1.
Соціальна робота з жінками.
2.
Соціальна робота в пенітенціарній системі.
3.
Соціальна робота з особами, що мають різні
види залежності (алкогольна, наркотична, ігрова тощо).
Основні поняття і категорії: соціальна робота, соціальна служба, супервізія, соціальні відносини, соціальна практика,
соціальні зв’язки, соціальні механізми, соціальна діяльність, соціальні
проблеми, пенітенціарна система, насильство, залежність.
1. Соціальна
робота з жінками.
Статистичні дані зарубіжних дослідників і
результати діяльності вітчизняних соціальних служб для молоді (ССМ) свідчать,
що серед клієнтів соціальних служб жінки становлять приблизно 2/3 від загальної
кількості тих, хто звернувся за допомогою.
Незважаючи на всі позитивні зміни, що
відбувалися протягом останнього століття й були пов’язані з визнанням прав
жінок як важливої складової прав людини, прийняттям низки принципово нових за
змістом міжнародних документів (Загальна декларація з прав людини (1948 p.);
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 p.);
Віденська декларація з прав людини (1993 p.); Декларація щодо рівності жінок і
чоловіків від 16 листопада 1988 року, Декларація і Платформа дій Пекінської
міжнародної конференції з проблем жінок (1995 р.) та ін.) різноманітні прояви
дискримінації щодо жінок ліквідувати не вдалося.
Жінки сьогодні – основна категорія серед
бідних. Вони переважають серед безробітних. «Фемінізація бідності» є однією з
актуальних глобальних проблем, пошуки ефективних шляхів вирішення якої
тривають. Саме жінки разом із дітьми становлять абсолютну більшість серед тих,
хто страждає від наслідків воєнних конфліктів, хто потерпає від різних видів
насильства, включаючи його прояви в приватному житті, сім’ї.
Притулки для жінок (чи так звані «Будинки
для жінок») існують у структурі соціальних служб багатьох зарубіжних країн
(Австрія, Велика Британія, Німеччина, Швеція, Франція, США та ін.). Вони
функціонують, як і інші соціальні служби, згідно з відповідними законодавчими
документами, в яких визначено правила користування, фінансування, кадрового
забезпечення тощо.
Притулок – це місце, де жінка сама або разом із
дітьми може тимчасово перебувати, якщо вона зазнала насильства (фізичного, статевого,
психологічного) або існує його загроза, у разі відсутності житла, засобів для
існування, іншої небезпеки для її життя (наприклад, загрози проституції). Мета
діяльності притулків полягає в тому, щоб забезпечити найнеобхіднішою швидкою
допомогою та здійснити (повністю чи частково) на подальшому етані соціальну
реадаптацію жінок. У притулках жінок забезпечують не тільки житлом,
харчуванням, але й соціальними послугами, у перелік яких входять консультації
юриста, лікаря, психолога, професійне навчання, надання необхідної інформації,
конкретна допомога у налагодженні стосунків з державними структурами для
вирішення проблемних життєвих ситуацій, ін.
Мережа кризових центрів для жертв
насильства діє у Великій Британії. У ньому надається допомога матерям, чиї діти
стали жертвами сексуальних злочинів. Досвід Великої Британії було використано
для організації аналогічних центрів у Канаді. Як правило, основними формами
роботи в них є тренінги та індивідуальні заняття з жертвами насильства.
Телефонна
служба «Жінки – насильство – інформація» є ще однією із служб соціальної допомоги жертвам насильства.
Телефонні служби можуть діяти як на національному, так і на локальному рівнях.
Як правило, вони розраховані на функціонування протягом доби, забезпечені
відповідними технічними засобами, що дає змогу швидко реагувати на кризову
ситуацію.
«Гаряча лінія» телефону, до якої в
будь-яку хвилину може звернутися кожна жінка, працює у Франції, США. У бесіді з
клієнткою співробітники намагаються з’ясувати, якої саме допомоги вона
потребує: надання притулку, консультації лікаря, юриста, іншого фахівця тощо.
