Тема 11. Заборгованість у системі міжнародних фінансів

Питання для самостійного вивчення

1. Методи управління зовнішнім боргом.

2. Правові аспекти регулювання боргу.

3. Програмне управління зовнішнім боргом.

4. Управління зовнішнім боргом.

5. Світові інструменти боргу.

Теоретичні відомості

Зовнішній борг країни – це зобов'язання перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Фактори, що визначають масштаби залучення зовнішніх позик:

1) обсяг іноземного капіталу, який країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу;

2) обсяг боргу, який країна здатна обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, залучають заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Плата за зовнішній борг передбачає: виплату головної суми запозичення;  сплату процентів.Світовий борг (світова зовнішня заборгованість) – сукупні боргові зобов'язання усіх країн світу (на кінець 2010 р. складав більше 60 трлн. дол. США).

Причини виникнення світового боргу:

1) утворення сукупного боргу групи розвинутих країн;

2) перетворення США на чистого міжнародного боржника за накопиченими зобов'язаннями.

За західною методологією, чистий (нетто) зовнішній борг визначається за балансом міжнародних зобов'язань (пасивів) і вимог (активів). Пасиви (з плюсом) – іноземні активи (власність) у країні. Активи (з мінусом) – закордонна власність резидентів.

Методи підрахунку валового зовнішнього боргу розвинутих країн:

1) обсяг пасивів мінус вартість прямих інвестицій та акцій;

2) питома вага боргових цінних паперів та банківських кредитів в обсязі пасивів.

Боргова криза (криза зовнішньої заборгованості) – неспроможність країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод.

Основні причини виникнення боргової кризи:

– акумульований борг країни стає надмірно великим;

– знижується притік довгострокового капіталу, що залучається на пільгових умовах, і росте притягнення короткострокових кредитів на ринкових умовах, результатом чого є ріст процентної ставки; – труднощі в регулюванні платіжного балансу через погіршення умов торгівлі;

– загальний спад виробництва або негативний зовнішній шок (різка зміна цін, процентних ставок або обмінного курсу);

– зменшення обсягів кредитів через втрату довіри іноземних кредиторів;

– відплив капіталу з країни в силу нестабільної економічної та політичної ситуації.

Криза світової заборгованості виникає тоді, коли велика розвинута країна або група країн повідомляють про неможливість виплачувати свої зовнішні борги (дефолт) або про анулювання свого боргу. Якщо у боржника (зазвичай це уряд іноземної держави) немає можливості погасити свою заборгованість, то домогтися від нього поновлення виплат дуже складно, а часто і неможливо. У цьому специфіка міжнародних економічних відносин. Наслідки: порушення рівноваги міжнародного ринку кредиту, ускладнення процесів кредитування і запозичення. Коли окремі порушення набувають масового характеру, починається чергова криза світової заборгованості. Будь-яка країна з високим рівнем заборгованості рано чи пізно зіштовхується із загостренням проблеми зовнішнього боргу. Виникнення сильної мотивації до відмови від платежів по зовнішньому боргу пов'язано зі станом сальдо позикових операцій, або базового трансферту.Наднаціональним регулюванням міжнародних фінансових ринків, зокрема кредитів і боргів, займаються такі міжнародні фінансові інститути:

– Паризький і Лондонський клуби;

– Всесвітні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків;

– регіональні організації (створюються за континентальною ознакою): Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Паризький клуб (ПК) – неформальна організація, що об'єднує інтереси країн-кредиторів. Виник у 1956 р. ПК – це форум для багатосторонніх переговорів західних банків та небанківських інвесторів із найбільшими боржниками (переважно це країни, що розвиваються, та європейські країни з перехідною економікою). Основні члени ПК – розвинуті країни-члени ОЕСР.

Лондонський клуб – неформальний консультативний форум найбільших банків-кредиторів, що визначає умови реструктуризації боргів приватних боржників, від імені яких виступають представники урядів. Угода реструктуризації боргів з Лондонським клубом передбачає викуп у банка-кредитора урядом країни-боржника зобов'язань останнього зі знижкою або обмін боргу з дисконтом на інші види активів (наприклад, акції підприємств).

Міжнародний валютний фонд (МВФ). Основні цілі МВФ: сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду.

Група Світового банку – друга за значенням у системі міжнародних фінансів. До складу групи входять чотири міжнародні фінансові інститути:

– Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

– Міжнародна асоціація розвитку;

– Міжнародна фінансова корпорація;

– Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Основна мета діяльності МБРР – сприяння розвитку економіки країн-членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій.

Банк міжнародних розрахунків. Основне завдання БМР – налагодження співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – здійснює діяльність у країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60% кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і не більше 40% у державну інфраструктуру.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Завдання ЄІБ – фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загальноєвропейське значення (енергетика, транспорт, телекомунікації, а також проекти, що пов'язані з охороною навколишнього природного середовища). Кредити надаються терміном від 20 до 25 років на ринкових умовах.

Європейський банк валютного співробітництва – надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу.

Всесвітні міжнародні фінансові інститути відіграють, як видно з їх функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечуючи надійний рух міжнародних грошових потоків. Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг.

Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав стану внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Управління зовнішньою заборгованістю має три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу.

Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

– аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

– оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;

– контроль рівня зовнішньої заборгованості;

– контроль за складом зовнішнього боргу.

Показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. Стандартні показники заборгованості:

– відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

– відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

– коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат з обслуговування боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою залежить від: торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні. Сьогодні загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набувати таких форм:

– викуп боргу – надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів.

Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни і означає остаточне погашення її зобов'язань перед кредиторами; – капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою;

– конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями.

Зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов'язані зі скороченням валютних резервів країни боржника та інфляційним тиском конверсійних операцій.

Законодавче регулювання зовнішнього боргу. Управління та обслуговування державного зовнішнього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавчо визначеному порядку. Обслуговування прямого державного зовнішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і є складовою бюджетного процесу. Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі. Центральний банк держави відносно центрального уряду виступає в ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти Державного бюджету та позабюджетних фондів.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняттям «зовнішній борг», «світовий борг».

2. Назвіть причини виникнення боргової кризи країни.

3. Назвіть стадії управління зовнішньою заборгованістю.

4. Назвіть спільні та відмінні риси Лондонського і Паризького клубів.

5. Назвіть відмінності між трьома стадіями розвитку міжнародної кризи заборгованості.

6. Дайте характеристику проблемам погашення зовнішнього боргу в Україні.

Тестові завдання

1. Зобов'язання перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон:

А) зовнішній борг;

Б) внутрішній борг;

В) державний борг;

Г) корпоративний борг.

2. Загальноприйнятий метод скорочення зовнішнього боргу:

А) дефолт;

Б) конверсія боргу;

В) реструктуризація;

Г) рекапіталізація;

Д) всі відповіді правильні.

3. Світовий борг – це:

А) грошова сума взята у борг на конкретно визначений термін за певними борговими зобов'язаннями;

Б) боргові зобов'язання, які підлягають першочерговому погашенню;

В) сума грошових коштів, одержаних державою від населення за рахунок реалізації облігацій державної позики і своєчасно не погашених;

Г) сукупні боргові зобов'язання усіх країн світу.

4. Неспроможність країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод:

А) фінансовий дефолт;

Б) боргова яма;

В) боргова вимога;

Г) боргова книга.

Тематика рефератів

1. Глобальна фінансова криза як фактор змін світового руху фінансових ресурсів.

2. Проблеми зовнішньої заборгованості провідних індустріальних країн.

3. Державний зовнішній борг України та його реструктуризація.