ТЕМА 11 – СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ПРАЦІ

11.1. Поняття, фактори і елементи умов праці та їх державне регулювання.

11.2. Класифікація та оцінювання умов праці на виробництві. Компенсація впливу на працівників несприятливих умов праці.

11.3. Основні напрями та соціально-економічна ефективність поліпшення умов праці на виробництві.

11.4.Створення сприятливих умов праці на підприємстві.

Ключові слова: умови праці, працівники, ефективність.

11.1. Поняття, фактори і елементи умов праці та їх державне регулювання

Людина значну частину свого життя витрачає на працю і тому від умов праці, рівня її безпеки залежить працездатність і продуктивність праці, якість роботи, стан здоров’я. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я на стан здоров’я нації на 50 відсотків впливають соціальні фактори (умови життя, умови праці).

Актуальність питання поліпшення умов праці обумовлюється і тим, що рівень освіти працівників висуває на перше місце необхідність задоволення потреб у змістовній праці в небезпечних умовах. Тому створення сприятливих умов праці має бути одним із головних завдань суспільства, невід’ємною частиною державної соціальної і економічної політики, важливою складовою управління персоналом.

Поняття «умови праці» досліджувало багато науковців, а саме: Москальова В. М., Ізуїта П. О., Процевський О. І., Цепін О. І., Дмитренко Ю. П., Пилипенко П.Д.. Вагомий внесок у розв’язанні проблеми організації умов праці зробили Крушельницька Л.В., Александров Ю.І., Андросова Л., Амоша О. І., Щур-Труханович Л.В. та інші.

Поняття «умови праці» охоплює усі аспекти умов трудової діяльності, усе те з чим працівник стикається у процесі праці. Працівник проводить на роботі значну частину свого життя, а тому має право працювати в умовах, які б давали змогу не тільки плідно працювати, але і зберігати власне здоров’я.

Таблиця 11.1. Характеристика поняття «умови праці»

Автор	Характеристика поняття
1	2
Москальова В.М. [1]	Сукупність чинників виробничого середовища трудового процесу, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі предметної діяльності
Ізуїта П.О. [2, с. 71]	Уся сукупність факторів виробничого середовища і процесу виконання службових обов’язків на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності та незалежно від роду діяльності, які впливають на здоров’я і працездатність людини під час її професійної діяльності
Процевський О.І.[3]	Сукупність соціальних і виробничих чинників, за наявності яких відбувається процес праці; розмір оплати праці, тривалість робочого часу, відпустки тощо, а до виробничих – технічні, санітарні, гігієнічні, виробничо-побутові й інші умови; правові форми організації праці, права та обов’язки працівника та роботодавця, режими праці та відпочинку, форми нормування, оплату праці та преміювання, форми заохочення та заходи стягнення, зміну трудової функції та звільнення і т.д.
Цепін О.І. [4]	Все, що впливає на робочу силу, на стан працездатності людини безпосередньо на робочих місцях у конкретних трудових організаціях і трудових колективах

Напрями впливу умов праці на працівника:

1) на здоров’я та працездатність людини;

2) на ставлення до праці та задоволеність працею;

3) на ефективність праці та інші економічні показники;

4) на рівень життя і розвиток людини.

Умови праці поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому контексті і характеризують відношення до них суспільства, та виробничі, тобто умови праці безпосередньо на робочих місцях.

ГОСТ 19605 – 74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».

Гігієнічна класифікація праці визначає умови праці як сукупність факторів трудового і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.

На формування умов праці впливають фактори, які поділяються на три групи [5;6] (рис.11.1):

Перша група – соціально-економічні фактори, дія яких обумовлює характер умов праці. Серед них виділяються підгрупи:

1) нормативно-правові (закони, норми, стандарти, а також форми адміністративного та громадського контролю за їх виконанням);

2) економічні (матеріальне та економічне стимулювання, моральне заохочення, система пільг та компенсацій за несприятливі умови праці);

3) соціально-психологічні (ставлення працівників до праці, психологічний клімат);

4) суспільно-політичні (форми руху працівників за створення сприятливих умов, винахідництво і раціоналізація).

Друга група – техніко-організаційні фактори, які впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах. Серед них виділяються такі підгрупи:

– предмети праці та їх продукти (сировина, матеріали, готові вироби);

– технологічні процеси;

– засоби праці;

– інформація;

– організаційні форми виробництва, праці та управління.

Третя група – природні фактори, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й висуває додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці. Серед них виділяються такі підгрупи:

– географічні (кліматичні зони);

– біологічні (особливості рослинного та тваринного світу у сільському господарстві);

– геологічні (характер добування корисних копалин).

Усі ці фактори впливають на формування умов праці одночасно і у нерозривній єдності, обумовлюючи поряд із іншими параметрами виробниче середовище.

Свій вплив на людину система факторів спричиняє опосередковано через сукупність системи елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.Виділяються такі елементи умов праці.

Санітарно-гігієнічні, що характеризують виробниче середовище, на яке впливають предмети та засоби праці, а також технологічні процеси (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря та інші). Усі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог.

