Тема 7: Рубки переформування та рубки, пов’язані з реконструкцією

 

План:

1. Критерії та способи переформування.

2. Вибіркове проріджування.

3. Пряме переформування деревостану.

4. Переформування стиглих деревостанів за допомогою наступного покоління лісу.

5.  Реконструкція малоцінних насаджень та особливості її призначення.

6. Способи реконструктивних рубок.

7. Особливості проведення реконструктивних рубок у насадженнях характерних порід.

7.1. Заходи з виправлення та реконструкції малоцінних дубових насаджень (в зоні Байрачного Степу і південної частини Лісостепу).

7.2. Реконструкція хвойних насаджень на природних місцезростаннях.

7.3. Реконструкція хвойних насаджень на змінених місцезростаннях.

7.4. Виправлення і заміна осичників.

7.5. Виправлення та заміна березняків.

7.6. Реконструкція грабняків.

7.7. Реконструкція незадовільних культур тополі.

7.8. Реконструкція робінієвих насаджень.

 

 

1. Критерії та способи переформування

Переформування деревостанів – це багатоступеневий поступовий процес, який включає проведення різних, зміщених у часі і просторі, лісогосподарських заходів: певних способів рубок головного користування, рубок догляду, стимуляції репродуктивних процесів, сприяння природному поновленню, збереження самосіву, підросту, введення, відповідно до типу лісу, відсутніх корінних порід, регулювання вікової і просторової структури лісостану тощо. Рубки, зокрема і вибіркові, що є наближеною до природи системою господарювання загалом – лише складова частина процесу переформування.

Переформовані деревостани повинні характеризуватися наступними ознаками (критеріями):

• різновіковістю (постійною наявністю самосіву, підросту, дерев від молодого до перестійного віку);

• мішаним породним складом (в окремих випадках у складних екологічних умовах однопородним), представленим корінними для даного типу лісу породами та домішкою цінних у лісівничому, екологічному і соціальному відношенні видами;

• складною просторовою структурою, зумовленою зімкнутістю в горизон-тальному і ярусністю у вертикальному напрямках;

• безперервною наявністю лісового покриву на зайнятій території;

• високою життєвістю, біологічною стійкістю, значним поточним приростом дерев, які досягають як створеною оптимальною для даних лісорослинних умов структурою деревостану, так і своєчасним проведенням відповідних лісогосподарських заходів.

Процес переформування повинен бути орієнтований на конкретний лі-совий масив, для якого передусім встановлюють критерії його оптимальності з урахуванням типу лісу та функціонального призначення лісів.

Основними критеріями оптимальності майбутнього деревостану є його цільовий (бажаний) склад і структура та його стійкість і здатність до самовідновлення. Для цього визначають цільові або граничні параметри: склад та зімкнутість деревостану, його вікову, вертикальну і горизонтальну структури, характер природного поновлення, кількість надійного підросту, проективне вкриття трав’яних рослин, кількість відпаду.

Встановлюють відповідність параметрів існуючого і майбутнього дерево-станів нині, на 10 і 50 років, обґрунтовуючи необхідні заходи, їх доцільність і тривалість задля досягнення цільових показників та оформлюючи їх у вигляді облікової картки. Результати здійснених заходів (стан деревостану) оцінюють за параметрами контролю успішності втручання.

Відповідно до поточного стану і віку деревостанів для їх переформування можуть застосовуватись різні наближені до природи лісівничі втручання: вибірка поодиноких дерев, окремих біогруп, рубки догляду, добровільно-вибіркові, групово-поступові, рівномірно-поступові, при потребі вибіркові санітарні рубки. Одночасно повинні проводитись лісогосподарські заходи щодо стимуляції репродуктивних процесів, появи і збереження самосіву і підросту деревних порід.

 

2. Вибіркове проріджування

Вибіркове проріджування в насадженнях основних лісотвірних порід Українських Карпат (дуба, бука, смереки, ялиці) доцільно проводити у віці 30-50 років. Його слід розглядати як підготовчий етап переформування одновікових деревостанів у мішані різновікові із зімкнутою горизонтальною і вертикальною структурою на основі природного поновлення. У багатоступеневому поступовому процесі переформування деревостанів вибіркове проріджування займає особливе місце. Від фаховості його проведення значною мірою залежить планування і проведення подальших лісогосподарських робіт та інтенсивність і якість перебігу основних процесів переформування.

Основними завданнями вибіркового проріджування є:

• догляд за формою стовбура дерев;

• формування крони дерев;

• інтенсифікація переходу дерев від паросткового до репродуктивного періоду розвитку;

• формування ярусності деревостану;

• догляд за породним складом деревостану.

Догляд за формою стовбура і крони передбачає подеревне більш-менш рівномірне вибіркове зріджування деревостану, спрямоване на відбір кращих дерев (дерев майбутнього) переважно корінних (головних) для відповідного типу лісу порід, які характеризуються якісним, добре очищеним від сучків, прямим повнодеревним і здоровим стовбуром та рівномірно розвинутою гостровершинною кроною. При цьому навколо кращих дерев залишають допоміжні (корисні) дерева супутніх або головних порід, які виконують роль підгону, сприяють очищенню стовбура від сучків, пом’якшують підстилку і покращують родючість ґрунту. Залишають також дуплисті дерева для гніздування птахів, чагарники та дерева підліскової форми.

До вирубування призначають дерева з незадовільною формою стовбура і крони, сухостійні, буреломні, відмираючі, уражені хворобами чи ентомошкідниками, з механічними пошкодженнями, дерева типу „вовк”, а також дерева, що заважають росту і розвитку кращих дерев, незалежно від того, в яку частину намету вони входять.

Після проведення рубки крони кращих дерев повинні отримати вільний простір для свого розвитку та додаткове освітлення. Додаткова сонячна енергія забезпечить у них збільшення кількості фотосинтетично активного світлового листя, інтенсифікує формування крон, сприятиме переходу їх від вегетативного до репродуктивного періоду розвитку і плодоношення (насіннєношення) – необхідної умови наближеного до природи вибіркового господарювання.

При цьому доцільним є ступінчасте формування лісового намету, при якому у повній мірі і ефективно використовується сонячна енергія. За такої структури намету освітлюється більша частина крони кращих дерев. Крім того, створюються умови для формування вертикальної зімкнутості деревостану, оскільки додаткове освітлення для росту і розвитку отримують залишені при вибірковому проріджуванні піднаметові дерева, здатні сформувати нижній ярус, а також формуються кращі світлові умови для появи і виживання самосіву деревних порід, розвитку підліску, активізації діяльності мікроорганізмів і безхребетних тварин та інтенсифікації розкладу підстилки і покращення мінерального живлення дерев.

