1.
Формування системи соціального захисту в Україні за
нових політико-ідеологічних та соціально-економічних умов.
2.
Волонтерська діяльність в Україні.
3.
Становлення і розвиток недержавної сфери соціальної
роботи в Україні.
Основні поняття і категорії:
пенсія, пільга, безробіття, малозабезпеченість, волонтерство.
Початок 90-х років
XX ст. у незалежній Україні ознаменований формуванням соціальної роботи як фахової діяльності. Цей процес
супроводжувався створенням мережі соціальних установ та закладів нового типу. Поштовхом до
цього стали економічна криза і стрімке зростання соціальних проблем у
суспільстві. Наслідком економічної
кризи стала поява безробіття,
неповна зайнятість працюючих, тривалі (від 1-2 місяців до півроку і більше) затримки
з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, різке зниження рівня оплати
праці і пенсій, стрімке зростання інфляції і, відповідно, зростання цін на
товари і тарифів на послуги. Внаслідок цього різко знизився рівень життя переважної більшості населення, зросла вимушена
міграція, відбулося загострення криміногенної ситуації, спад рівня
народжуваності та значне збільшення смертності, розпад інституту сім’ї,
зростання таких негативних соціальних явищ, як проституція, професійне жебрацтво,
дитяча безпритульність. Значно зріс і рівень захворюваності населення (особливо
на СНІД, туберкульоз), в тому числі і дітей.
На кінець 1999 р. мережа державних соціальних відомств України мала
такий склад. Очолювало її, координувало діяльність, втілювало у життя переважну
частину державних заходів щодо соціального захисту нужденних Міністерство праці та соціальної політики, до
якого входили наступні установи й заклади:
·
державна служба зайнятості населення (мережа центрів
зайнятості);
·
мережа обласних та міських управлінь та районних
відділів соціального захисту;
·
територіальні центри обслуговування пенсіонерів та
одиноких непрацездатних громадян;
·
відділення соціальної допомоги;
·
дитячі будинки-інтернати;
·
будинки-інтернати для громадян похилого віку та
інвалідів;
·
спеціальні будинки інтернати;
·
психоневрологічні інтернати;
·
пансіонати для ветеранів;
·
протезно-ортопедичні заводи;
·
заклади спеціальної освіти.
І до
сьогодні на державному рівні в системі соціального захисту існує багато проблем: недосконалість нормативно-правової
бази щодо реформування системи соціального захисту населення; необхідність
структурних змін у програмах, спрямованих на підвищення адресності соціальної
допомоги, в тому числі за рахунок скасування пільг, наданих багатьом категоріям
громадян незалежно від їх матеріального становища, або встановлення там, де
можливо, нового порядку надання соціальної допомоги, що базується на перевірці
доходів; відсутність взаємоузгодження різних програм соціальної допомоги,
наприклад програм дитячих допомог, житлових субсидій
і соціальної допомоги родинам; складність переходу до єдиної системи грошових
трансфертів у рамках мультипрограмної системи соціального захисту населення.
Головними принципами, на яких базується система соціального
захисту України, є:
·
загальність у поєднанні з диференційованим підходом до різних демографічних
груп населення;
·
інтеграція в єдину систему гарантій соціального захисту на всіх рівнях;
·
значне підвищення ролі особистих доходів у забезпеченні високого рівня
життя;
·
використання науково обґрунтованих соціальних нормативів як основи при
розробці державних та регіональних програм соціального розвитку;
·
гнучкість системи соціальних гарантій.
2.
Волонтерська діяльність в Україні.
Закон України «Про волонтерську діяльність» дає таке
визначення волонтерства: волонтерська діяльність –
добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що
здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання
волонтерської допомоги. В свою чергу, волонтерською допомогою вважаються роботи
та послуги, які виконуються або надаються волонтерами безоплатно.
Однак, безоплатне виконання робіт або надання послуг
особами, що має одноразовий характер або здійснюється на основі сімейних,
дружніх чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.