Психофізіологічні елементи обумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, інформаційне навантаження, нервово-психологічна напруга, монотонність трудового процесу тощо). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів.

Естетичні елементи сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертного оцінювання.

Соціально-психологічні елементи характеризують взаємовідносини у трудовому колективі, створюючи відповідний психологічний настрій працюючих (соціальний клімат). Вони не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування сприяють їх об’єктивному оцінюванню.

Технічні елементи визначаються рівнем механізації та автоматизації праці.

Рис. 11.1. Класифікація факторів формування умов праці

Забезпечення необхідних умов трудової діяльності здійснюється за трьома напрямами [2]:

– формування сприятливих умов праці, збагачення її змісту;

– поліпшення умов праці у зв’язку з наявністю несприятливих факторів чи зростаючими потребами суспільства, а за неможливості поліпшення умов праці, підтримання їх на досягнутому рівні;

– захист працівників від наявних та можливих небезпек та виробничих шкідливостей, тобто охорона праці.

Дія небезпечних чинників виробництва не виникає спонтанно, адже технікою користуються люди. Тому вона локалізується або посилюється залежно від рівня організації виробництва, організованості та дисципліни працівників, їхньої кваліфікації, санітарно-технічного та лікувально-профілактичного забезпечення, а також рівня профілактичної роботи з охорони праці. Тому державне регулювання умов праці є одним із найважливіших соціальних завдань суспільства.

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

Так, правове регулювання умов і охорони праці в Кодексі законів про працю України [7] не обмежується тільки главою «Охорона праці». Норми щодо умов та охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України таких, як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Закон України «Про підприємства в Україні» [8] визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працівникам безпечні та нешкідливі умови праці і несе у встановленому законодавством порядку відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності.

Законом України «Про колективні договори і угоди» [9] передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому, регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми соціально-економічної політики, зокрема щодо умов та охорони праці.

Прийнятий 14 жовтня 1992 р. Закон України «Про охорону праці»[10] визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником організації і працівником із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні.

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці і регулювання умов праці.

Державна політика у сфері охорони праці базується на таких принципах:

– пріоритету життя і здоров’я працівників у відношенні до результатів діяльності підприємств;

– повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

– комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм із цих питань та з урахуванням напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки;

– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

– використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

– участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці тощо.

Державне управління охороною праці і державне регулювання умов праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Державний департамент з нагляду за охороною праці, Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють профспілки та трудові колективи через уповноважених.

Уповноважені трудових колективів із питань охорони праці відповідно до законодавства про охорону праці здійснюють контроль:

1) умов праці на робочих місцях, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, стану засобів колективного та індивідуального захисту;

2) режиму праці та відпочинку;

3) використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

4) забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

5) пільг і компенсацій, що надаються працівникам за роботу з важкими та шкідливими умовами праці;

6) відшкодування власником шкоди працівникам у разі погіршення їхнього здоров’я або заподіяної моральної шкоди.

Закон України «Про охорону праці» [10] визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санаторно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці.

Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються: обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами; безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими і небезпечними умовами; відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я (або його сім’ї у разі смерті потерпілого), пов’язаним із виконанням трудових обов’язків, а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи і засоби покликані забезпечити такий рівень організації праці та технічних рішень із охорони праці, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів.

Організаційні заходи передбачають чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань із охорони праці, зручне планування робочих місць, хороший стан засобів колективного та індивідуального захисту.

До технічних засобів і заходів належать: застосування технічно досконалого обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління).

Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на зменшення негативного впливу на працівників елементів санітарно-гігієнічних умов праці, приведення їх до нормативних рівнів.

Лікувально-профілактичні заходи передбачають попередній та періодичний медичні огляди працівників, безплатне забезпечення лікувально-профілактичного харчування працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

11.2. Класифікація та оцінювання умов праці на виробництві. Компенсація впливу на працівників несприятливих умов праці

Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища в порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативними, а також із урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я людей [5;6].

Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на 4 класи [2]:

І клас – оптимальні умови, за яких зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності;

ІІ клас – допустимі умови – характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах;

ІІІ клас – шкідливі умови – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Шкідливі умови за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

1 ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я;

2 ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої захворюваності, появі окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності);

3 ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою працездатності в період трудової діяльності);

4 ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань із втратою загальної працездатності.

IVклас – небезпечні (екстремальні) умови характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Важливе значення має оцінювання умов праці й визначення ступеня шкідливості та небезпечності умов праці.

Оцінювання умов та характеру праці на робочих місцях здійснюється на основі гігієнічної класифікації праці з метою:

– контролю умов праці на відповідність санітарним правилам і нормам;

– атестації робочих місць за умовами праці;

– санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

– складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;

– розслідування випадків професійних захворювань;

– розроблення рекомендацій щодо поліпшення умов праці тощо.

Санітарні норми широко застосовуються під час аналізу та оцінювання стану умов праці і запровадження заходів щодо їх поліпшення.

Комплексне оцінювання всіх факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я та працездатність працівників у процесі трудової діяльності здійснюється за допомогою атестації робочих місць [11].

