1.
Індивідуальна соціальна робота: методи і технології.
2.
Індивідуальна соціальна робота у контексті концепцій
діагностичної та функціональної шкіл.
3.
Груповий і общинний методи соціальної роботи.
Основні
поняття і категорії: форми
соціальної роботи, індивідуальна робота, групова робота, ведення випадку,
індивідуальне консультування, представництво, робота в громаді, соціальний
захист, соціальне обслуговування, соціальне забезпечення, соціальні служби.
1. Індивідуальна
соціальна робота: методи і технології.
Типовими індивідуальними проблемами в практиці
соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні
конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи тощо. Розглянемо
найпоширеніші з них.
Метод
вирішення проблем (розроблений X. Перлман) ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким людське життя є
«проблемно-вирішальним процесом». Завдання соціального працівника полягає в
тому, щоб допомогти клієнту за цих обставин.
Основу психосоціального
методу (запропонованого Ф. Холліс) складає
з’ясування причин девіантної чи дезадаптивної
поведінки суб’єкта, створення «історії хвороби клієнта». Метод передбачає
складну діагностику «особистості в ситуації», при зацікавленій участі самого
клієнта. Психосоціальний метод інтенсивно застосовується у разі усвідомлення
клієнтом своїх індивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем,
пов’язаних зі здоров’ям.
Метод
втручання являє собою сукупність дій
для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем. Визначення стану проблеми
і точного виконання завдань є головними складовими успішного вирішення цієї
проблеми. Цей метод був запропонований у 1970 р. Рідом
і Енштейном і перевірений в результаті емпіричної
практики в соціальних агентствах.
Метод
поведінкового підходу зосереджується
на особистісних ресурсах навколишнього середовища, які можуть бути
мобілізовані, щоб стимулювати та зберігати мінливу поведінку. Модифікація поведінки
здійснюється за двома напрямами: оперантна та
респондент-на зміна поведінки
Метод
екологічного підходу пропонує
покращання взаємодії людини і навколишнього середовища на основі позитивного взаємообміну. «Людина – навколишнє середовище»
розглядаються як взаємодоповнюючі системи, де людина має таке оточення, яке
вона формує відповідними способами.
Метод
психологічного підходу Ранка
передбачає концентрацію уваги на процесі надання допомоги, проявляючи значно
менший, ніж психоаналітики, інтерес до «дитячих» переживань клієнта. Воля і
здатність до змін – ось ті домінанти, що лежать в основі теорії і практики
цього підходу.
Кризово-орієнтований – це комбінований метод, що використовує елементи
психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій в соціальній роботі.
Він застосовується у разі таких кризових станів, як тривога, почуття сорому,
провини, ворожості тощо.
Раціональний
метод індивідуальної соціальної
роботи запропонований Г. Вернером як альтернатива психоаналітичним моделям індивідуальної
роботи. В його основі лежать положення когнітивної теорії, згідно з якими
інтенсивність дій залежить від сили волі індивіда. Мета методу полягає у зміні
свідомості клієнта, яку розуміють як сукупність проявів його емоцій, уяв і поведінки. Він застосовується, коли клієнт шукає
допомоги в розв’язанні своєї проблемної ситуації.
Метод
терапії реальністю був запропонований
В. Глассером. Його основу складає положення про те,
що людині необхідно бути коханою і відчувати свою цінність, а для цього
необхідна відповідна поведінка. Мета методу полягає в тому, щоб допомогти людям
зрозуміти й усвідомити відповідальність за свою поведінку.
У практиці індивідуальної соціальної роботи
використовуються й інші методи, які застосовують у разі агресивної поведінки,
сексуальних проблем, до наркотично залежних осіб тощо. До таких видів
індивідуальної роботи можна віднести ігрову терапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку «відрази» та ін.
2. Індивідуальна
соціальна робота у контексті концепцій діагностичної та функціональної шкіл.
