірності виникнення лісових пожеж, погіршення санітарного стану лісу. Тому порубкові рештки повинні бути або прибрані зі зрубу й використані, або приведені у такий стан, що не збільшуватиме пожежної небезпеки, не заважатиме процесу поновлення лісу, а навпаки, сприятиме йому.

2. Мета і завдання очистки місць рубок

У результаті проведення лісосічних робіт на місцях рубок лишається багато так званих порубкових залишків: листя, хвоя гілля, верхівки дерев, кора, а дуже часто й тонкомірні дерева Кількість порубкових залишків залежить від типу лісу, складу деревостану, його форми, бонітету, сезону розробки лісосіки тощо. У хвойних лісах їх більше, у листяних – менше; при зимових рубках у хвойних лісах залишків, як правило, більше ніж при літніх.

Порубкові залишки є перешкодою для лісокультурних робіт. Вони заважають також роботі лісорубів, трелюванню деревини, а після закінчення цих процесів ускладнюють природне поновлення лісу, підготовці ґрунту для його посадки. Але, найголовніше, захаращення лісу порубковими залишками призводить до підвищення пожежної небезпеки і виникнення лісових пожеж, погіршення санітарного стану лісу. Тому порубкові залишки повинні бути або прибрані з вирубки і використані або приведені у такий стан, що не будуть заважати процесу поновлення лісу, а навпаки, сприятимуть йому.

Вершини дерев, гілля, сучки, хвоя, листя складають найбільшу частину порубочних залишків, і водночас вони є наймолодшими частинами дерев, тому і містять основний запас поживних і мінеральних речовин. Відомо, що зольність порубочних залишків знаходиться в межах 4,4-4,7 % маси в абсолютно сухому стані. При спалюванні залишків хвойних порід на кожному гектарі вирубки утворюється в середньому 1т золи, а вона містить до 6% сполук калію, 2,5% фосфору і до 35% вапна. Тобто спалювання залишків вивільнює досить велику масу поживних речовин, які можуть діяти як добрива. Це сприяє різкому збільшенню вмісту сполук азоту в ґрунтах, насичення ґрунту основами і до зниження загальної кислотності ґрунтового розчину, що забезпечує нейтральну реакцію середовища. У цілому, на обпаленій поверхні ґрунту порівняно з необпаленою спостерігається у 5 разів більше самосіву хвойних порід.

У багатьох районах порубкові залишки листяних порід, насамперед берези, використовують як корм для диких та свійських тварин. Правильно проведена очистка вирубок затримує задерніння ґрунту, чим зберігає сприятливі умови для поновлення лісу, фізичні, хімічні та мікробіологічні властивості лісових ґрунтів, а у гірських умовах – перешкоджає розвитку ерозійних процесів.

Водночас порубкові залишки – сприятливе середовище для масового розмноження шкідників. Технічно грамотна очистка дозволяє уникнути заселення порубкових залишків шкідниками. Шкідники не заселюють підсохлі, а також обпалені вогнем залишки.

Отже, метою очищення зрубів від порубкових залишків та лісосічної захаращеності є покращення фізичних, хімічних і мікробіологічних властивостей ґрунту для забезпечення успішного природного і штучного поновлення лісу; ліквідація захаращеності лісу, яка підвищує пожежну небезпеку та погіршує санітарний стан лісових насаджень; забезпечення нормальної роботи механізмів і машин на лісозаготівлях; збереження ґрунтозахисних і водоохоронних функцій лісу, підвищення продуктивності лісів; використання лісосічних відходів для господарських потреб.

3. Способи очистки місць рубок

Очистка місць рубок може проводитись як у процесі лісозаготівельних робіт, так і після них. При технічній простоті ця робота дуже часто перетворюється в одне з найскладніших завдань. Практика виробила багато способів очистки, які об’єднують у три групи: вогневі, безвогневі та комбіновані.

До першої групи відносять збирання залишків у купи та їх спалювання, а також спалювання залишків на нижніх складах у бункерах (при вивезенні дерев з кронами).

Друга група включає наступні способи:

• укладання залишків на трелювальні волоки і вминання їх тракторами у грунт;

• розкидання подрібнених залишків по площі лісосіки, збирання порубкових залишків у купи для наступного їх перегнивання;

• збирання залишків у вали (у гірських умовах);

• збирання залишків у купи для подальшої реалізації на паливо, переробки на корм, сировину для лісохімічної промисловості, а також для переробки на технологічну тріску.

Комбіноване очищення поєднує різні способи першої і другої груп.

Найбільш розповсюджена вогнева очистка лісосік шляхом спалювання порубкових решток у купах. Саме цей спосіб очистки ліквідує захаращеність і знижує пожежну небезпеку. Одночасно виконується велика профілактична робота із захисту лісу від розмноження вторинних шкідників.

Порубкові залишки у купах найчастіше спалюють у процесі рубки, якщо вона проводиться восени, взимку і навесні (з 15 вересня до 15 травня). Влітку така очистка заборонена. Для того, щоб вогнева очистка діяла на ґрунт позитивно, потрібно дозувати силу вогню тривалістю горіння купи. Доза визначається величиною купи (як правило, діаметр її – 1,5-2,5 м, висота – 1.2-1,7 м), станом порубкових залишків (сухі чи сирі) та ін. Після спалювання купи поверхня грунту під нею повинна лишитись без надґрунтового вкриття, особливо злакового, що дасть можливість рости сходам деревних порід. Вогонь не повинен занадто підвищувати температуру поверхневого шару ґрунту, бо це призведе до погіршення його фізичних властивостей, особливо це стосується суглинкових ґрунтів. Тому, якщо залишки спалюються без наявності снігового покриву, потрібно на суглинкових ґрунтах формувати 150-200, на супіщаних – 100-120 куп на 1 га. У листяних насадженнях їх кількість повинна бути меншою – до 80 шт/га. На кількість куп також впливає кількість і якість лісосічних відходів.

