Анотація
9.1. Предмет та
завдання банківської статистики.
9.2. Інформаційна
база банківської статистики.
9.3. Система
макроекономічних показників банківської статистики.
9.4. Статистичний
аналіз банківської діяльності.
Ключові слова: банк; кредитні та інвестиційні ресурси банку;
грошово кредитні установи; банківські операції; банківські послуги; банківська
фінансова та статистична звітність; аналітичні рахунки центрального банку, стан
міжнародних резервів та ліквідність в іноземній валюті, система показників
банківської системи країни, система показників процентної ставки за кредит,
показники фінансового стану комерційного банку та його платоспроможності.
9.1. Предмет і завдання банківської статистики.
Сучасна економіка потребує постійної, надійної та
місткої інформації, яка характеризує стан грошово-кредитного ринку та
діяльність банківської системи. Банківська система України має дворівневу
структуру і складається з Національного банку України та комерційних банків. До
комерційних банків (депозитних корпорацій) входять державні, акціонерні і
приватні комерційні банки та Ощадний банк України.
Банківська статистика — галузь статистики
фінансів. Основними завданнями банківської статистики є: одержання даних для
характеристики функцій банківської системи; розробка аналітичних матеріалів для
грошово- кредитного регулювання, передусім, касового і кредитного планування, а
також контролю за виконанням планів. Зміст банківської статистики визначається
функціями, які виконує банківська система країни. Зокрема, банківська
статистика повинна забезпечити характеристику результатів діяльності
банківської системи та їх прогнозування; виявити чинники, що формують
результати, а також проаналізувати вплив банківської діяльності на розвиток
секторів економіки країни, фінансового ринку та на кінцеві економічні
результати. Банківська статистика виступає основою для статистики грошового
обороту і кредиту.
Предметом банківської статистики є кількісна сторона
масових явищ і процесів у сфері банківської діяльності.
Об'єктом банківської статистики є вся сукупність
банківської діяльності.
Суб'єктами статистичного аналізу банківської
діяльності є складові банківської системи, а також
парабанківські інститути.
Банківська статистика аналізує акумуляцію тимчасово
вільних коштів дприємств, організацій, установ і населення; кредитування
банківською системою народного господарства і населення; фінансування
капіталовкладень; безготівкові розрахунки; оборот готівки через каси кредитних
установ; ощадну справу; касове виконання держбюджету.
Банківська статистика вивчає діяльність банківської
системи у різних розрізах: за обсягами, формами власності і призначенням
банків, за видами кредитно- розрахункового обслуговування, за асортиментом
послуг та ін.
Банки — це комерційні установи, які
залучають кошти юридичних та фізичних осіб і від свого імені розміщають їх на
умовах зворотності, платності і терміновості, а також проводять розрахункові,
комісійно-посередницькі та інші операції.
Банки виконують наступні життєво важливі функції, що
забезпечують нормальний розвиток економіки держави:
• мобілізація
тимчасово вільних коштів і перетворення їх в капітал;
• кредитування
підприємств, держави, населення;
• випуск кредитних
грошей;
• здійснення
розрахунків і платежів у господарстві країни;
• емісійно-засновницьку;
• консультування,
надання економічної, в тому числі фінансової, інформації.
Однією з важливих функцій комерційних банків є
стимулювання нагромадження в народному господарстві. Комерційні банки, виступаючи
на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки
максимально мобілізувати наявні заощадження, але і сформувати досить ефективні
стимули до нагромадження засобів на основі обмеження поточного споживання.
Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої
депозитної політики. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках,
кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення нагромаджених
ресурсів у банку.
Посередництво у кредиті, яке здійснюється шляхом
перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів
підприємств і грошових доходів приватних осіб є однією з провідних функцій
комерційного банку.
Особливість посередницької функції комерційних
банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає
прибутковість їхнього використання позичальником.
Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталях
господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без
участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах
платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується
під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається
вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві.
Також важливою функцією банків є посередництво в
платежах між окремими самостійними суб'єктами. У зв'язку з формуванням та
зміцненням фондового ринку України одержує розвиток і така функція комерційних
банків, як посередництво в операціях з цінними паперами.
Банківські установи є основною складовою кредитної
системи. У кредитній системі можна виділити союзи, асоціації, консорціуми й
інші об'єднання банків, утворені як для координації своєї діяльності, так і для
захисту інтересів своїх
членів, здійснення спільних програм.
Крім банківських установ у кредитну систему входять
також спеціальні фінансово-кредитні інститути. До таких інститутів відносяться
кредитні союзи і кооперативи, трастові компанії, страхові компанії, частково
пенсійні фонди, ощадно-позичкові асоціації, й інші установи. Вони акумулюють
засоби населення і юридичних осіб, здійснюють кредитування підприємств і
громадян, виступають посередниками на ринку міжбанківських кредитів, виконують
довірчі операції.
Динамічний розвиток банківської системи країни
визначається потребою в статистичній інформації про функціонування банків,
характеристиці й оцінці результатів їхньої діяльності.
Банки – фінансові установи (фінансові
корпорації за СНР). Основний вид діяльності фінансових установ є прийняття
фінансових зобов’язань та придбання фінансових активів на ринку капіталу,
прийом депозитів до запитання, термінових та ощадних внесків, а також
грошово-кредитне регулювання.
Грошово-кредитні установи охоплюють:
1. Органи грошово-кредитного регулювання.
2. Депозитні банки, в яких зобов’язаннями є
депозити, що оплачуються на вимогу або платіж проводиться в інший спосіб.
3. Страхові компанії та пенсійні фонди (установи,
які не відносяться до категорії грошово-кредитних), які мобілізують заощадження
населення у вигляді страхових премій, що виплачуються на договірній основі.
4. Інші фінансові установи, які приймають термінові
або ощадні вклади населення, за виключенням депозитів до запитання.
