1.
Зародження соціального страхування і «карцерна»
система державної і суспільної опіки в Західній Європі та США.
2.
Виникнення соціальної роботи як фахової діяльності.
Основні поняття і категорії: соціальне
піклування, соціальне страхування, соціальний розвиток, ліберальна модель,
корпоративна модель, суспільна модель, патерналістська модель, «карцерна»
система опіки.
Під впливом
робітничого революційного руху, діяльності радикальних партій взаємовідносини буржуазії
і пролетаріату зазнали змін, і на початок XX ст. у громадській свідомості
розвинених капіталістичних країн поступово міцніє ідея необхідності і можливості класового миру, співробітництва, певних поступок на
користь робітників. Це проявилося, між іншим, в активізації втручання держави в
соціальну політику, заснуванні соціального законодавства.
Так, із ініціативи ліберальної партії, що
знаходилася на поч. ХХ ст. при владі у Великій Британії, було проведено широкі
соціальні реформи у 1908-10 рр. (закон про 8-годинний робочий день у вугільній промисловості, низка законів
щодо пом’якшення суперечностей між робітниками та підприємцями – закон про
створення бірж праці, закон про страхування від безробіття, запровадження
пенсій старих, страхування на випадок хвороби, інвалідності у зв’язку з
каліцтвом на виробництві).
У середині XIX ст. замість ліквідованої
системи ізоляції в царині суспільної опіки нужденними створюється так звана «карцерна» система,яка надавала своїм
клієнтам щось подібне до свободи вибору, але, разом з тим, запозичувала і
засади тюремного ув’язнення. Розпочато створення «карцерної» системи у Франції,
Великобританії та Німеччині. Невід’ємними
її частинами були благодійні
товариства і поліція, які
з’єднували її проміжні елементи (притулки, богадільні, лікарні, школи, виправні
колонії тощо).
Новим типом благочинних закладів у рамках
«карцерної» системи стали заклади для малих дітей – ясла та дитячі садки, які створювалися в першу чергу для найбіднішого
населення. Ясла виникли вперше в середині 1840-х років у Франції. За задумкою
їхніх засновників, вони мали замінити дитині матір і уберегти від шкідливих
умов життя серед злиденності.
Характерним для XIX ст. було пожвавлення і приватної та суспільної
благодійності, заснованої на засадах індивідуальної підтримки і надання
адресної допомоги. Наприкінці XIX ст. відбувається відтворення «відкритої» системи благодійності, що
припускала надання допомоги нужденним вдома без з’ясування причин зубожіння. У
Великій Британії в 1890-х роках нею було охоплено близько 220 тис. осіб.
У 1865 р.
у Лондоні була заснована «Армія спасіння» - міжнародна християнсько-філантропічна
організація, засновником якої був проповідник
Євангельскої християнської Церкви Вільям Бут та його дружина Кетрін. У 1878 р. її було реорганізовано за
військовим зразком та затверджено статут. Метою «Армії спасіння» було «спасіння Євангелієм» та
соціальна допомога нужденним. У
1880-х роках діяльність «Армії спасіння» розгортається в США, а відтак і в
інших країнах світу – в Канаді, Австрії, Франції, Швейцарії, Індії, Південній
Африці.
У 1899 р. «Армія
спасіння» була зареєстрована у Нью-Йорку як релігійна і благодійна організація,
що виконує наступні завдання:
·
духовне,
моральне і фізичне перетворення робітничого класу;
·
переродження
злісних, злочинних, розбещених;
·
відвідування
бідних і хворих;
·
проповідь
християнства через відкриті й закриті збори.
Система державної
соціальної допомоги на кінець XIX ст. в Європі і СІЛА включала два основні
елементи: більш-менш розвинене соціальне законодавство, а також відповідні органи та заклади,які провадили
соціальну політику держави. Сама наявність цих елементів підтверджувала факт
визнання суспільством і державою суспільної допомоги за свій обов’язок. Разом з
тим, ставало очевидним, що традиційні чиновники не спроможні ефективно
виконувати цей обов’язок через відсутність спеціальної підготовки. Не можна
було цього очікувати і від членів благодійних організацій, які, крім
відсутності спеціальних знань, не мали й офіційного статусу, який би дозволяв
їм виступати від імені держави. Саме тому в США вже наприкінці XIX ст. так
звані «дружні візитери» (члени благодійних організацій) у більшості цих
організацій були замінені на оплачуваних службовців.
2. Виникнення соціальної
роботи як фахової діяльності
Ідея необхідності професіоналізму в
соціальній роботі поступово формувалася у суспільній свідомості, а ще більше –
у середовищі соціальних реформаторів і лідерів благодійних організацій, що
привело до виникнення на початку XX ст. фаху соціального працівника. Країнами,
де соціальна робота вперше оформилася як особливий вид діяльності, були Велика
Британія і США. Але перший навчальний заклад – інститут з підготовки соціальних
працівників – було засновано групою соціальних реформаторів в Амстердамі у 1899
р. На початку XX ст. в Європі та Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи.
Новий фах у Європі спочатку називали соціальною медициною, але згодом перейшли на американську назву – соціальна робота.
У процесі становлення соціальної роботи конкурували
різні погляди щодо її суті і призначення, внаслідок чого утворилися дві її
моделі:
1) науково-виробнича модель, яка ґрунтується на
емпіричних методах і поціновує аналіз, техніку виконання;
2) гуманістично-демократична модель, яка спирається на
філософські принципи і поціновує свободу вибору, здатність до особистого
розвитку і права людини.
