1.
Ідеї милосердя у давньоіндійських
релігійно-філософських системах.
2.
Ідея благодійності та милосердя у ісламі.
3.
Система допомоги в давніх іудейських та перших
християнських громадах.
Основні поняття і категорії: община,
релігія, милосердя, співчуття, Будда, нірвана, «чотири благородні істини», зак’ят, цедака, «Великий
ювілейний рік».
1. Ідеї
милосердя у давньоіндійських релігійно-філософських системах.
Буддизм, засновником якого був принц з роду шак’я Сіддхартха Гаутама (бл.583–483 pp. до н.
е.), який отримав ім’я Будда («Просвітлений»), є етичною спадщиною культури
Давньої Індії.
В основі вчення Будди
є лежать т.зв. «чотири благородні істини»:
Усе життя є
страждання. Людина народжується у стражданні, живе у стражданні і помирає у
ньому ж.
Причина страждань
– бажання і пристрасті людини, її прагнення до чуттєвості і задоволення, що
породжують жадобу до життя.
Можна знищити
жадобу до життя і таким чином звільнитися від страждання. Це означає і
переривання кола перероджень душі, яке з позицій буддизму є найбільшим
стражданням. Звільнившись від бажань і пов’язаних із ними страждань, душа
отримує стан «нірвани». Нірвана у буддизмі – не стан блаженства чи радості для
душі, а стан відсутності усіх бажань і, відповідно, страждань.
Досягти звільнення від
страждань і кола перероджень можна через слідування «восьмеричному шляхові» (правильна віра, правильна мова, правильна рішучість і воля, правильні дії, правильний
спосіб життя, правильна думка, правильні наміри і правильне споглядання).
З позицій
буддійської етики життєвий шлях людини – це шлях постійного морального
вдосконалення.
Буддизм приділяє багато уваги проблемі добра і людських чеснот. Чесноти поділяються на три основні категорії: тіла, мови і свідомості. Найважливішими доброчинностями тіла є моральна чистота і милосердне ставлення до бідних, жебраків, нужденних. Виявом цієї чесноти є роздача милостині. Слід зазначити, що і сам Будда, проповідуючи своє вчення, користувався милостинею.
Благодійність у буддизмі розглядається як особливий вид чесноти, що поєднує в собі чесноту тіла і чесноту свідомості. Відповідно до буддійської релігійної традиції благодійник повинен не просто надавати нужденним допомогу (роздача милостині), а й виявляти щире співчуття.
Будда наголошував на рівності людей як у стражданнях,
так і у можливості виходу із кола перероджень («сансари»)
і отримання стану нірвани. Цей момент послужив потужним поштовхом для поширення
буддизму, адже він проголосив можливість переривання кола перероджень не лише
для представників найвищої касти – брахманів, а й для усіх інших каст. Тому
серед прихильників буддизму були представники як нижчих, так і вищих каст.
Окремо слід зазначити, що буддизм не піддавав критиці багатства і владу,
вважаючи їх заслуженими попередніми перевтіленнями і заслугами минулого життя.
Джайнізм, який
виник у Індії у VI ст. до н. е., у головних етичних положеннях близький до
буддизму. З позицій джайнізму, карма є матеріальною субстанцією, і постійно
«припливає» до тіла через бажання і прагнення насолод. Якщо припинити це
приплив карми, то вона з часом зменшиться і зникне, і душа буде звільнена від
кола перероджень.
Щоб досягти
особистого спасіння, людина повинна дотримуватися правила «трьох коштовностей»: правильно
розуміти (завдяки правильній вірі), правильно пізнавати та правильно жити, а
практичному досягненню мети – звільненню
від карми – допомагають помірність у
бажаннях (в ідеалі – аскетизм) та благі дії (не шкодити живим істотам, не
збагачуватися матеріально тощо).
2. Ідея благодійності та
милосердя у ісламі.
Іслам, будучи в порівнянні з буддизмом і християнством
молодою світовою релігією (виник у VII ст.),
увібрав в себе духовні цінності і релігійно-етичні правила, поширені серед
аравійських племен. Проте у ісламі розрізнені релігійні вчення отримали струнку
логічну систему як настанови, передані Аллахом пророку Мухаммеду.
Основою ісламу є Коран. Він складається із промов,
проповідей, приписів, пророчих одкровень, історико-релігійних
розповідей, притч, які були виголошені пророком Мухаммедом.
Велика увага в Корані приділяється проблемі добра і людинолюбства. Добре діяння
зводиться в ранг найвищої людської цінності. За Кораном, допомога бідним є
обов’язком благочестивої людини. Найважливішим проявом чесноти і людинолюбства
є милосердя. Допомога бідним, невільним, сиротам, подорожнім розглядається в
Корані як найважливіше милосердне діяння і невід’ємний елемент благочестя.
Іслам, як і християнство, у милосерді бачив невід’ємний
компонент віри, практичну сторону служіння Всевишньому.