Ярусність в чистих середньовікових деревостанах Українських Карпат слід формувати з дерев, які відстали в рості, покращивши в процесі вирубки їх світлове, мінеральне і водне живлення, а в мішаних деревостанах – як з відсталих у рості дерев головних порід, так і з дерев супутніх тіневитривалих порід, а саме липи, в’яза, клена, явора, граба та ін.

Догляд за породним складом деревостанів при проведенні вибіркового проріджування, спрямованого на переформування деревостану, передбачає лісогосподарські заходи у двох пріоритетних напрямах:

• створення мішаних лісостанів;

• збільшення різновіковості деревостану.

В чистих деревостанах, крім заходів, пов’язаних з формуванням стовбура і крони дерев, одночасно проводять лісогосподарські роботи, пов’язані з введенням відсутніх типотвірних та супутніх порід і стимулюванням процесів формування природного поновлення. Для цього при проведенні проріджування в деревостані намічають і вирубують по 9-12 вікон на гектарі з наступним підсівом у них насіння або садінням саджанців інших порід. Величина вікон не повинна перевищувати 300 м². При створення вікон орієнтуються на наявні біогрупи підросту (в окремих випадках вони можуть траплятися і в 30-50-річних деревостанах), скупчень фаутних та пошкоджених дерев, дерев типу „вовк” тощо, регулюючи одночасно їх наявність по всій території деревостану.

Створення вікон необхідно також практикувати і в мішаних деревостанах, якщо в них відсутні окремі типотвірні та інші доцільні з лісівничо-екологічної або господарської точки зору породи, та з метою формування їх різновіковості.

Отже, при проведенні вибіркового проріджування формування доцільного породного складу і різновіковості деревостанів, лісівники започатковують і реалізують поступово шляхом:

• підсіву насіння і висаджуванням саджанців у вікнах;

• інтенсифікації репродуктивних процесів у дерев і появи самосіву та підросту;

• максимально можливого збереження наявних у деревостані дерев різного віку.

Важливими показниками вибіркового проріджування є інтенсивність рубок та повторюваність (періодичність) їх проведення.

Ступінь зріджування залежить від багатьох факторів, основними з яких є: тип лісу, склад і форма лісостану, вік, бонітет деревостану, експозиція і крутизна схилу, густота, регулярність догляду, інтенсивність попереднього прийому рубок, мета догляду (лісовирощування). У зв’язку з цим кожна лісова ділянка вимагає окремого оцінювання і прийняття рішення про ступінь зріджування та періодичність його проведення.

При визначенні цих показників для проведення вибіркового, наближеного до природи проріджування необхідно орієнтуватись на вже усталене в лісівництві та апробоване на практиці правило – у суборуватих та сугрудуватих типах лісу, в чистих, загущених лісостанах, на південних експозиціях доцільною є менша інтенсивність зріджування, і навпаки.

Загалом в лісах Українських Карпат при проведенні вибіркового проріджування слід практикувати переважно помірну ступінь зріджування (16-25% за запасом). При потребі, в окремих випадках (для більш інтенсивного розвитку крон у кращих дерев, стимуляції репродуктивних процесів, освітлення і забезпечення панування дерев дуба в мішаних лісостанах, на ділянках з великою кількістю порослевих дерев тощо) інтенсивність рубок може бути збільшена на 5%. При цьому повнота деревостанів не повинна знижуватись нижче 0,7 (в окремих випадках 0,6), оскільки надмірне зріджування може ослабити процеси природного очищення кращих дерев від сучків та збільшити збіжистість їх стовбурів.

Слід також зазначити, що для визначення оптимальної інтенсивності зрі-дження необхідно якомога точніше встановити повноту деревостану. Таке втручання є недоцільним, тому що може спричинити загрозу стабільності деревостану і унеможливить повний приріст якісних особин у нижньому ярусі. Залишений густий намет верхнього ярусу в майбутньому призводить до більш витратного способу заготівлі тонких стовбурів і приносить менший дохід (переважно у вигляді вартості технічної сировини) на противагу можливій заготівлі сортиментів пиловника. Тому вирубування дерев необхідно проводити як з нижнього, так і з верхнього ярусів.

При проведенні вибіркового проріджування потрібно застосовувати метод цільових дерев (дерев майбутнього), тобто зосереджуватися на догляді за деревами певного розміру. Метод цільових дерев заснований на тому, що на окремому етапі розвитку деревостану, починаючи від віку жердняку, предметом догляду і вирощування є стала кількість дерев майбутнього. Середні відстані між цільовими деревами і їх кількість на один гектар для бука становлять орієнтовно 7-8 м при кількості дерев 160-200 шт./га, для дуба – від-повідно 8-9 м і 140-150 шт./га, для ялини і ялиці – 5-6 м і 250-300 шт./га.

Кожний прийом проріджування повинен забезпечувати кращі умови для росту і розвитку цільових дерев за рахунок видалення дерев, що їх оточують і гальмують їхнє формування.

Дерева в букових, дубових, ялинових, ялицевих зімкнутих деревостанах у 30-50 років, як правило, ще не плодоносять (насіннєносять). У зв’язку з цим, під їх наметом самосів і підріст зазвичай відсутні. Проведення вибіркового проріджування стимулює перехід дерев до репродуктивного періоду і сприяє появі самосіву деревних порід в утворених прогалинах. Для його виживання і формування підросту обов’язково необхідно забезпечити надходження до нього достатньої кількості світла шляхом більш інтенсивного зрідження деревостану в цих місцях і розширення прогалин у верхньому ярусі.

Повторюваність проріджувань залежить від динаміки росту і розвитку деревостанів та їх стану. Черговий прийом рубок необхідно призначати при відновленні зімкнутості намету, появі ознак відставання в рості дерев, які були залишені для формування нижнього ярусу, пригнічення наявного підросту, інтенсивного розростання другорядних порід та дерев, супутніх кращим деревам в біогрупах.

Зазвичай, повторюваність проріджувань, спрямованих на переформування деревостанів Українських Карпат, доцільно проводити з періодичністю 5 років, зменшуючи її до трьох або збільшуючи до семи років в окремих випадках, залежно від конкретної ситуації на лісовій ділянці.

