Практична
робота 4. Заповідники як категорія ПЗФ України. Біосферні заповідники, їх
призначення та функції
Аналітично-описова робота
Мета: вивчити особливості та специфіку
природних заповідників як однієї з найважливіших категорій ПЗФ України.
Питання до обговорення: 1. Поняття
«природний заповідник».
2. Порівняння понять «заповідник» та «резерват».
3. Режим охорони природних заповідників.
4. Географія природних заповідників України.
5. Черемський природний
заповідник (Волинська область).
Завдання 1. Складіть хронологічну
таблицю створення фонду державних заповідників в Україні за зразком:
|
№ з/п |
Період |
Заповідники, що були створені, роки їх заснування |
|
1 |
До 1920 р. |
Асканія-Нова
(1889) |
|
2 |
1920-1940 р.р. |
..... |
|
… |
…… |
….. |
|
6 |
Після 2000 р. |
|
Завдання 2. Дати письмову відповідь на наступні
запитання:
-
Дати характеристику історії виникнення і сучасного статусу,
режиму, особливостей заповідника як
об’єкта ПЗФ.
-
Які державні заповідники
України належать до наступних природних зон: Полісся, Лісостеп, Степ, Крим,
Карпати?
-
У яких адміністративних
областях України найбільше державних заповідників? У яких областях їх взагалі
немає?
-
Які державні заповідники
мають відокремлені філії? Назвіть їх.
-
Назвіть три найбільші по
площі державні заповіники України.
Завдання 3. Назвіть заповідники України та інші території ПЗФ, що мають
статус біосферних. Охарактеризуйте особливості та специфіку біосферних
заповідників, їх функції, завдання, роль у реалізації програми ЮНЕСКО „Людина і
біосфера”, у системі глобального екологічного моніторингу.
Завдання 4. Дайте письмову характеристику 4 природних заповідників (на вибір), що розташовані: а)в Криму; б)в
Карпатах; в) в степу; г) на Поліссі.
Висновок. У висновку охарактеризуйте динаміку розвитку фонду державних
заповідників України та особливості їх сучасного розміщення на території нашої
держави.
ТЕОРЕТИЧНІ
МАТЕРІАЛИ ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ
Заповідники як категорія
ПЗФ України. Біосферні заповідники, їх призначення та функції (основний матеріал подано за [1]: Заповідна
справа в Україні [Текст] : навчал. посібник / [за заг. ред. М.Д. Гродзинського,
М.П. Стеценка]. – К. : Географіка, 2003. – 306 с.)
Природні заповідники
Заповідники як організаційна форма охорони природи
виникли в дореволюційній Росії.
Засновниками цієї форми охорони були такі видатні вчені, як Г.О.Кожевніков,
В.В.Докучаев, І.К.Пачоський, В.П.Семенов–Тян–Шанський. Ними та іншими видатними природознавцями було обґрунтовано еталонне значення
заповідників для фундаментальних досліджень закономірностей живої природи та пізнання еволюції органічного світу.
Природні заповідники в Україні – це природоохоронні,
науково–дослідні установи
загальнодержавного значення. Згідно чинного законодавства, ділянки землі та водного простору з
усіма природними ресурсами повністю
вилучаються з господарського використання та надаються заповідникам у
безстрокове (постійне) користування.
Природні заповідники створюються з метою збереження
в природному стані типових
або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією
сукупністю їх компонентів, вивчення природних
процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища,
ефективного використання природних
ресурсів та екологічної безпеки. Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення
наукових досліджень і спостережень за
станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних
знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного
середовища та заповідної справи. На природні заповідники покладається
також координація і проведення наукових
досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, розташованих у регіоні.
Таким чином, основними функціями природних
заповідників є: природоохоронна (сприяння
збереженню біологічного, екосистемного і ландшафтного різноманіття) та наукова (вивчення
функціонування екосистем, здійснення наукових спостережень за ходом природних
процесів).
Для того, щоб заповідник міг виконувати свої функції
та завдання, його територія має відповідати певним вимогам. Ідеальними для створення природних заповідників є
незачеплені антропогенним впливом,
унікальні за науково–природничим значенням природно–територіальні комплекси. Такі комплекси розглядаються як еталони природи. Однак, у зв'язку з глобальними масштабами
впливу людства на природу Землі, таких первісно природних територій на сьогодні
фактично не залишилось. Тому, на
практиці, в заповідниках (та національних парках) зберігаються
екосистеми, які зазнали певних змін впродовж
агрікультурного періоду. В зв'язку з цим важливим питанням є визначення тих
властивостей екосистем, які визначають їх еталонну цінність. За основні такі властивості прийняті
наступні: незайманість господарською діяльністю людини або мінімальний
ступінь ураженості природних територіальних
комплексів, вразливість та можливість втрати
(заміщення природних угруповань антропогенними), репрезентативність (типовість), унікальність, рідкісність (наявність раритетних видів, угруповань), багатство та різноманіття
видів, життєвих форм, функціональних
груп, фауністичних комплексів, генофонду, ценофонду тощо.
Природні заповідники організовують на територіях,
які мають виняткове (міжнародне та
національне) природоохоронне та наукове значення. Це значення визначається тим, що на даній
території широко поширені місця зростання та проживання раритетних видів рослин
і тварин (тобто найбільш
цінних і рідкісних видів, для яких загроза їх втрати є дуже високою, це, переважно, види,
занесені до Червоної книги України, світові та європейські «червоні» переліки,
реліктові та ендемічні види тощо). Винятковим на сьогодні
є значення територій, де збереглися типові та рідкісні рослинні угруповання,
занесені до Зеленої книги України, а також
збереглися інші об'єкти, що мають вагоме наукове значення, – праліси, корінні степи, унікальні болота тощо.