Так, милостиня, як найпоширеніша форма допомоги
нужденним, розглядається в ісламі не
тільки як угодне Аллаху діяння, а й як своєрідна позика йому. Аллах, за
Кораном, повертає цю «позику» милосердним людям подвійно. Коран, як і біблійний
Новий завіт, наголошує на таємниці милостині і бачить її як благо, яке може
частково очистити людину від гріха
Проте милостиня не зводиться лише до подаяння, а включає
в себе практику різних добрих вчинків. За ісламом, милосердя несумісне з
образами і докорами. Милостиня, супроводжувана докорами, не досягає своєї благородної
мети, не є благочестивою.
Також у Корані йдеться про обов’язок мусульманина виоявляти гуманне ставлення до переможеного, до раба,
прощати образи, про відмову від вимагання боргу, якщо людина знаходиться в
скрутному становищі, а також про прояв готовності допомогти не лише тому, кого
спіткало нещастя, але і тому, кого охопили благородні устремління.
Всі дорослі дієздатні мусульмани, згідно Корану,
повинні платити зак’ят,
який спочатку вважався милостинею, а згодом перетворився на податок на користь
тих мусульман, які потребують допомоги. Зак’ят – щорічне добровільно-обов’язкове відчуження точно
встановленої частини свого майна на користь тих, хто потребує. В день щорічного
свята жертвопринесення кожен вільний мусульманин, що має худобу або засоби на
придбання жертовної тварини, повинен принести жертву (одну вівцю – за одну людину; одного верблюда або одну голову
великого рогатої худоби - за 1-7 чоловік. Все м’ясо жертовної тварини повинне
роздаватися незаможним. Право на отримання такої допомоги від мають бідні,
неспроможні боржники, учасники війни за віру, подорожні, що не мають засобів на
повернення, збирачі зак’ята.
Майно сиріт –
недоторканне. Хто робить замах на їх майно, по Корану горітиме в пекельному
полум’ї. Крім того, Коран заборонив поширену донині практику вбивства зайвих
дітей їх батьками. «І не вбивайте ваших дітей з боязні збіднення: воістину,
вбивати їх - великий гріх».
У Корані засуджуються й ті, хто висміює милосердних
людей. Такі люди повинні бути покарані Аллахом. Проте, відносячи до
благочестивих діянь милосердя, Коран у той же час засуджує марнотратство.
Любов до
ближнього в ісламі пов’язується із почуттям любові до Аллаха. Тим, хто любить
Аллаха, він допомагає, наділяючи їх своєю милістю.
3. Система
допомоги в давніх іудейських та перших християнських громадах.
Іудаїзм, заснований Мойсеєм, розробив один із
найдавніших та найпоширеніших кодексів моральної поведінки. Вони викладені у т.зв.
«П’ятикнижжі», або Торі (перші п’ять книг Старого
Заповіту), та Талмуді (кодексі релігійно-юридичних правил життя євреїв). Мойсей отримав від Бога правила, які
регулюють усі сфери життя єврейського народу. В їх основі лежать є десять заповідей
(Декалог), які містять загальні релігійні, моральні та юридичні принципи
поведінки. Виступаючи як Божа істина, ці принципи мають безумовний,
категоричний характер.
Перші чотири
заповіді – це релігійні настанови, які вимагають поважати тільки єдиного Яхве,
забороняють створювати інших богів, застерігають від необдуманого використання
імені Бога, вимагають шанування дня суботи як дня відпочинку заради Яхве.
Наступні заповіді
(з п’ятої по десяту) – поважати батька й матір своїх; не вбивати; не красти; не
блудити; не брехати при свідченні; не бажати нічого, що належить ближньому –
виступають як загальні моральні настанови і є критерієм морально достойної
поведінки. Справедлива розплата за порушення вказаних вимог припускала
рівноцінне покарання за принципом талону:
«Життя – за життя, око – за око, зуб – за зуб».
Особливістю
Декалогу є те, що у ньому звертається увага на зовнішні дії людини;
відкидається ідея індивідуальної моральної відповідальності; покарання та винагорода
на всіх нащадків; відсутня ідея потойбічної відплати або, навпаки, винагороди
за доброчесну поведінку.
Це пояснюється
тим, що для Мойсея на першому місці був справедливий державний лад Ізраїлю, верховенство
законів, завдяки чому можливе благополуччя людства. Тому звертав увагу не на свободу
духу, а на примусову силу законів, на вчинки, а не стан душі. У Декалозі йдеться про те, що не розум, не хитрість, не сила
й не будь-які інші чесноти роблять із людини людину, а лише її здатність жити
за законами, що дані Богом, за законами справедливості.
Водночас давньоіудейське
суспільство створило досить потужну систему соціальної підтримки нужденних, засновану на альтруїзмі, любові до ближнього.
