Page 24

Тема 19. Методологічні основи адаптивно-соціалізаційної теорії соціальної роботи

 

1.     Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи.

2.     Види соціальної адаптації та реабілітації.

 

Основні поняття і категорії: соціальна ситуація, соціальна адаптація, соціальний досвід, соціальна сфера, соціальний простір, соціальна структура, соціальні відносини, соціальна практика, соціальні зв’язки, соціальні механізми, соціальна діяльність, соціальні проблеми.

 

1. Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи

Поняття «адаптація» (від лат. пристосування) використовують у час у багатьох областях пізнання біології, філософії, соціології, соціальної психології, етики, педагогіці та інших. Фактично вивчення цієї проблеми лежить з кінця різних галузей знання і набутий є найважливішим, перспективним підходом в комплексному вивченні людини.

У широкому аспекті під адаптацією розуміють будь-які взаємодії індивіда та середовища, у яких відбувається узгодження їх структур, функцій та поведінки. Адаптація сприймається як спосіб зв’язку особи і макросоціуму, підкреслюється зміна суспільного становища людини, придбання новому соціальному ролі, тобто. адаптація співвідноситься з соціалізацією.

Адаптація у вузькому, соціально-психологічному, значенні – це процес входження особистості малу групу, засвоєння нею сформованих норм, відносин, заняття певного місця у структурі відносин між її членами.

Особливості вивчення адаптації полягають у тому, що, по-перше, відносини індивіда й суспільства розглядаються як опосередковані малими групами, членом якого є індивід, по-друге, мала група сама стає однією із сторін адаптаційної взаємодії, створюючи нове соціальне середовище – сферу найближчого оточення, до якого пристосовується людина.

Під час вивчення адаптації одним із актуальних питань є питання про співвідношення адаптації й соціалізації. Процеси соціалізації та соціальній адаптації тісно взаємопов’язані, оскільки відбивають єдиний процес взаємодії особи й суспільства. Часто соціалізація пов’язується тільки з загальним розвитком, а адаптація – з процесами пристосування.

Явище соціалізації є і процесом, і результатом активного відтворення індивідом соціального досвіду, який набувається зі спілкуванням та включенням у суспільне життя. Поняття соціалізації більшою мірою має відношення до соціальному досвіду, розвитку і становленню особистості під впливом суспільства, інститутів власності та агентів соціалізації. У процесі соціалізації формуються механізми взаємодії особистості з середовищем.

Отже, під час соціалізації людина постає як об’єкт, який сприймає, приймає, засвоює традиції, норми, ролі, створені суспільством. Соціалізація, своєю чергою, забезпечує нормальне функціонування індивіда у суспільстві.

У результаті соціалізації здійснюються розвиток, формування та становлення особистості, до того ж час соціалізація особистості є необхідною передумовою адаптації індивіда у суспільстві. Соціальна адаптація є один їх основних механізмів соціалізації, однією з шляхів повнішої соціалізації.

Соціальна адаптація – це постійний процес активного пристосування індивіда до місцевих умов новому соціальному середовища та результат цього процесу. Це інтегративний показник стану людини, який відбиває його можливості виконувати певні біосоціальні функції, а саме: адекватне сприйняття навколишньої дійсності і власного організму; адекватна система відносин також спілкування з оточуючими; спроможність до праці, навчання, до організації дозвілля відпочинку; мінливість (адаптивність) поведінки у відповідність до рольовими очікуваннями інших.

До соціальної адаптації є зближення цілей і ціннісними орієнтаціями групи і входить у неї індивіда, засвоєння їм норм, традицій, груповий культури, входження у рольову структуру групи.

У результаті соціальної адаптації здійснюється як пристосування індивіда до нових соціальним умовам, а й реалізація його потреб, інтересів і прагнень. Особистість входить у новий соціальний оточення, стає його повноправним членом, самостверджується і розвиває свою індивідуальність. Через війну соціальної адаптації формуються соціальні якість спілкування, поведінки й предметної діяльності, прийняті суспільстві, внаслідок чого особистість реалізує свої прагнення, потреби, інтереси і може самовизначитися.

