Тема 12. Відновлення незалежності України та розпад Радянського Союзу (1985—1991 рр.)

План

1.    Формування багатопартійної системи.

2.    Національне та духовне відродження в Україні.

3.    Суверенізація Української РСР.

 

1. У Радянському Союзі діяла одна політична партія — КПРС. Вона контролювала економіку, політику, культурно-духовне життя. Її керівна роль була закріплена в Конституції СРСР. В умовах гласності опозиція розгорнула гостру критику діяльності КПРС. У суспільстві росло переконання, що лише багатопартійна система забезпечить розвиток демократії та соціально-економічний прогрес. Перешкодою формування багатопартійності була ст. 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у радянській державі. У березні 1990 р. цю статтю відмінив III з’їзд народних депутатів СРСР. Тепер не лише КПРС, а й інші політичні партії та громадські організації одержали право впливати на суспільне життя. Водночас Конституція СРСР не допускала створення партій, які мають на меті зміну конституційного ладу та порушення цілісності держави. В Українській РСР почали формуватися нові політичні партії, для характеристики яких найважливішим було ставлення їх до державного статусу України.

Першою ще до скасування ст. 6 Конституції СРСР виникла Українська національна партія (УНП). Її установчий з’їзд відбувся в жовтні 1989 р. у             м. Львові. За ініціативою партії в січні 1990 р. в м. Юрмалі (Латвія) відбулася конференція з питань державотворення в Україні, на якій була визначена мета боротьби — відновлення Української Народної Республіки, проголошеної в січні 1918 р. УНП бойкотувала вибори до Верховної Ради УРСР в березні 1990 р.

У квітні 1990 р. була створена Українська християнсько-демократична партія (УХДП). Метою її діяльності була побудова самостійної християнської України. УХДП вимагала притягнення КПРС до відповідальності за злочини проти людства. Лідером партії став Василь Січко, який відбув покарання за участь у правозахисному русі.

У квітні 1990 р. виникло об’єднання Державна самостійність України (ДСУ), яке очолив відомий правозахисник, багаторічний політв’язень Іван Кандиба. Об’єднання оголосило членів ОУН і УПА героями визвольної боротьби за волю України, а компартію України — злочинною організацією.

За незалежність України виступала також Українська народно-демократична партія (УНДП), утворена в м. Києві в червні 1990 р. Вона пропонувала утворити громадські комітети для відродження української держави як правонаступниці УНР та скликати установчі збори України. УНП, УНДП, інші партії та громадські організації утворили Українську міжпартійну асамблею (УМА) з метою боротьби за державну незалежність нації. Програмні документи об’єднання передбачали самовизначення дорослого населення як громадян УНР шляхом їхньої реєстрації на підставі Закону про громадянство УНР від 2 березня 1918 р.

На основі Української Гельсінської спілки у квітні 1990 р. утворилася Українська республіканська партія (УРП), яку очолив Левко Лук’яненко. Мета партії — утворення української незалежної соборної держави.

У грудні 1990 р. відбувся установчий з’їзд Демократичної партії України (ДемПУ), яку очолив Юрій Бадзьо. Партія виступала за утворення української суверенної республіки, роздержавлення власності, приватизацію, перехід до ринкових відносин, створення власної валютної системи.

У червні 1990 р. на установчому з’їзді в м. Києві утворилася Українська селянсько-демократична партія (УСДП). Вона оголосила себе фермерською партією, що виступала за незалежну Українську державу, декларувала відродження економіки та культури українського села, повернення селянинові статусу господаря землі. Лідером партії став письменник Сергій Плачинда.

У цей час виникли також партії соціал-демократичного спрямування. Лідери Соціал-демократичної партії України (СДПУ) не сприймали соціалістичну ідею в її традиційному розумінні та виступали за незалежність України. Тоді як Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) залишалася на позиціях демократичного соціалізму та виступила за федеративний устрій України. Згодом партія перейшла на позиції самостійництва. Діяльність ОСДПУ поширювалася на південні та східні області України, а СДПУ була популярнішою на Правобережжі та в Західній Україні.

