Тема 6. Економічні моделі сталого розвитку

 

План

1. Основи сучасної парадигми сталого розвитку

2. Трансформація економічних концепцій розвитку цивілізації

3. Рушійні сили та перешкоди на шляху до сталого екологічно збалансованого розвитку

4. Зелена економіка як сучасна модель переходу до сталого розвитку в умовах глобалізації

5. Порівняльний аналіз глобальних і регіональних моделей розвитку

 

1. Основи сучасної парадигми сталого розвитку

 

Наше суспільство на жаль ще не готове до життя на принципах сталого розвитку. Адже, навіть у розвинених країнах не дотримуються базових положень концепції сталого розвитку, а США взагалі відмовилися від підписання кіотського протоколу. У теперішньому суспільстві превалює економічна вигода, тоді як питання екологічної безпеки вважаються другорядними. Постійні війни, міжнаціональні конфлікти та політичні суперечки не залишають місця для зосередження на вирішенні проблем переходу до сталого розвитку. Тоді як сьогодні найважливішим є саме проведення всестороннього наукового обґрунтування механізмів переходу від теперішнього згубного для довкілля розвитку до сталого екологічно збалансованого розвитку.

У даний час людство перебуває в глибокій екологічній та суспільній кризі. До кінця другого тисячоліття стало зрозуміло, що той шлях розвитку, яким вже кілька століть йде західна цивілізація, а за нею і весь інший світ, рано чи пізно приведе до безвиході. Будь-якій освіченій людині відомо, що запаси ресурсів на планеті обмежені і стрімко скорочуються, що біосфера не справляється з переробкою забруднень, що руйнування природних екосистем стає причиною негативних змін природного середовища в масштабах всієї планети. Розвиток природи і суспільства став нестійким, на порядку денному гостро стоїть питання про виживання людства та збереження навколишнього середовища, оскільки високо ймовірною є нова хвиля світової кризи, яка буде мати системний характер, не обмежуючись лише фінансово-економічними потрясіннями для людства.

Творці концепції сталого розвитку, висунутої на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, бачили причини кризи в наступних диспропорціях і протиріччях:

- підвищення рівня життя призводить до знищення природи;

- задоволення теперішніх потреб людства здійснюється з нанесенням шкоди для майбутніх поколінь;

- двадцять відсотків населення розвинених країн споживають вісімдесят відсотків енергетичних ресурсів планети;

- велика диспропорція в розмірі доходів різних верств населення як в економічно розвинених, так і в країнах, що розвиваються.

Майбутню кризу світове експертне співтовариство бачить як кризу існуючої моделі капіталізму, як цивілізаційну та геополітичну кризу, що виникне з невирішених економічних і фінансових проблем. Відповідно, з великою часткою ймовірності можна стверджувати, що сьогодні відбувається глобальний процес пошуку чинників, які визначатимуть лідерство в світі. Адже, фінансова форма кризи – це всього лише поверхня явища. Змінюється парадигма відносин між країнами, тому їм необхідно шукати такий шлях економічного, соціального та політичного розвитку і позиціонування, який міг би захистити їх від негативного впливу світового ринку.

Звідси закономірно виникають питання: яка парадигма в сприйнятті сформованих світогосподарських і геополітичних зв’язків виникне в результаті осмислення наслідків кризи? Як це вплине на розклад сил в посткризовому світі? І нарешті, як буде (і чи буде) протікати процес подальшої глобалізації?

Теоретики технологічного розвитку констатують, що в даний час досягнута межа сталого економічного розвитку, що базується на п’ятому, сучасному, технологічному укладі. Логіка необхідності переходу до шостого технологічного укладу пов’язана з подальшим технологічним проникненням вглиб матерії і зростанням масштабів обробки інформації. Якщо поточний, п’ятий технологічний уклад ґрунтується на застосуванні мікроелектроніки в управлінні фізичними процесами на мікронному рівні, то шостий буде базуватися на використанні нанотехнологій, що оперують на рівні однієї мільярдної метра. Нанотехнології дозволять керувати молекулярною структурою речовини і надавати їй наперед заданих властивостей, а також видозмінювати живі організми, проникаючи в них на клітинному рівні. При цьому багато експертів очікують прискорення прогресу у сфері захисту навколишнього середовища саме від технологій шостого укладу.

Взаємозв’язки у природі наскільки складні, що вони, виходячи із сучасних досягнень науки і техніки, не піддаються моделюванню і прогнозуванню. На даний час людство просунулося лише у напрямку покращення моніторингу природних явищ та передбачення їх можливого негативного впливу. Зважаючи на це людство повинно утриматися від кардинальних кроків щодо освоєння природи, адже негативні наслідки незворотних природних змін стають все відчутнішими та непрогнозованішими. Можна лише припускати, який проміжок часу залишився у людства для зміни траєкторії розвитку та виходу на шлях сталого екологічно збалансованого розвитку. Адже допоки людство не досягнуло критичної межі, воно має шанс переходу до сталого розвитку. В іншому випадку актуальними будуть питання не розвитку, а боротьби за виживання суспільства і регенерацію природного середовища.

