ТЕМА 3. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

 

3.1. Конверсійні операції на валютному ринку. Ринок операцій спот.

3.2. Стратегія валютного арбітражу.

3.3. Валютні форвардні та ф’ючерсні операції. Валютні опціони і свопи.

3.4. Міжнародні розрахунки. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок – рахунків.

3.5. Валютний дилінг у банках.

 

3.1. Конверсійні операції на валютному ринку. Ринок операцій спот

 

Як невід’ємна частина міжнародних розрахунків валютні операції надають можливість суб’єктам міжнародних розрахунків купити саме ті іноземні валюти, які потрібні їм у даний момент, по-перше, для здійснення платежів, по-друге, для того, щоб зберегти від знецінення свої валютні резерви, якщо курс валют, з яких складаються ці резерви, починає падати або існує загроза цього. Валютні операції є також засобом одержання прибутків, особливо для банків та брокерських контор. Стрижнем валютних операцій є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій на валютному ринку.

Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов’язані з конверсією валюти, яка є обміном однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом. Конверсійні операції ‑ це угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату.

Щодо конверсійних операцій в англійській мові прийнято стійкий термін Foreign Exchange Operations (коротко ‑ foreks або FX). Конверсійні операції поділяються на дві групи:

• операції типу спот або поточні конверсійні операції;

• форвардні конверсійні операції.

Ринок операцій спот.

Різниця між двома групами конверсійних операцій полягає в даті валютування. Операції спотнайпоширеніші та становлять до 90% обсягу валютних угод. У міжнародній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком.

Дата валютування (тобто виконання контракту) – термін поставки валюти.

Валютний курс це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, ЕКК)). Валютний курс дуже рухливий і встановлюється з урахуванням купівельної спроможності валют.

Спот-курс (курс спот) ‑ ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, є поточним валютним курсом і подається на сторінках газет, згадується у розмовах, висвічується на екранах інформаційних агентств.

Крос-операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею-продажем цінних паперів.

Операція спот (англ. spot ‑ готівкова) є угодою купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим в угоді, відповідно до якої обмін валют між банками-контрагентами проводиться, як правило, протягом 2-х робочих днів, не враховуючи дня укладення угоди. Той, хто прострочив платіж, платить прогресивно зростаючий штраф-відсоток. Швидкість одержання валюти в таких операціях дала підстави називати ці угоди „готівковими”.

Розрізняють такі поточні операції:

1) тод” поставка валюти сьогодні („сьогодні на сьогодні”);

2) том” ‑ поставка валюти наступного робочого дня („сьогодні на завтра”);

3) спот” поставка валюти на другий робочий день („сьогодні на післязавтра”).

В основі угод спот лежать кореспондентські відносини між банками. Умови розрахунків спот досить зручні для контрагентів угоди: протягом поточного і наступного дня зручно обробити необхідну документацію, оформити платіжні та інші телекси для виконання умов угоди.

Угоди „спот” можуть укладатися телефоном, факсом, за допомогою Інтернету або безпосередньо на валютній біржі, а розрахунки здійснюються банківськими переказами електронною поштою. У міжнародній практиці використовують електрону систему „СВІФТ” (SWIFT – Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій), членом якої є НБУ і провідні банки України.

 

3.2. Стратегія валютного арбітражу

 

Валютний арбітраж ‑ є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів ‑ прямого і непрямого.

Валютний арбітраж буває часовим і просторовим, простим і складним. Простий валютний арбітраж ‑ це арбітраж, який здійснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж ‑ це арбітраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов’язкове.

У сучасній Україні отримав розповсюдження просторовий арбітраж. До цієї операції стихійним шляхом приходять починаючі дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. У нормальних умовах валютний арбітраж належить за своїми макроекономічними наслідками до позитивних явищ, бо сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Вивчення географії валютних котирувань дозволяє виявити точки відносно більш дешевої купівлі іноземної валюти.