 

3. Пряме переформування деревостану

Пряме переформування деревостану здійснюють шляхом проведення комплексу лісогосподарських заходів тоді, коли склад і структура насадження не відповідають оптимальним, наближеним до природного стану, параметрам. Його головними завданнями є формування різновікових мішаних деревостанів з багатоярусною вертикальною і складною горизонтальною структурою, збереження і підвищення біорізноманіття лісу на основі підтримки природних процесів. Для цього встановлюють критерії оптимальності деревостанів. Причому критерії оптимальності деревостанів різного цільового призначення встановлюють для кожного типу лісу і уточнюють при виборі системи лісовирощування для конкретного лісового масиву, виходячи з ґрунтових і гідрологічних умов, особливостей рельєфу, структури та породного складу деревостану, наявності та стану підросту і трав’яного покриву. Для переформування підходять як середньовікові, так і старші насадження. Однак оптимальним віковим періодом для переформування деревостанів за участю основних лісотвірних порід Українських Карпат – бука, дуба, ялиці, ялини – є клас віку 60-70 років. У цей період вказані породи переходять у репродуктивну стадію і починають плодоносити (насіннєносити), під їх наметом з’являється самосів, формуються куртини підросту.

При цьому процес переформування одновікових деревостанів, сформованих на засадах господарювання за принципом „обороту рубки”, проводиться поетапно.

Способом переформування деревостану є вибіркова рубка, як з вибиран-ням окремих дерев або їх біогруп, так і їх комбінацією. Відповідно до чинного в Україні лісового законодавства вибіркову рубку проводять у вигляді прохідної рубки, рубки переформування, рівномірно-поступової чи групово-поступової рубки. В окремих випадках при незадовільному санітарному стані деревостану можуть використовуватись і вибіркові санітарні рубки. При застосуванні для переформування групово-поступового способу рубок перші відновлювальні вікна не повинні перевищувати 700 м². У високоповнотних деревостанах одночасно з вирубкою дерев у вікнах доцільно зріджувати навколо них смуги шириною, що дорівнює половині висоти лісу. При проведенні наступних прийомів вікна поступово розширюють, стимулюючи цим появу нового самосіву деревних порід і ріст вже існуючого підросту. Максимальна сумарна площа „вікон” на один гектар за один етап (прийом) переформування не повинна перевищувати 2000 м².

Кожний наступний етап (прийом) зрідження деревостанів призначається за умови появи надійного самосіву і підросту під наметом материнських дерев.

Вибірка дерев виконується також з врахуванням забезпечення внутрішньої фітоценотичної стійкості деревостану. В першу чергу зберігають дерева з добре сформованими кронами і відносно вільним розташуванням. Густі групи проріджують, щоб створити умови для росту і розвитку крон кращих дерев.

Інтенсивність вибірки дерев визначається станом і структурою конкретного деревостану, наявністю підросту, природними відновними процесами в насадженні, технологією заготівлі деревини, наявністю доріг, економічною доцільністю заходів і встановлюється для кожного конкретного деревостану. Вирубування дерев чи біогруп здійснюється у межах приросту за період між етапами переформування, переважно у місцях наявного підросту і у можливих місцях поновлення головних і супутніх порід, шляхом формування прогалин з поперечником у межах однієї-півтори висоти деревостану. При цьому як цільові слід залишати найкрупніші дерева. Рубка переформування не може бути здійснена за методами підшукових рубок.

У процесі переформування інтенсивність зрідження 60-70-річних деревостанів за один прийом рубки, як при вирубці окремих дерев, так і їх біогруп, переважно повинна бути помірною (16-25%). Однак, залежно від конкретної ситуації в насадженні, вона може бути слабкою (10-15%) або сильною (26-35%) і навіть дуже сильною (>35 %).

Слід відзначити, що для формування якісних букових деревостанів достатньо утворювати в них прогалини, вирубуючи 1-2 материнські дерева. В інших за складом деревостанах, залежно від їх стану і структури, здійснюють інтенсивнішу вибірку. Завдяки вибірковому вирубуванню дерев поступово формується складна структура деревостану, чітко визначаються нижній, середній та верхній яруси. Дерева в середньому ярусі самозріджуються, що усуває потребу в затратних рубках. У нижньому ярусі молодняк також самозріджується і диференціюється за висотою. Причому для реалізації вибіркового господарювання в Українських Карпатах найбільш доцільними є ялицево-смереково-букові деревостани.

Повторюваність рубок переформування і лісогосподарські заходи повинні визначатися відповідно до біології порід, ґрунтових і гідрологічних умов, особливостей рельєфу, структури та породного складу деревостану, стійкості дерев, наявності та стану підросту і трав’яного вкриття, випадання дерев тощо. Переважно рубки призначаються через 5-10 років. Якщо на ділянці, де проведено рубку, природне поновлення в перші 5 років проходить незадовільно, то необхідне більш раннє втручання у процес переформування деревостану шляхом здійснення лісовідновних заходів, у тому числі з підсівом чи садінням цільових порід у створених вікнах.

Загалом, при проведенні прямого переформування деревостанів Українських Карпат, залежно від типів лісу, формують наступну просторову структуру насаджень:

• у чистих смерекових типах лісу формують різновікову складну вертикальну структуру деревостану бажано з невеликою участю листяних порід (переважно явора, бука, берези), доцільних для інтенсифікації кругообігу мінеральних елементів, покращення гідрологічного режиму та вітростійкості насаджень. Кращі дерева верхнього намету зберігають;

• в ялицево-смерекових типах лісу формують біогрупову структуру деревостану з часткою ялиці не менше 20-30% у першому ярусі. У принаймні двох ярусах збільшують різновіковість як ялини, так і ялиці, яка у кінцевому результаті повинна складати не менше двох класів віку. Освітлюють весь наявний підріст ялиці під на-метом лісу. Сприяють росту вітростійких дерев;

• у буково-ялицево-смерекових типах лісу формують триярусні деревостани з великою різновіковістю порід – від двох до трьох класів віку. При цьому освітлю-ють підріст ялиці і бука, щоб вивести їх у третій ярус. Участь бука і ялиці у складі цільового деревостану повинна становити 15-20 % кожної з порід;

• у чистих букових типах лісу формують двоярусні, з добрим природним поновленням, деревостани з різницею у віці дерев не менше двох класів віку. Звертають увагу на доцільність у складі деревостанів домішки інших цінних порід, яку зберігають для підвищення стійкості деревостану. Стимулюють попереднє природне поновлення, щоб сформувати у подальшому з підросту піднаметовий ярус;

• у смереково-ялицево-букових типах лісу формують складні триярусні різновікові деревостани за участю смереки і ялиці, сумарно не менше 20-30%. Освітлюють наявний під наметом лісу підріст смереки і ялиці, формують біогрупи підросту бука.

