1.
Вплив хрещення Русі на модель соціального захисту
населення.
2.
Християнська благодійність за правління князя
Володимира Великого.
3.
Соціальний захист за правління князів Ярослава Мудрого
та Володимира Мономаха.
4.
Церковно-монастирська система благодійності.
Основні поняття і категорії: християнство,
благодійність, соціальний захист, соціальна підтримка.
1.
Вплив хрещення Русі на модель соціального захисту населення.
У ІХ-XII ст. парадигма
допомоги і підтримки нужденних на Русі зазнає змін. Це пов’язано зі зміною
соціально-економічної та соціокультурної ситуації. До початку IX ст. у східних
слов’ян завершився процес розкладу
первіснообщинного ладу та руйнування родоплемінних зв’язків. На зміну родоплемінним відносинам
прийшли територіальні, політичні та військові, виникли племінні
союзи, на базі яких створюється
держава – Київська Русь. Правлячою соціальною групою стали князь
та його дружинники.
Прийняття
християнства та поширення його серед слов’янських племен здійснило вирішальний
вплив на всі сфери суспільного життя, на суспільні відносини, і це не могло не
позначитися на характері, формах допомоги та підтримки людини.
Із цього часу
починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої лежить філософія любові
до ближнього. «Полюби ближнього
твого, як самого себе» – ця формула стає моральною настановою поведінки людини.
Основними об’єктами допомоги стають
хворі, жебраки, вдови, сироти. З’являються законодавчі акти, що регулювали відносини щодо
підтримки та допомоги різних категорій населення.
До найдавніших
джерел, у яких піднімаються питання соціальної допомоги нужденним, є твори
видатних діячів церкви («Слово про Закон і благодать» митрополита Іларіона),
документи князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, що містять норми
шлюбно-сімейних відносин. У новій релігійній ситуації виникають і нові
суб’єкти допомоги: князь,
церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомоги та підтримки: княжа благодійність,
церковно-монастирська, парафіяльна, милостиня.
Слід відзначити,
що позитивний вплив у поширенні благодійності у суспільстві здійснило не лише
християнство. Будь-яка релігійна система давнини (буддизм, іудаїзм, іслам) у
тій чи іншій формі проповідували любов до ближнього, співчуття до нужденних, гуманне
ставлення до них. Саме тому відмий захисник і популяризатор філантропії Френк Емерсон Ендрюс наголошував,
що «матір’ю» філантропії є релігія.
2. Християнська благодійність за правління князя Володимира Великого.
Із прийняттям християнства на
Русі стала активно розвиватися традиція особистої
благодійності руських князів, яка вже мала релігійний характер. Князь
київський Володимир І статутом 996 р. офіційно
зобов’язав духовенство займатися суспільним благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на
утримання монастирів, церков, богаділень і лікарень, допомогу бідним, сиротам, немічним, старим, багатодітним, а
також тим, чиє майно було знищене при пожежі.
У особі Володимира
поєднувалися благодійність особиста і
державна, бо, жертвуючи на богоугодні справи як приватна особа, він був водночас
і главою держави. До того ж на благодійні справи витрачалися кошти, які поступали до скарбниці з податків від
населення. Отже, ми маємо приклад нерозділеності державної і приватної
доброчинності. Ця традиція тривала на Русі і після Володимира Великого,
продовжувалася його нащадками.
Майже одразу після хрещення Володимир зайнявся
богоугодними справами: будував церкви, засновував школи, училища, богадільні,
можливо, також і перші лікарні. За
свідченням окремих джерел, ще раніше княгиня Ольга заснувала першу лікарню у
Києві, у якій доглядати хворих було доручено жінкам. Що стосується шкіл, то
слід відзначити, що їх створення попервах зустрічало й опір населення, яке писемність
чаклунством.
Слід зазначити, що благодійність Володимира Великого
набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: за свідченням
літописців, князь став поширювати свою доброчинність навіть на злодіїв та
вбивць, замінюючи їм страту на штраф. Через це вони невдовзі втратили будь-який
страх перед владою, а з боку бояр і військової опозиції ці ненасильницькі
способи покарання викликали незадоволення. Довелося втручатися духівництву, яке
вимагало від Володимира покарання знахабнілих злочинців.
Проте загалом соціальна допомога нужденним не мала
регулярного характеру, була фрагментарною та епізодичною. Виходячи навіть лише
з реальних можливостей князя, можна припустити, що це не була всеохоплююча
система. За наявними даними на початок XI ст. на Русі нараховувалося 20-25
поселень міського типу, у той час як сіл – близько 50-75 тисяч. Оскільки
резиденцією князя було місто, то саме тут і проявлялася його благодійність.
