Тема1. Сталий розвиток, як економічна категорія

 

План

1. Теоретико-методологічний аналіз сутності сталого розвитку.

2. Трансформація парадигми сталого розвитку в умовах екологізації економіки.

3. Цільові орієнтири стратегії сталого розвитку

4. Збалансування віддачі екосистеми і цивілізації як необхідна умова забезпечення сталого розвитку

 

1. Теоретико-методологічний аналіз сутності сталого розвитку

 

Наукове трактування поняття «сталий розвиток» є досить широким і неоднозначним. Разом з тим єдиного трактування сталого розвитку немає. Серед вітчизняних вчених значний поступ у напрямку висвітлення стану рівноважної регіональної соціо-еколого-економічної системи зробили Б.Г. Данилишин та Л.Б. Шостак. Зокрема, під рівноважним сталим розвитком вони розуміють систему суспільного виробництва, за якої досягається оптимальне співвідношення між економічним розвитком, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення.

Б.В. Буркинський, В.Н. Степанов та С.К. Харічков запропонували дивитись на сталий розвиток через призму динамічної рівноваги. Зокрема, сталий розвиток еколого-економічної системи, на їх думку, є здатністю цієї системи витримувати зміни, створені зовнішніми і внутрішніми впливами в економічних та екологічних підсистемах, а також здатність збереження визначеної динамічної рівноваги.

Крім розуміння сталого розвитку з позицій динамічної рівноваги, в Україні існують інші визначення. Наприклад, Є.М. Борщук, проводячи аналіз використання терміну у західноєвропейських країнах, робить висновок, що під сталим розвитком слід розуміти біогармонійний або стійкий розвиток суспільства, прийнятний для збереження екологічної ніші людини.

З.В. Герасимчук розуміє сталий розвиток як процес забезпечення функціонування територіальної системи з заданими параметрами в певних умовах протягом необхідного проміжку часу, що веде до гармонізації факторів виробництва та поліпшення якості життя сучасних і наступних поколінь за обставин збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища.

А.Д. Урсул та Т.А. Урсул під сталим розвитком розуміють “не лише системну єдність економічних, соціальних та екологічних видів та аспектів діяльності, але й іманентних взаємозв’язків розвитку та безпеки, скоріше забезпечення безпеки через розвиток і розвиток через забезпечення безпеки”. У такому розуміння реалізація механізмів забезпечення сталого розвитку має належати не лише органам державної влади у сфері національної безпеки, але й і всім сферам соціальної діяльності, які покликані охороняти безпеку через розвиток власної діяльності у певному предметному напрямку. Відповідно до даного підходу А.Д Урсул та Т.А. Урсул наполягають на необхідності «формування глобальної безпеки, яка загалом має здійснюватись через перехід до сталого розвитку, а не через примноження та посилення ”захистних” структур та форм діяльності».

Теоретико-методологічну цінність в межах даного розгляду також становить концепція філософського обґрунтування сталого розвитку та сталості розроблена В.А. Рабошою. На його думку «основою сталого розвитку будь-якої системи є самоорганізація, її важлива властивість синергія... синергія факторів розвитку, безперервна взаємодія елементів, які визначають динаміку системи, її транзитну детермінацію, так і зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі».

Загалом, переважна більшість вчених у сталому розвитку вбачають складну систему, важливими характеристиками якої є: неадитивність; еквіфінальність; цілеспрямованість; емерджентність прагнення до створення та підтримання гомеостазу. Це безпосередньо, характеризує сталий розвиток як відкриту динамічну систему здатну до забезпечення сталості процесів. Сталість як критеріальний атрибут забезпечення сталого розвитку “виражається через здатність системи до самозбереження, обумовлює життєздатність та адаптацію системи до мінливих умов зовнішнього середовища”.

Сталий розвиток – це більш ємне за своєю сутністю і змістом поняття. Професор Гудзинський Л.Д. вважає, що сталий розвиток повинен охоплювати природні, соціальні, економічні, духовні, інтелектуальні, суб’єктивно-об’єктивні складові. Сталий розвиток спирається на принцип рівноправних можливостей справедливого задоволення естетичних, духовних та економічних потреб людини, що реалізується шляхом гуманітаризації, екологізації, біологізації і соціалізації аграрного виробництва, збереження і передачі коду поколінь, гармонізації співіснування людини і природи.

