ТЕМА 7. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
7.1. Депозитарна система України.
7.2. Розрахунково-клірингові установи.
Інфраструктура
ринку фінансових послуг повинна забезпечувати можливість реалізації економічних
інтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їх економічних дій,
допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.
Інфраструктура ринку фінансових послуг ‑ система видів фінансової діяльності, а
також сукупність підприємств та саморегулювальних організацій різних
організаційно-правових форм, які створюють організаційно-економічні умови для
забезпечення та обслуговування безперервного й ефективного функціонування і
розвитку ринку фінансових послуг.
7.1. Депозитарна система України
Сферою
діяльності депозитарної системи є:
· стандартизація обліку цінних паперів згідно з
міжнародними стандартами;
· уніфікація документообігу щодо операцій із цінними
паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними
стандартами;
· відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як
у документарній, так і бездокументарній формах;
· реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних
паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень
клієнтів;
· акумулювання доходів (дивідендів, відсоткових виплат
та виплат із погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування
системою, та їх розподіл за рахунками;
· регламентація та обслуговування механізмів позики та
застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;
· надання послуг щодо виконання обов’язків номінального
утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;
· розробка, впровадження, обслуговування і підтримка
комп’ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і
здійснення грошових виплат, пов’язаних із банківськими або з іншими системами
грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.
Центральний
депозитарій забезпечує
формування та функціонування системи депозитарного обліку цінних паперів. Він
веде депозитарний облік всіх емісійних цінних паперів, крім тих, облік яких
веде НБУ.
В Україні може існувати лише один
Центральний депозитарій. Клієнтами
Центрального депозитарію є емітенти, Національний банк України, депозитарні
установи, депозитарії-кореспонденти, клірингові установи та Розрахунковий
центр.
Центральний
депозитарій – юридична особа, що функціонує у формі
публічного акціонерного товариства. Акціонерами Центрального депозитарію може
бути держава, Національний банк України, учасники фондового ринку, центральні
депозитарії інших країн, міжнародні депозитарно-клірингові установи, а також
міжнародні фінансові організації, членами яких є Україна. Мінімальний розмір
статутного капіталу Центрального депозитарію повинен бути в розмірі не менш як
100 мільйонів гривень.
Розрахунковий центр з
обслуговування договорів на фінансових ринках забезпечує здійснення
грошових розрахунків за правочинами щодо цінних паперів, укладеними на фондових
біржах та поза фондовою біржею, якщо проводяться розрахунки за принципом
«поставка цінних паперів проти оплати». В Україні може існувати лише один Розрахунковий центр.
Акціонерами
Розрахункового центру можуть бути Національний банк України, професійні
учасники фондового ринку, а також міжнародні депозитарно-клірингові установи. У
статутному капіталі Розрахункового центру частка НБУ повинна становити не менш
як 25 % плюс одна акція.
Депозитарний
облік ‑ облік
цінних паперів на рахунках власників цінних паперів у зберігачів або облік у
цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.
Юридичні
особи, які, згідно із Законом, є учасниками депозитарної системи, здійснюють
такі види діяльності:
· зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на
рахунках у цінних паперах та операції емітента щодо випущених ним цінних
паперів;
· кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
· ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Розрахунковий банк – банк, з
яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами.
Обслуговування
договорів щодо ЦП у бездокументарній формі можуть
проводитися тільки учасниками ДС. Процедури в ДС стандартизовані й
інформація є конфіденційною.
Порядок,
умови здійснення депозитарної діяльності учасниками та контроль за діяльністю
депозитарної системи здійснює НКЦПФР.
Отже, в
Україні побудована повнофункціональна централізована депозитарна і
розрахунково-клірингова система, але вона ще не впроваджена на ринок у повному
обсязі. Необхідно оцінити обсяги угод на ринку, що обслуговує кліринговий
депозитарій, вартість здійснення клірингу. В Україні немає ні обсягів угод, що
вимагали б впровадження взаємозаліку, ні додаткових засобів на створення
системи гарантування розрахунків. Інформаційні системи, що обслуговують
електронне обертання цінних паперів в Україні, здатні забезпечити виконання
кожної угоди окремо без додаткових зусиль при нинішньому рівні розвитку
торгівлі цінними паперами.
Для
прискорення розрахунків при трансакціях з цінними паперами можна застосовувати
одержання кредитів у вигляді цінних паперів. В Україні обмежена практика
кредитування цінними паперами. Це пояснюється тим, що така потреба виникає при
великій кількості операцій на біржі при динамічному ринку, а в Україні ринок
цінних паперів досить спокійний і обсяг біржової торгівлі незначний. До того ж
законодавчо заборонено здійснювати так звані короткі продажі, коли реалізуються
ще не одержані цінні папери.
7.2.
Розрахунково-клірингові установи
В
економічній літературі, законодавчих актах різних країн існує велика кількість
визначень поняття „кліринг”.
У Законі
України „Про платіжні системи і переказ грошей Україні” (2001 р.) кліринг визначається як механізм, що включає
збір, сортування, реконсиляцію і проведення
взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також вирахування
по кожному з них сумарного сальдо за визначений період часу між загальним
обсягами вимог і зобов’язань.
У
фінансовому довіднику кліринг ‑
це:
а) система
безготівкових розрахунків за товари, цінні папери, послуги, що базується на
обліку банками взаємних вимог і зобов’язань сторін;
б)
одержання, звіряння і поточне відновлення інформації, підготовка бухгалтерських
та облікових документів, необхідних для виконання угод по цінних паперах,
визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення і
гарантування розрахунків по договорах з пінними паперами;
в) система
компенсації;
г)
міжнародна торгівля на компенсаційній основі. Усередині країни кліринг є
системою безготівкових розрахунків між банками, що здійснюються через
розрахункові і клірингові палати.