Слід враховувати і те, ще літописці, відображаючи
історичні події, слідували певним ідеологічним установкам свого часу. Вони мали
показати позитивні зміни в особистості князя після прийняття християнства. А
пізніше переписувачі літописів перебували під впливом того, що князь Володимир
був канонізований православною церквою. Тому його діяння мали відповідати
тріаді, що доводить його святість – «мніхолюбів» («мніх» – чернець), «страннолюбів»
(«странники» – прочани), «нищелюбів»
(бідних і тих, хто просить милостиню). Зцілення хворих, роздавання милостині, підтримка
церкви виступали на той час основними доказами святості.
3. Соціальний захист за
правління князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха.
Справу свого батька Володимира, включаючи допомогу і
підтримку знедоленим, продовжив і князь київський Ярослав, прозваний Мудрим (з
1019 по 1054 рр.). Він заснував сирітське училище, де на його утриманні
навчалося близько 300 юнаків.
Проте найбільш відомим є складений Ярославом Мудрим
письмовий руський звід законів – «Руська Правда», перший слов’янський кодекс
законів, що включав у себе елементи соціальної програми. Крім статей
кримінального характеру, він мав статті соціального спрямування, що не було характерним
для тогочасних європейських держав (у добу Середньовіччя у Європі питаннями
соціального захисту займалася католицька церква). Так, 8 із 37 його статей
присвячено проблемам захисту дітей. Слід зазначити, що у подальшій
законотворчості наступні закони значною мірою будувалися за зразком «Руської
Правди».
Приклад турботи про молоде покоління є розділ XXXI, де
стосовно поділу спадщини вказано, що батьківське обійстя без поділу належить молодшому
синові, таким чином захищаючи його інтереси. Закони Ярослава Мудрого були дуже
гуманні як для того часу стосовно опікування дітьми. Розділ ХХХІІ визначав
відносини при поділі спадщини між дітьми одного батька, але від різних жінок. У
цьому ж розділі йдеться про забезпечення інтересів жінки, яка не може бути
вигнана дітьми по смерті чоловіка з дому і позбавлена майна, даного чоловіком.
Онук Ярослава Мудрого, князь київський Володимир II
Мономах (з 1113 по 1125 рр.), залишив по собі «Повчання дітям» – перше
своєрідне моральне повчання, звернуте до молодого покоління. Він закликав
не забувати про убогих, піклуватися про
права вдів, роздавати милостиню творити щедру. Володимир Мономах звертав увагу
на тому, що поведінка людини має виявляти пошану до старших, сердечне ставлення
до людей. Моральним обов’язком християнина є відвідування хворих, поховання
померлих. Князь, будучи людиною гостинною, вимагав такої ж гостинності від дітей,
бо від того, як будуть вшановувати гостя на Русі, залежить, яка слава йтиме про
Русь по всьому світу.
Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні
особи того ж періоду – князі Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх правління
був широко відомий єпископ Переяславський Єфрем, який 1091 р. побудував для
бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікарів, встановив, щоб хворих лікували і
доглядали безкоштовно.
Проте допомога князів не мала системного і
всеохоплюючого характеру. У літописах практично не зафіксовано її проявів в
екстремальних ситуаціях: під час голоду, епідемій, повеней, хоча у добу
Середньовіччя на Русі голодні роки не були рідкістю, і деякі голодні періоди тривали
2-3 роки. Але свідчень милосердя у ці періоди не знайдено. Це можна пояснити
тим, що проблеми масового голоду були поза княжою опікою, вимагали тривалих
форм допомоги, що не було характерним для практики княжої суспільної підтримки.
Більш ефективною була громадська самодопомога у скрутні часи.
4. Церковно-монастирська
система благодійності
Протягом тривалого часу соціальна допомога в Київській Русі значною мірою була зосереджена
в церквах і монастирях. Тип відносин між церквою та державою був запозичений у Візантії.
Фінансова підтримка церкви здійснювалася за рахунок відрахувань від князівських
доходів (десятина). Держава в особі княжої влади брала на себе будівництво
монастирів і храмів, підготовку священиків. Влада ж визначала і осіб, яким
церквою має надаватися допомога, і коло їх поступово розширюється.
Але коло інститутів підтримки в період, що розглядається,
залишається практично незмінним: лікарні при монастирях, заїжджі двори, будинки
для ночівлі прочан. Ці заклади перебували під контролем церкви, хоча бували їх
не тільки за рахунок церкви, а й за рахунок жертводавців та благодійників.
Монастирі спочатку існували як закриті товариства.
Маючи більш високу культуру життєдіяльності, монастирі являли собою
багатофункціональну систему самопідтримки, де
створювався особливий тип самодопомоги людині, пов’язаний з основними
найважливішими сферами її життя: спілкуванням, навчанням, спільним проживанням
у товаристві, лікуванням, веденням господарства. Тому спосіб монастирського
життя сприймався населенням Київської Русі як щось нове.