Атестація проводиться в усіх організаціях незалежно від форм власності, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я персоналу.

За результатами атестації складаються переліки:

1) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

2) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги та компенсації, за рахунок підприємства;

3) робочих місць із несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Згідно з типовою методикою оцінювання умов праці фактичний їх стан визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт із важкими та шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими умовами на основі гігієнічної класифікації праці.

Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних вимірювань, які відображаються у карті умов праці на робочих місцях.

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища і важкості праці визначається в балах (від 1 до 3 балів) за гігієнічною класифікацією праці.

Кількість балів за кожним фактором проставляється в карті умов праці. Для оцінювання впливу даного фактора на умови праці враховується час його дії протягом зміни:

Х_фак = Х_ст *Т (11.1)

де Х_ст– ступінь шкідливості фактора або важкості праці;

Т – відношення часу дії даного фактору до тривалості зміни.

Залежно від загальної оцінки усіх факторів визначається розмір доплати до тарифної ставки (табл. 11.2).

Крім типової методики оцінювання умов праці застосовується методика інтегрального бального оцінювання важкості праці в конкретних умовах виробництва.

Таблиця 11.2. Диференціація розміру доплат до тарифної ставки

Умови праці

Х_фак., бал.

Розміри доплат до тарифної ставки, %

Шкідливі і важкі

До 2-х

2.1–4.0

4.1–6.0

Особливо шкідливі та особливо важкі

6.1–8.0

8.1–10.0

Більше 10

Фактичні показники рівня елементів виробничого середовища встановлюються шляхом вимірювань за допомогою відповідної апаратури і оцінюються від 1 до 6 балів залежно від кількісного значення.

Інтегральний показник важкості праці визначається за формулою:

(11.2)

де Х_опт – величина рівня елемента, який отримав найвищу оцінку (балів);

∑Х_і – арифметична сума величин рівнів усіх елементів за винятком Х_опт;

n – загальна кількість елементів умов праці.

Залежно від рівня інтегральної оцінки умов праці виділяють шість категорій важкості праці (табл. 11.3).

Таблиця 11.3. Категорії важкості праці

Категорії важкості праці	I	II	III	IV	V	VI
Інтегральна бальна оцінка	до 18	від 19 до 33	від 34 до 45	від 46 до 53	від 54 до 58	від 59 до 69
Доплати за умови праці	-	-	4–8%	12–16%	20%	24%

До першої категорії належать роботи, які виконуються в комфортних умовах виробничого середовища, за оптимальних величин фізичного, розумового і нервово-емоційного навантаження.

До другої категорії належать роботи, що виконуються в умовах, які не перевищують гранично допустимих значень виробничих факторів і не призводять до відхилень у стані здоров’я працівників.

До третьої категорії належать роботи з підвищеними м’язовими або нервово-емоційними навантаженнями, а також не зовсім сприятливими виробничими умовами (формувальники в ливарних цехах).

До четвертої категорії належать роботи, під час виконання яких вплив небезпечних і шкідливих виробничих факторів призводить до виробничо обумовлених і професійних захворювань (сталевари).

До п’ятої категорії належать роботи, які виконуються в несприятливих (екстремальних) умовах. Для працівників, зайнятих виконанням робіт п’ятої категорії важкості, характерний високий рівень виробничо обумовлених і професійних захворювань, виробничого травматизму (шахтарі на підземних роботах).

До шостої категорії належать роботи, які виконуються в особливо несприятливих умовах, а ознаки патологічного стану організму виявляються уже в першій половині зміни або в перші дні тижня. Виконання цих робіт пов’язане з реальною небезпекою виникнення професійних захворювань і виробничих травм (водолази, які працюють на великих глибинах).

Оцінювання умов праці шляхом визначення її важкості є найбільш науково обґрунтованим. Воно дозволяє точно визначити рівень компенсацій за несприятливі умови.

Рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключали б вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачені різні засоби та компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці: використання спеціального одягу, взуття, засобів індивідуального захисту працівників; скорочення робочого часу; збільшення тривалості відпустки; встановлення доплат до тарифних ставок; пільгове пенсійне забезпечення, пільгове санаторно-курортне забезпечення; профілактичні медичні огляди, лікувально-профілактичне харчування.

Щорічно по Україні витрати на засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов становлять понад 700 млн грн. Серед цих засобів компенсації – лікувальне профілактичне харчування для працівників, які зайняті на роботах із особливо шкідливими умовами праці, з метою зміцнення їхнього здоров’я і попередження професійних захворювань.

Працівникам, зайнятим на певних роботах із шкідливими умовами, передбачено видачу молока.

Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка і встановлюється скорочений робочийдень згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в (на) яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Доплати за несприятливі умови праці можуть здійснюватись шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів, надбавок до ставок і окладів з врахуванням дійсного стану умов праці під час їх встановлення.

Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:

1) за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих умовах праці;

2) за інтенсивність праці;

3) за роботу у нічний час;

4) за перевезення небезпечних вантажів.

На підприємствах установлюються розміри доплат: від 4% до 24% тарифної ставки (посадового окладу).

Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, але не нижче тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди).

11.3. Основні напрями та соціально-економічна ефективність поліпшення умов праці на виробництві

За останні роки на підприємствах України умови праці значно погіршилися. У сфері матеріального виробництва кожен третій, а на окремих підприємствах кожен другий працівник працює в несприятливих умовах, що призводить до негативних наслідків.За результатами соціологічного моніторингу, який проводився Інститутом соціології НАН України, найбільша кількість працюючих, які оцінюють умови як небезпечні – це працівники промисловості (34%), за статистичною звітністю цей показник коливається у межах від 30% (працюють в несприятливих умовах) до 47% (мають пільги та компенсації за небезпечні та шкідливі умови).

Серед працівників сільського господарства в небезпечних умовах працюють 20%, у сфері послуг – 14%, у бюджетній сфері – 10%.

Управління умовами праці – це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.

Завданнями управління умовами праціє: забезпечення повної реалізації конституційного права працівників на безпечні й здорові умови праці, підвищення ефективності виробництва на основі поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища. Важливою функцією управління є: планування заходів із поліпшення умов праці.Планування роботи з поліпшення умов праці в рамках підприємства (організації) здійснюється у формі довгострокових програм, перспективних і поточних планів.

Під час складання планів підприємств з поліпшення умов праці (рис. 11.2) передбачається аналіз стану умов праці та його соціальне і економічне оцінювання, визначення ефективності застосовуваних заходів із поліпшення умов праці, а також прогнозування змін стану умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Виділяють такі напрями поліпшення умов праці на виробництві:

1) удосконалення технологічних процесів, їх механізація та автоматизація;

2) запровадження дистанційного управління виробничими процесами з метою виведення людини із зони несприятливих умов праці;

3) удосконалення конструкцій устаткування або заміна застарілого устаткування новим;

4) раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів;

5) влаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем;

6) виготовлення та установка ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю запобіжних пристроїв);

Рис. 11.2. Структура розробки плану підприємства з поліпшення умов праці

7) реалізація конструктивних рішень з метою доведення до норми рівнів шуму, вібрації, температурного режиму тощо;

8) раціоналізація режимів праці та відпочинку;

9) використання індивідуальних засобів захисту тощо.

Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва. Зростання продуктивності праці супроводжується також, як правило, досягненням високої якості продукції та послуг, а скорочення витрат робочого часу сприяє зменшенню собівартості продукції. За даними досліджень, комплекс заходів із поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15–20%.

Поліпшення умов і впровадження заходів із забезпечення безпеки праці сприяють скороченню плинності кадрів. За мотивами «небезпечні і шкідливі умови» звільняється в промисловості до 20% усіх вивільнених, а в будівництві – понад 25%.

Для оцінювання результатів заходів із поліпшення умов та охорони праці згідно з «Методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умові і охорони праці» [12], запропоновані чотири групи показників:

– зміна стану умов і охорони праці;

– соціальні;

– соціально-економічні;

– економічні.

Зміна стану умові охорони праці характеризуються підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, естетичних, психофізіологічних показників.

Соціальні результати заходів із поліпшення умов і охорони праці визначаються за такими показниками:

– збільшення кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам та скорочення кількості працюючих у незадовільних умовах;

– зниження рівня виробничого травматизму;

– зменшення кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаної з незадовільними умовами праці;

– зменшення кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;

– зменшення плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань.

Досвід розвинених країн у галузі охорони праці свідчить, що поліпшенню умов праці сприяють такі заходи:

1) податкові пільги на засоби, які застосовуються для оздоровлення умов праці;

2) диференціація страхових внесків залежно від частоти і тяжкості травматизму і професійних захворювань;

3) застосування санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов праці.

Використання зарубіжного досвіду в галузі охорони праці буде сприяти поліпшенню умов праці на підприємствах України.

11.4. Створення сприятливих умов праці на підприємстві

Сьогодні головними завданнями на ринку праці повинні бути підвищення якості життя працівників та їх сімей та забезпечення права людини на гідну працю, тобто надати людям вільний доступ до можливостей достатньо заробляти та отримувати дохід. Особлива увага приділяється рівню напруженості, психологічному клімату в колективі, взаємовідносинаміз колективом та керівництвом.

Завданням кожного керівника підприємства є створення сприятливих умов праці для своїх робітників, адже це сприяє ефективній трудовій діяльності найманих працівників. Несприятливі умови праці є одним із чинників, який негативно впливає на ринок праці. Зниження умов праці на підприємстві може призвести до захворювань та погіршення здоров’я працівників, зниження інтенсифікації виробництва, та продуктивності праці. За сучасного розвитку технологій потрібно створювати умови праці з новими підходами, враховуючи збільшення механізованої праці, та зменшення ручної, вплив випромінювання від техніки на людину, психологічну та фізичну виснаженість.

Людина проводить на роботі значну частину свого життя, тому для її нормальної життєдіяльності необхідно створити сприятливі умови праці, які сприяють продуктивності праці без шкоди здоров’ю та негативних наслідків. Від безпечних умов праці залежить здоров’я працівника, його заробітна плата, ефективність виконаної роботи, добробут, самореалізація, просування по службі, підвищення мотивації, зміцнення трудової дисципліни.