Часовий валютний арбітраж ‑ це операція, яка здійснюється з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі. Часовий арбітраж ‑ отримання прибутку за рахунок відкриття спекулятивних позицій за одним курсом з наступним закриттям після закінчення певного часу (від декількох хвилин до декількох місяців) за курсом, який змінився. Цей найбільш розповсюджений сьогодні вид валютного арбітражу передбачає розрахунок дилера на позитивну зміну курсу і характеризується прийняттям ризику збитків при відкритті валютних позицій.

Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Як правило, позиції відкриваються в круглих сумах базової валюти.

Довга позиція (тобто купівля) відкривається в очікуванні росту курсу валюти.

Коротка позиція (тобто продаж) відкривається в очікуванні зниження курсу валюти.

При проведенні арбітражних конверсійних операцій з відкриттям і закриттям позиції в базовій валюті результат за двома угодами буде виражатись у валюті котировки.

За тривалістю валютні позиції, що створюються для проведення арбітражних операцій, поділяються на два види:

Денна позиція ‑ дилер відкриває і закриває позиції протягом робочого дня з розрахунками на одну дату валютування. При цьому мінімальною кількістю угод може бути дві (одна ‑ за покупкою валюти, інша ‑ за продажем), максимальна кількість угод обмежується лише, фізичною можливістю дилера їх укладати. Стратегія мінімізації валютного ризику передбачає обов’язкове закриття денних позицій на дану дату валютування. Наприклад, лондонський дилер, що торгує на споті за арбітражними операціями зі світовими валютами, відкриваючи протягом дня позиції, повинен до кінця дня їх повністю закрити. При цьому він веде облік укладених угод на спеціальному аркуші паперу (або в журналі), що лежить перед, ним на столі: куплена базова валюта (довга позиція) записується із знаком „+”, продана (коротка позиція) ‑ із знаком „-”. Після закриття ввечері позиції на дату валютування за даними валютами дилер ставить жирний квадратний нуль у графі „позиція”, підводячи підсумок робочому дню. Від слова квадрат (square) походить сленговий вираз: „І am squared” або коротко „sq”, що означає, що банк закінчив конверсійні операції на дану дату валютування. Російською мовою даний вираз отримав форму прямого перекладу: „Мы заскверились” або „Я в сквере”, або просто „сквер”.

У розрахунку на значну зміну курсу стратегічна позиція відкривається і тримається до закриття протягом певного періоду часу (від декількох днів до декількох місяців). Ризик збитків при несприятливій зміні валютного курсу тут значно вищий, тому розмір стратегічної позиції, як правило, набагато менший звичайної денної.

Арбітражний прибуток вкрай нестабільний, конверсійні операції пов’язані з ризиком залишитись у неприкритій позиції (із затримкою перепродажу в якій-небудь ланці).

На відміну від арбітражних операцій, які передбачають відкриття ризикових позицій, ряд конверсійних операцій здійснюється не за рахунок банку, а за рахунок клієнтів ‑ клієнтські конверсії. Порядок здійснення клієнтських конверсій передбачає здійснення двох конверсій ‑ внутрішньої та зовнішньої.

Припустимо, клієнту банку для здійснення платежу необхідно купити 1 млн. євро за долари, в яких він тримає свої валютні резерви. Клієнт звертається в банк з проханням конвертувати його долари в 1 млн. євро. Банк здійснює йому внутрішню конверсію, тобто продає євро шляхом проведення внутрішніх бухгалтерських проводок, і якщо на банківському коррахунку НОСТРО є євро, він може здійснити платіж за дорученням клієнта. Однак це буде означати відкриття банком валютної позиції, що повинна бути закрита. Якщо, припустимо, у банку на коррахунку НОСТРО євро немає, проблема відкритої позиції вирішується автоматично ‑ вона закривається шляхом купівлі банком 1 млн. євро на міжбанківському ринку за долари і зарахуванням їх на рахунок НОСТРО.

Як правило, внутрішні клієнтські конверсії та зовнішні конверсії, що їх регулюють, здійснюються на одну дату валютування.

