1. Соціальна робота як наука та навчальна дисципліна.
Об’єкт та предмет наукових досліджень соціальної роботи.
2. Соціальна робота як система соціальних знань:
дослідницький, діагностичний і продуктивний аспекти.
3. Закономірності та принципи теоретичної соціальної
роботи.
Основні поняття і категорії: соціальна
робота, соціальна відповідальність, соціальна справедливість, цінності, ідеали,
громадянське суспільство.
Соціальна робота як наука – сфера діяльності
особистості, функція якої – вироблення і теоретична систематизація об’єктивних
знань про дійсність; це одна з форм суспільної свідомості, що включає як
діяльність з отримання нового знання, так і її результат – суму знань, які
лежать в основі наукової картини світу; висвітлення окремих галузей наукового
знання, що стосуються системи соціального захисту населення і підтримки
особистості у складній життєвій ситуації.
Слід розібратися, який сенс
вкладається в поняття «соціальна робота» та «соціальна допомога», так як
існують найрізноманітніші погляди на сутність цих явищ, що веде до неточностей
і спотворень.
Предметом вивчення історії
соціальної роботи є знання про види, методи і форми взаємодопомоги, соціальної
допомоги і соціальної роботи, що діють в конкретних історичних умовах.
Одним з базових понять
історії соціальної роботи є соціальна допомога. Це поняття носить багато в чому
універсальний характер і має різні визначення.
Слід відзначити, що у різних
країнах різними дослідниками у поняття «соціальна робота» вкладається дещо
інший зміст. Деякі західні автори зародження соціальної роботи відносять
переважно до кінця XIX – початку XX ст. (період професіоналізації), а давні
віки і середньовіччя розглядають лише як передісторію соціальної роботи, для
якої характерна вузька ділянка соціальної допомоги, спорадична підтримка,
взаємодопомога, природна для людського співжиття. Проте такий підхід не є
загальноприйнятим і на Заході.
Наприклад, укладачі словника
соціальної роботи Національної асоціації соціальних працівників США вважають,
що соціальна робота здійснюється понад 3,5 тис. років і розглядають дату
виникнення кожної із світових релігій як знаменні віхи розвитку соціальної
роботи у світі.
Вітчизняні дослідники
трактують соціальну роботу не лише в межах «фах – наука», а й розуміють під нею
певну культурно-історичну модель підтримки. Такий підхід дозволяє розглядати
ранні родові форми підтримки як архетипи всіх наступних систем допомоги і
захисту. Тобто вважається, що, будучи одним з давніх інститутів суспільства,
соціальна допомога в тій чи іншій формі існувала в умовах усіх відомих
історичних цивілізацій і культур. Вона проявила себе як досить функціональна
соціальна система, що має високу здатність до адаптації у найрізноманітніших
обставинах.
Поняття «соціальна робота»
включає в себе цілу низку інших понять, які можуть частково перетинатися, тобто
не завжди мати чіткі межі. Серед них такі поняття:
1. Соціальний захист – система заходів, здійснюваних державою та іншими
інституціями суспільства щодо забезпечення гарантованих мінімально достатніх
умов життя, підтримання життєзабезпечення й діяльнішого існування людини. Отже,
це широке коло різноманітних заходів, реалізація яких і є змістом соціальної
роботи.
2. Соціальне забезпечення – державна система допомоги, підтримки і
обслуговування людей похилого віку і непрацездатних громадян, сімей з дітьми, а
також осіб, які потребують допомоги. Реалізує конституційне право громадян на
матеріальне забезпечення в старості, у випадку захворювання, повної або
часткової втрати працездатності, втрати годувальника. Система соціального
забезпечення включає: пенсії, допомоги
працюючим (за тимчасової непрацездатності, при пологах), одиноким матерям,
багатодітним і малозабезпеченим сім’ям тощо. Здійснюється за рахунок державного
бюджету і страхових внесків, які акумулюються в пенсійному фонді, фондах
соціальної підтримки населення.
3. Соціальна підтримка – система заходів щодо надання допомоги окремим
категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі
(частково або повністю безробітні, молодь, що навчається, тощо), шляхом надання
їм необхідної інформації, фінансових засобів, кредитів на навчання, правозахисту і введення певних пільг.
4. Соціальна допомога – система соціальних заходів у вигляді сприяння,
підтримки і послуг, які надаються соціальною службою окремим особам або групам
населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх
соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві.
Перше з цих понять, як бачимо, включає в себе поняття 2, 3, 4. У свою чергу
соціальне забезпечення частково (лише з боку держави) включає поняття 3 і 4.
Поняття ж соціальна підтримка поглинає поняття соціальна допомога.
Соціальна допомога
визначається і як «сприяння особам, позбавленим необхідних умов для нормальної
життєдіяльності, надання їм підтримки та співчуття»; «тимчасова матеріальна
допомога, проведення соціальної реабілітації та адаптації нужденних у них»;
«система державного піклування найменш захищених груп населення. Основні види:
матеріальна, фінансова, пенсійна, протезно-ортопедична, кредитна». Є й інші
визначення, які відображають різні точки зору на сутність і роль відносин
соціальної допомоги в суспільстві.
