Тема 13. Україна в умовах незалежності

План

1.    Початок міжнародного визнання Української держави.

2.    Основні принципи зовнішньої політики незалежної України. Україна в міжнародних політичних організаціях.

3.    Ядерне роззброєння.

4.    Пошуки зовнішньополітичних орієнтирів наприкінці XX — на початку XXI ст.

 

1. Проголошення незалежної Української держави Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. було надзвичайно важливою подією міжнародного життя. Адже географічне розташування, обсяг території, чисельність населення, економічний потенціал давали можливість Україні набути статусу великої європейської держави.

Не менш важливим для міжнародного співтовариства стало проведення референдуму в Україні 1 грудня 1991 р. Його результати переконливо засвідчили, що не лише політики, а й абсолютна більшість населення підтримала створення незалежної держави. Тому вже наступного дня, 2 грудня, Україну визнали Польща і Канада. 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня — Болгарія, Росія, Хорватія, Аргентина і Болівія, 25 грудня — США. До кінця місяця Україну визнали 68 країн, у тому числі держави «великої сімки». На     2002 р. Україна встановила дипломатичні відносини з 153 державами світу.

Така могутня підтримка нашої державності була викликана тим, що український народ та його політики обрали мирний і цивілізований шлях побудови суверенної держави. Це вселяло у міжнародне співтовариство глибоку впевненість у тому, що Україна стане чинником стабільності на теренах колишнього СРСР, запорукою невідворотних демократичних змін у Східній Європі.

Надзвичайно важливим було налагодження міждержавних відносин із Росією, з якою Україну поєднували кількасотлітні економічні та культурні зв’язки. Однак не весь російський політикум вітав незалежність України. Посадовці високих рангів намагалися від імені всієї Росії висунути Україні територіальні претензії щодо Криму, східних і південних регіонів України, а російський парламент у липні 1993 р. ухвалив безпрецедентне рішення, надавши Севастополю статус міста Російської Федерації. Юридичну неспроможність такого відвертого ігнорування територіальної цілісності України змушений був визнати Президент Росії. Необґрунтованість дій російських законодавців підтвердила й Рада Безпеки ООН. Зрештою, російські політики усвідомили необхідність поважати міжнародні угоди про непорушність кордонів, які склалися в Європі після Другої світової війни.

Унаслідок тривалої та напруженої роботи щодо узгодження численних проблем у відносинах між державами 31 травня 1997 р. президенти обох країн підписали Договір про дружбу, співробітництво й партнерство України і Російської Федерації, а 1 квітня 1999 р. президенти України і Росії обмінялися ратифікаційними грамотами. Незважаючи на суперечності, які час від часу виникають у відносинах із Росією (наприклад щодо о. Тузли), цей договір є гарантією стабільності між нашими державами. Так само завдяки договорам про дружбу і співпрацю Україна врегулювала свої відносини з іншими сусідами.

2. Незважаючи на те, що Україна була членом ООН і однією з держав-засновниць цієї авторитетної міжнародної організації, мала власне зовнішньополітичне відомство, її дії на міжнародній арені повністю визначалися Міністерством іноземних справ СРСР. Тому після здобуття незалежності перед нашою державою постала нагальна потреба розбудови власної зовнішньої політики, визначення власного місця у системі міжнародних відносин.

Наслідком власних надбань і врахування світового досвіду стало прийняття Верховною Радою України 2 липня 1993 р. «Основних напрямів зовнішньої політики України.

Зовнішньополітичне відомство та всі представники Української держави спрямовують свої зусилля на виконання таких завдань:

— утверджувати та розвивати Україну як незалежну демократичну державу;

— забезпечувати стабільність її міжнародного становища;

— берегти територіальну цілісність держави й недоторканність її кордонів;

— включити національне господарство у світову економічну систему для його повноцінного розвитку та підвищення добробуту народу;

— захищати права та інтереси громадян України за кордоном;

— поширювати у світі образ України як надійного партнера.

Документ визначив і головні напрями зовнішньополітичної діяльності України. Насамперед це двосторонні міждержавні відносини, участь у Європейському регіональному співробітництві, співпраця в рамках СНД і передусім із Росією, участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій, спрямованій на підтримання миру в усьому світі.

У перші місяці незалежності Україну визнали кілька міжнародних організацій. 30 січня 1992 р. вона стала членом Наради з безпеки та співпраці в Європі (нині Організація з безпеки та співпраці в Європі — ОБСЄ). 10 березня 1992 р. Україна приєдналася до Північноатлантичної ради із співпраці (нині Рада євро — 300 атлантичного партнерства). Спрямованість України на зміцнення миру й добросусідства в Європі засвідчив Президент України Л. Кравчук, підписавши 26 лютого 1992 р. Гельсінський Заключний акт наради щодо безпеки і співробітництва в Європі (1975).

