Анотація
10.1 Статистика
платіжного балансу.
10.2 Статистика
міжнародної інвестиційної позиції.
10.3 Статистика
валютних курсів.
Ключові слова: платіжний баланс, резидент (нерезидент),
економічна територія ,поточні операції, капітальні операції, баланс товарів та
послуг, доходи, трансферти, прямі інвестиції, портфельні інвестиції ,резервні
активи, торговельний баланс, баланс поточних операцій, базовий баланс, баланс
ліквідності, чиста (інвестиційна) позиція країни по міжнародних інвестиціях ,
СПЗ, баланс міжнародної інвестиційної позиції, валютний курс
10. 1. Статистика
платіжного балансу
Методологічні
засади побудови платіжного балансу. Платіжний баланс – це статистична система
для відображення економічних операцій, що реалізуються між даною країною та
іншими країнами протягом певного періоду часу. На підставі платіжного балансу
здійснюється узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її
світових господарських зв’язків. Платіжний баланс дає докладну характеристику
зовнішньоекономічному стану країни на макрорівні Платіжний баланс – один з
основних інструментів макроекономічного аналізу, прогнозування та регулювання
економіки в умовах ринкових відносин.
Дані
про платіжний баланс використовуються для визначення фіскальної та монетарної
політики, протекційних заходів, регулювання внутрішнього валютного ринку і
валютного курсу. Ці дані служать інформаційним джерелом для складання СНР таких
важливих економічних показників, як ВВП та НД. Функціонально платіжний баланс
відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні
операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн
світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої
курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану
товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень,
наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного
балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним
фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги
для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.
Розробка
і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів
Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до
стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.
За
формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в
систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні
операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за
певний період . До них відносяться операції з товарами, послугами, доходами,
трансфертами та фінансами. Він відображає також і операції з іноземними
активами між вітчизняними секторами економіки. Основні компоненти платіжного
балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком
операцій з капіталом і фінансових операцій.
Економічні
операції здійснюються між інституційними одиницями. Операція визначається як
економічний потік, який є результатом взаємодії інституційних одиниць і відображає
створення, перетворення, обмін, передачу або зникнення економічних цінностей.
Наприклад, економічна операція може являти собою зміну прав власності на товари
чи фінансові активи, здійснення послуг тощо.
Визначення
резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється
від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається
одиницею-резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує
більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна
одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і
має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу. До резидентів
відносяться органи державного управління та підприємства, які проводять свою діяльність
в межах країни довгий час.
Резидентами
являються також фізичні особи, незалежно від їх національності та громадянства,
які знаходяться на території країни рік і більше.
Економічна
територія не обов’язково збігається з кордонами, які визначені політично, вона
складається з території, що адмініструється урядом конкретної країни.
Економічна територія – це географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією
уряду даної країни, у межах якої робоча сила, товари та капітал можуть вільно
переміщуватись. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні
води і ту частину континентального шельфу, на яку країна має виключне право
володіння, територіальні анклави, що розташовані в інших країнах (території
дипломатичних установ, військових баз тощо). Таким чином, до економічної
території країни не входять територіальні анклави, що використовуються урядами
інших країн або міжнародними організаціями, які розташовані в географічних
кордонах цієї країни. В Україні відповідальність за складання платіжного
балансу на законодавчому рівні було покладено на Національний банк. Спільною
Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України №517 «Про складання
платіжного балансу» встановлено порядок координації дій міністерств і відомств
щодо формування інформаційної бази платіжного балансу. Складання платіжного
балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ,
яка доповнена даними статистичних обстежень. Для забезпечення глобальної
автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему
збору інформації, згідно з якою рух коштів на коррахунках у іноземних банках у
розрізі статей платіжного балансу зіставляється із залишками на початок та
кінець періоду. Крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою
за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на
коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в
оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком («Ностро» та «Лоро»).