Основним суб’єктом забезпечення стійкого розвитку соціально-економічних систем повинна виступати людина з прогресивними цінностями і новою філософією мислення, спрямованими на забезпечення гармонізації інтересів сучасних та майбутніх поколінь через механізми збалансованості екологічних, соціальних, економічних, матеріально-духовних, інтелектуальних складових системи розвитку.

Враховуючи вищесказане, «стійкий розвиток», слід розглядати як розвиток, що задовольняє матеріально-духовні потреби сьогодення і створює умови для стійкого економічного розвитку в перспективі з врахуванням майбутніх ціннісних орієнтацій через механізми гармонізації людини з природою та у суспільстві.

При цьому, потрібно робити на пріоритетність цінностей, організаційної культури, культури організації, організаційного клімату, самосвідомості, синергетичного світобачення в розвитку сільськогосподарських підприємств.

 

2. Трансформація парадигми сталого розвитку в умовах екологізації економіки

 

В кінці ХХ – початку ХХІ століття процеси глобалізації, інформатизації та гіперконкуренції спричинили формування нових концептуальних доктрин, однією з яких є теорія сталого розвитку. Проте підходи до розуміння сутності сталого розвитку, які поширені серед теоретиків, практиків, громадських діячів, не мають концептуальної єдності і є предметом наукових дискусій. Доктрина сталого розвитку є збалансованою соціальною теорією, яка передбачає трансформацію відносин людини і навколишнього середовища з метою економічного зростання та формування глобального вектора покращення екологічної системи.

Наукова база для розв’язання проблем сталого розвитку має значні історичні нагромадження та тенденцію вдосконалення відповідно до потреб та вимог кожного етапу суспільного розвитку. Появі терміна «сталий розвиток» передували наукові праці засновника національної школи фізичної економії С. Подолинського (1880 р.), який першим з’єднав «фізичне з економічним», класичне вчення В. Вернадського про біосферу та ноосферу, новаторські ідеї щодо цивілізаційного прогресу людства М. Руденка.

Теоретичні та емпіричні дослідження свідчать, що категорія «сталий розвиток» має різноманітні трактування. На початках підходи до визначення суті сталого розвитку ґрунтувалися на принципі «конкуруючих цілей». За таких умов досягнення сталості стосувалось одного з векторів: задоволення потреб людини, збереження екологічної системи і природних ресурсів, економічного зростання.

У більшості випадків сталий розвиток розглядається з позиції екологічно збалансованого вирішення соціально-економічних завдань, при якому зростання добробуту людей не викликає погіршення якості навколишнього середовища і деградації природних ресурсів. У цьому трактуванні основним у понятті «сталий розвиток» є врахування екологічної складової, тобто забезпечення екологічної ефективності. Однак сталий розвиток передбачає реалізацію і другої умови – екологічної справедливості, а саме наявності справедливих відносин як між поколіннями, так і в межах одного покоління, та функціонування стійкої еколого-економічної системи.

Стійка еколого-економічна система повинна прагнути до збереження природного капіталу (наявність біорізноманіття, охорона озонового шару тощо), відновлення природних ресурсів, які можуть відновлюватися (наприклад, біологічні види), або заміщати їх штучними замінниками, прагнути досягнути справедливих відносин (зниження розриву між бідними і заможними, наявність рівності за статтю, національністю тощо).

Узагальнення існуючого понятійного апарату розвитку та сталості обумовило необхідність удосконалення інтерпретації даного поняття. Отже, сталий розвиток – це плюралістичний, комплементарний процес, що перебуває у взаємозв’язку з економічними, соціальними та екологічними системами, зумовлює їх динаміку і спрямованість з метою примноження і якісного зростання інтегрального соціально-еколого-економічного ефекту, збереження та збагачення навколишнього природного середовища.

Об’єктивною необхідністю в умовах циркулярної економіки є стрімке зростання значення сталого розвитку для соціально-економічного прогресу та збереження природного навколишнього середовища.