До функцій органів грошово-кредитного регулювання,
перш за все Нацбанку, входять здійснення грошової емісії, контроль за об’ємом
кредитів, управління міжнародними резервами країни та загальний контроль і
регулювання грошової кредитної системи. Емісія грошей – монопольне право НБУ,
який може емітувати гроші у двох формах:
1. гроші банківського обороту при кредитуванні
комерційних банків;
2. готівкові гроші, які забезпечують касові операції
по обслуговуванню народного господарства та бюджету.
Грошова емісія розраховується
щомісячно на основі даних про касові обороти по банківській системі та являє
собою різницю між касовими видатками та доходом банків. Касовий оборот
відображає оборот по випуску грошей в обіг та їх вилучення з обігу. Різниця цих
оборотів дає показник емісійного сальдо, який характеризує зміни маси грошей в
обігу.
Кредитування комерційних банків проводиться через
рефінансування портфелю їх ресурсів.
Серед функцій Нацбанку також є регулювання
золотовалютних резервів країни та складання платіжного балансу. НБУ є головним
депозитарієм золотовалютних резервів держави, який організовує всі операції
продажу і придбання золота та іноземної валюти.
Операції НБУ поділяються на пасивні (операції
утворення ресурсів банку) та активні (операції розміщення ресурсів
банку).
До групи інституційних одиниць, яка називається
депозитними банками, крім установ, зайнятих звичайною комерційною банківською
діяльністю, входять фінансові одиниці, які приймають будь-які зобов’язання до
запитання (які належать казначейству або іншим державним органам, включаючи
поштово-зберігальну систему).
Страхові компанії та пенсійні фонди, мобілізуючи
заощадження населення, вкладають ці кошти в різні активи. Страхові компанії –
корпоративні організації, які надають страхові послуги (страхування життя,
страхування від нещасних випадків, хвороб, пожеж, аварій тощо). Пенсійні фонди
являють собою окремо організовані програми, які звичайно створюються на основі
угод між роботодавцями та робітниками, які забезпечують доходами окремих груп
робітників після виходу на пенсію у вигляді різних виплат в залежності від
внесків, які утворені на основі незалежно організованого фонду, який займається
фінансовими операціями на ринку капіталу. Фонди соціального страхування та
пенсійні фонди державних службовців, кошти яких повністю інвестуються в цінні
папери рівня державного управління, який виступає в якості роботодавця,
відносяться до сектору фінансових установ.
До інших фінансових установ відносяться ощадні
банки, банки розвитку, іпотечні банки, кредитно-будівельні асоціації, а також
фінансові та інвестиційні компанії.
Від діяльності інших фінансових установ потрібно
відрізняти операції грошово-кредитних установ, які входять до сектору
державного управління. До останніх відносяться організації, які здійснюють
операції кредитування, всі фонди, які утворюються за рахунок державних коштів,
і зберігальних установ, чиї кошти автоматично переводяться в сектор управління,
а зобов’язання приймають іншу форму, ніж строкові та ощадні вклади та депозити
до запитання.
Розвиток банківської системи супроводжується як збільшенням
мережі банків, так і розширенням асортименту банківських послуг. Статистика
виділяє наступні види банківських послуг. Це:
1. Обліково-операційна робота:
• відкриття, ведення
і закриття особових рахунків клієнтів і банків-кореспондентів ;
• облік розрахунково-платіжних
документів і контроль за своєчасністю їхньої оплати; виявлення рахунків, не
оплачених у термін;
• здійснення
розрахунків з доручення клієнтів;
• нарахування і
списання відсотків по позичках, що течуть і розрахунковим рахункам;
• довірчі послуги – з
цінними паперами, депозитними операціями, управління майном;
• факторинг - ряд
комісійно-посередницьких послуг клієнту для розрахунків за товари і послуги, що
часто поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта;
• лізинг – надання в
оренду рухомого і нерухомого майна виробничого призначення, причому банк може
виступати як орендодавцем так і посередником між орендодавцем і орендарем;
• операції
форфейтингу;
• депонування засобів
для видачі чекових книжок, акредитивів, акцепту платіжних доручень;
• інші.
2. Кредитування:
• перспективне планування кредитної діяльності;
• економіко-статистичний аналіз кредитних відносин
за попередній період;
• регулювання кредитних відносин банку з
підприємствами;
• облік і контроль за кредитною діяльністю;
• оцінка економічної ефективності окремих видів
кредиту, кредитних відносин і ін.
3. Грошовий обіг:
• складання і виконання касового плану;
• прогнозування виконання касового плану.
4. Грошове обслуговування:
• організація обслуговування кредитних карт;
• організація обслуговування касових автоматів.
5. Аналіз фінансово-економічного стану
організацій:
• інформаційні
послуги – надання інформації про кредитоспроможність, про процентну ставку;
• консультаційні
послуги (підвищення класу кредитоспроможності клієнта);
• ведення
фінансово-економічних паспортів організацій;
• контроль за
виконанням цільових програм розвитку окремих організацій.
Види фінансово-посередницької діяльності групуються
за видами фінансових установ.
Кредитні операції:
- активні кредитні операції – позикові операції з
клієнтами, операції по наданню міжбанківського кредиту, розміщення депозитів в
інших банках;
- пасивні кредитні операції – залучення грошових
коштів юридичних та фізичних осіб, включно клієнтів та інші банки, у вклади в
даній банківській установі, позикові операції по отриманню банком
міжбанківського кредиту.
Операції з векселями:
Банки
- облікові операції (придбання банком грошових
боргових зобов’язнь – векселів, рахунків-фактур (факторинг) та інших терміну
настання платежу, при якій відбувається перенос на банк прав кредитора);
- позики під заставу векселів;
- комісійні операції з векселями (виконання банком
доручення клієнта отримати платіж по векселю).
Заставні операції:
- кредитування під заставу рухомого та нерухомого
майна.