• в ялицево-букових типах лісу формують двоярусну структуру деревостану рівномірно на всій ділянці з часткою ялиці до 30-50% у першому ярусі. Звертають увагу на формування біогруп ялиці. Освітлюють піднаметовий підріст обох порід – ялиці і бука;

• в ялицево-дубових типах лісу формують складні за структурою деревостани. Частка дуба в першому ярусі повинна наближатися до 15-20%. У першу чергу освітлюють весь наявний підріст дуба, видаляють небажану домішку малоцінних порід. Формують біогрупове розміщення порід, посилюють різновіковість дерево-стану;

• у буково-дубових типах лісу формують двоярусні деревостани з різницею у віці дерев щонайменше двох класів віку. Звертають увагу на якість дерев дуба, освітлюють підріст і формують підгінний ярус;

• у грабово-дубових типах лісу формують складні за породним складом деревостани за участю ясена, явора, липи, в’яза, черешні. Ініціюють формування оптимальної різновікової триярусної структури деревостанів. У першу чергу освітлюють наявний підріст, прагнуть збільшення у його складі дуба, поступово формуючи при цьому третій ярус.

Переформування деревостанів – тривалий процес. Залежно від стану насадження воно може тривати 60-80 років і навіть більше. Загалом, період переформування деревостану триває до того часу, поки молоде покоління лісу, яке з’явилося під наметом материнських дерев, не досягне верхнього ярусу.

 

4. Переформування стиглих деревостанів за допомогою наступного покоління лісу

Підходи до переформування стиглих деревостанів значною мірою аналогічні методам переформування 60-70-річних деревостанів. Це стосується методів і принципів видалення дерев, формування просторової структури лісостану, стимулювання плодоношення (насіннєношення) материнських дерев, збереження підросту та створення умов для його росту і розвитку тощо. Водночас між 60-70-річними і стиглими деревостанами на окремих етапах їх переформування існують істотні відмінності.

У першу чергу, слід відмітити, що стиглі деревостани в умовах інтенсивно огосподарених лісів України відзначаються, зазвичай, спрощеною структурою, одновіковістю та низькою біологічною стійкістю. Вони суттєво розладнані, масово уражаються хворобами і пошкоджуються ентомошкідниками, швидко втрачають товарність. У зв’язку з цим їх необхідно вирубувати у порівняно короткі терміни – залежно від стану деревостану, за 10-30(40) років. За цей період здійснюються лише перші етапи переформування деревостанів, і його треба продовжити і завершити в наступному (молодому) поколінні лісу.

Вирубування стиглих деревостанів потрібно проводити поступово, в кіль-ка прийомів. Основною метою цього етапу переформування є створення умов для:

• інтенсифікації репродуктивних процесів у стиглих деревостанах (їх більш рясного плодоношення (насіннєношення));

• появи достатньої кількості підросту цінних порід, його збереження та забезпечення успішного росту і розвитку.

Для цього доцільно використовувати поступову, добре відпрацьовану в Україні, систему рубок головного користування – 2-3-прийомні рівномірні по-ступові і 3-5-прийомні групово-поступові рубки.

Інтенсивність рубок залежить від стану насадження, породного складу деревостану, наявності підросту, типу лісу, кількості й періодичності прийомів, світлового режиму під наметом дерев (він повинен забезпечувати збереженість і успішний ріст підросту) і може коливатись, як правило, від помірної до сильної (16-35%). При застосуванні групово-поступових рубок перші відновлювальні вікна доцільно створювати величиною до 300 м², а їх сумарна площа з розрахунку на один гектар не повинна перевищувати 0,25 га.

Повторюваність рубок становить переважно 5-10 років. Кожен наступний прийом рубки призначається за умови появи підросту цінних деревних порід та необхідності покращення для нього освітленості.

При ефективній організації поступових рубок, стимуляції природного по-новлення і збереження самосіву і підросту отримуємо молоде покоління лісу ще до кінцевого прийому рубки материнського деревостану. Після заключного прийому маємо, як правило, умовно різновікове молоде покоління лісу в межах одного-двох класів віку.

Загальний термін переформування стиглих деревостанів становить пере-важно 70-80 років. Кінцевим результатом переформування мають бути цільові деревостани, які характеризуються різновіковістю, зазвичай, мішаним породним складом і відповідають лісорослинним умовам поширення – типам лісу.

Переформовані деревостани переводять у вибірковий ліс, який за своєю будовою і структурою є найближчим до природного лісу. Вибірковий ліс у повній мірі використовує ґрунтовий і повітряний простір і головним чином виконує екологічні, економічні та соціальні функції. Цьому сприяє його складна просторова структура.

 

Для виконання лісом багатофункціональної ролі, забезпечення формування в ньому високого біорізноманіття, підвищення продуктивності, біологічної стійкості і саморегуляції лісостанів в Україні необхідно якомога швидше перейти від застосування переважно суцільнолісосічних способів рубок до широкого впровадження вибіркових рубок, які є наближеними до природи. Однак застосування вибіркових рубок можливе лише у різновікових деревостанах, яких в Україні дуже мало. У зв’язку з цим запровадження вибіркової системи господарювання в українських лісах вимагає переформування існуючих, переважно одновікових, деревостанів у різновікові. Водночас етап переформування є складним процесом і його реалізація стикається з низкою труднощів і проблем. Основними з них є:

1. Значна тривалість переформування деревостанів основних в Карпатському регіоні лісотвірнихих порід – бука, дуба, ялиці, ялини. У зі-мкнутих лісостанах ці породи пізно вступають у репродуктивний період (у віці близько 50 років). Під їх наметом у середньовіковий період росту, як правило, не з’являється попереднє природне поновлення і не нагромаджується різновіковий підріст – основа формування різновікових деревостанів. У зв’язку з цим, залежно від фахового рівня виконання запланованих і проведених лісогосподарських заходів період переформування розтягується на 70-80 років і більше.

