ТЕМА 4. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ

 

4.1. Види послуг комерційних банків.

4.2. Поняття та методи банківського кредитування і фінансування капітальних вкладень.

4.3. Лізингові та селенгові операції як форма організації кредитно-фінансових відносин.

4.4. Економічна сутність та механізм здійснення факторингових операцій.

4.5. Економічні основи та специфіка діяльності кредитних спілок.

4.6. Інші послуги комерційних банків на ринку фінансових послуг.

 

4.1. Види послуг комерційних банків

 

На підставі банківської ліцензії банки в Україні мають право здійснювати такі банківські операції (див. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000 р. гл. 8):

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, визначені цими пунктами, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток,

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

- з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об’єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

НБУ має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності.

Комерційні банки самостійно встановлюють відсоткові ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за виняткам реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів.

Банк не може надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банку забороняється встановлювати відсоткові ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Видавати бланкові кредити банк має право за умов додержання економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України.

Право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку України банк має у разі, якщо:

1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде винятково діяльність з надання фінансових послуг;

3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

Це обмеження не застосовується у разі, якщо:

1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв’язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентом яких є інший банк;

3) цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу;

4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Ці вимоги не поширюються на діяльність інвестиційних банків.

 

4.2. Поняття та методи банківського кредитування і фінансування капітальних вкладень

 

Комерційні банки проводять операції з фінансування і кредитування капітальних вкладень.

Розрізняють два основні методи забезпечення капітальних вкладень грошовими коштами ‑ безповоротний, або фінансування, та поворотний, або кредитування.

Безповоротне надання коштів не передбачає їх повернення у наперед встановлені строки. У такому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні та залучені кошти інвесторів і, як правило, кошти спеціальних позабюджетних фондів.

Поворотне надання коштів, або кредитування, провадиться на умовах поворотності наданих коштів у конкретні строки та у визначених розмірах.

Банки надають довгостроковий кредит на капітальні вкладення переважно на тих же принципах, на яких провадиться фінансування. Крім того, кредитування є поворотним, платним, строковим.

Довгострокове кредитування повніше, ніж безповоротне фінансування, відповідає умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту й оплати відсотків за користування ним більшою мірою спонукає позичальників до раціонального техніко-економічного обґрунтування напряму і розміру кредиту, сприяє посиленню режиму економії у процесі його використання, а також є засобом контролю за окупністю капітальних вкладень.

Порядок відкриття фінансування капіталовкладень.

Банки проводять фінансування капітальних вкладень за дорученням інвесторів. Воно починається лише після того, як банк переконається в додержанні інвестором умов, які забезпечують раціональне використання коштів, що виділяються на капітальні вкладення. Такими умовами є:

• забезпечення будов і об’єктів затвердженою проектно-кошторисною документацією;

• включення їх у план капітального будівництва, перелік будов і титульні списки;

• виділення капітальних вкладень і грошових коштів відповідно до норм тривалості будівництва.

Дотримання кожної вимоги підтверджується відповідними документами, які надходять до установ банків у встановленому порядку. Порядок оформлення фінансування залежить від того, як здійснюються витрати, ‑ згідно з планом державних централізованих капітальних вкладень чи за рахунок власних коштів інвесторів.

Основними документами для оформлення фінансування державних централізованих капітальних вкладень є план капітального будівництва, перелік будов та об’єктів виробничого призначення і титульні списки. Ці документи надходять до фінансуючих установ банку безпосередньо від їх вищого органу.

План капітального будівництва включає дані про обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, виділених на поточний рік, завдання введення в дію виробничих потужностей та основних фондів, строки їх введення та ін. Перелік будов і об’єктів виробничого призначення розробляється в складі перспективних прогнозів розвитку економіки. Вони включають основні техніко-економічні показники цих будов і об’єктів (введення в дію виробничих потужностей, обсяги капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт тощо).

