Анотація
8.1. Предмет і
завдання статистики фінансів підприємств (організацій).
8.2. Джерела даних
про фінансовий стан підприємств регіону
8.3. Система
показників фінансового стану підприємств на макрорівні.
8.4. Система
статистичних показників оцінки фінансового стану підприємств на мікрорівні.
8.5. Статистичний
аналіз змін показників прибутку і рентабельності підприємств.
Ключові слова: фінанси підприємств, показники оцінки майнового
стану, показники доходності та рентабельності, оцінка ліквідності та
платоспроможності, показники оцінки фінансової стійкості, інформаційна база для
статистичного оцінювання фінансового стану підприємств
8.1. Предмет і завдання статистики фінансів підприємств (організацій)
Фінанси підприємств (організацій) – господарюючих
суб’єктів – являють собою грошові відносини, які виникають в процесі утворення,
розподілу та використання грошових фондів, а також нагромадження в результаті
виробництва і реалізації товарів, виконання робіт та надання різних послуг.
Фінансові відносини підприємств (організацій)
багатогранні за характером та напрямком. В середині самих підприємств
(організацій) грошові відносини виникають в першу чергу в процесі утворення
доходів, формування та використання цільових фондів внутрішнього господарського
призначення для задоволення потреб виробничого та споживчого призначення.
Фінансові відносини з банками пов’язані в основному
з отриманням та погашенням банківських позик, сплатою процентів по них та
надання банками підприємствам за визначену плату в тимчасове користування
вільних грошових коштів. Зі страховими компаніями фінансові відносини
підприємств складаються з приводу утворення та використання різних страхових
фондів.
Фінансово-грошові відносини підприємств
(організацій) з державою виникають у зв’язку з формуванням та використанням
бюджетних та позабюджетних фондів і виражаються у формі платежів в бюджет та в
позабюджетні фонди різних рівнів. Крім того, підприємства (організації)
вступають у відповідні фінансові взаємовідносини в межах галузевого
перерозподілу фінансових ресурсів, тобто так звані вертикальні взаємозв’язки.
Предметом статистики фінансів підприємств є
кількісна сторона їх фінансово-грошових відносин в нерозривному зв’язку з їх
якісним особливостями з приводу утворення, розподілу та використання фінансових
ресурсів та виконання зобов’язань господарюючих суб’єктів один перед одним,
перед фінансово-банківською системою та перед державою.
Основними завданнями статистики фінансів підприємств
(організацій) є:
— Вивчення стану та розвитку фінансово-грошових
відносин господарюючих суб’єктів.
— Аналіз об’єму та структури джерел формування
фінансових ресурсів.
— Виявлення напрямків використання грошових коштів.
— Аналіз рівня та динаміки прибутку, рентабельності
(дохідності) підприємства (організації).
— Оцінка фінансової стійкості та стану
платоспроможності.
— Оцінка виконання господарюючими суб’єктами
фінансово кредитних зобов’язань.
Статистика фінансів підприємств (організацій)
вирішує свої завдання з допомогою системи показників, які відображають
фінансовий стан господарюючих суб’єктів, надходження, розподіл та використання
грошових коштів, розміри та структуру заборгованості, в т.ч. простроченої, та
інші.
При статистичному вивченні основних закономірностей
фінансового стану підприємств (організацій) широко використовується методи
групування, структурного аналізу, кореляційно-регресійного аналізу, рядів
динаміки, індексний метод тощо.
8.2. Джерела даних про фінансовий стан підприємств регіону
Інформаційною базою для статистичного оцінювання
фінансового стану підприємств є наступні дані:
— баланс (форма № 1 за ДКУД квартальної звітності -
для підприємств і організацій крім малих підприємств, банків і бюджетних
установ);
— баланс (форма №1-М квартальної звітності - для
малих підприємств)
— звіт про фінансові результати (форма № 2 за ДКУД
квартальної звітності
- для підприємств і організацій крім малих
підприємств, банків і бюджетних установ);
— звіт про фінансові результати (форма № 2-М
квартальної звітності – для малих підприємств);
— звіт про фінансово-майновий стан підприємства
(форма № 3 за ДКУД річної звітності);
— звіт про витрати на виробництво продукції, робіт,
послуг (форма № 5-С річної та квартальної звітності);
— звіт про фінансову діяльність довірчого товариства
(форма №1-ДТ річної та квартальної звітності);
— звіт про фінансову діяльність страхової
організації (форма №1-СТ річної та квартальної звітності);
— звіт про фінансову діяльність позабюджетного фонду
(форма №1-ПФ річної та квартальної звітності);
— звіт про фінансові результати і дебіторську та
кредиторську заборгованість (форма №1-Б термінова, місячна);
— звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів
і фінансові результати (форма №2-Б термінова квартальна, річна);
— звіт про введення в дію об’єктів, основних фондів
та інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) (форма №2-кб -
квартальна).
