Тема 6. Особливості функціонування євроринку

 

Питання для самостійного вивчення

1. Єврооблігації та організація їхнього випуску.

2. Ринок єврооблігацій та його інструменти.

3. Єврооблігації в «євро». Ринок короткострокових боргових паперів.

4. Ринок єврокомерційних паперів (ЕСР).

5. Ринок євронот.

6. Ринок деривативів. Поняття деривативів. Класифікація деривативів. Інструменти ринку.

Теоретичні відомості

Інструментами євроринку є єврооблігація та іноземна облігація. Уряди багатьох країн установлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. Тому позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах.

Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

Єврооблігації (інша назва — «євробонди» — від англ. eurobonds) — облігації, випущені у валюті, що є іноземною для емітента (як правило), що розміщуються за допомогою міжнародного синдикату андеррайтерів серед зарубіжних інвесторів, для яких дана валюта також, як правило, є іноземною.

Види єврооблігацій:

Емісії єврооблігацій із фіксованою ставкою: стандартні облігації; облігації, що конвертуються в акції; облігації з варантом чи сертифікатом на підписку; багатовалютні облігації;

Емісії єврооблігацій з плаваючою ставкою: облігації мінімакс; облігації FLIP-FLOP; облігації з регулюючими ставками; облігації з фіксованою верхньою межею; облігації з валютним опціоном;

Інші види облігацій міжнародних ринків: облігації з нульовим купоном; облігації, гарантовані іпотекою.

Основні інструменти ринку єврооблігацій

Існує чотири основні категорії єврооблігацій: • прості, або "ванільні"; з плаваючою процентною ставкою; конвертовані; з варантом.

Прості євробонди (Straight, або "PlainVanilla" Bonds), як випливає і з їхньої назви, мають звичайні характеристики облігацій і випускаються без будь-яких особливих умов. Вони випускаються за номінальною або близькою до номінальної ціною, мають фіксований щорічний купон і погашаються за номінальною ціною. Близько 26 % запасу випущених євробондів — це облігації з плаваючою процентною ставкою (Floating Rate Bonds, або Floating Rate Notes — FRN). Як правило, FRN — порівняно короткострокові інструменти. Їхній купон індексується щодо певних змінних показників грошового ринку, таких як 3- або 6-місячна Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — LIBOR (LondonInterbankOfferedRate), ставка за 90-денними казначейськими векселями США і т. п. Іноді основою для індексації слугують ставки LIBID (London Interbank Bid Rate — Лондонська міжбанківська ставка попиту) або LIMEAN (середня між LIBOR та LIBID). Розмір спреду (надбавки щодо базової ставки) залежить від інвестиційної якості певного випуску FRN та умов, що склалися на ринку. Найчастіше FRN мають мінімальні процентні ставки. Індексація процентної ставки відбувається періодично — кожні 3 або 6 місяців. І, на відміну від "ванільних" єврооблігацій, для FRN характерна щоквартальна сплата процентів.

На дві наступні категорії євробондів — конвертовані єврооблігації та єврооблігації з варантом — припадає досить незначна кількість емісій. Разом їхній обсяг становить близько 4 % загального запасу випущених на кінець      2001 р. єврооблігацій.

Конвертовані облігації (Convertible Bonds, або Convertibles) надають інвесторові можливість обміняти борг на інші цінні папери (базові цінні папери) емітента за заздалегідь визначеною ціною (ціною конверсії) у заздалегідь визначений період (період конверсії). У разі конверсії єврооблігацій у базові цінні папери борг за облігаціями не сплачується. Якщо ж такі облігації не конвертуються, вони можуть бути погашені або достроково, або по закінченні терміну їх дії. Як правило, конвертовані облігації мають фіксовану процентну ставку, але завдяки можливості конверсії встановлювана процентна ставка має нижчий рівень, ніж за звичайними єврооблігаціями того ж емітента.

Єврооблігації з варантом (Bondswith Warrants Attached) надають інвесторові право купувати цінні папери емітента (найчастіше звичайні акції) протягом визначеного періоду за наперед установленою ціною. Варант може стосуватися державних цінних паперів, корпоративних облігацій, золота, валюти і т. д. Варанти звичайно відокремлені від єврооблігацій, разом з якими вони були випущені, а відтак виступають самостійним обіговим цінним папером.

Організація випуску єврооблігацій

Перший етап. Звернення позичальника до банку, обраного керівником консорціуму чи керівним менеджером.

Другий етап. Створення гарантійного консорціуму.

Третій етап. Створення синдикату з розміщення.

Четвертий етап. Визначення витрат за емісією.

