1.
Соціальна допомога дітям за кордоном.
Система соціальної підтримки дитини.
2.
Соціальне обслуговування літніх людей за
кордоном.
3.
Соціальна робота з інвалідами за кордоном.
Типи соціальних послуг для інвалідів.
Основні поняття і категорії: соціальна робота, соціальна служба, супервізія, соціальні відносини, соціальна практика,
соціальні зв’язки, соціальні механізми, соціальна діяльність, соціальні
проблеми, сім’я, старість, пенсія, страхування, інвалідність.
1. Соціальна
допомога дітям за кордоном. Система соціальної підтримки дитини.
У багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям
надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий
час. За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються так:
1. Усиновлення. 2. Опіка в сім’ях родичів.
3. Прийомна сім’я. 4. Інтернатний заклад.
За рівнем розвитку системи прийомних сімей
країни можна поділити на такі групи:
·
країни,
де прийомні сім’ї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія,
Нідерланди тощо);
·
країни, де система прийомних сімей введена
нещодавно (Угорщина, Румунія тощо);
·
країни,
де система прийомних сімей тільки розробляється або планується розроблятися
(Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія, Польща тощо).
Соціальна робота у США має давні традиції
щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які мають відхилення у поведінці чи
певні емоційні проблеми, існують заклади (дитячі будинки та притулки) кількох
типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі
будинки, кризові та дитячі психіатричні центри, профілакторії тощо.
Служби соціального забезпечення дітей США
орієнтовані на конкретні групи населення. Ліга соціального забезпечення дітей
Америки є сукупністю дитячих соціальних служб. Найпоширеніший вид послуг –
патронаж сім’ї.
В Австрії постійно удосконалюється
діяльність опікунських закладів. У цій країні добре налагоджена система
усиновлення. Центр психологічної адаптації передбачає можливість передачі
дітей, які усиновлюються, батькам-опікунам відразу
після народження без проміжного перебування у дитячому будинку. Активна та
багатопрофільна діяльність віденської служби у справах молоді й охорони
дитинства дозволила значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячі
будинки.
Давні традиції має розгалужена мережа
соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічні функції даних служб,
спрямовані на захист інтересів та допомогу різним категоріям громадян: дітям,
підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, а також родинам, які потребують
психологічної чи матеріальної допомоги.
У Великобританії є три типи організацій,
які надають соціальні послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за
приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух.
Головний принцип надання соціальної
допомоги дітям у Великобританії – це сприйняття дитини як частини сім’ї. Тут
діє система судів, які мають право винести рішення про обов’язкове відвідування
батьками та дітьми відповідних центрів або про закріплення за сім’єю (ідеться
про проблемні сім’ї, де є ризики для дітей) соціального працівника. Завдання
такого працівника полягає в тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну
допомогу щодо корекції недоліків виховання.
В Угорщині заходи щодо охорони дитинства й
виховання дітей здійснюються з раннього віку. Діяльність з питань захисту прав
неповнолітніх регулює «Закон про охорону дитинства і відносин між батьками і
дітьми» (1986 р.). Серед заходів, спрямованих на поліпшення виховання дітей, що
живуть у неповних сім’ях, заслуговує на особливу увагу створення в містах
мережі невеликих «сімейних» дитячих будинків для тих дітей, які були практично
покинуті батьками, тобто для соціальних сиріт.
Слід зауважити, що в Угорщині і Румунії
згідно з прийнятими у них законами щодо захисту прав дітей, будь-яка інтернатна установа має бути максимально наближеною до
створення сімейної атмосфери виховання дитини. У закладі не може утримуватись
більше 20-30 вихованців. На таку реформу інтернатних
закладів уряд Угорщини виділив значні кошти з державного бюджету країни.
У Швейцарії за надання соціальної
державної допомоги несе відповідальність громада. Усі соціальні служби
керуються принципом «мінімального втручання держави» (А.М. Фішер-Ґейзер).
До системи соціального захисту належать приватні соціальні служби, церковні, а
також общинні, що безпосередньо належать до кантону (країна розділена на 26
кантонів і кожний з них має власне законодавство).
Надання соціальної допомоги ґрунтується на
принципі: спочатку слід використати всі можливості в родині. Якщо їх
виявляється недостатньо, тоді залучаються приватні чи церковні служби.
Цікавий досвід накопичений Маннергеймською Лігою захисту дітей. У Фінляндії вона існує
більш, ніж 70 років. Основна її функція – захист прав дітей і інтересів родини.
Особлива увага приділяється профілактиці різного роду відхилень. Її діяльність
розпочалася у 40-х роках як служби допомоги сиротам – жертвам війни. У 90-і
роки акцентується увага на становищі дитини в суспільстві, наявності здорового
оточення, допомозі сім’ям з дітьми.