Фаталісти переконують, що механізм самознищення цивілізації запущено і зупинити його практично неможливо, адже суспільство навряд чи зможе відмовитися від споживацького інстинкту, який утвердився протягом останніх століть. Тому зміни, які повинні відбутися на перехідному етапі провинні мати революційний характер та кардинально змінити не лише буття людей, а й їх свідомість, передбачати створення нових форм організації суспільства.

 

2. Трансформація економічних концепцій розвитку цивілізації

 

Процес трансформації еколого-економічних відносин на глобальному рівні доцільно вивчити в контексті сучасних концепцій розвитку цивілізації.

Базовою екологоорієнтованою концепцією у наш час є безумовно концепція сталого розвитку, яку стосовно сфери природокористування доцільно уточнити як концепцію сталого екологічно збалансованого розвитку. Зміст цієї концепції полягає у забезпеченні таких еколого-економічних відносин, які б дозволили задовольняти потреби в природних ресурсах і якісних характеристиках навколишнього природного середовища не тільки для теперішніх поколінь, але й не ставили б під загрозу здатність майбутніх поколінь споживати це природне різноманіття в принаймні не менших обсягах. Проміжним етапом на шляху до сталого екологічно збалансованого розвитку, перехід до якого сьогодні пропагується на міжнародному рівні, є побудова «зеленої» світової економіки на базі застосування нетрадиційних джерел енергії, розробки і використання екобезпечних та енергоефективних технологій в усіх сферах життєдіяльності. Для цього потрібно провести трансформацію не тільки еколого-економічних відносин між природою та людською цивілізацією, а й здійснити технологічну, суспільну, світоглядну трансформації у відповідних сферах.

Сьогодні все більшою популярністю користуються моделі, що мають властивості системного підходу, тобто дають можливість синтезувати розрізнені факти і висновки в єдине ціле і дозволяють побачити загальну картину. Саме такою моделлю стала cпіральна динаміка, в основі якої лежить теорія Клера Грейвза, пізніше розширена і доповнена його послідовниками – Доном Беком і Крістофером Кованом. Це модель розвитку людських систем – особистостей, спільнот, організацій, держав і людства в цілому, яка не тільки описує всі етапи існування цих систем, але і дає відповіді на питання, як і чому відбувається їх формування, трансформація та зміна.

Відповідно до теорії Грейвза, розвиток світоглядних систем йде по подвійній спіралі. Перша спіраль являє собою градацію умов життя, в рамках яких існує система. Друга спіраль характеризує градацію психологічних і когнітивних процесів, фільтри уваги, через які люди сприймають світ. При взаємодії першої та другої спіралі виникають відносно стійкі пари умов життя і способів мислення, які Грейвз позначав парою букв та кольорами: бежевий (виживання), фіолетовий (духи), червоний (право сили), синій (правила), оранжевий (досягнення), зелений (гармонія відносин), жовтий (гнучкість потоку), бірюзовий (глобальна свідомість).

Розгляд поняття трансформації за діалектичним підходом передбачає, що цей процес відбувається з метою досягнення вищого рівня (ступеня) розвитку, що в даному випадку стосується існуючої системи еколого-економічних відносин. Серед законів діалектики саме закон заперечення заперечення можна розглядати як загальний закон розвитку. А необхідність трансформації еколого-економічних відносин виникає саме на певному етапі їх розвитку. В законі заперечення заперечення чітко проявляються три найважливіші ознаки: спадкоємність, поступальність і циклічність.

На думку Г. Гегеля, який створив систематичну теорію діалектики, оскільки «поворотне наближення до початку» при запереченні відбувається завжди на якісно новій основі або на більш високому рівні розвитку, то зрозуміло, що кожен його окремий цикл являє собою виток, розімкнутий на наступний оборот кола, а розвиток в цілому набуває форму спіралі, діалектично сполучає в собі кругове, власне циклічний і лінеарно-висхідний розвиток. При спіральній формі розвитку точка входу і точка повернення не збігаються, повторюваність є не абсолютною, а відносною.

В цьому контексті кожна ступінь, кожна парадигма мислення дає цінності та навички, без яких подальший рух неможливо. Тому важливо перевизначити популярний термін «сталий розвиток» (sustainable development). У світлі спіральної динаміки це не кидок всього суспільства на найвищий рівень і тим більше не закріплення навічно сьогоднішнього «статус кво», а створення умов для гармонійного руху кожного на наступний рівень. Для різних людей наступний буде різним, але шлях буде відкритий кожному.

Зелена (екологічна) парадигма мислення (в контексі теорії Грейвза) у сфері технологій – це постіндустріальна фаза, вхід якої ми спостерігаємо. Перший технологічний пакет даної фази – інформаційні технології – вже активно освоюється, хоча далекий від вичерпання. За ним йдуть технологічні пакети, які вже демонструють явні успіхи, – біотехнології, нанотехнології, а також екотехнології (таким чином, вираз «зелені технології» несе певну двозначність). Паралельно починається постіндустриализация енергетики (поновлювані джерела, розподілені енергогенеруючі мережі), на черзі постіндустріализація транспорту, сільського господарства та інших галузей.