Територія природного заповідника має відзначатися репрезентативністю, тобто бути
типовою для певного регіону за геологічною, геоморфологічною будовою, ґрунтовим покривом і відображати основні флористичні,
фауністичні, фітоценотичні, ботаніко–географічні риси певних регіонів.
Велике значення для організації та функціонування
заповідника мають розміри його
території, конфігурація меж, положення відносно транспортних систем та великих міст, щільність
населення в регіоні. Ці чинники
визначають доступність території для відвідування, загрозу вторгнення та браконьєрства.
Важливими також є характер використання
території заповідника в минулому, характер господарювання на оточуючих заповідник територіях і
ступінь їх антропогенної зміненості.
Бажано, щоб землі, на яких створюється заповідник, були якнайменше включені в господарський обіг
(на них не було ріллі, місць видобутку корисних копалин,
промислових об'єктів, рекреаційних зон тощо).
Також бажаним є окресленість території заповідника природними межами
(наприклад, береговою лінією річок та інших водойм, гірськими пасмами,
ущелинами тощо).
Заповідники створюються для довічного зберігання
екосистем. З метою виконання
конкретних завдань природного заповідника, на його території встановлюється заповідний режим.
Якщо в заповіднику зберігаються екосистеми,
які можуть самостійно існувати й розвиватись в
недоторканому стані та не потребують втручання для відновлення їх природного стану, для території заповідника
встановлюється режим абсолютної
заповідності, тобто забезпечується повне невтручання людини у природні
процеси з будь–якою метою. Основним завданням таких
заповідників (здебільшого великих за площею) є збереження еталонних якостей території та забезпечення ходу
природних процесів.
Проте антропогенна зміненість ландшафтів України є
настільки значною, що переважна
більшість заповідників займають невелику площу (див. Додатки, табл. 1) й розташовані вони серед
значно змінених людською діяльністю
територій. Отже, для таких заповідників не може ставитись завдання збереження еталонних
властивостей території, оскільки в них зберігаються не біогеоценози повного
складу, а лише окремі популяції й
основні параметри умов їх існування. В малих заповідниках відсутні або неповно представлені
окремі трофічні групи, тому їх біоценози
здебільшого нездатні до саморегуляції та самовідновлення. Через це на таких
обмежених за площею територіях впровадження абсолютно заповідного режиму може призвести до зникнення цілого ряду видів і навіть
екосистем.
В таких випадках може бути доцільним застосування
режиму регульованої заповідності – обмеженого науково обґрунтованого втручання людини в природні процеси,
при якому не переслідується жодних цілей, крім збереження видів та їх угруповань на основі підтримки екологічної рівноваги.
Такий режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі можуть відбуватися небажані негативні
природні або антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів. Режим регульованої заповідності
передбачає людську діяльність у заповіднику, яка носить назву компенсуючої, тобто виконання певних природоохоронних, біотехнічних
і науково–технічних заходів для регулювання та запобігання виникненню негативних змін в екосистемах. До таких заходів
відносяться: сінокосіння, випас, реакліматизація, регулювання чисельності певних видів, оптимізація гідрологічного режиму тощо. Косіння,
наприклад, може бути необхідним
та ефективним заходом для збереження цінних степових угруповань в тих заповідниках, де відсутні дикі
копитні тварини. А регулювання
чисельності, статевого та вікового складу копитних може бути необхідним для збереження рідкісних лісових формацій. Впровадження режиму регульованої заповідності на
території природного заповідника (або
його окремих ділянках) можливе лише при
наявності глибокого наукового обгрунтування, тоді як застосування режиму абсолютної заповідності на території ПЗ не
вимагає цього.
Для кожного заповідника розробляється Проект
організації території та охорони
його природних комплексів. У цьому Проекті на основі ґрунтовних наукових
досліджень і всебічної оцінки сучасного стану природних комплексів
розробляються плани конкретної природоохоронної та науково–дослідної діяльності: визначаються ділянки для проведення наукових
спостережень, ділянки, на яких має застосовуватись режим регульованої заповідності, протипожежні заходи
тощо. При цьому враховуються функціональні особливості екосистем і умови їх формування, характер і
напрямок антропогенних змін в їх структурі та потенційні екологічні можливості
відновлення природного стану.
В Проекті організаціїтериторішриродного заповідника визначаються
господарські ділянки, виділення яких пов'язано з функціонуванням заповідника як установи. В межах цих ділянок
розміщуються адміністративні та
господарські служби, житлові приміщення працівників, кордони, земельні ділянки для задоволення господарських потреб працівників у сінокосах, випасах, городах
тощо.
На сьогодні в Україні існує 21 природних заповідників. Їх загальна площа становить 163,7 тис.
га, що складає 6,2% від площі всього ПЗФ і 0,27% від площі України. Окремі заповідники значно різняться за своїми розмірами.
Найменшим є Мис Мартьян у АР Крим, площа якого складає всього
Біосферні заповідники (біосферні резервати).
Створення Світової мережі біосферних резерватів у
масштабі всієї планети було розпочато у
1970–х роках за ініціативою ЮНЕСКО (Всесвітньої організації з питань освіти, науки та культури) та МСОП
(Міжнародного союзу охорони природи). Створення такої мережі є метою міжнародної програми ЮНЕСКО
«Людина і біосфера» (МАБ) і пов'язано з глобальним впливом людської діяльності на біосферу та необхідністю створення спеціальної системи екологічного
моніторингу за техногенним і природним
середовищем. Репрезентативність мережі біосферних
резерватів забезпечується тим, що в основу її створення покладено біогеографічне районування Землі.