Ця звітність лягає в основу макроекономічної оцінки
фінансового стану підприємств органами статистики.
Для статистичного аналізу фінансового стану
підприємств на мікрорівні використовуються передусім дані бухгалтерської
звітності, оперативні дані. Інформацію, яка використовується для аналізу
фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та
закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній
звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.
Кожне підприємство розробляє свої планові та
прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та
регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю,
а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство
має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник
підприємства. Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані
один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану
підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту. У цілому
бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на
певний час розподілені активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування
активів за допомогою власного та залученого капіталу. З погляду статистичного
аналізу фінансового стану підприємства є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.
Вона повинна уможливлювати:
—
оцінку динаміки та
перспективу одержання прибутку підприємством;
—
оцінку наявних у
підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;
— прийняття обґрунтованих управлінських рішень у
сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.
Звіт про фінансові результати відображає
ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо
баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про
прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період
(квартал, півріччя, 9 місяців, рік).
У звіті про фінансові результати наводяться дані про
дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші
операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи
збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи;
фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи
збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток);
надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.
Статистична звітність підприємств містить також іншу
інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних
визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів
підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства
та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі Неможливо
переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та
результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних
фінансово-господарських проблем.
Для прийняття правильних фінансових управлінських
рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають
певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для
користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у
попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише
порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією
з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.
З цією метою підприємство повинно розробити свою
фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього
менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень
менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють
її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи
партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до
фінансової інформації в межах виду діяльності, регіону, усієї економічної
системи країни.
Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в
Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку (П(С)БО), затвердженому наказом
Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:
• мету фінансових звітів;
• їх склад;
• звітний період;
• якісні характеристики та принципи, якими слід
керуватися під час складання фінансових звітів;
• вимоги до розкриття інформації у фінансових
звітах.
Фінансова звітність повинна надати дохідливу,
доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану,
результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі
власного капіталу.
Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою
користувачам, передбачає наявність у ній даних про:
• підприємство;
• дату звітності та
звітний період;
• валюту звітності та
одиницю її виміру;
• відповідні
показники (статті) за звітний та попередній періоди;
• облікову політику
підприємства та її зміни;
• аналітичну інформацію
щодо статей фінансових звітів;
• консолідацію
фінансових звітів;
• припинення
(ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо
володіння активами;
• участь у спільних
підприємствах;
• виявлені помилки та
пов'язані з ними коригування;
• переоцінку статей
фінансових звітів;
• іншу інформацію.
Фінансово-статистична звітність має бути
підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним
законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона
може втратити свою актуальність.
Дані фінансової звітності є підставою не тільки для
оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація
щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як
підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.
Під час підготовки фінансової звітності кожне
підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників —
фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні
відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності
(зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників
стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу
між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей
принцип дістав назву принципу автономності підприємства.
Отже, якщо власник підприємства вносить власні
грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного
підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж
метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на
власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової
звітності. Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності
діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру,
ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності
(принаймні протягом наступного звітного періоду). Принцип періодичності
передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні
періоди) з метою складання фінансової звітності. Принцип нарахування полягає в
тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони
фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові
кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих
періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують
інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням
грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та
ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій
є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. Принцип
нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким
витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого
зв'язку між ними та отриманими доходами. Щоб бути достовірною, інформація у
фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для
користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова
звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати,
власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають
інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих
статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для
користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу.
Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.
Надання користувачам інформації про політику
бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за
складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін
на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності.
Дотримання цього принципу є передумовою
порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість
визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються
самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних
періодів.
Принцип єдиного грошового вимірника передбачає
вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій
звітності. Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити
усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик
фінансової звітності.
8.3. Система показників фінансового стану підприємств на макрорівні.
