Тема7. Ринок міжнародних інвестицій

 

Питання для самостійного вивчення

1. Ринки акцій країн «третього світу» та їхні типи.

2. Міжнародна диверсифікація портфелів.

3. Оцінка та управління інвестиціями.

4. Інвестиційні механізми та індивідуальні інвестори.

5. Інституціональні інвестори.

Теоретичні відомості

Ринки акцій країн «третього» світу — це ринки країн, що розвиваються. Міжнародна фінансова корпорація щороку видає статистичний довідник про ці ринки. Термін «ринки, що розвиваються» охоплює три типи ринків: старі, давно створені ринки (Аргентина, Греція, Іспанія, Бразилія тощо); ринки, що розвинулись завдяки специфічним ситуаціям та обставинам (Сінгапур, Гонконг, Йорданія); та найновіші ринки (Південна Корея, Тайвань, Індонезія, країни СНД тощо). Ці ринки функціонують як сегментовані ринки довгострокового позичкового капіталу. Існує величезна кількість перешкод для іноземних портфельних інвестицій на цих ринках. Специфічні умови, які створили існуюче становище на ринках, що розвиваються (політична та економічна нестабільність, несприятлива грошово-кредитна та фінансово-бюджетна політика, максимальний рівень процентних ставок позик та банківських депозитів, недоліки інституціональної інфраструктури ринку та ін.), учені називають «стискуванням портфеля активів».

Як результат, названі ринки можна схарактеризувати, як неефективні, де курс цінних паперів не відображає реалій, ринки з неадекватним регулюванням, з недостатньою ліквідністю, з недостатнім попитом та пропозицією. Але ці ринки можуть створити прибуток, вищий за середній рівень.

Інвесторів можна класифікувати за низкою ознак, проте найбільш значущим вважається їхній статус.

Так, виділяють чотири групи інвесторів:

держава (урядові організації, місцеві органи влади тощо).

інституційні інвестори — це група фінансових установ, що стала найважливішою групою утримувачів фінансових активів у другій половині  ХХ ст.;

корпоративні інвестори (підприємства);

фізичні особи (населення) — це найдавніша група інвесторів, що на початкових етапах становлення фондового ринку була єдиною.

До найбільш чисельної групи належать інституційні інвестори. До інституційних інвесторів відносять:

ü пенсійні фонди;

ü страхові компанії;

ü інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чергу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків.

Найбільшими групами інституційних інвесторів є пенсійні фонди та страхові компанії. У 1998 р. на них припало відповідно 31 і 30 % усіх активів інституційних інвесторів країн ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР, OECD, англ. OrganisationforEconomicCooperationandDevelopment).  Третє місце за розміром активів посіли інвестиційні компанії    (28 %).

Серед страхових компаній основною групою з погляду інвестування є компанії страхування життя, на які припадає близько 80 % активів цієї групи інвесторів. Такі компанії, як правило, інвестують з метою хеджування своїх боргових зобов’язань. Зобов’язання компаній визначаються страховими полісами, котрі вони виписують. Компанії страхування життя можуть знизити рівень свого ризику шляхом інвестування в активи, що забезпечують більшу дохідність у випадку, якщо покриття страхових полісів виявиться дорожчим.

Компанії майнового страхування мають у своєму розпорядженні кошти для інвестування, оскільки вони здійснюють виплати за позовами після того, як буде зібрано страхові премії. Так компанії, як правило, є консервативними щодо ризику.

Пенсійні фонди — це державні або приватні фонди (фінансові інститути), в котрі вносяться регулярні пенсійні внески чи обов’язкові відрахування (працівників, корпорацій) і з котрих сплачуються пенсії. Вільні грошові кошти інвестуються у фінансові активи з метою отримання доходу. Пенсійні фонди організовують корпорації, уряди та профспілки.

