Тема
10. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953—1964 рр.)
План
1. Внутрішньополітичне становище
України у середині 50-х рр.
2. Стан промисловості та сільського
господарства.
3. Входження Кримської області до
складу УРСР.
1. У жовтні 1952 р.
відбувся XIX з'їзд партії, останній з'їзд, на якому був присутній Й. Сталін.
З'їзд затвердив директиви п'ятирічного плану розвитку СРСР на 1951—1955 рр.
Пріоритетними, як і раніше, залишалися питання нарощування потужностей важкої
промисловості.
XVII з'їзд Компартії України у вересні 1952 р.,
продублювавши проекти документів з'їзду КПРС, не вніс жодної значимої
пропозиції.
Партійне керівництво України, очолюване Л. Мельниковим,
без найменших вагань підтримувало політичну лінію центру і його практичну
діяльність.
5 березня 1953 р. було оголошено про смерть Сталіна.
Почалася активна боротьба за владу, в яку було втягнуте й керівництво УРСР. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву
«відлига» — процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення
значних соціально-економічних реформ.
Перемога колишнього першого секретаря ЦК КПУ М. Хрущова у
боротьбі за владу в Москві стала можливою і завдяки підтримці українського
керівництва.
Основним змістом «відлиги» є десталінізація — система заходів по усуненню
найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Десталінізація мала обмежений
характер й не торкалася підвалин існуючого ладу.
Почалася реабілітація репресованих у 30-ті роки відомих
партійних, радянських і військових діячів, зокрема С. Косіора, В. Чубаря, П.
Постишева та ін. Ім'я Сталіна все рідше згадувалося у позитивному плані на
сторінках періодичної преси; з таборів ГУЛАГу до України стали повертатися ті,
хто свого часу був репресований за так звану контрреволюційну агітацію і
пропаганду — сумнозвісна стаття 58 карного кодексу.
Зупинила оберти сталінська машина репресій.
Важливі зміни сталися в діяльності правоохоронних
органів. Вже 1953 р. ліквідуються воєнні трибунали військ МВС та особлива
нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку як міру
покарання висилку, заслання чи ув'язнення. Водночас вносяться зміни до
кримінально-процесуального кодексу, які вводили в дію більш гуманний характер
судочинства у справах про шкідництво, терор та диверсії.
1954 р. утворюється комісія Президії ЦК КПРС з вивчення
матеріалів щодо масових репресій другої половини 30-х років. Така ж комісія
утворюється й в Україні. Важливу роль у зміцненні законності відіграло введення
в УРСР 1955 р. прокурорського нагляду за дотриманням законності. Органи
прокуратури дістали право перегляду сфальсифікованих «трійками» справ.
Безкраїми просторами сталінського ГУЛАГу прокотилася
хвиля повстань в'язнів, переважну більшість яких очолили українці, репресовані
за участь в УПА.
Були дещо розширені права союзних та автономних республік
в економічному і культурному житті. У відання республіки центр передав ряд
підприємств колишнього союзного підпорядкування. В Україні створюються
союзно-республіканські міністерства чорної металургії, вугільної, паперової і
деревообробної, текстильної, легкої промисловості, вищої освіти, зв'язку,
республіканські міністерства автомобільного транспорту, юстиції. Уряду УРСР
надаються додаткові права у плануванні виробництва й розподілу продукції
промисловості, кооперації, колгоспів і радгоспів. Загалом центр, як і раніше,
тримав управління Україною у своїх руках. Вказівка будь-якого союзного
відомства була законом для уряду УРСР.
Наслідки десталінізації:
-
ліквідація культу особи Сталіна;
-
ліквідація систему ГУЛАГу, припинення масових репресій;
-
амністія, часткова реабілітація незаконно засуджених;
-
реформування силових відомств, упровадження в їхню діяльність принципу
законності;
-
послаблення ідеологічного тиску, тимчасове припинення кампанії проти
"українського буржуазного націоналізму";
-
децентралізація державного управління;
-
розширення прав і повноважень союзних республік, зростання частки українців у
партійному і державному апараті, зростання впливу української
партійно-державної еліти в союзному керівництві;
-
лібералізація суспільно-політичного життя.
2. Наприкінці 40-х — на початку 50-х років завершилась
відбудова народного господарства України.
Серед цих заходів слід назвати:
·
насамперед підвищення заготівельних цін на
сільськогосподарську продукцію. Вже восени 1953 р. з колгоспів списано всю
заборгованість минулих років по обов'язкових поставках продуктів тваринництва.