Операції надаються в агрегованому та закодованому вигляді відповідно до
стандартної класифікації.
Національний
банк конвертує дані операцій в долари США за середньомісячним курсом.
Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду, електронною поштою надходять
звіти комерційних банків про залишки та рух коштів на кожному коррахунку з
іноземним банком у валюті з інформацією про рух коштів за статтями платіжного
балансу та країнами – торговельними партнерами. Додатково за аналогічною схемою
надходить інформація про рух коштів на розрахункових рахунках підприємств, які
мають дозвіл НБУ для відкриття таких рахунків в іноземних банках. Кожен платіж
на суму вище 250 тис. доларів США декларується копією платіжного документа.
Держкомстатом запроваджена щоквартальна звітність для відстежування руху прямих
інвестицій в Україну та за кордон, а також за операціями з послугами. Для
складання платіжного балансу Національний банк України також використовує
офіційну торговельну статистику Держкомстату України, яка базується на даних
митної статистики. Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки
торговельного балансу країни та надають його НБУ. Платіжний баланс базується на
принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис
– за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що
більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У
разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових
активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується
особлива стаття «Трансферти».
Різниця
між кредитовими та дебетовими проводками, що утворюється в результаті часових
та вартісних розбіжностей, називається «Помилки та пропуски». Ця різниця
наводиться у відповідній балансуючій статті. Платіжний баланс, на відміну від
бухгалтерського (який являє собою перелік активів і пасивів економічної одиниці
станом на певну дату), відображає лише зміни в обсязі активів чи зобов’язань,
які виникли внаслідок операцій.
Отже,
побудова платіжного балансу ґрунтується на трьох принципах:
1.
Подвійний запис. Кожна операція в платіжному балансі відображується двічі – по
кредиту одного рахунку і по дебету іншого.
2.
Визначення вартостей операцій за ринковими цінами. Як правило для оцінки
операцій використовуються ринкові ціни, або ціни, за якими реально проходив
обмін економічних цінностей.
3.
Використання розрахункового обмінного курсу. МВФ рекомендує складати платіжний
баланс у національній грошовій одиниці. А потім перераховувати отримані
показники в розрахункову одиницю – долар США за вільним ринковим обмінним
курсом.
Принципова
схема побудови платіжного балансу
Для
використання даних платіжного балансу в економіко-статистичному аналізі
потрібно провести групування, тобто об’єднати дані операцій, подібних за
економічним змістом.
Розглянемо
детальніше статі платіжного балансу [3].
РАХУНОК
ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ
Рахунок
поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються
між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним
наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У
структурі поточного рахунку виділяються три основні компоненти: баланс товарів
та послуг, доходи та поточні трансферти. Баланс товарів та послуг.
Баланс
товарів. Головним джерелом даних по зовнішній торгівлі товарами є інформація
Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах
підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в
нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах
перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються
за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацію (перерахунок
імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).
Найвагомішою
складовою цих рахунків (3.8 % від обсягів експорту та 5.5 % від обсягів імпорту
товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля. Вона складається з
неорганізованого роздрібного зовнішньоторговельного товарообороту, не
врахованого офіційною статистикою. Обсяги неформальної торгівлі розраховуються
на підставі серії експертних оцінок.
Держмитслужба
України надає Національному банку інформацію про кількість легкового
автотранспорту, ввезеного фізичними особами на територію України для постійного
користування, та суму податків, сплачених при їх митному оформленні, у тому
числі акцизного збору та податку на додану вартість. Розрахунки загальної
вартості транспортних засобів, ввезених фізичними особами, базуються на
припущенні, що податок на додану вартість становить 20 відсотків. На основі
даних Держмитслужби України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану
вартість та акцизу, які сплачені громадянами при ввезенні предметів (товарів),
оцінюється вартість товарів, ввезених на територію України фізичними
особами (Постанова Кабінету Міністрів України № 1652 від 13 грудня 2001 року).
