Практична робота 5. Природні національні парки та регіональні ландшафтні парки, особливості їх заповідного режиму та функціонування: порівняльна характеристика

Аналітично-описова робота

Мета: вивчити особливості національних парків та ландшафтних парків як одних з найбільших за площею категорій ПЗФ України.

Питання до обговорення: 1. Поняття НПП (національний природний парк).

2. Порівняння завдань та функцій НПП в Україні та у світі.

3. Поняття РЛП (регіональний природний парк).

4. Порівняльний аналіз завдань, функцій, особливостей режиму охорони НПП та РЛП в Україні.

5. Географія НПП та РЛП в Україні та у світі.

6. Діючі НПП Волинської області.

Завдання 1. Дати письмову відповідь на запитання:

- Що називають національним природним парком?

- Режим охорони та завдання, що вирішує дана категорія ПЗФ,

- Історія появи національних природних парків у світі та в Україні,

- Як вирішується протиріччя у поєднанні рекреаційних та природоохоронних функцій НПП?

- Регіональні ландшафтні парки: поняття, особливості, функції, завдання.

Завдання 2. Накресліть графічну схему розміщення функціональних зон природного національного парку, поясніть їх призначення та види діяльності, що дозволені у кожній зоні.

Завдання 3. Скласти та заповнити порівняльну таблицю «Національні природні парки та регіональні ландшафтні парки» за зразком:

Категорія	Режим охорони	Функції	Завдання	Спільне	Відмінне
НПП
РЛП

Завдання 4. Дайте письмову характеристику історії становлення, сучасного стану та природних особливостей одного з ПНП України і одного з регіональних ландшафтних парків (на вибір). Порівняйте роль, функції, завдання, що виконуються на базі даних об’єктів.

Висновок. У висновку охарактеризуйте перспективи розширення фонду природних національних парків України.

ТЕОРЕТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

Природні національні парки та регіональні ландшафтні парки, особливості їх заповідного режиму та функціонування: порівняльна характеристика (подано за [1]: Заповідна справа в Україні [Текст] : навчал. посібник / [за заг. ред. М.Д. Гродзинського, М.П. Стеценка]. – К. : Географіка, 2003. – 306 с.)

Національні природні парки

Національний парк є однією з найстаріших категорій природоохоронних територій. Перший в світі Йєллоустонський національний парк площею 888 708 га був створений у 1872 році в США. Його створив уряд «для користування і на радість народу на всі часи у вигляді загальнонаціонального парку». Так вперше в законодавчому порядку увійшов у природоохоронну практику термін «національний парк».

На Генеральній асамблеї МСОП у 1969 р. в Делі було прийнято єдине природоохоронне визначення національного парку (далі – НП). Згідно із цим визначенням, НП є великою територією (необхідною для здійснення процесів саморегуляції екосистем), яка включає одну або кілька екологічних систем, мало змінених або не змінених експлуатацією та поселенням людини, відзначається різноманітними типами ландшафтів, багатством рослинного і тваринного світу, а також різноманітністю геоморфологічних систем, особливо цінних з наукової, освітньої, виховної та рекреаційної точок зору, або яка характеризується природними пейзажами високої естетичної вартості. Це територія, де державні органи країни здійснюють відповідні заходи щодо запобігання й виключенню на охоронній території (або частині її) природокористування для збереження (або підтримання) природних екологічних, геоморфологічних, естетичних цінностей даної території, перебування і рух населення на якій дозволяється за певних умов для відпочинку й культурно–освітніх цілей.

Спочатку мета НП була сформульована як збереження природи, її багатства і краси для блага людини. Відповідно до сучасних уявлень це означає, що НП виконує природоохоронну та рекреаційну функції. З часом ці дві функції були доповнені ще двома: освітньо–пізнавальною та науково–дослідною. Зазначені функції вважаються основними, але часто, особливо в освоєних регіонах, вони повинні доповнюватись ще двома цільовими функціями: функцією охорони культурних цінностей і господарською. Ці функції важливі, оскільки підтримка й охорона культурних ландшафтів може здійснюватись тільки за допомогою ведення традиційного чи сучасного, екологічно обґрунтованого господарства.

На Другій світовій конференцій з національних парків, що відбулася у 1972 р. в Йеллоустонському парку, було констатовано, що жоден НП світу не зміг знайти відповідних форм для вирішення основної суперечності, закладеної в самій ідеї парків – поєднувати охорону природи з рекреацією. Масове відвідування території НП, навіть і за суворого регулювання потоків відвідувачів, негативно впливає на природний стан ландшафтів, створює загрозу нормальному функціонуванню екосистем.