Варто додати, що в економічній сфері стратегічною метою сталого розвитку є створення соціально та екологічно ефективної і безпечної економіки, яка забезпечує гідний рівень життя населення, конкурентоспроможність продукції, гнучкість і швидку адаптацію до змін ринкової кон’юнктури.

В екологічній сфері домінуючою ціллю є збереження і відновлення природних екосистем, стабілізація і покращення якості довкілля, зниження викидів шкідливих речовин у водні об’єкти та атмосферу, скорочення маси твердих і рідких відходів, організація їх переробки й утилізації.

У соціальній сфері головним пріоритетом є досягнення науково обґрунтованих параметрів якості життя населення, збільшення середньої тривалості життя населення, покращення умов проживання і функціонування людини, розвиток соціальної активності, планування сім’ї та раціоналізація масштабів і структури особистого споживання, забезпечення рівних можливостей в отриманні освіти та медичної допомоги, соціальний захист людей похилого віку та інших соціально вразливих груп населення.

При цьому передбачається формування етики сталого розвитку шляхом вироблення свідомого ставлення до біосфери як фундаменту життя, дотримання законів її розвитку, а також обмежень і заборон; розвиток етики ефективного господарювання, раціонального споживання і здорового способу життя.

Необхідно підкреслити, що пріоритет сталого розвитку передбачає трансформацію акцентів з економічних на еколого-соціальні, з матеріальних на духовно-інформаційні цінності, а також гармонізацію взаємодії суспільства із навколишнім середовищем.

Отже, можна зробити висновок, що економічне зростання і розвиток створюють умови, необхідні для збереження екологічної рівноваги і досягнення соціальних цілей, утворюють необхідну матеріальну основу для сталого розвитку. При цьому розвиток високоефективних технологій нового покоління загострює проблеми збереження екологічної рівноваги у природі, раціонального використання ресурсів і мінімізацію негативного впливу на навколишнє середовище. Це, в свою чергу, свідчить про необхідність імплементації систем, механізмів та інструментів екологічного управління у практичну діяльність вітчизняних суб’єктів господарювання.

 

3. Цільові орієнтири стратегії сталого розвитку

 

«Декларація тисячоліття» ООН, прийнята у 2000 році 189-ма країнами на Саміті тисячоліття ООН, визначила Цілі Розвитку тисячоліття (ЦРт), тобто всеосяжні рамки цінностей, принципів і ключових чинників розвитку до 2015 року. Після розроблення універсальних рамок ЦРт у багатьох країнах світу було здійснено адаптацію ЦРт та встановлено цільові показники розвитку з урахуванням специфіки національної ситуації. Україна приєдналася до «Декларації тисячоліття» ООН і взяла на себе зобов’язання досягти ЦРт до 2015 року.

У вересні 2015 року в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку та прийняття Порядку денного розвитку після 2015 року, на якому було затверджено нові орієнтири розвитку. Підсумковим документом Саміту «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 Цілей Сталого Розвитку та 169 завдань.

Нова стратегія розвитку цивілізації виходить уже не із пріоритетів сьогодення   порівняно з майбутнім, а робить поки що не дуже вдалу спробу поставити їх на один рівень. Мова йде про формування в майбутньому соціоприродної системи, яка може вирішити сукупність протиріч, що проявляються в наш час. Серед них протиріччя між: природою і суспільством, екологією і економікою, розвинутими країнами, глобальними потребами і національними інтересами, теперішніми і майбутніми поколіннями, багатими і бідними і т.д. Cаме на шляху ноосферного способу вирішення цих протиріч і повинна формуватися нова форма розвитку, яку іменують сталим розвитком і яка характеризується не лише згаданими вище двома основними ознаками, які увійшли у визначення поняття, але й сукупністю принципів і потреб, виконання яких стало б засобом вирішення глобальних проблем цивілізації. На думку З. В. Герасимчук, для окремих груп країн мають бути сформульовані власні орієнтири стратегії сталого розвитку, що будуть враховувати наявний ресурсний потенціал та стан інфраструктурного забезпечення розвитку продуктивних сил (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Цільові орієнтири стратегії сталого розвитку окремих груп країн світу

 

Розкриваючи зміст переходу до сталого розвитку, хотілось би зазначити, що неправильно зводити ці питання тільки до проблеми екології, хоча зрозуміло, що без них сталий розвиток у принципі не реалізується. Отже, необхідна тотальна екологізація всіх інших видів господарської та іншої діяльності. В цьому синтезі проблеми екології і «неекології» полягає одна із фундаментальних ідей поняття “сталий розвиток”.