З точки зору балансу банку, внутрішні клієнтські конверсії проводяться за пасивними рахунками банку, тоді як зовнішні, що закривають їх, проводяться за активними рахунками (за рахунками НОСТРО).

Часто виникає ситуація, коли клієнти запрошують банк здійснити протилежні конверсії між двома валютами (наприклад, одні клієнти купують долари за гривні для виконання імпортних контрактів, інші клієнти продають доларову виручку з розрахунку обов’язкового продажу), при цьому банк відкриває позицію за конверсіями з одними клієнтами, закриваючи її за рахунок протилежної конверсії з іншими, тобто проводить взаємозалік протилежних сум. З точки зору балансу, дані конверсії проводяться за пасивними рахунками (доларовими і гривневими) і регулюються рахунками НОСТРО тільки на суму перевищення сум однієї з валют після здійснення взаємозаліку.

 

3.3. Валютні форвардні та ф’ючерсні операції.

Валютні опціони і свопи

 

Валютні форвардні операції.

Термінова або форвардна (англ. forward transantions ‑ термінова угода) операція є угодою, при якій платежі проводяться у встановлений термін за курсом, зафіксованим на час укладення угоди за контрактом, тобто це угоди, в яких сторони домовляються про поставку певної суми валюти через конкретний період часу після укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

Особливості форвардних валютних операцій:

1) валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди;

2) реальна передача валюти здійснюється через певний обумовлений стандартний проміжок часу;

3) під час підписання угоди ні яки попередні платежі не здійснюються;

4) обсяги контрактів не стандартизовані (можуть бути будь-якими і при цьому не вимагається їх забезпечення).

Терміни форвардних операцій стандартні і рідко перевищують 12 місяців. Найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців (позначаються в угодах як 1М, 2М, 3М та ін.).

Форвардні угоди (fwd) є обов’язковими для виконання і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти, застосовується, головним чином, для страхування платежів.

Форвард-курс (форвардний курс) визначає очікувану вартість валюти через певний період часу і є ціною, за якою дана валюта продається або купується за умови її постачання на певну дату в майбутньому. Валютні курси при форвардних операціях називають курсами аутрайт”.

Теоретично форвардний курс валюти може дорівнювати її курсу спот, однак на практиці він завжди виявляється або вище, або нижче курсу спот. Якщо форвардний курс вище курсу спот, він є сумою курсу спот і відповідної різниці (форвардної маржі), що в даному випадку називається премією. Якщо форвардний курс нижче курсу спот, він є курсом спот, від якого віднята форвардна маржа, що називається в цьому випадку дисконтом.

Отже, форвардний курс відрізняється від курсу спот на величину форвардної маржі. Маржа або спред різниця між ціною покупця і ціною продавця при строкових валютних операціях.

Премія означає, що валюта котирується дорожче за угоди на певний термін, ніж за готівкові операції. Чим триваліший форвардний період, тим вище буде рівень валютного ризику, а отже більшим буде розмір форвардної маржі.

На практиці премія записується зі знаком «+», знижка (дисконт) – зі знаком «-». Однак дилер безпомилково завжди визначить премію або знижку: якщо показники форвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення, наприклад, 150-200 або (-100)-(-20), то йдеться про форвардну премію. У разі, якщо спред наведено в порядку зниження, наприклад 220-100 або (-50)-(-180), то дилер має враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).

Головним чинником, який формує динаміку та рівень форвардного курсу, є різниця відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами й депозитами у відповідних валютах. Валюта з вищою % - ставкою на форвардному ринку продаватиметься з дисконтом відносно валюти з нижчою % - ставкою, а з нижчою – з премією відносно валюти з вищою % - ставкою.  