При зимових рубках обрубані гілки, верхівки слід спалювати того ж дня, бо вони можуть бути занесені снігом. Оскільки частина лісосічних відходів при зимових рубках не спалюється, їх вкриває сніг і тому зі сходом снігового покриву потрібно проводити доочистку вирубок.

Під час літніх заготівель порубкові залишки не спалюють, а лишають до осені. Коли настає дощова погода, залишки спалюють. Все це часто викликає порушення з боку лісозаготівельників: залишки спалюють влітку або восени без дотримання протипожежних заходів, що призводить іноді до виникнення лісових пожеж.

На лісосіках, де збережений підріст, порубкові залишки спалюють у невеликих за розміром купах, які розміщують на відстані не менше 4 м від куртин підросту. При спалюванні залишків узимку вдається зберегти більше підросту порівняно з осіннім і весняним спалюванням. У цілому, при вогневій очистці лісосік без снігового покриву обпалена поверхня ґрунту становить 5-10%, а взимку – 3-5% загальної площі, тобто 300-1000 м²/га. Ця площа успішно заростає цінними деревними породами і є надійною основою поновлення лісу.

Вогнева очистка лісосік суцільним палом у нашій країни заборонена, бо при цьому знищується весь підріст на площі вирубки, а вогонь часто виходить за межі вирубок і перетворюється у лісову пожежу.

У сирих та мокрих лісорослинних умовах з важкими за механічним складом ґрунтами вогнева очистка може викликати заболочення, тому в таких випадках порубкові залишки доцільніше складати у купи і залишати для перегнивання. Місця для цього слід вибирати на мікропідвищеннях. Діаметр куп повинен бути до 1,5 м, а висота – до 0,5 м. Відстань між купами – 3-4 м з рівномірним розміщенням по площі. Після перегнивання на місцях куп утворюються мікропідвищення, на яких з’являється підріст. Таким же способом очищають площі вирубок зі збереженим підростом. Місця для невеликих за розміром куп вибирають там, де відсутній підріст.

У гірських умовах очистка лісосік повинна допомагати збереженню ґрунтозахисних і водоохоронних функцій, гальмувати хід ерозійних процесів. Вогнева очистка лісосік у гірських умовах недоцільна, бо вона погіршує фізичні властивості ґрунту та його водопроникність. На схилах стрімкістю до 30º порубкові залишки подрібнюють до 0,7 м і рівномірно розкидають до площі. При цьому зменшується змив ґрунту, покращується хід поновлення лісу. На спадистих схилах порубкові залишки потрібно укладати у вали, які розміщують вздовж горизонталей. Ширина валіз повинна бути 1,0-1,5 м, висота – до 1 м, а відстань між ними 5-10 м. Вали не суцільні – через кожні 40- 50 м роблять розриви у 2-3 м. Якщо на площі лісосіки утворилися промоїни, їх потрібно щільно закласти порубковими залишками, які будуть служити мулофільтрами, припиняючи розвиток ерозії ґрунту.

У сухих борах також доцільніше розкидати подрібнені залишки рівномірно по площі. У цьому випадку вони будуть служити мульчею і зменшувати випаровування води з поверхні ґрунту, при перегниванні вони збагачуватимуть ґрунт органічними сполуками і азотом, оберігатимуть самосів від різких коливань температури. Товщина шару розкиданих залишків не повинна перевищувати 10 см. З протипожежною метою вирубки з розкиданими залишками слід облямовувати мінералізованими смугами.

При найбільш розповсюдженій технології головних рубок, яка передбачає трелювання деревини тракторами, на нестійких ґрунтах порубкові залишки укладають на волоки, де гусениці тракторів вминають їх у ґрунт.

Цим укріплюються волоки, що дозволяє збільшити навантаження на них, тобто збільшити кількість проходів трактора по одному і тому ж волоку без негативного впливу на ґрунт, удвічі і більше разів. Таку очистку доцільно проводити на вологих і мокрих ґрунтах. Хоча вона дещо погіршить фізичні властивості ґрунтів, але у той же час порубкові залишки будуть збагачувати ґрунти органічними речовинами, що у майбутньому відновить їх порозність (пористість).

Найдоцільніше, все ж, порубкові залишки використовувати як сировину для лісохімічної, фармацевтичної промисловості, для виготовлення технологічної тріски тощо. Поки що така утилізаційна очистка лісосік посідає дуже скромне місце серед інших способів очистки. З розширенням механізації процесів очистки стовбурів від гілля та сучків, а також з вдосконаленням процесу відокремлення зеленої частини крон від деревини масштаби утилізаційної очистки зростуть.

Після закінчення рубки на лісосіці не пізніше тридцяти днів після закінчення строку вивезення деревини проводиться огляд місць рубок. Серед питань, які ставляться при цьому, обов’язковими є збереженість підросту в процесі рубки, а також якість очистки лісосіки.