Зазвичай співробітники служби насамперед інформують поліцію про небезпечну
ситуацію, що склалася, а потім, у разі необхідності, повідомляють працівників
притулку. Таким чином, телефонна служба відіграє роль ідикатора
й оперативного посередника, який реєструє екстремальну ситуацію має змогу
обрати в оптимальні строки найефективніші методи реагування. Це дозволяє зняти
напруження або пом’якшити його.
Центри
інформації для жінок. У
європейських країнах Центри інформації для жінок є одними з тих соціальних
служб, що підтримуються на національному та регіональному рівнях. Наприклад, у
Франції такі Центри безкоштовно надають інформацію щодо прав жінок в усіх
галузях життя (консультації з сімейного права, забезпечення права на працю,
соціальну допомогу і т. ін.). У Центрі можна довідатись про служби професійної
підготовки, різні громадські організації, форми організації дозвілля,
ознайомитись з літературою, періодичними виданнями для жінок, використати
можливості сучасних інформаційних технологій у пошуку відповіді на той чи інший
запит.
Центри
планування сім’ї та сімейного виховання існують у багатьох країнах. Ураховуючи те, що абсолютну більшість
їх користувачів становлять дівчата-підлітки та молоді жінки, ці служби можна
віднести до системи соціальних служб для жінок. Мережа таких центрів почала
створюватися в перші повоєнні роки, (наприклад, в Англії перші центри почали
функціонувати в 1946 році). Основна проблема, на розв’язання якої орієнтована
діяльність Центрів, – це збереження репродуктивного здоров’я молоді,
запобігання небажаної вагітності серед неповнолітніх і молодих жінок.
Центри
допомоги молодим матерям
мають на меті надання допомоги перш за все неповнолітнім матерям, які опинились
у складній життєвій ситуації після народження дитини. Як і притулки, центри
вирішують проблеми житла, харчування для неповнолітніх мам, які не мають
достойних умов для догляду за дитиною. Але, крім того, центр бере на себе
забезпечення медичного догляду за станом здоров’я молодої матері та її дитини,
здійснення навчальних й просвітницьких програм. Термін перебування в центрі
довший порівняно з притулком. Жінка має можливість перебувати в центрі тривалий
час, наприклад, до досягнення дитиною 1,5-2 років. За цей час багато мам
встигають пройти курси, на яких їх навчають догляду за дитиною, а також курси
професійної підготовки.
Спеціалізовані
служби, що займаються розв’язанням проблем жіночого безробіття, можуть створюватись як окремо для жінок,
так і в структурі служби, послугами якої користуються і чоловіки, і жінки,
шляхом виокремлення співробітників, що відповідають за роботу з жінками. Як
правило, з клієнтками працює спеціаліст-жінка, котра на підставі вивчення
ситуації визначає найбільш актуальні завдання і вносить пропозиції щодо
проектів для їх реалізації.
У західній практиці приділяється велика
увага підготовці жінок до
підприємницької діяльності. Розвиток та підтримка жіночого бізнесу, з
одного боку, сприяє поліпшенню добробуту суспільства, адже завдяки цьому
набуває розвитку соціальна інфраструктура, в якій, як правило, створюють свої
підприємства жінки; а з іншого, жінка-підприємець стає економічно незалежною й
при цьому часто отримує можливість працювати за гнучким графіком, що полегшує
виконання професійних й материнських обов’язків.
Ще однією ефективною формою соціальної
допомоги жінкам є бізнес-інкубатор,
який одночасно виступає як підприємство, соціальна служба і навчальний центр.
Адміністрація бізнес-інкубатора реалізує навчальні програми, організовує
консультації спеціалістів (юристів, психологів, аудиторів та ін.). Також
використовується принцип взаємодопомоги, здійснюється обмін досвідом і
контактами. У бізнес-інкубаторах проводяться тренінгові курси для майбутніх
жінок-підприємців. Фінансування бізнес-інкубаторів здійснюється частково за
рахунок держави, місцевих органів самоврядування, а також відрахування з боку
кожної жінки-підприємця.