Активісти Всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ» виступили з ініціативою створення Партії зелених України (ПЗУ). Маніфест партії виголосив Юрій Щербак у квітні 1990 р. на мітингу, присвяченому Дню землі. «Наша мета — не поділ України на клаптики, не розбрат тих, хто живе на нашій землі, а об’єднання всіх громадян України навколо ідеї виживання людства...» — заявив він. Перший з’їзд ПЗУ відбувся 30 вересня 1990 р. Очолив партію відомий громадський діяч, письменник, лікар Ю. Щербак. ПЗУ виступала за державну незалежність України й гармонійне поєднання інтересів людини та законів природи.

На початку 1990 р. в КПРС виникла Демократична платформа, що підтримувала її перетворення на партію парламентського типу. Прихильники Демократичної платформи виступали за право створювати фракції в партії та готові були відмовитися від комунізму як мети КПРС. У КП України теж були прихильники Демплатформи. На XXVIII з’їзді КПУ вони виступили за реорганізацію КПРС та перетворення її на союз компартій республік, наполягали на деполітизації органів КДБ, МВС, військових та інших державних структур. Ці вимоги не були підтримані, через що прихильники Демплатформи вийшли з лав КП України і наприкінці 1990 р. створили Партію демократичного відродження України (ПДВУ). У питаннях державного будівництва вона стояла на конфедеративних позиціях і вважала себе партією ліводемократичного спрямування. Партії, які виникли в 1990 р. — на початку 1991p., значно поступалися КП України за кількістю членів і можливостями впливу на державні структури. КП України тоді контролювала державний апарат і правоохоронні органи.

У процесі становлення багатопартійності поглиблювалася криза в компартії України. У 1990—1991 pp. з її рядів вийшли сотні тисяч членів.

2. Активізація національного руху в другій половині 1980-х років.

В Україні в другій половині 1980-х років активізувався національний рух. Він мав культурницький та просвітницький характер, який поєднувався з державотворчими процесами, у ньому все сильніше звучало гасло державної незалежності України. Національний рух очолили колишні політв’язні. Справжнім духовним лідером народу стала українська інтелігенція: письменники, учені, викладачі.

Відроджувалася історична пам’ять народу. У ЗМІ та наукових виданнях висвітлювалися призабуті сторінки національної історії.

На сторінках періодичних видань друкувалися розповіді про людей, яких комуністична влада намагалася викреслити з історії або висвітлювала в негативному плані: І. Мазепу, М. Грушевського, С. Петлюру, В. Винниченка,      С. Єфремова, М. Хвильового, М. Костомарова, М. Яворницького та інших історичних діячів, письменників, істориків.

Поширився рух за відродження та утвердження української мови.

В умовах національного піднесення Верховна Рада УРСР 28 жовтня 1989 р. ухвалила Закон УРСР «Про мови в Українській PCP», яким українській мові було надано статус державної. Закон був уведений у дію з 1 січня 1990 р.

Важливою частиною національного руху було поширення національної символіки. 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові вперше від початку «перебудови» було піднято національний синьо-жовтий прапор. Під час першотравневої демонстрації 1989 p., на яку львів’яни вийшли з національною символікою, відбулися сутички з міліцією.

Під національними прапорами в листопаді 1989 р. в Києві відбулося перепоховання відомих шістдесятників В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого, які стали жертвами тоталітарної системи.

14 березня 1990 р. синьо-жовтий прапор був уперше офіційно піднятий над Стрийським міськвиконкомом Львівської області. 24 липня 1990 р. синьо-жовтий прапор замайорів біля Київської міської ради.

Виявленням українського національного духу стало святкування 500-рінчя українського козацтва влітку 1990 р. На Запоріжжя прибули делегації з багатьох областей України.