Кожен працівник використовує свій творчий потенціал, але саме від умов праці залежить наскільки максимально він використовується. Сприятливі умови праці стимулюють зростанню творчого розвитку працівників, збільшенню нових ідей, що сприяє розвитку підприємства чи організації.

Щокін Г.В визначає творчість як діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів знань та умінь, завдяки яким створюється продукт, що вирізняється новизною, оригінальністю та унікальністю [13, с. 396].

Творчість є здатністю індивіда створювати ідеї, по-новому і оригінально ухвалити рішення; процес розвитку та створення ідей, який варто заохочувати і який закінчується створенням чогось нового.

Відповідно можемо стверджувати що умови праці виступають факторам розвитку творчості, який веде до генерації ідеї та розробки інновації.

Потрібно створювати умови праці для ефективної творчості працівників за трьома напрямками умов праці:

1) забезпечення реалізації здібності до творчості;

2) забезпечення належного виконання трудової функції;

3) забезпечення порядку створення, використання та розпоряджання творчим інтелектуальним трудовим досягненням працівників.

Умови праці тісно пов’язані з її організацією. Удосконалення організації праці засновано на використанні в роботі законів фізіології, економічних законів, психології, юридичних законів, соціології. Економічне завдання організації трудової діяльності «відповідає» за доцільність використання конкретної техніки, сировини та матеріалів у виробничому процесі. Психофізіологія допомагає створити такі умови праці, які були б безпечні для здоров’я співробітника і забезпечували б їм високий рівень працездатності. Соціальна складова організації трудової діяльності дозволяє підвищити задоволеність людей від трудового процесу разом із підвищенням їхнього професійного рівня.

Зростання ролі наукового знання в суспільстві, розвиток наукоємних, інтелектуальних технологій вимагає гнучкого та адаптивного використання людських ресурсів підприємства, підвищення творчої та організаційної активності працівників, формування гуманізованої організаційної культури. Ефективне управління розвитком персоналу виступає основним фактором майбутнього успіху будь-якого суб’єкта господарювання.

Спрямування фінансових коштів на розвиток працівників не тільки сприяє забезпеченню стабільності персоналу, а й ще створює умови формування та розвитку трудового потенціалу безпосередньо на виробництві, що є важливим фактором задоволеності потреб працівників у самореалізації та кар’єрному зростанні.

У статті 6 Закону України «Про охорону праці» чітко прописано, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства [14, с. 15], а отже, на всіх підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх форм власності, а також окремими наймачами робочої сили, мають бути створені безпечні та нешкідливі умови праці для працівників та максимально виключені шкідливі і небезпечні виробничі фактори, які можуть у процесі трудової діяльності створювати безпосередню загрозу для життя та здоров’я осіб, які в силу об’єктивних обставин змушені продавати свою робочу силу.

Безпечні умови праці - це комплекс умов праці, якості обладнання, його використання, стан робочого приміщення. До цього переліку варто віднести: справний стан машин, механізмів, верстатів, пристроїв, устаткування та інших засобів виробництва; безпечні матеріали та інструменти, необхідні для виконання роботи; справна система постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення; своєчасне забезпечення технічною документацією; опалення, вентиляція, система усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров’я робітників; стан засобів колективного та індивідуального захисту, санітарно-побутові умови тощо.

Якщо говорити більш детальніше, безпечними та здоровими умовами праці називаються такі умови на підприємстві, в установі та організації, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень.

Безпечні та здорові умови праці створюються шляхом забезпечення працівника [4]:

– зручним робочим місцем;

– чистим повітрям, необхідним для нормальної життєдіяльності;

– захистом від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону;

– нормованою освітленістю;

– захистом від шуму та вібрацій;

– засобами безпеки під час роботи з травмонебезпечним обладнанням;

– робочим одягом і засобами індивідуального захисту;

– побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні та нормальні санітарні умови праці;

– медичним обслуговуванням і санітарно профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров’я.

За сучасних умов господарювання нормальними умовами трудової діяльності працівника, які повинен створити роботодавець, варто вважати:

1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;

2) своєчасне забезпечення технічною документацією;

3) належну якість необхідних для виконання роботи матеріалів та інструментів і їх вчасне надання;

4) забезпечення виробництва електричної, газової та іншої енергії;

5) безпечні й здорові умови праці;

6) створення необхідних умов для підвищення професійної кваліфікації та удосконалення навичок працівників;

7) інші умови, необхідні для виконання конкретних робіт.

Тобто, безпечні й здорові умови праці є частиною нормальних умов трудової діяльності та співвідносяться з останніми як частина та ціле. Таким чином, безпечні й здорові умови праці є необхідною складовою нормальних умов трудової діяльності працівника.

Оцінка умов праці на виробництві здійснюється шляхом прямих вимірювань параметрів виробничого середовища і зіставлення їх з нормативами, а також шляхом контролю за функціональним станом, працездатністю і здоров’ям працівників.