2. Велика площа одновікових деревостанів (близько 90% лісового фонду), що вимагає багато часу, значних матеріальних та інтелектуальних ресурсів для їх переформування.

3. Нерегулярне плодоношення (насіннєношення) основних лісотвірних порід та розтягнутий в часі період повторності рясних урожаїв, навіть у середньозімкнутих лісостанах. В останні десятиріччя період повторності рясних урожаїв у бука, дуба, ялиці, ялини зріс у 1,5-2 рази, що значно знижує успішність їх природного поновлення (іноді до незадовільної) як до переформування, так і під час його проведення.

4. Зниження стійкості і життєздатності материнських деревостанів на пер-ших етапах переформування, оскільки порушуються в них фітоценотичні та гетеротрофні взаємозв’язки, проходить перебудова та адаптація до нових умов всіх компонентів лісової екосистеми.

5. Відсутність на даний час висококваліфікованих кадрів, здатних на ви-сокому професійному рівні провести переформування деревостанів, забезпечити його організацію та чіткість і своєчасність проведення всіх необхідних лісогосподарських заходів протягом тривалого часу.

6. Недостатня розвинутість лісотранспортних мереж, більша затратність проведення лісогосподарських заходів і лісокористування під час переформування у порівнянні з існуючимми підходами до лісогосподарювання.

7. Професійно-психологічні навики господарювання за суцільнолісосічною системою в українських лісівників. Як і в минулі десятиліття, так і дотепер у лісових господарствах України переважає суцільнолісосічна форма господарювання та орієнтація лісівників на створення лісових культур.

 

5. Реконструкція малоцінних насаджень та особливості її призначення

До малоцінних (незадовільних, неповноцінних) насаджень  відносяться вкриті лісом ділянки природного або штучного походження, які не відповідають по складу, продуктивності і якості середнім показникам типових насаджень або культур, які ростуть в даних лісорослинних умовах, і які не досягнуть їх до віку стиглості.

До таких насаджень відносяться:

а) чагарникові зарості з відсутністю або недостатньою кількістю головних порід;

б) молодняки (лісові культури та природного походження, в тому числі і похідні), незадовільні за складом;

в) насадження-рідини різного віку;

г) всихаючі насадження всіх типів і складу;

д) насадження похідних типів незадовільного стану (осичники, березняки, грабняки та ін.).

 

З метою найбільш повного і раціонального використання продуктивних сил лісових земель всі малоцінні і незадовільні за якістю насадження повинні бути поліпшені або повністю замінені шляхом застосування спеціальної системи реконструктивних заходів.

Система реконструктивних заходів являє собою сукупність лісівничих, лісокультурних та інших заходів, в результаті застосування яких досягається поліпшення складу, санітарного стану та службових функцій лісових насаджень, а також загальної їх продуктивності і стійкості.

В окремих випадках економічно вигідніше не виправляти малоцінне насадження, а повністю замінити його після суцільної вирубки, створивши нові культури. Такі рубки, що відносяться до категорії рубок формування і оздоровлення насаджень, прийнято називати реконструктивними. Від рубок за станом вони відрізняються тим, що можуть призначатися і в задовільних за санітарним станом насадженнях, але сформованих з малоцінних, недовговічних порід, наприклад, молоді осичники, грабнякн та ін.

Вирощування високопродуктивних насаджень повинно поєднуватися з підвищенням стійкості їх до несприятливих факторів середовища і збереженням темпів зростання до віку стиглості.

 

Успішність росту, стійкість насаджень залежать від комплексу чинників та інших причин, з яких перш за все слід враховувати:

1) тип умов місцезростання, тобто природні або змінені (порушені);

2) відповідність породного складу грунтово-гідрологічним умовам;

3) підбір високоякісного насіннєвого (посадкового) матеріалу з відповідних екотипів для груп типів лісорослинних умов і лісонасінневих районів;

4) взаємодія порід у змішаних деревостанах ;

5) технологію створення насаджень та режим догляду за ними.

 

6. Способи реконструктивних рубок

Реконструктивні рубки можуть проводитись суцільним, коридорним і куртинним способами.

Суцільний спосіб реконструктивної рубки з проведенням суцільної рубки і створенням лісових культур застосовується в малоцінних молодняках без наявності дерев господарсько цінних порід та інших елементів деревостану, які підлягають збереженню і використанню в майбутньому деревостані.

У разі наявності дерев господарсько цінних порід та інших елементів деревостану, які підлягають збереженню у малоцінному молодняку, призначається реконструктивна рубка коридорним або куртинним способами.

 

Коридорний спосіб реконструктивної рубки призначають у малоцінних і похідних молодняках з відносно рівномірним розміщенням господарсько цінних дерев на ділянці.

При цьому способі реконструктивної рубки проводиться суцільне зрубування дерев та чагарників у коридорах (смугах) певної ширини. Після рубки у коридорах здійснюються заходи, пов’язані з штучним відновленням, а на іншій частині деревостану (в кулісах) проводяться рубки догляду.

При висоті насадження до 4 метрів ширина коридорів дорівнює 3-4 метри, при висоті насадження до 7-8 метрів − 6-7 метрів, а при висоті насадження більше 8 метрів ширина коридорів збільшується до 9-12 метрів.

Ширина куліси залежить від участі у її складі господарсько цінних порід. Тому площа куліс повинна становити від 25 до 65% загальної площі насадження.

У рівнинних умовах застосовується широтний напрямок коридорів (захід-схід), а у гірських умовах коридори прорубуються поперек схилів.

 

При нерівномірному розміщенні в насадженні господарсько цінних порід застосовується куртинний спосіб реконструктивної рубки. При цьому способі суцільно вирубується деревна і чагарникова рослинність у куртинах, де немає господарсько цінних порід. Площа куртин залежить від характеру розміщення на ділянці господарсько цінних порід, а також висоти насадження і сягає від 30 до 150 кв. метрів. Після суцільного зрубування дерев у куртинах здійснюються заходи щодо штучного відновлення.

 

7. Особливості проведення реконструктивних рубок у насадженнях характерних порід

Із зазначених малоцінних насаджень найбільш поширеними в умовах України є природні осичники, березняки, вільшаники та грабняки. У заплавах річок значні площі займають природні деревостани осокора (тополі чорної), тополі білої, верби. Насадження штучного походження найчастіше представлені культурами тополь різних видів і акації білої.