Разом з тим, будь-які еколого-економічні відносини у теперішній час передбачають застосування різного типу технологій, які, у свою чергу, також розвиваються на шляху науково-технічного прогресу. Сьогодні у сфері дослідження етапів розвитку технологій найбільш відомою є теорія технологічних укладів С.Ю. Глазьева, у рамках якої виділено шість технологічних укладів, які характеризують відповідні історичні епохи. Перший технологічний уклад – початок першої промислової революції; другий – епоха пару; третій – епоха сталі (друга промислова революція); четвертий – епоха нафти; п’ятий – епоха комп’ютерів і телекомунікацій. У даний час, як випливає зі сформованого ритму довгострокового техніко-економічного розвитку, п’ятий технологічний уклад близький до меж свого завершення – сплеск і падіння цін на енергоносії, світова фінансова криза – вірні ознаки завершальної фази життєвого циклу домінуючого технологічного укладу і початку структурної перебудови економіки на основі наступного укладу. Сьогодні формується відтворювальна система нового, шостого технологічного укладу, становлення і зростання якого буде визначати глобальний економічний розвиток у найближчі два-три десятиліття. Зміст шостого технологічного укладу полягає у розвитку нанотехнологій і клітинних технологій. Розвиток сьомого технологічного укладу стане логічним продовженням попереднього та може базуватися на переході до когнітивних (інтелектуальних) технологій, у тому числі створення штучного біоінтелекту.

Щодо сфери еколого-економічних відносин, то сьомий технологічний уклад має призвести до створення технологій «холодного термоядерного синтезу», що докорінно змінить енергетичний потенціал земної цивілізації. Розвиток кожного укладу сприяє сходженню цивілізації на новий, вищий рівень, що створює наступність в історичному процесі й значно збільшує економічні можливості суспільства. Істотно ускладнюючи економічні взаємозв’язки та посилюючи їхній нелінійний характер, технологічні уклади формують відповідну виробничу структуру, яка справляє визначальний вплив на процес матеріального виробництва і послуг.

Сучасна концепція трансформації еколого-економічних відносин має базуватися на синтезі діалектики Гегеля, спіральної динаміки Грейвза та теорії технологічних укладів Глазьєва й мати спіралеподібний тип переходу від одного рівня трансформації до іншого, тобто мати назву «концепція спіральної трансформації еколого-економічних відносин» (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Концепція спіральної трансформації еколого-економічних відносин

 

В основі нашої концепції, її стрижневим моментом є обсяги залучення природних ресурсів у процесі розвитку, які поступово збільшувалися у процесі переходу від одного технологічного укладу до іншого та внаслідок освоєння наступного рівня еколого-економічних відносин. Відповідно, на стадії І-ІV технологічних укладів переважав екстенсивний розвиток, який передбачав нарощення обсягів залучення природних ресурсів відповідно до потреб розвитку суспільства. З переходом до V технологічного укладу в основу еколого-економічних відносин покладено інтенсивний тип розвитку, який передбачає раціональне використання наявних природних ресурсів за допомогою сучасних інформаційних технологій, але все ж спрямований на залучення додаткових ресурсів для задоволення зростаючих потреб суспільства.

Перехід до VІ технологічного укладу розглядається як основа для забезпечення сталого екологічно збалансованого розвитку на основі розробки і застосування нових технологій, які не вимагатимуть залучення додаткових ресурсів та будуть екобезпечними і енергоефективними. Перспективи VІІ технологічного укладу пов’язуються з впровадженням у систему еколого-економічних відносин когнітивних (інтелектуальних) технологій і технологій «холодного термоядерного синтезу», що дозволить віднайти нові джерела енергії, які навпаки – призведуть до зменшення обсягів залучення природних ресурсів у господарський оборот.

Паралельно до цих етапів залучення природних ресурсів та розвитку технологій відбуватиметься перехід до нових рівнів еколого-економічних відносин, які, відповідно до концепції спіральної динаміки Грейвза, пропонується позначати певними кольорами. Зокрема, перехід на найнижчий, бежевий рівень еколого-економічних відносин передбачав проведення трансформації для забезпечення виживання людини у природному середовищі.

Трансформація для переходу на наступний, фіолетовий рівень еколого-економічних відносин, передбачала отримання захисту в природному середовищі. Для бежевого та фіолетового рівнів еколого-економчних відносин характерним було використання допромислових технологій. Тоді як з наступного червоного рівня еколого-економічних відносин розпочалося використання промислових технологій, що сприяло проведенню трансформації з метою нарощення сили, забезпечення влади людини над природою. Перехід до синього рівня еколого-економічних відносин передбачав проведення трансформації для підтримання стабільності й встановлення загальних правил природокористування. Досягнення оранжевого рівня передбачає проведення трансформації для забезпечення самостійності, розвитку конкуренції в сфері природокористування.