Звичайно витрати за емісією єврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

Прагнення інвестиційних банків уникнути підвищених ризиків призвело до виникнення програми випуску євронот (NoteIssuanceFacility, NIF), що належать до короткострокових боргових цінних паперів євроринку. Програма випуску євронот являє собою поновлювану середньострокову кредитну лінію на основі випуску простих векселів із терміном, що становить, як правило, 3—6 місяців.

Євроноти випускаються позичальником за спеціально складеним графіком. Банки та брокерські компанії створюють об’єд­нання розміщення для реалізації нот серед різних інвесторів за встановленою ставкою. Розміщення проходить через систему бан­ківських торгів. Величина процентної ставки залежить від того, наскільки легко євроноти можуть бути розміщені.

Комісійні сплачуються за управління, за підтвердження — два рази на рік з невиплаченої частини кредиту; за використання — часто сплачуються лише починаючи з визначеного процента від суми кредиту.

До специфічних інструментів сектора негарантованих емісійних послуг відносять, по-перше, середньострокові євроноти (Medium Term Notes, MTN). Вони являють собою іменні зобов’язання, що випускаються боржником самостійно та адресовані зазвичай певним (визначеним) інвесторам. Середньострокові євроноти (терміном від кількох місяців до п’яти років) покликані поповнити прогалину між євронотами та єврооблігаціями.

Позичальник самостійно розпоряджається програмою емісії та намагається випускати MTN у необхідній йому кількості (залежно від обсягів потрібних ресурсів), найбільш ефективному валютному наповненні та протягом такого терміну погашення, котрий його влаштовує. Як було зазначено вище, подібні позики дозволяють економити на комісійних за андеррайтинг.

Обсяги емісії MTN у 1990 р. становили 16 млрд дол, у 1992 р. вони збільшились до 98 млрд дол, а у 2001 р. перебували на рівні 100—150 млрд дол.

По-друге, до специфічних інструментів сектора негарантованих емісійних послуг відносять єврокомерційні векселі або єврокомерційні папери (Eurocommercial Papers, ECP). Вони являють собою короткострокові зобов’язання промислових і торговельних компаній, що розміщуються на євроринку за допомогою інвестиційних банків.

Єврокомерційні папери не мають стандартних термінів обігу. Зазвичай він коливається від 3 до 6 місяців, проте можливість поновлення ЕСР шляхом нових розміщень через емісійні (торговельні) банки дозволяють боржникам мобілізувати ресурси на період, аналогічний середньостроковому фінансуванню (трансформація короткострокового зобов’язання у середньостроковий фінансовий інструмент).

Майже за 50 років свого існування євроринок створив фінансові інструменти, що сприяють не тільки ефективному розміщенню та мобілізації фінансових ресурсів, а й дозволяють управляти ризиками та здійснювати спекулятивні операції.

В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових операцій:

класичні строкові контракти (форварди та ф’ючерси);

строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);

строкові контракти, що ускладнені зустрічними обмінними операціями у комбінації з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).

Дериватив— стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Дериватив (derivativeinstrument) — це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого.

Іншими словами, дериватив — це контракт (договір, угода) чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право (обов'язок) придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством.

Строкові угоди — це операції купівлі-продажу валютних та фінансових ресурсів, в рамках яких платіж (поставка визначеної суми у конкретних грошових одиницях) здійснюється в обов’язковому порядку через установлений проміжок часу (зазвичай від одного тижня до півроку). Строкові угоди дозволяють їх учасникам фіксувати до терміну виконання угоди курс іноземної валюти, що склався на дату підписання останньої.

Ф’ючерсний контракт (futurescontract) — це зобов’язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.

Форвардний контракт (forwardcontract) — це угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах. Тут може бути встановлено будь-які терміни та суми операцій і не потребується внесення гарантованого депозиту.

Форвардні контракти дозволяють страхувати не тільки валютні, а й кредитні ризики. Найбільш поширеними видом контракту, що дозволяє управляти кредитними ризиками, є угода про майбутню відсоткову ставку (ForwardRateAgreement, FRA). Вона здатна захистити від несприятливого руху номінальних (ринкових) відсоткових ставок.

Класичні строкові угоди з погляду управління валютними ризиками не є достатньо ефективними. Вони не дозволяють реалізувати вигоду у випадку сприятливого руху курсу валют. Проте страхувальник має змогу захистити себе відразу від обох видів валютного ризику, звернувшись до опціону.

Опціон (option) — це різновид строкової угоди, котра надає його власнику право (не зобов’язує, як форвард чи ф’ючерс) купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного терміну часу за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов’язковим для виконання.