Перехід до сталого розвитку потребує кардинальних перетворень, в центрі яких екологізація всіх основних видів діяльності людства, самої людини, зміни її пам’яті і розвитку нового – «сталого розвитку» як сфери розуму. Зрозуміло, що такі зміни виникнуть не стихійно, а цілеспрямовано і що головним механізмом управління переходом до сталого розвитку може стати гуманний розум об’єднаного людства, яке використовуватиме  всі   можливі соціально-економічні, політичні і технічні засоби.

 

4. Збалансування віддачі екосистеми і цивілізації як необхідна умова забезпечення сталого розвитку

 

Протягом останніх років негативні прояви антропогенної діяльності людської цивілізації спостерігаються не тільки на локальному чи регіональному рівнях, а перейшли на глобальний рівень. Існує реальна загроза досягнення критичної точки, яка ознаменує запуск механізму незворотних змін по знищенню усього живого. Виходом із складної ситуації може стати або відмова цивілізації від користування природними ресурсами та екоситемними послугами або докорінна трансформація економічної системи відповідно до принципів сталого розвитку. Оскільки у теперішніх умовах життя людини на Землі неможливе без постійного взаємозв’язку між екосистемою та цивілізацією, то єдиним виходом залишається побудова нової «зеленої» економіки, яка дозволить збалансувати потреби цивілізації та можливості екосистеми.

Екосистема витупає як постачальник необхідних для функціонування цивілізації природних ресурсів та екосистем них послуг, а цивілізація – переважно як їх споживач та перетворювач у інші види товарів і послуг, необхідні для життя людини. Але у процесі споживання та перетворення природних ресурсів і екосистемних послуг цивілізація може здійснювати позитивний чи негативний вплив на екосистему.

Позитивний вплив може проявлятися у відновленні кількісних та якісних характеристик природних ресурсів і екосистемних послуг, проведенні їх очищення, регенерації або захисту. Наприклад, забезпечення розширеного відновлення лісових ресурсів, очищення повітря і води, вторинне використання ресурсів, переробка і утилізація відходів чи вторинних ресурсів, рекультивація земель та ін.

Негативний вплив на екосистему з боку цивілізації може проявлятися через проведення антропогенного забруднення, винищення або виснаження її природних благ. Наприклад, викиди забруднюючих речовин та парникових газів в атмосферу, надмірна інтенсивність лісокористування, загибель лісів від пожеж та нелегальних рубок, скидання забруднених стоків, неконтрольоване розміщення відходів, деградація ґрунтів, забруднення світового океану, розміщення токсичних відходів та ін.

Слід врахувати також те, що через надмірне антропогенне навантаження цивілізації на екосистему можуть виникнути природні катаклізми та незворотні кліматичні зміни, які, на думку В. Степанова можна розглядати у якості „антиресурсу”. Завдання цивілізації полягає  утому, щоб мінімізувати негативні прояви „антиресурсу” та по можливості перетворити його властивості на властивості ресурсу. Наприклад, зменшення антропогенного навантаження на екосистеми може сприяти локалізації негативного впливу цунамі на прибережні території, тоді як розміщення спеціальних гідротурбін дозволить використовувати їх силу для генерування додаткової електроенергії, що не передбачатиме здійснення додаткового техногенного навантаження на екосистему, але дозволить отримати важливий ресурс для цивілізації.

Особливо важливо, щоб у майбутньому екосистема принаймні не погіршувала  кількісних та якісних характеристик природного середовища, тобто не зменшувала обсягів надання для цивілізації природних ресурсів та екосистемних послуг. Але зі своєї сторони, цивілізація також повинна забезпечити розширене відновлення, очищення, регенерацію кількісних і якісних характеристик екосистеми, мінімізувавши або взагалі усунувши прояви її забруднення, винищення або виснаження природних благ. Дотримання цих умов дозволить виконати базові положення концепції сталого розвитку, яка передбачає забезпечення такої взаємодії екосистеми і цивілізації, що дозволить задовольняти потреби теперішнього покоління без завдання шкоди майбутнім поколінням людей, зберігши при цьому кількісні та якісні характеристики природного середовища.