 

7.1. Заходи з виправлення та реконструкції малоцінних дубових насаджень (в зоні Байрачного Степу і південної частини Лісостепу)

Виправленню та реконструкції підлягають наступні категорії насаджень:

1) природні (порослеві) молодняки з відсутністю або недостатньою участю дуба і його супутників з погано розвиненим підліском на вирубках останніх 10-20 років;

2) молодняки з участю дуба природного або штучного походження і його супутників незадовільного стану на вирубках 10-20-річної давності;

3) середньо- та низькоповнотні природні середньовікові дубові насадження з недостатньою участю або відсутністю супутніх порід, з підростом і підліском різного стану.

Стан насаджень цих категорій і заходів щодо їх виправлення або реконструкції наступні.

Реконструкція молодняків першої категорії включає наступний комплекс заходів:

-суцільна вирубка порослі всіх порід; на ділянках більш молодих та рідких можлива вирубка порослі коридорами;

-вирубувані 5-6-метрові смуги чергують з 4-5-метровими залишеними кулісами;

-підготовка грунту смугами шириною 2-2,5 м важкими дисковими боронами з відстанню між осями підготовлених смуг грунту 8-10 м;

-садіння дуба з супутниками (при крупноланковому їх змішуванні) за допомогою лісосадильних машин в один ряд;

-лісокультурні та лісівничі догляди за введеними дубом і його супутниками.

Для виправлення молодняків другої категорії рекомендуються наступні заходи:

-поліпшення охорони ділянок від потрав худобою і дикими копитними, виключення їх з рекреаційного використання шляхом перекриття доріг і стежок, установки попереджувальних аншлагів та проведення, в необхідних випадках, огородження;

-посадка на пень восени і ранньою весною всіх пошкоджених дерев дуба та інших порід з метою поновлення їх надземної частини за рахунок порослі від пня;

-проведення повної або часткової (уздовж рядів дуба з супутниками) посадки на пень чагарників; нагляд за появою вогнищ листогризних шкідників і вжиття заходів щодо їх ліквідації.

На ділянках з низьким загальним збереженням дуба і його супутників, нерівномірним розташуванням їх по площі при значному задернінні, виправлення включає ще й введення рядів дуба і його супутників за способом реконструкції молодняків першої категорії.

Для насаджень третьої категорії рекомендується дві схеми реконструкції. Перша заснована на проведенні рубок догляду, спрямованих на поліпшення структури насаджень, що мають достатню для відновлення кількість підросту.

Перший і наступний прийоми таких структуропокращуючих рубок включають:

-суцільну посадку на пень всього підліску з залишенням підросту дуба і його супутників;

-прочищення-зріджування загущених груп і куртин підросту з рівномірним розміщенням його по площі (пригнічений підріст садять на пень для поновлення його надземної частини);

-видалення всохлих дерев, а також окремих стовбурів дуба у його багатостовбурних порослевих дерев, що місцями загущують деревостан.

При відсутності благонадійного підросту дуба і умов для його появи застосовують іншу схему реконструкції, що включає:

-суцільну посадку на пень всього підліску та подальшу суцільну рубку деревостану;

-підготовку грунту смугами шириною 3-4 м важкими дисковими боронами під прямолінійні спарені ряди з відстанню між осями смуг грунту 8-10 м;

-посадку здвоєних рядів дуба з супутниками (при крупноланковому їх змішуванні) за допомогою лісосадильних машин;

-лісокультурні та лісівничі догляди за введеним дубом і його супутниками, а також порослю від зрубаного деревостану і підліску.

При обох схемах реконструкції необхідно проводити відповідні лісоохоронні та лісозахисні заходи.

 

7.2. Реконструкція хвойних насаджень на природних місцезростаннях

Всі незадовільні соснові і ялинові насадження, які підлягають реконструкції, поділяються на наступні категорії:

1) низькоповнотні молодняки сосни 10-20-річного віку;

2) молоді культури сосни і ялини, що не відповідають умовам (багатим) місцезростання;

3) розладнані низкоповнотні насадження хвойних порід старші 20 років.

Спосіб реконструкції визначається способом введення цінних порід – суцільним, коридорним, куртинним. Вибір способу реконструкції залежить як від введеної породи (її біології та екології), так і від висоти деревостану і розподілу головної породи за площею. Наприклад, сосну вводять переважно куртинним способом. При введенні ялини або модрини кращим є коридорний спосіб, але може застосовуватися і куртинний (на прогалинах н дрібних галявинах).

Категорія 1. Якщо в культурах збереглося менше 1,5 тис./га дерев сосни, то застосовують суцільний спосіб реконструкції – шляхом вирубки всього деревостану і підготовки площі під лісові культури. При більшій кількості рослин колишній древостан, в основному, залишається. Застосовують коридорний спосіб реконструкції, а при нерівномірній повноті – куртинний.

При останньому способі залісненню підлягають прогалини площею від 0,01 га і більше. Для надання заліснюваним галявинами більш правильної форми, одиничні екземпляри або групи дерев доцільно прибирати і по можливості вирівнювати їх межі рубкою.

Коридорний спосіб застосовують, в основному, в молодняках невеликої висоти (2-3 м). Підготовка грунту повинна бути глибокою, смугами, а на прогалинах – суцільний або ямками. В останньому випадку використовують ямокопачі, мотобури. У ямки висаджують великомірні рослини.

Залежно від типу лісорослинних умов і прийнятого способу реконструкції вводять сосну або ялину (С₂, С₃), на великих прогалинах і в коридорах – ялину, інші тіньовитривалі породи і чагарники, на більш великих прогалинах, крім сосни, можна вводити дуб червоний (С₂, С₃), модрину японську або сибірську, явір (у західних районах ), березу. Якщо причиною розладу насаджень є коренева губка, то вводять тільки листяні породи.

Створені в процесі реконструкції лісові культури вимагають хорошого агротехнічного догляду та своєчасних зріджень.

Категорія 2. У багатих умовах (типу D₂, D₃), де слід створювати культури дуба, ясена, клена, горіхів, нерідко висаджувалася сосна звичайна. Такі молодняки до десятирічного віку підлягають вирубці (з використанням на новорічні ялинки, хвойний лапник та ін ), тобто суцільному способу реконструкції.