У ряді країн (США, Великобританія) пенсійні фонди являють собою найважливішу групу інституційних інвесторів. Значне зростання активів пенсійних фондів відбувається за рахунок тих країн, де традиційно розвивалася накопичувальна система пенсійного забезпечення (fundedpensionscheme). За цією системою пенсія виплачується за рахунок доходів від фінансових активів, сформованих у минулому за рахунок внесків працівників та/або роботодавців протягом усього періоду зайнятості людини. Такий спосіб фінансування пенсій захищає працівників від банкрутства підприємства або неплатоспроможності держави. Причиною нерозвиненості пенсійних фондів у континентальній Європі (за винятком Швейцарії та Нідерландів) є більша соціальна орієнтованість економіки, що змушувала державу брати на себе функції соціального забезпечення. З ринками, що формуються, ситуація зовсім інша: низький рівень розвитку інституційних інвесторів (у тому числі пенсійних фондів) тут безпосередньо пов’язаний із недостатнім рівнем розвитку ринку корпоративних цінних паперів.

Спільним у цілях основних груп інституційних інвесторів — пенсійних фондів та страхових компаній — є необхідність хеджування передбачуваних довгострокових зобов’язань. Інвестиційні стратегії, як правило, передбачають хеджування цих зобов’язань облігаціями з різними термінами погашення.

Інститути колективного інвестування (ІКІ) особливого розвитку набули у 1980-ті та 1990-ті роки в США, Великобританії, Канаді, Франції та Нідерландах. Проте перші інститути колективного інвестування з’явилися в Англії та США ще на початку ХХ ст.

Розрізняють три організаційно-правові форми інститутів колективного інвестування: акціонерне товариство, довірча компанія, контрактна форма організації (без створення юридичної особи). Проте будь-яка з форм передбачає існування трьох осіб, що наділені певними повноваженнями:

ü власник інвестиційного портфеля (він вносить грошові кошти, купуючи сертифікати, паї пайової участі або акції);

ü менеджер (фізична або юридична особа, що зобов’язується управляти сукупним інвестиційним портфелем індивідуальних учасників (акціонерів));

ü довірена особа або банк (зобов’язується зберігати активи інвестиційної компанії та обслуговувати її рахунки).

Основним типом інститутів колективного інвестування є інвестиційні компанії (інвестиційні фонди). Вони являють собою фінансових посередників, що залучають грошові кошти інвесторів та вкладають їх у цінні папери або інші види фінансових активів.

Інвестиційні компанії у різних країнах називаються по-різному, проте їхня економічна сутність не змінюється та полягає в акумуляції заощаджень широких верств населення за рахунок випуску власних цінних паперів (акцій, паїв, сертифікатів), переданні цих заощаджень професійному керуючому та їх інвестуванні в різні активи.

Пайовий інвестиційний траст (unitinvestmenttrust) акумулює кошти інвесторів та вкладає їх у фіксований портфель активів, що не змінюється протягом усього терміну дії фонду. Інвестиційний траст формується на основі трастового договору, де визначається структура та розмір портфеля активів. Цей тип ІКІ ще називають «некерованим». Трасти випускають власні сертифікати пайової участі.

Решту інвестиційних компаній називають «керованими» через потребу в управлінні, адже цінні папери в їх інвестиційному портфелі постійно купуються та продаються. «Керовані» інвестиційні компанії поділяють на:

інвестиційні компанії відкритого типу (open-endinvestmentcompany) або взаємні фонди (mutualfunds);

інвестиційні компанії закритого типу (closed-end investmentcompany).

Взаємний фонд — це інвестиційний фонд відкритого типу, котрий може постійно випускати додаткові акції, продавати їх інвесторам та викуповувати (на першу вимогу своїх акціонерів) за вартістю чистих активів. Це означає, що обсяг загальних ресурсів взаємних фондів заздалегідь не фіксується, а їх акції не котируються на фондових біржах.

Інвестиційні компанії закритого типу випускають обмежену кількість акцій та не зобов’язуються викуповувати їх у своїх акціонерів. Розмір власних коштів (капіталізація) таких компаній є заздалегідь фіксованим, а їх акції можуть обертатися на фондовій біржі.

У США переважна більшість інвестиційних компаній є компаніями відкритого типу (більше 90 % всіх активів).