Функції брокера на фондовому ринку.
- надання брокерських послуг по договору дорученню
(від імені клієнта та за його рахунок) або по договору комісії (від свого імені
та за рахунок клієнта).
Банківські операції з цінними паперами:
- участь банку в первинному розміщення цінних
паперів, випущених його клієнтом на основі емісійного договору.
- участь банку у вторинному розміщенні цінних
паперів
- посередництво між покупцем і продавцем цінних
паперів
–колишнім інвестором: оцінка цінних паперів по
проханню замовника, отримання на ім’я замовника і за його рахунок цінних
паперів, розміщення цінних паперів, інформування замовника про курси, угоди на
ринку цінних паперів, консультування замовника по питанням, пов’язаним з
операціями на ринку цінних паперів;
Лізингові операції:
- підготовка лізингової угоди (вивчення лізингового
ринку, аналіз пропозиції певних видів обладнання, цін і тарифів на супутні
лізингу послуги – ремонт, технічне обслуговування, транспортні послуги);
- фінансування угоди;
Депозитарні послуги:
- послуги по зберіганню (депонуванню) цінних паперів
їх власникам (депозитаріям), операції з цінними паперами по дорученню
депонентів, ведення обліку руху майна депонента, здійснення інших функцій
згідно з депозитарним договором;
Валютні операції:
- торгівля валютою
• у вигляді касових
операцій («спот», «овернайт»)
• у вигляді строкових
(«форвардних») операцій («своп», «опціон», «ф’ючерс»)
- комісійні операції банків, не перераховані вище:
розрахункові операції (операції по відкриттю поточних, розрахункових,
строкових та інших рахунків), операції по введенню різних видів рахунків;
списання і зарахування коштів, нарахування процентів і комісійних; касові
операції – операції по трансформації готівкових грошей у безготівкові та
навпаки; акцептовані операції, пов’язані з отриманням оплати або з відмовою
платника оплатити платіжний інструмент, операції, пов’язані з переданням права
отримувача платежу: факторингові, облікові, індосаційні, коли банк виступає в
якості індосанта; гарантійно-поручительські (авальні) операції банків, які
виступають у якості гаранта або поручителя платежу; трастові операції (операції
по управлінню майном і виконанню інших послуг за дорученням та в інтересах клієнта
на правах його довіреної особи, агентські послуги, в т.ч. відкриття і ведення
траст-рахунків, або рахунків по довіреності).
Здійснення касових угод (купівля-продаж готівкових
фондових цінностей). Строкові угоди без реального товару:
- ф’ючерсні (об’єктом яких є не товар, а біржовий
контракт, який передбачає купівлю-продаж певної кількості товару на обумовлених
умовах);
- опціонні (об’єктом яких служить зобов’язання
(право) купити або продати певне число ф’ючерсних контрактів або готівкових
контрактів по встановленій ціні на протязі певного терміну); торгівлю
брокерськими місцями, тобто правом займатися торгівельною діяльністю на біржі.
Біржі: фондові, валютні та валютно-фондові.
Організація торгівлі та її обслуговування: створення
учасникам умов для здійснення торгових, комерційно-посередницьких операцій,
операцій з валютними цінностями (біржових угод).
Дилерські операції (купівля цінних паперів та валюти
від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу для отримання
прибутку.
Інвестиційні фонди. Емісія власних акцій, їх продаж
і вкладання мобілізованих коштів в цінні папери інших емітентів, які приносять
дохід (фінансове посередництво).
Спеціалізовані інвестиційні фонди. Залучення коштів
за рахунок емісії власних акцій, інвестування мобілізованих коштів в цінні
папери інших емітентів, обмін емітованих акцій на чеки. Придбання на чеки акцій
приватизованих підприємств.
9.2. Інформаційна база банківської статистики.
Банківську фінансову та статистичну звітність
надають регіональні управління, установи Національного банку України,
комерційні банки, що мають статус юридичної особи, дирекції та філії банків, що
є резидентами і нерезидентами України, а також філії іноземних банків в
Україні.
Інформація щодо порядку, періодичності, термінів та
способів надання форм міститься у Переліках файлів та форм звітності
регіональних управлінь, установ Національного банку України і комерційних
банків.
Звітність для складання платіжного балансу та
міжнародної інвестиційної позиції України надають уповноважені банки та
підприємства, що мають рахунки в іноземних банках, а також здійснюють
клірингові та холдингові операції з нерезидентами України. Інформація щодо
порядку, періодичності, термінів та способів надання форм міститься у Табелі
форм звітності для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної
позиції України. Зразки форм фінансової та статистичної звітності та інструкції
з їх заповнення затверджуються Правлінням Національного банку України і
доводяться до відома комерційних банків. Структурні підрозділи Національного
банку України в разі потреби вносять зміни та доповнення до існуючих форм,
розробляють нові форми статистичної звітності та інструкції до них і передають
їх управлінню грошової та банківської статистики Економічного департаменту для
реєстрації і затвердження на засіданні Правління Національного банку.
З січня 1998 року банківська система України
перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики. Головне
призначення міжнародних стандартів загальної фінансової та статистичної
звітності банків - зробити звітність корисною найбільшій кількості користувачів
для прийняття ними економічних рішень. Форми звітності містять інформацію для
акціонерів, вкладників, кредиторів, співробітників банку, органів законодавчої
та виконавчої влади, науковців, економістів, підприємців, українських та
міжнародних фінансових організацій. Така інформація потрібна також
Національному банку України як центральному банку держави для виконання
регулюючих та наглядових функцій.