Для розрахунку премії (П) чи дисконту (Д) за визначення курсу „аутрайт” на купівлю чи продаж валюти використовують формули:

1) форвардна маржа (премія (дисконт)) для форвардного курсу купівлі:

                  ;

2) форвардна маржа (премія (дисконт)) для форвардного курсу продажу:

                ,

де Кс прспот – курс продажу;

Кс купспот – курс купівлі;

С ‑ відсоткові ставки на грошовому ринку:

- Скр. в – за кредитами для валюти котирування;

- Скр. б – за кредитами для базової валюти;

- Сд. в – за депозитами для валюти котирування;

- Сд. б – за депозитами для базової валюти;

Т – термін форвардної угоди.

Форвардний курс буде дорівнювати курсу спот плюс премія або курс спот мінус дисконт.

Валютні ф’ючерси.

Валютними ф’ючерсами називають контрактні угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют та узгодженою ціною. Відповідно до такої угоди її учасники одержують і право, й зобов’язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу в установлені терміни у майбутньому за курсами, визначеними на момент укладення угоди.

Їх головна мета – хеджування (страхування) ризику та спекуляція.

Ф’ючерси – не що інше, як стандартизовані форварди, проте вони мають свої особливості.

Основні відмінності ф’ючерсів від форвардів:

1) якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф’ючерсні тільки на біржовому, що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків;

2) ф’ючерсні контракти стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;

3) індивідуальні контракти при форвардних валютних операціях між клієнтом і банком, як правило, більш дорогі порівняно із стандартизованими ф’ючерсними контрактами. Маржа (спред) при форвардних операціях більша, це призводить до більших витрат для клієнта порівняно з ф’ючерсами;

4) за ф’ючерсами відбувається безперервний (щоденний) потік платежів. За форвардами – оплата не здійснюється до настання дати контракту;

5) якщо форвардні операції на 95% закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф’ючерсні операції навпаки, на 95% закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, при якій не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники цієї операції одержують лише різницю між початковою ціною укладення контракту і ціною, що існує на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

6) ф’ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором валют (USD, EUR, GBP тощо).

На ринку ф’ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи.

Якщо після купівлі ф’ючерса ціна підвищилася, то його власники отримують прибуток, якщо знизилася – зазнають збитків. Продаж ф’ючерса дає прибуток, якщо ціна рухається вниз.

 

Валютні опціони.

В операціях опціон клієнт сплачує банку невелику премію та одержує право купити (продати) валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі (продажу), якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більш невигідним, ніж втрата коштів на премію. При сприятливому курсі виконання угоди дозволяє не тільки компенсувати витрати на премію, а й одержати певний прибуток.

Крім американського варіанта опціону, зміст якого викладений вище, існує ще й європейський, який відрізняється тим, що опціон може бути реалізований тільки у заздалегідь установлений день (останній день опціонного контракту). В Україні використовується цей тип опціону.

У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють:

ü      опціон „кол” ‑ дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу (для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу) в обмін на сплату премії;

ü      опціон „пут” ‑ дає право його власникові продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу (для захисту від її потенційного знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення) в обмін на сплату премії.

Вартість купівлі опціону (премія) є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу та ціни виконання опціону, визначається в % від суми опціонної угоди, або як абсолютна сума за одиницю валюти і сплачується покупцем під час купівлі опціону задовго до завершення опціонної угоди незалежно від того, буде вона взагалі здійснена чи ні.

Якщо опціон завершено, прибуток (збитки) визначають як різницю між ціною виконання та поточним курсом проданої або купленої валюти мінус премія. 

Валютні свопи.

Валютний своп (англ. swop ‑ міняти, на жаргоні валютного ринку ‑ угода „купи-продай”) є валютною операцією, що поєднує купівлю або продаж валюти на умовах „спот” із одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на певний термін на умовах „форвард”. Операція своп здійснюється з метою придбання валюти, необхідної для міжнародних розрахунків, підтримки певних залишків на поточних рахунках, диверсифікації валютних резервів, тобто перевід резервів з однієї валюти в іншу та ін. Отже, валютний своп це комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакову суму з різними датами валютування.

Щодо свопу, то дата виконання найближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання більш віддаленої за терміном зворотної угоди датою завершення свопу. Свопи, як правило, укладаються на термін до 1 року.