Крім
того, Держкомстат щорічно проводить вибіркове обстеження вартості імпортних
товарів, які продаються на речових ринках країни. Національний банк
використовує дані обстеження Держкомстату для оцінки обсягів імпортної
продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку для включення її
в торговельний баланс.
Для
визначення обсягів експорту товарів, що не враховуються офіційною статистикою,
використовуються дані та експертні оцінки країн – основних торговельних
партнерів. Наприклад, із фахівцями з питань платіжного балансу Центрального
банку Російської Федерації та Білорусі проведено консультації щодо методології
розрахунків та обґрунтування кількісних показників з неформальної торгівлі.
Згідно
з методологією складання платіжного балансу вартість як експорту, так і імпорту
товарів обліковується за умови поставки FOB, тобто у вартість товарів
включаються витрати на транспортування цих товарів до митного кордону
країни-експортера, а також вартість навантаження на борт транспортного засобу,
яке здійснюється на митному кордоні країни-експортера.
Згідно
ж із методологією складання торговельного балансу, що здійснюється
Держкомстатом, імпорт обліковується за умови поставки CIF. Для формування статті
«Імпорт товарів» платіжного балансу із загальної суми імпорту вилучається
вартість перевезення та страхування.
Четверта
за значенням група дорахунків – ремонт товарів. Згідно з методологією складання
платіжного балансу вартість ремонту товарів враховується у статті «Баланс
товарів» поточного рахунку, у зовнішньоторговельному балансі ремонт товарів
враховується Держкомстатом як послуги.
Експорт
та імпорт товарів відображено в момент переходу права власності від
нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. У більшості
випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни
або фактичні ціни на час здійснення операцій.
Баланс
послуг. Стаття «Баланс послуг» складається з трьох основних компонентів:
транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю «Баланс послуг» Національний банк
України формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської
звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними
Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо
справедливе щодо імпорту послуг).
Транспортні
послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що
виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є
дані банківської звітності (ITRS) і дані квартальної статистичної звітності
Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Подорожі охоплюють товари та послуги,
які були придбані в країні подорожуючими, якщо тривалість їхнього перебування в
країні не перевищує одного року. Джерелами інформації для складання статті
«Подорожі» є дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату, що
надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності про
купівлю/продаж іноземної валюти та дорожніх чеків. Крім того, Національний банк
здійснює оцінку надходжень та витрат від туризму на підставі інформації про
чисельність фізичних осіб, що перетинають митний кордон України, та
мінімальної
суми іноземної валюти, яку дозволено вивозити без митного оформлення.
Впроваджено диференційований підхід в залежності від мети поїздки та країни,
через кордон якої здійснюється перетин (джерело – Держкомкордон України).
Інші
послуги охоплюють послуги зв’язку, будівництва, страхування, фінансові послуги,
комп’ютерні й інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові
послуги, послуги приватним особам у сфері культури та відпочинку, а також
урядові послуги, що не включені до інших категорій.
Доходи.
Стаття «Доходи» складається надходжень та виплат щодо оплати праці найманих
робітників та доходів від інвестицій. Оплата праці найманих робітників включає
заробітну плату й інші доходи, отримані нерезидентами за роботу, виконану за
кордоном (робітники прикордонних районів, сезонні робітники, службовці
міжнародних організацій тощо).
Доходи
від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних
та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів, що мають бути
сплачені у звітному періоді. Доходи від інвестицій відображаються за методом
нарахувань. Поточні трансферти. Трансферти характеризують некомпенсовану
передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей з-за кордону і навпаки.
Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг
країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Цю
статтю складають за даними банківської звітності в частині приватних переказів
та грошових внесків органів державного управління, за інформацією з
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції про одержану
технічну допомогу, Держмитслужби – про обсяги гуманітарної допомоги.
РАХУНОК
ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ ТА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Рахунок
операцій з капіталом. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що
включають одержання або оплату капітальних трансфертів (списання боргу, перекази
мігрантів тощо), придбання/використання невиробничих, нефінансових активів.