Наступний, зелений рівень, до якого сьогодні наближається наше суспільство, передбачає проведення необхідних трансформацій для забезпечення гармонії відносин з природою, розвитку «зелених» технологій, що сьогодні асоціюється з побудовою «зеленої» економіки. Перехід до жовтого рівня еколого-економічних відносин передбачатиме проведення трансформації для формування системи гнучкого реагування на зовнішні екологічні загрози та відбуватиметься в умовах інтенсивного раціонального розвитку. Останній серед виділених, але можливо апріорі не завершальний, бірюзовий рівень еколого-економічних відносин пов’язується з трансформацією для формування глобальної екологічної свідомості в контексті застосування нанотехнологій шостого технологічного укладу та відбуватиметься в умовах сталого екологічно збалансованого розвитку. Надалі, після бірюзового витка спіралі, можна прогнозувати подальший гармонійний інтелектуальний розвиток людської цивілізації в контексті застосування когнітивних технологій сьомого технологічного укладу.

Отже, процес трансформації еколого-економічних відносин потрібно розглядати з позицій філософського, технологічного, системного та світоглядного підходів як важливий етап розвитку еколого-економічних систем. При цьому поняття «трансформація» і «сталий екологічно збалансований розвиток», є тісно пов’язаними, адже для реалізації принципів сталого розвитку нерідко виникає необхідність проведення системних трансформацій у певний сферах діяльності.

В основі забезпечення сталого розвитку лежить положення про сталість обсягів залучення в господарський оборот природних ресурсів, що не повинно перешкоджати майбутнім поколінням споживати їх у не меншій кількості та з не гіршими якісними характеристиками. Концепцію сталого екологічно збалансованого розвитку слід рахувати тим цілеспрямованим стрижнем, навколо якого обертається спіраль розвитку еколого-економічних відносин і який передбачає проведення трансформаційних процесів на певних етапах цього розвитку. Тому глибину трансформації доцільно виражати як різницю сукупних вигод від її проведення та обсягу залучених для цього природних ресурсів. З іншого боку, розмах трансформації виражатиметься відстанню між поточним та попереднім витками спіралі.

 

3. Рушійні сили та перешкоди на шляху до сталого екологічно збалансованого розвитку

На нашу думку парадокс полягає у тому, що ті фактори, які призвели до катастрофічної ситуації, можуть відіграти важливу роль для вирішення усіх глобальних проблем. Адже у майбутньому лідерство тої чи іншої країни буде прямо пов’язуватися з інноваційними рішеннями, з можливостями продукування нових знань. Тому у наш час, ряд експертів вважають, що сьогодні йде активний пошук нового ресурсу, що забезпечить світове лідерство і, відповідно, монопольний прибуток, який випливатиме з цього лідерства. Той, хто першим знайде новий ресурс, виявиться у виграші. У якості цього ресурсу може бути: людський капітал, технології шостого технологічного укладу, нові ідеологічні системи. Найпершим і найважливішим стане отримання чистої безпечної енергії та використання альтернативних джерел палива, від цього буде відштовхуватися все інше: активізація економіки, підтримка за допомогою технологій удосконалень, які приведуть до загального економічного процвітання і духовного благополуччя. Так, наприклад, нові поліпшені альтернативні джерела енергії будуть сприяти охороні навколишнього середовища, збереженню та розширеному відтворенню природних ресурсів, якими володіє планета.

Тобто створення та тотальне впровадження принципово нових екобезпечних та самовідтворювальних технологій, а також винайдення нових видів і джерел енергоресурсів, нових законів фізики, хімії та біології може стати „рятувальною соломиною” нашої цивілізації у майбутньому. Основною умовою реалізації даного сценарію є:

- консолідація суспільства для вирішення глобальних проблем в усіх сферах життєдіяльності, перш за все екологічного характеру;

- недопущення війн та міжнаціональних конфліктів;

- створення дієвого центру влади у загальносвітовому масштабі;

- уникнення масової комерціалізації у сфері природокористування, стимулювання розвитку нових техніки, технологій та джерел енергії;

- збереження унікальності кожної людини та недопущення генетичних експериментів над свідомістю.

Отже, теперішній тип розвитку людської цивілізації ще далекий від ідеалів сталого розвитку. Для виходу на магістраль сталого розвитку необхідно провести ряд революційних змін в усіх сферах життєдіяльності людини, зокрема у сфері природокористування.

Глобалізацію суспільного життя також можна спрямувати у напрямку просування ідеалів сталого розвитку, охорони природи та пропагування людських цінностей. Складніше буде із впорядкуванням та спрямуванням діяльності ТНК на реалізацію глобальних природоохоронних проектів, адже за своєю суттю вони спрямовані на поглинання конкурентів, освоєння нових ринків, нарощення капіталів, інтенсивне використання місцевих природних ресурсів.

Каталізаторами переходу на шлях дотримання ідеалів сталого розвитку можуть стати:

- нові глобальні катастрофи та наростання ризиків людства перед новими загрозами знищення людської цивілізації;

- необхідність відкриття нових ресурсів, технологій, законів співіснування та розвитку суспільства і природи;

- вигоди, що матиме суспільство чи окремі країни у перспективі внаслідок відкриття нових знань;

- зовнішні чинники, пов’язані з глобальним космічним простором.

Отже, для переходу на шлях сталого екологічно збалансованого розвитку людству потрібно виконати ряд необхідних умов, запустивши генератори змін в усіх сферах суспільного життя та подолати різноманітні перешкоди, що накопичилися протягом усіх років існування теперішньої людської цивілізації (рис. 6.2).