Стратегія розвитку біосферних резерватів (далі – БР)
була схвалена на Севільській
конференції (1995 р.) й згідно із нею на БР покладаються такі три основні функції:
• природоохоронна – збереження
біологічного, екосистемного та ландшафтного різноманіття);
• функція підтримання сталого розвитку
– сприяння тривало стабільному
екологічному, економічному та соціальному розвитку);
• науков–екоосвітня – вивчення функціонування екосистем, здійснення наукових спостережень за ходом
природних і антропогенних процесів,
організація моніторингу на локальному, національному
та глобальному рівнях, сприяння екологічній освіті та екологічному вихованню населення).
Виходячи з багатофункціонального призначення БР, перед ними стоять важливі наукові завдання
фундаментального та прикладного характеру: екологічні, економічні та соціальні.
До екологічних завдань БР відносяться: збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, моніторинг за природними
процесами й антропогенними впливами.
Економічні завдання БР полягають у сприянні вирішенню пріоритетних для регіонів завдань прикладного
характеру. Це досягається через
усунення чинників, які зумовлюють деградацію природного середовища регіону. Наприклад, у
степовій зоні такі пріоритетні
завдання стосуються збереження гумусу в ґрунтах, попередження їх вторинного засолення,
осолонцювання, підтоплення, захисту від вітрової ерозії. Для ландшафтів широколистяно–лісової зони – це підвищення біологічної
стійкості та продуктивності лісових екосистем, поліпшення їх водоохоронних та ґрунтозахисних функцій, сприяння природному відновленню).
Важлива група економічних завдань БР стосується розробки екологічно обґрунтованих методів господарювання на основі
прогресивних технологій, що підвищують ефективність використання природних ресурсів при
мінімальному порушенні природного
середовища. Особливе значення БР полягає також у підтримці традиційних форм землекористування, які
не суперечать екологічним
вимогам та використання їх у різних галузях господарства.
Соціальні завдання БР полягають у збереженні культурних і історичних цінностей та культурної
спадщини регіону в цілому, сприянні екологічній освіті та екологічному вихованню широких мас населення, підвищенні кваліфікації
фахівців різних галузей охорони природи.
З перелічених вище завдань БР видно, що вони
розглядаються як екологічні й
економічні моделі, функціонування яких сприяє збереженню біологічного і ландшафтного різноманіття
біосфери, стимулює впровадження та поширення екологічно
обгрунтованих форм природокористування. Отже,
БР відіграють важливу роль у переході регіонів
до їх сталого розвитку.
До БР мають включатися території, які відзначаються
наступними рисами: в їх межах
поширені типові для біогеографічних регіонів ландшафти, тут поширені біотопи рідкісних видів
флори і фауни, рідкісні фітоценози,
зооценози, рідкісні або унікальні екосистеми та ландшафти. Також до БР слід відносити території,
на яких склалися й які є
прикладом гармонійних господарських екосистем (етно–господарських ландшафтів), що збереглися
завдяки веденню раціонального
традиційного природокористування. Крім того, до складу території БР можуть включатись і доволі
суттєво модифіковані ландшафти,
якщо вони можуть бути відновлені до близького до природного стану.
Таким чином, біосферний резерват розглядається як
система, в межах якої сполучаються
природні екосистеми та ділянки різного ступеня освоєння й використання. Це
територія, зайнята репрезентативним ландшафтом, де
землекористування контролюється, але може варіювати від повного припинення до інтенсивного, хоча і регламентованого, виробництва.
Основною передумовою для варіювання режимів охорони та використання території БР є диференціація його територіальної структури,
тому при створенні БР висувається вимога функціонального зонування території.
В ПЗФ України категорія «біосферний заповідник»
з'явилась відносно недавно – у 1992
році разом із прийняттям Закону «Про природно–заповідний фонд України».
Відповідно до цього закону, біосферні заповідники (далі – БЗ) є природоохоронними, науково–дослідними установами міжнародного
значення, які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення
фонового моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Для БЗ встановлюється диференційований режим
охорони, відтворення та
використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. В межах території БЗ
виділяються три функціональні зони:
заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Крім того в межах БЗ може бути виділена зона регульованого заповідного режиму. До
її складу входять території та об'єкти ПЗФ інших категорій.
Біосферні заповідники чи біосферні резервати?
В прийнятій класифікації територій та
об'єктів ПЗФ України замість терміну "біосферний резерват"
використовується термін "біосферний заповідник".
Причиною тому є те, що в Україні біосферні резервати спочатку створювались на базі природних заповідників. Разом
з тим, до територій біосферних резерватів включають не лише природні
екосистеми, що охороняються, а ділянки
різного ступеня освоєння з різними режимами охорони. Це не ізольована від господарської діяльності заповідна система,
а взаємопов'язана з нею цільова
охоронна система, призначена регулювати взаємодію людини і природи, сприяти оптимізації життєвого середовища.
Функціональним призначенням заповідної зони є
забезпечення абсолютної охорони цінних
природно–територіальних комплексів, проведення наукових досліджень без порушення їх природного стану, здійснення моніторингу.
Будь–яке господарювання в цій зоні заборонено.
Для виділення заповідних зон БЗ застосовуються ті
самі критерії, що й до територій
природних заповідників. Добір екосистем, що представлені в заповідній зоні БЗ, повинен
характеризуватись їх високою
цінністю як біосферних еталонів. Це передусім передбачає їх репрезентативність для даного регіону,
незайманість (в крайньому разі мінімальні зміни) господарською діяльністю,
значне багатство й різноманіття
біотичних угруповань. Заповідна зона може складатися з одного або кількох заповідних ядер. У
природоохоронному плані це найцінніша зона, в якій забезпечується охорона біологічного різноманіття, тривало стійкий
розвиток екосистем та спонтанний хід природних
процесів.