Фінансовий
рахунок. У фінансовому рахунку відображаються операції з активами та
зобов’язаннями резидентів щодо нерезидентів, які класифікуються за
функціональними ознаками: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші
інвестиції та резервні активи.
Для
всіх позицій фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни, що
знаходяться за кордоном, та зменшення зобов’язань показуються як від’ємні
значення, а зменшення активів та збільшення зобов’язань – як позитивні
значення.
Прямі
інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення
інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на
діяльність підприємства іншої країни. Вкладення коштів класифікуються як прямі
інвестиції, якщо вони забезпечують 10-відсоткову участь у підприємстві.
Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальна звітність
Держкомстату України за формами № 10-ЗЕЗ, № 13- ЗЕЗ, а також банківська звітність
про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ «Звіт про
міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій».
До
портфельних інвестицій належать цінні папери, які дають право на участь в
капіталі та боргові цінні папери, за винятком зареєстрованих у прямих
інвестиціях та резервних активах. Для розрахунку статті «Портфельні інвестиції»
використовується інформація Міністерства фінансів України щодо комерційних
боргів, дані банківської звітності про рух коштів на кореспондентських рахунках
та щоквартальної форми звітності банків про міждержавний рух капіталів у формі
портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ).
У
формі відбивається рух капіталу у формі портфельних інвестицій за видами
вкладень у цінні папери та секторами економіки. Інші інвестиції включають усі
операції, що не відносяться до прямих і портфельних інвестицій та резервних
активів. Інші інвестиції класифікуються за активами і пасивами, а також за
чотирма типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші
активи й інші пасиви. Моніторинг довгострокових кредитів здійснюється на
підставі даних банківської звітності та Міністерства фінансів України.
Торговельні кредити включають зміну поточної заборгованості за
експортно-імпортними операціями об’єктів господарювання, яка обраховується на
основі даних Держкомстату про кредиторську та дебіторську заборгованість. Інші
короткострокові зобов’язання відображають також прострочену заборгованість
перед нерезидентами за залученими кредитами, інші короткострокові активи –
чисте збільшення готівкової іноземної валюти поза банківською системою. У
зв'язку з появою значних розбіжностей між платежами за експортно-імпортними
операціями та обсягами експорту-імпорту товарів та послуг, що не знаходять
відображення у даних про заборгованість підприємств, починаючи з І кварталу
2004 року до платіжного балансу включається оцінка обсягів недоотриманої
виручки за експорт та платежів за імпорт, що не надійшов до України.
Резервні
активи - це зміни в запасах монетарного золота і валюти, які знаходяться під
контролем НБУ. Такі зміни розраховуються як різниця залишків на початок і
кінець звітного періоду з подальшою поправкою на курсову різницю. Резервні
активи НБУ не включають валютні кошти, що знаходяться на депозитах у
банках-резидентах.
Платіжний
баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду, і
публікується на сторінці Національного банку України в мережі Інтернет за
адресою: http://www. bank. gov.ua. Перегляд даних за попередні періоди
здійснюється один раз на рік при підготовці платіжного балансу за IV квартал та
звітний рік.
Статистичні
методи аналізу платіжного балансу.
Можна
виділити наступні напрямки аналізу платіжного балансу:
1. Аналіз
рівноваги платіжного балансу.
2. Аналіз стану
платіжного балансу.
3. Аналіз
структури та структурних зрушень платіжного балансу, його окремих статей.
4. Дослідження
тенденцій динамічних змін складових платіжного балансу.
5. Розрахунок
еластичності експорту та імпорту за доходами та цінами.
6. Дослідження
впливу чинників, які формують послуги і трансфери, визначають потоки капіталу.