Основним показником фінансового стану підприємств на
макрорівні є фінансовий результат, який відображає результати від реалізації
продукції (робіт, послуг) підприємствами, за період (валовий прибуток або
збиток).
Фінансовий результат підприємства обчислюється як
різниця доходу (виручки) від реалізації продукції по підприємству й
собівартістю цієї продукції за мінусом сум акцизного збору. Фінансовий
результат суб’єктів господарювання визначається та аналізується за видами
діяльності, за формами власності, за територіальною приналежністю. Також
визначається та аналізується фінансовий результат (прибуток, збиток) від
звичайної діяльності до оподаткування, який обчислюється як алгебраїчна
сума прибутку (збитку) підприємств від операційної діяльності, фінансових та
інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Окрім вказаних показників підраховують кількість збиткових
підприємств, обчислюють їх питому вагу в загальному обсязі, суму збитків,
аналізують за видами діяльності, формами власності, територіальною
приналежністю, визначають динаміку змін.
На макрорівні характеризують фінансову діяльність
страхових організацій, довірчих товариств, позабюджетних фондів. Важливими
показниками фінансового стану підприємств є обсяги та структура оборотних
активів підприємств. Оборотні активи – це грошові засоби, авансовані в
матеріальні, оборотні і грошові кошти та інші грошові активи, які знаходяться в
постійному русі та забезпечують безперервний процес виробництва і обігу.
Статистичне вивчення фінансового стану підприємств і організацій передбачає
аналіз обсягів, структури, тривалості дебіторської і кредиторської заборгованості
суб’єктів господарювання. Додатково аналізується стан розрахунків суб’єктів
господарювання за видами діяльності, за формами власності, за територіальною
приналежністю.
Дебіторська заборгованість – це сума боргів
юридичних чи фізичних осіб підприємству, що виникли внаслідок їх господарських
взаємовідносин. Дебіторська заборгованість виникає внаслідок нагромадження
заборгованості по розрахункам з покупцями за товари, роботи та послуги; з
бюджетом; з дочірніми підприємствами та іншими дебіторами (наприклад,
заборгованість підзвітних осіб, аванси, видані постачальникам та підрядникам).
Перевага дебіторської заборгованості потребує залучення додаткових грошових
коштів. Тому із загальної дебіторської заборгованості окремо враховується
заборгованість більше 3 місяців. Із загальної заборгованості покупців
вказується заборгованість по отриманим векселям та заборгованість державних
замовників по оплаті за одержані продукцію.
Кредиторська заборгованість – це грошові кошти
підприємства, які потрібно сплатити юридичним або фізичним особам за виконані
роботи, поставлену продукцію чи надані послуги. Кредиторська заборгованість
виникає внаслідок нагромадження заборгованості по розрахунках з кредиторами за
товари, роботи та послуги; з дочірніми підприємствами; з робочими та
службовцями по оплаті праці; з бюджетними, позабюджетними фондами; з
підрядниками та постачальниками за матеріали та цінності, які надійшли, з
іншими кредиторами.
Із суми кредиторської заборгованості виділяється
заборгованість дією тривалості більше 3-х місяців, а також по напрямкам:
постачальникам за товари (роботи, послуги), бюджету тощо. В перехідний до
ринкової економіки період особливо гострою проблемою прострочена
заборгованість, яка не погашена у встановлені договором строки.
Статистичне вивчення фінансових ресурсів суб’єктів
господарювання – це окремий напрямок дослідження фінансового стану підприємств.
Фінансові ресурси являють собою грошові кошти (власні та залучені)
господарюючих суб’єктів, які знаходяться в їх розпорядженні та призначені для виконання
фінансових зобов’язань і витрат на виробництво. Об’єм і склад фінансових
ресурсів підприємства безпосередньо пов’язань з рівнем його розвитку та його
ефективністю. Чим успішніша діяльність підприємства, тим, при інших рівних
умовах, вище його грошові доходи. Первинне формування фінансових ресурсів
здійснюється в момент створення підприємства (організації), коли утворюється
статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм
господарювання виступають: акціонерний капітал, перші внески членів
кооперативів, інші фінансові ресурси (в умовах функціонування відомчо-
галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні кошти. Величина статутного
капіталу показує розмір грошових коштів підприємств – основних та оборотних,
дозволяє їм збільшувати технічний рівень виробництва, ввести додаткові
потужності та вдосконалювати технічну структуру з метою покращення якості
продукції і таким чином створювати потенційні можливості для подальшого росту
доходів та конкурентоспроможності.
