ТЕМА 5. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ

 

5.1.    Операції з емісії цінних паперів на фондовому ринку. Андеррайтинг.

5.2.    Посередницькі послуги при вкладанні капіталу в цінні папери. Брокерські та дилерські послуги торговців цінними паперами.

5.3.    Депозитарні послуги.

5.4.    Операції репо з цінними паперами.

5.5.    Управління портфелем цінних паперів.

 

5.1. Операції з емісії цінних паперів на фондовому ринку. Андеррайтинг

 

Згідно із законом України „Про цінні папери та фондовий ринок” андеррайтинг – це розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Андеррайтингом називають комплекс послуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовим посередником емітенту. Цей комплекс послуг може включати як всі етапи роботи з підготовки та проведення емісії, так і визначену їх частину. Як правило, при проведенні андеррайтингу посередник надає емітенту хоча б одну із послуг:

• консультує емітента про час, термін, обсяги та інші характеристики емісії;

• здійснює викуп частки емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента;

• розміщує емісію серед інвесторів.

Основним елементом андеррайтингу є викуп цінних паперів у емітента. У процесі викупу емітент вчасно отримує визначену суму коштів, необхідну для подальшої діяльності, а посередник (андеррайтер) приймає на себе ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Успішне проведення андеррайтингу передбачає викуп цінних паперів за нижчою ціною і подальше розміщення їх на ринку за вищою ціною. Різниця між цінами викупу та розміщення, помножена на кількість цінних паперів (за вирахуванням витрат на розміщення цінних паперів на ринку), є прибутком андеррайтера.

Процедура проведення андеррайтингу, що включає викуп цінних паперів у емітента за фіксованою ціною, характерна для класичного андеррайтингу, при якому андеррайтер приймає на себе всі ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Якщо ціна викупу нища від ціни розміщення на ринку, андеррайтер отримує прибуток, у протилежному випадку ‑ збитки. Різницю між ціною викупу та ціною розміщення цінного папера називають андеррайтинговим дисконтом. Андеррайтинговий дисконт залежить від обсягів емісії та від ступеня ризику цінних паперів. Розміри андеррайтингового дисконту для акцій промислових корпорацій класу А становлять від 6-8% для обсягів емісії 10 млн. дол. до 2-4% для обсягу емісії 150 млн. дол. США. Для довгострокових корпоративних облігацій класу А андеррайтинговий дисконт зменшується від 1,3% для емісії 20 млн дол. до 0,7% для емісії 200 млн. дол. США. Тобто, чим більший обсяг емісії та чим нижчий ступінь ризику цінних паперів, тим менший розмір андеррайтингового дисконту.

Останнім часом посередники намагаються уникати класичного типу андеррайтингу, і контракт на здійснення викупу за фіксованою ціною не підписують. Андеррайтери консультують емітентів і допомагають їм за певну винагороду здійснити розміщення цінних паперів на ринку.

Часто для розподілу ризиків фірми-андеррайтери організовують андеррайтингові синдикати, а для розширення кола інвесторів ‑ групи по продажу, які включають не тільки андеррайтингові синдикати, а й інші фірми, що не входять до складу синдикатів. Ці фірми, як правило, купують цінні папери за ціною, більшою за ціну викупу і меншою за ціну розміщення на ринку.

Серед механізмів андеррайтингу часто використовують аукціон та викуп посередником частки емісії.

Аукціон. Для участі в аукціоні андеррайтери створюють синдикати і кожен синдикат пропонує свої умови викупу. Синдикат, який пропонує найвищу ціну викупу (або найменшу премію), виграє аукціон і викуповує весь випуск цінних паперів. Іншою формою аукціону є аукціон, при якому кожен з андеррайтерів пропонує свою частку викупу і свій розмір премії за розміщення цінних паперів на ринку. Аукціон проводиться за однією ціною або за множиною цін. Ціною виступає розмір премії (андеррайтинговий дисконт) у відсотках до обсягу розміщуваної частки.

Викуп посередником частки емісії цінних паперів. У цьому випадку андеррайтингова фірма пропонує майбутньому емітенту боргових зобов’язань ряд фірм, які зможуть купити частку випуску при визначеному рівні відсоткового доходу та даті погашення. Протягом кількох днів емітент повинен дати відповідь на цю пропозицію. У разі позитивного рішення андеррайтингова фірма викуповує частку емісії і розміщує її серед своїх клієнтів ‑ інституційних інвесторів або перепродає іншим андеррайтерам. Таку форму андеррайтингу використовують при великих обсягах емісії для зменшення ризику від інвестицій або у разі, коли бракує часу для створення андеррайтингового синдикату чи реалізації інших андеррайтингових стратегій.