Головним призначенням буферної зони БЗ є захист
заповідної зони від антропогенного впливу, збереження біорізноманіття,
відновлення природної структури
змінених екосистем, сприяння спонтанним сукцесіям у природних екосистемах. Вона може
використовуватись також для
науково–дослідних робіт, обмеженої рекреації, екологічного туризму. До цієї зони включаються частково змінені
природні екосистеми, а також екосистеми природно–культурного походження.
Господарювання в цій зоні має бути
спрямованим на відновлення природних
екосистем і ландшафтів.
До функцій зони антропогенних ландшафтів (в
зарубіжних БР її називають транзитною або перехідною зоною) належать:
економічна (сільськогосподарська,
лісогосподарська, водогосподарська), та функція
сприяння сталому розвитку. Крім того, вона призначена для збереження культурних цінностей,
може використовуватись в
рекреаційних, спортивно–туристичних цілях, служить для екологічного виховання й екологічної освіти. В межах
зони має здійснюватись екологічно обгрунтоване традиційне господарювання, що
проводиться в регульованому режимі, вона слугує активізації та розвитку
збалансованого управління (менеджменту) природними ресурсами. До зони антропогенних ландшафтів можуть
входити різні антропогенні елементи
ландшафту, населені пункти, культурні заклади, господарські установи. Це найбільш денатуралізована
зона й тому її роль у збереженні
біорізноманіття загалом незначна. Та при цьому вона має вагоме економічне та соціальне значення,
а також важлива для підтримання
екологічно збалансованого стану в регіоні.
Зона регульованого заповідного режиму виділяється у тому випадку, якщо до складу території БЗ увійшли території й
об'єкти ПЗФ інших категорій, а саме: регіональні ландшафтні
парки, заказники, заповідні урочища. В багатьох випадках їх розташування, розміри чи інші характеристики роблять недоцільним
їх ліквідацію або віднесення до інших зон.
Зона регульованого заповідного режиму може
виконувати такі функції, як забезпечення абсолютної охорони екосистем (заповідна зона РЛП, заповідні урочища), захисту
заповідної зони, збереження біорізноманіття, відновлення природної структури змінених екосистем, сприяння спонтанним сукцесіям у природних екосистемах
(заказники, пам'ятки природи), науково–дослідну (експериментальну), екоосвітню,
рекреаційну (рекреаційні зони РЛП, заказники
тощо), сприяння стабільному
екологічному, економічному та соціальному розвитку в регіоні
(господарські зони РЛП).
Режим охорони та господарювання в цій зоні є диференційованим –відповідно до завдань і режимів конкретних
територій та об'єктів ПЗФ, що входять до неї.
В світовій природоохоронній практиці прийнято
створювати БР на базі національних парків
і об'єктів інших категорій, які являють собою найкращі ділянки крупних природних ландшафтів.
Шляхом внесення до Світової мережі
біосфернихрезерватів їм надається міжнародний статус. Останнім часом визнано, що доцільним є поєднання таких великих природних резерватів з відносно невеликими
експериментальними резерватами.
Експериментальні резервати – це території середніх розмірів, обрані як такі, що представляють в
загальних рисах біотичні провінції або основні рослинні формації. На їх території
проводяться наукові дослідження, в
тому числі й прикладного спрямування, з екології і лісівництва, дослідження екосистем, культивування лісу, з екології і пасовищного господарства. Вважається, що кожна
така пара, що складається з
великого та експериментального резерватів, буде повністю відповідати функції або концепції БР
в даній біотичній провінції.
Тобто пропонується розширити поняття БЗ і
створювати так звані комплексні біосферні
заповідники, або групи біосферних заповідників. Поняття «ядро–буфер» в них розширено й, окрім
основного ядра, включає також окремі
географічно відокремлені резервати (експериментальні заповідники), які
забезпечують можливість проведення експериментів і в той самий час
представляють додаткове різноманіття регіональних екосистем. Група таких ядер оточується спільною
буферною зоною.
Для БР практично не існує стандартів щодо їх
розмірів. Так, наприклад, у США такий
БР, як Національний Арктичний резерват (великий арктичний річковий басейн), має площу 3 млн га, Національний заказник Алеутських
островів – 1млн 100 тис. га, тоді як Експериментальна зона Сан–Хосе (дубова
савана з однорічним трав'яним
покривом) обмежується територією в
На сьогодні в Україні, відповідно до чинного
законодавства, статус біосферних заповідників мають 5
заповідників: «Асканія–Нова» ім. Ф.Е.
Фальц–Фейна, Чорноморський,
Карпатський, Дунайський та Чорнобильський. Поряд із ними до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО включені Ужанський національний природний парк з
Надсянським регіональним ландшафтним парком
у складі українсько–польсько–словацького транскордонного біосферного резервату
«Східні Карпати» та Шацький національний природний парк під
назвою Шацького біосферного резервату, який стане частиною
українсько–польського (можливо і білоруського)
міжнародного біосферного резервату «Західне Полісся».
Загальна площа біосферних заповідників (резерватів)
України становить 222,5 тис.га,
або 8,4% від площі ПЗФ та 0,37% від площі держави.