Процес праці потребує охорони. Важлива роль у цьому процесі належить державі. Саме вона на конституційному рівні закріплює право найманих працівників на охорону праці та розкриває його зміст у законах та підзаконних актах. Охорона праці – як галузь людської діяльності являє собою систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі її трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпечних умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефективної працездатності [15, c. 5].

Інститут охорони праці будучи невід’ємною складовою галузі трудового права України та посідаючи одне з центральних місць у його системі, представлений сукупністю правових норм. Ці норми регулюють відносини, що виникають у процесі забезпечення безпечних та здорових умов праці.

Дотримання норм охорони праці позитивно впливає не тільки на збереження життя і здоров'я працівників, а й на фінансово-економічний стан підприємства загалом. Здійснення заходів із покращення умов праці, зменшення виробничого травматизму і професійних захворювань, окрім великого соціального ефекту, впливає і на економічний результат підприємства, виявом якого є:

– збільшення періоду професійної активності працівників;

– зменшення матеріальних витрат підприємства на оплату відшкодувань працівникам у разі нещасного випадку на виробництві;

– підвищення продуктивності праці;

– зменшення плинності кадрів.

Відзначимо, що внаслідок розвитку науково-технічного прогресу відбувається постійне удосконалення техніки і технології виробництва, відбувається механізація виробничих процесів та заміна ручної праці людини – машинами, зокрема на роботах зі шкідливими, небезпечними та важкими умовами праці. Але, якби нам того не хотілося, цілковито ізолювати людину від дії несприятливих факторів виробничого середовища, просто неможливо. Важливо розуміти, що не може існувати абсолютної безпеки, тому кожний працівник, в тій чи іншій мірі постійно перебуває під впливом небезпечних ризиків. Працівник і роботодавець ці ризики можть зменшити до реального мінімуму, за рахунок створення належних умов праці, зменшивши кількість небезпечних та шкідливих факторів, що негативно впливають на життя й здоров’я людей.

Важливу роль також займає організація робочих місць. При цьому, під робочим місцем розуміється первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Загальною вимогою раціональної організації робочих місць є створення працівникам максимальної зручності для здійснення їх діяльності, вивільнення від нераціональних переміщень та рухів, зниження на цій основі витрат праці на виконувану роботу. Економія часу і сил працівника – головні критерії раціональності організації робочих місць.

Обладнання робочих місць та умови праці на них повинні відповідати вимогам таких нормативних документів:

- розміри й обладнання виробничих приміщень – СН 245–71 (Санітарним нормам проектування промислових підприємств) і ОНТП–24–86 (Загальнодержавним нормам технологічного проектування), а допоміжних – СНиП 2.09.04-82 (Будівельним нормам і правилам);

- показники мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, швидкість руху повітря, теплове випромінювання) в робочій зоні – Державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 042–99;

- рівні вібрації не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 039–99;

- концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що містяться у переліку «Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони» №4617–88, доповненнях №1–7 до нього, а також ГДК, затверджених Головним державним санітарним лікарем України після 01 січня 1997 р.;

- контроль і оцінка параметрів радіаційного фактора здійснюються відповідно до НРБУ–97 та Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02 лютого 2005 року №54, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 травня 2005 року за №552/10832;

- рівні виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 037–99;

- параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість робочої поверхні, показники осліпленості) повинні відповідати вимогам СНіП–4–79).

Для нормального самопочуття людини важливе певне співвідношення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря. На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є санітарні норми ДСН 3.3.6.042–99 [20]. у таблиці 2 наведені оптимальні та допустимі параметри мікроклімату у робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій важкості робіт у теплий та холодний періоди року.

Таблиця 11.3. Оптимальні та допустимі норми мікроклімату у робочій зоні виробничих приміщень

Період року	Характер робіт	Категорія робіт	Енерговитрати, Вт	Температура, °С						Вологість, %		Швидкість руху повітря, м/с
				Оптимальна	допустима					Оптимальна	Допустима на постійних і непостійних робочих місцях, не більше ніж	Оптимальна, не більше ніж	Допустима на постійних і непостійних робочих місцях
					верхня межа		нижня межа
					на робочих місцях
					постійні	непостійні		постійні	непостійні
Холодний	Легка	Іа	90-120	22-24	25	26		21	18	40-60	75	0,1	≤ 0,1
	Легка	Іб	121-150	21-23	24	25		20	17	40-60	75	0,1	≤ 0,2
	Середня	ІІа	151-200	18-20	23	24		17	15	40-60	75	0,2	≤ 0,3
	Середня	ІІб	201-250	17-19	21	23		15	13	40-60	75	0,2	≤ 0,5
	Важка	ІІІ	251-300	16-18	19	20		13	12	40-60	75	0,3	≤ 0,5
Теплий	Легка	Іа	90-120	23-25	28	30		22	20	40-60	55 (при 28°С)	0,1	0,1-0,2
	Легка	Іб	121-150	22-24	28	30		21	19	40-60	55 (при 28°С)	0,2	0,1-0,3
	Середня	ІІа	151-200	21-23	27	29		18	17	40-60	55 (при 28°С)	0,3	0,2-0,4
	Середня	ІІб	201-250	20-22	27	29		16	15	40-60	55 (при 28°С)	0,3	0,2-0,5
	Важка	ІІІ	251-300	18-20	26	28		15	13	40-60	55 (при 28°С)	0,4	0,2-0,6

При аналізі умов праці фактичне значення температури і вологості повітря, шуму і вібрації та інших елементів зіставляється з нормативами, тобто існуючими санітарними нормами. Таке зіставлення дозволяє виявити робочі місця на ділянці з несприятливими умовами, диференціювати умови і характер праці за ступенем шкідливості і небезпечності на оптимальні, допустимі, шкідливі і небезпечні, визначити індекс відповідності фактичних умов нормативним.