Андеррайтингові послуги можуть надаватися як при публічному, так і при приватному розміщенні цінних паперів.

 

5.2. Посередницькі послуги при вкладанні капіталу в цінні папери. Брокерські та дилерські послуги торговців цінними паперами

 

Згідно із законом України „Про цінні папери та фондовий ринок” брокерська діяльність ‑ укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Брокер виступає посередником, агентом інвестора (поручителем або гарантом виконання зобов’язань перед третіми особами за договорами), що діє від імені клієнта та за його дорученням і отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокерські комісійні складають основну частину витрат на проведення трансакцій на фондовому ринку.

Брокерські контори суттєво відрізняються як спектром послуг, які вони надають своїм клієнтам, так і розміром комісійних. Існують брокерські контори з пониженою комісією, які надають обмежену кількість послуг за понижену ціну. Інвестори, яким не потрібні консультації чи інші додаткові послуги, звернувшись до таких брокерських фірм, можуть заощадити кошти. Часто брокерські фірми є досить великими. В таких фірмах інституційних та індивідуальних інвесторів обслуговують різні спеціалісти фірми. Брокерські фірми в США часто мають універсальний характер і діють як брокери, дилери та інвестиційні банкіри.

Для кожного з клієнтів брокерська контора відкриває клієнтський рахунок, рух коштів на якому відображає операції купівлі та продажу на замовлення клієнта тих чи інших цінних паперів. Основною інформацією, що міститься в замовленні клієнта, оформленому у вигляді клієнтської заявки, є назва брокерської контори, вид цінного папера, розмір заявки, максимальний термін виконання, тип заявки.

Розмір заявки може бути виражений у повних лотах, дорівнювати неповному лоту чи бути комбінацією повного та неповного лотів. Залежно від терміну виконання розрізняють одноденні, на визначений термін та відкриті заявки.

Одноденна заявка має бути виконана протягом дня. Якщо на кінець дня заявка залишилась невиконаною, її анулюють.

Заявка на визначений термін (тиждень, місяць) діє протягом визначеного в ній терміну, після закінчення якого вона автоматично анулюється.

Відкрита заявка чинна до її виконання чи відміни клієнтом. Часто такі заявки вимагають від інвестора регулярного підтвердження того, чи заявка залишається чинною. Інвестор може дати таке підтвердження на тиждень або місяць, тоді брокер несе відповідальність за відміну заявки після закінчення наведеного терміну.

Основні типи заявок визначаються з вимог інвесторів щодо обмеження цін купівлі-продажу цінних паперів і класифікуються так:

‑ ринкова ‑ заявка на купівлю або продаж визначеного виду цінного папера за найбільш вигідною поточною ціною. Як правило, така заявка одноденна. Більша частина угод на біржах укладається саме на основі ринкових заявок;

‑ лімітна ‑ заявка з обмеженням ціни. В цьому разі інвестор зазначає граничну ціну, тобто мінімальну ціну продажу або максимальну ціну купівлі. Якщо цей ліміт не досягається (поточна ціна продажу нижча від граничної або поточна ціна купівлі вища від граничної), заявка брокером не виконується;

‑ „стоп”‑заявка ‑ заявка брокеру здійснити купівлю або продаж акцій в той момент, коли ціна досягне обумовленого в наказі рівня, тобто купити акції, коли ціна зросте до зазначеного в заявці рівня, або продати, коли ціна впаде до визначеного рівня. Як правило, призначення таких заявок ‑ страхування від можливих збитків і забезпечення деякого мінімального рівня прибутку;

‑ лімітна „стоп”‑заявка ‑ заявка, яка автоматично перетворюється в лімітну по досягненні деякої буферної ціни. При подачі такої заявки інвестор зазначає дві ціни: буферну, або „стоп”‑ціну, та граничну ціну виконання. Якщо лімітна заявка може бути виконана за невизначеною ціною після досягнення ціною певного рівня, то лімітна „стоп”‑заявка може бути невиконана взагалі, оскільки по досягненні буферної ціни може відразу стати недосяжною гранична ціна виконання.