Підписання цього документа дало можливість Україні вступити до Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Важливим для економічної інтеграції України у світове співтовариство стало включення її в 2008 р. до Світової організації торгівлі (СОТ). Співробітництво з цими міжнародними фінансовими та торговими організаціями допомагає Україні вирішувати економічні проблеми, пов’язані зі структурною перебудовою економіки.

У 1996 р. Україна була прийнята до Ради Європи (РЄ). Вступ до цієї авторитетної організації дав можливість Україні бути причетною до вироблення спільної політики європейського співтовариства, отримувати потужні імпульси для розв’язання своїх проблем, залучення українського суспільства до загальноєвропейської правової та культурної спільноти.

У 1996 р. на конференції міністрів закордонних справ в Австрії Україну було прийнято до організації Центральноєвропейська ініціатива (ЦЕІ). У ній Україна об’єдналася зі своїми європейськими сусідами — Словаччиною, Білоруссю, Польщею, Румунією — заради транспортного, енергетичного, екологічного, інформаційного, сільськогосподарського, культурного та багатьох інших напрямів співробітництва.

Україна, як держава-засновниця, активно співпрацює з ООН. Наша держава є членом Економічної та Соціальної Ради ООН, Координаційної ради керівників ООН, Комісії з прав людини, Надзвичайної допомоги дітям при ООН. Загалом Україна бере участь у роботі понад 60 організаційних структур ООН.

Високий авторитет України в складі ООН засвідчується обранням міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна також зарекомендувала себе як надійний партнер у справі збереження міжнародного миру та безпеки. Українські військові контингенти беруть активну участь в операціях миротворчих сил ООН. Зокрема, українські миротворці заслужили позитивні відгуки службою в колишній Югославії, Ліберії, Судані. На прохання Секретаріату ООН на травень 2010 р. українські миротворці брали участь у 12 міжнародних миротворчих місіях та операціях.

Великого значення українське керівництво надавало й надає розвитку відносин із Північноатлантичним альянсом (НАТО). 1994 р. Україна уклала з НАТО договір «Партнерство заради миру». У 1997 р. в Мадриді було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. Відтоді офіційний Київ отримав можливість впливати на схвалення альянсом рішень, що стосувалися інтересів України. Разом із тим сторони брали на себе зобов’язання зміцнювати співпрацю в питаннях безпеки, нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї, підтримання миру й запобігання конфліктам, контролю над озброєнням і роззброєнням, боротьбою з контрабандою наркотиків і тероризмом.

У вересні 2003 р. на саміті глав держав-учасниць СНД президенти Білорусі, Росії, Казахстану та України підписали угоду про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). У квітні 2004 р. угоду ратифікувала Верховна Рада. Однак участь України у структурах ЄЕП через певні політичні причини й неоднозначну оцінку суспільством є малопомітною.

Спільність економічних і політичних інтересів привели до створення регіонального економічного об’єднання — ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Протягом 1999—2005 pp. до організації входив Узбекистан. Тому абревіатура стала ГУУАМ. На своєму ювілейному 10-му саміті в Києві у квітні 2006 р. це об’єднання перетворилося на нову міжнародну організацію (зі своїм статутом, штаб-квартирою та секретаріатом у Києві) під назвою Організація за демократію та економічний розвиток — ГУАМ.

3. Суверенна Україна утверджувала себе у світі як без’ядерна держава. У Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) проголошувалося дотримання трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї.

Несподіване виникнення трьох нових ядерних держав серйозно стурбувало США та Росію, широку світову громадськість, і, зокрема, сусідів України — Польщу, Словаччину, Румунію, Угорщину: Після проголошення суверенітету Україна зайняла позицію активного учасника глобального процесу ядерного роззброєння, однак потребувала в цій справі фінансово-технічного сприяння, повноцінної компенсації за втрату високозбагаченого урану, а також гарантій національної безпеки. Перемовини з цього приводу проходили складно й завершились 14 січня 1994 р. тристоронньою угодою України, США і Росії про передачу ядерної зброї під контроль російського командування. У заяві трьох президентів із приводу домовленості стверджувалося, що:

— Україні надаються гарантії національної безпеки одразу після її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;

— США, Російська Федерація та Велика Британія беруть на себе зобов’язання поважати незалежність і суверенітет та існування кордонів України, утримуватися від політичного та економічного тиску на неї і не використовувати проти України будь-яку зброю;

— Україні надаватиметься швидка технічна та фінансова допомога в ході демонтажу ядерної зброї;

— Україні надаватиметься справедлива та своєчасна компенсація за високозбагачений уран;

— Міністерству оборони України будуть надані можливості для контролю його представниками за тим, щоб розкомплектовані матеріали не були використані для створення нової зброї масового знищення.