Рівновагу
платіжного балансу послідовно оцінюють за групами статей:
1)
торговельний баланс – характеризує співвідношення між експортом та імпортом;
2)
баланс поточних операцій – характеризує міжнародну фінансову позицію країни;
3)
базовий баланс – об’єднує баланс рахунка поточних операцій та довгострокового
капіталу;
4)
баланс ліквідності – об’єднує базисний баланс, короткострокові капітали та
статтю «Помилки і пропуски», виступає мірою короткострокової рівноваги
платіжного балансу.
При
проведенні аналізу стану платіжного балансу слід звертати увагу на те, що
рахунок поточних операцій певною мірою відображається рахунком капітальних
операцій, їх баланси взаємопов’язані. Коли валютні надходження перевищують
платежі, формується активний баланс поточних операцій, який супроводжується
чистим відпливом капіталу. Якщо платежі перевищують надходження, виникає
дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується, в основному, чистим
припливом капіталу.
Для
покриття платіжних дисбалансів використовуються позики та ввезення
підприємницького капіталу. Остаточною альтернативою зрівноваження платіжного
балансу є використання офіційних резервів. Дефіцит валютних надходжень
покривається резервними активами, обсяг яких зменшується. Надлишок валютних
надходжень спрямовується на збільшення резервних активів. Напрям зміни резервів
свідчить про зміцнення або послаблення фінансового стану і платоспроможності
країни.
Для
оцінки ступеня боргового навантаження на економіку країни і спроможності країни
обслуговувати зовнішні борги використовують показники, що ґрунтуються на даних
системи національних рахунків, платіжного балансу, бюджет:
• відношення зовнішнього боргу до ВВП;
• відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
• відношення річних платежів у рахунок погашення та обслуговування
зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;
• відношення річних платежів у рахунок погашення та обслуговування боргу
до суми витрат державного бюджету;
• відношення резервних активів до суми зовнішнього боргу;
• відношення резервних активів до імпорту товарів і послуг.
10. 2. Баланс
міжнародної інвестиційної позиції.
Міжнародною
інвестиційною позицією називають статистичну звітність, де відображені всі
фінансові активи (або вимоги) і зобов’язання резидентів по відношенню до
нерезидентів, а також монетарне золото та СПЗ. СПЗ («SDR» абревіатура від
«Special Drawing Rights», що перекладається як "Спеціальні права
запозичення", або скорочено СПЗ) є міжнародним резервним активом, який
було створено Міжнародним валютним фондом (МВФ), а також обліковою одиницею
МВФ.
Чистою
(інвестиційною) позицією країни по міжнародних інвестиціях називають різницю
між зовнішніми фінансовими активами і зобов’язаннями, що відображені в балансі
міжнародної інвестиційної позиції. Обчислюється чиста (інвестиційна) позиція
країни по міжнародних інвестиціях на кінець періоду.
Баланс
міжнародної інвестиційної позиції – це статистичний звіт, що відображає
нагромаджені запаси зовнішніх активів та зобов’язань країни за певний період.
Баланс міжнародної інвестиційної позиції складається з вимог національної
економіки до інших країн, з одного боку, та фінансових зобов’язань до інших
країн світу, з другого боку. Статті, з яких складається баланс міжнародної інвестиційної
позиції, кореспондують з відповідними даними платіжного балансу.
Назви
статей міжнародної інвестиційної позиції співпадають з назвами статей
фінансового рахунку платіжного балансу.
10.3. Статистика
валютних курсів
При
здійсненні міжнародних економічних операцій (міжнародний рух товарів, послуг,
капіталів, кредитів), при порівнянні цін на світових і національних фінансових
і товарних ринках, при порівнянні вартісних показників різних країн світу та в
багатьох інших випадках необхідно проводити взаємообмін валют. Валютою
називають особливий спосіб функціонування грошових засобів, за якого гроші
опосередковують міжнародні економічні відносини. Однією з найважливіших
характеристик валюти є валютний курс.