Соціальна політика Голландії базується на
принципах рівності, унікальності й поваги до груп людей і окремих особистостей
(Ніколас де Джон, Філіп Іденбург). Домінує в
організації діяльності соціальних установ Голландії принцип соціальної
підтримки, для якого характерне те, що державна допомога надається лише після
того, як вичерпано усі можливості громадських організацій. За останні роки
соціальна служба Голландії дещо трансформувалася, бо було розроблено нову
систему соціального захисту. Почала реалізовуватися концепція соціальних
інновацій, зміст якої ґрунтується на спільних діях уряду, організації місцевого
самоврядування і громадськості.
Соціальна система у Німеччині ґрунтується на
принципі: кожен громадянин зобов’язаний чинити в дусі соціальної солідарності,
здійснювати індивідуальну і колективну самодопомогу. Особливою формою
колективної солідарності є комуна. У випадку, коли людина не може допомогти
собі сама, спочатку варто шукати допомоги в його родині, серед сусідів, груп
самодопомоги і добровільних благодійних організацій і лише в крайньому випадку
задіяти державу. Система соціального захисту ґрунтується на трьох пунктах:
соціальне страхування, соціальна допомога і соціальна рівність, добродійність.
2. Соціальне
обслуговування літніх людей за кордоном.
У світі отримали розвиток спеціалізовані
інститути соціальної служби, які існують поряд із звичайними установами
соціальної роботи. Так отримали розвиток служби термінової соціальної допомоги,
основними напрямками діяльності яких є:
·
забезпечення
безплатним гарячим харчуванням та продуктами;
·
надання
грошової та майнової допомоги;
·
направлення
в медико-соціальні відділення;
·
надання
побутової, юридичної та психологічної допомоги;
·
створення
каси взаємодопомоги.
В окремих країнах Західної Європи отримали
розвиток спеціалізовані служби взаємодопомоги людей похилого віку. Зміст їх
полягає в безоплатній допомозі літніх людей одне одному. Отримує поширення
створення мережі спеціальних будинків для одиноких літніх людей. Вони
призначені для постійного проживання одиноких, а також сімейних пар, які
зберегли повну чи часткову можливість до самообслуговування, і потребують умов
для самореалізації.
Основна мета – забезпечення сприятливих
умов проживання літніх, надання їм соціально-побутової та медичної допомоги,
створення умов для активного способу життя. Як правило, це одно-або двокімнатні
квартири, обладнані комплексом служб соціально-побутового та медичного значення
(бібліотека, столова, диспетчерські пункти, медичні кабінети і т. д.).
У світі діє близько тисячі організацій
людей похилого віку, які крім допомоги здійснюють культурно просвітницьку
роботу. Особливу роль відіграють спеціалізовані соціальні служби в захисті
інвалідів. Нормативно-правова база соціального захисту інвалідів досить значна:
Всесвітня декларація прав людини (1947 рік), Декларація прав інвалідів (1971),
Конвенція і Рекомендація про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів
(1983).
США відрізняються тим, що в будинках-інтернатах
загального типу (для людей похилого віку та інвалідів) проводиться робота з
соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до нових для них умов, самоідентифікації особистості. Вивчаються їх особливості,
звички, інтереси, установки; їх потреби у трудовій зайнятості; переваги у
змістовному дозвіллі тощо.
У королівстві Нідерланди догляд за людьми
похилого здійснюється у таких закладах:
·
денні
центри догляду за людьми похилого віку, які проживають у сільській місцевості;
·
будинки
догляду за людьми похилого віку;
·
будинки
медсестринського догляду;
·
хоспіси.
Ці заклади відрізняються рівнем догляду,
який надається їх підопічним. Зазначені заклади забезпечують догляд не тільки
тим, хто перебуває у них постійно, але й обслуговують людей похилого віку, які
проживають поблизу.
Для людей похилого віку з сільської
місцевості може бути запропоновано перебування на фермерському господарстві.
Ферма може прийняти 10 -15 осіб. Зранку людину похилого віку привозять родичі,
ввечері забирають.
В державах ЄС мають розповсюдження чотири
види пенсійних систем: державна система пенсійного забезпечення, професійна
система пенсійного забезпечення, система особистих пенсійних збережень і
система додаткових виробничих пенсій.
Державна система пенсійного забезпечення
включає в себе загальні або універсальні пенсії, які призначаються системою
обов’язкового державного страхування. В багатьох країнах державні пенсії по
старості виплачуються всім жителям країни в залежності від терміну проживання
на її території. Вони існують в Данії, Нідерландах, Великобританії.