Попри те що на основі
гуманістично-демократичної моделі створено міжнародні етичні стандарти соціальної роботи, домінантною парадигмою фаху стала саме
наукова модель. Тому відлік історії соціальної роботи прийнято вести від часу
її професіоналізації. Однак навіть такий
відлік є проблематичним, оскільки в різних країнах
соціальна робота професіоналізувалася в різний час. Крім того, відсутнє єдине розуміння самого поняття «професіоналізація». Одні вчені пов’язують її з
виникненням спеціальної підготовки соціальних працівників, інші –з появою
фахових асоціацій, розвитком наукових підходів у соціальній роботі та
визначенням її фахових меж, з появою державної системи соціального
забезпечення.
Американська дослідниця Філіс Дей пов’язує початок «професіоналізації» соціальної роботи
зі створенням у 1913 р. спеціального бюро із соціальної роботи у межах Міжуніверситетського бюро професій. Український фахівець
Ганна Попович стверджує, що визнання соціальної роботи як професії відбулося в
США у 1915 р. Британська асоціація соціальних працівників у 1995 р. відзначила
сторіччя медичної соціальної роботи, оскільки в 1895 р. у королівському
госпіталі було створено спеціальні посади «елмонерів»
(добровільних помічників).
Британський соціолог Т. Шанін стверджує, що «поняття соціальний працівник» увійшло
в обіг наприкінці XIX – на поч. XX ст. Але як самостійний фах і академічна дисципліна «соціальна робота» утвердилася лише після Другої
світової війни. Цьому посприяли деї New Deal («Нової справи»,
політичного курсу, що заклав основи соціального забезпечення) у США в 30-ті рр..
ХХ ст. та створення концепції «держави загального добробуту» (welfare state) у Європі у 40-і рр.
В основі цих підходів лежить визнання права кожної людини на певний мінімум
гідного існування і перетворення держави на гаранта реалізації цього права.
Проте невдовзі о з’ясувалося, що для
втілення цих ідей недостатньо прийняття
відповідних законів і матеріальних ресурсів, а необхідна ще й спеціальна система індивідуальної
допомоги людям, які з різних причин «не вписуються» у суспільство. Усі нормативні положення уряду, державне фінансування соціальних допомог
були дійти до конкретного адресата, відповідати його потребам і запитам, а іноді й мали бути
суттєво переглянуті, як того потребує практика. Реалізацію цієї функції взяли на себе соціальні працівники.
Загалом виникнення фаху «соціальна робота»
важко пов’язати з конкретною датою, раціональніше розглядати його як історичний процес, який у своєму розвитку подолав такі етапи
професіоналізації:
·
перетворення
діяльності на основне заняття для певної групи людей;
·
організація
спеціальних навчальних закладів для підготовки соціальних працівників;
·
формування
професійної асоціації;
·
політична
кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів щодо надання професійній
асоціації офіційних повноважень;
·
розробка і
затвердження етичного кодексу професії.
У кожній країні процес професіоналізації мав свої
особливості щодо змістового наповнення, темпів перебігу. Фах соціального
працівника став одним з багатьох фахів, які передбачали здобуття спеціальної
освіти і отримання сертифіката.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
2. Горілий А. Історія соціальної роботи:
навчальний посібник / А. Горілий –
Тернопіль : Видавництво Астон, 2004. – 174 с.
3. Кубіцький С. Історія соціальної роботи в зарубіжних країнах /
С. Кубіцький. – К.: ДАКККіМ,
2009. – 298 с.
4. Поліщук В. А. Історія соціальної
педагогіки та соціальної роботи : курс лекцій / В. А. Поліщук, О. І. Янкович. – Тернопіль : ТДПУ, 2009. – 256 с.
5. Социальная работа : учеб. пособие / В. Д. Альперович [и др.] –
Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 480 с.
6. Фурман А.В., Підгурська М.В.
Історія соціальної роботи: [навчальний посібник] / А. В. Фурман, М.В.Підгурська. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 174 с.
ДОДАТКОВА
1. Костина Е. История социальной работы / Е. Костина. –
Владивосток : Издательство Дальневосточного
университета, 2004. –
110 с.
2. Основи соціальної роботи / Н. Б. Бондаренко [та ін.].
– К. : Вид. дім «Києво-Могилянська
академія», 2004. – 178 с.
3. Социальная работа : теория и практика : учеб. пособие / А. В. Бабушкин [и др.].
– М. : ИНФРА-М, 2002. – 427 с. – (Серия «Высшее образование»).
4. Социальная работа : учеб. пособие / В. Д. Альперович [и др.] –
Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 480 с.
КОНТРОЛЬНІ
ПИТАННЯ
1. У чому суть соціального піклування?
2. Які передумови формування системи соціального
страхування?
3. Чим відрізняються ліберальна, корпоративна, суспільна
та патерналістська моделі соціальної роботи?
4. У чому суть «карцерної» системи державної і суспільної
опіки?
5. Чи була «карцерна» модель прогресивнішою за ізоляційну? Відповідь поясніть.
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Переваги та недоліки різних моделей соціальної роботи
та соціального забезпечення.
2. Професіоналізація соціальної роботи в західних країнах
в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Особливості цього процесу в різних країнах.
3. Революційний, реформістський, антропологічний підходи до
вирішення соціальних проблем. Переваги та недоліки кожного з них.