1.
Проблеми методології соціальної роботи.
Методи і технології соціальної роботи.
2.
Стратегії втручання у соціальній роботі.
Рівні соціальної роботи.
3.
Вимоги до соціального працівника.
Основні поняття і категорії: метод, методологія, технологія, соціальна
ситуація, соціальна адаптація, соціальний досвід, соціальна сфера, соціальний
простір, соціальна структура, соціальні відносини, соціальна практика,
соціальні зв’язки, соціальні механізми, соціальна діяльність, соціальні
проблеми.
1. Проблеми
методології соціальної роботи. Методи і технології соціальної роботи.
Стосовно соціальної роботи методологія – це система принципів і
способів організації діяльності соціальних працівників і соціальних служб,
наукові основи побудови системи надання соціальної допомоги тим, хто її
потребує.
Важливими компонентами
методології соціальної роботи як прикладної діяльності є:
·
процес
(послідовність дій із розв’язання проблем клієнтів);
·
методи
(засоби діяльності соціальних працівників);
·
технології
(організаційні процедури,
що їх використовують соціальні працівники і соціальні служби);
·
стратегії
втручання (загальні підходи, спрямованість діяльності соціальних працівників і
соціальних служб).
На сьогодні існують різні
описи змісту, структури, класифікації, оцінки цих компонентів.
Найактуальніші методологічні
проблеми соціальної роботи стосуються організації її на такому рівні, який
забезпечував би максимальну її результативність, а також критеріїв її
ефективності. Ці дві проблеми фокусуються на головному методологічному принципі
практики діяльності соціальних працівників, який зобов’язує до забезпечення єдності теоретичних знань,
практичних навичок і вмінь. А це формує відповідні вимоги до
фахової компетентності та особистісних якостей
соціальних працівників.
У розв’язанні соціальних
проблем клієнтів, стимулюванні розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності
щодо зміни несприятливої життєвої ситуації соціальні працівники використовують
різноманітні методи соціальної роботи –
сукупність прийомів, способів діяльності. Мета їх – дати розуміння того, як
окремі індивіди або групи можуть подолати шлях у розв’язанні власних життєвих
проблем.
До класичних
первинних методів зараховують
індивідуальну підтримку, групову роботу, роботу в громаді, до інноваційних
первинних методів –
індивідуальну терапію, сімейну терапію, групову терапію; до вторинних
методів – супервізію
(наставництво та спостереження), планування, консультування, супровід практики, розвиток організації, менеджмент. Застосовують їх, як правило, при структурних
змінах, коли індивідуальні процеси і розвиток перебувають ніби на другому
плані. Засобами змін є дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація.
Українські вчені класифікують методи соціальної роботи за такими ознаками:
· за напрямами і формами діяльності (організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні,
соціально-медичні, соціально-економічні та ін.);
· за об’єктами соціальної роботи (індивідуальні, групові, в
громаді);
Спеціалісти, колектив соціальної
служби, орган управління соціальною
роботою).
За іншою класифікацією, яка
бере за основу специфіку роботи державних служб соціального захисту населення,
розрізняють:
· соціально-економічні методи (впливають на
матеріальні, моральні,
національні, сімейні та інші соціальні інтереси і потреби клієнтів).
До них належать натуральна і
грошова допомога, пільги, компенсації і допомоги, догляд і побутове обслуговування тощо;
· організаційно-розпорядчі методи
(орієнтовані на координацію взаємовідносин соціальної роботи з організаційною
структурою соціальних служб). їм властива безпосередність впливу, опора на
нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи впливають на
роботу соціальних служб через положення та інструкції, розпорядчі – сприяють
оперативному розв’язанню проблем, своєчасному уточненню завдань. До
організаційно-розпорядчих методів належать регламентування, нормування та
інструктування;
· психолого-педагогічні методи (характерною їх
особливістю є безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм
соціально-психологічної, педагогічної зміни
його поведінки, самопочуття тощо). Такими методами є підтримка, надання
інформації, роз’яснення, рекомендації тощо.
Іноді ведуть мову про такі
методи соціальної роботи, як біографічний метод (з’ясування суб’єктивних
аспектів громадського життя завдяки дослідженню особистих документів),
консультування, моделювання.
2. Стратегії
втручання у соціальній роботі. Рівні соціальної роботи.
Стратегії втручання (інтервенції) – фахове поняття сучасної соціальної
роботи. Проте його розуміння є знову ж таки неоднаковим.