Своєчасні та достовірні статистичні дані про
грошово-кредитну і фінансову діяльність банків та фінансових небанківських
організацій дають змогу:
- аналізувати стан і перспективи розвитку
банківської системи;
- спостерігати за ходом реалізації грошово-кредитної
політики держави та прогнозувати розвиток її грошово-кредитного ринку;
- стежити за розвитком валютного ринку та операцій з
іноземною валютою;
- здійснювати заходи щодо забезпечення стабільності
національної грошової одиниці;
- здійснювати нагляд за діяльністю комерційних
банків та інших фінансових небанківських організацій;
- моделювати рішення Національного банку України при
виконанні ним регулюючих і наглядових функцій;
- забезпечувати взаємозв’язок грошово-кредитної та
банківської статистики з іншими макроекономічними системами даних;
- забезпечувати порівнянність із даними міжнародних
фінансових і банківських організацій та центральних банків інших країн.
Подання якісної та достовірної картини операцій
комерційного банку Національному банку України, а також юридичним та фізичним
особам, які є позичальниками та вкладниками цього банку, необхідне для того,
щоб створити та зберегти на тривалий час довіру до банку та кредитної системи в
цілому.
Статистична звітність для складання
грошово-кредитної статистики має такі напрямки:
- загальнобанківська статистика;
- монетарна (грошово-кредитна) статистика;
- статистика банківського нагляду;
- статистика операцій з іноземною валютою;
- емісійно-кредитна статистика;
- статистика готівково-грошового обігу.
Форми фінансової та статистичної звітності, що
впроваджуються, мають:
- відповідати загальноприйнятим міжнародним
стандартам;
- базуватися на даних бухгалтерського обліку та
звітності, а також первинного аналітичного обліку в банках та фінансових
організаціях;
- бути оптимальними за своєю кількістю та складом
статистичних показників;
- розкривати кількісні та якісні сторони явища, що
вивчаються;
- бути зручними для заповнення, розроблення та
створення програм електронної обробки;
- не дублювати діючі форми статистичної звітності.
Підготовка та подання форм звітності включає
визначення таких критеріїв якісних характеристик:
1. Зрозумілість. Інформація, що включається
до форм звітності, має бути зрозумілою користувачам із помірними знаннями
бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку.
2. Корисність. Інформація форм звітності має
своєю метою дати достовірну оцінку минулих, теперішніх та майбутніх подій та
впливати на економічні рішення щодо поточної або подальшої діяльності банку.
3. Суттєвість. Інформація є суттєвою тоді,
коли її упущення або неправильний виклад можуть вплинути на реальну економічну
оцінку діяльності банку та його фінансовий стан.
4. Надійність. Інформація вважається надійною
тоді, коли в ній відсутні суттєві помилки чи спотворення.
Надійність вимагає від банку:
- сумлінності подання інформації - кожна стаття
фінансового звіту повинна бути корисною, тобто з достатньою точністю
піддаватися конкретній оцінці;
- змістовності інформації - тобто відображення
максимальної інформації і конкретного економічного ефекту в межах встановленої
форми;
- нейтральності - інформація повинна бути
достовірною. Її подання у фінансовому звіті не повинно бути вибірковим для
заздалегідь визначеного результату;
- відповідності - фінансові звіти повинні містити
інформацію, що базується на конкретних оцінках (наприклад, можливості погашення
заборгованості, корисних строків служби операційних активів).
Для недопущення значних недооцінок чи переоцінок
окремих елементів фінансових звітів необхідна повна точність у відображенні
всіх показників діяльності банку.
Інформація щодо грошового обігу та банківської
діяльності в Україні відображається в системі показників грошово-банківської
статистики та відповідних формах звітності комерційних банків, які враховують
національні особливості країни, базуються на міжнародних стандартах та досвіді
країн з розвинутою ринковою економікою.
У зв'язку з запровадженням в НБУ нової технології
надання звітності, яка базується на економічних показниках, нова звітна
інформація надається електронною поштою у вигляді файлів з набором значень
економічних показників. Параметри аналітичних рахунків, на базі яких формуються
економічні показники, описані в Методичних вказівках про ведення параметрів
аналітичного обліку. Вихідні документи за формами звітності формуються із
значень економічних показників.
Звітність складається в одиницях, встановлених для
кожної форми окремо, з округленням сум до одиниць таким чином, щоб були
збережені вірність підсумків та повний збір даних статистичних звітів і
балансу.
Для отримання ряду деталізованих показників потрібно
використовувати дані аналітичного обліку. Дані ряду форм звіряються з
балансовими даними, отже джерелом інформації для заповнення таких форм є дані
синтетичних (балансових) і аналітичних рахунків бухгалтерського обліку.
Балансові та позабалансові рахунки мультивалютні, тобто облік операцій в
іноземній валюті здійснюється за тими ж рахунками, що й операції в національній
валюті. Перерахування в національну валюту здійснюється за офіційним курсом
Національного банку України, встановленим на день здійснення операцій. Дані
щодо сум у іноземній валюті у формах наводяться в гривневому еквіваленті. Форми
звітності, які отримуються з файлів економічних показників, а також поштові
форми, підписують керівник банку і головний бухгалтер або їх заступники, які
несуть повну відповідальність за достовірність, повноту та своєчасність надання
інформації, і після цього відповідні файли надсилають на встановлену адресу
електронною поштою, або поштою. У разі виявлення помилки в звіті після його
відправлення банк надсилає повторно виправлені файли чи форми, підписані
відповідальними особами.
Банківська статистична звітність подається у різні
терміни.
Щоденно подається
інформація:
• про залишки на
рахунках;
• за оборотами про
суми та процентні ставки за кредитами та депозитами;
• додаткові дані для
розрахунку обов’язкових резервів;
• про курс та обсяги
операцій з іноземною валютою;
• щодо максимального
ризику на одного контрагента;
• про купівлю
безготівкової іноземної валюти суб’єктами підприємницької діяльності;
• додаткові дані для
розрахунку економічних нормативів;
• деякі інші дані.