Виникнення і функціонування діагностичної школи
пов’язане з діяльністю коледжу Сміта в Нью-Йорку, в якому з 1918 року
здійснювалась підготовка соціальних працівників. Представники діагностичної
школи особливу увагу приділяли внутрішньому світу клієнта, відсуваючи на другий
план соціальні проблеми і соціальне середовище. При цьому основний акцент
ставився на діагнозі. Представники школи стверджували, що для успішного
лікування клієнта необхідно зібрати як можна більше об’єктивних даних про нього
і його ситуацію.
З посиленням позицій психоаналізу представники
діагностичної школи перемістили акцент на збір інформації про дитинство
клієнта, оцінку його особистості, в той час як оцінка соціальної ситуації
ставилася ними на другий план. Відносини між соціальним працівником і клієнтом
в трактуванні представників цієї школи повинні носити характер «лікування
клієнта» і бути направлені на зміну особистості останнього і надання йому
допомоги в адаптації до навколишнього середовища.
На розвиток теоретичних засад функціональної школи
значний вплив мали ідеї австрійського психоаналітика Отто Ранка і Карла Р. Роджерса. Представники школи опиралися на положення теорії
О.Ранка про бажання змін у клієнта, його здатності до сприйняття допомоги. На
відміну від представників діагностичної школи, вони основну увагу приділяли не
раннім дитячим враженням і постановці точного діагнозу, а початку процесу змін.
Суттєве місце в діяльності «функціональної школи»
займають стосунки, які встановлюються у результаті взаємодії соціального
працівника і клієнта і які визначають процес допомоги. Процес стає провідним
поняттям навколо нього формується понятійне поле даної школи індивідуальної
роботи. Таким чином, функціональна школа в основу своїх теоретичних побудов
поставила не діагноз, а процес взаємодії соціального працівника і клієнта.
Основне завдання вбачалось у тому, щоб клієнтом була усвідомлена і прийнята
допомога. У цьому випадку між соціальним працівником і клієнтом встановлювались
інші взаємовідносини: вони ставали партнерами і несли однакову відповідальність
за зміну ситуації. Основний напрямок досліджень даної теоретичної думки
спеціалісти вбачали у створенні та розвитку технік і методів допомоги
клієнту.
Представниками функціональної школи була запропонована
оригінальна методика надання і прийому допомоги. Із теорії Джона Дьюї ними було
запозичене поняття «самовизначення» – право клієнта самому вирішувати за себе.
Для формування теоретичних засад функціональної школи мала книга Вірджінії Робінсон «Психологія
змін в соціальній індивідуальній психотерапії» (1930р.). У цій роботі автор
ставить клієнта в центр процесу надання допомоги, а головним засобом для
здійснення змін обґрунтовує динаміку у взаємовідносинах між клієнтом і
соціальним працівником. Представники даної школи вважали, що індивід несе
особисту відповідальність за самореалізацію. Він повинен знаходити баланс між
своїм індивідуальним розвитком і тим фактом, що він одночасно є членом певного
суспільства або групи.
3. Груповий і общинний
методи соціальної роботи.
Метод групової соціальної роботи почали застосовувати
наприкінці XIX ст., коли в більшості країн Європи і в Російській імперії стали
поширеними будинки працелюбності, притулки та гуртожитки, які створювали
благодійні та релігійні організації. Співробітники цих закладів стали першими
практиками соціальної роботи з групою.
У статусі окремого методу групова соціальна робота
починає розвиватися з 30-х років XX ст. Група розглядається як об'єднання
людей, які мають спільні проблеми. Характерно, що ці проблеми призводять їх до
ізоляції, і вони намагаються об’єднатися в групи.
По суті, групова соціальна робота – це форма або метод
роботи, який використовують із метою надання клієнту допомоги через передавання
групового досвіду для розвитку його фізичного і духовного потенціалу,
формування соціальної поведінки. Невелика група осіб із близькими інтересами та
загальними проблемами регулярно збирається і включається в діяльність для
досягнення загальних цілей, якими можуть бути обмін інформацією, розвиток
практичних або соціальних умінь, зміна ціннісних орієнтацій, перебудова
соціальної поведінки в позитивному напрямі.