Національні стратегії надання матеріальної та соціальної допомоги неповним сім’ям
різняться між собою за обсягом і характером. Узагальнюючи існуючий досвід,
можна зазначити, що, крім завдання по забезпеченню прожиткового мінімуму,
медичного обслуговування матері та дитини, на думку фахівців, перспективними
напрямами діяльності соціальних служб є стратегія, спрямована на поєднання
батьківських і професійних ролей.
Існують ще жіночі центри (чи відділення) з
лікування наркоманії та позбавлення алкогольної залежності; кризові центри для
жінок, які мали спробу суїциду чи перебувають під загрозою самогубства,
проституції, програми соціальної підтримки для тих, хто пережив тенета «білого
рабства», та інші соціальні служби, вивчення та узагальнення досвіду є важливим
та цінним для розвитку і становлення соціальної роботи з жінками в Україні.
2. Соціальна
робота в пенітенціарній системі.
Соціальна
робота в пенітенціарних установах – це професійна комплексна діяльність з надання технологічної
соціальної допомоги і підтримки, здійснення соціального захисту засуджених,
результатом якої є створення умов для соціально позитивного функціонування та
вдосконалення людини, яка скоїла кримінально каране правопорушення.
Як правило, в більшості розвинених країн
соціальні працівники є штатними співробітниками пенітенціарних установ,
займаючись в основному консультуванням ув’язнених, а також їх адаптацією до життя в ізоляції від суспільства. Деякі фахівці
займаються психіатрією і виконують обов’язки медичних працівників у тюремних
медичних службах. У США, Великобританії, Швеції та інших країнах фахівці, які
отримали освіту в галузі соціальної роботи, займають керівні адміністративні
посади в пенітенціарних установах.
Особливу увагу соціальні працівники
приділяють укладеним, яким належить скоро вийти на волю, – вони контактують з
родиною ув’язненого, його рідними, використовують інші соціальні ресурси, щоб допомогти людині легше адаптуватися до життя в
суспільстві.
Багато соціальні працівники використовують
в пенітенціарних установах системну модель соціальної роботи, що передбачає
цілеспрямовані дії у відношенні, як самих ув’язнених, так і тюремного
персоналу, який часто не має соціальних знань і навичок гуманних
міжособистісних відносин з ув’язненими.
У
багатьох країнах у певних випадках законом передбачено участь соціального
працівника в судовому розгляді. У суді соціальний працівник виступає, як
правило, у ролі адвоката або захисника інтересів клієнта, частіше за все
неповнолітніх, інвалідів чи літніх людей. Характерною особливістю діяльності
соціального працівника у судових органах є те, що він не має права засуджувати
дії суддів – він зобов’язаний довіряти судовим інстанціям і вірити в
справедливість судової системи. В іншому випадку він вступає в протиріччя з
Етичним кодексом своєї професії.
У Німеччині існують служби судової
допомоги молоді, у складі яких діють соціальні працівники. У них два завдання:
надавати допомогу молодим правопорушникам після виявлення злочину, але до
порушення провадження у кримінальній справі, і організація реабілітації підлітків,
стосовно яких суд не виніс рішення про ув’язнення.
Реалізуючи перше завдання, фахівці служби
судової допомоги молоді з’ясовують умови життя підлітка, особливості його
особистості, обставини скоєного злочину і представляють ці дані у вигляді звіту
прокурора і суду, вони також пропонують міру покарання.
Друге завдання реалізується через комплекс
різних заходів, як їх називають у Німеччині «амбулаторних». Вони полягають у
залученні підлітка до різних справах: роботи в будинках для людей похилого
віку, інвалідів, проходження різних навчальних курсів. Поширені і такі види
допомоги як індивідуальні бесіди, допомога у працевлаштуванні, у пошуках житла
допомогу в налагодженні відносин з рідними і т.д.
У Північній Ірландії існує варіант
соціальної служби, що поєднує соціальну роботу з правопорушниками та їх сім’ями
в судах, тюрмах і в громаді. Ця служба називається Колегія пробації.
Основна посада – офіцер, який має команду з 4-5 осіб.