Під
валютним курсом розуміють ціну одиниці валюти однієї країни, яка вимірюється в
одиницях валюти іншої країни або в міжнародних валютних одиницях. Валютний курс
виступає важливим показником економічного розвитку країни, діючим інструментом
здійснення державної фінансової політики, а також характеристикою стану
валютного ринку. Валютний курс, як об'єкт статистичного вивчення, відіграє роль
індикатора валютного сектору фінансового ринку.
Основні
завдання статистики валютних курсів:
1.
статистичне спостереження за встановленням валютних курсів;
2. розрахунок
середніх показників валютних курсів;
3.
оцінювання варіації та динаміки валютних курсів;
4.
аналіз впливів різних економічних чинників на рівень та варіацію валютних
курсів;
5.
статистичне прогнозування характеристик валютних курсів.
За
способом розрахунку валютний курс являє собою кількісне співвідношення двох
валют, за яким здійснюється обмін цих валют. Для учасників обміну валютний курс
служить коефіцієнтом перерахунку однієї валюти в іншу валюту. Проте, вартісною
основою, економічним змістом валютного курсу виступає купівельна спроможність
валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги,
інвестиції.
На
валютний курс найбільший влив здійснюють наступні чинники:
• 1-ша група – показники платіжного балансу (сальдо платіжного балансу,стан
торговельного балансу, приплив (відплив) капіталів, сальдо балансу руху
капіталів);
• 2-га група – показники грошово-кредитної політики держави (грошова маса
в обігу, розміри готівкової та кредитної емісії, розміри кредитів іноземних
країн та МВФ);
• 3-тя група – показники доходності фінансових операцій та фінансових
інструментів (національні ставки рефінансування, ставки короткострокових
операцій, різниця в реальних ставках доходності в даних країнах);
• 4-та група – показники стабільності фінансової ситуації (інфляція,
дефіцит держбюджету);
• 5-та група – макроекономічні показники результатів економічної
діяльності країни (наприклад, ВВП).
Обмін
валют тісно пов’язаний з поняттям конвертованості валюти.
Конвертованість
— це здатність даної валюти вільно обмінюватися на інші валюти і обмінювати
інші валюти на дану валюту на валютних ринках. Ступінь конвертованості валюти
визначається механізмом державного регулювання валютних операцій. Валюту
називають вільно конвертованою, якщо в країні цієї валюти до резидентів і
нерезидентів не застосовують обмеження на здійснення валютних операцій. Валюту
вважають неконвертованою, якщо в країні цієї грошової одиниці діють законодавчо
встановлені обмеження майже на усі види операцій з нею. Частково конвертованою
вважається валюта країн, де діють обмеження і регламентації на деякі види
обмінних операцій.
Валютним
ринком називають сукупність відносин із приводу купівлі-продажу валюти.
Світовий валютний ринок включає регіональні і національні валютні ринки,
операції на яких і між якими здійснюються за допомогою сучасних засобів
телекомунікації. На валютних ринках у результаті співвідношення попиту та
пропозиції встановлюється рівень валютного курсу.
Рівень
валютного курсу — це фактично сформований курс однієї валюти стосовно іншої на
визначену дату і час у визначеному секторі валютного ринку. Процедура
формування рівня валютних курсів називається валютним котируванням. Валютне
котирування – це визначення і встановлення курсів іноземних валют до
національної відповідно до кон'юнктури валютного ринку. Котирування валют
проводять національні банки, найбільші комерційні банки, міждержавні
банківсько-фінансові організації.
Розглянемо
детальніше особливості вищезгаданих видів валютних курсів. Ступінь гнучкості
валютного курсу визначається насамперед ступенем втручання держави у формування
рівня валютного курсу:
• В основі фіксованого курсу покладено валютний паритет. Таким чином,
фіксований курс - це офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць
різних країн. Тимчасове відхилення курсу ≤ 2,25 %.
• Обмежено гнучкий курс допускає незначні коливання валютного курсу
згідно встановлених правил.
• Плаваючий курс залежить від дії попиту і пропозиції і може вільно
змінюватись. Держава може впливати на плаваючий валютний курс і шляхом валютних
інтервенцій згладжувати курсові коливання.