Отже, поняття «соціальна
допомога» можна визначити наступним чином.
Соціальна допомога (підтримка) – це сукупність суспільних відносин, що виникають у
зв’язку з захистом (компенсування, блокування, реабілітація) від впливу
соціальних ризиків різного походження, об’єктивно порушують життєдіяльність
людини; суспільно організоване піклування про потребують підтримки, що
перебувають у важкій життєвій ситуації, об’єктивно не здатних до
самозабезпечення громадян.
Теоретичні підходи до соціальної роботи сформувалися
на початку XX ст. у працях зарубіжних західних дослідників. Найбільш відомі з
них такі: М. Річмонд (теорія соціального діагнозу,
концепція інтервенції, ведення історії клієнта); В. Робінсон
(усвідомлення ситуації клієнта, цінностей і смислів його буття, значення
минулого досвіду); Дж. Тарт, О. Ранк
(функціональна школа – в основі теоретичних підходів лежить не діагноз, а
процес взаємодії соціального працівника і клієнта, принцип синхронічного
підходу, принцип «тут і зараз»); Г. Гамільтон (розширення поняття «діагноз»,
його нове трактування відповідно до нових тенденцій соціальної роботи – не як
установка до дії, а як робоча гіпотеза для розуміння особистості клієнта, його
ситуації і проблеми); Ф. Бістек (взаємодія в методах
індивідуальної роботи розглядалась як система динамічних інтеракцій
між соціальним працівником і клієнтом, спрямованих на досягнення клієнтом
саморегуляції і саморозвитку); Х. Перлман (метод
вирішення проблем – синтез підходів діагностичної і функціональної школи,
процес допомоги складається з двох основних компонентів: процесу допомоги і
особистісних ресурсів індивіда); Ф. Холліс і Р. Смоллі (концепція наближення, що окреслює п’ять теоретичних
концептів: оцінка, особистість у ситуації, процес, взаємовідносини і втручання
– інтервенція, у теорії використовується методологія теорії систем і теорії
комунікацій) та ін. Дж. Конопка, X. Нортен, М. Росс, Х. Перлман та інші дослідники спрямовували свою роботу на
пошук загальної методологічної бази соціальної роботи.
3.
Закономірності та принципи теоретичної соціальної роботи.
Розвиток теорії соціальної роботи здійснювався за
чотирма основними напрямками: теорія індивідуальної роботи, теорія групової
роботи, теорія общинної роботи (в ком’юніті,
спільноті, громаді, мікрорайоні тощо), теорія адміністрування і планування.
Відповідно до цього всі підходи щодо визначення конкретних форм, методів
соціальної роботи, технологій соціальної роботи поділяються на три групи:
індивідуальний, особистісний підхід до теоретичної схеми соціальної роботи; соцієтальний підхід, де як базова схема розглядається вся
сукупність суспільних зв’язків і відносин; соціально – діяльнісний
підхід, коли соціальна робота розглядається в традиційній для сучасного
пізнання суб’єктно-об’єктній схемі.
Важливою ознакою наукового характеру соціальної
роботи, її теоретичної основи є закономірності. Це суттєві, необхідні, стійкі
та повторювальні зв’язки, що виявляються при взаємодії суб’єкта й об’єкта
соціальної роботи і зумовлюють характер і спрямованість її впливу на розвиток
конкретних соціальних явищ, процесів, відносин, на результативність заходів із
соціального захисту населення. Основними закономірностями такої роботи є:
обумовленість завдань і її змісту соціальною політикою держави,
морально-гуманістичними цінностями суспільного життя; відповідність змісту,
форм і методів соціальної роботи конкретним обставинам життєдіяльності
клієнтів; спільна зацікавленість соціального працівника і клієнта в результатах
взаємодії; цілісність (комплексність) впливу на клієнта та умови його
життєдіяльності; розв’язання соціальних проблем через особистісні;
відповідність повноважень і відповідальності соціального працівника, органів
соціальної роботи; залежність результативності соціальної роботи від
професіоналізму і моральних якостей спеціалістів.
Соціальна робота як наука вирішує соціально зумовлені
завдання:
·
дослідження і
виявлення чинників соціально-політичного, соціально-економічного,
соціально-культурного впливу на особистість і соціальні групи або спільноти;
накопичення емпіричного матеріалу, його теоретичне усвідомлення, узагальнення,
систематизація, практичне застосування;
·
визначення
суб’єктів і об’єктів негативного і позитивного впливу на особистість і
суспільство в цілому; закономірностей управління, регулювання і організації
соціальної роботи як практичної діяльності;
·
використання
різноманітних інструментів вивчення соціологічної думки і потреб громадян,
соціальних, соціально-психологічних, соціально-економічних та інших проблем
споживачів соціальних послуг, конкретного соціального оточення, умов
функціонування суб’єктів і об’єктів соціальної роботи;
·
визначення
правильних, доцільних, науково обґрунтованих засобів, прийомів, форм і методів
соціальної роботи, її технологій, механізмів виключення із практики суспільного
життя негативних чинників, що погіршують життя громадян;
·
наукової розробки
системи попередження спаду благополуччя народу, стимулювання прогресивних
ініціатив, розробки форм, методів, напрямків соціальної роботи, спрямованих на
поліпшення становища народу, саморозвитку особистості;
·
розробки наукових
підходів швидкого реагування системи державної підтримки населення на потреби і
проблеми громадян, створення відповідної громадської думки, психологічної
допомоги і соціального захисту.