Заявки можуть містити різні застереження, а саме:

1) про право брокера діяти на свій розсуд. Таке застереження дає змогу брокеру самому встановлювати специфікацію заявки ‑ повністю всі її параметри або тільки термін та ціну виконання. Частіше трапляється в лімітних наказах, рідше ‑ в ринкових;

2) „виконати або відмінити” означає, що заявку треба виконати негайно в повному обсязі або відмінити;

3) „виконати негайно або відмінити” відрізняється від попереднього тим, що заявка може бути виконана частково, а невиконана частина анульована;

4) „тільки в повному обсязі”, як правило, включається в заявку при здійсненні операції з великою партією цінних паперів. На відміну від двох попередніх випадків тут не передбачається негайне виконання заявки;

5) „у момент відкриття або закриття” передбачає, що заявка має бути виконана в числі перших, відразу після відкриття біржі або в числі останніх перед закриттям;

6) „ціну не підвищувати і не знижувати” означає, що ціна, зазначена в наказі, не може коригуватись у разі подрібнення акцій чи в інших непередбачених випадках.

Приклад. Брокер має дві заявки на продаж акцій корпорації А: „стоп”‑заявку та лімітну „стоп”‑заявку. Буферна ціна в обох заявках однакова і становить 50 гр. од. за акцію. Гранична ціна для лімітної „стоп”‑заявки ‑ 48 гр. од. Якщо ринкова ціна акції А різко знизиться до 45 гр. од., „стоп”‑заявка буде виконана за ціною 45 гр. од., а лімітна „стоп”‑заявка ‑ ні.

При проведенні операцій на фондовому ринку за посередництвом брокерської контори інвестор може відкривати в конторі або звичайний клієнтський рахунок, або рахунок з використанням маржі, що є одним із варіантів овердрафту. Останній відкриває перед інвестором і перед брокерською фірмою більші можливості щодо управління грошовими потоками та цінними паперами клієнта. Рахунок з використанням маржі дає змогу інвестору здійснювати маржинальні угоди та отримувати у позику цінні папери.

Маржинальна угода, або угода з маржею, полягає в тому, що коли у інвестора не вистачає коштів для купівлі цінних паперів, він може перевищити ліміт по рахунку. Тим самим клієнт отримує позичку в брокерській фірмі, а вона, в свою чергу, ‑ брокерський кредит у банку. Як забезпечення брокерського кредиту використовуються цінні папери інвестора, що перебувають на зберіганні у брокерській конторі.

Маржинальні угоди укладаються в тих випадках, коли очікується зростання курсу цінних паперів. При цьому прибуток інвестора перевищить прибуток, отриманий ним з використанням звичайного рахунку. Проте при падінні ринкових цін цінних паперів використання рахунку з маржею призводить до більших збитків, ніж використання звичайного рахунку. Частка маржі в загальній сумі інвестованих коштів встановлюється державою. У США, наприклад, ця частка дорівнює 50%.

Згідно із законом України дилерська діяльність ‑ укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом. Дилерська діяльність ‑ це діяльність по укладанню угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов’язанням купівлі й продажу цих паперів за об’явленими цінами. Основний дохід дилерів ‑ це додатна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом-пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу на ринку.

Дилери дають можливість інвестору в будь-який час купити чи продати цінні папери, сприяють ціновій стабілізації та забезпечують ліквідність ринку, також надають інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках виступають у ролі ведучих аукціонів на біржах.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Спекулянти можуть формувати та реалізувати на ринку як прості, так і складні спекулятивні стратегії. Прості стратегії ґрунтуються на прогнозі зростання чи падіння цін на актив, з яким мають намір здійснювати спекулятивну операцію. При очікуванні падіння цін відкривається коротка позиція на ринку, при очікуванні зростання цін ‑ довга позиція.

Прості стратегії досить ризикові й пов’язані з отриманням значних прибутків при правильному прогнозі цін або зазнаванням значних збитків при помилковому прогнозуванні. Більш складні спекулятивні стратегії ‑ менш ризикові і гарантують нижчий рівень доходу при сприятливій кон’юнктурі ринку і менші збитки при несприятливій ситуації на ньому. Характерним прикладом складних спекулятивних стратегій є купівля-продаж строкових контрактів різного типу з різними термінами та цінами виконання.

Крім спекулятивних операцій спекулянти здійснюють на ринку різні види ризикового та безризикового арбітражу. Прикладом безризикового арбітражу може бути купівля акцій міжнаціональної корпорації в одному регіоні за нижчою і продаж в іншому регіоні за вищою ціною. Із-за недосконалості та недостатньої інтегрованості ринків на сьогодні такі операції приносять стабільний прибуток.