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНИХ ЗАПОВІДНИКІВ
ТА РЯДУ
НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНІ ЗАПОВІДНИКИ
УКРАЇНИ
1. Асканія-Нова (
1889, Херсонська обл. ). Найстаріший заповідник України, один з небагатьох, що
має статус біосферного. Охороняються унікальні, еталонні ділянки типчаково-ковилового
степу. Відомим є акліматизований зоопарк, де у вільному та напіввільному стані
утримуються тварини різних природних зон і континентів. У заповіднику нараховується до 500 видів
рослин, у тому числі охороняються такі рідкісні і зникаючі види як ковила
Лесінга, ковила волосиста, типчак (костриця) тощо. На базі заповідника
функціонує НДІ тваринництва степових районів, роботи наукових відділів якого у галузі виведення
нових, високопродуктивних порід свійської худоби, у галузі акліматизації,
гібридизації диких тварин дістали світове визнання.
2.Чорноморський заповідник (1927, Херсонська обл.). Сухопутно-аквальний заповідник,
має статус біосферного. Охороняються
ділянки піщаного степу і солонцево-солончакових степів, галофітні угруповання рослинності.
Флора нараховує до 600 видів вищих судинних рослин. Цей природно-територіальний
комплекс включає місця гніздівлі і шляхи сезонних міграцій водоплавних і
перелітних птахів. Острівці лісів, що зустрічаються на території, - це залишки колись могутніх дубових пралісів, що
зростали у нижній течії Дніпра та інших рік і носили назву “лісів Гілеї”.
Рідкісні і зникаючі види, які охороняються - зірочник
блідий, золотобородник цикадовий, сон-трава чорніюча, холодок тонколистий.
3.
Карпатський (1968, Закарпатська обл.). Заповідник створений для збереженя
унікальних систем гірського лісового, субальпійського і альпійського поясів Українських Карпат. Цей біосферний заповідник досить повно репрезентує природу південно-західного
макросхилу Українських Карпат[1]. Територія заповідника має складну
конфігурацію і складається з декількох ділянок.
Чорногірська ділянка знаходиться на південно-західному схилі Чорногірського хребта (Полонинсько-Чорногорська
фізико-географічна область). Переважаюча
рослинність - буково-ялицево-ялинові та чисті ялинові (на більших висотах)
ліси. На невеликій площі поширена рослинність субальпійського і альпійського
поясів.
Мармароська ділянка розміщена в північній частині Мармароських гір (Рахівсько-Чивчинська
фізико-географічна область), особливістю яких є те, що вони складені твердими кристалічними
породами - гнейсами, слюдяними і
кварцовими сланцями, мармуроподібними вапняками. Найбільші площі займають мішані ліси із
співдомінуванням ялини, бука та ялиці. Є
субальпійські луки, характерними є чагарничкові угруповання з чорниці,
брусниці та рододендрона східнокарпатського.
Свидовецька ділянка знаходиться нахребті Свидовець (Полонинсько-Чорногорська область). Значні площі
займають букові, ялицеві та ялинові ліси, на кам'янистих місцях трапляються буково-яворові ліси. Вище лісового поясу поширене
криволісся з душекії зеленої і ялівцю сибірського.
Кузіпська ділянка знаходиться на
південних відрогах Свидовецького хребта
(Рахівсько-Чивчинська область). У південній частині ділянки знаходиться смуга
мармуроподібних вапняків, які утворюють численні скелі. Переважають
букові ліси, трапляються скельнодубові та ялинові ліси.
Угольсько-Широколужанська ділянка, найзахідніша у заповіднику, розміщена на південних схилах хребта
Красна (Полонинсько-чорногорська
область). В деяких місцях поширені вапняки, що утворюють значні скелі. Відомо близько 30 карстових печер. Майже
вся площа зайнята буковими
лісами, трапляються також скельнодубові ліси. На вапняках зустрічаються тисово-букові угруповання
з участю ялівцю козацького.
Багатою є фауна кажанів, серед яких є 8 видів з Червоної книги України.
Долина Нарцисів - ділянка заплави р. Хустець (Вулканічно-Карпатська область). Переважає лучна
рослинність. Особливістю ділянки є висока участь в лучних ценозах нарцису вузьколистого. З метою охорони лучної рослинності
і, насамперед, нарцису, на ділянці
проводяться регуляційні заходи. Фауна ділянки має рівнинний характер.
Чорна гора є ботанічним заказником загальнодержавного
значення. Територія є невеликою
горою, яка оточена рівниною. Хоча природні риси ділянки відповідають
Вулканічним Карпатам, вона віднесена до Закарпатської низовинної області.
Геологічну основу утворюють породи вулканічного походження - андезити,
ліпарити, туфи, які інколи
утворюють скелі. Переважають скельнодубові та букові ліси. Трапляються рідкісні для України
види дерев - ясен білоцвітий, дуби багатоплідний і Далешампе, липа срібляста. Фрагментарно зустрічається степова рослинність.
Юлівська гора також є ботанічним заказником загальнодержавного значення і за своїми природними
рисами подібна до Чорної гори. Переважають дубово-букові ліси і дуби з дубів скельного Далешампе і багатоплідного. Особливо цінними є унікальні для України
ліси з дуба бургундського та липи сріблястої.
Фауна Чорної і Юлівської гір має рівнинний характер
і включає ряд південноєвропейських видів на північній межі ареалу.
Досить багато у заповіднику окремих
пам’яток природи, заповідних урочищ і т.д. У зв’язку з великою екологічною,
природоохоронною і науковою цінністю, заповідник недавно отримав статус
біосферного. Найбільш відомі рідкісні і ендемічні види: медунка Філярського,
осот Кернера, деревій Щура, фіалка східнокарпатська,
ломикамінь живучий, кадило карпатське, вероніка зубчаста.
Багатою є флора заповідника, численними є запаси лікарських рослин.