У Талмуді добродійність позначається словами цедака (буквально праведність
або справедливість). Бідний має право отримувати, а той, хто має можливість,
повинен давати. Від обов’язку проявляти милосердя не звільняється ніхто. У
Талмуді. чітко розписані правила добродійності: хто і яким чином зобов’язаний
займатися нею, хто має право користуватися, які розміри допомоги тощо. У
користуванні добродійністю жінки мають пріоритет перед чоловіками. Бідному
родичеві треба надати допомогу раніше, ніж сторонньому біднякові, а бідняки
свого міста мають перевагу перед бідними з інших міст.
Також створювалися спеціальні благодійні каси, які поповнювалися через сплату податків від
членів громад, пожертвування, спадщину, заповіти на благодійність, штрафи,
орендну плата за користування майном громади. Зібрані кошти ішли на підтримку
бідних, які були на обліку в
таких касах, на викуп полонених, створення спеціальних їдалень для бідних.
Соціальна допомога в іудейській культурі визначала
також обов’язок кожної людини
трудитися, щоб не бути ні для кого тягарем.
Однією із форм благодійності у давніх євреїв була
практика прощення боргів, розривання боргових зобов’язань. Це повторювалося в
кожен Великий ювілейний рік (раз на 50 років).
Перші християнські громади, які виникли в Римській
імперії на рубежі нашої ери, в основу відносин між людьми покладали не
верховенство закону і традицій, а ідею духовності. Милосердя розумілося як
прощення (не лише по відношенню до ближнього, а й до ворога) та діяльної любові. Кожна християнська громада виступала
як окремий орган піклування, який через своїх членів організовував допомогу
убогим і хворим. Перші християни роздавали хліб голодним, приймали втікачів і вигнанців,
незалежно від національності, соціального стану і поведінки.
У давньому Єрусалимі вдови та інші незаможні категорії
населення безкоштовно отримували їжу. Конкретною практикою християнства була
гостинність, турбота про чужинців. Оскільки встановлені законом податки не
дозволяли зосередження великих багатств у одних руках, то це призводило до
перерозподілу прибутків серед нужденних.
Після того, як у кін.
IV ст. як християнство стало панівною релігією у Римській імперії, Вселенські
собори (зібрання єпископів, на яких приймалася та узгоджувалася основна
догматика християнства) досить часто поруч із канонічними питаннями та внутрішньоцерковними справами розглядали і питання допомоги нужденним. Так,
вселенський собор 437 р. в Халкідоні зобов’язав
єпископів приділяти належну увагу вдовам і сиротам.
Отже, у давньому суспільстві допомога ініціювалася
переважно владою і здійснювалася через
державні або релігійні інститути, які виходили з почуття відповідальності за
своїх громадян і за свою паству. При цьому для надання соціальної допомоги не
був обов’язковим високий рівень економічного розвитку. Фінансовою основою
допомоги виступали різні форми податків чи церковних зборів. Для багатьох країн
давнього світу серед суспільних цінностей виділялася доброчинність, готовність
надати допомогу ближньому чи потребуючому, часто навіть ще до того, як за нею
звернуться.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Горілий А. Історія соціальної роботи:
навчальний посібник / А. Горілий –
Тернопіль : Видавництво Астон, 2004. – 174 с.
3. Поліщук В. А. Історія соціальної
педагогіки та соціальної роботи : курс лекцій / В. А. Поліщук, О. І. Янкович. – Тернопіль : ТДПУ, 2009. – 256 с.
4. Фурман А.В., Підгурська М.В.
Історія соціальної роботи: [навчальний посібник] / А. В. Фурман, М.В.Підгурська. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 174 с.
ДОДАТКОВА
1. Поліщук В. А. Історія соціальної
педагогіки та соціальної роботи : курс лекцій / В. А. Поліщук, О. І. Янкович. – Тернопіль : ТДПУ, 2009. – 256 с.
2. Социальная работа : теория и практика : учеб. пособие / А. В. Бабушкин [и др.].
– М. : ИНФРА-М, 2002. – 427 с. – (Серия «Высшее образование»).
3. Социальная работа : учеб. пособие / В. Д. Альперович [и др.] –
Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 480 с.
4. Фурман А.В., Підгурська М.В.
Історія соціальної роботи: [навчальний посібник] / А. В. Фурман, М.В.Підгурська. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 174 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1.
Яким чином у буддизмі та
джайнізмі були окреслені ідеї милосердя та допомоги? Як вони пов’язані із
релігійними доктринами цих систем?
2.
Яким чином у ісламі відображена
ідея милосердя та благодійності?
3.
Як була організована система
підтримки нужденних у іудейському суспільстві?
4.
Які нові риси у поглядах на
благодійність і милосердя з’явилися у ранньому християнстві?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ,
РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Благодійність як передумова виникнення соціальної
роботи.
2. Релігійні засади виникнення соціальної роботи.
3. Розкрийте суть християнської ідеології милосердя.
4. Охарактеризуйте особливості розвитку соціальної
допомоги в іудейській культурі.
5. Розкрийте уявлення про милосердя, допомогу нужденним у
найдавніших релігійних книгах.