Слід зазначити, що ні соціалістична, ні капіталістична ідеології організації суспільного буття не виправдали себе з позицій забезпечення сталого розвитку цивілізації. Нова ідеологія розвитку суспільства не повинна базуватися на принципах соціальної рівності та економічного збагачення, а у якості основного життєвого блага повинна пропагувати гармонізацію людини і природи, як найбільших цінностей планети, збереження унікального природного середовища для майбутніх поколінь. Про унікальність середовища Землі переконливо свідчать дослідження інших планет та галактик. Адже лише у природних умовах здатне протікати життя людини.

 

 

Рис. 6.2. Рушійні сили та перешкоди на шляху до сталого екологічно збалансованого розвитку

 

Тому не виключено, що поняття „сталий розвиток”, яке сьогодні не наповнене реальним змістом, через певний час можуть тимчасово витіснити нові поняття, які точніше будуть характеризувати цільові орієнтири перехідного етапу до сталого екологічно збалансованого розвитку. Зокрема, у рамках підготовки до Конференції ОНН з питань сталого розвитку, Ріо-2012, на другій сесії Підготовчого комітету чітко прозвучали заклики щодо прийняття колективних заходів з порятунку суспільства від зростаючої соціальної напруженості, екологічних збитків і глобальної економічної кризи.

 

4. Зелена економіка як сучасна модель переходу до сталого розвитку в умовах глобалізації

 

Широкого поширення у найближчі роки набуло поняття „зелена економіка”, яке покликане підвищити важливість дотримання екологічного чинника у процесі економічної діяльності, тому формування „зеленої економіки” у загальносвітовому масштабі потрібно розуміти як своєрідний початковий перехідний етап до сталого розвитку, який покликаний гармонізувати взаємовідносини між економічною та екологічною сферами.

Адже зелена економіка – це вирішення проблем глобальної економічної кризи і кліматичних змін. Для протидії зміні клімату потрібна енергетична революція. У свою чергу, розвиток інфраструктури із впровадження поновлюваних джерел енергії дасть нові робочі місця і забезпечить екологічно безпечне функціонування економіки. Іншими словами це перехід на екологічно чисте господарювання, перехід від експлуатаційного використання дарів природи до турботливого ставлення до неї. Дехто вказує навіть на те, що така економіка допоможе пережити кризу.

Багато досліджень свідчать, що світ наближається до екологічної катастрофи, тому що потреби людства в природних ресурсах перевищують на половину той показник, що може надати наша Планета. Щоб виправити ситуацію, світу необхідно побудувати „зелену економіку”. Тому урядам, бізнесу та громадянам потрібно негайно звернути увагу на наступні питання, які допоможуть вирішити найгостріші екологічні проблеми Планети: розробка сталих шляхів розвитку, інвестиції у природний капітал (збільшення частки заповідних територій, посилення захисту лісів, припинення надмірного використання води та фрагментації прісноводних екосистем, припинення надмірного вилову риби, інвестування у біопродуктивність, відповідне оцінювання біорізноманіття та природних послуг), вирішення проблеми енергетики та харчування, приділення уваги питанням розподілу землі та плануванню землекористування, розподіл обмежених ресурсів та ліквідація нерівності, інвестиції у покращення управління, прийняття рішень та формування нових інститутів регіонального та світового значення.

В цілому проблема гармонізації економічного та екологічного розвитку має надзвичайно складний характер, що вимагає пошуку нестандартних рішень. Економіка та екологія відносяться до необхідних, але протилежних за своєю орієнтацією компонентів соціоприродних систем. Економічний прогрес історично досягався за рахунок екологічного регресу. У цих умовах перед наукою постає проблема комплексного вивчення не тільки їх суті, але й взаємовідносин з метою оптимізації спільного розвитку. З філософської точки зору, це визначення можливостей досягнення „єдності протилежностей”, гармонії між „частинами цілого”. Необхідними умовами екологізації економіки та становлення екологічної економіки постають: прийняття, конкретизація, поширення ідей сталого розвитку на різних рівнях, консолідація суспільства на основі ідеалів демократії та гуманізму, формування правової держави, здатної оберігати права людини і забезпечити збереження біосфери.

Найважливішими передумовами екологізації економіки та формування „зеленої економіки” повинні стати:

- формування інституціонально-правових, організаційних, соціально-економічних умов для раціонального природокористування;

- створення науково-технічного потенціалу для переведення економіки на природозберігаючі технології;

- зміна суспільного виробництва, його орієнтація на збільшення частки продукції кінцевого споживання, „виробництва заради виробництва” повинні бути мінімізовані;

- створення замкнутих виробничих циклів і мінімізація виробничих відходів;

- впорядкування системи обліку виробництва продукції з метою повного відображення у ній вартості природних ресурсів.

Від того, наскільки швидко усі країни світового співтовариства зрозуміють усю складність ситуації та консолідуються для вирішення глобальних проблем і перейдуть на шлях побудови „зеленої економіки” у загальносвітовому масштабі залежатиме не лише успішність перехідного етапу до сталого екологічно збалансованого розвитку, а й взагалі – виживання людства.