3—5 серпня на місці колишньої Запорозької Січі відбулися Дні козацької слави. Особливо масовими вони були в с. Капулівці Дніпропетровської області біля могили отамана Івана Сірка, де колись знаходилася Чортомлицька Січ. Свято було уквітчане національними прапорами. Тоді ж відбулися заходи на о. Хортиця.

Формування національних громадських організацій і об’єднань.

Національний рух почав утілюватися в організаційні форми. У жовтні 1987 р. у Львові виникло Товариство Лева, у якому об’єдналися творча молодь, студенти і робітники з метою збереження історико-культурного середовища рідного міста. Товариство розпочало діяльність із впорядкування могил українських культурно-громадських діячів, традицій народної культури.

У січні 1989 р. в газеті «Літературна Україна» був опублікований проект статуту Товариства української мови імені Т.Г. Шевченка. Товариство визначило своїм головним завданням формування почуття любові до українського слова. Воно виступило за повне утвердження статусу української мови як державної мови республіки. 11—12 лютого 1989 р. в Києві відбулася установча конференція Товариства української мови, яку відкрив О. Гончар. Керівники КПУ, намагаючись зберегти контроль над процесом національного відродження, також узяли участь у роботі конференції. У статут було внесене положення про те, що мови всіх національностей мають право на розвиток, як і українська. Товариство української мови імені Тараса Шевченка очолив відомий поет Д. Павличко.

У жовтні 1989 р. була створена громадська організація Республіканська асоціація українознавців, яку очолив І. Дзюба. Вона мала на меті здійснення наукових досліджень спільно з українознавчими центрами інших країн, розкриття джерел вивчення української мови, літератури, журналістики, історії, надання допомоги зарубіжним україністам.

Суспільно-політична активність студентів.

Свідченням зростаючої національної та суспільно-політичної свідомості молоді стало голодування студентів па площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) у Києві з 2 по 17 жовтня 1990 р. Його ініціаторами та організаторами виступили Київська студентська спілка, яку очолював О. Доній, та Львівське студентське братство на чолі з М. Іващишиним. В акції взяли участь студенти Києва, Дніпропетровська, Вінниці, Львова, Житомира, Миколаєва та інших міст. Студенти поставили наметове містечко та розпочали голодування. Вони вимагали перевиборів Верховної Ради УPCP на багатопартійній основі, недопущення підписання нового союзного договору, проходження військової служби на території України, відставки голови Ради міністрів УРСР. Голодування студентів привернуло увагу всієї України: студентські акції протесту відбулися також у Львові, Луганську та в інших містах.

Під тиском громадськості влада змушена була надати студентам можливість виступити в прямому телеефірі на УТ-1. Вони закликали до Всеукраїнського страйку. 17 жовтня Верховна Рада прийняла постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року». Влада змушена була задовольнити вимоги студентів.

Початок і проблеми релігійного відродження.

У середині 1980-х років майже всі церковні громади, які існували легально, належали до Російської православної церкви. Комуністична партія проводила щодо церкви подвійну політику: з одного боку, влада переслідувала її, а з іншого — використовувала як один із засобів зросійщення українського народу.

В умовах «перебудови» та гласності розпочалося релігійне відродження Української греко-католицької церкви, яка в 1946 р. була насильно ліквідована комуністичною владою та змушена була діяти в підпіллі.

У травні 1989 р. делегація УГКЦ прибула до Москви зі зверненням до          М. Горбачова про відновлення церкви. Однак вона не отримала позитивної відповіді, через що на знак протесту група греко-католиків розпочала голодування в центрі міста.

23 січня 1990 р. у Львові відбувся Собор УГКЦ, на якому була офіційно проголошена легалізація греко-католицької церкви. Навесні 1990 р. греко-католикам була повернута головна святиня — собор св. Юра у Львові. У березні 1991 р. кардинал М. Любачівський повернувся з еміграції.