Таким
чином, клірингові розрахунки охоплюють кілька секторів:
Перший сектор ‑
кліринг для юридичних осіб, що не є кредитними організаціями. Його застосування
дозволяє господарським структурам вирішувати проблему дефіциту оборотних
коштів.
Другий сектор ‑
кліринг для бюджетів різних рівнів, включаючи їхнє казначейське виконання. Ця
система перетворює взаємозаліки і бартер у грошові розрахунки.
Третій сектор ‑
міжбанківський кліринг.
Четвертий сектор ‑ кліринг для професійних учасників ринку цінних паперів.
Особливості
клірингу. Обробка
великої кількості платежів між кредитними організаціями стала можливою, у першу
чергу, завдяки використанню електронних розрахункових систем. Наприклад, через
Лондонську розрахункову палату (одну з найбільших у світі) щодня проходить 7
млн. чеків, а також 2,35 млн. інших платежів.
Електронні
розрахункові системи дозволяють ефективно проводити як валові, так і клірингові
розрахунки. Другим напрямком розвитку стала заміна розрахунків на валовій
основі кліринговими розрахунками.
Валові розрахунки ‑ це розрахунки, при яких усі
платежі платника до одержувача послідовно відбиваються на рахунках
розрахункової системи. На відміну від валових розрахунків, при яких кожний
платіж обробляється послідовно, кліринг
здійснює багатобічний залік взаємних зустрічних платежів учасників, причому
оплаті підлягає тільки різниця між сумами взаємних зобов’язань.
Клірингові розрахунки виконуються сеансами. Першим етапом є
прийом і нагромадження розрахункових документів на переказ коштів від учасників
розрахунків. Далі для кожного учасника обчислюється його чиста позиція на
рахунку, відкритому в розрахунковій палаті ‑ підсумкове сальдо (дебетове
або кредитове), отримане за результатами клірингу. Чиста позиція обчислюється
як різниця між загальною кредиторською і загальною дебіторською заборгованістю
кожного з учасників.
Якщо
отримана позиція позитивна, вона підлягає закриттю або врегулюванню. Для
врегулювання позиції учасники клірингових розрахунків резервують на своїх
рахунках грошові кошти, які називаються підкріпленням. Кліринговий сеанс
завершується остаточним розрахунком з клірингу, у ході якого відбувається
переказ або списання грошових сум, що відповідають чистим позиціям по рахунках
учасників розрахунків.
Порівняльний аналіз класичного клірингу і валових розрахунків
представлено в табл. 7.1.
Таблиця 7.1
Порівняльний аналіз клірингу і валових
розрахунків
Валові
розрахунки |
Кліринг |
Переваги |
|
Простота організації |
Зменшена потреба в
оборотних коштах |
Недоліки |
|
1. Висока потреба в оборотних коштах 2. Необхідність постійного
підтримування ліквідності розрахункового рахунка |
Ризик овердрафту |
Проведення платежів |
|
Безупинно |
Сеансами (щодоби) |
Таким чином,
використання міжбанківського клірингу порівняно з валовими розрахунками
дозволяє значно знизити потребу учасників в оборотних коштах, а використання
електронних розрахункових систем прискорює, здешевлює і робить більш надійним
проведення розрахунків.
Світовий досвід побудови систем взаємних розрахунків.
Кліринг
проводиться за допомогою клірингових палат ‑ міжбанківських організацій,
що здійснюють безготівкові розрахунки по чеках і інших платіжних документах
шляхом заліку взаємних вимог. Усі чеки надходять у розрахункову палату, де їх
сортують по банках і проводять залік кілька разів у день. Оплачується тільки
кінцеве сальдо розрахунків (через рахунки в центральному банку). Така
централізована система розрахунків дозволяє значно прискорити й здешевіти
чекове обертання.
Перша
розрахункова палата була заснована в Лондоні у 1775 році (Нью-Йорку ‑
1852 року, Парижі ‑ 1872). Розрахункові палати звичайно перебувають під
контролем найбільших банків. У ряді країн функції розрахункових палат виконують
центральні банки. Найбільшу роль розрахункові палати відіграють у
Великобританії, США й інших країнах, де розвинута чекова форма розрахунків.
Сучасні палати, крім розрахунків по чеках, усе більше здійснюють електронний
переказ коштів.
Автоматична розрахункова палата (АРП) відрізняється від звичайної
розрахункової палати насамперед тим, що безготівкові розрахунки здійснюються в
автоматизованому режимі, і вся інформація про платежі надходить у формі,
підготовленій для введення в ЕОМ. АРП існують у США, ФРН, Великобританії,
Нідерландах, Данії, Швейцарії, Італії і деяких інших країнах. Обсяг операцій
великий ‑ безготівкові розрахунки в цих країнах одержали широкий розвиток
як у міжфірмових операціях, так і в розрахунках з
населенням. У ФРН, Нідерландах і Швеції, наприклад, безготівкове перерахування
заробітної плати складає 70-95%.
Основна
проблема
розрахункових електронних систем ‑ великий обсяг денних овердрафтів (20%
обороту), що виникають при перевищенні резервного рахунка, при затримці
надходжень від клієнтів та ін. При клірингових розрахунках кожний учасник
залежить від дій інших, що породжує додаткові ризики: кредитний ризик ‑
ризик незавершення сеансу клірингу через
неплатоспроможність будь-якого учасника розрахунків і системний ризик ‑
ризик того, що утруднення учасника породжені ризиками ліквідності і кредитними
ризиками.