Тема 8. Україна в роки Другої світової війни

План

1.    Напад Німеччини на Радянський Союз.

2.    Військові події 1941—1942 рр.

3.    Окупація України.

4.    Рух опору.

1. На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники без оголошення війни почали наступ на трьох стратегічних напрямках. Група армій «Північ» мала захопити Ленінград, група армій «Центр» націлювалася на Москву, а група армій «Південь» повинна була окупувати Україну.

Групі армій «Південь» протистояли 80 дивізій Київського особливого і Одеського військових округів.

23—29 червня в районі Луцьк — Броди — Дубно розгорілася танкова битва. Радянські танкові корпуси зазнали втрат, які перевищували втрати противника у 20 разів.

Катастрофічні поразки пояснювалися кількома причинами:

1) стратегія Москви була розрахована тільки на наступальну війну;

2) винятково негативну роль відіграла переконаність Сталіна у тому, що до перемоги над Англією Німеччина не зважиться напасти на Радянський Союз;

3) армія втратила досвідчені командирські кадри під час Великого терору, 90 відсотків командних посад зайняли люди без вищої військової освіти;

4) радянське суспільство було тероризованим і роз'єднаним.

У вересні німці форсували Дніпро. На армії Південно-Західного фронту насунулася загроза оточення. Однак Сталін наказав утримувати Київ. 15 вересня чотири армії опинилися в «котлі». Більшої катастрофи історія війн не знала.

У середині жовтня бої розгорнулися вже на підступах до Харкова і на Донбасі.

2. За планом "Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій "Південь” на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М. Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я. Черевіченком.

30 червня німці окупували Львів.

Причини тяжких поразок у 1941 р. криються не у слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

- прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз;

- неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами (під час репресій було знищено 20% командного складу Червоної армії). На початку 1941 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. Гітлер глузливо називав Червону армію "глиняним колосом без голови";

- незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, небоєздатність частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і залучила значні сили ворога. Проте німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зокрема те, що Сталін не давав згоди на відведення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.)

Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну. Однак, ціною величезних жертв, героїчного опору народу план "блискавичної війни" був зірваний.

Сталінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед загибеллю, мусила тепер рятувати її:

·         22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С. Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

·         29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила план оборони і евакуації;

·         30 червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, що об'єднав у своїх руках усю державну, господарську і воєнну владу в країні;

·         розпочато формування дивізій народного ополчення, винищувальних батальйонів, мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд;

·         почалася перебудова економіки на воєнний лад. Гасло "Все для фронту, все для перемоги!", що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.

На початку війни виникла необхідність евакуювати матеріальні і людські ресурси на схід СРСР. Усе, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.

Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сили на Москву, де з 30 вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої.

5—6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100—250 км. Перемога під Москвою остаточно поховала гітлерівський план "бліцкрігу", розвіяла міф про непереможність вермахту.

Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно-Західного фронту на чолі з С. Тимошенком і М. Хрущовим у травні 1942 p. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200—400 км протяжністю 600—650 км.

22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошилоградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української PCP.

3. РОЗЧЛЕНУВАННЯ УКРАЇНИ.

Спочатку гітлерівці прагнули ліквідувати саме поняття «Україна», розчленувавши її територію на адміністративні райони:

— Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області (без північних районів) утворили дистрикт «Галичина», який підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству.

— Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська, північні райони Криму та південні райони Білорусії утворили рейхскомісаріат «Україна», центром якого стало місто Рівне.

— Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина Донбас) до узбережжя Азовського моря, як і південь Кримського півострова, були під владою військової адміністрації.

— Території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької і східних районів Миколаївської областей сформували нову румунську провінцію під назвою «Трансністрія».

— Закарпаття залишалося під владою Угорщини.

НАЦИСТСЬКИЙ «НОВИЙ ПОРЯДОК».

 «Новий порядок»,  запроваджений загарбниками, складався з трьох систем:

— масового знищення людей;

— пограбування;

— експлуатації людських і матеріальних ресурсів. Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор.

Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і озброєні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (СС).

Засобом винищення мирного населення мав стати голод. Німецька адміністрація вже в груді 1941 р. вирішила збільшити обсяг продовольчих поставок рейху з України.

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ.

На території України крім окупаційних воєнної і цивільної адміністрацій створювалася допоміжна адміністрація із представників місцевого населення, які виявили бажання співробітничати з окупантами: бургомістри в містах, голови в районах, старости в селах, допоміжна поліція.

Причини, що спонукали йти на службу до окупантів, були такими:

— бажання помститися радянській владі за всі завдані кривди (репресії, розкуркулення тощо);

— страх за своє життя і життя близьких;

— кар'єризм, прагнення пристосуватися до нових умов життя;

— прагнення за допомогою Німеччини боротися за незалежність України.