Волонтерська діяльність здійснюється за такими
напрямами:
·
надання
волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних,
багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної
реабілітації;
·
здійснення
догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами,
які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та
допомоги;
·
надання допомоги
громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних
та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а
також жертвам злочинів, біженцям;
·
надання допомоги
особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і
законних інтересів;
·
проведення
заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням
культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та
культури, місць поховання;
·
сприяння
проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з
організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських
заходів;
·
надання
волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
техногенного або природного характеру;
·
надання
волонтерської допомоги за іншими напрямами, не забороненими законодавством.
Закон, крім того, визначає правовий статус волонтерів,
волонтерських організацій, отримувачів волонтерської
допомоги тощо. Нормативно-правовим актом передбачена можливість укладати
договори про надання волонтерської допомоги, за якими одна сторона
(волонтерська організація) зобов’язана надавати на користь іншої сторони (отримувача) визначені в договорі види волонтерської
допомоги шляхом залучення до виконання волонтерів протягом встановленого в
договорі строку, а отримувач зобов’язаний прийняти
волонтерську допомогу.
Світовий досвід розглядає волонтерство
як форму соціальної роботи, яка здатна подолати ефект уникнення людей від
громадських проблем, сформувати модель колективної участі, відтворення людських
цінностей.
У незалежній Україні розвиток волонтерського руху
датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою
«Телефон Довіри», де працювали волонтери. Із 1992 року в Україні почала активно
розвиватися мережа соціальних служб для молоді. Саме створення центрів
соціальних служб для молоді спричинило активний розвиток волонтерського руху.
Активізація волонтерської діяльності відбулася з 2014
р., із початком російської окупації Криму, окремих районів Донецької та
Луганської областей та військовими діями.
3.
Становлення і розвиток недержавної сфери соціальної роботи в Україні.
Недержавні
організації соціальної сфери (НДО) –
це неприбуткові, не керовані державою, некомерційні організації, які декларують
вирішення соціальних проблем узагалі чи проблеми окремих груп користувачів як
свою місію.
До специфіки надання соціальних послуг НДО ми можна
включити такі характерні особливості їх діяльності: істотно нижчий, у
порівнянні з державними службами, рівень їх формалізації та бюрократизації,
відсутність управлінської вертикалі, самоврядування та залучення до управління
самих клієнтів, або їх активної частини, працюють за системою «знизу вгору»,
тобто свої дії базують на потребах клієнтів, можуть зосередити свої зусилля на
наданні тих послуг, які розширюють соціальний мінімум, хоча лише для частини громадян,
коло їхніх клієнтів є істотно звуженим через необов’язковість надаваних послуг,
комплексність та системність роботи служби, спрямованість її дії не лише на
подолання самої первісної проблеми, але й на зміну клієнта, його особистісне
зростання, просування позитивних змін як самого клієнта так і соціуму,
індивідуалізований підхід до кожного клієнта організації, діють за принципом:
«рівний – рівному», а не «державний службовець – прохач», що і стало
передумовою більшої довіри між тими, хто надає допомогу, і хто її отримує.
Залучення до вирішення проблем все більшої кількості нових учасників, зокрема
волонтерів, вищий рівень контрольованості роботи організацій їхніми рядовими
членами та самими клієнтами.
Перевагами діяльності неурядових організацій можна
визначити такі:
·
через неурядові
організації громадськість може бути залучена до процесу прийняття владних
рішень на національному та місцевому рівні;
·
забезпечення
громадського контролю публічної адміністрації, а також розподілу наявних
ресурсів;
·
можливість
розподілу завдань по наданню публічних послуг між державним і громадським
секторами;
·
наявність
організацій, які здатні виконувати функцію посередника між органами влади
різного рівня та сприяти пошуку консенсусу між ними;
·
наявність
механізму забезпечення легітимації владних рішень.
