1.
Передумови виникнення, формування
соціально-економічних основ соціальної допомоги
2.
Принципи державно-громадської моделі соціальної
допомоги.
Основні поняття і категорії: благодійність,
безпритульність, соціальний захист, соціальна підтримка, меценатство,
філантропія.
1. Передумови
виникнення, формування соціально-економічних основ соціальної допомоги
З XVII ст. на фоні розвитку продуктивних сил суспільства,
подальшого поділу праці, формування відповідних суспільних відносин
відбувається істотне зміцнення державної влади. Держава поступово формує
світську систему підтримки нужденних, має відповідну нормативно-правову,
організаційно-адміністративну і економічну основу.
Церква, як домінуючий до цього часу соціальний
інститут, втрачає свої позиції через процеси секуляризації. Це тягне за собою
зміщення акцентів у розумінні благодійності: від конфесійної до світської, під
контролем держави. Особливо це стосується милостині, які у всіх релігійних
системах трактується не лише як акт милосердя, але й як форма пошани до Бога.
Професійне ж жебрацтво, яке набуло поширення у XVI-XVII ст., змусило державу зайнятися не лише боротьбою з
ним, як фактом, але і з його причинами.
У суспільстві формуються нові, світські за своїм
характером, уявлення про місце і ролі в суспільстві незаможної людини, яка
потребує підтримки. Соціальна допомога поступово переходить із відання церкви у
сферу державного управління.
В основу нової моделі соціальної допомоги була
покладена ідеологія лібералізму, як ідеологія буржуазії, яка перемогла в
результаті буржуазних революцій і отримала доступ до владних структур
(насамперед, представництво у парламентах).
Раціоналізм, який став панівним у світоглядних
орієнтаціях нового часу, призвів до переосмислення християнської концепції
людинолюбства. На перший план у вирішенні питань соціальної допомоги висувається
підхід, заснований на раціональних засадах користі, економічної вигоди,
пріоритету інтересів держави. Потребуючі допомоги поділяються на здатних
працювати і немічних. Перші повинні обов’язково бути включені в систему суспільно-корисної
праці, другі – отримувати соціальну допомогу по праву членів суспільства.
Декларується пріоритет індивідуального (адресного) підходу.
Відображаючи інтереси несформованого громадянського
суспільства, інститутами-суб’єктами соціальної допомоги також стають:
організована (інституційна) та приватна благодійність, професійно-групові
об’єднання трудящих. Традиційно відтворюють відносини допомоги сім’я, сільська
громада, конфесії.
Держава все більше бере на себе функції
безпосереднього суб’єкта допомоги. Вона не обмежується лише створенням
нормативно-правової бази відносин соціальної підтримки, законодавчим контролем
над суспільними інститутами допомоги нужденним, а й створює відповідні інститути
влади, інфраструктуру державної соціальної допомоги, удосконалює механізми
перерозподілу національного багатства, зміцнює економічні основи державної
підтримки.
Модель характеризується децентралізацією соціальних
дій і фінансування, відсутністю єдиних підходів до соціальної допомоги,
відносно невисоким рівнем державного фінансування, субсидіарністю,
високим ступенем участі інститутів громадянського суспільства.
Дана модель соціальної допомоги починає діяти з XVIII
століття. Наприкінці XIX ст. починається модернізація соціальної допомоги,
з’являється соціальне страхування як принципово новий механізм соціальної
політики. Він взяв на себе захист від масових, постійно діючих, об’єктивних,
соціальних за своєю природою ризиків соціального стану економічно активного
населення (старість, хвороби, безробіття та ін.).
Із цього періоду соціальна допомога концентрується на увазі
до непрацездатного населення, малозабезпечених громадян, які перебувають у
важкій життєвій ситуації, не охоплені системою обов’язкового соціального
страхування, мають загрози бідності. Соціальна допомога протидіє ризикам, які
мають випадковий, індивідуальний характер.