Серед найзначніших збройних формувань українців у складі німецької армії та каральних органів можна назвати:

— Легіон українських націоналістів у складі двох батальйонів «Роланд» (командир — Є. Побігущий, 350 стрільців) і «Нахтігаль» (командир — Р. Шухевич, 330 стрільців).

— Буковинський курінь. Утворений у липні 1941 р. з вихідців з Буковини за ініціативи ОУН.

— Дивізія СС «Галичина». Наприкінці 1944 р. дивізія була перейменована в Першу українську дивізію Української національної армії (УНА). У березні 1945 р. було створено Другу українську дивізію УНА (фактично полк).

— Поліцейські батальйони.

ГОЛОКОСТ.

Становлення «нового порядку» було тісно пов'язане з «остаточним вирішенням єврейського питання». Напад на Радянський Союз став початком планомірного і систематичного знищення нацистами та їх посібниками єврейського населення спочатку на території СРСР а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву «Голокост».

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. 29 вересня 1941р. тут за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі протягом 103 тижнів окупанти щовівторка і щоп'ятниці розстрілювали у Бабиному Яру людей різних національностей, переважно євреїв (від 100 до 150 тис. осіб).

У січні 1942 р. нацистське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Тремблінка, Собібор, Майданек, Освенцім, Белжець, Хелмно).

Створення таборів смерті супроводжувалося масовим винищенням євреїв. Фашисти здійснювали тиск на українське населення, щоб не допустити з його боку допомоги євреям. Однак відомо тисячі фактів допомоги євреям з боку українців, навіть із ризиком для власного життя. Тільки в Галичині, за неповними даними, відомо 100 фактів покарання українців за переховування євреїв.

Суть окупаційного режиму — як у місті, так i в ceлi — полягала в тому, щоб жорстокістю i терором залякати людей, зламати їхній oпip i перетворити їх на покірних рабів.

Риси «нового порядку»:

—  ліквідація суверенітету або державності завойованих країн (територій);

—  економічне пограбування i використання всіх ресурсів.

— расова дискримінація, геноцид, антисемітизм;

— терор, репресії, масові вбивства невинних людей. Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обурення народу, сприяючи масовому зростанню руху опору.

4. Український рух Опору.

Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського національно-визвольного руху, метою якого було створення на етнічних землях суверенної Української держави. Цей рух у 1930-их рр. очолила Організація українських націоналістів. 

На початку липня 1939 р. провід ОУН (ПУН) домовився з німецьким Абвером про формування "Українського легіону" під керівництвом полковника Романа Сушка. ПУН розглядав цю військову одиницю як основу майбутньої української армії. Однак активної участі у бойових діях проти Польщі під час вересневої кампанії 1939 р. легіон не взяв.

Активну участь в антипольських повстаннях, які охопили більшу частину Галичини та Волині, взяли близько 8 тис. повстанців. Бої та сутички повстанських бойових груп ОУН із польською поліцією та армійськими частинами виникали майже у кожному повіті Західної України. Однак це повстання не призвело навіть до короткотривалого проголошення самостійності. Вже 17 вересня 1939 р. розпочалась радянська окупація краю.

Діяльність ОУН у 1939–1941 рр. в Галичині.

З 1939 по 1941 рік НКВС провів 5 спецоперацій проти ОУН, під час яких було заарештовано майже 5,4 тис. членів і симпатиків організації. Крайова екзекутива була двічі розгромлена, провідних діячів підпілля заарештовано. Відразу після першого арешту крайової екзекутиви в березні 1940 р. до Львова скерували досвідчених підпільників Д. Мирона і Л. Зацного, які сформували новий крайовий осередок на Західній Україні. Новий провід запровадив сувору конспірацію та розпочав підготовку до антирадянського повстання. З цією метою був створений спеціальний штаб. У вересні 1940 р. НКВС завдало чергового удару по українському підпіллю. Тоді була розгромлена Львівська крайова екзекутива, Станіславський, Коломийський і Стрийський окружні проводи. Однак радянським спецслужбам не вдалось остаточно ліквідувати українське націоналістичне підпілля на території Західної України. Ті провідники, що уникнули арешту, незабаром відродили організацію, посилили конспірацію, припинили співпрацю з юнацтвом ОУН і відсторонили від роботи всіх осіб, яких запідозрило НКВС. 

У листопаді 1940 р. чисельність ОУН у західних областях становила близько 7 тис. осіб. Окрім арештів для боротьби з підпіллям НКВС застосовував метод показових судів. Найвідомішим судовим процесом став "процес 59-ти" у Львові. Незважаючи на рішення суду розстріляти 42-ох молодих людей, підсудні не відмовились від своїх поглядів та переконань. Не дивлячись на більшовицькі репресії 1939—1941 рр., організація змогла зберегти основне кадрове ядро для подальшої боротьби в нових умовах.

Національний рух Опору під час німецько-радянської війни.