Перспектива співпраці державних організацій та активу
місцевих громад має великий потенціал, а результати такої співпраці можуть
принести значну користь як місцевій громаді, так і українському суспільству
загалом.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту:
становлення і розвиток в Україні / Н.Б. Болотіна. –
К.: Знання, 2005. – 381 с.
2. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Академвидав,
2005. – 304 с.
3. Доля І. М. Волонтерство
як форма участі молоді в громадському житті [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ )
4. Закон України «Про волонтерську діяльність» [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3236-17
5. Закон України «Про державні соціальні стандарти та
державні соціальні гарантії» [Електронний ресурс] від 05.10.2000 № 2017-III. –
Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2017-14
6. Закон України «Про основи соціального
захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» [Електронний ресурс] від
02.06.2005 № 2623-IV. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2623-15
7. Закон України «Про соціальну роботу з
сім’ями, дітьми та молоддю» [Електронний ресурс] від 21.06.2001 № 2558-III. –
Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2558-14
8. Закон України «Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні» [Електронний ресурс] від 05.02.1993 №
2998-XII. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2998-12
9. Когут В. І. Державні та недержавні
організації соціальної сфери в Україні: особливості взаємодії та перспективи
розвитку / В. І. Когут // Публічне управління: теорія та практика. -
2014. - Вип. 4. - С. 179-184. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pubupr_2014_4_29
10. Лещенко Д. С. Правове становище волонтерських
організацій в Україні та за кордоном / Д.С. Лещенко // Правова система: теорія
і практика. – 2008. - № 1.
ДОДАТКОВА
1. Горілий А. Історія соціальної роботи: навчальний
посібник / А. Горілий – Тернопіль :
Видавництво Астон, 2004. – 174 с.
2. Поліщук В. А. Історія соціальної
педагогіки та соціальної роботи : курс лекцій / В. А. Поліщук, О. І. Янкович. – Тернопіль : ТДПУ, 2009. – 256 с.
3. Соціальна робота в Україні : навч. посібник / І. Д. Звєрєва [та ін.].– К. : Центр навчальної літератури, 2004.
– 256 с.
4. Фурман А.В., Підгурська М.В.
Історія соціальної роботи: [навчальний посібник] / А. В. Фурман, М.В.Підгурська. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 174 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Як вплинула соціально-економічна та демографічна
ситуація в Україні часів незалежності на соціальну роботу?
2. Які, на Вашу думку, причини активізації волонтерства на даний період?
3. Охарактеризуйте основні зміни, що сталися в системі
допомоги при переході до системи соціального забезпечення. Чим вони були
обумовлені?
4. Які основні категорії забезпечуваних державою і
критерії їх визначення?
5. Як була організована робота фахівців з соціального
забезпечення?
6. Як мінялися підходи до вирішення проблеми безробіття в
різні періоди розвитку країни?
7. Які нововведення були внесені в законодавчі акти з
охорони материнства і дитинства, соціального забезпечення літніх і інвалідів?
8. Які механізми соціального захисту для дітей-сиріт,
дітей з незаможних сімей, дітей-інвалідів діють на даний час?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1. Нові підходи до проведення соціальної роботи: інституціалізація та деінституціалізація.
2. Система соціального обслуговування та соціальних служб
в Україні. Ефективність їх діяльності та майбутні перспективи.
3. Соціальна робота в Україні в кін. ХХ – на поч. ХХІ
ст.
4. Реформування системи соціального забезпечення в
Україні на початку 1990-х років, структура сучасної державної системи
соціального захисту.
5. Соціальне обслуговування населення в Україні в
сучасних умовах.
6. Соціальні служби для молоді та дітей в Україні на
сучасному етапі.
7. Державна служба зайнятості в Україні на сучасному
етапі.
8. Недержавні організації соціальної роботи в Україні на
сучасному етапі.
9. Волонтерство у соціальній роботі в Україні на сучасному етапі.