Інтенсивна рекреаційна діяльність у парках супроводжується негативним впливом на їх природні комплекси. Цей вплив полягає у відчуженні або виносі речовин і енергії (збір грибів, ягід, квітів, ловля риби, відлякування фауни тощо), привнесенні нових видів органічної і неорганічної речовини (видів флори і фауни, будівельного сміття, хімічних сполук відпрацьованих газів автомобілів тощо), прямому механічному впливі (вирубка лісів при будівництві рекреаційних споруд і наземних комунікацій, витоптування), непрямих змінах складу атмосфери, поверхневих і ґрунтових вод та інших компонентів ландшафту.

Традиційними формами впливу на природні комплекси при рекреаційному використанні території є витоптування трав'яного покриву та зміни структури грунту, а також зменшення чисельності багатьох видів рослин і тварин. Іноді навіть незначне порушення екологічного балансу, особливо в результаті рекреаційного використання, супроводжується негативними наслідками та неповоротними змінами, зменшенням естетичної привабливості та руйнуванням ландшафту.

Тому на Другій світовій конференції з національних парків (1972) було рекомендовано:

•         на території НП по можливості здійснювати функціональне зонування;

•         чітко обумовити використання кожної функціональної зони;

•         бажаність розміщення туристичних закладів поза межами НП;

•         обмежити або повністю заборонити користування автотранспортом, замінивши його більш придатним видом пересування;

•         ретельно обґрунтовувати необхідність будівництва мережі доріг;

•         зменшувати інтенсивність відвідування НП шляхом підбору найбільш придатних для відпочинку населення місць поза їх територією.

Національні парки та конфлікти інтересів

Проблемі урегулювання конфлікту між охороною природи та рекреацією приділялось багато уваги наприкінці 1960–х – на початку 1970–х років. Пізніше, у 70–ті роки, у зв'язку з розвитком концепції БР багато уваги приділяється підвищенню ролі НП як місць проведення наукових досліджень і організації моніторингу за станом навколишнього середовища. А у 1980–ті роки ідуть пошуки узгодження діяльності НП з інтересами соціально–економічного розвитку регіону. В світлі цих концептуальних вимог НП по суті не відрізняються від біосферних резерватів, саме тому, напевне, їх часто і утворюють на базі НП.

В Україні ця категорія заповідних об'єктів називається національним природним парком (далі – НПП). Вони є природоохоронними, рекреаційними, культурно–освітніми, науково–дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико–культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються НПП в постійне користування. До складу території НПП можуть включатись землі інших землевласників та землекористувачів.

На частині своєї території НПП виконує завдання, які є тотожними до завдань заповідників: збереження еталонних природних комплексів і біологічного різноманіття в науково–інформаційних цілях. На ділянках абсолютної заповідності з режимом, аналогічним до режиму заповідників, здійснюються тільки наукові спостереження.

В той же час НПП притаманні й інші завдання, а саме: збереження унікальних рекреаційних ресурсів, екологічна освіта населення, розробка і впровадження методів такої освіти. НПП здійснює також роботу зі збереження, раціонального використання та відтворення рекреаційних ресурсів. При цьому неприпустимо звужувати цілі охорони природи в НПП до завдань збереження рекреаційних ресурсів, що тут використовуються.

НПП розглядаються як території, призначені і для охорони природи, і для суспільного задоволення (тих його форм, які не пошкоджують і не руйнують природне середовище). Та при цьому соціально–економічні завдання є вторинними по відношенню до головної мети НПП – охорони природи.

Досвід створення та діяльності НПП свідчить, що проблема планування його території має принципово важливе значення. Від того, наскільки повно та уміло будуть враховані специфічні функції та реальні можливості кожної конкретної територіальної ділянки НПП, залежить імовірність виникнення конфліктних ситуацій або навпаки – забезпечене врівноважене та безконфліктне функціонування НПП. Основним способом реалізації цих вимог є чітка диференціація функцій НПП в просторі, тобто функціональне зонування території.

Функціональне зонування території НПП здійснюється для створення умов, необхідних для виконання цією територією її різноманітних, в тому числі суперечливих, функцій, а також для організації практичної природоохоронної діяльності. Функціональне зонування територій ПЗФ правомірно розглядати як форму цільової організації території. Сама ж схема функціонального зонування території ПЗФ відображає просторову диференціацію функцій, які ця територія має виконувати. На цій схемі виділяються територіальні ділянки (функціональні зони), які різняться за функціями та цілями охорони, а відтак – за режимами охорони та формами практичної діяльності в їх межах. Таким чином, функціональне зонування може розглядатися як цільова просторово–функціональна модель охоронної території, а практична діяльність з її охорони, територіально диференційована за виділеними функціональними зонами, – як шлях до реалізації цієї моделі.