Банк ретельно перевіряє документи, що надійшли йому для оформлення фінансування будови. Головна мета такої перевірки ‑ не допустити фінансування будов і об’єктів, які не включені в план-контракт, не мають затвердженої проектно-кошторисної документації або яким виділені капітальні вкладення, встановлений обсяг будівельно-монтажних робіт і грошові кошти в розмірах, менших, ніж потрібно для їх завершення в нормативні строки, що призводить до розпорошування коштів, зростання незавершеного будівництва, що завдає величезних збитків суспільству.

Оформлення фінансування будов, що споруджуються за планом державних централізованих капітальних вкладень, завершується складанням банківськими працівниками висновку про відповідність наданих ним документів встановленим вимогам. Керівник установи банку затверджує його і підписує розпорядження бухгалтерії про відкриття фінансування будови. Фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих державних підприємств, а також на будівництво об’єктів соціального призначення за рахунок власних коштів проводиться на підставі підрядних контрактів на капітальне будівництво. Питання про надання банку титульних списків та інших документів вирішується на місці інвесторами, підрядними організаціями та установами банку.

Підприємства та організації, засновані на колективній формі власності, при здійсненні капітальних вкладень за рахунок виключно власних коштів ніяких документів для оформлення їх фінансування у банк не подають.

Усі грошові кошти, які виділені на капітальні вкладення, концентруються в банку, що є передумовою забезпечення безперервного і цільового фінансування витрат.

Виділені з відповідних бюджетів та позабюджетних фондів кошти на фінансування капітальних вкладень, а також дозволений на ці цілі довгостроковий кредит зараховуються банками на окремі рахунки.

 

4.3. Лізингові та селенгові операції як форма організації кредитно-фінансових відносин

 

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою – лізингодавцем, власником цього майна. Лізингодавець надає арендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно з укладеним договором протягом визначеного періоду часу.

Згідно Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про лізинг” від 11 грудня 2003 року (Закон України „Про фінансовий лізинг”) за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, предметом лізингу виступають будівельні машини та механізми, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка.

Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Лізингодавець зобов’язаний відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Предмет лізингу та/або пов’язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов’язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов’язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом. Лізингоодержувач має право поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу, лише за згодою лізингодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою лізингодавця, лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів.

Форми лізингу:

Ø     зворотний лізинг ‑ це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;

Ø     пайовий лізинг ‑ це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;

Ø     міжнародний лізинг ‑ це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до цього Закону, законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб’єктами лізингу. При здійсненні операцій міжнародного лізингу сплачуються мито, податок на додану вартість та акцизний збір відповідно до законодавства України.

Лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Лізингові платежі включають:

• суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу;

• платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• компенсацію відсотків за кредитом;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

 

Селенг

Селенг ‑ це один із різновидів лізингу. Тому його функції регламентуються Об’єднанням європейських лізингових товариств із штаб-квартирою в Брюсселі.

Селенг ‑ це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання, що регламентується угодою майнового найму і полягає в передачі власником своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого майна і може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанія залучає і вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права громадян і господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права власності: гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання і т. п.

За формою фінансування селенгова діяльність наближена до банківської діяльності. Вона може здійснюватися будь-якими торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Однак економічно доцільно створювати селенг-компанії.

Селенг загострює конкуренту боротьбу на грошовому ринку і направляє її на зниження ціни послуг, наприклад, відсотків за кредит. Селенг ‑ це реальний механізм втягнення грошей населення у виробничу сферу зокрема та в економіку країни в цілому.

 

 

 

4.4. Економічна сутність та механізм здійснення факторингових операцій

 

Відповідно до Закону України „Про банки та банківську діяльність” факторинг ‑ це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із прийняттям на себе ризику невиконання вимог та прийом платежів.

Відповідно до податкового законодавства факторинг ‑ це операція з перепоступки першим кредитором (виробником) прав вимоги боргу третьої особи (споживача) іншому кредиторові (факторові) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.

Особливості виконання цих операцій ‑ це невеликий термін їх здійснення (до двох місяців).