В україномовній
літературі стверджують, що стратегію втручання застосовують у випадку, коли
клієнт не дає згоди, неспроможний самостійно вирішувати свою проблему.
Тоді як у західній
літературі під стратегією втручання розуміють загальні підходи до процесу
надання допомоги, які були виділені в ході вивчення завдань, що їх виконують
соціальні працівники у своїй щоденній діяльності.
Отже, друге
тлумачення ширше за перше й, власне, більше відповідає суті соціальної роботи,
тому далі в тексті стратегія втручання має друге значення.
Усі стратегії
втручання мають на меті:
1) допомогти
індивідам змінити своє життя;
2) допомогти
поліпшити середовище, в якому функціонують люди.
Стратегії втручання
поділяють на три типи:
1) пряме
втручання, тобто безпосереднє надання послуг тим, хто їх потребує;
2) втручання,
спрямоване на зміну системи, тобто дії щодо створення, підтримання або зміни
тих інституцій, у яких надають послуги клієнтам;
3) комбіноване або
проміжне втручання, тобто таке, в якому використовують елементи як першого так
і другого типу втручання
Вибір стратегії
втручання залежить від загального підходу, якого дотримується соціальна служба,
та індивідуальної ситуації клієнта. Лише ретельне виявлення проблем, потреб та
очікувань клієнтів, обставин, що спричинили їх, є передумовою концентрації на
найактуальніших завданнях і вибору найпродуктивнішої для конкретної ситуації
стратегії.
Планування. Воно є невід’ємною складовою всіх
стратегій. Відповідальні за його здійснення соціальні працівники більшість
свого робочого часу витрачають на дослідження, моніторинг, оцінювання програм
діяльності.
Стратегії втручання, спрямовані на зміну системи. Стратегії цього
типу зосереджуються на системах, з якими клієнти вступають у взаємодію. Вони
передбачають підтримку і вдосконалення системи соціального захисту,
забезпечення ефективного і гуманного надання соціальних послуг.
Допомога іншим фахівцям. Це стратегія, за
якої соціальні працівники консультують не тільки своїх менш кваліфікованих
колег, а й представників інших професій.
Консультування. Є комбінованою стратегією,
реалізовуючи яку експерт допомагає консультованому (іншому соціальному
працівнику) ефективніше надавати послуги клієнтові завдяки збагаченню,
модифікації знань, навичок, ставлень, поведінки. Консультант забезпечує
керівництво, управління агенціями та організаціями своїми порадами,
пропозиціями щодо підвищення ефективності роботи служб, надання послуг.
Представництво і захист інтересів клієнтів. Ці стратегії
поширені в індивідуальній соціальній роботі. Вони передбачають цілеспрямовану
діяльність щодо представництва прав та інтересів клієнта або групи громадян,
участь у переговорах від їхнього імені, захист їхніх юридичних інтересів, в т. ч.
в суді, якщо в цьому є необхідність.
Активізація/мобілізація. Має на меті
залучення людей до дій щодо розв’язання соціальних проблем певної вразливої
групи чи громади. Важливими складовими цієї стратегії є організація груп само- та взаємодопомоги, навчальних гуртків, освітніх
товариств, які є ефективними засобами підвищення свідомості.
Фасилітація. Передбачає надання соціальними працівниками допомоги
групам у вираженні своєї потреби, ідентифікації (з’ясуванні) своїх проблем,
розробленні і реалізації стратегії їх розв’язання. Фасилітатор
допомагає об’єднаним у групи клієнтам виробити у собі здатність ефективно
долати проблеми, розвинути навички лідерства і розуміння інших, зміцнити
впевненість у собі.
Стратегії комбінованого (проміжного) втручання. Їх метою є
налагодження контактів між клієнтами і системами, з якими вони взаємодіють і
які надають їм ресурси, послуги, можливості. До них належать: фаси-літація, вулична робота, активізація/мобілізація,
представництво і захист інтересів, консультування, допомога іншим фахівцям.
Зміна поведінки. Вона може бути пов’язана з
реалізацією профілактичних програм, програм раннього втручання (соціальний
працівник починає працювати з дитиною, як тільки у неї виявлено певні проблеми)
тощо. Роль тренера/вчителя навичок можуть перебирати на себе як соціальні
працівники, котрі допомагають конкретним людям чи групі людей, так і працівники
у громаді.