Відповідно до Закону України «Про природно–заповідний фонд України», на території НПП з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико–культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів виділяються чотири функціональні зони НПП: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська.

Основна функція заповідної зони – збереження в незайманому стані всього різноманіття природних комплексів та екосистем. З цієї точки зору особливу цінність становлять ділянки, на яких не позначився господарський вплив. Отож, до заповідної зони включають території, які охоронялись раніше (існуючі території та об'єкти ПЗФ), природні комплекси, що мало трансформовані антропогенними чинниками, ділянки з рідкісними видами та угрупованнями, що мають важливе наукове значення та придатні для натурних досліджень екосистем, території, що мають практичне значення для розвитку лісового, сільського, водного та інших галузей господарства (наприклад, високопродуктивні природні чи штучні ліси, цінні в генетико–селекційному відношенні фітоценози, природні екосистеми, які б сприяли збагаченню генофонду окультурених ландшафтів тощо). Оскільки важливою функцією заповідної зони є збереження генофонду, тобто рідкісних, реліктових та ендемічних видів флори і фауни, то до неї можуть включатися навіть природні комплекси з порушеними угрупованнями, в яких зростають (мешкають) рідкісні види.

Основним призначенням зони регульованої рекреації є проведення науково–освітньої роботи та екологічне виховання відвідувачів НПП. Тут відбувається знайомство з природою парку, де на порівняно невеликій території представлене природне різноманіття цілого регіону. До цієї зони включають території, на яких представлені типові для нього природні екосистеми, а також різні об'єкти неживої природи, пам'ятки історії та культури. Управління відвідуванням території є однією з основних проблем цієї зони НПП, оскільки надмірне число відвідувачів може призвести до рекреаційної дигресії природних комплексів. При цьому управлінні й організації рекреаційної діяльності в НПП слід виходити з того, що згідно з міжнародними стандартами типова рекреація не є основним заняттям відвідувачів парку. Їх контакти з природою характеризуються як духовні, освітні та культурні. Звідси випливає найхарактерніша особливість зони регульованої рекреації НПП – надати можливість для його відвідувачів спостерігати максимально дику, вилучену з господарського використання природу. Природоохоронні заходи в зоні регульованої рекреації мають бути спрямовані на відновлення корінних екосистем.

Основна функція зони стаціонарної рекреації – максимальне забезпечення потреб відвідувачів НПП при мінімальному порушенні структури його природних і господарських комплексів. Ця зона виділяється в місцях, які є найбільш сприятливими для відпочинку. Для її виділення особливе значення має стійкість природних комплексів до різних видів рекреаційного впливу, мальовничість, транспортна доступність оздоровчий потенціал ландшафтів.

В цій зоні розміщуються об'єкти обслуговування відвідувачів НПП (готелі, мотелі, кемпінги та інше), а також існуючі заклади тривалого відпочинку та санаторного лікування. До неї залучаються як природні комплекси, так і населені пункти або їх частини, що мають відповідні якості: привабливу природну основу, цікаві етнографічні риси, зручні транспортні та пішохідні зв'язки.

Зона включає в себе території, придатні для проведення короткочасного відпочинку (пікніки, прогулянки тощо), території загального користування (парки, сквери, пляжі). Тут розміщуються необхідні об'єкти комунального призначення, здійснюється відповідний благоустрій цих територій.

Рекреація, туризм і національні парки: світовий досвід

Практика організації туристичного відпочинку в умовах збереження природних ландшафтів в зарубіжних країнах показує, що ні законодавче забезпечення охорони, ні штучне обмеження відвідування не можуть вирішити проблему надмірного використання найбільш цінних в науковому чи рекреаційному відношенні об'єктів, якщо поблизу них не створені умови для відволікання на більш ординарні території і ресурси.

В США навантаження на популярні парки, які мають природоохоронний режим, в сотні разів більші ніж на сусідніх територіях, які придатні для відпочинку, але не мають охоронного статусу. При цьому найбільший потік відвідувачів приходиться на парки, розміщені в межах 100 км від великих міст з мільйонним населенням.

Головною передумовою запобігання надлишковому рекреацій–ному пресу на охоронні природні комплекси є інтенсифікація рекреаційного використання периферійних або прилеглих до парків територій. Необхідним є створення зон відпочинку, що мають приблизно схожий набір рекреаційних ресурсів, але не мають тих цінностей, що притаманні території НП.