Щодекадно (1-го, 11-го, 21-го
числа) подається інформація:
• про залишки коштів,
що розміщені в інших банках та залучені від інших банків;
• про включення
субординованого боргу до розрахунку капіталу банку;
• про структуру
активів та пасивів за строками;
• звіт про кредитні
операції банків.
Щомісяця подається
інформація:
• про обороти та
залишки на рахунках;
• за оборотами про
суми та процентні ставки за кредитами;
• про цінні папери в
портфелі банку;
• про ощадні
(депозитні сертифікати, емітовані банком, та залишки за іншою заборгованістю;
• про класифіковані
активи за формами власності;
• про залишки за
коштами до запитання, кредитними та депозитними рахунками;
• про формування
резерву на можливі втрати за кредитними операціями;
• про порушників
встановлених строків розрахунків за експортно-імпортними операціями;
• про рух коштів у
гривнях на коррахунках іноземних банків в українських банках;
• про операції з
банківськими металами у зливках, монетами та порошками банківських металів;
• про застосування до
комерційних банків-юридичних осіб санкцій за користання коштів обов’язкових
резервів;
• про оборот
готівкової іноземної валюти в уповноважених банках;
• про формування
резерву на відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості;
• про формування
резерву під активи у вигляді цінних паперів;
• про двадцять
найбільших кредиторів банку;
• про
вивезення/ввезення валюти України за спеціальним дозволом НБУ;
• про обсяги обмінних
операцій у пунктах обміну валют, що працюють на підставі агентських угод;
• звіт про формування
резерву за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами;
• звіт про фінансові
операції з нерезидентами України.
Щоквартально подається
інформація:
• про залучення та
обслуговування іноземного гарантованого та негарантованого кредиту;
• про афілійовані
особи банку;
• для балансу
проміжної фінансової звітності та примітки;
• фінансові
результати проміжної фінансової звітності;
• звіт про
міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій;
• звіт про
міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій;
• звіт про
міждержавний рух капіталів у формі інших інвестицій.
Щороку подається інформація:
• про обороти на окремих
балансових рахунках;
• про залишки на
окремих балансових рахунках;
• про обороти щодо
згортання та залишки на рахунках;
• прогноз операцій з
одержання та обслуговування іноземного довгострокового
гарантованого/негарантованого кредиту;
• про коригуючи
обороти за результатами зовнішнього аудиту та залишки;
• річний балансовий
звіт та про прибутки і збитки;
• річний звіт про
власний капітал;
• звіт про рух
грошових коштів.
У зв’язку із створенням Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб комерційні банки подають Фонду статистичну інформацію. Звітність,
що подається до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб:
• Щокварталу «Звіт
про вклади».
• Що півроку «Звіт
про суми регулярного збору»
Фонд є державною спеціалізованою установою, яка
виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних
осіб. Учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є банки – юридичні
особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, що ведеться Національним
банком України. Банки-учасники (тимчасові учасники) Фонду зобов'язані:
а) розміщувати у всіх приміщеннях, до яких мають
доступ вкладники, інформацію про систему гарантування вкладів;
б) надавати інформацію про види вкладів, що
підлягають гарантуванню Фондом, обсяги і порядок їх відшкодування.
Фонд зобов'язаний двічі на рік за станом на 1 січня
та 1 липня публікувати в офіційних засобах масової інформації реєстр банків –
учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після настання
зазначених строків.
9.3. Система макроекономічних показників банківської статистики.
Система показників банківської статистики на
макрорівні включає наступні категорії даних:
1. Аналітичні рахунки центрального банку.
Аналітичні рахунки Національного банку України
відображають залишки коштів на кінець звітного місяця за такими компонентами:
1) грошова база – показник величини бази
фінансування, що лежить в основі грошових агрегатів. Грошова база включає:
• гроші поза банками;
• резервні кошти
банків;
• інші кошти до
запитання на рахунках в Національному банку України в національній валюті.
2) чисті вимоги до Уряду - перевищення вимог
Національного банку України до Уряду над його зобов’язаннями перед Урядом.
Вимоги до Уряду – сукупність вимог Національного
банку України до центральних органів державного управління у вигляді вкладень
Національного банку України в державні цінні папери і нарахованих відсотків за
ними в національній та іноземній валютах.
Зобов’язання перед Урядом – сукупність зобов’язань
Національного банку України перед органами державного управління у вигляді
коштів Державного і місцевого бюджетів та нарахованих відсотків за ними, коштів
клієнтів, що утримуються з Державного та місцевого бюджетів, коштів державних,
місцевих та інших позабюджетних та спеціальних фондів в національній та іноземній
валютах.
3) вимоги до банків – сукупність вимог
Національного банку України до банків у вигляді кредитів, наданих банкам з
урахуванням простроченої, сумнівної заборгованостей та нарахованих відсотків за
ними, депозитів Національного банку України, розміщених в банках та нарахованих
відсотків за ними.
4) вимоги до інших секторів – вимоги
Національного банку України за кредитами, наданими державним нефінансовим
установам, з урахуванням простроченої, сумнівної заборгованостей та нарахованих
відсотків за ними в національній та іноземній валютах та зобов'язання
працівників Національного банку України в національній валюті.
5) чисті зовнішні активи – сальдо активних та
пасивних операцій Національного банку України з нерезидентами.
Зовнішні активи НБУ включають:
• міжнародні резерви
Національного банку України;
• інші менш ліквідні
нерезервні активи Національного банку України, розміщені у нерезидентів.
Зовнішні пасиви НБУ охоплюють:
• кореспондентські
рахунки та строкові депозити банків-нерезидентів;
• кредити отримані
від нерезидентів;
• інші зобов’язання
перед нерезидентами.