Основні обов’язки полягають у наступному:
1. Виготовити звіти про умови життя людини, що постає перед судом у справах про
неповнолітніх;
2. Наглядати над тими, хто проходить
виправлення (пробації) чи обмежений у правах за вихід з
установи;
3. Брати участь у роботі громади щодо
створення груп з порушників, колишніх ув’язнених;
4. Забезпечити патронажної допомогою все
пенітенціарні установи, допомагаючи ув’язненим;
5. Допомагати у становленні і здійсненні
проектів комунальних служб для порушників, які засуджені до виконання
громадських робіт безкоштовно.
3. Соціальна
робота з особами, що мають різні види залежності (алкогольна, наркотична,
ігрова тощо).
Кожна країна має свій особливий підхід у
боротьбі з негативними явищами, особливо в молодіжному середовищі. Здебільшого
всі заходи з профілактики представлені проектами, ось деякі з них:
Проект
«Космонавт» (Німеччина),
за сприяння «Саксонського земельного союзу заохочення здорового способу життя».
Особливість проекту полягає в розширенні життєвих навичок шляхом розвитку
спроможності отримувати задоволення. Їх тренування відіграє особливу роль,
причому діти і підлітки працюють над пошуком відповіді на запитання: «Від чого
мені добре, що я сам можу зробити, щоб більше радіти життю і підвищити свій
суспільний добробут?».
Проект
«Звільни свою свідомість» (Німеччина)
Проект орієнтований на тренування життєвих
навичок, реалізується службою охорони здоров’я міста Лейпцига. Його особливість
– робота за моделлю «навчання в однолітків» (peer education). Цей підхід базується на усвідомленні того
факту, що відносини в групі однолітків, які спочатку ні до чого не
зобов’язують, з часом набувають для підлітків все більшого значення і
розвиваються в суттєвий фактор соціалізації. Ще однією особливістю Лейпцизького
проекту є участь кураторів – студентів психології і соціальної педагогіки.
Програма
з тренінгу життєвих навичок (США)
Універсальна шкільна програма з тренінгу
життєвих навичок спрямована на вивчення широкого спектру факторів ризику й
захисних факторів і реалізується шляхом навчання комбінації загальних
особистісних і соціальних умінь, здатності опиратися вживанню наркотиків.
Програма складається із трирічного профілактичного курсу, розрахованого на
учнів середніх і старших класів.
Програма тренінгу життєвих навичок широко
застосовується останні 16 років. Результати показують, що цей підхід до
профілактичних заходів спроможний до 59–75% знизити рівень вживання тютюну,
алкоголю й марихуани порівняно з контрольними групами.
Експеримент
із запровадження протиалкогольних профілактичних заходів серед підлітків (Adolescent Alcohol Prevention Trial, AAPT) (США)
Це – універсальна шкільна програма для 5
класу, із курсом для закріплення навичок у 7 класі. Вона базується на двох
основних стратегіях. Навчання навичкам опору здійснюється таким чином, щоб
привити дітям соціальні й поведінкові навички, які допоможуть їм відмовляти у
випадках явної пропозиції наркотиків і алкоголю. Нормативний курс спеціально
розроблений для боротьби із впливом пасивного соціального тиску й ефекту
соціального моделювання. Він сфокусований на виправленні помилкових уявлень про
перевагу тих, хто зловживає алкоголем і наркотиками в суспільстві, про
«природність» зловживання психоактивними речовинами,
а також на введенні усталених групових норм.
Сіетлський проект соціального розвитку
(США)
Це – універсальна шкільна виховна програма
для перших-шостих класів. Спрямована на зменшення ризику здійснення негативних
вчинків і вживання наркотиків серед дітей через посилення захисних факторів.
Багатокомпонентний курс заохочує педагогів початкової школи використовувати
активне керування класом, інтерактивні навчальні стратегії й комбіноване
навчання у своїх класах.
Програма
зміцнення родин (США)
Програма «Зміцнення родин» є вибірковою
профілактичною багатокомпонентною програмою, орієнтованою на родину.