Наукова робота в заповіднику ведеться у
значних обсягах, зокрема, крім еколого-біологічних, ценотичних і ін.
досліджень, вивчаються методи боротьби з селями,
повенями, вітровалами, зсувами.
4. Луганський заповідник (1968, Луганська обл.). Заповідник включає
три філії: Стрільцівський степ, Провальський степ, Станично-Луганський відділ.
Охороняються ділянки різнотравних і типчаково-ковилових степів. Рідкісні і
зникаючі види - горицвіт звичайний, цмин пісковий, конвалія звичайна. На
території заповідника знаходяться колонії бабака звичайного, тхора-перев’язки,
хохулі звичайної.
Окремі філії заповідника відрізняються
своєрідністю природно-територіальних комплексів і видовим різноманіттям.
5.
Дунайський (1981,
Одеська обл.). Один із заповідників, що має статус біосферного. Заповідник знаходиться у дельті Дунаю.
Охороняються ділянки прибережних рослинних угрупувань, плавнів, водно-болотні
угіддя, що мають міжнародне природоохоронне значення. У заповіднику
нараховується більше 500 видів вищих судинних рослин, особливо велику цінність
має болотна і водяна рослинність. Зокрема, тут знаходяться найбільші не лише в
Україні, але і у Європі площі латаття білого, глечиків жовтих, аїру болотного.
Це також місце зимівлі і перевальна база для численних птахів. Багато з них гніздяться і
зимують у гирлі Дунаю, особливо - співочі.
6.
Український степовий (1961, Донецька, Сумська обл.). Філії заповідника:
Хомутівський степ, Кам’яні Могили, Михайлівська цілина, Крейдова
флора. У заповіднику здійснюється координація наукової роботи
з вивчення степових рослинних і тваринних угруповань.
Флора заповідника нараховує більше 1000 видів рослин, в тому числі рідкісних і
зникаючих: горицвіт волзький, тюльпан степовий,
фіалка степова, ефедра. До ендеміків належать деревій голий, волошка
несправжньобілолускова, вудсія альпійська.
7.
Дніпровсько-Орільський (1990, Дніпропетровська обл.). Цей
заповідник створений порівняно недавно на базі двох державних заказників -
Торомських і Обухівських плавнів. Рослинний покрив характерний для
північно-степової зони і плавнів Дніпра. Особливо рідкісні види рослин: водяний
горіх плаваючий, сальвінія плаваюча, папороть плаваюча, декілька видів
зозулинців.
Надзвичайно багатим є тваринний світ
заповідника. Це - природний резерват цінної мисливської, а
також рідкісної і зникаючої фауни. 14 видів занесено до Червоної книги, серед
них - тхір степовий, полоз чотирисмуговий, гадюка східностепова,
орел-могильник, сокіл-балобан, сапсан, орлан-білохвіст. Охороняються цінні види
риб: стерлядь, линь, з комах - два зникаючі види бражників.
8.Канівський
(1923, Черкаська обл.). У заповіднику охороняються класичні ділянки лісостепу. Тут
проходить східна межа поширення граба. Ліси заповідника - грабово-дубові, вони
чергуються з ділянками степової і лучної рослинності.
Рідкісні види: підсніжник звичайний,
проліска дволиста, ряст, анемона. Реліктові види: ведмежа цибуля, багаторядник,
скополія карніолійська, страусове перо, горянка півмісяцева.
На базі заповідника діє стаціонар
Київського державного університету
ім.Тараса Шевченка.
Великим є також культурно-історичне значення Канівського
заповідника, оскільки на його території розміщені могила і меморіальний музей Тараса Шевченка (Чернеча
гора).
9. Розточчя (1984, Львівська обл.). Охороняється масив
Розточчя, по якому проходить головний
європейський вододіл між
басейнами Чорного і Балтійського морів. Особливо цінними є масиви
сосново-букових лісів. Тут проходить південно-східна межа поширення сосни і
північно-східна межа поширення бука.
Високопродуктивні сосново-букові ліси, до
складу яких входять сосна звичайна, бук європейський, явір, дуби
скельний і звичайний, що. зустрічаються лише тут і в Криму. Рідкісні види:
лілія лісова, анемона лісова, лунарія оживаюча, беладонна звичайна і ін. Багатою
є орнітофауна заповідника.
10. Медобори
(1990, Тернопільська обл.). Філія заповідника - Кременецькі гори. Охороняються
ділянки Товтр з мальовничими ущелинами, скелями, вапняковими пагорбами. Товтри
- унікальна пам’ятка геологічного минулого, залишки древнього бар‘єрного рифу
Сарматського моря, що вкривало колись
нашу територію. Охороняється близько 150 рідкісних , ендемічних і реліктових
видів рослин у складі дубово-грабових лісів, зокрема: зіновать, кадило
сарматське, зозулині черевички, горицвіт весняний, цибуля ведмежа, лілія
лісова.
Унікальними є також карстові печери
Тернопільщини - дивовижні перлини Поділля.
11.
Поліський
(1968, Житомирська обл.). Утворений для охорони своєрідної природи
південнополіського регіону (низовинних сфагнових і осокових боліт, лісової
рослинності з боровими і суборовими лісами). Велике значення його як резервату
цінної фауни, у тому числі промислових мисливських видів. Охороняються зокрема
такі види як чорний лелека, сірий журавель. Серед унікальних реліктових рослин
- рододендрон жовтий, плющ, дуб скельний, рідкісні види папороті, журавлина
дрібноплідна, росичка тощо.
12.