Суть валютної операції своп полягає в обміні між двома банками на визначений час двох валют з поверненням один одному в кінці угоди початкових валют. Розрізняють класичні операції „своп” та їх різновиди у вигляді опціонних, валютно-відсоткових свопів тощо. Залежно від послідовності виконаних операцій „спот” і „форвард” класичні „свопи” поділяють на репорт або депорт.

Репорт (франц. report) є терміновою угодою, при якій власник цінних паперів або валюти продає їх банку (на біржі) із зобов’язанням наступного викупу через певний строк за новою, більш вищою ціною (курсом). Різниця між продажною і покупною ціною складає фактичну плату за кредит. Ця різниця також називається репорт.

Депорт (франц. deport) є терміновою угодою, протилежною репорту: купівля валюти на умовах „спот” і продаж на умовах „форвард”. Депорт укладається (як правило, на біржі) у розрахунку на зниження курсу цінних паперів (валюти) з метою отримання прибутку у вигляді курсової різниці.

Останнім часом при укладанні валютних „свопів” більше уваги приділяється не самим валютним курсам, а різниці в їхніх відсоткових ставках. Тому під час здійснення угоди „своп” на практиці найчастіше не постачаються обумовлені суми, а ведеться розрахунок компенсаційних платежів. Покупець, який купив валюту з вищими відсотковими ставками, сплачує своєму контрагентові компенсацію, яка визначається як різниця у відсоткових ставках. 

 

3.4. Міжнародні розрахунки. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок – рахунків

 

Особливості організації міжнародних розрахунків.

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта цінице валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов’язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют („валютної корзини”) або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобівце вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних ‑ рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо, за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Основні форми міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі ‑ сконто і платежі в кредит ‑ інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п’яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3%. Ця знижка називається „сконто” (звідси і назва форми платежу).

Інкасо ‑ банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна визначити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отримати від покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплачено у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках.

Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості:

документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;

‑ розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;

‑ широко застосовується кредит: експортеру ‑ у вигляді дисконту векселя; імпортеру ‑ у вигляді підтоварних позик.

Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежі при наявності документів, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву „розрахунки за системою ЛС” (англ. letter of credit ‑ акредитив).

Акредитиви поділяються на грошові та документарні. Грошовий акредитив ‑ це іменний документ, адресований банком-емітентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Документарні акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив це акредитив, що може замінюватись або анульовуватись банком-емітентом без попередньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути зміненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкритий. Підтверджені акредитиви ‑ акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (трансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб’єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як правило, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоновані) акредитиви ‑ це акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий балансовий рахунок „Акредитиви” на весь термін дії зобов’язання банку-емітента. Існують різновиди акредитива ‑ акредитиви з „червоною поміткою”. Таким може бути будь-який вид акредитива, що передбачає видачу виконуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Відкриваючи акредитиви з „червоною поміткою”, банк-емітент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суми виплачених авансів, навіть якщо відвантаження після цього не було проведено.

Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків.

Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного законодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів ‑ за допомогою вільно конвертованої валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.

Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов’язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов’язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними  угодами визначаються:

‑ банки, уповноважені вести клірингові рахунки;

‑ обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина);

‑ валюта клірингу;

‑ технічний кредит ‑ граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;

порядок погашення сальдо за клірингом ‑ без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту.

Валютна блокадазаморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків.

З 1950 - 1958 pp. уперше в історії функціонував багатосторонній валютний кліринг ‑ Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар’єри, що перешкоджали експансії американського капіталу. Розрахунки в ЄПС здійснювалися у міжнародній розрахунковій одиниці ‑ епуніті, золотий вміст якої дорівнював золотому вмісту долара.

 

3.5. Валютний дилінг у банках

 

Операції на валютному ринку комерційні банки проводять через підрозділи валютного дилінгу, які складаються з двох відділів: дилінгового відділу (front-office) та відділу розрахунків за валютними операціями (back office).