Групова соціальна робота – спосіб діяльності, який використовується з метою
надання клієнту допомоги через передачу групового досвіду для розвитку її
фізичного і духовного потенціалу, формування соціальної поведінки. Невелика
група осіб з близькими інтересами і загальними проблемами регулярно збирається
і включається в діяльність для досягнення загальних цілей (обміну інформацією,
розвитку практичних умінь, зміни ціннісних орієнтацій, перебудови асоціальної
поведінки тощо). В якості основного методу (хоча і не єдиного) використовується
контрольована терапевтична дискусія.
Основні види груп, використовуваних у соціальній
роботі, – групи відновлення, посередницькі групи, групи самодопомоги, освітні
групи, терапевтичні групи.
Соціальна
робота в громаді (общинна соціальна робота) – метод, що дозволив розширити масштаби соціальної допомоги серед
населення міських кварталів, громад (спільнот людей, добровільно і свідомо
розділяють єдині принципи соціального життєустрою).
Робота в громаді служить засобом координації
традиційних методів і кооперації організаторів соціальної роботи. Крім того,
робота в громаді розглядається як соціально-політичне засіб задоволення
інтересів і потреб клієнтів, яка повинна стимулювати і розширювати зміни
наявних потреб, очікувань та інтересів людей.
Общинна соціальна робота розуміється як інтеграція
всіх інших методів, коли ставиться завдання, щоб клієнт розумів тісну
залежність і взаємообумовленість особистих і суспільних проблем. Він повинен
брати активну участь у солідарних діях, спрямованих на вирішення конфліктних
ситуацій. Общинна робота розглядається одночасно і як територіальна соціальна
робота (найчастіше за місцем проживання), і як соціальна політика на рівні
місцевого самоврядування.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний посібник для
студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Капська А. Соціальна робота: навчальний посібник / А. Капська. – К. :
Центр навчальної літератури, 2005. – 328
с.
3. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і практика) :
підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна. – К. : Каравела, 2009. – 368 с.
4. Основи соціальної роботи / Н. Б. Бондаренко [та ін.].
– К. : Вид. дім «Києво-Могилянська
академія», 2004. – 178 с.
5. Соціальна робота в Україні: навч.
посібник / І. Д. Звєрєва [та ін.].– К. :
Центр навчальної літератури, 2004. – 256
с.
6. Соціальна робота в Україні : перші кроки / Ш. Рамон. [та ін.]. –
К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000.
– 236 с.
ДОДАТКОВА
1. Карпенко О. Вступ до спеціальності «Соціальна робота»
: навчально-методичний посібник / О. Карпенко. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2011. – 248 с.
2. Мигович І. Соціальна робота (вступ до спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород :
Патент, 1997. – 190 с.
3. Социальная работа : теория и практика : учеб. пособие / А. В. Бабушкин [и др.].
– М. : ИНФРА-М, 2002. – 427 с. – (Серия «Высшее образование»).
4. Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя, І.
Б. Іванова. – К. : Знання, 2008. – 574 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Що таке індивідуальна соціальна робота?
2. Що таке групова соціальна робота?
3. Які відмінності між індивідуальною та груповою
соціальною роботою?
4. Які є різновиди груп?
5. Який терапевтичний ефект має група?
6. Що таке громада?
7. Які методи і моделі роботи з громадою Ви можете
назвати?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ,
РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Зміст, особливості, фази процесу індивідуальної
соціальної роботи.
2. Індивідуальне консультування як стратегія втручання в
соціальній роботі.
3. Групова робота як метод соціальної роботи. Еволюція
групової соціальної роботи.
4. Різновиди груп. Груповий процес і терапевтичні ефекти
групи.
5. Поняття «громада» та підходи до її визначення. Робота
в громаді як метод соціальної роботи.
6. Методи та моделі роботи з громадою.
7. Світовий досвід впровадження соціальної роботи з
громадою.