Отже, поняття „сталий розвиток” набуло у наш час значного поширення, з’явилося багато різноманітних його дефініцій, багатьма вченими воно віднесено у розряд філософських категорій, на різних рівнях розробляються концепції, стратегії, програми, доповіді, в основі яких лежить теза про необхідність переходу до сталого розвитку, хоча саме по собі дане поняття є ідеалізованим. Але, на жаль, протягом тривалого періоду у загальносвітовому масштабі не зроблено відчутних проривів у напрямку консолідації суспільства для вирішення глобальних екологічних проблем, а навпаки – спостерігається наростання екологічних і техногенних катастроф, які набувають некерованого характеру. На переконання багатьох експертів сьогодні людство потребує нових революційних змін не лише в усіх сферах життєдіяльності, а й у свідомості кожної людини, які б дозволили таким чином скоригувати траєкторію розвитку цивілізації, щоб по можливості виправити усі попередні помилки та стати на шлях гармонії з природою.

 

5. Порівняльний аналіз глобальних і регіональних моделей розвитку

 

Застосування математичних моделей і методів в економіці, екології і соціології для вивчення процесів життєдіяльності людства у взаємодії із природою у дослідженні інших великомасштабних проблем має свою історію. Основними роботами у цій сфері досліджень можна вважати сформульований у кінці ХVІІІ ст. закон зростання народонаселення в ізольованому суспільстві Т.Р. Мальтусом, розробку економічної динаміки, розпочату в ХІХ ст. Д. Рікардо, створення початків математичної екології та біології на початку ХХ ст. (роботи В. Вольтера, В. Костіцина), роботи американського вченого Дж. Касти, у яких сформульовано принципи побудови математичних моделей багатозв’язних систем різного призначення, у тому числі економічних та екологічних.

Зі збільшенням антропогенного впливу на природу у другій половині ХХ ст. загострюється інтерес вчених до екологічної складової економічних систем. Економісти стали приділяти більше уваги проблемам оптимізації еколого-економічних взаємодій.

Перша модель глобального розвитку «World-1» була побудована Дж. Форрестером у 1970 р. Це була примітивна модель, що грубо імітувала основні процеси світової системи.

Подальше її доопрацювання і налагодження привело до появи моделі «World-2», яка була побудована на основі методу системної динаміки у 1971 р. Моделі «World-1» та

«World-2» спрямовані на розроблення сценаріїв еколого-економічного розвитку з 1900 по 2100 рік. Для опису зміни екологічної ситуації Дж. Форрестер використав схему побудови формалізованих моделей нелінійних динамічних процесів. Результати розрахунків показали неминучість кризи, пов’язаної з виснаженням ресурсів та зростанням забруднення, якщо будуть збережені сучасні тенденції та не буде вжито ніяких заходів для забезпечення безкризового розвитку. Найбільш оптимістичні гіпотези розвитку світу в цій моделі пов'язані зі стабілізацією рівня використання природних ресурсів та рівня забруднення.

Модель «World-2» стала зразком для подальших робіт, привернула увагу до проблеми світової динаміки, дала поштовх до проведення інших досліджень, що привело до появи цілого напрямку – глобального моделювання. До недоліків даної моделі потрібно віднести таке: надмірно високий ступінь узагальнення змінних, що характеризують процеси; не враховується багато важливих факторів; утруднена ідентифікація моделі; рекомендації Форрестера щодо запобігання кризи нереалістичні.

Тоді ж Д. Медоуз і його співробітники розробили більш конкретнішу модель

«World-3», яка була продовженням моделі Форрестера. У ній враховувались такі фактори: подвоєння початкових запасів або навіть необмеженість природних ресурсів, контроль народжуваності, забруднення середовища, інтенсифікація сільського господарства та ін. Однак, незважаючи на такі досить оптимістичні передумови, висновком своєї роботи Медоуз, так само як і Форрестер, називає необхідність нульового зростання.

У другій доповіді Римському клубу в 1974 р. робиться спроба подолання розуміння світу як гомогенної системи шляхом розподілу його на десять регіонів і обліку в кожному регіоні фізичних, економічних, соціальних та інших особливостей. Основною причиною екологічної кризи автори вважають економічний розрив між розвиненими та слаборозвиненими країнами. Розглядаються чотири варіанти розвитку світу в найближчі п'ятдесят років. Перший варіант, збереження існуючих тенденцій, у перспективі веде до зростання розриву. Інші варіанти спрямовані на негайну допомогу слаборозвиненим країнам з боку розвинених країн і відрізняються між собою розмірами коштів, що спрямовуються на скорочення розриву. Ця модель отримала назву «органічний ріст».

Однією з популярних є модель Д. Пірса й К. Тернера, що показує зворотні зв'язки в еколого-економічній системі. Навколишнє середовище є джерелом природних ресурсів та екологічних благ, а також слугує для поглинання й розміщення відходів виробництва та споживання. Якщо асиміляційний потенціал навколишнього середовища перевищує обсяг залишкових відходів (з урахуванням рециркуляції), то якість навколишнього середовища не погіршується. У протилежній ситуації якість навколишнього середовища погіршується й зменшується її здатність постачати ресурсами виробництво й споживання.