У Великобританії функціонують два основні типи інститутів колективного інвестування (ІКІ):

пайові фонди або юніт-трасти (unittrust). Це установи, що вкладають свої кошти переважно в цінні папери. Ресурси юніт-трастів складаються з різних паїв, що продаються невеликим інвесторам та вільно викуповуються за більш низькою ціною. На відміну від пайових інвестиційних трастів США, юніт-трасти Великобританії можуть бути як з фіксованим (fixedunittrust), так і зі змінним складом інвестиційного портфеля (flexibleunittrust);

інвестиційні трасти (investmenttrust). Якщо юніт-трасти відносяться до фондів відкритого типу, то інвестиційні трасти являють собою фонди закритого типу.

У Франції виділяють три різновиди ІКІ:

інвестиційні компанії відкритого типу або взаємні фонди (Societed`Investissement a CapitalVariable, SICAV);

інвестиційні компанії закритого типу (Societed`Investissement a CapitalFixe, SICAF);

пайові фонди (Fonds Communsde Placement) та інвестиційні фонди підприємств (Fonds Communs de Placement Enterprise), що з’явилися відповідно у 1979 р. та 1964 р.

Найпоширенішим у Франції є інвестиційні компанії відкритого типу, SICAV.

Контрактні типи інвестиційних компаній найбільш поширені в Австрії, Німеччині та Швейцарії. Форму корпорації з обмеженою відповідальністю інвестиційні компанії мають в Італії та Нідерландах.

Найбільші розміри активів інвестиційних фондів (відкритого та закритого типу) на кінець 1998 р. зафіксовано у: США (5089 млрд дол.), Франції (715 млрд дол), Люксембурзі (655 млрд дол), Німеччині (647 млрд дол) та Італії (410 млрд дол).

Хедж-фонди (hedgefunds) являють собою звичайні інвестиційні компанії (фонди), що використовують техніку хеджування для обмеження ризику втрат. Зазвичай тут маються на увазі спекулятивні фонди, що використовують похідні цінні папери (ф’ючерсні, форвардні контракти) та мають на меті отримання максимального прибутку за будь-яких умов.

Зазвичай хедж-фонди існують у формі товариства з обмеженою відповідальністю. По суті, хедж-фонд вважається закритим клубом багатих інвесторів через те, що мінімальний розмір інвестицій для вступу у фонд коливається від 100 тис. до 5 млн дол. Найбільш поширеним є внесок у розмірі              1 млн дол.

Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до вибраної стратегії. Головною метою формування інвестиційного портфеля є реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних та безпечних фінансових інструментів. З початку необхідно визначити головну мету.

Відповідно до сучасних підходів до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підприємства можлива наступна класифікація інвестиційних портфелів.

За метою формування інвестиційного портфеля:

1. Портфель доходу – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу.

2. Портфель росту – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства.

За відношенням до інвестиційних ризиків:

1. Агресивний (спекулятивний) портфель– формується за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

2. Поміркований (компромісний) портфель – інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також наближується до середньоринкової.

3. Консервативний портфель – сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Формується найбільш поміркованими інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий.

Основним способом зниження інвестиційного ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, галузева належність емітента, територіальний розподіл.

Диверсифікація імпортна – розподілення спрямованих в економіку країни капіталів (кредитів, інвестицій) між певним числом об'єктів і суб'єктів. Використовують з метою зниження ступеня ризику і одержання більшого прибутку.

Пасивний та активний підходи до формування портфеля міжнародних інвестицій в акції. При пасивному підході до формування міжнародного портфеля акцій інвестор орієнтується на структуру капіталізації ринку за країнами, галузями, конкретними компаніями залежно від обраної послідовності формування портфеля.

Активний підхід набагато складніший, оскільки потребує від інвестора теоретичних і практичних знань і навичок у сфері МІД, а також використання точної і найновішої інформації. Виходячи з основних вимог до якості портфеля, доходності і ризику, інвестор повинен проаналізувати і спрогнозувати так групи показників:

– показники доходності фондових ринків, галузей економіки, окремих компаній;

– показники, які характеризують оцінку компанії ринком;

– теоретичні («істинні») ціни акцій;

– показники ризику акцій різних компаній.