Поява нового соціального інституту соціального страхування,
що діє паралельно з інститутом соціальної допомоги, дозволяє говорити про
виникнення системи соціального захисту суспільства як універсального фактора
протидії усього комплексу існуючих у суспільстві ризиків соціального положення.
2. Принципи державно-громадської
моделі соціальної допомоги.
Поєднання
владних і громадських (недержавних) основ. Діючи спільно, влада і громадські структури поступово визначають
напрямки соціальної допомоги. Так, влада бере відповідальність за обов’язкову
допомогу у мінімальних розмірах для обмеженої частини об’єктивно нужденних
громадян. Громадські інститути реалізують допомогу необов’язкову, яка не
регламентована і діє там, де державна допомога недостатня або відсутня зовсім.
Владні та громадські зусилля у сфері соціальної допомоги доповнюють один
одного.
Світськість. Соціальна допомога феодального періоду за своєю
природою була релігійною і церковною, так як її мотивація перебувала в
релігійній сфері і виявлялася вона інститутом церкви. У XVIII-XIX ст.. на перший план виходять світські засади
благодійності, що значним чином дозволяє розширити межі допомоги потребуючим.
Національна
солідарність і соціальна справедливість.
Принцип національної солідарності відображає відносини спільної
відповідальності членів суспільства, єдності дій. В аспекті соціальної допомоги
- відповідальності за співгромадян, об’єктивно потребують допомоги суспільства.
Принцип субсидіарності
був висунутий в середині XIX ст. німецьким вченим-богословом, єпископом В. фон Кеттелером. Субсидіарність передбачає
надання переваги при фінансуванні заходів соціальної політики громадським
ініціативам та самоврядним інститутам перед державними структурами, що
відповідає інтересам індивіда, держави і суспільства. Цей принцип передбачає
законодавче регулювання взаємодії державних і недержавних структур у соціальній
сфері та підтримку останніх.
Багатосуб’єктність та поліформізм
основ. Демократичне суспільство багатосуб’єктне. Різні верстви висловлюють і відстоюють
свої життєві інтереси через суб’єкти-інститути суспільства, в тому числі
інститути соціальної допомоги. Багатосуб’єктність
обумовлює різноманіття організаційно-правових форм, форм власності, підходів і
принципів інститутів-суб’єктів соціальної допомоги, що формують загальну
картину відносин підтримки в суспільстві.
Орієнтованість
на соціальні ризики. Період раннього
капіталізму продемонстрував безпорадність індивіда в протистоянні соціальним
ризикам. Стало зрозуміло, що і заходи протидії даними ризиками також повинні
бути соціальними, організованими всім суспільством.
Бідноцентризм. Бідність
сприймається суспільством як стан, що об’єктивно потребує уваги, і головне, є
підставою втручання в життя індивіда. Боротьба з бідністю, а потім і
запобігання бідності стають актуальними завданнями держави і громадських
інститутів.
Децентралізованість.
У розглянутий нами історичний період модель державно-громадської соціальної
допомоги у більшості країн світу відрізнялася децентралізованістю.
Відносини підтримки локалізуються територіально, формуються на рівні місцевого
самоврядування, громади з сильними сусідські-родинними зв’язками і традиціями
взаємодопомоги. Проте недоліком є великий ступінь залежності від рівня
соціально-економічного розвитку території.
Гарантованість. Державна (владна) соціальна допомога має в своїй
основі нормативно-правову базу, що покладено за законом, тому обов’язкова, її
можна вимагати. Соціальні зобов’язання влади забезпечуються усіма її
інститутами, організаційною структурою та фінансово-економічними основами.
Пріоритетність
активних форм допомоги. Соціальна
допомога своїми формами повинна стимулювати індивіда до виходу з важкої
життєвої ситуації і носити активний характер («навчити користуватися вудкою, а
не давати рибу»). Тому різко зростає актуальність усіх форм трудової допомоги.