Перша міжгалузева модель, що охоплювала взаємозв’язки економіки та навколишнього  середовища,  була  розроблена  В.В. Леонтьєвим  і  Д. Фордом. В.В. Леонтьєв представляє міжгалузевий баланс як сукупність потоків товарів і послуг, які відображені у таблиці «input-output», та характеризують основні структурні зміни окремих секторів економіки. Балансовий метод дозволяє встановлювати й узгоджувати в господарській діяльності натурально-речовинні та вартісні пропорції. При цьому повинні виконуватися закони збереження в балансовій формі, включаючи потоки природної сировини, матеріалів та забруднюючих речовин і т.п. Основою ідеї міжгалузевого балансу в наш час є можливість розкрити найбільш детально міжгалузеві зв'язки, що складаються в процесі відтворення. Це дозволяє показати, з одного боку, як і в яких галузях використовується продукція кожної галузі виробництва, а з іншого – виявити структуру виробничих витрат і знову створеної вартості. Модель міжгалузевого балансу з урахуванням екологічного фактора спочатку була побудована на припущенні про те, що витрати на очисні заходи прямо пропорційні масі оброблюваних забруднювачів, тобто вартість знешкодження одиниці кожного забруднювача постійна. Природні процеси, які описують динаміку екосистеми, у моделі не описуються або описуються в значно меншій мірі, ніж виробничо-економічна діяльність. Використовуючи цю модель для варіаційних розрахунків, можна отримати інформацію на макрорівні щодо галузевої структури витрат на охорону навколишнього середовища, їх впливу на інші показники. Із часу появи цієї моделі накопичений широкий досвід її практичного використання, зокрема на регіональному рівні, та розроблено багато її модифікацій.

Еколого-економічна модель Антоновського ґрунтується на моделі Леонтьєва, до якої було додано елемент «управління». У моделі використовуються 3 основні типи змінних: природні ресурси; галузі матеріального виробництва; виробництво забруднюючих речовин. Прогнозувалося, що модель дозволить вивчити «відгук» параметрів стану навколишнього природного середовища на варіювання найважливіших показників нтропогенної діяльності, до яких автори відносять такі: структуру кінцевого споживання; темпи зростання галузей матеріального виробництва, що здійснюють найбільш істотний вплив на різні екологічні об'єкти; витрати на будівництво очисних споруд; витрати на формування інфраструктури, включаючи витрати на рекреацію; обсяг використання природних ресурсів; обсяг експорту та імпорту; чисельність і структуру трудових ресурсів. До недоліків моделі варто віднести: відсутність її практичної реалізації; модель реєструє тільки обсяг викиду забруднювачів у навколишнє середовище й не розглядає їх вплив на саму природну підсистему.

Модель взаємодії господарства та природи регіону створена для умов економічно розвинутого регіону, межі якого визначаються взаємним розташуванням груп джерел шкідливих викидів в атмосферу. Екологічний стан регіону характеризується якісним станом обраного екологічного об'єкта впливу. Як критерій оптимальності визначено мінімум сумарних приведених витрат на виробництво продукції, її транспортування та здійснення комплексу природоохоронних заходів. Недоліком моделі є те, що вона описує не всю природну підсистему регіону, а тільки її окремий елемент, причому аналіз впливу на цей об'єкт зроблений тільки через шкідливі викиди в атмосферу.

Модель Дубовського складається із 3 підмоделей: макромоделі економічного зростання, моделі міжгалузевого балансу й блоку забруднюючих речовин. Виробничими факторами для виробленого валового внутрішнього продукту є капітал, праця, НТП, зовнішньоторговельне сальдо. Структура економіки задається міжгалузевим балансом, що включає 18 галузей. Міжгалузевий баланс розподілу продукції включає перший квадрант традиційного міжгалузевого балансу, квадрант випуску агрегованої забруднюючої речовини, а також вектор кінцевого продукту. Блок забруднень являє собою рядок у системі рівнянь балансу. Розглядається один вид забруднень – викид твердих частин у повітря. Одним з основних недоліків даної моделі є нерівноцінність економічного та екологічного блоків – вона враховує тільки один вид забруднень, тоді як структура економіки розглянута досить глибоко.

Еколого-економічна модель «Регіон» дозволяє оптимізувати програми розвитку за критеріями, що зв'язують ефективність економіки та стан природного середовища. Вона вперше використовувалася для аналізу Байкальського регіону Російської Федерації. Надалі ця модель була доповнена блоком, що відображає інноваційні процеси. Дане розширення обґрунтовується тим, що економічна підсистема виділяє кошти на створення й впровадження нових технологій та у відповідь на це змінюються параметри самої економічної підсистеми й ефективність її функціонування. Якщо знайти спосіб формалізації цих явищ, то модель дозволить визначити напрямки інноваційного процесу в регіоні, які найкраще сприяли б і розвитку економіки, і поліпшенню стану навколишнього середовища. Модель «Регіон» отримала досить високу оцінку спеціалістів і стала прототипом для ряду аналогічних розробок у різних країнах.