Одночасно відбувався процес відродження Української автокефальної православної церкви, яка була заборонена радянською владою в 1930-х роках. У лютому 1989 р. почав діяти ініціативний комітет, який звернувся до органів влади УРСР щодо відновлення УАПЦ. 5—8 червня1990 р. на Всеукраїнському православному соборі в Києві було затверджено відродження УАПЦ.

2 жовтня 1989 р. УАПЦ була зареєстрована. Митрополит Мстислав прибув в Україну. 18 листопада 1990 р. в соборі св. Софії в Києві відбулася інтронізація Мстислава на патріарха Київського і всієї України.

Відродження церковного життя в Україні супроводжувалося міжконфесійними конфліктами. УГКЦ вимагала повернення храмів, які належали їй до 1946 р., але на ці храми претендували також православні громади. Спроби проводити богослужіння в храмах почергово не принесли порозуміння між віруючими.

Собор РПЦ, що відбувся в Москві в січні 1990 р. об’єднав православні громади та монастирі на території України в окремий  екзархат Московського патріархату. який одержав назву Українська православна церква (УПЦ МП).

3. Конституційна реформа 1988 р.

Конституційна реформа М. Горбачова полягала у руйнуванні тандему «партія-ради» шляхом забезпечення «повновладдя рад». У жовтні 1988 р. проект реформи був прийнятий Верховною Радою СРСР.

Вибори 1989—1990 рр.

У березні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР. Партійні комітети не втручалися у виборчий процес і не визначали кандидатів блоку комуністів та безпартійних. На один мандат могли претендувати кілька кандидатів.

Виникла дворівнева парламентська система у вигляді з'їзду народних депутатів СРСР і сформованої з нього таємним голосуванням постійно діючої Верховної Ради. У складі з'їзду дві третини депутатів (1500) були обрані прямим голосуванням у виборчих округах, а третина (750) — висунута партією, профспілками та громадськими організаціями.

В Україні після перших вільних виборів почалася кампанія протесту проти закону, який допускав обрання однієї третини депутатів поза виборчими округами. Очолили її Народний рух і демократично настроєні народні депутати СРСР, об'єднані в Республіканський депутатський клуб.

Восени 1989 р. були внесені важливі поправки до закону про вибори у Верховну Раду УРСР та в місцеві ради. Відповідно до них депутати обиралися тільки у виборчих округах. Не передбачалося органу влади, подібного до з'їзду народних депутатів СРСР. Перед виборами 43 неформальні організації на чолі з Народним рухом України утворили Демократичний блок. Він висунув кандидатів у депутати, які закликали до реформ.

Вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад відбулися у березні 1990 р. в обстановці гострої політичної боротьби. КПРС перемогла в усіх областях, крім Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської, де комуністичні депутати опинилися в опозиції.

Декларація про державний суверенітет України.

15 травня 1990 р. Верховна Рада УРСР почала працювати як парламент постійно. Перша сесія тривала понад два місяці, а не два-три дні, як раніше, коли Верховна Рада була декоративним псевдопарламентом. Під час першої сесії сформувалися два блоки депутатів — парламентська більшість, так звана група 239 («За суверенну Радянську Україну») і опозиційна Народна рада. Робота Верховної Ради транслювалася по радіо і телебаченню.

Головою Верховної Ради УРСР був обраний перший секретар ЦК КПУ         В. Івашко. У червні 1990 р. XXVIII з'їзд КПУ задовольнив його прохання про відставку з партійної посади. Першим секретарем ЦК КПУ став Станіслав Гуренко.

Одразу почалася боротьба за скасування 6-ї статті Конституції 1977 р., в якій проголошувалася «керівна і спрямовуюча» роль КПРС у суспільстві. Позачерговий третій з'їзд народних депутатів у березні 1990 р. скасував цю статтю Конституції, що відкрило шлях для запровадження в СРСР багатопартійної системи, ухвалив закон про заснування посади Президента СРСР і обрав на цю посаду генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова.