Ризиковий арбітраж переважно пов’язаний із трансформаціями акціонерного капіталу: банкрутством, злиттям, придбанням, реорганізацією. Наприклад, компанія А прогнозує придбати компанію В. Інформація про те, що в процесі придбання акції В будуть викуповуватись корпорацією А за ціною 50 гр. од., впливає на ціну акцій корпорації В. У цей момент їх ціна на ринку становить 40 гр. од., а після оголошення про придбання ‑ підвищується до 45 гр. од. Інвестор, який придбає акції В за ціною 45 гр. од., а потім передасть компанії А за ціною 50 гр. од. отримає прибуток у розмірі 5 гр. од. на акцію. Ризик, який супроводить таку операцію, полягає в тому, що придбання корпорації В корпорацією А може не відбутися.

Ще одним прикладом ризикового арбітражу є придбання корпорацією Б корпорації С з умовою обміну акцій С на акції Б. Припустимо, що під час оголошення про придбання ринкова ціна акції Б дорівнює 30, ціна акції С ‑ 26 гр. од. Якщо співвідношення цін на ринку не зміниться і придбання корпорації відбудеться, посередник, купуючи акції С з подальшим обміном на акції Б, отримає прибуток у розмірі 4 гр. од. з кожної акції. Серед ризиків, що супроводять цю операцію, є ризики того, що купівля корпорації не відбудеться або ціни на акції корпорацій Б і С зміняться так, що операція обміну акцій стане збитковою.

Залежно від того, яку стратегію реалізують спекулянти на ринку, їх поділяють на „биків”, хто грає на підвищення цін, та „ведмедів”, хто грає на зниження цін. Гра на підвищення полягає у купівлі цінних паперів і в подальшому їх продажу. При правильному прогнозі щодо підвищення цін це купівля за нижчою ціною, продаж за вищою і отримання прибутку. При неправильному прогнозі це купівля за вищою ціною, продаж за нижчою й отримання збитків.

Гра на зниження полягає у позичці цінних паперів і негайному їх продажу на ринку. При наступному зниженні цін такі самі цінні папери купуються дешевше і повертаються їх власнику. Як і гра на підвищення, гра на зниження при правильному прогнозі призводить до одержання прибутку, при неправильному ‑ до зазнавання збитків.

Залежно від того, на якому часовому проміжку спекулянти проводять свої операції, їх поділяють на скальперів, одноденних та позиційних трейдерів.

Скальперами називають професійних торговців, які грають на мінімальних коливаннях цін і отримують дохід за рахунок великих обсягів угод. Як правило, скальпери реалізують біржові контракти через кілька хвилин чи годин після їх купівлі. Часто це оптові торговці, які укладають угоди з іншими брокерами. Скальпери рідко переносять свою позицію на наступний день і грають на коливаннях цін протягом однієї торгової сесії.

Одноденний трейдер як і скальпер, утримує ринкову позицію протягом торгової сесії і рідко залишає позицію до наступного робочого дня. Більшість денних торговців ‑ члени біржі. Однак утримувати позицію протягом дня можуть і інвестори, які не беруть безпосередньої участі в торгах, а здійснюють операції через фінансових посередників. Оскільки позиція одноденного трейдера на наступний день не переноситься, йому немає потреби відволікати кошти на підтримку відкритої позиції та вносити необхідні види маржі.

Позиційний трейдер займає позицію по строковій угоді і потім утримує її протягом певної кількості днів, тижнів чи місяців. У разі правильного прогнозу руху цін на ринку може отримувати значні прибутки.

Незалежно від того, на якому часовому проміжку реалізують свої стратегії посередники, тих, хто будує свої стратегії на основі тимчасових змін цін на активи, називають спредерами. Спредери вивчають закономірності й взаємозв’язок цін на активи в різні періоди року і прогнозують їх на майбутні періоди. З допомогою аналізу та побудованому на ньому прогнозі спредери визначають максимальну різницю в цінах і у разі зростання цієї різниці вступають у біржову гру. Прикладами стратегій, що реалізуються спредерами на ринку, можуть бути купівля-продаж контрактів на один актив, але на різні терміни поставки, на один актив, але на різних біржах, на різні, але споріднені активи.

 

5.3. Депозитарні послуги

 

Депозитарна діяльність ‑ надання послуг зі зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депозитарна діяльність провадиться учасниками фондового ринку відповідно до законодавства про депозитарну систему України (ЗУ «Про депозитарну систему України» від 6 липня 2012 року).