• Незалежно плаваючий курс визначається на підставі зміни попиту і
пропозиції на валютному ринку без втручання держави в цей процес.
Операції
по цих валютних курсах здійснюють у безготівковій формі.
Зниження
курсу національної валюти відносно іноземних валют чи золота називається
девальвацією, підвищення курсу національної валюти відносно іноземних валют чи
золота називається ревальвацією.
Обмін
валюти може проводитись в різні терміни з моменту досягнення угоди:
• Спот-курс передбачає обмін валюти протягом двох робочих днів з моменту
досягнення угоди.
• Форвардний курс передбачає обмін валюти в майбутньому за період,
більший ніж три дні з моменту досягнення угоди.
• Курс «today» пердбачає встановлення терміну розрахунків не пізніше ніж
на день досягнення угоди.
• Курс «tomorrow» термін розрахунків установлюється не пізніше наступного
робочого дня після досягнення угоди.
• Ф'ючерсний курс встановлюється в контрактах на купівлю-продаж валюти в майбутньому,
де фіксують ціну валюти в момент досягнення угоди.
Валютне
котирування буває прямим - коли іноземна валюта прирівнюється до певної ціни
національної валюти, або оберненим - коли національна валюта прирівнюється до
певної іноземної валюти. Відповідно прямий курс встановлює кількість
валюти-вимірника, що припадає на одиницю валюти котирування.
При
оберненому курсі обчислюється кількість валюти котирування на одиницю
валюти-вимірника.
Якщо при оберненому котируванні двох валют використовувався та сама
валюта-вимірник, то для цих двох валют може бути розрахований крос-курс.
Крос-курс означає співвідношення двох валют, яке ґрунтується на котируванні цих
валют щодо третьої валюти. На практиці крос-курс визначається в таких валютних
операціях, де спочатку купують проміжну валюту, а потім на цю проміжну валюту
здійснюють купівлю потрібної валюти. Потреба в таких операціях може виникнути
через неможливість прямої купівлі потрібної валюти. Інколи подібні операції
можуть приносити додатковий дохід .
• Реальний ефективний валютний курс – це ефективний валютний курс із
поправкою на зміну рівня цін.
Залежно
від місця котирування на внутрішньому ринку можна виділити наступні різновиди
валютних курсів: Біржовий валютний курс найменш вільний. Цей курс найбільше піддається
впливу заходів валютно-кредитного регулювання з боку держави. Курс
позабіржового міжбанківського валютного ринку, на якому банки найчастіше
продають і купують валюту, більший, ніж весь оборот бірж. Рівень впливу
національного банку значний, проте, не такий великий, як на біржі. Курс обміну
валюти у готівковій формі. На цей курс вплив держави найменший, тому даний
сегмент валютного ринку разом з позабіржовим міжбанківським валютним ринком
більш реально відображають
співвідношення
попиту і пропозиції. Первинні дані про сформовані рівні валютних курсів у
процесі попередньої статистичної обробки доповнюються або заміняються середніми
показниками. Середнє значення валютного курсу. Для курсу купівлі/продажу
розрахунок середнього значення валютного курсу ведеться за середньою
арифметичною.
Середній
рівень ряду валютних курсів найчастіше обчислюють на основі тижневих та
місячних даних. Середня арифметична більш чутливо ніж середня геометрична
реагує на різкі зміни обмінного курсу. Дані за рік здебільшого не
осереднюються, а приводяться за станом на кінець періоду.
На
практиці також часто розраховують середню арифметичну зважену, де вагами
виступають обсяги торгів. Крім осереднення динамічних даних необхідно
розраховувати середні валютні курси, що сформувалися в різних секторах
валютного ринку.