Аналітичні рахунки НБУ характеризують взаємозв’язок
зобов’язань Національного банку України, що забезпечують зростання грошової
маси та кредитування економіки (грошова база) з вимогами Національного банку
України до інших секторів економіки і чистими зовнішніми активами. Основою
аналітичних рахунків центрального банку є статистична звітність НБУ. Фінансові
активи розподіляються за принципом резидентності згідно з рекомендаціями
Керівництва МВФ з платіжного балансу, за секторами економіки, в яких працюють
резиденти, відповідно до рекомендацій Керівництва МВФ з грошово-кредитної та
фінансової статистики. Аналітичні рахунки центрального банку охоплюють операції
Національного банку України з іншими секторами економіки, в яких працюють
інституційні одиниці-резиденти (сектори банківських установ, небанківських
фінансових установ, органів державного управління, державних нефінансових
установ, домашніх господарств), та операції з нерезидентами.
Стандартною одиницею обліку є національна грошова
одиниця – гривня. Дані наводяться в мільйонах гривень. Кошти в іноземній валюті
перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом, встановленим
Національним банком України на кінець звітного періоду. Статистичні ряди даних
ведуться за місяцями, кварталами, півріччями, роками. Інформація публікується
за станом на кінець звітного періоду.
Стан міжнародних резервів та ліквідність в
іноземній валюті. Міжнародні резерви складаються з монетарного золота
(розміщеного у закордонних банках та у сховищі Державної скарбниці
Національного банку України), спеціальних прав запозичення (СПЗ) (авуарів в СПЗ
на рахунку Національного банку України в Казначействі МВФ), резервної позиції
України в МВФ та іноземної валюти, що знаходяться на балансі НБУ. До іноземної
валюти належать валютні активи Національного банку України у вигляді готівки,
банківських депозитів у банках-нерезидентах (з рейтингом не нижче А), а також
державних та інших цінних паперів, що випущені нерезидентами і мають
аналогічний рейтинг.
Дані складаються в цілому згідно з методологією МВФ
відповідно до 5 видання Керівництва по платіжному балансу. Джерело інформації
про міжнародні резерви Національного банку України – балансовий звіт
Національного банку України. Дані звітності про стан міжнародних резервів та
ліквідність в іноземній валюті публікуються в мільйонах доларів США згідно з
Інструкцією про звітність даних (2001 рік). Міжнародні резерви Національного
банку України обчислюються за даними щоденного балансу Національного банку
України (оперативні дані).
Система показників банківської системи країни.
Система складається зі статистичних показників
чотирьох рівнів.
Перший рівень — вихідні
показники, що містяться в статистичних джерелах, отримуються розрахунковим
шляхом, а також основні фактори, що характеризують, розвиток банківської
системи, регіону, країни в цілому. Перелічимо дванадцять основних показників:
• абсолютна величина банківських активів. Характеризує
масштаб операцій банківської системи на даній території;
• рівень інфляції. Використовується для
оцінки величини реальних активів.
Відповідно до міжнародної практики як такий показник
приймається індекс росту споживчих цін;
• величина реальних активів. Характеризує
зміна реального масштабу банківських операцій (без обліку інфляційного
фактора). Розраховується у відсотках від базового періоду шляхом розподілу
темпу росту активів за звітний період на індекс інфляції за той же період;
• доходи населення за місяць, що передує звітній
даті. Розраховуються шляхом добутку середньодушових доходів населення на
його чисельність;
• кількість банків, зареєстрованих на даній
території. Використовується при визначенні числа банківських установ,
розташованих на території, а також при визначенні середньої кількості філій,
створених одним банком;
• кількість філій банків, зареєстрованих у даному
регіоні поза залежністю від місця розташування цих філій. Використовується
при визначенні середньої кількості філій, створених одним банком;
• кількість банківських установ у регіоні. Розраховується
підсумовуванням кількості банків, зареєстрованих у регіоні, і кількості
банківських установ на території;
• індекс кількості банківських установ у регіоні.
Розраховується як відношення кількості банківських установ у регіоні до
аналогічного середньоросійському показнику, виражене у відсотках.
Використовується при розрахунку індексу концентрації фінансових потоків;
• середня кількість філій, створених одним
банком. Розраховується шляхом розподілу кількості філій банків,
зареєстрованих у даному регіоні поза залежністю від місця розташування цих
філій, на кількість банків, зареєстрованих на території. Виражає активність
банків в освоєнні нових територій. З погляду оцінки рівня розвитку і ступеня
привабливості території самостійного значення не має, частково дублюючи індекси
концентрації фінансових потоків і кількості філій;
• кількість банківських філій у регіоні поза
залежністю від місця розташування головного банку. Характеризує легкість створення
банківської філії в регіоні;
• обсяг кредитних вкладень банків, зареєстрованих
у регіоні. Використовується при визначенні частки кредитів в активах
банківської системи;
• частка кредитів в активах. Розраховується
шляхом розподілу обсягу кредитних вкладень банків, зареєстрованих у регіоні, на
загальний обсяг їхніх активів. Характеризує рівень спеціалізації банківської
системи на території.
До першої групи відносяться вихідні показники, які
характеризують рівень розвитку банківської системи:
1. абсолютна величина банківських активів;
2. рівень інфляції;
3. величина реальних активів;
4. кількість банків, які зареєстровані на даній
території;
5. кількість філій банків;
6. індекс кількості банківських закладів в регіоні;
7. середня кількість філій, які створені одним
банком;
8. обсяг кредитних вкладів банків;
9.частка кредитів в активах.
Другий рівень — базові індекси,
які обчислюють на основі вихідних показників. базові індекси характеризують
відмінність основних факторів рівня розвитку банківської системи регіону від
середнього по країні.
Перелічимо складові підсумкового порівняльного
індексу привабливості умов банківської діяльності.
1. Прямі індекси, що характеризують умови
банківської діяльності:
• індекс обсягу фінансових ресурсів. Показує
масштаб операцій у регіоні, наявність ресурсів для банківської діяльності;
• індекс концентрації фінансових результатів. Свідчить
про обсяг фінансових потоків, що припадають на одну діючу на даній території
банківську установу, і таким чином характеризує рівень конкуренції (при низької
концентрації конкуренція висока, при високої відповідно низька).