Згідно з Законом «Про депозитарну систему України» депозитарна діяльність – діяльність професійних учасників депозитарної системи України та Національного банку України щодо надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів, депозитаріїв-кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність, Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках (далі – Розрахунковий центр), депонентів, а також надання інших послуг, які мають право надавати професійні учасники депозитарної системи України.

В Україні можуть провадитися такі види депозитарної діяльності:

1) депозитарна діяльність Центрального депозитарію;

2) депозитарна діяльність Національного банку України;

3) депозитарна діяльність депозитарної установи;

4) діяльність із зберігання активів інститутів спільного інвестування;

5) діяльність із зберігання активів пенсійних фондів.

Традиційною є класифікація депозитарних послуг за кінцевим результатом операцій. При цьому розрізняють такі види послуг:

-          інформаційні;

-          адміністративні;

-          облікові;

-          та інші.

До інформаційних послуг депозитарних установ належать операції з підготовки та надання виписок з рахунку в цінних паперах (ЦП), зведених облікових реєстрів власників іменних ЦП, інформаційних довідок, довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують ринок цінних паперів (РЦП). До них також можуть відноситися послуги з передачі клієнтам (депонентам) інформації щодо операцій емітента (включаючи надання інформації про проведення емітентом загальних зборів, використання права голосу тощо). Послуги щодо підтвердження прав власності на ЦП, що обліковуються на рахунках у ЦП, надаються виключно зберігачами. Довідки про операції з ЦП та рахунки в ЦП можуть надаватися виключно клієнтам або за їх письмовим дорученням – іншим особам.

Адміністративні послуги – депозитарні операції з відкриття рахунків у ЦП, внесення змін до анкети рахунку, закриття рахунків у ЦП, зміни способу зберігання ЦП та інші зміни, не пов’язані зі зміною залишків ЦП на рахунках у ЦП.

Облікові послуги ‑ депозитарні операції з ведення рахунків у ЦП та відображення операцій з ЦП, наслідком яких є зміна кількості ЦП на рахунках, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання депозитарних активів.

Інші операції та послуги:

‑ зберігання сертифікатів ЦП;

‑ перевірка справжності документарних ЦП при їх зарахуванні;

‑ абонентська плата за обслуговування рахунку;

‑ виплата доходів по ЦП їх власникам;

‑ інформаційно-консультативні послуги тощо.

Депозитарною установою є юридична особа, що утворюється та функціонує у формі АТ або ТзОВ і яка в установленому порядку отримала ліцензію на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи. Депозитарна діяльність депозитарної установи є виключним видом діяльності, крім її поєднання з іншими видами діяльності.

Для отримання ліцензії на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи юридична особа повинна мати сплачений коштами статутний капітал у мінімальному розмірі не менш як 7 мільйонів гривень.

Клієнтами депозитарію є депоненти, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарні установи.

Депонент – власник цінних паперів, співвласники цінних паперів, нотаріус, на депозит якого внесено цінні папери, яким рахунок у цінних паперах відкривається депозитарною установою на підставі відповідного договору про обслуговування рахунка в цінних паперах, а також депозитарна установа, яка відкриває собі рахунок у цінних паперах на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи.

Депозитарій-кореспондент – депозитарій іноземної держави або міжнародна депозитарно-клірингова установа, що є клієнтом Центрального депозитарію на підставі встановлених кореспондентських відносин щодо цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів та облігацій місцевих позик, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює НБУ. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються НКЦПФР спільно з НБУ.

Оплата послуг депозитарію здійснюється за тарифами, які вони самі встановлюють.

 

5.4. Операції репо з цінними паперами

 

РЕПО ‑ фінансова операція, що складається з двох частин. Одна зі сторін продає цінні папери іншій стороні і водночас бере зобов’язання їх викупити на визначену дату або за вимогою іншої сторони.

Залежно від терміну дії РЕПО поділяються на:

‑ нічні (на 1 день);

‑ відкриті (термін не встановлений);

‑ термінові (більше, ніж на 1 день з фіксованим терміном).

Міжнародна практика розглядає три варіанти переміщення і збереження цінних паперів в структурі РЕПО:

а) цінні папери, куплені в першій частині, переводяться покупцеві (знижується кредитний ризик, але високі витрати з переказу цінних паперів);

б) цінні папери переводяться на користь третьої сторони (третя сторона є гарантом виконання зобов’язань);

в) цінні папери залишаються у продавця з першої частини договору і він залишається їх зберігачем (найвищий кредитний ризик; продавець зобов’язаний вести роздільний облік власних і проданих цінних паперів; мінімальні витрати з переказу цінних паперів).

