1.
Особливості статусу клієнта соціальної
роботи.
2.
Фахові цінності і принципи в соціальній
роботі.
3.
Структура професійного спілкування у
соціальній роботі.
Основні поняття і категорії: клієнт, соціальний працівник, соціальна
ситуація, соціальна адаптація, соціальний досвід, соціальні відносини,
соціальна практика, соціальні зв’язки, соціальні механізми, соціальна
діяльність, соціальні проблеми.
1.
Особливості статусу клієнта соціальної роботи.
Клієнт соціальної
роботи – індивід, група людей, сім’я, громада, які не можуть самостійно подолати
свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому
потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної
роботи.
В Україні клієнтами чи потенційними клієнтами
соціальної роботи найчастіше вважають представників вразливих (пригнічених)
верств, груп населення («груп ризику»), тобто індивідів, групи, що зазнають чи
мають ризик зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних
чинників або захворіти.
У кожному суспільстві до категорії вразливих
можуть бути віднесені різні групи громадян. Особи, з якими мають справу
соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до похилого віку), належать
до різних рас, релігій, етнічних, соціоекономічних
груп. Клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи у західних країнах
є:
·
бездомні особи;
·
родини, у яких існують проблеми дитячої занедбаності,
сексуальних, фізичних зловживань щодо дитини або одного з партнерів;
·
подружні пари, що мають серйозні подружні конфлікти;
·
родини, в яких дитина виховується лише одним з батьків
або в яких проявляються насильство з боку батьків чи делінквентна
поведінка, труднощі у навчанні дитини;
·
особи, які живуть з ВІЛ/СНІД, та їхні родини;
·
осіб, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні обмеження,
недостатність навичок тощо;
·
особи, які перебувають в ув’язнені чи колишні ув’язнені,
життя яких поруйноване покаранням за
порушення закону;
·
незаміжні вагітні дівчата-підлітки або такі, що вже
виховують дитину;
·
особи нетрадиційної сексуальної орієнтації, які мають
особисті або сімейні проблеми;
·
особи, які мають соматичні (тілесні), психічні
захворювання або інвалідність; термінально
(безнадійно) хворі;
·
залежні від алкоголю, наркотиків особи та
їхні родини;
·
мігранти і меншини, що мають недостатні ресурси,
можливості, жертви расизму, сексизму (статевої дискримінації) або інших форм
дискримінації;
·
особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні
родини;
·
особи похилого віку, які не можуть адекватно
функціонувати;
·
мігранти і біженці, яким не вистачає необхідних для життя
ресурсів;
·
діти, які залишилися без піклування батьків або які
зазнають насилля;
·
діти, які мають проблеми у навчанні, та їхні родини;
·
особи, які перебувають у стресовому стані, спричиненому
травматичними подіями (смерть близької людини, природні або техногенні катастрофи, вихід на пенсію тощо), а також діти, які покинули родину.
В Україні не всі перелічені вище групи є потенційними клієнтами соціальної
роботи, але Закон України «Про
соціальні послуги» говорить, що соціальна допомога має надаватися людям, котрі
потрапили у складні життєві обставини.
2.
Фахові цінності і принципи в соціальній роботі.
Цінності соціальної роботи – ідеї та
переконання, на які спираються соціальні працівники у процесі прийняття фахових
рішень.
Будучи солідарними у поглядах на
моральні універсали, засадничі моральні принципи соціальної роботи, визнаючи
особливу значущість для неї специфічних цінностей, які визначають поведінку
фахівців соціальної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різному,
втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх
пріоритетність. Наприклад, професор Брістольського університету Філлайда Парслоу вважає, що
найважливішими є такі цінності соціальної роботи:
· віра у цінність кожної особистості;
· віра у право
кожного індивіда на самостійний вибір у житті;
· віра у можливість індивіда змінюватись.
В іншому ракурсі
розглядає їх сучасний британський фахівець із соціальної роботи Шуламіт Рамон. На його погляд, у
роботі з людьми з функціональними обмеженнями й проблемами психічного здоров’я
соціальний працівник має дотримуватися таких цінностей:
· насамперед людина.
Кожній людині повинні бути гарантовані гідність і права, навіть якщо вона в
силу різних обмежень не може цілковито використовувати їх, усі люди є однаково
цінними для суспільства і для себе;
· повага до
особистості. Належне соціальне обслуговування має відповідати потребам кожної
людини, її почуттю власної гідності;
· право на
самовизначення (право кожного розв’язувати власні проблеми, приймати
раціональні й доцільні рішення, визнання того, що людина глибше за інших знає
себе і має право на помилку);
· право на
залежність (жоден індивід не може бути цілком самодостатнім, взаємозалежність
людей є позитивним і цілком нормальним станом);
· наснаження (робота
з клієнтами соціальних служб повинна вселяти їм віру в себе і свої можливості,
моральних норм у соціальній роботі прагнення відновити і використовувати свої
особисті громадські й людські здатності).