На діючих підприємствах в умовах ринкової економіки
найважливішими джерелами формування фінансових ресурсів є прибуток від
реалізації продукції виконання робіт та надання послуг, амортизаційні
відрахування, надходження, які мобілізуються на фінансовому ринку (продаж акцій,
облігацій та інших цінних паперів), дивіденди та проценти по цінним паперам
інших емітентів, венчурний капітал (ринкові інвестицій, які продукують в нових
сферах діяльності, в розрахунку на швидку окупність вкладених коштів),
короткострокові та довгострокові кредити, займи, доходи від продажу майна,
бюджетні асигнування, страхові відшкодування тощо.
Важливим джерелом фінансових коштів є залучення на
акціонерній основі або на діловій основі грошових ресурсів інших підприємств та
організацій. Для здійснення зовнішньо економічної діяльності на підприємствах
формується валютний фонд, об’єм якого визначається валютною виручкою від
посередницьких та банківських операцій, реалізації експорту товарів , послуг,
валютних коштів, прибутком та валютними надходженнями на доброчинні цілі.
4. Система статистичних показників оцінки
фінансового стану підприємств на мікрорівні.
В умовах ринкової економіки, коли розвиток
підприємств і організацій здійснюється в основному за рахунок власних коштів,
важливе значення має стійкий фінансовий стан, що характеризується системою
показників. Ця система містить групи показників:
1. Показники оцінки майнового стану;
2. Показники доходності та рентабельності;
3. Оцінка ліквідності та платоспроможності;
4. Показники оцінки фінансової стійкості.
Стійкий фінансовий стан підприємства формується в
процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового
стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник,
а тільки за допомогло комплексу, системи показників, що детально й усебічно
характеризують господарське становище підприємства. Показники оцінки
фінансового стану підприємства мають бути такими, щоби керівники підприємства
могли приймати оптимальні управлінські рішення, а усі ті, хто пов'язаний із
підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання,
наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, і
прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких
відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства — акціонерів,
банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому
й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг
зробити вибір, виходячи з власних інтересів.
Стійкий фінансовий стан будь-якого підприємства
формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями,
акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку,
безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для
всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма
підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.
Від фінансового стану підприємства залежить його
економічна перспектива. Фінансовий стан підприємства на мікрорівні можна
характеризувати багатьма показниками. В науковій літературі наводяться формули
та характеристики більше вісімдесяти показників.
Всі показники фінансового стану підприємства
перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Для оцінки реального
фінансового стану підприємства необхідно обрати комплекс показників з
урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Залежно від мети та
завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для
цього випадку комплекс показників та напрямки аналізу фінансового стану
підприємства.
Наведемо коротку характеристику основних показників,
які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності
підприємства.
1. Показники оцінки майнового стану :
1.1. Сума господарських коштів у розпорядженні
підприємства. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які
перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про
збільшення майнового потенціалу підприємства.
1.2. Питома вага активної частини основних
засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних
засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього
показника в динаміці — позитивна тенденція.
1.3. Коефіцієнт зносу основних засобів.
Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості.
Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів.
Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.
1.4. Коефіцієнт оновлення основних засобів.
Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів
становлять нові основні засоби.
1.5. Коефіцієнт вибуття основних засобів.
Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність
у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.
2. Показники прибутковості.
Прибутковість підприємства характеризується
абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник прибутковості —
це сума прибутку або доходів. Відносний показник прибутковості — рівень
рентабельності. Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та
оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності, а також з
формуючими прибуток чинниками.
Прибуток – це економічна
категорія, яка комплексно відображає господарюючу діяльність підприємства у
формі грошових нагромаджень. Прибуток, який характеризує кінцеві результати
торгівельно-виробничого процесу, є ключовим показником фінансового стану
підприємства. В статистиці фінансів підприємств (організацій) розраховують
наступні показники прибутку: балансовий прибуток, прибуток від реалізації
продукції (робіт, послуг), валовий та чистий прибуток.