·
Прийнято рішення не висувати перед окремими
районами і колгоспами завдань щодо поголів'я тих видів худоби і птиці, розвиток
яких за даних умов недоцільний.
·
З метою кращого стимулювання дозволено
видавати колгоспникам грошовий аванс у розмірі 25,0 % засобів, які надходили
від реалізації худоби і продуктів тваринництва.
·
В 1954 р. почалося освоєння цілинних і
перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного
Кавказу.
·
За рішенням лютневого (1955 р.) пленуму ЦК
КПУ, вже в 1955 р. понад 5,2 млн. га планувалося засіяти кукурудзою, зокрема
4,3 млн. га на зерно.
Після смерті Сталіна були зроблені поступки селянам,
котрі мали особисті підсобні господарства. В 1953 р. знижено норми поставок з
цих господарств, внесено зміни у систему оподаткування колгоспників, грошовий
податок з кожного колгоспного двора зменшено в середньому вдвічі. У липні 1957
р. прийнято постанову про відміну обов'язкових поставок сільськогосподарської
продукції державі господарствами колгоспників, робітників і службовців. Однак
як тільки економіка села дещо зміцніла, почали зростати врожайність зернових,
поголів'я худоби, з'явилися нові обмеження особистих господарств колгоспників.
У 1955 р. помітно зменшено розміри присадибного господарства, хоч воно давало
немалу частку державних заготівель сільськогосподарської продукції. В 1956 р.
встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, а влітку
1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання
худоби у містах і робітничих селищах.
Протягом 50-х років відбувалося укрупнення колгоспів, що
частково зменшило апарат управління. У 1958 р. були ліквідовані машинно-тракторні
станції, а техніка і машини продані колгоспам. Почали виникати міжколгоспні
об'єднання, як правило, для ведення спільного будівництва. У травні 1963 р.
Президія Верховної Ради УРСР прийняла укази "Про норми утримання худоби в
особистій власності громадян, які не є членами колгоспів" та "Про
грошовий податок з громадян — власників худоби, які не займаються суспільно
корисною працею, та з громадян, що утримують худобу з метою особистого
збагачення". За 1954—1964 рр. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних
господарствах колгоспників в Україні скоротилося на 14,4%, на колгоспних ринках
зменшився продаж продукції тваринництва. Вже вкотре економіка прислуговувала
політиці, а економічною доцільністю і розрахунками нехтували на догоду
ідеологічним догмам. Слід зазначити, що після 1958 р. темпи розвитку сільського
господарства значно знизились, становили в середньому 2,0% на рік, виробництво
продуктів тваринництва майже не зростало.
Наслідки реформування сільського господарства за
доби “відлиги” в Україні:
-
скорочення кількості колгоспів, покращення їхньої
матеріально- технічної бази;
-
занепад “неперспективних” сіл;
-
поглиблення продовольчої проблеми;
-
електрифікація села;
-
покращення соціального становища колгоспників.
Розвиток соціально-культурної сфери села;
-
посилення міграції молоді та спеціалістів з села у
місто.
Особливо відчутними були реформи в промисловості. У
квітні 1953 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про зменшення
кількості союзних (з ЗО до 20) та союзно-республіканських (з 21 до 13)
міністерств. Хоч наступного року їх кількість знову зросла, сталися перші
відчутні зміни на користь республік, оскільки деякі союзні міністерства набули
союзно-республіканського статусу. З 1953 р. по 1956 р. близько 10 тис.
підприємств та установ були передані у підпорядкування Української РСР, що
збільшило частку республіканської промисловості з 36,0 до 76,0%. У травні 1956
р. ліквідовано Міністерство юстиції СРСР, а його функції передані союзним
республікам. Значно розширились законодавчі права України: у її відання
перейшли питання обласного й крайового адміністративно-територіального устрою,
затвердження цивільного та кримінального кодексів. Розпочато скорочення
управлінських працівників: лише за 1954—1955 рр. вивільнено понад 61 тис. осіб.
Наприкінці 1956 р. М.Хрущов посилив наступ на урядову бюрократію. Але перша
спроба, зроблена на грудневому пленумі ЦК КПРС, завершилася невдало. В
лютому 1957 р. він зробив чергову
спробу децентралізації управління промисловістю і скорочення більшості союзних міністерств.