Охорона здоров'я працівників, забезпечення сприятливих умов праці, ліквідація професійних захворювань та виробничого травматизму є однією з основних завдань керівників підприємства. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію, механізацію та комп'ютеризацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами та подальше поліпшення умов праці.

Робота є важливим фактором впливу на психічне здоров’я працівників, адже сучасні умови праці стають все жорсткішими. Медичні звіти затверджують, що кількість психологічних захворювань за останні двадцять років зросла. Це пов’язано з поганими умовами праці, психологічною напруженістю, малою кількістю відпочинку. Потрібно приділяти увагу психологічному стану працівників, адже від цього залежить якість їхньої роботи, уважність, натхнення до роботи, мотивація, творчий розвиток.

Комфортні умови праці та приємна атмосфера в офісі сприяють покращенню самопочуття працівників. Результати численних досліджень з ергономіки довели, що, відповідно, збільшується продуктивність та мотивація співробітників. На початку 20 століття значно ускладнилися технічні процеси виробництва, тоді й зародилася ергономіка, наука, що вивчає виробничу діяльність людини. Залишилося єдине запитання: як поєднати технічні процеси з психологічними і фізіологічними можливостями людини?

В даний час збільшується кількість хвороб опорно-рухового апарату людини. Це пояснюється не важкою фізичною працею, а сидячою офісною роботою. Місце зайнятості людини все частіше переноситься з фабричних цехів за робочі письмові столи. За останні роки кількість офісних трудяг зросла у п'ять разів. За даними BAuA, половина з них (49%) скаржиться на біль у спині. Часто причина у неправильно обладнаному робочому місці.

Як виглядає правильно обладнане робоче місце? На кожного співробітника в офісі виділяється не менше 8 метрів квадратних. У великих приміщеннях рекомендується виділяти не менше 12–15 метрів квадратних на людину. Мінімальний рівень освітлення в бюро – 300 люкс, навіть краще, якщо це буде 500". Правильна організація робочого місця передбачає детальне вивчення цифр.

Висота робочого столу повинна регулюватися у межах від 68 до 118 сантиметрів або хоча б від 68 до 76. Рекомендована мінімальна довжина верхньої частини столу 1 метр 60 сантиметрів. На робочому стільці правильної висоти можна згинати ноги у колінах і руки в ліктях під прямим кутом, при тому ступні у цьому процесі повинні стояти на підлозі. Тобто форма стільця не повинна сковувати рухи. Достатня вологість повітря у приміщенні – 40–70%.

Висота комп'ютера також має стандарти. Все розташовано за правилами, якщо верхній рядок тексту на моніторі знаходиться на рівні очей. Мінімальна рекомендована відстань від екрану до обличчя – 40 сантиметрів. Ідеальний варіант – півметра. Спеціалісти радять використовувати безпровідну комп'ютерну мишку, пристосовану до форми долоні. До речі, якщо ви користуєтесь ноутбуком, професіонали радять підключити до нього окрему клавіатуру, аби уникнути зайвого напруження у руках. Нахил клавіатури відносно столу – 15 градусів.

В кожному офісі у співробітника має бути можливість прогулятися. Немає нічого гіршого, аніж перебувати в одній і ті й ж позі увесь день. Тому в найкращому випадку у працівника є два робочих місця – сидяче і стояче. Корисно, якщо час від часу виникає необхідність встати прогулятися: наприклад, до полиці з документами або по справах до колег у сусідній кабінет. Тобто не все в офісі мусить бути «під рукою».

Рекомендується використовувати денне освітлення в офісі, але щоб сонячні промені не засліплювали очі при роботі за комп'ютером. Кольорову гаму в приміщенні можна обирати за вподобаннями. Але краще уникати контрастів, наприклад, поєднання чорного і білого.

Що більше людей в одній кімнаті, то вищий рівень невдоволення умовами праці, підрахували науковці з Вищої школи Люцерна в Швейцарії, опитавши близько 1200 офісних працівників. 40 % респондентів, котрі працюють у спільних офісах, дуже незадоволені умовами праці. При цьому 80% гордих власників окремих кабінетів претензій не мають.

В таких офісах простіше налагодити хороші стосунки з колегами, інформація швидко передається між учасниками, проте є і багато мінусів, а саме напружена атмосфера, недостатність освітлювання та свіжого повітря, застуди швидко передаються між працівниками.