Карадазький
(1979, Автономна Республіка Крим). Охороняється частина гірського
масиву Карадаг і водна акваторія. Гора Карадаг - це вулканічний
масив юрського періоду, цінна пам’ятка геологічного минулого. Крім того, тут
збереглися цінні ділянки дубово-грабових та дубово-ясеневих лісів, чагарники
середземноморського типу. Ендеми: дуб пухнастий, граб східний, ясен гостроплідний, держидерево звичайне, фіалка
біла. Кущі (рідколісся) з фісташки туполистої, ялівцю високого, жасмину
кущового. Цінними є також цілий ряд трав’янистих рослин - представників
кримських степів: шоломниця різнобарвна, декілька зозулинців, асфоделіна
кримська ,10 видів ковили.
13.
Мис Март’ян.
(1973, Крим). Охороняється цінний прибережний комплекс, еталон взаємодії моря і
суходолу. Рослинність - ялівцево-дубові ліси із зарослями шибляку і суничника дрібноплідного.
Ендемічні кримські види: ялівець
високий, герань кримська, пирій вузлуватий, вівсюнець кримський та 24 види
рідкісних кримських орхідей.
Особливо цінним є
аквальний (морський) комплекс заповідника, у видовому складі якого
зустрічаються навіть колонії устриць, що не збереглися ніде більше на узбережжі
Криму (устриці дуже чутливі до чистоти та інших екологічних характеристик
морської води).
14. Ялтинський
гірсько-лісовий (1973, Крим).
Охороняються цінні курортні ліси, що мають водоохоронне, грунтозахисне значення
у цьому районі, небезпечному для зсувів, ерозійних процесів. Велике
бальнеологічне значення цих лісів. Реліктові та ендемічні види: дуб пухнастий,
дуб скельний, жасмин кущовий, тис ягідний, рускус понтійський.
На території заповідника багато окремих пам’яток природи,
цінних дерев, ландшафтних композицій.
15. Кримський заповідник (1923, 1991 - відновлено статус, Крим). Філія
заповідника - Лебедячі острови (Каркінітська затока Чорного моря). Охороняється
частина Головного пасма Кримських гір, що характеризується великою
різноманітністю природних умов. Ліси гірської частини
заповідника мають велике водоохоронне значення. Охороняються ділянки дубових,
букових лісів з домішкою релікта – тиса ягідного, берези повислої, ялівця
високого. У верхніх
ярусах з’являється сосна кримська.
Високогірні луки Кримських гір називаються “яйлами”. Представники фауни, що
охороняються: козуля європейська, куниця кам’яна, лисиця, орлан-білохвіст, сип
білоголовий, гриф чорний. Акліматизовано білку-телеутку, муфлона європейського.
У заповіднику створено музей і дендропарк.
Досить цінним природним резерватом є Лебедячі острови – місце оселення
водоплавних і водоболотних птахів ( до 200 видів ), серед яких – сріблястий
мартин, сіра чапля, велика біла чапля, чорноголовий реготун, лебеді-шипуни.
16. Казантипський (1998,
Крим). Охороняється ландшафтний комплекс, що включає скелястий півострів і мис
на Керченському півострові, які омиваються Арбатською і Казантипською затоками
Азовського моря. Вапнякове пасмо півострова зайняте петрофітними степами, у
балках і ярах – зарослі чагарників середземноморського типу. Рідкісні і
зникаючі види: асфоделіна кримська, ковила Брауна, вентената сумнівна. На
території заповідника знаходиться солоне Актаське озеро (що частково пересихає
влітку).
17. Опукський (1998, Крим). Розташований на півдні Керченського півострова.
Місцевість заповідника – це вапнякове плато, розчленоване глибокими тріщинам.
Рослинні угрупування – ділянки типчаково-ковилового і галофітного степів. Гора
Опук - це місце гніздівлі численних
цінних і рідкісних птахів ( рожевий шпак, баклан, сокіл-сапсан).
18. Рівненський (1999, Рівненська обл.).
До складу входять 4 ділянки, які раніше мали статус заказників
загальнодержавного значення : Сомине, Стара Погоня, Білозерський,
Перебродівський. Це найбільші за площею
і найкраще збережені болотні масиви України, взяті під охорону, найбільш
заболочені ділянки Українського Полісся, болота тут займають близько 20 %
площі. Зустрічаються болота усіх типів: верхові, низинні, перехідні.
19. Єланецький степ (1996, Миколаївська обл.) . Створений для охорони найбільшої у
Північно-Західному Причорномор’ї ділянки цілинного степу.
Це перший і поки-що єдиний степовий заповідник на Правобережній Україні.
Унікальним є той факт, що в цьому заповіднику ведуться спостереження за
відновленням у природних умовах степових ділянок, порушених людиною.
20. Горгани ( 1996, Івано-Франківська обл. ). Заповідник охоплює
фізико-географічний район Довбушанських Горган – найнедоступніші і високогірні
його частини. Це – ще один структурний елемент у системі охорони та збереження
природної унікальності Українських Карпат.
21. Черемський
заповідник (2001, Волинська обл.).
Єдиний на Волині державний заповідник, площа якого
22. Древлянський заповідник (2009, Житомирська обл.). Приро́дний
запові́дник «Древля́нський» — природоохоронна
територія в межах Народицького
району Житомирської
області. Розташований на південь і схід від смт Народичі,
вздовж річки Уж та
її правих приток — Лозниця,Ослів і Звіздаль.
Площа заповідника 30872,84 га.
