1.
Правове регулювання соціальної роботи. Система
соціальних служб в Україні.
2.
Державні соціальні служби в Україні. Роль недержавних
організацій у соціальному обслуговуванні.
3.
Професійна підтримка (супервізія)
у соціальній роботі.
Основні поняття і категорії: соціальна
робота, соціальна служба, супервізія, соціальні
відносини, соціальна практика, соціальні зв’язки, соціальні механізми,
соціальна діяльність, соціальні проблеми.
1. Правове регулювання
соціальної роботи. Система соціальних служб в Україні.
Законодавчу, нормативно-правову основу соціальної
роботи в Україні, як і в інших країнах світу, визначають правові документи, які
умовно згруповані у п’ять груп відповідно до суб’єктів їх видання:
1) регламентуючі, дорадчі документи світового
співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції
ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін..);
2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція,
закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України,
накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної
політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я,
Державного комітету у справах сім’ї та молоді та ін.);
3) документи суб’єктів України, які забезпечують
реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень,
виконання республіканських (Автономна Республіка Крим) нормативних
законоположень з правом законодавчої ініціативи;
4) документи муніципальних утворень (міські і сільські
райони, мікрорайони (трудові колективи);
5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо
закладів та організацій.
Законодавчу базу соціальної роботи в Україні
становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН,
10 грудня 1948 p.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права,
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19
грудня 1966 p.).
Важливою особливістю закону є
регламентування прав і обов’язків клієнтів і соціальних працівників у процесі
надання соціальних послуг, а також відносин між ними. Законодавство гарантує
соціальним працівникам право на:
·
профілактичний
огляд і обстеження при
прийнятті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок роботодавця;
·
захист
професійної честі, гідності та ділової репутації, у т. ч. в судовому порядку
·
підвищення
кваліфікації у встановленому порядку за рахунок роботодавця;
·
забезпечення
спеціальним одягом, взуттям,
інвентарем, велосипедами і
проїзними квитками або виплату грошової компенсації за їх придбання;
·
першочергове
обслуговування при виконанні службових обов’язків на підприємствах, в
установах, організаціях (підприємствах зв’язку, технічного обслуговування і
ремонту транспортних засобів,
служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту та ін.).
При цьому особи, які надають соціальні
послуги, зобов’язані:
·
сумлінно
надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій
ситуації;
·
у
своїй діяльності керуватися основними принципами надання соціальних послуг;
·
поважати
гідність громадян;
·
не
допускати негуманних і дискримінаційних дій
щодо громадян, які отримують соціальні послуги;
·
надавати
особам, яких обслуговують, вичерпну інформацію про зміст і види соціальних
послуг;
·
зберігати
в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов’язків, а також
інформацію, що може бути використана проти особи, яка обслуговується.
2. Державні соціальні
служби в Україні. Роль недержавних організацій у соціальному обслуговуванні.
Жодне відомство,
причетне до розв’язання соціальних проблем, не спроможне самотужки успішно
вирішити багаторівневі завдання у сфері соціального обслуговування населення.
Досягти цього можна завдяки науково обґрунтованому, високопрофесійному
виконанню ними своїх повноважень і обов’язків, цілеспрямованій і системній
координації їх роботи на місцевому, регіональному, загальнодержавному рівнях.
У підпорядкуванні
місцевих держадміністрацій перебувають органи опіки і піклування, кімнати
тимчасового перебування неповнолітніх, служба у справах неповнолітніх, у т. ч.
соціальні притулки для них.
Чимало місцевих
організацій мають подвійне підпорядкування. Наприклад, районні відділи праці та
соціального захисту населення або центри соціальних служб для молоді є частиною
відповідної відомчої структури, послуговуються її нормативами, стандартами,
відомчими інструкціями та іншим методичним забезпеченням. Водночас вони
підпорядковані районній державній адміністрації. Фінансують їх переважно за
рахунок місцевого бюджету, який ухвалюють відповідні місцеві ради.
Служби, які мають
справу з проблемою як індивідуальною потребою. На цьому рівні працюють
інформаційні, консультативні служби, відділи, які з’ясовують сутність проблеми,
спрямовують клієнтів до відповідних служб або спеціалістів.
Служби, які
працюють безпосередньо з клієнтами (центри соціальних служб для молоді,
лікарні, територіальні центри обслуговування пенсіонерів, самостійних
непрацездатних громадян та ін.).
Реалізація
політики стосовно подолання певної проблеми або поліпшення соціального буття
конкретної групи населення. Обов’язком суб’єктів цього рівня (Державна служба
зайнятості, Державний центр соціальних служб для молоді) є створення системи
соціальних служб, методичне забезпечення, управління діяльністю. Вони працюють
з масштабними проблемами, а не окремим випадком.
Центральні органи
виконавчої влади із спеціальним статусом (мають особливі завдання і
повноваження, наприклад Державний департамент України з питань виконання
покарань).
Приватні установи
соціальної роботи, які образно називають «третім сектором», вигідно відрізняються
від подібних державних організацій небюрократичністю, добровільністю,
орієнтованістю на суспільне благо, свободою творчості й самоорганізації їхніх учасників. І що особливо важливо, мають можливість впливати на процес прийняття політичних рішень державними органами влади. Державі ж
вигідний розвиток подібної системи некомерційних громадських організацій,
оскільки завдяки цьому з неї знімається частина соціальних обов’язків.