На євроринку розрізняють звичайні опціони (Traditional Options), що призначені тільки для одноразової реалізації, та опціони, що обертаються (Traded Options), які можна продавати та купувати в разі потреби.

Існує також багато видів опціонів, що створені для мобілізації фінансових ресурсів на євроринку в найрізноманітніших ситуаціях, зокрема: форвардний опціон (Forward Option), відсотковий опціон (Option Plain Vanilla), опціон погашення (Repayment Option) тощо.

Угода з правом вибору, або форвардний опціон (optionforward), — це контракт, який дає клієнту право купити або продати іноземну валюту у будь-який день між двома датами, що зазначені в контракті. Проте клієнт не може уникнути виконання контракту: операція щодо здійснення купівлі/продажу валюти обов’язково має бути здійснена не пізніше дня закінчення контракту.

Опціон відсоткових ставок — це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: CAP (кеп), FLOOR (фло), COLLAR (колар). Терміни дії угод CAP, FLOOR, COLLAR доволі різноманітні — від кількох тижнів до 10 років. Умови більшості контрактів прив’язані до відсоткових ставок за державними цінними паперами, комерційними векселями, кредитами для першокласних позичальників (прайм-ставка) або до ставки LІВOR.

Досить широкі можливості для управління валютними та відсотковими ризиками відкривають страхувальнику багаторівневі строкові угоди, що поєднують негайні поставки валюти. Це операції своп (Swap), що являють собою повний або частковий обмін заборгованістю.

Розрізняють два види подібних операцій:

валютні свопи (у тому числі золото);

боргові (купонні) свопи.

Валютний своп (Currency Swap) являє собою один із двох варіантів багаторівневих угод, що поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою.

Перший варіант — касовий спот (репорт), що починається з негайного (готівкового) продажу іноземної валюти та купівлі її на термін і закінчується контругодою на той самий часовий період.

Другий варіант — депорт, який починається з купівлі іноземної валюти на умовах спот та продажу її на термін у поєднанні з відповідною контругодою.

Валютні свопи являють собою обмін заборгованістю в еквівалентних сумах, що виражені у двох різних грошових одиницях та діють за принципом паралельних позик.

Боргові свопи (валютного виразу боргу, процентні, валютно-процентні) дозволяють їх учасникам обмінювати валюти як основної суми боргу (валютного наповнення заборгованості), так і доходів від позики у вигляді відсотків. Це своп валютного виразу боргу (Currency Rate Swap).

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

1. Розкажіть про особливості розміщення єврооблігацій.

2. Назвіть фактори росту ринку єврооблігацій.

3. Які є види деривативів?

4. Проблеми розвитку ринку деривативів в Україні.

5. Дайте характеристику особливостям випуску єврооблігацій в Україні.

6. Дайте визначення інструментів ринку єврооблігацій.

7. Назвіть етапи організації випуску єврооблігацій.

8. Коротко схарактеризуйте боргові ринки Європи.

9. Що ви знаєте про єврооблігації в євро?

10. Назвіть основні риси ринку єврокомерційних паперів.

11. Дайте характеристику інструментам ринку євронот.

12. Що таке ринок деривативів та які його інструменти?

Тестові завдання

1. Ринок, на якому обертаються облігаційні зобов'язання позичальників євровалюти:

А) ринок валют;

Б) ринок єврооблігацій;

В) ринок цінних паперів;

Г) ринок дорогоцінних металів.

2. Євровалютні депозитні інструменти – це:

А) терміновий депозит;

Б) депозитний сертифікат;

В) інструмент євроринку;

Г) усі відповіді правильні.

3. Дериватив – це:

А) документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти, на визначених ним умовах у майбутньому;

Б) поділ депозитного сертифіката на декілька частин, які використовуються інвесторами, які оперують невеликими сумами;

В) кредити, отримані від іноземних банків у євровалюті;

Г) сума винагороди за одержаний кредит, яка виплачується позичальником.

4. Цінні папери, деноміновані у валюті, відмінній від валюти країни емітента, що розміщуються за допомогою синдикату андеррайтерів серед іноземних інвесторів, для яких така валюта, як правило, також є іноземною:

А) вексель;

Б) облігації;

В) єврооблігації (євробонди);

Г) теп.

5. Яких понять не існує:

А)євровекселі;

Б) єврокредити;

В) єврооблігації;

Г) усі відповіді правильні.

Тематика рефератів

1. Євроринок та особливості його функціонування.

2. Ринок банківських єврокредитів.

3. Особливості функціонування ринку деривативів.

4. Український ринок єврооблігацій.