Пасивний та активний підходи до формування міжнародного портфеля облігацій. Згідно пасивного підходу структура міжнародного портфеля облігацій повинна відповідати структурі капіталізації їхнього світового ринку. Однак сформувати такий портфель практично неможливо, оскільки на світовому ринку котирується понад 100 тис. різноманітних випусків облігацій. Тому для реалізації пасивного підходу усі представлені на міжнародному ринку облігації поділяють на однорідні групи, а потім з кожної групи в портфель включаються облігації, відповідно до питомої ваги групи в капіталізації світового ринку.

Активний підхід до формування міжнародного портфеля облігацій передбачає необхідність аналізу показників доходності ринків облігацій, доходності конкретних облігацій, а також показників ризику облігацій.

Оцінка інвестицій – оцінка можливих майбутніх витрат і доходів, що можуть виникнути в результаті інвестицій у даний проект протягом очікуваного терміну його дії. Оцінка інвестицій включає оцінку ризиків і чутливості проекту, тобто того, в якому ступені можливі помилки в прогнозах можуть вплинути на очікувані результати по даному проекту. Така оцінка допомагає прийняти рішення про те, чи варто вкладати ресурси в даний проект.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

1. Що таке міжнародний інвестиційний ринок. Назвіть його сегменти.

2. Які є форми міжнародних інвестицій?

3. Дайте характеристику контрактним формам інвестування.

4. Назвіть види облігацій, що обертаються на міжнародному ринку.

5. Що таке фондова біржа. Назвіть її функції.

6. Які ви знаєте ознаки класичної фондової біржі?

7. Інвестиційний портфель, його характеристика.

8. Що необхідно для того, аби стати суб'єктом міжнародних інвестицій?

9. Прямі іноземні інвестиції, їх види.

10. Визначити місце ринку облігацій України на міжнародному ринку облігацій.

11. Дайте характеристику розвитку ринку акцій в Україні.

 

Тестові завдання

1. Який вид інвестицій не забезпечує контролю над об’єктом вкладення, а дає лише довгострокове право на дохід, причому переважне в змісті черговості одержання такого доходу:

А)державні;

Б)прямі;

В) приватні;

Г)портфельні;

Д)немає правильної відповіді.

2. Який з типів інститутів колективного інвестування у США є інвестиційним фондом відкритого типу, котрий може постійно випускати додаткові акції, продавати їх інвесторам та викуповувати на першу вимогу своїх акціонерів за вартістю чистих активів:

А) пайовий інвестиційний траст;

Б)взаємний фонд;

В)інвестиційна компанія закритого типу;

Г)пайовий фонд;

Д) «некеровані» інститути колективного інвестування.

3. Грошовий капітал, який надається його власником у позику з метою одержання доходу у формі проценту:

А) портфельна інвестиція;

Б) процент;

В) позичковий капітал;

Г) факторинг;

Д) всі відповіді правильні.

4. Міжнародний кредит – це:

А) операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям;

Б) цінні папери з фіксованим доходом, що випускаються на внутрішніх ринках у місцевих валютах, а також на міжнародних ринках в іноземних або євровалютах;

В) система економічних відносин, що виникають між кредиторами і позичальниками різних країн;

Г) форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн.

5. У яких формах можуть здійснюватися офіційні іноземні інвестиції:

А)державна позика;

Б) гранти;

В)міждержавна допомога;

Г)кредити МВФ;

Д)усі відповіді правильні.

6.Яка група інвесторів є найбільш чисельною на міжнародному інвестиційному ринку:

А)урядові організації;

Б)корпоративні інвестори;

В)фізичні особи;

Г)інституційні інвестори;

Д)місцеві органи влади.

7.Яка група інвесторівна ринку функціонує найдавніше:

А) урядові організації;

Б) місцеві органи влади;

В) корпоративні інвестори;

Г) фізичні особи;

Д) інституційні інвестори.

 

Тематика рефератів

1. Облігації та їх характеристика.

2. Основні методи та форми міжнародних інвестицій.

3. Міжнародний інвестиційний ринок.

4. Регулювання інвестиційного процесу.

5. Венчурне фінансування як нова форма інвестування у світі.

6. Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів.

7. Досвід державного регулювання іноземних інвестицій у розвинутих країнах.

8. Досвід державного регулювання іноземних інвестицій в індустріальних країнах.

9. Сучасний стан фондових ринків Центрально-Східної Європи.

10.Сучасний стан фондового ринку США.