Виражаючи інтереси різних соціальних спільностей, класів, соціальних груп,
верств суспільства, такі організації здатні зробити вагомий внесок у
стабілізацію процесів розвитку соціального буття, сприяти зміцненню соціального
добробуту населення.
У своїй роботі НДО
керуються потребами та інтересами своїх клієнтів, мають великий
досвід допомоги їм, користуються довірою місцевих громад. Завдяки безпосередній наближеності до клієнтів вони можуть виконувати специфічні функції, які держава або не може виконувати, або їх організація вимагатиме більших адміністративних і
фінансових ресурсів. Ці організації найчастіше першими відповідають
на потреби вразливих груп і беруть на себе розв’язання
нових соціальних проблем. Завдяки своїй мобільності й творчим
підходам вони здатні забезпечити виявлення та задоволення потреб різних соціальних
груп, одночасно сприяючи розвиткові конкурентоспроможних соціальних послуг.
3. Професійна підтримка
(супервізія) у
соціальній роботі.
У процесі
професійної підтримки і наставництва (супервізії)
одному працівникові надається відповідальність працювати з іншим працівником
(працівниками) з метою виконання певних організаційних, професійних і особистих
завдань. Такими завданнями можуть бути компетентне, відповідальне виконання
обов’язків, постійний професійний розвиток та особиста підтримка. Супервізію можна здійснювати на індивідуальному рівні, а
також на рівні групи або організації.
Супервізія
– метод, за допомогою
якого визначений установою фахівець (супервізор) допомагає персоналу (супервізованим) якнайефективніше виконувати зазначені в
посадових інструкціях завдання відповідно до стандартів роботи.
Супервізор має
допомагати супервізованому чітко визначати мету,
пріоритети роботи; бачити всі аспекти проблеми та власну роль в її розв’язанні;
керувати власними почуттями щодо конкретних ситуацій; формувати позитивне
ставлення до своєї роботи, брати на себе відповідальність за її результати.
Важливими завданнями супервізора є також розвиток професійної автономії,
незалежності супервізованого, стабілізація його думок
і почуттів щодо професійної діяльності, формування моделі аналізу і
компетентного розв’язання проблем у взаємодії з клієнтами.
З огляду на
особливості взаємодії супервізора і супервізованого,
виокремлюють такі різновиди супервізії:
а)
менеджерська супервізія, за якої супервізор є
безпосереднім менеджером працівника, а їхні стосунки розгортаються за схемою
«керівник – підлеглий»;
б)
наставницька супервізія – супервізор діє як учитель,
наставник, переймаючись тим, як його підопічний опановує знання і навички;
в)
навчальна (тренінгова) супервізія,
особливість якої полягає в тому, що супервізований є
студентом, який перебуває в організації на практиці, а супервізор зобов’язаний
сприяти йому в цьому і несе певну відповідальність за результат;
г)
консультаційна супервізія – супервізор не несе
відповідальності за супервізованого і його роботу,
добровільно пропонуючи свої послуги консультанта.
Найпоширенішою є
менеджерська супервізія, і тому роль супервізора
часто ототожнюють з ролями керівника.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1.
Лукашевич М. П.
Теорія і методи соціальної роботи : навч. посібник /
М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К.: МАУП, 2003. – 168 с.
2.
Лукашевич М. П.
Соціальна робота (теорія і практика) : підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна. – К. :
Каравела, 2009. – 368 с.
3.
Семигіна Т. В. Теорії і методи соціальної роботи : підручник
для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна,
І. І. Мигович. –
К. : Академвидав, 2005. – 328 с.
4.
Теорії і методи
соціальної роботи : підручник для студентів вищих навчальних закладів / І. М. Грига [та ін.]. – К.
: Академвидав, 2005. – 328 с.
5.
Теорії та методи
соціальної роботи / А. М. Бойко [ та ін.]. –
К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 224 с.
ДОДАТКОВА
1.
Вступ до
соціальної роботи : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
/ Т. В. Семигіна [та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Головатий М. Соціальна політика і соціальна робота : термінол.-понятійн. словник / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К. :
МАУП, 2005. – 560 с.
3. Капська А. Соціальна робота : навчальний посібник / А. Капська. – К. :
Центр навчальної літератури, 2005. – 328
с.
4.
Мигович І. Соціальна робота (вступ до спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород :
Патент, 1997. – 190 с.
5.
Основи соціальної
роботи / Н. Б. Бондаренко [та ін.]. – К.
: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 178 с.
6.
Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя, І.
Б. Іванова. – К. : Знання, 2008. – 574 с.
7.
Соціальна робота
в Україні : перші кроки / Ш. Рамон. [та ін.]. – К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia»,
2000. – 236 с.
8.
Шевчук П.
Соціальна політика. / П. Шевчук. – Л. :
Світ, 2003. – 400 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1.
Якими законодавчими актами
регулюється соціальна робота в Україні?
2.
Назвіть державні соціальні
служби в Україні.
3.
Назвіть недержавні організації
та служби, які діють у Вашому місті, області, в Україні тощо.
4.
Дайте визначення поняття «супервізія».
5.
Яке значення має супервізія у
соціальній роботі. Наведіть приклади.
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ,
РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1.
Роль недержавних
організацій у соціальному обслуговуванні
2.
Становлення і
розвиток системи соціальних служб в Україні.
3.
Класифікація
системи соціальної підтримки.
4.
Державні
соціальні служби в Україні.