Прибуток від реалізації продукції розраховується як
різниця між виручкою від її продажу (за вирахуванням ПДВ, акцизів тощо) і
затратами на виробництво та реалізацію, які включаються в собівартість
продукції. Виручка від реалізації продукції (виконання робіт, послуг) при
розрахунках готівковими грошима визначається при їх надходженні в касу, при
безготівкових видатках – по мірі надходження грошових коштів на рахунки в
установи банків або пред’явлення замовнику (покупцю) розрахункових документів
на оплату.
Обсяг прибутку від реалізації майна підприємств
(організацій), включаючи основі засоби, визначається як
різниця між виручкою від реалізації цього майна (за мінусом ПДВ та інших
податків) і залишкової вартості по балансу, яка скорегована на коефіцієнт
інфляції для основних засобів. В деяких випадках для визначення відновленої
вартості використовуються спеціальні коефіцієнти, які відповідають індексу
інфляції, який публікується органами державної статистики.
Позареалізаційні доходи включають:
• Дивіденди та доходи
по акціям та іншим цінним паперам, які належать підприємству (організації).
• Надходження від
здачі майна в оренду.
• Доходи від ділової
участі в діяльності інших підприємств, які знаходяться на території України та
за її кордонами.
• Доходи по операціям
в іноземній валюті.
• Прибуток від
операцій минулих років, яка виявлена у звітному році.
• Пені, штрафи та інші
види санкцій за порушення господарських зобов’язань та умов, які присуджені
боржнику або визнані ним.
• Інші доходи, які не
пов’язані з виробництвом та реалізацією товарів та послуг.
До позареалізаційних видатків (збитків) відносяться:
• Збитки від утримання
об’єктів та потужностей, які тимчасово не використовують.
• Вартісний збиток
від зниження ціни готової продукції та виробничих запасів.
• Некомпенсовані
затрати, пов’язані з ліквідацією наслідків стихійних лих, або затрати по їх
відверненню.
• Арбітражні та
судові сплати тощо.
• Економічні санкції,
включаючи санкції за не виконання зобов’язань по поставкам.
• Негативні курсові
різниці по операціям з іноземною валютою.
Валовий прибуток у складі
позареалізаційних доходів та збитків, враховує сплачені штрафи та пеню (за
виключенням суми штрафів та пені, які перераховані в бюджет та позабюджетні
фонди). Чистий прибуток являє собою різницю між балансовим прибутком і
сумою платежів у бюджет. Поряд з абсолютними показниками обсягів прибутку у
фінансовій статистиці широко використовується відносні показники – показники
рентабельності, які дозволяють в загальному охарактеризувати прибутковість
роботи підприємства. Ці показники дають найбільш узагальнену оцінку
ефективності господарської діяльності, синтезують різні якісні та кількісні
показники – зростання об’сягів виробництва та продуктивності, зниження
собівартості та інші. Традиційно загальна рентабельність розраховується
як відношення балансового прибутку до вартості капіталу. Вартість капіталу
обчислюється на основі середньорічної вартості основних виробничих засобів,
нематеріальних активів і матеріальних оборотних засобів.
Для оцінки рентабельності підприємства доцільно
використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності:
а) показники, розраховані на базі поточних витрат
(вартості продажу);
б) відносні показники прибутковості , які
характеризують використання капіталу (активів) підприємства.
Відносні показники прибутковості підприємства
(організації)
2.1. Показники рентабельності, розраховані на
базі поточних витрат:
2.1.1. Рівень рентабельності продукції підприємств,
пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як
відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості, знайдене у
відсотках.
Показник рентабельності реалізованої продукції
відображає ефективність поточних затрат на відміну від загальної
рентабельності, яка характеризує ефективність авансованого капіталу.
2.1.2. Рівень рентабельності продукції для підприємств
торгівлі визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів
до товарообороту.
2.1.3. Рівень рентабельності операційної
діяльності обчислюють як співвідношення фінансового результату від операційної
діяльності до витрат на операційну діяльність.
2.2. Відносні показники прибутковості, які
характеризують використання капіталу (активів) підприємства.
Показники рентабельності капіталу розраховуються як
відношення прибутку до коштів, вкладених у підприємство засновниками,
акціонерами та інвесторами.
2.2.1. Рентабельність усього капіталу
підприємства характеризує прибутковість усього потенціалу підприємства. Цей
показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в
чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового,
чистого і т. ін.
2.2.2. Рентабельність власного капіталу характеризує
ефективність використання власного капіталу підприємства.
2.2.3. Рентабельність змінного капіталу характеризує
ефективність використання змінного капіталу підприємства.