Враховуючи усю складність та багатогранність взаємозв’язків між екосистемою та цивілізацією доцільно, з одного боку, провести оцінку віддачі екосистеми з позицій цивілізації, а з іншого – віддачу цивілізації з позицій екосистем. Порівняння цих показників дозволить зробити висновки наскільки ефективним з позицій дотримання інтересів екосистеми і цивілізації є процес їх взаємодії, а також оцінити наскільки дотримуються базові принципи концепції сталого розвитку.

Враховуючи викладені положення можна побудувати узагальнену модель взаємодії екосистеми і цивілізації (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Узагальнена модель взаємодії екосистеми і цивілізації

 

Екосистема, яка відзначається певними кількісними і якісними характеристиками природного середовища, надає цивілізації природні ресурси та екосистемні послуги, а також може принести природні катаклізми та згубні кліматичні зміни у випадку внесення штучного дисбалансу у процес її взаємодії з цивілізацією. У результаті цивілізація має ряд вигід і втрат від отримання, споживання і переробки природних ресурсів і екосистем них послуг. Наслідками цього можуть стати зворотній позитивний чи негативний вплив цивілізації на екосистему.

При цьому збільшення позитивного впливу на екосистему сприятиме збільшенню обсягів природних ресурсів та екосистемних послуг, які у перспективі зможе надавити екосистема цивілізації. І навпаки, наростання негативного впливу на екосистему призводитиме тільки до збільшення природних катаклізмів і незворотних негативних кліматичних змін, що автоматично зменшить обсяги отримання, споживання і переробки природних ресурсів і екосистемних послуг.

Ступінь залучення природних ресурсів та екосистемних послуг з позицій цивілізації можна оцінити за допомогою показника екосистемної віддачі (EK), який у середньому характеризуватиме скільки вигід отримує цивілізація від залучення одиниці природних ресурсів та екосистемних послуг і розраховуватиметься за формулою:

 

                                           ,                                                  (1.1)

де F – обсяг вигід, які отримала цивілізація від залучених природних ресурсів та екосистемних послуг;

L – обсяг втрат від впливу антиресурсу (природні катаклізми та згубні кліматичні зміни);

R – обсяг залучених природних ресурсів та екосистемних послуг;

K – розмір впливу антиресурсу (природні катаклізми та згубні кліматичні зміни).

 

Ступінь впливу цивілізації на стан екосистем можна оцінити за допомогою показника цивілізаційної віддачі (CK), який у середньому характеризуватиме розмір позитивного впливу на екосистему у розрахунку на одиницю негативного впливу і розраховуватиметься за формулою:

 

                                               ,                                                     (1.2)

де P – обсяг позитивного впливу цивілізації на екосистему (відновлення, очищення, регенерація);

N – обсяг негативного впливу на екосистему (забруднення, винищення, виснаження).

 

З позицій дотримання принципів сталого розвитку важливо підтримувати таку взаємодію між екосистемою та цивілізацією, за якої показник екосистемної віддачі не повинен перевищувати показника цивілізаційної віддачі:

 

                                                  ,                                             (1.3)

 

Дотримання цієї умови передбачає, щоб цивілізація забезпечувала помірне залучення природних ресурсів та екосистемних послуг, збільшуючи вигоди від використання кожної одиниці ресурсу та локалізуючи вплив антиресурсу. З іншого боку, для зростання цивілізаційної віддачі потрібно забезпечити переважання позитивних впливів на екосистему з боку цивілізації (відновлення, очищення, регенерація) при зниженні негативних впливів (виснаження, винищення, забруднення). Тобто дотримання принципів сталого розвитку можливе за умови, якщо цивілізаційна віддача буде перевищувати екосистемну віддачу, а критичним рівнем вважатиметься рівність цих показників.