Соціальна адаптація – процес активного пристосування людини до змін середовищі з допомогою різних соціальних засобів. Основним способом соціальної адаптації є прийняття цінностей нового соціального середовища (групи, колективу, організації, регіону, куди входить індивід), сформованих тут форм соціальної взаємодії (формальних і неформальних зв’язків, стилю керівництва, сімейних і сусідських відносин тощо), і навіть форм та способів предметної діяльності (наприклад, способів професійного виконання або сімейних обов’язків).

Соціальна діяльність – провідний і механізм у створенні адаптації людини. Важливі такі складові його види, як спілкування, гра, вчення, працю, здійснюють повноцінну включеність, активне пристосування індивіда до соціального середовища. А сам механізм адаптації соціальної діяльності особистості має закономірні етапи:

·        потреба індивіда;

·        потреби;

·        мотиви прийняття рішень;

·        виконання і підбиття підсумків;

·        її оцінка.

Соціальне спілкування – найважливіший механізм соціальної адаптації людини, яка переказує і розширює коло засвоєння соціальних цінностей за хорошого контакту коїться з іншими індивідами, соціальними групами.

Соціальне самосвідомість особистості – механізм соціальної адаптації особистості, у якому здійснюється формування та осмислення свого соціального належності і ролі.

 

2. Види соціальної адаптації та реабілітації.

Система соціальної адаптації включає різновиди адаптивних процесів:

Управлінська (організаційна) адаптація. Без управління неможливо надати людині сприятливі умови (на роботі, у побуті), створити передумови у розвиток його соціальній ролі, проводити нього, забезпечувати діяльність, що відповідає інтересам нашого суспільства та особистості.

Економічна адаптація – це складний процес засвоєння нових соціально-економічних і принципів економічних відносин індивідів, суб’єктів. Для технології Школі соціальної роботи тут важливий так званий «соціальний блок», до складу якого адаптування до реального соціальної дійсності розмірів допомоги безробітним, рівню зарплати, пенсій і допомоги. Вони мають відповідати як фізіологічним, а й соціокультурними потребам людини.

Педагогічна адаптація це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів почуттів до особливостей діючих ними стимулів з метою їхнього кращого сприйняття й запобігання рецепторів від зайвої навантаження.

Професійна адаптація це пристосування індивіда новим видом професійної діяльності, новому соціальному оточенню, умов праці і особливостям конкретної спеціальності.

Виробнича адаптація трудова активність, ініціатива, компетентність і самостійність, вдосконалюються професіоналізм.

У широкому тлумаченні соціальна реабілітація – це створення умов у суспільстві для відновлення і розвитку здібностей і навичок індивідів самостійного соціального функціонування.

У вузькому тлумаченні соціальна реабілітація – це система форм, методів і засобів відновлення втрачених індивідом або не набутих в процесі соціалізації функцій, відносин і ролей соціального функціонування.

Соціальна реабілітація – це також процес цілеспрямованої діяльності з індивідом по відновленню втрачених або не набутих в ході соціалізації навичок і умінь виконання соціальних функцій, відносин і ролей.

Методологічною основою такого підходу є дослідження структури й функціонування індивідуальності клієнта, його соціальних ролей і соціального статусу американських дослідників X. Перлман, С. Бріар, Р. Міллер. Соціальні ролі є двигуном соціального благополуччя індивіда.

Під соціальним функціонуванням розуміється здатність індивіда самостійно здійснювати взаємодію з навколишнім світом, забезпечувати свою життєдіяльність і життєдіяльність сім’ї, відповідати встановленим та загальноприйнятим у суспільстві нормам моралі і моральності.

До втрачених або не набутих у процесі соціалізації умінь і навичок будувати соціальні відносини і функції, які необхідно вчити створювати чи відновлювати, відносяться сімейні, трудові, з приводу освіти, дружби, зміцнення здоров’я, підвищення культурного рівня, життєдіяльності в побуті.

До втрачених або не набутих у процесі соціалізації соціальних ролей, які необхідно розвивати, відновлювати або вчити здійснювати, відносяться ролі: дружини, чоловіка, бабусі, дідуся, батька, матері, сина, дочки, громадянина, сусіда, покупця, робочого, друга, учня і т. д.

Рівень індивідуальної та групової соціальної реабілітаційної роботи – це технології або система засобів, форм, методів і методик, застосовуваних соціальними службами та установами для відновлення втрачених або не набутих індивідом навичок і вмінь виконання соціальних функцій і ролей, формування необхідних соціальних відносин.