2.2.4. Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує
ефективність віддачі тільки частини капіталу — довгострокових інвестицій і
капіталізованого прибутку підприємства. Фінансова стійкість підприємства
зменшується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього
коефіцієнта.
2.2.5. Коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу характеризує
ефективність віддачі коштів, вкладених у підприємство акціонерами. Цей показник
відіграє важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства,
особливо в акціонерних товариствах.
За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес
власників підприємства, керівництва, колективів підприємств та інших
зацікавлених осіб до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво
впливає на результативність господарської діяльності. Зокрема, на підприємствах
недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення
має рентабельність їх пайових і статутних внесків у складі загальних
інвестицій.
3. Оцінка ліквідності та платоспроможності.
Показники ліквідності та платоспроможності
підприємства (організації) .
3.1. Величина власного капіталу (функціонуючий
капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є
джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають
період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від
структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо
важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці —
позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних
коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні кошти» та «власні
оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства (II та III
розділи активу балансу). Другий — джерела коштів, тобто частину власного
капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.
3.2. Маневреність грошових коштів. Зростання
цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
3.3. Коефіцієнт покриття загальний.
Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для
нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за
одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника
підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби
підприємства у вільних грошових ресурсах.
3.4. Коефіцієнт поточної ліквідності.
Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних
активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі
запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих
запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової
економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують
40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється
орієнтовне (найнижче) значення цього показника — 1. Проте, ця оцінка також
досить умовна.
Коефіцієнт поточної ліквідності визначається для
прогнозування платоспроможності підприємства (організації). Зниження значення
коефіцієнту ліквідності означає, що навіть при умові своєчасного проведення
розрахунків з дебіторами, платоспроможність підприємства (організації)
погіршилась.
3.5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності
(платоспроможності) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства
і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності
погасити негайно.
При коефіцієнті абсолютної ліквідності рівному 1,
господарюючий суб’єкт є некредитоспроможним та наявні грошові кошти недостатні
для покриття короткострокової заборгованості. При коефіцієнті абсолютної
ліквідності від 1 до 1,5, кредитоспроможність підприємства обмежена. При
коефіцієнті абсолютної ліквідності більшому 1,5 кредитоспроможність достатня.
Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.
3.6. Частка власних оборотних коштів у покритті
запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами.
Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього
показника — 50%
3.7. Коефіцієнт покриття запасів.
Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і
суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний
фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким. Також можна розрахувати
показники, які характеризують співвідношення між усіма активами і оборотними
активами, частку запасів у оборотних активах та інші показники, які додатково
характеризують ліквідність і платоспроможність підприємства.
4. Показники оцінки фінансової стійкості та
стабільності.
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану
підприємства — забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому, що
пов'язано із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від
кредиторів та інвесторів. Під фінансовою стійкістю підприємства розуміється
здатність господарюючого суб’єкту своєчасно з власних коштів покривати затрати
, які вкладені в основний та оборотний капітал, нематеріальні активи, і
розраховуватися за своїми зобов’язаннями, тобто, бути платоспроможним.
4.1. Коефіцієнт автономії показує ступінь
незалежності фінансового стану підприємства від залучених джерел. Показник
обчислюється як співвідношення власних коштів і суми всіх джерел фінансових
ресурсів. Зростання коефіцієнту автономії свідчить про зменшення фінансових
труднощів у майбутньому та збільшення власних резервів для погашення фінансових
зобов’язань підприємства (організації). Практичний досвід показує, що якщо
коефіцієнт автономії не менше 0,6, то господарюючий суб’єкт спроможний всі
платежі провести за рахунок власних коштів.
4.2. Коефіцієнт співвідношення власних та
залучених коштів. Показник використовується для визначення
можливостей підприємства (організації) по залученню в господарський оборот
чужих джерел (залучені кошти). Зростання цього показника в динаміці свідчить
про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його
фінансової стійкості. Оптимальне значення коефіцієнту стійкості рівне 1. Якщо
Кст більше 1, то власних коштів
недостатньо для покриття чужих коштів.
4.3. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку
частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано
зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам
підприємства.