Створений 31 грудня 2009 року.Територія заповідника охоплює значні
площі лісів, сильно забруднених радіонуклідами,
тобто зони безумовного відселення, розділені невеликими масивами колишніх
сільсько-господарських угідь. Антропогенний
вплив на лісові та інші природні екосистеми, а також колишні
агроекосистеми понад 20 років після Чорнобильської
катастрофи був мінімальний. Заповідник
охоплює землі державної та комунальної власності. Створений з метою збереження
унікальних лісових і водно-болотних природних комплексів Українського Полісся, охорони реліктових та ендемічних рослин і тварин та
відтворення і збагачення природних лісів регіону.
23. Чорнобильський біосферний заповідник (2016 р., Київська обл.) –
найновіший природний та біосферний
заповідник в державі. Території, де впродовж 31 року людина
поступилася тваринному та рослинному світу, тобто, значну частину Чорнобильської
зони відчуження, відтепер використовуватимуть як радіаційно-екологічний
біосферний заповідник. Територія зони
відчуження становить понад 260 тисяч гектарів і понад 70% цієї території займає
ліс, тобто, це живий організм, за яким потрібно доглядати і слідкувати. Природа після аварії на ЧАЕС самовідновилася, на
територію повернулися червонокнижні види тварин, відновилася популяція вовків
тощо. Нині на цій території налічується 1200 видів вищих рослин, 200
видів мохів та 120 видів лишайників, 19 видів рослин, що належать до Червоної
книги України. Також виявили, що на території зони може
проживати 409 видів хребетних тварин. 299 видів (73%) тварин вже виявили, а
відсутність інформації про решту 27% пов’язана із браком спеціалізованих
досліджень. На цій території довели існування 17 видів тварин, які входять до
Червоної книги України. Це річкова видра, борсук, рись серед ссавців, річкова
мінога серед риб та чорний лелека, гоголь, скопа, рудий шуліка,
орлан-білохвіст, великий та малий підорлик, змієїд, сірий журавель, лежень,
кулик-сорока, пугач та сірий сорокопуд.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
Основні:
1.
Заповідна справа в Україні:Навчальний посібник./За загальною редакцією
М.Д.Гродзинського, М.П.Стеценка. – К.: 2003. – 306 с.
Додаткові:
1. Андрієнко Т.П., Онищенко В.А., Клестов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації (під ред. д.б.н. проф. Т.Л. Андрієнко). - К.: Фітосоціоцентр, 2011. - 60 с.
2. Бишоп К., Гріш М., Филипс А. Модели национальных парков. - М., 2010.
3. Буре Г. С. Роль в Україні Конвенції про охорону
дикої флори, фауни та природних
середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) // Збереження і
моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні. - К.: Національний екологічний центр
України, 2009. – С. 15-18.
4. Всеєвропейська стратегія збереження
біологічного та ландшафтного різноманіття (переклад українською мовою). - Київ: Авалон, 2008. - 52 с.
5. Заповідники і національні природні
парки України. - К., 2009
6. Меллума А.Ж. Особо охраняемые природные объекты на
староосвоенных территориях. - Рига, 2008.
7. Міждержавні природно-заповідні
території. / Під загальною ред. Т.Л.Андрієнко. - Міжвідомча комплексна лабораторія наукових основ заповідної справи НАН
України та Мінекобезпеки України. - Київ, 2008. – 132с.
8. Проблеми збереження та відновлення
біорізноманіття в Україні. – К., 2010.
9. Програма Літопису
природи для заповідників та національних природних парків. / За ред. Т.Л. Андрієнко. - К.: Академперіодика, 2002. -103 с.
10. Реймерс Н.Ф., Штильмарк Ф.Р. Особо охраняемые природные территории. - М.: Мысль, 1998. - 295 с.
11. Розбудова екомережі України. / Під наук. ред. Ю.Р.Шеляг-Сосонко. - К.: Програма розвитку ООН (UNDP), 1999. -
127 с.
Web-сторінки в INTERNET, що подають інформацію з заповідної справи:
http://www.rada.gov.ua/laws/ - сторінка законодавства України.
http://www.menr.gov.ua/ - сторінка Міністерства екології та природних ресурсів
України.
http://unesco.org.ua/ - сторінка Національної комісії України у справах ЮНЕСКО
http://www.coe.int/ - сторінка Ради Європи.
http://www.nature.coe.int/ - сторінка Центру Naturopa при Раді Європи.
http://unesco.org/mab - сторінка Програми ЮНЕСКО "Людина і
біосфера", в рамках якої створена Світова мережа біосферних резерватів
http://www.ecnc.nl/doc/lvnx/ - сторінка Всеєвропейської екомережі на сайті
Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття
http://www/panda/org/ - сторінка Міжнародного фонду охорони природи (WWF
International)
http://whc.unesco.org/heritage.htm - сторінка Конвенції про охорону всесвітньої культурної
і природної спадщини (Париж, 1972 р.)
http://ramsar.org/ - сторінка Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають
міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів
(Рамсар, 1971)
http://cites.org/ - сторінка Конвенції про міжнародну торгівлю видами
дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES, Вашингтон,
1979 р.)
http://www.wcmc.org.uk/cms/ - сторінка Конвенції про збереження мігруючих видів
диких тварин (Бонн, 1979 р.)
http;//www.grid.unep.ch/bsein/redbook/index.htm
- сторінка Червоної книги Чорного моря (Конвенція про захист Чорного моря від
забруднення, Бухарест, 1992).
[1] Карпатський
заповідник створено 1968 року, з 1992 року він входить до міжнародної мережі
біосферних резерватів ЮНЕСКО, як об'єкт категорії "біосферноіо
заповідник" існує з 1993 року, підпорядкований Мінекоресурсів України.
[2] Черемський природний заповідник створений у 2001 році,
підпорядкований Дсржкомлістоспу України.