В Бельгії, Франції, Німеччині,
Великобританії, Італії призначаються і так звані соціальні пенсії, які
надаються всім особам, які досягнули пенсійного віку, але не мають із певних
причин права на іншу пенсію, або якщо вони отримують пенсії в розмірі, який
нижчий встановленого мінімуму.
Право на трудову пенсію виникає при
входженні людини у трудові відносини, а розмір виплат залежить від стажу і
заробітку працівника на момент її призначення. Уряд виступає гарантом того, що
пенсія буде виплачуватися в незалежності від стану бюджету соціального
страхування або банкрутства окремих підприємств.
Для отримання універсальної пенсії
припинення трудової діяльності не вимагається, а для отримання трудової пенсії
в більшості країнах воно обов’язкове. Пенсія, на яку пенсіонер має право, але
яку не отримує, тому що продовжує працювати, називається відкладеною, і її
розмір підвищується – на 1-1, 5% за кожний рік неотримання пенсії.
Система особистих пенсійних збережень в ЄС
– це добровільна система, яка формується повністю за рахунок особистих внесків
і пов’язана з певним підприємством або професією, її отримують особи, які
хотіли б мати додаткову пенсійну допомогу як додаток до пенсії, яка
виплачується державними системами і залежить від заробітку робітника.
У Франції державна пенсійна система по старості, що охоплює основну масу
пенсіонерів, являє собою складне багатоярусне утворення. В цілому пенсійна
система складається з п’яти підсистем: 1) базові режими для найманих
працівників; 2) додаткові режими; 3) спеціальні режими для окремих категорій зайнятих;
4) базові режими для ненайманих працівників; 5)
додаткові (факультативні) режими.
3. Соціальна
робота з інвалідами за кордоном. Типи соціальних послуг для інвалідів.
Соціальна політика Сполучених Штатів
Америки налічує вже понад сто років і базується на добре сформованій та чітко
структурованій нормативній базі, яка суттєво відрізняється від української.
Система освіти у США спрямована на допомогу в навчанні та вихованні людей з
обмеженими можливостями. Навчання здійснюється не в спеціалізованих закладах
(так, як в Україні), а в звичайних школах, що полегшує інтеграцію дітей у
соціум. Студенти ВНЗ отримують матеріальну допомогу з боку держави. Зокрема,
держава покриває витрати на сурдоперекладачів, начитувачів, записувачів, а також транспорт та інше
необхідне обладнання для навчання та пересування.
У Німеччині в багатьох університетах
функціонують спеціально створені Центри по роботі зі студентами з особливими
потребами. У них виявляють рівень готовності знань студентів, допомагають визначитись
щодо вибору спеціальності, інформують про індивідуальні технічні засоби
навчання, допомагають інтегруватись у групу та колектив.
Крім того, люди з особливими потребами у
Німеччині мають право користуватися такими пільгами:
·
інвалідам,
які мають серйозні ураження опорно-рухового апарату (переміщаються в
інвалідному візку), списують податкові витрати на транспорт;
·
безкоштовний
проїзд у громадському транспорті;
·
якщо
інвалід потребує постійного супроводу при користуванні громадським транспортом,
то супроводжуючий має право безкоштовного проїзду в автобусі, поїзді та літаку
на всій території Німеччини.
А також особа, яка супроводить інваліда,
має право на пільгову оплату при відвідуванні громадських заходів, виставок,
музеїв тощо. В деяких випадках супроводжуюча особа взагалі звільняється від
оплати. Також здійснюється виплата допомоги на дітей-інвалідів. Вона
виплачується навіть після досягнення 27-річного віку, якщо особа не може
забезпечити себе матеріально самостійно, а інвалідність була встановлена до
досягнення нею 27 років.
У національному театрі в Празі (Чехія) є
спеціальна ложа, призначена для людей в інвалідних візках, а в більшості кінотеатрів
людина з поганим слухом може скористатися підведеною до кожного місця мережею
озвучення.
У Швеції для бажаючих здобути вищу освіту
створені належні умови для навчання студентів з різними вадами фізичного
розвитку. Університети оснащені спеціально обладнаними під’їзними шляхами,
ліфтами з широкими дверними проходами. Аудиторії обладнані необхідною побутовою
технікою — це апарати для роботи з аудіопідручниками,
комп’ютерні програми для аудіообробки друкованого
тексту. В університеті працює телефонна служба, де виховання та інклюзії людей
в загальноосвітній простір можна отримати кваліфіковану консультацію
фахівців-спеціалістів. Опікуються людьми з обмеженими функціональними
можливостями місцеві ради. До їх обов’язку входить створення належних умов для
нормального життя, яке передбачає працевлаштування, забезпечення житлом,
спеціально пристосованим для їхніх потреб. Для формування в молоді гуманного,
толерантного ставлення до такої категорії осіб у навчальних закладах для них
створені робочі місця.