Для дослідження проблеми компромісу між економікою та навколишнім середовищем використовується також модель поверхні трансформації, у якій якість навколишнього середовища є незалежною змінною. Для побудови моделі використовується система рівнянь, що описують двосекторну економіку, у якій випуск продукції супроводжується забрудненням навколишнього середовища та погіршенням його якості. До цієї системи входять такі функції: функція емісій (забруднень), обумовлених виробництвом продукції; виробнича функція; функція емісій, обумовлених  введеними  факторами  виробництва;  функція  природоохоронної діяльності; функція дифузії; функція еколого-економічного збитку; ресурсне обмеження, що лімітує можливості виробництва й природоохоронної діяльності. Модель дозволяє визначити межі виробничих можливостей та ефективного розподілу ресурсів між секторами економіки й охороною навколишнього середовища, але тільки за умови визначених допущень. До того ж на практиці виміряти економічний збиток і якість навколишнього середовища досить важко.

Ще один підхід до порівняння природних і виробничих потенціалів базується на припущеннях про зв'язок енергетики виробництва й енергетики природи. Оскільки основні господарські витрати енергії йдуть на видобуток, транспортування й переробку сировини, а відповідні матеріальні потоки в процесі виробництва розподіляються між продукцією й відходами у співвідношенні близько 1:9, то робиться висновок про існування досить тісного зв'язку між енергоспоживанням і забрудненням навколишнього середовища. Вводиться показник, що відображає співвідношення між масою шкідливих викидів, що утворюються, з урахуванням їх токсичності і витратою енергії (витратою палива) у якому-небудь технологічному процесі або їх сукупності. Таким чином, знаючи споживання енергії галузями на конкретній території, можна визначити сумарне техногенне навантаження на природне середовище. Завдяки своїй простоті енергетичний підхід до регламентації господарської діяльності останнім часом набуває усе більш значного поширення. Серед недоліків можна відзначити труднощі, пов'язані з одержанням даних.

В Україні значний вклад у розвиток еколого-економічного моделювання внесла школа під керівництвом І.М. Ляшенка. Зокрема, побудована еколого-економічна модель оптимізації галузевої структури економіки України з урахуванням екологічних умов країни. При цьому здійснено модифікацію моделі міжгалузевого балансу, яка доповнена маржинальними змінними, що передбачають зміни у динаміці обсягів випуску продукції за окремим видом економічної діяльності та відповідної зміни кількості викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря. Розроблена оптимізаційна еколого- економічна модель розвитку локальної території.

На основі динамічної моделі Леонтьєва-Форда побудована оптимізаційна модель, в якій як критерій взято вартісну інтегральну величину споживання та створення нових виробничих фондів, а як ресурсні обмеження довгострокового періоду – робоча сила. Також запропонована модель, що узагальнює динамічну модель класичного міжгалузевого еколого-економічного балансу, та проведено її дослідження на предмет існування магістральної траєкторії розвитку. Встановлено, що темп зростання нагромадження основних виробничих фондів основного та допоміжного виробництв, випуску кінцевого продукту та об’єму незнищених забруднювачів відповідає темпу зростання обсягів валових випусків та знищення забруднювачів.

На підставі розгляду підходів до конструювання моделей сталого розвитку визначено, що найбільш оптимальним є інтегративний підхід, оскільки він базується на гармонізації відносин людини і біосфери. У результаті проведеного аналізу еколого- економічних моделей встановлено, що найбільш перспективними для розроблення стратегії сталого розвитку регіону є моделі, які базуються на міжгалузевому балансі та енергетичному підході.

Практичне використання еколого-економічних моделей дозволяє вирішувати цілийряд задач: визначення обсягів сукупного регіонального випуску продукції у результаті реалізації інвестиційних проектів і супутніх їм обсягів забруднення навколишнього середовища; визначення структури витрат галузей регіональної економіки, що спрямовуються на усунення забруднень навколишнього середовища, обумовлених розвитком підприємств цих галузей на території регіону; визначення співвідношення обсягів виробництва продукції, одержаної в результаті реалізації інвестиційних проектів і загальних витрат, необхідних для запобігання забрудненням, викликаним цими виробництвами, й т.д. Але більшість проектів орієнтовані на досить складні моделі й вимагають великих масивів якісної інформації. Це викликає певні труднощі для їх використання з метою виконання попередньої оперативної оцінки впливу розвитку економіки на навколишнє середовище. У зв'язку з цим актуальним є розроблення більш простих моделей, які не вимагають великих масивів інформації і дозволяють оперативно оцінювати вплив окремих кроків влади й бізнесу на екологічні показники.

 

Контрольні запитання

 

1. У чому полягає суть екологічної безпеки?

2. Як розвивалася еволюція міжнародної співпраці в галузі екології?

3. Які основні заходи передбачені Програмою розвитку ООН в Україні про співробітництво у сфері збереження навколишнього природного середовища та енергетики?

4. На чому має базуватися сучасна концепція трансформації еколого-економічних відносин?

5. Які існують рушійні сили та перешкоди на шляху до сталого екологічно збалансованого розвитку?

6. Що, на вашу думку, може виступати передумовами для впровадження принципів «зеленої економіки» у національну господарську практику?

7. Що дозволяє здійснювати практичне використання еколого-економічних моделей?