2. Непрямі (результуючі) індекси, що характеризують
умови банківської діяльності опосередковано, за кінцевими результатами, на які
впливає значна кількість факторів, що не піддаються індивідуальному обліку:
• індекс кількості філій. Свідчить про
порівняну легкість відкриття і функціонування банківських філій на розглянутій
території;
• індекс частки кредитних операцій у банківських
активах. Показує спеціалізацію і якісний рівень розвитку банківської
системи розглянутого регіону (чим індекс нижче, тим вище рівень спеціалізації);
• індекс динаміки реальних активів. Характеризує
загальну тенденцію розвитку банківської системи даної території (чим він вище,
тим «сильніше» і перспективніше місцеві банки, і місцева банківська система,
отже, більш приваблива розглянута територія з точки зору створення нових
філій).
До другого рівня показників входять базові індекси,
які розраховують на основі показників першої групи:
індекс обсягу фінансових ресурсів;
• індекс концентрації
фінансових результатів;
• індекс кількості
філій;
• індекс части
кредитних операцій в банківських активах;
• індекс динаміки
реальних активів.
Третій рівень — індекс
порівняльної привабливості умов банківської діяльності. Головною ланкою при
рішенні задач оптимального розміщення філій і грошових вкладень у регіон є
визначення обсягу регіональних фінансових потоків, тобто сум, що обертаються на
території даного регіону і виступають основним ресурсом банківської діяльності.
Фінансові потоки повинні бути достатні для того, щоб створюваній банківській
установі мало сенс їхній обслуговувати.
До третьої групи відноситься індекс порівняльної
привабливості умов банківської діяльності, який розраховується на основі показників
попередніх груп.
Четвертий рівень — питомі
показники розвитку банківської системи.
1. Характеризують діяльність банку щодо кількості
населення:
• величина банківських активів, що приходяться на
100 тис. чоловік. Показник отриманий шляхом розподілу величини банківських
активів регіону на кількість його населення. Відбиває масштаб операцій місцевих
банків і одночасно ступінь їхньої орієнтації на грошові ресурси населення;
• кількість банківських установ, що приходяться
на 100 тис. чоловік. Даний показник отриманий розподілом числа банківських
установ регіону на кількість його населення. Відбиває ступінь задоволення
потреб населення банківським обслуговуванням у припущенні зразкової
однорідності послуг, наданих банківськими установами. Останнє допущення
правильне лише в умовах розвинутої банківської системи, у зв'язку з чим на
даному етапі розвитку показник може мати в кращому випадку допоміжне значення.
2. Застосовуються при характеристиці числа
банківських установ регіону:
• величина банківських активів, що приходяться на
один банк регіону. Показник розраховується як частка від розподілу величини
банківських активів на число банків регіону і виражає рівень концентрації
банківських активів. Показник характеризує конкретну боротьбу на
загальноросійському рівні, тому що показник активу характеризує діяльність
банку без обліку територіальних рамок.
3. Характеризують 1 млрд. грн. доходів населення:
• величина активів на 1 млрд. грн. доходів
населення. Характеризує, наскільки ефективно використовуються банками
регіону його фінансові потоки (максимально ефективне використання —
перетворення їх у трамплін для освоєння нових регіонів);
• кількість банківських установ на 1 млрд.
грн. доходів населення. Характеризує рівень банківської конкуренції. Індекс
цього показника є зворотним показником до індексу концентрації фінансових
потоків.
До четвертої групи відносяться питомі показники
розвитку банківської системи:
- обсяг банківських кредитів на 100 тис. осіб;
- кількість банківських закладів на 100 тис. осіб;
- обсяг банківських активів на один банк регіону;
- обсяг активів на 1 млн. грн. доходів населення.
9.4. Статистичний аналіз банківської діяльності
Статистичне вивчення проценту за кредит
Частина заново утвореної вартості, яка поступає до
кредитора, є платою позичальника за користування кредитом, а також за
можливість задоволення потреби в грошових коштах. Позичковий процент виконує
функції стимулу та гарантії, збереження зменшеної вартості, тобто повернення
кредитору кредитних коштів в повному розмірі. Стимулюючу функцію позичкового
проценту розглядають в аспекті впливу на функціонування позикових коштів в
обороті господарських організацій та отримання прибутку кредитором в умовах
ринкової конкуренції. Аналізуючи процент за кредит як гарантію збереження зменшеної
вартості та компенсацію за ризик, виділяють чинники, що визначають його розмір,
зокрема: строки кредиту, суму кредиту, наявність забезпечення позики,
ймовірність своєчасного виконання зобов’язань перед кредитором та наявність
(або відсутність) інфляції. Наприклад, при довгих термінах кредиту та інфляції
збільшується ризик кредитора, і тому позичковий процент буде обов‘язково вищим.
Система показників статистики проценту за кредит
будується в залежності не тільки від функцій позичкового проценту, але і від
класифікації його за різними ознаками: формами кредиту; видами кредитних
відносин; термінами та видами позик; видами операцій; способами нарахування.
Поряд з показником «процент за кредит» широко використовується категорія
«облікова ставка». Облікова ставка – це процентна ставка, яку беруть
кредитні установи за купівлю векселів. Вексель – документ, який
використовується при комерційному кредитуванні, коли покупець товару платить
гроші своєму постачальнику не одразу після покупки, а через певний час. За відтермінування
платежу сплачується певний процент. Постачальник товару, продаючи вексель
банку, отримує гроші до закінчення терміну векселя, при цьому банк не кредитує
свою суму векселя, а утримує обліковий процент.
Система показників за процентними ставками вміщує
основні види ставок, що застосовуються в економіці України. Місячні показники
розраховуються за схемою складного відсотка. Квартальні та річні значення
розраховуються як середньоарифметичне від місячних значень.