Передбачається, що вона повинна забезпечити захист дітей від 6 до 10 років від
впливу людей, що вживають наркотики. Програма починалася як спроба допомогти
батькам, котрі вживають наркотики, поліпшити їхні батьківські навички й знизити
фактори ризику, що впливають на дітей. Програма була адаптована до культурних
особливостей і виявилася ефективною (за незалежними оцінками) у роботі з афроамериканськими, іспанськими родинами й родинами жителів
островів у Тихому Океані та в Азії.
Проект
«STAR» (США)
Це – універсальна антинаркотична
профілактична програма, спрямована на всі верстви населення громади. У рамках
програми для батьків останні виконують зі своїми дітьми спеціальні домашні
завдання, навчаються навичкам спілкування в родині й беруть участь у заходах
проекту, що проводяться у масштабі громади.
Крім проектів, деякі країни ввели в
освітню шкільну програму новий предмет «Профілактика наркоманії». Так,
білоруські лікарі запропонували ввести в школах новий предмет «Профілактика
наркоманії». На думку наркологів, такий курс, що розповідає підліткам про
наркотичну залежність, необхідно вводити вже з 6-7 класу. Крім самого предмета,
фахівці також мають намір видати спеціальний підручник з описом проблеми наркотиків.
Слід зазначити, що у Швеції профілактика
наркоманії також починається зі школи, хоча спеціального предмету там немає.
Шведські вчителі зобов’язані повідомляти в соціальну службу, якщо помітять, що
підліток вживає наркотики або його поведінка змінилася. Існує особлива
«молодіжна поліція», її працівники патрулюють вулиці вечорами. Вони можуть
доставити молодих людей з підозрілої компанії на тестування.
Крім профілактики є й покарання. Якщо
аналіз покаже наявність наркотиків у крові – потрібно сплатити штраф. Молодіжна
поліція має право перевірити квартиру, якщо є підозри, що там торгують
наркотиками або їх вживають. За перевезення навіть невеликої кількості зілля
карають тривалим тюремним ув’язненням, яке можуть значно скоротити, якщо кур’єр
повідомить про постачальника.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної
роботи : навч. посібник / М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К.: МАУП,
2003. – 168 с.
2. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і
практика) : підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна.
– К. : Каравела, 2009. – 368 с.
3. Семигіна Т. В. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна,
І. І. Мигович. –
К. : Академвидав, 2005. – 328 с.
4. Теорії і методи соціальної роботи : підручник
для студентів вищих навчальних закладів / І. М. Грига
[та ін.]. – К. : Академвидав,
2005. – 328 с.
5. Теорії та методи соціальної роботи / А. М.
Бойко [ та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
224 с.
ДОДАТКОВА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Головатий М. Соціальна політика і
соціальна робота : термінол.-понятійн. словник / М.
Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К. : МАУП, 2005. – 560 с.
3. Капська А. Соціальна робота : навчальний посібник
/ А. Капська. –
К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
4. Мигович І. Соціальна робота (вступ до
спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород : Патент, 1997. – 190 с.
5. Основи соціальної роботи / Н. Б.
Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
178 с.
6. Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і
практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя,
І. Б. Іванова. – К. : Знання, 2008.
– 574 с.
7. Соціальна робота в Україні : перші кроки /
Ш. Рамон. [та ін.]. –
К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000.
– 236 с.
8. Шевчук П. Соціальна політика. / П. Шевчук.
– Л. : Світ, 2003. – 400 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Назвіть основні проблеми, з якими
звертаються жінки до соціальних служб.
2. Які стратегії роботи з жінками, що зазнали
насильства, вироблені у світовій практиці соціальної роботи?
3. Дайте визначення поняття «пенітенціарна
система».
4. Які особливості соціальної роботи у
пенітенціарній системі за кордоном?
5. Дайте визначення поняття «залежність»
(алкогольна, наркотична, ігорва тощо).
6.
Які проекти і програми, спрямовані на роботу з
залежними особами, поширені за кордоном?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Моделі соціальних служб для жінок за
кордоном.
2. Телефонна служба «Жінки – насильство –
інформація»: історія розвитку.
3. Діяльність кризових центрів для чоловіків
і жінок у Швеції.
4. профілактика наркотизму як соціальна
технологія: європейський досвід.
5. Програми первинної профілактики наркотизму
у Європі та США.