В окремих випадках – у культурах до п’ятирічного віку, на невеликих ділянках – можна застосовувати й інші способи реконструкції без вирубки сосни. В умовах D₂ вводять ясен, модрину європейську, а в D₃ – дуб, явір і домішку твердолистяних порід, у тому числі плодових. На ділянках, де спостерігається комплекс вологих і сирих типів, слід вводити також вільху чорну, а в заплавних умовах – тополі і верби.

У чисті культури ялини до десятирічного віку в умовах D₃, С₃ слід вводити листяні породи крупномірними саджанцями (клен гостролистий, явір, ясен) з домішкою модрини. Низькопродуктивні насадження ялини на легких грунтах, які довго не змикаються або частково зімкнуті, необхідно замінювати сосною, застосовуючи суцільний, рідше коридорний, або інші способи реконструкції.

Категорія 3. Ця категорія поділяється на дві групи:

1) деревостани, розладнані в результаті пожеж, ураження шкідниками, сніговалами і вітровалами,

2) низькоповнотні хвойні насадження віком 21-40 років з густим підліском і ярусом з супутніх порід (граба, клена польового та ін ).

Розладнані насадження першої групи виправляють введенням піднаметових культур і сприянням природному поновленню хвойних порід. Найбільш розладнані ділянки цієї групи вирубують повністю і відводять під лісові культури.

Виправлення малоцінних насаджень другої групи включає вирубку підліску, частини супутніх порід і фаутних дерев сосни. На прогалинах методом часткових культур вводять сосну звичайну, Веймутова або модрину. В іншій частині ділянки під наметом висаджують ялину та інші тіньовитривалі породи. Піднаметові культури створюють 1-2-річними сіянцями, заліснювати прогалини краще крупномірним садивним матеріалом.

Уздовж доріг і просік висаджують алейні насадження з квітучих чагарників. Це можна здійснювати при ландшафтній реконструкції лісонасаджень, коли місцями вирубують малоцінні частини деревостану і створюють куртини з нових видів, у тому числі з екзотів.

 

7.3. Реконструкція хвойних насаджень на змінених місцезростаннях

У цій групі насаджень виділяють наступні категорії:

1) низкоповнотні (0,4 і нижче) і незадовільні за ростом сосняки на дефльованих (перевіяних) пісках;

2) розладнані насадження на староорних землях, уражені кореневою губкою;

3) низькоповнотні древостани на осушених землях;

4) аналогічні насадження на рекультивованих землях відвалів, на сильно ущільнених грунтах та ін.

Перша категорія насаджень формується на перевіяних пісках (внаслідок так званої борової дефляції), які раніше не були вкриті лісом. У Степу це горбисті відкриті піски, слабо- і средньозарослі, з дерновимиборовими мілкопрофільними грунтами. У Поліссі – це дернові слаборозвинені слабогумусні піски, рідше – дерново-слабопідзолисті піщані грунти.

Виправлення таких низькоповнотних, з нерівномірною повнотою, погано ростучих насаджень на Поліссі або високоповнотних, але з притупленим ростом сосняків у степовій зоні полягає в усуненні негативних факторів. Такими факторами є сильна ущільненість і сухість пісків, нерідко їх бідність або сильна зараженість ентомошкідниками.

Тому одночасно з реконструкцією деревостану проводять меліорацію грунтів. На Поліссі, на дефльованих пісках застосовують глибоке (до 60 см) розпушування грунту восени з одночасним, при необхідності, внесенням пестицидів. У попередньо підготовлених смугах, де буде висаджуватись сосна, плугом ПКЛ-70 прокладають борозни, в які вносять торфокомпост (30-80 т/га). Низькоповнотні насадження вирубують повністю, в один прийом, або частково. Часткову смугову рубку проводять на відкритих пагорбах і ділянках великої площі, де можлива дефляція пісків і замітання ними саджанців.

У Степу піщані масиви менш бідні, ніж на Поліссі, але більш сухі. Реконструкцію сосняків притупленого росту тут проводять звичайно інтенсивними рубками догляду: повністю прибирають кожен другий чи третій ряд і суховершинні дерева в рядах, розорюють 3-метрові міжряддя і проводять глибоке розпушування грунтів за допомогою РН-60 по середині міжрядь. Розпушування пісків сприяє розвитку більш глибокої кореневої системи сосни, підвищенню вологозабезпеченості насаджень.

Другу категорію розладнаних насаджень, уражених кореневою губкою, реконструюють шляхом заміни їх на культури листяних порід на нерозкорчованих вирубках або суцільним розкорчуванням пнів з ретельним вичісуванням коренів і залишенням площі незакультивованою на 2-3 роки. Соснові культури на таких ділянках створюють в змішані з листяними породами – березою повислою (в типах В₂, В₃), липою дрібнолистою ( в типі В₃). У судібровах (типу С₂, С₃) можна вводити дуб північний і черешчатий суборової форми, клени, липу, черемху, грушу.

Змішують сосну з листяними породами, смугами, які є бар’єром для поширення кореневої губки. Соснові культури, створені поблизу вогнищ кореневої губки, оточують захисними смугами з листяних порід – берези, дуба північного, тополі та ін.

Низькоповнотні соснові насадження на осушених і рекультивованих землях (другої і третьої категорії) доповнюють введенням під намет, рядами або куртинами, листяних деревних і чагарникових порід.

 

7.4. Виправлення і заміна осичників

У природних дубових і сосново-дубових деревостанах осика найчастіше знаходиться в вигляді одиничної домішки або займає до 10-20% складу. Після суцільної рубки таких насаджень зруби швидко вкриваються сходами і кореневими відприсками осики, заглушуючи самосів головних порід – сосни і дуба – та формує чисті осикові насадження. Ці осичники займають родючі грунти, де могли б зростати високопродуктивні дубові і сосново-дубові деревостани. Самі по собі вони не являють собою господарської цінності, так як рано уражаються серцевинною гниллю і дають досить низький вихід ділової деревини.

Найчастіше такі осичники зустрічаються на Поліссі і північних районах Лісостепу. У них плануються і проводяться заходи в залежності від складу, віку і стану деревостанів.

Осикові молодняки до 15-20-річного віку доцільно замінювати культурами цінних порід або тополь (в центральній заплаві). Господарську цінність являють собою лише здорові насіннєві насадження осики зеленокорої форми, які характеризуються прискореним ростом і не уражаються серцевинною гниллю.