Ставка рефінансування (встановлена
облікова ставка НБУ) на кінець періоду:
базова ставка кредитування комерційних банків
Національним банком України.
Депозитна ставка –
середньозважена ставка, яка пропонується комерційними банками за депозитами в
національній валюті.
Ставка кредитування –
середньозважена ставка комерційних банків за кредитами в національній валюті.
Дуже корисна статистика
проценту за кредит для характеристики гнучкості комерційних банків у процентній
політиці. Комерційними банками використовуються різні механізми нарахування
процентів з обліком конкретних умов позичкових операцій та кон’юнктури. Для
цього необхідна інформація про групування депозитів по вкладникам – фізичним та
юридичним особам, по розмірам вкладів, терміну, на який він внесений, та інші.
Застосування коефіцієнтів
для аналізу надійності банківської діяльності комерційних банків.
Діяльність банків
аналізується якістю активів, рентабельністю роботи банку і його ліквідністю та
надійністю.
Надійна робота банку
залежить від його здатності в будь-який момент часу й у повному обсязі
виконувати вимоги за своїми зобов'язаннями, тобто банк повинен у будь-який
момент швидко робити платежі за дорученнями клієнтів і відповідати за своїми
зобов’язаннями у випадку виникнення кризової ситуації в банку або на фінансовому
ринку. Крім того, якість активів рівень власного капіталу і рівень
прибутковості повинні бути достатніми, щоб страхувати від можливості виникнення
таких ситуацій у середньо- і довгостроковій перспективі. Для оцінки цих
характеристик використовується система взаємозалежних коефіцієнтів, що
характеризують достатність капіталу, якість активів, ефективність менеджменту,
ефективність діяльності, ліквідність і платоспроможність банку.
Статистичний аналіз даних
показників проводять за допомогою індексного методу, методів аналізу рядів
динаміки та за допомогою кореляційно-регресійного аналізу.
Для оцінки
платоспроможності банку розраховуються ряд додаткових показників. Розрахунок
коефіцієнтів здійснюється на основі використання статей нетто-балансу. На стан
платоспроможності великий вплив робить поточна діяльність банку. Щодня банк
проводить операції по залученню-поверненню термінових депозитів і
міжбанківських позик, а також здійснює видачу позичок і проводить цілий ряд
інших операцій на фінансовому ринку. У результаті обсяг коштів на рахунках
банку і пред'явлені до оплати зобов'язання відрізняються від тих, котрі можна
розрахувати по балансі, тому для аналізу , розраховують середнє значення цих
показників за період і додатково аналізують інформацію про
наявність-відсутність затримок платежів клієнтам банку (постійні, епізодичні, у
кризових ситуаціях).
Рівень дохідних активів
визначається відношенням активів, що приносять нетто, і загальної суми нетто.
Даний актив має найбільша питома вага, і його характеристики впливають на
якість активів у цілому.
Коефіцієнт виплат
сумнівної заборгованості визначається співвідношенням простроченої
заборгованості і позичок, виданих банком. Коефіцієнт характеризує якість
позичкового портфеля банку і рівень ризиків проведених операцій. Якщо частка
простроченої заборгованості в портфелі велика і має тенденцію до зростання, то
це може привести до серйозних ускладнень при погашенні термінових зобов'язань і
сильно відіб'ється на прибутковості роботи банку, що, у свою чергу, обмежить
можливості банку переборювати виникаючі труднощі, використовуючи власні засоби
в короткостроковій перспективі. До позичок, виданим банком, відносяться позички
короткострокові, довгострокові, міжбанківські, прострочена заборгованість. Для
аналізу якості активів розраховується також коефіцієнт захищеності від ризику.
Він визначається співвідношенням прибутку і резервів банку і залишку позичкової
заборгованості. Коефіцієнт показує, яку частку простроченої заборгованості в
кредитному портфелі банк може покрити за рахунок чистого прибутку і резервів,
не піддаючи ризику притягнуті засоби своїх клієнтів. Залишок позичкової
заборгованості містить у собі позички короткострокові, довгострокові,
міжбанківські.
Ефективність діяльності
банку може характеризуватися коефіцієнтами дієздатності і рентабельності
активів.
Коефіцієнт дієздатності
визначається відношенням операційних витрат і операційних доходів і є
інструментом, використовуваним для прогнозу оцінки стабільної діяльності банку.
Дієздатність банку визначається покриттям збитків від операцій і інвестицій за
рахунок усіх його доходів. Якщо банк зазнає великих збитків у короткочасний
період або невеликі, але постійні збитки протягом тривалого періоду часу, тоді
кредит довіри з боку його клієнтів може виявитися вичерпаним і привести до
відтоку засобів з рахунків. Разом з тим збитки банку приводять до зменшення
його капіталу і зниженню здатності банку відповідати за своїми обов'язками.
Крім того, основними
причинами появи збитків є прорахунки в кредитній політиці і (як наслідок)
висока частка проблемних і безповоротних кредитів, що ще більш ускладнює фінансовий
стан банку. Критичним значенням вважається 0,95.
Коефіцієнт рентабельності
активів визначається відношенням нетто до нетто і призначений для визначення
рівня рентабельності всіх активів. Низька норма прибутку може бути результатом
консервативної позичкової й інвестиційної політики, а також наслідком надмірних
операційних витрат. Високе відношення прибутку до активів може бути результатом
ефективної діяльності банку і високих ставок дохідних активів.
Коефіцієнт фондової
капіталізації прибутку визначається відношенням
статутного капіталу до
власного нетто, характеризує залежність банку від його засновників, а також
можливість компенсації поточних утрат за рахунок
власних коштів. Якщо
власні засоби банку в основному сформовані за рахунок
статутного капіталу, то
будь-яке рішення про використання власних засобів для виконання задач, що
коштують перед банком, повинне прийматися акціонерами банку.