Недотримання цієї умови свідчитиме про необхідність зміни пріоритетів, перш за все, з боку цивілізації, яка виступає активним споживачем природних ресурсів та екосистемних послуг. Перспективні заходи можна чітко визначити виходячи з формалізації показників екосистемної та цивілізаційної віддачі. Вони пов’язуються з необхідністю стимулювання збільшення вигід для цивілізації у розрахунку на одиницю залучених нею природних ресурсів та мінімізації її втрат у розрахунку на одиницю дії антиресурсу. Крім того, потрібно мінімізувати розмір негативного впливу цивілізації на екосистему при стимулюванні зростання позитивного впливу.

Реалізувати усі викладені умови стане можливим у випадку трансформації традиційної ресурсозатратної та націленої на збагачення і накопичення капіталу економіки у нову «зелену» економіку, яка, на думку представників ЮНЕП, спрямована на підвищення добробуту людей та забезпечує соціальну справедливість, знижуючи при цьому ризики для навколишнього середовища. Перехід до «зеленої» економіки дозволить підвищити як екосистемну, так і цивілізаційну віддачу, забезпечивши прискорене зростання останньої, тобто перейти на шлях реальної реалізації базових принципів концепції сталого розвитку. Адже «зелена» економіка спрямована на накопичення не фінансового, а природного капіталу за рахунок проведення «зелених» інвестицій.

Розрахунки показників екосистемної та цивілізаційної віддачі можуть лягти в основу створення системи індикаторів сталого розвитку, які б доповнили ВВП, конкретне завдання щодо розробки якої було поставлене учасниками недавньої конференції по сталому розвитку «Ріо+20», яка відбулася у Ріо-де-Жанейро через 20 років після першої конференції у 1992 році, що визначила базові принципи, пріоритети та напрями переходу до сталого розвитку.

Але, на жаль, за підсумками цієї конференції представники більшості країн світу не прийняли чіткого плану дій щодо переходу до „зеленої” економіки, а кінцевий документ «Майбутнє, якого ми хочемо» має переважно декларативний характер, оскільки у ньому, по-суті, знову перераховано основні екологічні, економічні та соціальні проблеми сучасності та констатується готовність країн щодо їх вирішення, але практично не обґрунтовуються механізми та інструменти їх вирішення на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Не випадково представники природоохоронних організацій відмовилися підписувати цей документ через те, що на їх думку, він через розмитість більшості положень, він відстоює переважно інтереси транснаціональних корпорацій.

Отже, збалансування показників екосистемної та цивілізаційної віддачі, а також забезпечення прискореного зростання останнього показника, можна розглядати як необхідну умову дотримання принципів сталого розвитку. На основі порівняння цих показників можна зробити висновок про ступінь поточного впливу людської цивілізації на екосистему та планувати діяльність на перспективу.

Важливою проблемою, яка виникне на наступному етапі та потребуватиме подальших поглиблених наукових досліджень, є вибір методичних підходів та системи показників оцінки вигід та втрат, розміру позитивного чи негативного впливу цивілізації на екосистему, а також проведення оцінки обсягів залучених ресурсів та екосистемних послуг чи проявів антиресурсів. Значні труднощі можуть виникнути як через відсутність більшості статистичних даних щодо взаємодії цивілізації та екосистеми, так і через надзвичайну складність та взаємопов’язаність цих процесів. Тому сьогодні більшість дослідників використовують непрямі надто укрупнені методи оцінки.

Перспективи суттєвого розширення інформаційної і методичної бази пов’язуються із широким застосуванням геоінформаційних систем, удосконаленням систем екомоніторингу та зондування довкілля, широкого впровадження у практику методів просторового динамічного моделювання на основі використання даних космічного моніторингу. Тому надалі на міжнародному, регіональному та національному рівнях потрібно посилювати співпрацю між космічними агентствами, науковими та природоохоронними установами і організаціями.

 

Контрольні запитання

 

1. Що таке сталий розвиток?

2. На що націлена стратегія сталого розвитку?

3. Які основні чинники стимулювали появу ідей сталого розвитку?

4. У чому проявляється складність та багатогранність взаємозв’язків між екосистемою та цивілізацією?

5. Що включає в себе поняття сталого розвитку?