На прикладі США можна прослідкувати деякі тенденції у вирішенні проблеми суміщення відпочинку й охорони природи. Перш за все, це введення більш суворих режимів рекреаційного використання та реорганізація структури парку. Необхідність скоротити рекреацію в НП призвела до появи в законодавстві США режиму «незайманих територій», який зараз використовується і в інших країнах. При цьому режимі охорона природи грає провідну, а відпочинок – підлеглу роль. Не дозволяються ніякі види господарського освоєння території за винятком деяких форм зміни природного середовища, необхідних для обслуговування безмоторного (пішохідного, верхового і водного) туризму, строго обмеженого по напрямку й об'єму. Забороняється проводити дороги з твердим покриттям. Зараз у багатьох американських парках цей режим розповсюджений на 80–90% їх площі. В цілому він діє на чверті площі НП США. Середнє навантаження визначене як 1 людино–день\га в сезон.

МСОП рекомендує ввести цей режим у всіх країнах світу. Офіційно він прийнятий також в Канаді. Цей режим можна вважати компромісом між суворою охороною і мінімальним господарським використанням у вигляді рекреаційного.

Господарська зона НПП виділяється з метою здійснення парком господарської діяльності, спрямованої на виконання покладених на парк завдань, впровадження збалансованого менеджменту природними ресурсами на територіях інших землекористувачів. До неї відносяться, перш за все, освоєні території, на яких ведеться традиційне сільське, лісове, рибне господарство, поширені традиційні ремесла, представлені історико–архітектурні пам'ятки, які віддзеркалюють особливості побуту та культури місцевого населення. Ця зона включає об'єкти комунального призначення, сільськогосподарські виробничі комплекси, сільгоспугіддя національного парку та землі інших землевласників і землекористувачів.

В населених пунктах, які знаходяться в межах НПП, доцільно зосереджувати центри послуг, що надаються відвідувачам, і відповідні матеріальні ресурси. Тут можуть також розміщуватись органи управління парком і адміністративні служби. В господарській зоні забороняється будь–яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану довкілля та зниження рекреаційної цінності території НПП. Тобто передбачається можливість введення певного особливого режиму території (в порівнянні з прилеглими, незаповідними, територіями), яка полягає у забороні або обмеженні певних видів господарювання. Діяльність людини в межах господарської зони має не вступати в протиріччя з завданнями НПП в цілому, а бути спрямованою саме на їх успішне виконання.

Національні парки у світі

Найстаршим у світ є Йєллоустонський національний парк, створений 1872 року в США, а в Європі перший НП був створений у Швеції у 1909 р. Пізніше НП з'явились у більшості європейських держав. Однак, можливості виділення під парки великих ділянок на цій густо заселеній території обмежені. Тому європейські НП або незначні за розміром (Нідерланди, Ірландія), або створюються на території, де природоохоронні завдання реалізуються в компромісі з завданнями розвитку або інтересами власників (Франція, Італія), або створюються в межах уже обжитих і перетворених людиною ландшафтів (Англія, Уельс).

Дуже відрізняються від європейських НП північноамериканського типу, які створюються для збереження унікальних феноменів природи, ознайомлення з ними широких мас населення та забезпечення короткочасної рекреації, та НП африканського типу, що організовуються далеко від населених пунктів для охорони малопорушених ландшафтів, що відзначаються багатством тваринного світу. Вони мають, насамперед, науково–природниче, туристичне, освітнє і, меншою мірою, рекреаційне значення.

Хоча термін "національний парк" в різних країнах має різне значення і багато з них не відповідають Категорії II МСОП (національні парки), що існують головним чином для охорони екосистем і рекреації, їх об'єднують дві ознаки: 1) національні парки створюються, щоб зберегти "особливі місця" ландшафту, та 2) ці місця зберігаються на благо нації в цілому. Практично у всіх країнах світу вони сполучають у собі завдання охорони природи і можливості для всієї нації насолоджуватися перебуванням в унікальних куточках країни. При цьому наголос робиться на екологічно безпечних формах суспільного користування НП, тих його формах, які не пошкоджують і не руйнують природне середовище, не руйнують "особливих якостей" цих заповідних територій. У таких країнах, як Канада, Австрія, Англія і Уельс, Італія, Німеччина, Франція, Голландія, завдання НП мають ієрархічну структуру: у випадку нерозв'язного конфлікту між інтересами природи і рекреації перевагу має охорона природи. Отже, НП створюються скоріше як механізм збереження, ніж розвитку. Однак в більшості країн має місце безумовне визнання соціально–економічних вигод НП і економічних вигод, що отримують від громадського використання НП.