На чолі Верховної Ради РРФСР став безкомпромісний суперник                    М. Горбачова - Б. Єльцин.

12 червня 1990 р. з ініціативи Б. Єльцина декларацію про державний суверенітет прийняла Верховна Рада Російської Федерації. 28 червня вони почали обговорювати питання про державний суверенітет України. 16 липня Декларація про державний суверенітет України була прийнята. 18 липня 1990 р. Леонід Кравчук став головою Верховної Ради УРСР.

Акт проголошення незалежності України.

Декларації союзних республік про державний суверенітет поставили під знак запитання легітимність існування СРСР. Союзний договір 1922 р. не узгоджувався з ними.

У березні 1991 р. М. Горбачов поставив на референдум таке запитання про долю країни: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?».

У цій ситуації голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук запропонував одночасно з референдумом провести в республіці опитування населення щодо суті так званої оновленої федерації.

Після референдуму в Москві почали готувати проект нового Союзного договору. Процес його узгодження з керівниками союзних республік тривав кілька місяців і дістав назву «новоогарьовського» (від назви резиденції                М. Горбачова).

У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники Президента СРСР, які обіймали ключові посади в союзних структурах влади, ізолювали М. Горбачова на його кримській дачі і зробили спробу взяти владу в свої руки. Спроба зазнала невдачі. 24 серпня Верховна Рада УРСР зібралася на позачергову сесію і прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей доленосний документ підлягав затвердженню на референдумі. Верховна Рада України визнала за необхідне створити Раду оборони, Збройні сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного Суду. Урядові доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування.

26 серпня президія Верховної Ради України прийняла указ про тимчасове припинення діяльності Компартії України.

У жовтні 1991 р. деякі колишні партапаратники і рядові члени Компартії України провели в Києві установчий з'їзд нової партії, яку назвали Соціалістичною партією України (СПУ). Очолив соціалістів О. Мороз.

Референдум 1 грудня 1991 р.

З прийняттям Декларації про державний суверенітет проблема державотворення перейшла у практичну площину. Через тиждень після прийняття Декларації перед будинком Київської міськради на Хрещатику поряд з прапором УРСР було піднято синьо-жовтий стяг.

Важливе значення у справі утвердження національної державності мала постанова Верховної Ради України від 9 вересня 1991 р. про запровадження в обіг з нового року купонів багаторазового використання.

У жовтні Верховна Рада прийняла закон «Про громадянство України» і концепцію оборони та розбудови Збройних сил. Виходячи з Декларації про державний суверенітет, концепція проголошувала прагнення нової держави стати нейтральною, без'ядерною і позаблоковою.

У листопаді Верховна Рада прийняла закон «Про державний кордон». За цим законом зберігалася конфігурація державного кордону СРСР на території України (з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією). Адміністративний кордон з Молдовою, Білоруссю та Росією перетворювався на державний.

Поряд з референдумом проводилися вибори Президента України. Першим Президентом України став Леонід Кравчук, який набрав у першому турі голосування 62 % голосів.

Через тиждень після Всеукраїнського референдуму Президент Російської Федерації Б. Єльцин, Президент України Л. Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич зібралися під Мінськом і заявили, що СРСР як суб'єкт міжнародного права припиняє існування. 8 грудня 1991 р. вони підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті до СНД приєдналися ще вісім республік колишнього СРСР (за винятком прибалтійських). Реакція світового співтовариства на результати референдуму була дружною: протягом грудня незалежну Україну визнали 68 держав.

 

Запитання на закріплення матеріалу

1.    Яким чином формувалась багатопартійна система в Україні?

2.    Чому виникали громадські об’єднання?  За що вони виступали?

3.    У чому сутність процесу суверенізації?

4.    У чому полягало значення виборів 1990 року?

5.    Чому і як Україна здобула незалежність?