Навчання/наставництво. У соціальній
роботі воно спрямоване на набуття клієнтом практичних і соціальних навичок,
поновлення втрачених або компенсування їх шляхом поновлення інших, запобігання
втраті існуючих навичок внаслідок соціальної ізоляції і практичної залежності
від інших.
Соціально-психологічне консультування. Спирається на
психологічні або комплексні моделі соціальної роботи і стосується різноманітних
проблем клієнтів.
Ведення випадку. Ґрунтується на застосуванні тих
комплексних моделей соціальної роботи (психосоціальної, кризового втручання та
ін.), які передбачають налагодження тривалих стосунків, корекцію становища
клієнта через його розвиток і забезпечення доступу до ресурсів.
Стратегії прямого втручання. Суть їх полягає у
тому, щоб підвищувати здатність клієнта до подолання труднощів, розв’язання
проблем, сприяти його розвитку. Такими стратегіями є догляд, ведення випадку,
соціально-психологічне консультування, навчання (наставництво), зміна
поведінки.
Усі ці стратегії є
рівнозначними й однаково важливими. Вони певною мірою тотожні уявленням про
ролі соціальних працівників, методам соціальної роботи (згідно з класифікацією,
що розглядає первинні та вторинні методи). Використовують їх на різних рівнях
соціальної роботи.
З погляду масштабності, соціальна робота може здійснюватися на
декількох рівнях: макро-, мезо-
і мікрорівні.
На макрорівні соціальна
робота виступає як система певних заходів щодо поліпшення соціальної сфери
суспільства і положення в ньому людей.
Ця діяльність пов’язана з соціальною політикою країни, соціальним
управлінням, з прийняттям законодавчих заходів, організацією інфраструктури
соціального обслуговування, питаннями громадського та державного вирішення
соціальних проблем. Вона полягає у сприянні та створенні гідних умов для
життєдіяльності людини в суспільстві; запобіганні соціально-політичних і
національно-етнічних конфліктів; виявленні категорій громадян, які потребують
допомоги, і освоєнні джерел фінансування.
На мезорівні соціальна
робота виступає як вид діяльності з надання допомоги різним групам нужденних
громадян у межах їх місця проживання (регіон, місто, село і т.д.).
З одного боку, групи нужденних можуть бути визначені державою, що
пов’язано з реалізацією державної соціальної політики та стратегії допомоги
найменш захищеним категоріям громадян. У цьому випадку пріоритети встановлює
уряд. З іншого – пріоритети підтримки можуть встановлюватися окремими
благодійними організаціями соціального обслуговування. Форми діяльності в цьому
випадку будуть досить різноманітні – від надання різних матеріальних посібників
до організації найважливіших сфер життя людей.
На мікрорівні соціальна
робота будується, виходячи із запитів особистості (клієнта). На цьому рівні
соціальна робота як вид професійної діяльності спрямована на те, щоб відновити
або зберегти соціальні та психологічні зв’язки індивіда з соціумом, групою або
іншим індивідом. Форми та методи допомоги в цьому випадку досить широкі: від
надання індивідуальних консультацій і патронажу до роботи в групах, у тому
числі в сім’ї.
Підстави для визначення рівнів соціальної
роботи можуть бути різними.
Залежно від масштабності соціальна робота
може проводитися на регіональному,
місцевому та індивідуальному рівнях.
Регіональний
рівень соціальної роботи
багато в чому зумовлюється її державним рівнем, є похідним від нього. Місцевий рівень соціальної роботи
визначається конкретною спрямованістю на конкретні об’єкти; соціальна робота
здійснюється головним чином різного роду соціальними службами, професійними
соціальними працівниками та добровольцями. Індивідуальний
рівень – це робота з клієнтом на основі його запитів, застосування технік і
методик індивідуальної роботи.
Залежно від конкретних об’єктів соціальна
робота може проводитися як з окремим індивідом, так і сім’єю, тим чи іншим
шаром (групою), населенням в цілому.
3. Вимоги до
соціального працівника.
По-перше,
соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел інформації, причому
не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох: отримує юридичну інформацію,
економічну, медичну, соціальну, педагогічну.
Соціальний
працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології,
психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального захисту, теорії та
методи соціальної роботи, наявні ресурси та методи їх використання; уміти
спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси
людини, підвищувати її можливості та сприяти розвиткові, створювати «мережу
допомоги» та керувати процесом допомоги. Таким чином значно розширюється
кругозір, чи, навіть, збільшується простір існування особи.