На сьогодні в Україні існує понад 40 НПП. їх загальна площа становить 1268,1 тис. га, що складає близько 50% від площі ПЗФ і 2,5% від площі держави.

Регіональні ландшафтні парки

Багаторічний досвід створення та функціонування національних парків у різних державах світу доводить, що їх можливості як місць відпочинку є обмеженими. Головною причиною цього обмеження є виконання НПП переважно природоохоронних функцій. Через це в багатьох індустріальних країнах виникла потреба організації нової, додаткової до національного парку, категорії охоронних територій здебільшого рекреаційного призначення – природних парків. Такі парки мають відвернути увагу відвідувачів від особливо цінних в науково–природничому значенні НП, задовольнити зростаючі рекреаційні потреби суспільства. Природний парк як окрема категорія охоронних об'єктів був виділений на І Всесвітньому конгресі з національних парків, що відбувся в Сіетлі (США) у 1962 р.

Існує великий міжнародний досвід функціонування таких парків, які в різних країнах мають назву природних, ландшафтних, регіональних тощо. В Україні заповідні об'єкти цієї категорії називаються регіональними ландшафтними парками (далі – РЛП).

РЛП як організаційна форма охорони природи в Україні почав застосовуватись в практиці охорони природи з 1990 року, коли був створений перший в Україні РЛП "Дністровський каньйон"' у Тернопільській області. Як категорія природно–заповідного фонду РЛП був введений в нашій країні 1992 року Законом України "Про природно–заповідний фонд України".

Регіональні ландшафтні парки в Україні є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Особливістю РЛП та їх основною відмінністю від НПП є те, що вони в більшій мірі, ніж національні парки, поєднують в собі природоохоронні та суто соціальні функції.

Основними цільовими функціями РЛП є: природоохоронна (збереження особливостей і краси ландшафту, цінних природних комплексів та об'єктів), охорона пам'яток культури і історії, рекреаційна (організація відпочинку і збереження високих рекреаційних якостей середовища), освітньо–пізнавальна (сприяння екологічній освіті, виховання патріотичного ставлення до рідної природи, культури та історії).

Основними завданнями регіональних ландшафтних парків є збереження цінних природних та історико–культурних комплексів та об'єктів, відтворення порушених природних комплексів, створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах, сприяння екологічній освітньо–виховній роботі.

Придатність певної території для створення РЛП визначається його функціями та завданнями і залежить від наявності природних, культурних та історичних цінностей, можливостей проведення на їх базі екологічного виховання, різних видів рекреації, оздоровлення. Відповідно, бажано, щоб до території РЛП було включено відносно незмінені природні комплекси (типові або унікальні для даного регіону), природні екотопи з цінним рослинним і тваринним світом. Територія парку має бути «екологічно чистою», тобто характеризуватись відсутністю значного забруднення території, не містити (та не відчувати вплив ззовні) виробництв, діяльність яких призводить до погіршення стану довкілля та зниження її рекреаційної, оздоровчої і природоохоронної цінності. На території РЛП мають бути об'єкти культурної та історичної спадщини, вона має бути привабливою та придатною для різних видів рекреації, мати освітню та виховну цінність.

На відміну від НПП, РЛП можуть створюватися поблизу великих міст. В цих умовах РЛП мають переваги саме як організаційна форма охорони природи: дозволяють враховувати роздробленість території, перетвореність природних умов, високі антропогенні навантаження, а також створюють передумови збереження невеликих, але досить добре збережених і цінних природних комплексів. Крім того, в цих умовах найбільш повно проявляються соціальні функції РЛП, зокрема можливість задоволення потреб міського населення у місцях відпочинку, можливість організації пізнавально–просвітницьких форм відпочинку тощо. РЛП є перспективною організаційною формою охорони природних територій саме в регіонах з високим ступенем господарської освоєності ландшафтів.

Загальною тенденцією у функціонуванні заповідних об'єктів РЛП є розширення спектру їх функцій. До функцій рекреаційного використання та збереження мальовничих ландшафтів з часом долучаються функції охорони природних та історико–культурних об'єктів, сприяння соціальному і економічному розвитку території, узгодженому з функцією охорони природи, організація туризму, екологічної освіти місцевого населення і відвідувачів, а також проведення наукових досліджень і моніторингу.

Таким чином, РЛП (ПП) є багатофункціональними заповідними об'єктами. Відповідно, основою для організації діяльності по їх охороні і використанню є функціональне зонування території. В Україні в межах РЛП можуть виділятися функціональні зони, з урахуванням тих самих вимог, що встановлені для територій національних природних парків. Тут можуть бути виділені такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська. Влаштування території РЛП здійснюється на основі Проекту організації території РЛП, охорони, відновлення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів.