Передбачаючи збройний конфлікт між нацистською Німеччиною і СРСР, ОУН утворила добровільні військові формування у складі Абверу – "Нахтігаль" і "Роланд". Вони мали відіграти важливу роль у створенні незалежної України та її армії. Саме завдяки оперативним діям вояків "Нахтігалю", що взяли під охорону стратегічні будівлі в м. Львів відразу після відступу радянських військ із регіону, 30 червня 1941 р. був проголошений Акт відновлення Української державності.

На початку німецько-радянської війни на Поліссі і Волині виникли перші повстанські загони Тараса Бульби-Боровця, які боролись із залишками Червоної армії та створювали відділи власної міліції. У своїй діяльності Т. Бульба-Боровець орієнтувався на уряд УНР в екзилі та відродження суверенної Української держави. На контрольованій "Поліською Січчю" території виникали місцеві органи влади, що мали стати основою майбутньої держави. Щоб уникнути репресій зі сторони нацистських органів безпеки, "Поліська Січ" у серпні 1941 р. офіційно саморозпустилася. Найнадійніші бійці пішли в підпілля і сформували у березні 1942 р. Українську повстанську армію, що розпочала боротьбу проти нових окупантів.

Найбільш політично орієнтованими серед них були боївки ОУН(м), що почали формуватись навколо Рівного, Луцька, Кременця. Найвідомішою акцією бойових груп ОУН(м) був успішний напад у січні 1943 р. на в’язницю у м. Дубно, під час якого було звільнено багатьох в’язнів. Наприкінці літа 1942 р. на Кременеччині виник Фронт української революції (ФУР), очолений Тимішем Басюком ("Яворенком"). При штабі Фронту було утворено три відділи: оперативний, бойовий і пропагандистський. Т. Басюк організував широку агітаційну роботу серед місцевого населення. 14 грудня 1942 р. члени ФУРу захопили друкарню у м. Кременець, де планували надрукувати велику кількість агітаційної літератури, а також взяти участь у штурмі в'язниці у місті.

На Волині також діяла незначна кількість дрібних загонів. Зокрема, "Холодний Яр", "Вільна Україна" та загони "Вільного козацтва" під командуванням "Вишні" (Гайворонського), що орієнтувались на гетьмана П. Скоропадського. Щоб захистити населення від нападів німецьких каральних частин, червоних партизан і польських боївок восени 1942 р. тут почали формуватись військові відділи ОУН(б) під проводом Сергія Качинського ("Остапа") та Григорія Перегійняка ("Коробки"). Внаслідок активних бойових дій на Волині та Поліссі проти німців та їх союзників у 1943 р. УПА завдала значних втрат німецьким окупаційним військам та адміністрації.

Організований український повстанський рух в Галичині виник дещо пізніше, ніж на Волині. У другій половині 1943 р. тут діяли відділи Української народної самооборони (УНС). Застосовуючи репресії, німецька адміністрація рішуче боролася з будь-якими спробами організації українських самостійницьких груп у Галичині. Влітку 1943 р. на Дрогобиччині й Станіславівщині утворилися перші формування УНС.

Протягом весни—літа 1943 р. відбулась реорганізація розрізнених загонів під єдиним командуванням УПА. Армія поділялась на 3 Генеральні військові округи (ГВО). Влітку 1943 р. було створено "УПА-Північ" (Волинь і Полісся) під командуванням Клима Савура ("Охріма"). На початку 1944 р. розпочалось формування "УПА-Південь" (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області) під керівництвом Омеляна Грабця ("Батька"). Влітку 1943 р. Українська Народна Самооборона в Галичині реорганізувалась в "УПА-Захід" (Галичина, Буковина, Закарпаття і Закерзоння), яку очолив полковник Василь Сидор ("Шелеста").  УПА захищала українські села від нападів польських боївок, червоних партизан та свавілля німецької окупаційної влади. Тому дії УПА мали переважно оборонний характер. Для вишколу командирів було зорганізовано низку підстаршинських і старшинських шкіл.

Антикомуністичний опір УПА в Україні здобув резонанс та підтримку як в українському суспільстві, так і за кордоном. Після знищення НКВС 5 березня 1950 р. у с. Білогорща головнокомандувача УПА Р. Шухевича та арешту 23 травня 1954 р. головнокомандувача УПА В. Кука кількість боїв різко зменшилася.

Український рух Опору перешкодив сталінській системі реалізувати всі злочинні наміри, заклав підвалини сучасної української держави.

 

Запитання на закріплення матеріалу

1.    Якими подіями розпочалась Друга світова війна для України?

2.    Якими були основні події перших тижнів війни?

3.    Як здійснювалась оборона Києва?

4.    Чому представники різних верств населення долучались до колабораціонізму?

5.    Що передбачав план «Ост» та «новий порядок»?

6.    Які були прояви голокосту в Україні?

7.    Як ви думаєте, чи могли течії руху опору об’єднати свої зусилля у боротьбі проти окупантів?