Фінансові інститути, що надають факторингові послуги, називаються фактор-фірмами. Вони створюються найбільшими банками, які забезпечують високу надійність факторингових угод та мінімальні витрати для клієнтів. Розгалужена мережа спеціалізованих філій для факторингового обслуговування підприємств у різних країнах створена великими транснаціональними корпораціями. На міжнародному рівні діє асоціація „International Factors Group S.C.”, членами якої є 95% факторингових компаній із 40 країн світу.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” факторами виступають банки України, що мають ліцензію на банківську діяльність.

Факторинговому обслуговуванню не підлягають:

‑ підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких обчислюється невеликою сумою (витрати більше, ніж борг);

‑ підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або вузькоспеціалізованої продукції;

‑ підприємства, що реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного обслуговування;

‑ підприємства, що практикують бартерні угоди і реалізують продукцію на умовах консигнації;

‑ підприємства, визнані судом банкрутами;

‑ підприємства, що укладають довгострокові договори.

Факторингові операції не проводяться за грошовими вимогами фізичних осіб, підприємців без утворення юридичної особи, філій і відділень, суб’єктів господарювання, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

а) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

б) ведення бухгалтерського обліку постачальника і насамперед, обліку продажів;

в) інкасування заборгованості постачальників;

г) страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторинг здійснюється наступним чином. Банк отримує від господарюючого суб’єкта-продавця право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і протягом 2-3 днів перераховує господарюючому суб’єкту 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію на час її пред’явлення. Після одержання платежу за цими рахунками від покупців банк перераховує господарюючому суб’єкту 30-10% суми рахунків за мінусом відсотків і комісійних винагород. Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового становища клієнта тощо.

Факторингові операції класифікуються за наступними ознаками.

1. За місцем проведення операції:

‑ внутрішні (усі резиденти);

‑ міжнародні (один нерезидент).

2. За формою укладання договорів:

‑ відкриті (якщо про це повідомляють платника-дебітора);

‑ закриті (конфіденційні).

3. За умовами платежу:

‑ без права регресу;

‑ з правом регресу.

4. За кількістю факторів:

‑ одиничні (один фактор);

‑ двофакторні (міжнародний факторинг);

‑ дробові (гроші багатьох факторів).

5. За періодичністю обслуговування:

‑ регулярні з тривалим терміном договору;

‑ одноразові угоди.

Розглянемо основні види факторингу, що використовуються у світовій практиці.

Внутрішній/експортний факторинг має такий вигляд.

1. Поставка товару покупцю.

2. Переуступка боргу фактору.

3. Фінансування у розмірі до 85 - 90% від суми поставки.

4. Процедура стягнення заборгованості.

5. Оплата поставки.

6. Переказ частини суми, що залишилася, за поставку (10-15%) за винятком комісій фактора.

Відкритий факторинг ‑ операція, при якій постачальник оповіщає покупця про участь факторингової компанії в угоді.

При закритому (конфіденційному) факторингу договір між постачальником і фактором не підлягає розголосу для покупця.

Факторинг із регресом/без регресу. Ці терміни пов’язані з ризиком, що виникає, якщо покупець не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання, тобто з кредитним ризиком (ризиком неплатежу). При факторингу з правом регресу постачальник несе кредитний ризик по відношенню до дебіторських заборгованостей, що продані фактору. У випадку неплатежу з боку покупця, що відбувся з будь-якої причини, включаючи фінансову неспроможність, фактор вимагатиме відповідний платіж від постачальника.

У міжнародній практиці факторингові угоди здобувають силу регресу стосовно постачальника у випадку, якщо дебіторська заборгованість визнана недійсною, а також у випадку виникнення між постачальником і покупцем суперечок за кількістю поставлених товарів, якістю, термінами постачання та ін. При цьому покупець вправі повернути поставлений товар і анулювати будь-які платіжні зобов’язання.

При угодах без права регресу фактор бере на себе ризик неплатежу з боку покупців і є відповідальним за фінансову неспроможність покупця здійснити платіж.