Благотворно
впливає на фахівця соціальної роботи сповідування ним таких цінностей:
· визнання пріоритету особистості над
суспільством;
· повага
конфіденційності у відносинах із клієнтами;
· здатність відокремлювати особисті почуття і
потреби від професійних відносин;
· прагнення до соціальних
змін, подолання соціальних проблем;
· готовність до
передавання знань і вмінь іншим;
· повага до
індивідуальних і групових відмінностей;
· прагнення до
розвитку здатності клієнта допомагати самому собі;
· готовність діяти
від імені клієнта, незважаючи на можливу його фрустрацію;
· прагнення до соціальної справедливості,
економічного, фізичного і розумового благополуччя всіх членів соціуму;
· прагнення до високих стандартів особистої
моралі та професійної етики.
В одній із
вітчизняних соціальних служб підтримки сім’ї, метою якої є надання допомоги
сім’ям із високим ступенем незадоволення потреб дітей, що ставить під загрозу
їхнє перебування у власній родині, продекларовано
такі етичні принципи роботи:
1) партнерство
(налагодження партнерських стосунків із сім’ями, громадами і конкретними
індивідами для вирішення їх соціальних проблем);
2) увага (уважне
ставлення до клієнтів, вислуховування дітей, усіх членів сімей, окремих груп
людей, та вжиття заходів, щоб їх почули представники влади громадськості);
3) представництво
інтересів (захист і представництво інтересів найнезахищеніших
громадян і груп перед органами влади, громадськістю, а також захист інтересів і
прав дітей); .
4) визнання
рівності (зосередження уваги на проблемі нерівності і дискримінації, яких
можуть зазнавати люди через свій вік, стать, національність, рівень заможності,
сексуальну орієнтацію, інвалідність тощо, намагання, наскільки це можливо,
подолати дискримінацію, від якої страждає клієнт);
5) визнання
відмінностей (прийняття факту, що клієнти мають різну статеву, расову
належність, релігійні переконання, здібності, культуру, матеріальне становище,
сексуальну орієнтацію, вік; повага до цих відмінностей, недопущення, щоб
особисті переконання і цінності впливали на професійне ставлення до клієнтів);
6) захист
громадянських прав (захищеність і задоволення потреб дитини, що є невід’ємними
громадянськими правами, для забезпечення яких працівники служби покликані
представляти інтереси дітей перед відповідними органами влади, співпрацювати з
відповідними інстанціями у разі порушення прав дітей);
7) співпраця
(взаємодія з державними і громадськими організаціями для створення міжвідомчої
мережі щодо забезпечення найефективніших послуг для сімей);
8) підтримка
(надання практичної і психологічної підтримки сім’ям, які цього потребують);
9) обов’язки
(забезпечення оптимальних послуг для клієнтів, відповідальне реагування на їх
прохання про Допомогу, ставлення до цього як до професійного обов’язку перед
клієнтами та громадянами, з податків яких утримуються державні соціальні
служби);
10) професійна
чесність (бути чесним і звітувати перед керівництвом про всі свої дії та
контакти з клієнтами, іншими спеціалістами, представниками громадськості;
усвідомлювати межі можливостей своєї професійної діяльності і пояснювати їх
клієнтам).
Етичні принципи
можуть також регулювати стосунки. Що виникають під час соціальних досліджень,
впровадження нововведень або між співробітниками мульдисциплінарних
(багатопрофільних) команд, які діють У соціальних службах.
Отже, цінності та
етичні принципи, як знання і навички, є життєво важливими компонентами фахової
соціальної роботи, оскільки соціальні працівники не тільки юридично, а й
морально відповідають за свої дії.
3. Структура
професійного спілкування у соціальній роботі.
Спілкування – сукупність зв’язків і взаємодій людей, спільнот,
суспільств, у процесі яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями,
навичками і результатами діяльності.
У процесі спілкування налагоджується контакт з клієнтом,
з’ясовуються проблеми, відбувається накопичення інформації, необхідної для їх
розв’язання. Під час спілкування здійснюється цілеспрямований вплив на клієнта.
Від володіння методами спілкування часто залежить результат ділових переговорів
соціальних працівників із представниками структур влади, ділових кіл, різних
закладів та організацій. Усе це свідчить, що спілкування є однією з
найважливіших і найскладніших сфер діяльності в соціальній роботі.