4.4. Коефіцієнт маневреності власних коштів показує, яка
частина власних коштів використовується для фінансування поточної діяльності,
тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Коефіцієнт
маневреності відображає можливість маневрування власними коштами у мобільній
формі. Зростання коефіцієнту маневреності в динаміці характеризує фінансовий
стан суб’єкту господарювання з позитивної сторони.
4.5. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку
власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його
діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним
від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт
концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює
1 (або 100%).
4.6. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до
коефіцієнту концентрації власного капіталу. Коли значення коефіцієнту
фінансової залежності наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники
повністю фінансують своє підприємство.
4.7. Коефіцієнт довгострокового залучення
позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього
показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все
сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
5. Показники ділової активності.
Ділова активність виробництва (організації) у
фінансовому відношенні вимірюється передусім за допомогою показників
оборотності.
5.1. Коефіцієнт загальної оборотності капіталу –
це відношення виторгу від реалізації продукції до загального капіталу
підприємства (організації). Збільшення загальної оборотності капіталу може
відбуватися за рахунок як обігу майна підприємства (організації), так і за
рахунок відносного зменшення капіталу в досліджуваному періоді, а також за
рахунок росту цін через інфляцію.
5.2. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів характеризує
швидкість руху оборотних коштів підприємств та організацій в процесі
відтворення. Оборотність оборотних коштів вираховується як в загальному по їх
сумі, так і по окремих елементах (матеріальні запаси, незавершене виробництво,
видатки майбутніх періодів, готова продукція). Це дозволяє виявити, на якій
стадії кругообігу оборотних коштів виникає прискорення або зменшення загальної
оборотності.
5.3. Коефіцієнт оборотності дебіторської
заборгованості являє собою відношення виручки від реалізації до середньої
за період дебіторської заборгованості. Зниження коефіцієнту оборотності
дебіторської заборгованості означає погіршення стану розрахунків з покупцями.
5.4. Коефіцієнт середнього строку обороту
(середнього періоду погашення) дебіторської заборгованості являє собою
відношення календарних днів періоду до коефіцієнту оборотності дебіторської
заборгованості. Скорочення часу погашення дебіторської заборгованості
відображає позитивні тенденції у фінансовому стані підприємства (організації).
5.5. Коефіцієнт оборотності дебіторської
заборгованості являє собою відношення виручки від реалізації до середньої
за період кредиторської заборгованості. Збільшення коефіцієнту оборотності
кредиторської заборгованості веде до пришвидшення динаміки погашення
заборгованості господарюючим суб’єктом.
5.6. Коефіцієнт середнього строку обороту
(середнього періоду погашення) кредиторської заборгованості являє собою
відношення календарних днів періоду до коефіцієнту оборотності кредиторської
заборгованості. Збільшення показника середнього строку обороту кредиторської
заборгованості означає уповільнення погашення заборгованості підприємством.
До характеристики фінансового стану підприємства
(організації) відноситься дотримання умов валютної самооплатності. Позитивне
сальдо надходжень та видатків валюти означає, що у господарюючого суб’єкту є
потенційні можливості збільшити об’єм валютного фонду. Валютну стійкість
відображає коефіцієнт валютної самооплатності, який розраховується як
відношення величини надходжень іноземної валюти до її витраченої суми.
Комплексний аналіз на основі системи показників
фінансової статистики підприємств (організацій) дозволяє господарюючим
суб’єктам, по-перше, всесторонньо характеризувати стан та потребу в грошових коштах,
а по- руге, прогнозувати фінансову стратегію в умовах ринкової економіки.
Показниками та факторами доброго фінансового стану
підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання
капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових
ресурсів. Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне
розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої
заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
8.5. Статистичний аналіз змін показників прибутку і рентабельності
підприємств.
Під час аналізу показників прибутку і рентабельності
вивчають динаміку змін обсягів прибутку, рівня рентабельності та чинники, які
впливають на них. Основними чинниками, що впливають на прибуток, є обсяг
виторгу від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності
продукції, фінансові результати та витрати від операційної і звичайної
діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з
прибутку.
Розглянемо вплив середніх цін реалізації продукції,
собівартості одиниці продукції, обсягу і структури реалізованої продукції на
динаміку прибутку та рентабельності від реалізації продукції на умовному
прикладі. Статистичний аналіз прибутку та рентабельності підприємства
проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції
важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через
постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за період – місяць, квартал,
півріччя, рік. Показники минулого періоду потрібно приводити у відповідність із
показниками звітного року за допомогою індексації цін.