Факторинг із повним сервісом (відкритий тип, без регресу) ‑ договір, звичайно на регулярній і тривалій основі, згідно з яким постачальник зобов’язується продавати свої дебіторські заборгованості фактору в ході їх виникнення, тобто коли, поставивши товар чи зробивши послуги, він виставляє рахунки своїм покупцям. За допомогою спеціального напису на рахунку постачальник повідомляє свого покупця про те, що заборгованість була перепоступлена фактору і платіж відповідно повинен бути зроблений на користь фактора (елемент відкритого факторингу).

До укладання договору на факторингове обслуговування фактор вивчає фінансовий стан постачальника і покупця, можливості реанімації товарів, дотримання термінів оплати і можливість одержання гарантії з фінансування угоди.

Перед укладанням договору фактор аналізує фінансові показники діяльності підприємства, платоспроможність його боржників, а також кредитоспроможність постачальника.

У висновках враховується:

‑ вид;

‑ якість;

‑ конкурентоздатність продукції, що поставляється.

Для одержання інформації фактор може укласти договір з банками, аудиторськими і консультаційними організаціями.

Договір про факторингове обслуговування укладається між постачальниками і фактором на термін 1-4 роки. Основні положення договору:

1) найменування платника;

2) реквізити платіжних документів (кому, дата договору на постачання продукції);

3) обрана форма розрахунків;

4) товарно-транспортні накладні або інші документи, пов’язані із можливістю задоволення вимог постачальника;

5) сума грошової вимоги, що уступається;

6) розмір і терміни фінансування постачальника фактором;

7) порядок сплати і розмір комісійної винагороди, а також відсотків по факторингу;

8) сума дисконту;

9) форма факторингу;

10) право фактора на регрес грошових вимог або відсутність такого права;

11) гарантії виконання взаємних зобов’язань і відповідальність за їх невиконання;

12) порядок оформлення документів;

13) інші умови, за домовленістю сторін.

Фактор не несе відповідальності за виконання умов договору на постачання товару, що укладаються між постачальником і платником.

Дисконт факторингового договору ‑ це різниця між сумою грошових вимог (вартість поставлених товарів) і сумою фінансування позичальника (постачальника), що визначається в договорі.

Розмір дисконту найчастіше становить 20% (межі зміни ‑ від 10 до 30%).

До сфери діяльності факторингу традиційно не відносяться: борги приватних осіб, заборгованості, що виникають при кредитних операціях, і будь-які борги, обумовлені подальшим виконанням контракту з боку постачальника чи його покупця.

Більшість факторингових компаній пропонують такі основні послуги:

а) з бухгалтерського обліку, перевірки кредиту та інкасування боргів;

б) зі страхування кредиту від безнадійних боргів;

в) з надання коштів під рахунки-фактури, інші фінансові та комерційні документи (включно до 100% від номінальної вартості рахунків-фактур).

Досить часто факторингові фірми здійснюють страхування факторингових операцій, що гарантує їм захист від фінансових втрат у результаті невиконання зобов’язань постачальниками-боржниками.

Плата за факторингові послуги складається з плати за управління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить   0,1 - 1% від річного обороту клієнта. Розміри відсотка за кредит відповідають рівню ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2 - 4% для компенсації ризику неповернення. Комісійна винагорода становить 0,5 - 3% від суми заборгованості (набутих розрахункових документів).

Переваги факторингу для клієнта: зменшення кредитного платіжного ризику, своєчасна інкасація дебіторської заборгованості, можливість планувати платіжний оборот, прискорення оборотності оборотного капіталу, покращання кредитоспроможності. Крім того, банки (фактор-фірми) надають своїм клієнтам додаткові послуги.

 

4.5. Економічні основи та специфіка фінансової діяльності кредитних спілок

 

Економічні засади діяльності кредитної спілки регламентуються Законом України „Про кредитні спілки” від 20 грудня 2001 року.

Згідно із Законом кредитна спілка – є неприбутковою організацією, заснованою фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та надання фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків кредитної спілки.