По-друге, дуже
важливим є морально-психологічне задоволення від праці. Коли працюєш зі
слабшими, стаєш сильнішим сам. Зрештою, це просто цікаво – знайомитися зі
сферами життя, про які лише чув, і не просто знайомитися, але і допомагати
людям звільнитись.
До того ж, досвід
соціальної роботи дає впевненість у здатності подолати проблеми, що можуть
виникнути у майбутній власній сім’ї. Крім того, ця сфера приваблює ще й тим, що
вона є новою, лише розвивається, і тому відкриває широке поле діяльності: немає
перенасиченості ринку праці й до кожного, хто вирішує цим займатися, ставляться
високі вимоги. Багато проектів створюються у співробітництві з іншими країнами,
де соціальна служба допомоги стоїть на більш високому рівні. Це дає унікальну
можливість вчитися на уроках міжнародного досвіду.
Соціальна робота
невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому
необхідність у соціальній роботі існуватиме доки існує суспільство, навіть за
найвищого його розквіту, не кажучи вже за суспільство у кризовій ситуації.
Спеціаліст
соціальної роботи наділений різноманітними посадовими обов’язками. Основні з
них такі:
·
володіти основами пенсійної справи, соціального
захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених
громадян;
·
виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім’ї
окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педагогічну,
матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного
здоров’я;
·
встановлювати причини виникаючих у них труднощів,
конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у
розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;
·
сприяти інтеграції діяльності різних державних і
громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної
допомоги населенню;
·
проводити психолого-педагогічні та юридичні
консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до
правопорушень;
·
надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю
батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
·
виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким
потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади,
матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;
·
організовувати громадський захист неповнолітніх
правопорушників при необхідності – брати в ньому особисту участь;
·
сприяти створенню і діяльності центрів соціальної
служби для молоді, допомоги сім’ї (всиновлення, опікунство, піклування),
юнацьких, підліткових, дитячих об’єднань, асоціацій, клубів за інтересами;
·
допомагати організації і виховній діяльності
інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;
·
брати участь в роботі по соціальній адаптації і
реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і
місць позбавлення волі, розв’язанні інших гострих соціальних проблем.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної
роботи : навч. посібник / М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К.: МАУП,
2003. – 168 с.
2. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і
практика) : підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна.
– К. : Каравела, 2009. – 368 с.
3. Семигіна Т. В. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна,
І. І. Мигович. –
К. : Академвидав, 2005. – 328 с.
4. Теорії і методи соціальної роботи :
підручник для студентів вищих навчальних закладів / І. М. Грига
[та ін.]. – К. : Академвидав,
2005. – 328 с.
5. Теорії та методи соціальної роботи / А. М.
Бойко [ та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
224 с.
ДОДАТКОВА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Головатий М. Соціальна політика і
соціальна робота : термінол.-понятійн. словник / М.
Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К. : МАУП, 2005. – 560 с.
3. Капська А. Соціальна робота : навчальний посібник
/ А. Капська. –
К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
4. Мигович І. Соціальна робота (вступ до
спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород : Патент, 1997. – 190 с.
5. Основи соціальної роботи / Н. Б.
Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
178 с.
6. Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і
практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя,
І. Б. Іванова. – К. : Знання, 2008.
– 574 с.
7. Соціальна робота в Україні : перші кроки /
Ш. Рамон. [та ін.]. –
К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000.
– 236 с.
8. Шевчук П. Соціальна політика. / П. Шевчук.
– Л. : Світ, 2003. – 400 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1.
Дайте визначення понять
«методи» та «технології соціальної роботи». У чому їх відмінність?
2.
Назвіть ключові аспекти соціальної
роботи.
3.
На яких гуманістичних та
демократичних ідеях ґрунтується соціальна робота?
4.
Що таке «стратегія втручання»?
Яке значення вона має для соціальної роботи?
5.
Назвіть стратегії втручання.
6.
Назвіть рівні соціальної
роботи.
7.
Які вимоги ставляться до соціального
працівника?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Мета та завдання соціальної роботи
2. як фахової діяльності.
3. Еволюція методології в соціальній
роботі .
4. Методи соціальної роботи в сучасному світі
5. Технологія соціальної роботи: сутність і
зміст.