ТЕМА 8. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

 

Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання ринку фінансових послуг в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки визначення кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

Регулювання ринку фінансових послуг повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов’язкових для всіх ‑ і для дрібних, і для великих інвесторів. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (розділ IV).

Мета державного регулювання ринків фінансових послуг:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг;

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

3) нагляду за діяльністю фінансових установ;

4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг:

‑ щодо ринку банківських послуг – Національний банк України (НБУ);

‑ щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Національна Комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР);

‑ щодо інших ринків фінансових послуг – спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган зобов’язані співпрацювати, мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Створено єдиний наглядовий орган, що регулює та контролює діяльність різних фінансових установ - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (від 4 квітня 2003 року).

Фінансові установи (ФУ) обов’язково повинні мати ліцензії для здійснення:

1)          страхової діяльності;

2)          діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3)          надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4)          діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Всі види ФУ повинні мати фідуціарні відносини зі своїми клієнтами.

Обов’язковий фінансовий моніторинг ‑ сукупність заходів спеціального уповноваженого органу з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій. Система фінансового моніторингу складається з первинного і державного рівнів.

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу ‑ це:

‑ банки;

‑ страхові компанії;

‑ фінансові установи;

‑ платіжні організації;

‑ еквайрингові установи;

‑ клірингові установи;

‑ товарні, фондові й інші біржі;

‑ професійні учасники ринку цінних паперів;

‑ інститути спільного інвестування;

‑ гральні установи і ломбарди;

‑ інвестиційні і недержавні пенсійні фонди;

‑ некредитні організації, що здійснюють переказ грошей.

Суб’єкти державного фінансового моніторингу ‑ це:

> центральні органи виконавчої влади;

> НБУ;

> спеціальні уповноважені органи.