Кредитні спілки надають такі види послуг:

1) позички членам спілки, в т.ч. під заставу майна або майнових прав, та здійснюють пов’язані з цим фінансово-кредитні операції;

2) позички іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредитних спілок за наявності вільних коштів, використовують кошти на потреби руху кредитних спілок з благодійною метою;

3) виступають поручителем виконання членами спілки зобов’язань перед третіми особами.

Самоврядування кредитних спілок здійснюється через Асоціацію кредитних спілок України.

Спілці дозволено надавати кредити готівкою (до 20% її капіталу).

Кредитні спілки мають можливість розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків та Національній асоціації кредитних спілок України, а також придбавати державні цінні папери, оплачувати за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт та послуг, займатися благодійною діяльністю.

Фінансовим підґрунтям страхування ризиків у діяльності спілки є її резервний капітал. Він формується за рахунок вступних внесків членів кредитної спілки та частини її доходів до моменту досягнення ним не менш ніж 15% суми активів. При цьому ані мінімальний, ні максимальний розмір статутного капіталу, ані інші обов’язкові нормативи для спілок не передбачені, що, може, і спрощує їх діяльність, робить її більш доступною, однак не сприяє зменшенню її ризикованості.

Неприбутковий статус спілки означатиме оподаткування доходів не спілки як юридичної особи, а її членів, які сплачуватимуть прибутковий податок зі своїх доходів.

Для створення кредитної спілки її засновників (членів) не може бути менш ніж 50 осіб. 

Особливості функціонування кредитних спілок в Україні: прикладний аспект. Кредитні спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб. Більшість кредитних спілок спеціалізується на дрібному „споживчому” кредитуванні „під” придбання побутової техніки, товарів, будівництво, ремонт квартири, ремонт машини, навчання, проведення сімейних свят і т. ін. Фізичними особами, які беруть кредити в кредитних спілках можуть бути фермери (на придбання обладнання, купівлю зерна і насіння, техніки) або просто фізособи-підприємці. Сама популярна сьогодні послуга кредитних спілок ‑ кредитування купівлі на виплат при купівлі товарів народного споживання (телевізорів, холодильників, побутової апаратури, пральних машин, меблів, комп’ютерів і т. ін.).

Згідно з Законом, максимальний розмір кредиту одному позичальнику не може перевищувати 10% суми активів кредитної спілки.

Залежно від виду кредиту і його суми гроші позичальник може отримати безпосередньо в касі кредитної спілки готівкою або гроші перераховуються на рахунок магазину (навчального закладу, поліклініки і т. ін.). За бажання позичальника гроші можуть перерахувати на його рахунок в банку, але в такому випадку фізичній особі доведеться платити банку комісійні за зняття готівки з рахунку (як правило, 0,5-1% від суми, в залежності від банка, в якому знаходиться рахунок).

Терміни кредитування в сільськогосподарських кредитних спілках обумовлені сезоном 6-7 місяців. Споживчі кредити оформляються терміном від 1 місяця до 1 року. Найбільш типовий термін кредитної угоди ‑ 6 місяців. В межах невеликої суми (100-200 грн.) можна отримати кредит терміном на 3-5 днів (кредити ‑ „хвилівки”).

Надавати кредити терміном більше одного року кредитні спілки не мають можливості. У випадку, якщо позичальник не може розплатитись вчасно, термін дії угоди йому продовжують, при цьому підвищують відсоткову ставку за користування кредитом.

Отримати кредит в кредитній спілці може тільки член кредитної спілки. Це головна вимога до позичальника (вона, в принципі, формальна). Кредитні спілки, які надають споживчі кредити вимагають, щоб позичальник мав постійне місце роботи і зарплату не нижче мінімальної. В фермерських кредитних спілках таких вимог нема.

Щоб стати повноправним членом кредитної спілки, потрібно сплатити вступний і пайовий внески. Незначний розмір вступного внеску для учасника кредитної спілки робить значною мірою формальним принцип кредитування виключно членів кредитної спілки.