Допомога в економічному аспекті повинна бути менш привабливою, ніж мінімальний
заробіток, інакше вона буде провокувати утриманство.
Державна
(владна) допомога апріорі мінімальна.
До XX ст. у європейських державах мінімальний розмір оплати праці був приблизно
рівний прожитковому мінімуму. Надавати соціальну допомогу в розмірі мінімальної
оплати праці не можна, так як це буде стимулювати утриманство, знизить
мотивацію до праці, тому розмір допомоги завжди нижче прожиткового мінімуму.
Соціальна допомога не призначена для сталого задоволення навіть мінімальних
потреб, її розміри орієнтовані на додаткову підтримку індивіда суспільством.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту:
становлення і розвиток в Україні / Н.Б. Болотіна. –
К.: Знання, 2005. – 381 с.
2. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
3. Горілий А. Історія соціальної роботи:
навчальний посібник / А. Горілий –
Тернопіль : Видавництво Астон, 2004. – 174 с.
4. Основи соціальної роботи / Н. Б.
Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
178 с.
5. Поліщук В. А. Історія соціальної
педагогіки та соціальної роботи : курс лекцій / В. А. Поліщук, О. І. Янкович. – Тернопіль : ТДПУ, 2009. – 256 с.
6. Соціальна робота в Україні : навч. посібник / І. Д. Звєрєва [та ін.].– К. : Центр навчальної літератури, 2004.
– 256 с.
7. Фурман А.В., Підгурська М.В.
Історія соціальної роботи: [навчальний посібник] / А. В. Фурман, М.В.Підгурська. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 174 с.
ДОДАТКОВА
1. Костина Е. История социальной работы / Е. Костина. –
Владивосток : Издательство Дальневосточного
университета, 2004. –
110 с.
2. Основи соціальної роботи / Н. Б. Бондаренко [та ін.].
– К. : Вид. дім «Києво-Могилянська
академія», 2004. – 178 с.
3. Социальная работа : теория и практика : учеб. пособие / А. В. Бабушкин [и др.].
– М. : ИНФРА-М, 2002. – 427 с. – (Серия «Высшее образование»).
4. Социальная работа : учеб. пособие / В. Д. Альперович [и др.] –
Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 480 с.
КОНТРОЛЬНІ
ПИТАННЯ
1. Які види соціальної допомоги визначаються на різних
етапах історичного розвитку людства? Виявити їх особливості.
2. Яке значення мала поява програми Національного
медичного забезпечення та її значення для професійної соціальної роботи.
3. Чим принципово відрізняється релігійна або
філантропічна благодійність від професійної соціальної роботи?
4. Які реалії суспільного і індивідуального життя людини
в другій половині XIX ст. привели до розгортання масової підготовки професійних
соціальних працівників, широкому розгортанню наукових досліджень проблем
соціального захисту населення, підтримки «слабких» соціальних груп?
5. З якими теоретичними і практичними потребами пов’язано
появи держави загального добробуту?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Діяльність Благодійної суспільної організації (COS) у
Лондоні. Перші благодійні асесори у Великобританії та інших країнах. Навчання
та підготовка перших благодійних асесорів.
2. Асоціація соціальних працівників у психіатрії як одна
із засновниць Британської асоціації соціальних працівників.
3. Стислий огляд соціальної роботи у періоди: до 1929 р.,
з 30-х рр. по 90-ті рр. ХХ ст.
4. Термін «соціальний працівник» як юридичне позначення
професії. Індустріалізація суспільства, її наслідки та соціальна робота.
5. Заснування першої професійно орієнтованої на соціальну
роботу школи. Хронологія утворення шкіл соціальної роботи у світі.
6. Зміна підходів до соціальної роботи в періоди криз та
стабілізації у суспільстві. Затвердження Національною асоціацією працівників
соціального забезпечення шестирівневої шкали
професійної кваліфікації.
7. Значення жіночого руху для розвитку соціальної роботи.