Зміцнівши економічно, монастирі стають центрами
благодійної, соціальної діяльності. Вони виконують чотири основні функції:
лікування, забезпечення незаможних (у вигляді надання одноразової допомоги
натуральними продуктами – милостині), навчання, контроль. Відповідно до кожної
з функцій при монастирях створюються особливі форми підтримки, тобто монастирі
не спеціалізувалися на якомусь одному виді допомоги, що було характерно для
церков Заходу.
Поступово оформлюється ктиторська (ктитор – засновник) монастирська
система. Особливість її у тому, що той, хто постригається у ченці, зобов’язаний
приносити дар монастирю (зазвичай, у вигляді земельних угідь).
Інша система підтримки – парафіяльна система допомоги і захисту, де провідну роль відіграє
не лише церква як така, але й парафія. Розвиток парафіяльної системи пов’язують
із монголо-татарською навалою. Спустошення південних руських земель змушувало
населення мігрувати на північ, на незаселені території. Поселення тут
починалося із зведення храму, навколо якого будували хати. Так виникала парафія.
Крім адміністративних функцій, вона виступала і як громадський інститут
підтримки хворих, немічних, інвалідів, сиріт, жебраків. Громада обирала
старосту, який виконував як економічні, так і соціальні функції: придбання
землі, будівництво богаділень, збирання боргів і роздавання грошей нужденним.
Монастирі виступали не лише як інститути громадської
допомоги, а й як органи громадського контролю – як місце покарання для жінок. Найчастіше
вони засилалися до монастирів за подружню невірність для спокутування гріха. Перед
нашестям монголо-татар у Київській Русі було 120 монастирів (серед них
Києво-Печерський монастир, заснований 1051 р.), з них 99 знаходилися у містах.
Монастирська система поступово витісняла княже благодійництво, стаючи
самостійним суб’єктом допомоги. Під час нашестя церква та монастирі повністю
взяли на себе благодійні функції, користуючись тим, що татарські хани з повагою ставилися до духівництва, а церкви й
монастирі звільняли від данини.
ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА
1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту:
становлення і розвиток в Україні / Н.Б. Болотіна. –
К.: Знання, 2005. – 381 с.
2. Вступ до соціальної роботи : навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. В. Семигіна
[та ін.]. – К. : Акадевидав,
2005. – 304 с.
3. Горілий А. Історія соціальної роботи:
навчальний посібник / А. Горілий –
Тернопіль : Видавництво Астон, 2004. – 174 с.
4. Основи соціальної роботи / Н. Б.
Бондаренко [та ін.]. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2004. –
178 с.
5. Поліщук В. А. Історія соціальної
педагогіки та соціальної роботи : курс лекцій / В. А. Поліщук, О. І. Янкович. – Тернопіль : ТДПУ, 2009. – 256 с.
6. Соціальна робота в Україні : навч. посібник / І. Д. Звєрєва [та ін.].– К. : Центр навчальної літератури, 2004.
– 256 с.
7. Фурман А.В., Підгурська М.В.
Історія соціальної роботи: [навчальний посібник] / А. В. Фурман, М.В.Підгурська. – Тернопіль: ТНЕУ, 2014. – 174 с.
ДОДАТКОВА
1. Костина Е. История социальной работы / Е. Костина. –
Владивосток : Издательство Дальневосточного
университета, 2004. –
110 с.
2. Основи соціальної роботи / Н. Б. Бондаренко [та ін.].
– К. : Вид. дім «Києво-Могилянська
академія», 2004. – 178 с.
3. Социальная работа : теория и практика : учеб. пособие / А. В. Бабушкин [и др.].
– М. : ИНФРА-М, 2002. – 427 с. – (Серия «Высшее образование»).
4. Социальная работа : учеб. пособие / В. Д. Альперович [и др.] –
Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 480 с.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Що нового внесло християнство у розуміння милосердя та
доброчинності?
2. Чи зазнала змін модель соціального захисту у Київській
Русі з прийняттям християнства? Відповідь обґрунтуйте.
3. Які категорії населення були основними об’єктами
допомоги?
4. Покажіть релігійний характер особистої добродійності києворуських князів.
5. Порівняйте системи соціальної доброчинності за
правління князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха.
6. Які питання соціального захисту фігурують у «Руській
правді» та «Повчанні дітям»?
ТЕМИ ДОПОВІДЕЙ,
РЕФЕРАТІВ І ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
1.
Вплив введення
християнства на Русі на піднесення благодійності.
2. Князівська благодійність у Київській Русі.
3. Основні підходи щодо пояснення мотивацій благодійної
діяльності київських князів.
4. Суб’єкти, об’єкти та напрямки соціальної допомоги у
Київській Русі.
5. Вплив введення християнства на Русі на піднесення
благодійності.
6. Благодійність Володимира Великого.
7. Основні напрямки соціальної програми «Руської правди»
Ярослава Мудрого, його благодійництво.
8. Благодійність Володимира Мономаха. Основні напрямки
благодійності згідно з «Повчанням дітям».
9. Відображення ідеології милосердя в пам’ятках
давньоруської культури.