У формуванні позитивного іміджу України важливе значення мало рішення Верховної Ради України від 16 листопада 1994 р. про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

5 грудня 1994 р. на міжнародному саміті в Будапешті президенти США, Росії та прем’єр-міністр Великої Британії підписали безпрецедентний у міжнародно-правовій практиці документ — Меморандум про гарантії безпеки України. Окремі гарантії безпеки надали Україні глави держав Китаю та Франції. Відповідно до засад міжнародного права, ядерні держави взяли на себе зобов’язання поважати незалежність, суверенітет та сучасні кордони України. Вони зобов’язалися не порушувати її суверенних прав і утримуватися від економічного тиску на Україну.

4. Східний напрям зовнішньої політики України спрямований на СНД і визначається історичними, культурними та іншими чинниками. Найавторитетніший член СНД — Росія, яка є найближчим північно-східним і найбільшим сусідом України. Вона є основним джерелом енергоносіїв і важливим ринком збуту товарів. Однак надмірна залежність від Росії перетворює Україну на заручницю 304 політики офіційної Москви.

Досить привабливою для України є інтеграція в Європейський Союз і НАТО. Вступ до ЄС дав би можливість використовувати переваги міжнародного поділу праці, піднятися на рівень економічного, соціального й демократичного розвитку передових європейських країн. Вступ до НАТО гарантував би високий рівень безпеки й недоторканності кордонів, що є актуальним для національної безпеки України з огляду на територіальні претензії, які висловлюються Україні з боку окремих політичних сил деяких держав-сусідів. Однак відсталість української економічної, соціальної та багатьох інших сфер не дає можливості швидко вступити до західних структур. До того ж, зближення України з НАТО наштовхується на рішучий опір Росії, яка вбачає в цьому загрозу власній безпеці.

Перед сучасною Україною відкрилися широкі перспективи на третьому напрямі міжнародного співробітництва — південно-східному. Тут існує можливість розвивати успішні відносини з країнами Балканського півострова. Туреччиною та країнами Сходу. Кожний із цих напрямів, доповнюючи один одного, забезпечує Україні гідне місце на міжнародній арені.

Конкретні історичні обставини перших років незалежності спонукали першого Президента України Л. Кравчука обрати прозахідний зовнішньополітичний курс. Його метою стало прагнення утвердитися серед країн Центрально-Східної Європи й дистанціюватися від Росії, де в перші роки незалежності достатньо впливовими були сили, що висловлювали Україні територіальні претензії.

Другий Президент України Л. Кучма обрав політику активного нейтралітету. Було проголошено, що Україна стала на шлях набуття членства в НАТО та інтеграції до ЄС разом із Росією. Провідним гаслом зовнішньої політики України стала багатовекторність. Однак, не набувши чіткої визначеності, міжнародна політика України в останні роки президентства Л. Кучми характеризувалася все більшим домінуванням східного вектора.

Після того як президентом став В. Ющенко, більшого значення знову набув західний напрям, проте гучні декларації в більшості випадків так і не були підкріплені реальними справами.

Основними завданнями в зовнішній політиці новообраний Президент України В. Янукович уважає:

• курс на глобальне ядерне роззброєння, активну участь у створенні загальноєвропейської системи безпеки, активну участь у миротворчій діяльності ООН;

• політику позаблоковості, відмову від участі у військових союзах, не відкидаючи співпраці з НАТО та іншими безпековими організаціями;

• відмову від вибору «Захід -Схід», натомість забезпечення Україні цілісного «периметру розвитку»;

• включення до цього периметра Близького Сходу, країн Східної Азії, Африки і Латинської Америки;

• прагматичний захист інтересів національної економіки, особливо в умовах глобальних кризових процесів.

Найвищим пріоритетом зовнішньої політики визначено європейську інтеграцію, що розглядається не лише як напрям зовнішньої політики, а й чинник внутрішніх перетворень: подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи, проведення масштабних економічних реформ, модернізація енергетичного сектору.

Інтеграцію з Європою президент пов’язує з укладенням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, включаючи створення зони вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму.

Одночасно Президент України В. Янукович ставить завдання забезпечити сприятливі умови для торгівлі із сусідніми країнами — членами Митного союзу — Росією, Білоруссю, Казахстаном, що наражається на критику як частини українського суспільства, так і європейських політиків.

 

Запитання на закріплення матеріалу

1.    Як відбувався процес визнання незалежності України світовим співтовариством?

2.    На яких принципах будувалася зовнішня політика України?

3.    Яким чином Україна перетворилась на без’ядерну державу?

4.    Як складалися відносини України з різними державами?