У дилінговому відділі підрозділу працюють групи фахівців, що займаються проведенням конверсійних, кредитно-депозитних операцій, а також обслуговуванням клієнтів, які здійснюють за посередництвом банку операції на валютному ринку. Фахівці, що займаються проведенням конверсійних операцій, здійснюють купівлю-продаж валют за дорученням клієнтів, а також проводять арбітражні та спекулятивні операції з валютою. Фахівці кредитно-депозитного підрозділу займаються залученням та розміщенням валютних ресурсів за дорученням клієнтів та від імені банку. Дилери підрозділу з обслуговування клієнтів банку укладають з останніми угоди по конвертації валютних ресурсів, приймають валютні депозити.

Основними функціями відділу розрахунків за валютними операціями є отримання та перевірка правильності оригіналів угод, оформлення платіжних документів для перерахування коштів банкам-кореспондентам, контроль за реальним рухом коштів, перевірка та оплата рахунків брокерських фірм, що виступали посередниками при укладанні угод тощо.

Валютні дилери вітчизняних банків користуються для проведення операцій на внутрішньому чи зовнішньому ринках послугами міжнародних інформаційних агентств „Рейтер” (REUTERS), „Доу-Джонс Телерейт” (Dow Jones Telerate), фірми „Блумберг”. Ці агентства пропонують своїм користувачам інформацію про курси цінних паперів на найбільших організованих ринках, поточні та форвардні валютні курси, відсоткові ставки на міжнародному й регіональних ринках. Дилери валютного ринку можуть не тільки ознайомитись з економічними новинами, а й скористатись пакетами прикладних програм для проведення фінансового аналізу ринку, прогнозування та формування спекулятивних або інвестиційних стратегій.

Конверсійні угоди укладаються по телефону або з використанням дилінгової системи („Рейтер-2000”), яка дає змогу учасникам системи вести переговори та укладати угоди в режимі двостороннього телексного зв’язку з більш як 3600 банками та компаніями у 82 країнах. Переговори учасників угоди фіксуються на плівці і зберігаються протягом визначеного часу (як правило, не менше від трьох місяців). Угода вважається формально укладеною після використання ключового слова і може бути розірвана лише за взаємною згодою учасників угоди. Текст переговорів роздруковується на спеціальному принтері і видається учасникам угоди банками-контрагентами. У разі відмови від угоди одного з її учасників інша сторона угоди може використати копію запису для доведення факту здійснення угоди.

Основними реквізитами угоди є сума купленої чи проданої валюти, обмінний курс, дата валютування, платіжні інструкції (рахунки, на які потрібно переказати куплену валюту та валюту платежу), назва брокерської фірми, якщо за її допомогою укладалася угода.

Процедура укладання угоди складається із запиту одного з учасників угоди на купівлю (продаж) визначеної суми валюти, відповіді іншого учасника угоди щодо курсів попиту-пропозиції по даній угоді, уточнення курсів у разі м’якої пропозиції (коли курси можуть коригуватись) та укладання угоди. Стандартний запит містить валюти, що обмінюються, обсяг базової валюти в мільйонах та умови розрахунків.

У разі укладання угоди по розміщенню або залученню депозитів зазначаються валюта, сума, відсоткові ставки, дата валютування та дата закінчення угоди, платіжні інструкції. Процедура укладання угоди складається із запиту одного з учасників угоди про відсоткові ставки по інвестуванню (залученню) коштів у визначеній валюті на обумовлений термін, відповіді іншого учасника угоди щодо можливих відсоткових ставок по цій валюті, уточнення ставок, якщо це можливо, та укладання угоди. Запит, що має вигляд DEPO USD 5 ЗМТН, означає бажання інвестувати (чи залучити) 5 млн. дол. США на 3 міс. та бажання отримати інформацію про відповідні відсоткові ставки. Розміщений на короткий термін депозит може бути пролонгований через укладання нової угоди. Такий депозит має назву ролловерного (Roll Over).