На цей раз опір Г. Маленкова,
В. Молотова, Л. Кагановича вдалося зламати і навесні 1957 р. Верховна
Рада СРСР прийняла закон про ради народного господарства. На місце старої
системи галузевого, вертикального централізованого управління постала система
раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління
промисловістю та будівництвом у відповідних економічних адміністративних
районах. В Україні було створено 11 раднаргоспів, яким підпорядковувалась
основна частина промислових підприємств. У 1960 р. шляхом дальшого
перерозподілу областей створено ще три економічні і відповідно — три ради
народного господарства.
За цією реформою вже з 1957 р. було ліквідовано 10
союзних і союзно-республіканських міністерств. На кінець року із
загальносоюзних залишилися міністерства хімічної, радіотехнічної, авіаційної,
суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного
будівництва. Крім того, об'єднано міністерства оборонної промисловості й
загального машинобудування та електростанцій і будівництва електростанцій. В
Україні ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два
міністерства перетворені з союзно-республіканських у республіканські
міністерства, що залишились, звільнялися від безпосереднього управління
підприємствами, здійснюючи свої нові функції через ради народного господарства.
Тепер майже вся промисловість республіки знаходилася у підпорядкуванні Ради
Міністрів УРСР, у тому числі рад народного господарства і місцевих Рад
депутатів трудящих. У рамках раднаргоспів підприємства об'єднувались у трести і
комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим
управлінням.
Так було порушено довголітню практику планування всієї
продукції з центру, без урахування місцевих можливостей і потреб. Тепер
Держплан УРСР планував значний обсяг продукції, а Держплан СРСР визначав
контрольні цифри, які лягли в основу перспективного планування розвитку
народного господарства республіки.)
3. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради
СРСР прийняла Указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до
складу УРСР", враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та
тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом і Україною. 26 квітня 1954 р.
прийнято Закон "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу
УРСР". А у травні на завершення святкувань відбулися ювілейна сесія
Верховної Ради УРСР і парад військ та демонстрації в Києві та інших містах
республіки.
На час переходу Криму до УРСР на його території проживало
1,2 млн. осіб (1959), серед них 785 тис. міського і 417 тис. сільського
населення. В області налічувалося 27 сільських районів, 13 міст і 25 селищ
міського типу. Працювали медичний, педагогічний і сільськогосподарський
інститути, близько 20 різних технікумів та багато науково-дослідних закладів.
Діяло понад тисячу шкіл, з яких 99 середніх і 354 семилітніх. Крим був
найбільшою курортною зоною Радянського Союзу, де щороку відпочивали і
лікувались сотні тисяч людей.
У середині 50-х років в області налічувалось близько 3,5
тис. підприємств, на яких було зайнято до 809 тис. робітників. Велике значення
мала харчова промисловість з такими її галузями, як консервна, виноробна,
плодоовочева та ін. У Джанкої і Сімферополі знаходились плодо- та
овочеконсервні заводи, а у Керчі та Ялті — рибоконсервні. В області працювали
такі підприємства, як керченський металургійний завод ім. Войкова,
Комиш-Бурунський залізорудний комбінат. Значне місце у важкій індустрії займала
хімічна промисловість: Сакський і Красно-Перекопський хімічні заводи випускали
продукцію для медичної, харчової, поліграфічної, текстильної та інших галузей.
Більш як 17 % валової
продукції промисловості, що вироблялася в області, припадало на суднобудування,
судноремонт, а також харчове й сільськогосподарське машинобудування. На
південному березі й у передгір'ї розвивалося садівництво і особливо
виноградарство, а у степовій частині — тваринництво. Крім того, в Криму
вирощували тютюн та ефірно-олійні культури, в тому числі лаванду, шалфей,
червону троянду та ін.
Крим — природне продовження України, тісно пов’язаний з
нею історично, органічно влився у господарський комплекс республіки. Уряд
вживав заходів для ширшого заселення області українцями і розвитку української
мови. Однак етнічний склад населення істотно не змінився: на 1959 р. українці
становили 22,3 %, а росіяни — 71,4 %
мешканців області. За весь час проживання на території півострова українське
населення зробило значний внесок у розвиток матеріальної та духовної культури
цього краю — "старого і юного, як ранок, Криму".
Запитання на закріплення матеріалу
1. Охарактеризуйте
внутрішньополітичну ситуацію в Україні на початку 50-х років.
2. Якими
були особливості розвитку промисловості й сільського господарства на початку
50-х років?
3. З
яких причин було передано Крим до складу УРСР?