Враховуючи щільність заселеності нашої країни, а також високий] ступінь перетвореності ландшафтів, потреба в створенні РЛП в Україні є дуже значною. Потенціальні можливості для створення РЛП мають Українські Карпати, Прикарпаття та Західне Поділля, для яких характерні мальовничі ландшафти, багатий рослинний та тваринний світ, наявні мінеральні джерела, де збереглось багато археологічних та історико–культурних пам'яток. Багатством рекреаційного потенціалу відзначаються узбережжя Чорного та Азовського морів. Особливе важливим є створення РЛП у східній частині України, у зв'язку з її значною урбанізованістю. Актуальним є формування мережі РЛП для центральної частини України, де НПП досі відсутні. Водночас, саме в цьому регіоні є багато історико–культурних цінностей та місць, пов'язаних з історією нашого народу.

НАЙВІДОМІШІ НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ УКРАЇНИ

Шацький національний природний парк площею 48977 га розташований неподалік від кордону з Білоруссю та Польщею[1]. За фізико-географічним районуванням парк належить до області Волинського Полісся. На території парку є 24 озера, найбільше з яких озеро Світязь (площа 24,2 км², максимальна глибина 58,4 м). Це найглибше озеро на території України. Озера парку мають карстове та льодовикове походження. На території Шацького НПП зустрічаються кінцеві морени, виражені в рельєфі у вигляді горбів і пасом, а також водольодовикові, алювіальні, карстові й еолові форми рельєфу. Ліси займають 50% території, переважно це соснові ліси (в основному зеленомохові та чорницеві), багато також вільхових та березових лісів. Велику площу займають води та луки. Значну цінність мають болота парку, серед яких переважають евтрофні осокові. Наявні у парку також мезотрофні та оліготрофні болота. Найрідкіснішими видами флори є меч-трава болотна, молодильник озерний, лікоподієлла заплавна. Для фауни характерне значне багатство гідрофільних видів птахів. У парку трапляється ропуха очеретяна, занесена до Червоної книги України, яка на території України поширена лише у західній частині країни.

Деснянсько-Старогутський національний природний парк площею 16215,1 га знаходиться на півночі Сумської області[2]. За фізико-географічним районуванням України ця територія належить до області Новгород-Сіверського Полісся. Територія парку поділяється на дві частини, що з'єднані між собою вузькою смугою. Придеснянська частина парку представляє собою заплавну та першу надзаплавну (борову) тераси Десни. В заплаві переважає лучна рослинність, багато боліт і водойм. Борова тераса добре розвинена, зайнята сосновими лісами, але більша її частина не увійшла до парку. Інша частина парку, яка носить назву Старогутської, розташована у межах лісового масиву на давніх терасах Десни, який є південною частиною великого лісового масиву, що знаходиться в основному в Брянській області Росії. Тут переважають соснові ліси, меншу площу займають березові, вільхові та дубові ліси. Як і в Поліському природному заповіднику, тут трапляються бореальні види тварин, рідкісні для України - заєць білий, сич волохатий, глухар, інколи з території Росії заходить бурий ведмідь. Цінним об'єктом придеснянської частини парку є поселення великого тушканчика. В перспективі Деснянсько-Старогутський НПП має стати українською частиною українсько-російського міждержавного резервату "Брянські та Старогутські ліси".

Національний природний парк "Яворівський" площею 7078,6 га також знаходиться у Львівській області в Розтоцько-Опільській фізико-географічній області[3]. На півдні національний парк межує з природним заповідником "Розточчя". Рослинність парку майже повністю лісова. В лісах переважають сосна, бук, дуб звичайний. Серед рідкісних видів рослин особливо цінним є зростання ендемічного виду товстянки двоколірної. Рослинний і тваринний світ, в цілому, дуже подібні на рослинний і тваринний світ природного заповідника "Розточчя", але дещо бідніші внаслідок меншої представленості лучної і болотної рослинності.