При
вивченні коливань валютних курсів обчислюють показники варіації: розмах
варіації, дисперсію, середнє квадратичне (стандартне) відхилення, коефіцієнт
варіації. Можна обчислювати показники варіації в часі по різних валютах, а
також коливання валютного курсу однієї валюти на основі котирувань на різних
валютних торгах і секторах ринку. Перший показник дозволить виділити найбільш
надійну валюту, другий — найбільш стійкий валютний ринок .
Статистичне
вивчення динаміки валютних курсів вирішує наступні завдання:
1.
аналіз динамічних змін валютних курсів;
2.
дослідження випадковості руху валютних курсів;
3.
попереднє виявлення основної тенденції змін валютних курсів;
4.
прогнозування валютних курсів.
Для
характеристики зміни в часі валютних курсів використовують аналітичні показники
рядів динаміки: темпи зростання, приросту, середній темп зростання та інші.
Виявлення
загальної тенденції динаміки валютного курсу та її особливостей в окремі
періоди часу ускладнюється значною випадковістю руху валютних курсів. Тому
спочатку проводять аналіз випадковості руху валютних курсів. В аналізі
використовують критерії випадковості:
1.
Критерій поворотних крапок. Поворотними крапками називають значення ряду, які
за своєю величиною більші ніж два сусідніх значення (це пік) або менші
(западина). Вони сигналізують про зміну тенденції розвитку.
Порівнюючи
число поворотних крапок досліджуваного ряду (DR) і абсолютно випадкового (VR),
роблять висновок про випадковість даного процесу. Для цього перевіряють нульову
статистичну гіпотезу: H0: DR=VR. проти H1: DR ≠ VR, при цьому опираються
на порівняння t-критерію з розподілом Стьюдента і tфактичне.
Недоліком
критерію поворотних крапок є те, що не враховуються абсолютні розміри злетів і
падінь валютних курсів, а констатується лише факт зміни тенденції. Тому варто
застосовувати й інші критерії.
2.
Критерій розподілу довжин фаз. Фазою називають відрізок ряду, розташований між двома сусідніми поворотними
крапками. Використовуючи даний критерій, роблять порівняння теоретичного
розподілу довжин фаз випадкового ряду з фактичним розподілом.
3.
Критерій, заснований на ранговій кореляції. Перевіряється статистична гіпотеза
Але H0: = 0 проти H1: ≠ 0 за допомогою коефіцієнту рангової кореляції
Кендэла:
Коефіцієнт
Кендэла змінюється в межах -1 < τ < 1.
При
τ = -1 — ряд монотонно зменшується;
при
τ = +1 — ряд монотонно зростає;
при
τ = 0 — відсутність спрямованої зміни.
Сукупні
динамічні зміни валютного курсу розкладають на три складові:
•
довгострокова - основна тенденція, що діє протягом декількох економічних
циклів;
•
циклічні коливання — зміни валютного курсу, як наслідок впливу економічних
циклів у цілому (зміни їх фаз);
•
сезонні коливання - зміни валютного курсу, як наслідок змін сезонів, не
пов'язані з основним трендом і економічним циклом.
Виявлення
основної тенденції здійснюється підбором найкращої апроксимуючої функції. Як
правило, будують лінійний тренд. Виявлення сезонних коливань. Вимір «сезонної
хвилі» сприяє більш повному аналізу руху валютного курсу. Дослідження
сезонності необхідно здійснювати, використовуючи місячні або квартальні дані.
Для виміру сезонних коливань обчислюють індекси сезонності. Виявлення циклічних
коливань. Характер руху валютного курсу підпорядковується циклічному розвитку,
що характерний для всіх економічних явищ ринкової економіки. Проміжок часу між
двома сусідніми вершинами (западинами) складає довжину циклу. Величини
відхилень значень від горизонтальної осі характеризують розмах коливань. Для
виявлення циклічної складової динаміки валютного курсу також використовується
вирівнювання за рядом Фур'є, оскільки циклічні коливання є різновидом
періодичних, як і сезонні. Крім згаданих методів може застосовуватися метод
ковзної середньої. Період ковзни відповідатиме періоду циклічних коливань.