Рівень шуму в багатолюдному офісі не порівняти з гуркотом на сусідньому будмайданчику. Але чужі розмови по телефону та спілкування колег – справжня перешкода для людини, котра не бере в цьому участі.

Розмови колег постійно відволікають 60 % тих, хто працюють у великих приміщеннях. Для порівняння: в офісах для двох-трьох людей на це скаржаться тільки 30 % співробітників.

Для сучасних підприємств важливим є впровадження наукової організації праці для забезпечення ефективної діяльності – раціональної організації робочих процесів, адекватного розподілу робочих завдань між співробітниками, підвищення якості продукції та послуг у поєднанні із всебічним захистом працівника від шкідливих чинників виробництва [17].

Соціальні завдання організації праці: створення усіх умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності та створювали сприятливий для роботи клімат у колективі [18].

Удосконалення організації праці засновано на використанні в роботі законів фізіології, економічних законів, психології, юридичних законів, соціології. Економічна задача організації трудової діяльності «відповідає» за доцільність використання конкретної техніки. Сировини та матеріалів у виробничому процесі. Психофізіологія допомагає створити такі умови праці, які були б безпечні для здоров’я співробітника і забезпечували б їм високий рівень працездатності. Соціальна складова організації трудової діяльності дозволяє підвищити задоволеність людей від трудового процесу разом з підвищенням їхнього професійного рівня.

Втрати на виробництві в значній мірі обумовлюються недоліками в поділі і кооперації праці, в організації робочих місць і в системі їх обслуговування. Тому при аналізі необхідно вишукувати можливості вдосконалення існуючих форм розподілу і кооперації праці, дослідити доцільність перерозподілу функцій між працівниками, з'ясовувати можливість механізації трудомістких і фізично важких робіт, доцільність централізації допоміжних робіт. Необхідно проаналізувати шляхи поліпшення прийомів і методів праці, виявити передовий досвід у цій галузі. Вивчаються дані про поширення багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування, про використання суміщення професій і посад, про ступінь розвитку бригадного праці та наявності бригад нового типу. Особлива увага повинна бути приділена перевірці існуючих умов праці, санітарно-гігієнічних параметрів виробничого середовища [19].

Коефіцієнт умов праці () характеризує відповідність фактичних умов праці нормативним і визначається за даними замірів і нормативних матеріалів за формулою:

, (11.1)

де - індекси відповідності фактичних умов праці нормативним за чинниками (освітленість, температура повітряного середовища, запиленість, шум, загазованість тощо);

n - кількість чинників, що характеризують умови праці, з яких здійснювалися заміри.

Індекс відповідності фактичних умов праці нормативним визначається за формулою:

, (11.2)

де - фактичне й нормативне значення показників умов праці у відповідних одиницях виміру.

У тих випадках, коли фактичні показники (шум, вібрація, вміст пилу та інших шкідливих речовин у повітряному середовищі) перевищують нормативи, погіршуючи при цьому умови праці, індекс відповідності фактичних умов праці нормативним визначається зворотним відношенням за формулою:

(11.3)

Виділяють такі напрями поліпшення умов праці на виробництві:

- вдосконалення технологічних процесів ;

- механізація та автоматизація виробничих процесів;

- впровадження дистанційного управління виробничими процесами з метою виведення людини із зони несприятливих умов праці;

- удосконалення конструкцій устаткування або заміна застарілого устаткування новим;

- раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів;

- влаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем;

- виготовлення та установка ефективних інженерно – технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю запобіжних пристроїв тощо);

- реалізація конструктивних рішень з метою доведення до норми рівнів шуму, вібрації, температурного режиму тощо;

- раціоналізація режимів праці та відпочинку;

- використання індивідуальних засобів захисту тощо.

Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва.

Сприятливі умови сприяють підвищенню продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу завдяки зниженню цілоденних втрат через тимчасову непрацездатність та виробничий травматизм.

Зростання продуктивності праці супроводжується також, як правило, досягненням високої якості продукції та послуг, а скорочення витрат робочого часу сприяє зменшенню собівартості продукції.

Несприятливі умови праці приводять до зворотних результатів: різних форм та ступенів втомленості працівників, функціонального напруження організму.

До негативних економічних результатів належать недоодержання додаткового продукту, непродуктивне споживання робочої сили, зниження продуктивності праці.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань.

Ефективність використання робочої сили залежить від умов їхньої праці. Якщо люди будуть працювати у комфортних умовах, це сприятиме збільшенню продуктивності праці, використання їх творчого потенціалу, розробці нових ідей, технологій та ефективності діяльності фірми.

Для поліпшення умов праці потрібно удосконалити систему заходів щодо охорони праці, проводити тренінги для працівників з питань охорони праці, перевірка знань з питань охорони праці, проводити системне оцінювання робочих місць працівників, проводити систему заходів щодо запобігання виробничого травматизму, своєчасно проводити інструктажі та підвищення кваліфікації працівників, упроваджувати новітні засоби індивідуального і колективного захисту працівників, забезпечити працівників та робочі місця необхідними приладами для забезпечення сприятливих умов праці.