На пайові внески членів кредитних спілок нараховуються відсотки. Одноразовий пайовий внесок обмежується сумою, яка дорівнює 20 мінімальним зарплатам.

Кредити на великі суми (наприклад 5000 грн. і більше) надаються під заставу майна, вартість якого повинна у два рази перевищувати суму кредиту.

 

4.6. Інші послуги комерційних банків на ринку фінансових послуг

 

Послуги комерційних банків включають посередницькі, консультаційні, довірчі (трастові) та інші послуги.

Серед посередницьких послуг найбільш розповсюджені: посередництво в одержанні клієнтом кредиту; посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли сам банк не має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений банком з клієнта, а позиковий ‑ відсоток, сплачений банку, у якого отримана позика (куплені кредитні ресурси).

Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення клієнта.

Послуги банку при переводі цінних паперів від одного власника до іншого, тобто при передачі права власності на володіння цими цінними паперами від однієї особи іншій ‑ це трансфертні послуги. Замовником трансфертних послуг виступають емітенти цінних паперів. Дохід банку за посередництво в операціях із цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу.

Банківські послуги за торгівлю валютою мають на меті: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті; страхування ризиків знецінення коштів унаслідок зміни валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов’язане з виконанням робіт з обліку операцій, збереження цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.

Траст-операція або трастові операції – це довірчі операції банків, фінансових компаній, інвестиційних фондів з управління майном клієнта та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах довіреної особи.

Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також – фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні).

Приватним особам банки надають кілька видів трастових послуг: право розпоряджатися спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням збереження майна, агентські функції.

А фірмам: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств, організація облігаційних позик. У цьому випадку банк бере на себе функції зберігання застави (за забезпеченими облігаціями), розміщення цінних паперів, сплати відсотків та погашення позики, розпорядження фондом погашення позики. Комерційні банки надають фірмам послуги з управління пенсійними фондами та фондами часткової участі в прибутках працівників фірми.

Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород.

Зберігальні послуги банків пов’язані з тим, що банки мають спеціально обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох формах: надання клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей у стальній камері.

Комерційні банки проводять консультування клієнтів у галузі економічного (фінансового) аналізу та бухгалтерського обліку, вивчення платоспроможності господарських партнерів клієнта, організації емісії та повторного обігу цінних паперів, вибору напряму інвестування коштів тощо. Як правило, консультування є видом послуг, пов’язаним з іншими операціями: кредитними, лізинговими, обслуговуванням платіжного обороту тощо. Плата за консультаційні послуги враховується до плати за основний вид операцій, який супроводжується консультуванням.

Форфейтинг – це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги).

Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з „експортним факторингом”. Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій. На практиці форфейтинг може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером.

Інтернет-банкінг – це можливість здійснення клієнтом всіх стандартних операцій (за виключенням операцій з готівкою) в офісі банку через Інтернет, а саме: отримання в електронному вигляді виписки з рахунку, переказування коштів на будь-який рахунок в іншому банку (лише в національній валюті), отримання інформації про платежі в режимі реального часу, а також здійснення по спеціальних шаблонах комунальних платежів, купівля/продаж іноземної валюти, а також торгівля на фондових ринках; у деяких банках отримання кредиту та страхування депозитів.

Інтернет-банкінг є одним із різновидів так званого домашнього банкінгу, який являє собою технологію віддаленого банківського обслуговування без відвідування банківського офісу. До переваг, які є найбільш важливими для клієнтів, належать можливість отримання різноманітних послуг та привабливі процентні ставки при невисокій їх вартості (наприклад, середня ставка по депозитах у звичайних банках США складала 3,43% річних, а в Інтернет-банках – 4,53% (за даними money-rates.com), сукупна вартість річного обслуговування у звичайних банках США ‑ 3,08% річних, а в Інтернет-банках – 1,3%, тобто для споживача вартість обслуговування в Інтернет-банках в середньому в 2,4 рази є меншою, ніж у звичайних банках США. Плюс економія часу і коштів клієнтів).