Національний природний парк "Подільські Товтри" має площу 261 316 га[4]. Це найбільший національний природний парк України. Він знаходиться в південно-західній частині Хмельницької області, це високоосвоєна територія. Неприродні території (в основному орні ; землі та населені пункти) займають близько 80% території. Найкраще збереженими є території Товтрової гряди та глибоко врізаних долин Дністра і його приток. На території парку багато цінних геологічних пам'яток, зокрема "Китайське відшарування", яке є еталонним розрізом силурійських відкладів. Природна рослинність представлена переважно дубово-грабовими, грабово-ясеновими і кленово-ясеновими лісами. Значну площу в північній частині парку займають букові ліси, які тут знаходяться на східній межі ареалу. Великим є різноманіття степової рослинності. НПП "Подільські Товтри" - найбагатша за загальною кількістю видів судинних рослин природно-заповідна територія України (1543 види). Великою є і кількість видів рослин з Червоної книги України (49). Найбільш созологічно цінними з них є бруслина карликова, сон великий, шиверекія подільська, цибуля коса, цибуля переодягнена. На території парку багато цінних історико-культурних об'єктів: Бакотський печерний монастир, Кам'янець-Подільська фортеця (ХІ-ХІІ ст.), Домініканський (XIV ст.), Францисканський (XIV ст.) монастирі та ін.

Національний природний парк "Святі Гори" площею 40439 га розташований в середній течії р. Сіверський Донець й знаходиться у двох фізико-географічних областях - Донецької височини та Старобільських відрогів Середньоруської височини[5]. Територія національного парку відзначається високим ландшафтним різноманіттям. До складу парку входять заплава Сіверського Донця, перша надзаплавна тераса (на лівому березі) та плакорні ділянки на правому березі, Найбільшу площу займають культури сосни звичайної, якими зайнята більша частина надзаплавної тераси. На плакорних правобережних ділянках поширені широколистяні ліси з переважанням дуба звичайного, є заплавні дубові та заболочені чорновільхові ліси. Особливо цінними є ліси сосни крейдяної. Степова рослинність займає незначну площу. Дуже своєрідною є рослинність крейдових відслонень, де зростає багато ендемічних видів рослин. Луки та трав'яні болота трапляються здебільшого у заплавах. Є в парку і цінні пам'ятки культури, зокрема крейдяна печерна церква ХІ-ХИ ст. і архітектурний комплекс Святогірського Успенського монастиря XVII-XIX ст.

Азово-Сиваський національний природний парк площею 52154 га (в т.ч. 8469 га суші) включає широку островоподібну косу Бірючий острів, острови на Сиваші та акваторію Азовського моря, в тому числі затоки Сиваш[6]. На Бірючому острові переважають піщані степи, а у зниженнях - луки, галофітна та водна рослиннісь. На островах Сиваша збереглися справжні степові ценози, в тому числі ковилові, та різноманітна галофітна рослинність. У флорі багато ендемічних видів - житняки кімерійський і пухнастоквітковий, мак азовський, чебреці дніпровський і узбережний, покісниця сиваська та ін. Фауна характеризується великою кількістю рідкісних видів, наявністю великих сезонних скупчень птахів. Центральний Сиваш, велика частина якого входить до НПП, є водно-болотним угіддям міжнародного значення (Рамсарська конвенція). На Бірючому острові висока чисельність акліматизованих до створення парку копитних - благородних оленів, ланей, муфлонів, куланів.

Карпатський національний природний парк площею 50303,0 га знаходиться в Івано-Франківській області[7]. Він розташований на північно-східному макросхилі Українських Карпат. Територія парку охоплює верхню частину басейну р. Прут. До складу парку входять частини Чорногорського хребта, Ясинсько-Верховинської міжгірної улоговини та Скибових (Зовнішніх) Горган. На території парку представлені пояси букових лісів, ялинових лісів, субальпійський, а також фрагментарно на найвищих вершинах - альпійський. Виражена смуга криволісся з переважанням сосни гірської, душекії зеленої, ялівцю сибірського. Найбільшу площу займають ялинові ліси. Значну площу мають післялісові луки. Флора парку включає багато східнокарпатських і карпатських ендеміків, а також низку арктоальпійських видів. Карпатський НПП є найбагатшою природно-заповідною територією Українських Карпат за кількістю "червонокнижних" видів (78), що пояснюється хорошою представленістю поясів субальпійської та альпійської рослинності, де сконцентрована велика кількість видів з Червоної книги України.

Національний природний парк "Синевир" площею 40696 га знаходиться на південно-західному макросхилі Карпат (у Закарпатській області) на висотах 550-1719 м над рівнем моря[8]. До парку входять території, що належать до двох фізико-географічних областей - Вододільно-Верховинської (Внутрішні Горгани та Воловецько-Міжгірна Верховина) і Полонинсько-Чорногорської. Переважають ялинові ліси, значну площу займають ліси з домінуванням бука. Назва парку походить від відомого гірського озера Синевир, яке здавна привертає увагу туристів. Характерними для парку є гірські болота, де зростають такі рідкісні види як журавлина дрібноплода, шейхцерія болотна.