Види цінних паперів, які можуть використовуватися в цих операціях:

‑ державні цінні папери;

‑ цінні папери, гарантовані державою;

‑ першокласні векселі;

‑ акції й облігації великих підприємств;

‑ депозитні сертифікати.

 

5.5. Управління портфелем цінних паперів

 

Управління портфелем цінних паперів означає планування, аналіз та регулювання складу портфеля, здійснення діяльності щодо його формування й підтримки з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов’язаних з ним.

Існує дві форми управління портфелями цінних паперів: пасивна й активна. Пасивна форма управління полягає у складанні диверсифікованого портфеля із завчасно визначеним рівнем ризику і тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані. Серед методів пасивного управління виділяють:

-          диверсифікацію;

-          індексний метод;

-          збереження портфеля.

Диверсифікація передбачає внесення до складу портфеля різноманітних цінних паперів із різними характеристиками. Підбір диверсифікованого портфеля в умовах українського фондового ринку потребує певних зусиль, пов’язаних у першу чергу з пошуком повної і достовірної інформації про інвестиційні властивості цінних паперів. Структура диверсифікованого портфеля цінних паперів повинна відповідати певним цілям інвесторів.

Індексний метод, або метод дзеркального відображення, побудований на тому, що за еталон береться певний портфель цінних паперів. Структура портфеля-еталона характеризується певними індексами. Далі цей портфель дзеркально повторюється. Застосування даного методу ускладнюється труднощами добору еталонного портфеля.

Збереження портфеля ґрунтується на підтриманні структури і збереженні рівня загальних характеристик портфеля. Не завжди вдається зберегти незмінною структуру портфеля, оскільки, враховуючи нестабільну ситуацію на українському фондовому ринку, доводиться купувати інші цінні папери. При великих операціях із цінними паперами може відбутися зміна їх курсу, яка потягне за собою зміну поточної вартості активів. Можлива ситуація, коли сума продажу цінних паперів акціонерам компанії перевищує вартість їх придбання. У цьому разі керуючий повинен продати частину портфеля цінних паперів, щоб здійснити виплати клієнтам, які повертають компанії свої акції. Значні обсяги продажу можуть спричиняти зниження курсу цінних паперів компанії, що негативно відбивається на її фінансовому стані.

Сутність активної форми управління полягає в постійній роботі з портфелем цінних паперів. Базовими характеристиками активного управління є:

-          вибір певних цінних паперів;

-          визначення термінів придбання або продажу цінних паперів;

-          постійний свопінг (ротація) цінних паперів у портфелі;

-          забезпечення чистого доходу.

Якщо прогнозується зниження відсоткової ставки Центрального банку, то рекомендується купувати довгострокові облігації з низьким доходом за купонами, курс яких швидко підвищується при падінні ставки відсотка. При цьому слід продати короткострокові облігації з високою дохідністю за купонами, оскільки їх курс у даній ситуації падатиме. Нарешті, якщо динаміка відсоткової ставки демонструє повну невизначеність, то керуючий перетворить значну частину портфеля цінних паперів на активи підвищеної ліквідності (наприклад на строкові депозити). Ліквідність розглядається як одна з найважливіших властивостей портфеля цінних паперів і означає спроможність швидкого перетворення цінних паперів на кошти. Від рівня ліквідності залежить спроможність інвестиційної компанії або фонду своєчасно виконати свої зобов’язання перед кредиторами та акціонерами.

Разом з постійною зміною структури портфеля цінних паперів змінюється і вартість цінних паперів. У результаті виникають додаткові проблеми, пов’язані зі збільшенням або зменшенням капіталу. Якщо має місце чисте перевищення вартості придбання цінних паперів над їх продажем, то з’являється деякий приріст капіталу. Ці кошти доцільно знову вкласти в цінні папери. При цьому необхідно слідкувати за якістю портфеля цінних паперів та його структурою. Висока динамічність розвитку цінних паперів викликає необхідність їх постійної переоцінки з урахуванням поточної вартості портфеля. Якщо цінні папери не котируються і не мають поточного курсу, то оцінка відбувається за номіналом або визначається оціночна вартість. Переоцінка цінних паперів може здійснюватися щотижня або навіть щодня. Ця робота проводиться банком-депозитарієм або портфельним менеджером.

Таким чином, при здійсненні інвестиційної стратегії на ринку цінних паперів можна орієнтуватися на різні цільові настанови: на отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів чи на зростання вартості цінних паперів, тобто на збільшення вкладеного капіталу.