Осикові насадження, що підлягають реконструкції, підрозділяють на три основні групи:

1) осичники з домішкою дуба та інших цінних порід;

2) чисті осикові молодняки;

3) незадовільні за станом осичники старшого віку.

З огляду на те, що малоцінні осичники зазвичай займають високопродуктивні сугрудові або грудові ТЛУ, всі культури, якими їх замінюють, слід створювати змішаними за складом з участю супутніх порід і чагарників. У сирих заплавних типах створюють культури з вільхи чорної, в свіжих сугрудах (С₂) головною породою в культурах є сосна, а у вологих (С₃) – сосна з дубом. У чистих осикових молодняках рекомендоване кільцьювання всіх дерев осики до вирубки їх з метою підсушування її стовбурів і запобігання появі корневих відприсків. Захід це ефективний, але досить трудомісткий. Тому замість механічного кільцьювання дерев, за наявності арборицидів, доцільно проводити базальну обробку нижньої частини стовбурів цими препаратами відповідно до технічних вказівок із хімічного методу догляду за лісом.

 

7.5. Виправлення та заміна березняків

Природні березняки незадовільного стану формуються найчастіше на вирубках, що залишаються під природне лісовідновлення, в результаті зміни порід. Реконструкції підлягають молодняки I і II класів віку, незадовільні за складом або станом. Березові насадження старше 20 років залишають до встановленого віку головнї або лісовідновної рубки, після чого замінюють на чисті соснові або сосново-дубові культури.

 

7.6. Реконструкція грабняків

У дібровах Правобережного Лісостепу часто спостерігається зміна порід в результаті розростання рясного самосіву та порослі граба на вирубках. Такі грабняки, як правило, низькопродуктивні і підлягають реконструкції шляхом створення часткових культур дуба. Схема реконструкції визначається категорією стану грабняка, його густотою і висотою.

Перерослі грабняки понад 20 років зазвичай не реконструюють і залишають на корені до віку рубки. У цей період в них проводять систематичні рубки догляду, віддаючи перевагу насіннєвим і кращим порослевим екземплярам граба та наявним у насадженні цінних порід (дуб, ясен, клен, явір, береза та ін.).

 

7.7. Реконструкція незадовільних культур тополі

Найвищу продуктивність мають тополеві культури, створені в оптимальних для цієї породи лісорослинних умовах. При своєчасному догляді до 20 років вони досягають загальної продуктивності 300-350 м³/га в сугрудах і 400-600 м³/га в грудах. Культури в бідних, сухих, заболочених або засолених типах лісорослинних умов незадовільні за станом і малопродуктивні. Показником продуктивності є середній приріст стовбурної деревини, а для молодих культур до 10-річного віку – середній приріст по висоті.

Іноді зустрічаються низькопродуктивні культури тополі і у сприятливих умовах зростання, що пояснюється перегущеністю цих насаджень. Такі культури можуть бути виправлені інтенсивними рубками догляду та агротехнічними заходами, якщо ще не почався розпад насадження. На першому етапі реконструкції (або догляду) ці культури проріджуються до ступеня стискання крон або невеликих просвітів між кронами рівномірно по всій площі або тільки в перегущених куртинах. У дерев, що залишилися, видаляють прикореневі пагони та вилучають двійчатки. Через 1-2 роки обрізають нижні гілки (живі і сухі) на висоту до 1/3 висоти стовбура. Міжряддя культур розорюють і протягом 2-3 років утримують під чорним паром.

Незадовільні низькопродуктивні тополеві культури, розміщені у невідповідних умовах зростання, реконструюють суцільною вирубкою і заміною на культури інших порід, що добре ростуть в даних умовах (сосна, дуб, вільха та ін.). У заплавах річок і зелених зонах при цих рубках залишають куртини і ділянки тополь з хорошим ростом площею більше 0,1 га, а також лінійні насадження, що являють собою захисну або естетичну цінність.

На вирубках незадовільних тополевих насаджень проводять суцільне розкорчовування та підготовку ґрунту під посадку культур інших порід або тільки переорюють міжряддя, в які висаджують по 2-3 ряди цінних для цих умов деревних порід. В останньому випадку щорічно протягом не менше 3-х років слід вирубувати або викошувати пневу поросль тополь для запобігання заглушенню молодих культур і прискореного відмирання кореневих систем тополі.

 

7.8. Реконструкція робінієвих насаджень

Чисті та змішані робінієві насадження створювали переважно в Степу на еродованих землях (змитих або розмитих крутосхилах). Акація в більшості з них за походженням насіннево-порослева або кореневідприскова. Продуктивність таких насаджень відносно низька, тому чисті молодняки акації білої доцільно своєчасно реконструювати введенням в них дуба, а в змішаних необхідно проводити роботи зі сприяння росту дуба і виведення його в перший ярус.

Рекомендується два способи реконструкції чистих робінієвих насаджень:

1) введення дуба посівом жолудів або садінням сіянців під намет акації білої у її експлуатаційному віці;

2) часткові культури дуба на лісосіках акації білої.

Перший спосіб застосовують для реконструкції робінієвих насаджень до 20-річного віку. Жолуді висівають рядковим посівом (по одному жолудю через кожні 60 см) посередині міжрядь, грунт в яких готують з осені. Через три роки проріджується намет акації білої до зімкнутості 0,4-0,5. Замість посіву жолудів у міжряддях акації, підготовлених за системою чорного пару, навесні можна висаджувати сіянці дуба. На 5-6-й рік після посіву (садіння) дуба повністю вирубують акацію, в тому числі і крупну поросль та кореневі відприски. Крім того, щорічно протягом перших 4-5 років викошують дрібну її поросль і кореневі відприски.

Часткові культури дуба можуть бути створені і після суцільної рубки акації білої, де за рік до рубки ґрунт у міжряддях готують за системою чорного пару. В подальшому після садіння дуба по два рази в рік викошують поросль і кореневі відприски акації, а в рядах дуба розпушують грунт і прополюють бур’яни смугами шириною 0,5 м протягом 3-4 років. Пізніше, у міру змикання дуба, поросль акації викошують один раз на рік і припиняють догляд за грунтом в рядах дуба.

У змішаних робінієво-дубових культурах при своєчасних і інтенсивних рубках догляду, змолоду акація сприяє росту дуба у зв’язку з підвищенням родючості грунту і утворює стійкий другий ярус під дубовим наметом. Такі насадження особливих реконструктивних заходів не потребують.