Принципи
соціальної роботи – важливий
структурний компонент логічних форм наукової теорії, завдяки яким теоретичні
положення безпосередньо співвідносяться із практикою соціальної роботи.
Найбільш повно методологічний підхід до класифікації
принципів соціальної роботи знаходить своє відображення у класифікації В.І. Курбатова. Враховуючи той факт, що соціальна робота є
універсальним видом діяльності, має міждисциплінарний характер, її
методологічними принципами є інтеграційні принципи інших наук:
1. Загальнофілософські принципи, які лежать в основі усіх наук про суспільство,
людину і механізми їх взаємодії: принципи детермінізму, відображення, розвитку.
2. Загальні
принципи соціальних (суспільних) наук,
принципи історизму, соціальної обумовленості, соціальної значимості,
гносеологічного підходу, єдності свідомості та діяльності; соціально-політичні,
організаційні, психолого-педагогічні тощо.
3.
Соціально-політичні принципи
виявляють вимоги, що зумовлені залежністю змісту І спрямованості соціальної
роботи від соціальної політики держави. Ця залежність визначає концептуальні
підходи до вибору пріоритетів у соціальному захисті населення, до поєднання
індивідуальних і загальних інтересів в соціальній роботі. До основних принципів
цієї групи належать: єдність державного підходу у поєднанні з регіональними
особливостями соціальної роботи, демократизм п змісту і методів, врахування
конкретних умов життєдіяльності особистості чи соціальної групи при виборі
змісту, форм і методів соціальної роботи з ними, законність і справедливість
діяльності соціального працівника.
4.
Організаційні принципи – соціально-технологічна
компетентність кадрів, принципи контролю і перевірки виконання, функціональної
визначеності, єдності прав і обов’язків, повноважень і відповідальності.
5.
Психолого-педагогічні принципи
виявляють вимоги до добору засобів психолого-педагогічного впливу на клієнтів
соціальних служб, необхідність врахування індивідуальних характеристик при
здійсненні будь-яких технологічних процесів. До основних принципів цієї групи
належать: комплексний аналіз оцінювання умов життєдіяльності клієнтів і вибору
форм роботи з ними; індивідуальний підхід; цілеспрямованість і адресність
соціальної роботи.
6.
Специфічні принципи соціальної роботи
визначають основні правила роботи у сфері надання соціальних послуг населенню:
принципи гуманізму, справедливості, альтруїзму, комунікативності,
варіативності соціальної допомоги, гармонізації суспільних групових і
особистісних інтересів тощо.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1.
Бех В. П. Соціальна робота і формування громадянського
суспільства : [монографія] / В. П. Бех, М. П.
Лукашевич, М. В. Туленков ; Нац. пед. ун-т імені М.
П. Драгоманова. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – 599 с.
2.
Бойко А. М.
Концептуальні основи особистісно-соціального виховання / А. М. Бойко //
Педагогічні науки : зб. наук. пр. – Вип. 3 (59). – Полтава, 2013. – С. 5 – 15.
3.
Бойко А. М.
Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації / А. М.Бойко. – К. : ІЗМН, 1996.
– 232 с.
4. Горілий А. Г. Історія соціальної роботи: Навчальний
посібник. – Тернопіль: «Астон», 2004. – 174 с.– 174
с.
ДОДАТКОВА
1. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери / За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – Київ, Сімферополь : Універсум, 2012. – 536 с.
2. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи
(соціальних працівників і соціальних педагогів) України (№ 1965 від 09.09. 2005
р.) // Соціальна робота в Україні : [навч. посіб.] / за ред. І. Д.Звєрєва, О. В.Безпалько, С. Я.
Харченко. – К. : ДЦССМ, 2004. – С. 250–253.
3. Лукашевич М.П. та ін. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади / М.П. Лукашевич. – К.: МАУП,
2001.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1.
Покажіть місце соціальної роботи як науки та навчальної
дисципліни у системі гуманітарного знання.
2.
Що є об’єктом та предметом соціальної роботи?
3.
Дайте характеристику дослідницькому, діагностичному та
продуктивному аспекти соціальної роботи.
4.
Які соціально значимі завдання виконує соціальна робота?
5.
Назвіть принципи соціальної роботи.
6.
Окресліть закономірності соціальної роботи.
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ,
РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Міждисциплінарні зв’язки соціальної роботи з іншими
галузями знань.
2. Дослідницький, діагностичний і продуктивний аспекти
соціальної роботи.
3. Закономірності та принципи соціальної роботи:
становлення і розвиток.
4. Визначення соціальної проблеми, категорії соціальних
проблем.
5. Фактори, що впливають на вирішення соціальних проблем.
Взаємообумовленість соціальної політики і соціальної роботи.