Об’єкти соціальної реабілітації: індивіди або групи, які потребують відновлення втрачених або не набутих в процесі соціалізації навичок і вмінь взаємодіяти в системі соціальних відносин і виконувати соціальні ролі; інваліди всіх віків, ступенів інвалідності і видів; колишні в’язні; випускники інтернатних установ; літні і старі самотні й самотньо проживають, асоціальні сім’ї; бездомні; бездоглядні діти і т. д.

Суб’єкти соціальної реабілітації: професіонали соціальної сфери – бакалаври і магістри соціальної роботи; соціальні педагоги; реабілітологи, психологи, які володіють технологіями та мають навички практичної роботи з відновлення втрачених або не набутих навичок виконання соціальних функцій, ролей.

Середовищем соціальної реабілітації виступає: середовище проживання і функціонування, соціального обслуговування, трудової діяльності, відпочинку, навчання, заняття творчістю, отримання інформації.

Інститутами соціальної реабілітації є: державна служба медико-соціальної експертизи, установи і служби соціального обслуговування, соціальний притулок, центр допомоги сім’ї та дітям, центр постінтернатної адаптації, соціальний готель, центр соціального обслуговування тощо, а також:

Установи освіти та виховання: дитячий садок; школа; внз.

Установи додаткової освіти та виховання: центри розвитку потенціалу людини; центри професійної орієнтації і підготовки; прийомна сім’я; патронатна сім’я; трудовий колектив.

Так як технологія соціальної реабілітації передбачає відновлення втрачених або не набутих в процесі соціалізації навичок виконання соціальних відносин і ролей, то об’єктивно вона пов’язана з технологіями: соціальної діагностики, соціальної адаптації, соціалізації, опіки, піклування, усиновлення (удочеріння), корекції, профілактики, соціального обслуговування, соціальної експертизи.

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНА

1.     Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи : навч. посібник / М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. – К.: МАУП, 2003. – 168 с.

2.     Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і практика) : підручник. / М. П Лукашевич., Т. В. Семигіна. – К. : Каравела, 2009. – 368 с.

3.     Семигіна Т. В. Теорії і методи соціальної роботи : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна, І. І. Мигович. – К. : Академвидав, 2005. – 328 с.

4.     Теорії і методи соціальної роботи : підручник для студентів вищих навчальних закладів / І. М. Грига [та ін.]. – К. : Академвидав, 2005. – 328 с.

5.     Теорії та методи соціальної роботи / А. М. Бойко [ та ін.]. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 224 с.

 

ДОДАТКОВА

1.     Головатий М. Соціальна політика і соціальна робота : термінол.-понятійн. словник / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К. : МАУП, 2005. – 560 с.

2.     Капська А. Соціальна робота : навчальний посібник / А. Капська. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

3.     Мигович І. Соціальна робота (вступ до спеціальності) / І. Мигович. – Ужгород : Патент, 1997. – 190 с.

4.     Основи соціальної роботи / Н. Б. Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 178 с.

5.     Тюптя Л. Т. Соціальна робота : теорія і практика : навч. посібник / Л. Т. Тюптя, І. Б. Іванова. – К. : Знання, 2008. – 574 с.

6.     Соціальна робота в Україні : перші кроки / Ш. Рамон. [та ін.]. – К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000. – 236 с.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.           Дайте визначення понять «соціалізація» та «адаптація».

2.           Хто є засновником адаптивно-соціальної теорії соціальної роботи?

3.           Що таке «соціальне функціонування індивіда»?

4.     Які основні положення адаптивно-соціальної теорії соціальної роботи?

5.     Назвіть види соціальної адаптації та реабілітації.

6.     Назвіть критерії та показники адаптованості.

 

ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ

1.      Сутність соціальної адаптації. Взаємозв’язок адаптації і соціалізації. Структура соціальної адаптації.

2.      Зміст адаптації особистості. Класифікація соціальної адаптації.

3.      Адаптація як різновид соціального відношення і як соціальний інститут.

4.      Соціальна адаптація як соціально-психологічний процес. Фактори, що впливають на успішність адаптаційного процесу.

5.      Поняття соціальної дезадаптації і соціально-психологічної дезадаптованості особистості.

6.      Соціальна адаптація як діяльність. Методи соціальної адаптації.