Національний природний парк "Сколівські Бескиди" площею 35684,0 га розташований у західній частині північно-східного макросхилу Українських Карпат (Львівська область) у басейнах річки Стрий та її притоки Опір[9] на висотах 500-1200 м над рівнем моря (область Зовнішніх Карпат). Найбільшу площу займають букові, в тому числі ялицево-букові ліси. Є невеликі ділянки лісів з домінуванням граба, дуба звичайного та липи серцелистої. Природні ялинові ліси переважно приурочені до виходів пісковиків.

Ужанський національний природний парк площею 39159 га знаходиться на південно-західному макросхилі Карпат (Закарпатська область) на висотах 400-1250 м над рівнем моря на кордні з Польщею і Словаччиною[10]. Його територія належить до фізико-географічних областей Вододільно-Верховинської та Полонинсько-Чорногорської. Рослинність парку представлена переважно буковими та ялицево-буковими лісами. Поширені тут ялинові, ялицеві, грабові та дубові ліси. Характерними для парку є яворово-букові ліси. Вище лісового поясу знаходиться смуга криволісся з переважанням душекії зеленої. НПП Ужанський є складовою трилатерального (українсько-польсько-словацького) біосферного резервату "Східні Карпати".

Національний природний парк "Гуцульщина" площею 32271,0 га знаходиться в східній частині Українських Карпат (Івано-Франківська область)[11]. Більша частина парку належить до області Зовнішніх Карпат, менша частина парку - до Передкарпаття. Гірські пасма тут мають широкі гребені та відносно похилі схили. Між ними пролягають широкі міжгірні улоговини. Переважають букові ліси, в Передкарпатській частині поширені ліси з домінуванням дуба звичайного, є ділянки ялинових лісів.

Національний природний парк "Вижницький" площею 7928,4 га також знаходиться в східній частині Українських Карпат, в межах Чернівецької області[12]. Він репрезентує низькогірну частину Зовнішніх Карпат з переважаючими висотами 500-1000 м н.р.м. Невелика частина парку належить о фізико-географічної області Передкарпаття.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

Основні:

1. Заповідна справа в Україні:Навчальний посібник./За загальною редакцією М.Д.Гродзинського, М.П.Стеценка. – К.: 2003. – 306 с.

Додаткові:

1.  Андрієнко Т.П., Онищенко В.А., Клестов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації (під ред. д.б.н. проф. Т.Л. Андрієнко). - К.: Фітосоціоцентр, 2011. - 60 с.

2. Бишоп К., Гріш М., Филипс А. Модели национальных парков. - М., 2010.

3. Буре Г. С. Роль в Україні Конвенції про охорону дикої флори, фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) // Збереження і моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні. - К.: Національний екологічний центр України, 2009. – С. 15-18.

4.    Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (переклад українською мовою). - Київ: Авалон, 2008. - 52 с.

5. Заповідники і національні природні парки України. - К., 2009

6. Меллума А.Ж. Особо охраняемые природные объекты на староосвоенных территориях. - Рига, 2008.

7.     Міждержавні природно-заповідні території. / Під загальною ред. Т.Л.Андрієнко. - Міжвідомча комплексна лабораторія наукових основ заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України. - Київ, 2008. – 132с.

8. Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні. – К., 2010.

9. Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків. / За ред. Т.Л. Андрієнко. - К.: Академперіодика, 2002. -103 с.

---

[1] Шацький НПП створений у 1983 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

[2] Деснянсько-Старогутський НПП створений у 1999 році, підпорядкований Мінекоресурсів України

[3] Яворівський НПП створений у 1998 році, підпорядкований Мінскорссурсів України.

[4] НПП "Подільські Товтри" створено згідно з Указом Президента України 1996 року, підпорядкований Мінекоресурсам України.

[5] НПП "Святі гори" створений у 1997 році, підпорядкований Мінекоресурсам України.

[6] Азово-Сиваський НПП створений у 1993 році, з 1927 року ця територія входила до заповідника "Надморські коси", з 1957 до 1993 року мав статус заповідно-мисливського господарства.

[7] Карпатський НПП створений у 1980 році, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[8] НПП „Синевір” був створений у 1989 році, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[9] НПП "Сколівські Бескиди" створений у 1999 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

[10] Ужанський НПП створений у 1999 році, підпорядкований Мінскорссурсів України.

[11] НПП "Гуцульщина" створений у 2002 році, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[12] НПП "Вижницький" створений у 1995 p., підпорядкований Мінекоресурсів України.