Таким чином, громадськість Швеції
намагається показати дітям, що всі люди рівні і фізична вада не повинна стати
завадою у досягненні успіху, а інваліди, своєю чергою, не ізольовані від
суспільства, а активно займаються потрібною й корисною роботою.
У Шотландії соціальні послуги для людей з
фізичними та розумовими вадами надаються департаментом соціальної роботи
місцевої влади та волонтерськими організаціями. Їх завдання полягає в допомозі
цим людям вести повноцінне життя наближено до людей та суспільства. Основною
формою підтримки людей з функціональними обмеженнями є робота з ними вдома:
доставка харчів, функціонування системи сигналізації, прання. Соціальні служби
надають довго- та короткотривалу опіку (на вихідні,
під час відпустки).
У Франції поняття «інвалід» сприймається
як «особа зі злегка пониженою здатністю адаптації». Для осіб, що є інвалідами,
яким не виповнилось ще 20 років і які навчаються в школі, існує Спеціалізована
комісія по освіті, яка надає висновки щодо можливості їх навчання разом зі здоровими
дітьми. Батькам, які виховують дитину-інваліда, виплачується допомога. Якщо за
дитиною доглядає стороння особа, то на це також передбачені кошти. Сума
допомоги залежить від фінансового стану сім’ї.
Працевлаштуванням інвалідів займається
державна служба зайнятості, також є центри зайнятості для інвалідів, які
забезпечують їх спеціалізованими робочими місцями. Загалом у Франції існує
понад 1 400 спеціалізованих установ для інвалідів, де зайнято 120 тис.
інвалідів. Провідним напрямком працевлаштування людей з фізичними вадами є
надомна форма роботи та підприємницька діяльність.
У провідних європейських країнах понад
половину з числа бажаючих працювати забезпечуються робочими місцями.
У Польщі для людей з особливими потребами
створені спеціалізовані та інтегровані навчальні заклади для надання вищої та
професійної освіти.
Зокрема, у Підляському
університеті (м. Седльце) обладнано навчальні
аудиторії для студентів із вадами зору та слуху. Основною перевагою навчального
процесу є поєднання навчання з реабілітаційною програмою.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної
роботи : навч. посібник / М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К.: МАУП,
2003. – 168 с.
2. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і
практика) : підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна.
– К. : Каравела, 2009. – 368 с.
3. Семигіна Т. В. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна,
І. І. Мигович. –
К. : Академвидав, 2005. – 328 с.
4. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / І. М. Грига
[та ін.]. – К. : Академвидав,
2005. – 328 с.
5. Теорії та методи соціальної роботи / А. М.
Бойко [ та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
224 с.
ДОДАТКОВА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Головатий М. Соціальна політика і
соціальна робота : термінол.-понятійн. словник / М.
Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К. : МАУП, 2005. – 560 с.
3. Капська А. Соціальна робота : навчальний посібник
/ А. Капська. –
К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
4. Мигович І. Соціальна робота (вступ до
спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород : Патент, 1997. – 190 с.
5. Основи соціальної роботи / Н. Б.
Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
178 с.
6. Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і
практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя,
І. Б. Іванова. – К. : Знання, 2008.
– 574 с.
7. Соціальна робота в Україні : перші кроки /
Ш. Рамон. [та ін.]. –
К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000.
– 236 с.
8. Шевчук П. Соціальна політика. / П. Шевчук.
– Л. : Світ, 2003. – 400 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Дайте визначення понять «людина похилого
віку», «людина-інвалід», «людина з особливими потребами».
2. Що таке адаптаційна підготовка?
3. Назвіть особливості соціальної допомоги
дітям, підліткам і їхнім родинам у Німеччині.
4. Чи є відмінності у функціонуванні дитячих
соціальних служб в Україні та за кордоном? Покажіть ці відмінності.
5. Як організоване соціально-побутове
обслуговування літніх громадян у європейських країнах (Франція, Німеччина,
Великобританія) та США.
6. Які соціальні послуги для інвалідів
існують у європейських країнах (Франція, Німеччина, Великобританія) та США?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Порівняльна характеристика системи соціальної допомоги дитині у
європейських країнах (Франція, Німеччина, Великобританія) та США.
2. Психофізіологічні та соціальні проблеми
людей похилого віку та їх вирішення у зарубіжній практиці соціальної роботи.
3. Особливості соціальної роботи з
інвалідами. Зміст і форми організації підготовки фахівців соціальної роботи в
навчальних закладах Великобританії.