Соціальним працівникам має бути властивий значний комунікативний
потенціал – об’єктивні і суб’єктивні можливості здійснення зв’язків і
взаємодії, обміну інформацією; співпереживання, взаєморозуміння, сприймання,
відтворення, вплив на індивіда, групу тощо. Комунікативний потенціал визначає
якість спілкування індивіда і складається з комунікативних якостей, які
характеризують здатність до спілкування; комунікативних здібностей (здібностей
до володіння ініціативою у спілкуванні, здатності емоційно відгукуватися на
стан партнерів по спілкуванню, до самостимуляції і
взаємної стимуляції у спілкуванні) та комунікативної компетентності (знань,
норм і правил спілкування).
Одним із найважливіших чинників соціалізації індивіда в конкретних
культурно-історичних умовах є комунікація, яка відрізняється від спілкування
фігуруванням у ній тільки інформаційного зв’язку.
Комунікація (лат. communico – спілкуюсь
з кимось) – спілкування особистостей за допомогою мовних і паралінгвістичних
(позамовних) засобів з метою передавання інформації.
Разом з перцепцією (сприйняттям) та інтерпретацією (взаємодією комунікантів) комунікація є складовою процесу спілкування.
До використовуваних у ній паралінгвістичних засобів
належать кінесика – рухи, що сприймають за допомогою
зору (жести, міміка, постава тіла, оформлення зовнішності, почерк), і проксеміка – просторові відношення між людьми у процесі
спілкування (відстань між мовцями, розташування робочих місць).
Складовими елементами найпростішої моделі процесу комунікації є
відправник повідомлення (особа, яка є джерелом інформації), повідомлення
(інформація), одержувач (особа, якій відправлено інформацію). У соціальній
роботі відправниками і одержувачами інформації можуть бути і соціальний
працівник, і клієнт, особливо якщо між ними триває активний діалог.
Часто
спілкування соціального працівника і клієнта не досягає очікуваної ефективності
через виникнення комунікативних бар’єрів. Проблема комунікації полягає в тому,
що на всіх стадіях комунікативного процесу виникають певні викривлення
інформації у зв’язку із впливом різних перешкод, бар’єрів спілкування (так
званого шуму). Вже на етапі створення повідомлення існує ризик неточного
формулювання змісту і тексту, нелогічності, двозначності висловлювання. Навіть
за намагання відправника якнайточніше висловлюватися виникає розбіжність між
думками і словами, оскільки одну й ту саму ідею можна виразити різними
словоформами. Чимало слів мають кілька значень, які можна зрозуміти залежно від
контексту розмови, очікувань і установок сприйняття. До того ж соціальний
працівник може використати незрозумілий клієнтові фаховий жаргон або не
врахувати у спілкуванні контекст (належність клієнта до певної релігійної чи
етнічної громади, яким властиві певні системи цінностей і зразків спілкування).
Тому результат інтерпретації повідомлення одержувачем не завжди відповідає
очікуванням відправника.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної
роботи : навч. посібник / М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К.: МАУП,
2003. – 168 с.
2. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і
практика) : підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна.
– К. : Каравела, 2009. – 368 с.
3. Семигіна Т. В. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна,
І. І. Мигович. –
К. : Академвидав, 2005. – 328 с.
4. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / І. М. Грига
[та ін.]. – К. : Академвидав,
2005. – 328 с.
5. Теорії та методи соціальної роботи / А. М.
Бойко [ та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
224 с.
ДОДАТКОВА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Головатий М. Соціальна політика і
соціальна робота : термінол.-понятійн. словник / М.
Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К. : МАУП, 2005. – 560 с.
3. Капська А. Соціальна робота : навчальний посібник
/ А. Капська. –
К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
4. Мигович І. Соціальна робота (вступ до
спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород : Патент, 1997. – 190 с.
5. Основи соціальної роботи / Н. Б.
Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
178 с.
6. Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і
практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя,
І. Б. Іванова. – К. : Знання, 2008. – 574 с.
7. Соціальна робота в Україні : перші кроки /
Ш. Рамон. [та ін.]. –
К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000.
– 236 с.
8. Шевчук П. Соціальна політика. / П. Шевчук.
– Л. : Світ, 2003. – 400 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Дайте визначення поняття «соціальний працівник».
2. Дайте визначення поняття «клієнт
соціальної роботи».
3. Назвіть основні вимоги професійного обов’язку соціального працівника у відношенні до
клієнта.
4. Якими якостями повинен
володіти фахівець соціальної допомоги?
5.
Що таке соціальне партнерство?
6. Наведіть приклади соціального партнерства
фахівця і клієнта при вирішенні соціальної проблеми.
7.
У яких формах здійснюється
взаємодія соціального працівника та клієнта у процесі консультування?
8. Чому вплив у соціальній роботі є
двостороннім процесом?
9. На яких принципах соціальної роботи
започатковано соціальне партнерство як особливий вид соціальних відносин?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Взаємодія соціального працівника і клієнта у процесі
консультування.
2. Структура професійного спілкування соціального
працівника і клієнта.
3. Комунікативний аспект спілкування соціального
працівника і клієнта.