Ринкові відносини
ґрунтуються на мережі взаємопов'язаних ринків, що охоплюють усі аспекти життя:
ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Серед
ключових факторів, що визначають соціально-економічну організацію, людина та її
праця відіграють найважливішу роль. Саме від залучення людей до продуктивної
діяльності залежить функціонування всіх інших елементів. Праця, як процес
реалізації фізичних та творчих здібностей людини, виступає рушійною силою суспільного
прогресу, соціально-економічного розвитку та забезпечує задоволення потреб
людини.
Створення та розвиток
соціально орієнтованого ринку праці є необхідною умовою для побудови соціально
орієнтованої економіки.
Ринок праці можна розглядати
як систему обміну, де індивідуальні здібності до праці конвертуються у життєві
цінності, необхідні для підтримки працездатності.
Однак, економічне
трактування ринку праці не таке однозначне. Існує декілька підходів до його
визначення:
Ринок праці розглядається як
місце, де продавці (працівники) пропонують свої здібності покупцям
(роботодавцям) в обмін на винагороду.
Ринок праці - це мережа
взаємодій між працівниками, роботодавцями, профспілками та державними органами,
що регулюють процес найму та використання робочої сили.
Ринок праці не є однорідним,
він сегментований за різними ознаками (кваліфікація, сфера діяльності, регіон).
Ринок праці функціонує за
допомогою цін (заробітної плати), інститутів (біржі праці) та інструментів
(податків, субсидій).
1.2. Структура ринку праці та його елементи
Щодо структури ринку праці не існує єдиної думки.
Васильченко В. С. та Василенко П.М. виділяють наступні елементи,
що забезпечують функціонування ринку праці:
Товар: робоча сила.
Ціна: заробітна плата.
Попит: потреба в робочій силі з боку країни, галузі, регіону,
фірми.
Пропозиція: чисельність та структура наявних трудових ресурсів.
Важливою перевагою даного визначення є визнання товару як
ключового елементу ринку праці, що підкреслює необхідність його чіткого
трактування.
Загалом, до основних елементів ринку праці належать:
Попит та пропозиція робочої
сили це співвідношення між кількістю працівників, які шукають роботу, та
кількістю вакансій, пропонованих роботодавцями.
Ціна робочої сили (заробітна
плата) це винагорода, яку отримує працівник за свою працю.
Змагання між працівниками за
робочі місця та між роботодавцями за кваліфіковану робочу силу має назву
конкуренція.
Ринкова кон’юнктура це
сукупність умов, що впливають на попит та пропозицію робочої сили (економічна
ситуація, демографічні фактори, технологічні зміни).
1. Наймані працівники це
фізичні особи, які продають свою робочу силу роботодавцям в обмін на заробітну
плату. Мають різний рівень кваліфікації, освіти та досвіду. Залежно від
трудового договору можуть бути тимчасовими, постійними або сезонними
працівниками. Об’єднуються у профспілки для захисту своїх прав та інтересів.
2. Роботодавці це юридичні
або фізичні особи, які наймають працівників для виконання певної роботи. Вони
пропонують робочі місця з певними вимогами до кваліфікації, досвіду та
особистих якостей, та визначають рівень заробітної плати та умови праці. Можуть
бути представлені приватними компаніями, державними установами або
неприбутковими організаціями.
3. Держава встановлює
законодавство, яке регулює трудові відносини на ринку праці та здійснює
контроль за дотриманням трудового законодавства. Реалізує політику щодо
зайнятості населення, професійної підготовки та перепідготовки кадрів.
Державні служби зайнятості
та приватні кадрового агентства, які допомагають шукачам роботи знайти
підходящі вакансії надають консультації з питань пошуку роботи, складання
резюме та проходження співбесіди, а також проводять ярмарки вакансій та інші
заходи, що сприяють зустрічі роботодавців та шукачів роботи.
1.3. Класифікація та сегментація ринку праці
Ринок праці, як складна
система, може бути класифікований та сегментований за різними ознаками. Це
дозволяє краще зрозуміти його структуру, динаміку розвитку та чинники, які
впливають на нього.
Класифікація ринку праці
За географічною ознакою
- місцевий охоплює певне
місто, район або невелику територію;
-регіональний охоплює певний
регіон країни;
- національний охоплює всю
територію країни;
- міжнародний охоплює
території різних країн;
За галузевою ознакою
- сільськогосподарський;
- промисловий;
За формами власності
- державний;
- приватний;
- неформальний.
За рівнем кваліфікації
- низькокваліфікований;
- кваліфікований;
- висококваліфікований;
Сегментація ринку праці передбачає
його поділ на більш однорідні групи за певними ознаками. Це дозволяє краще
зрозуміти потреби та особливості кожної групи працівників та роботодавців.
Сегментація ринку праці використовується для розробки кадрової політики
підприємств та організацій та здійснення маркетингових досліджень на ринку
праці. А також розробки програм зайнятості та професійної підготовки та аналізу
ефективності державної політики у сфері зайнятості.
1.4. Функції ринку праці та необхідність його регулювання
Основні функції ринку праці:
1. Збалансування попиту та
пропозиції робочої сили ринок праці
зводить разом шукачів роботи та роботодавців, сприяючи тому, щоб кількість
вільних вакансій відповідала кількості людей, які шукають роботу.
2. Розподіл робочої сили.
Ринок праці розподіляє робочу силу між різними галузями економіки, регіонами та
сферами діяльності, згідно з потребами суспільства.
3. Формування заробітної
плати. Ринок праці визначає рівень заробітної плати, який відповідає
кваліфікації, досвіду та попиту на робочу силу.
4. Стимулювання мобільності
робочої сили спонукає працівників змінювати місце роботи, освоювати нові
навички та перекваліфіковуватися, адаптуючись до мінливих потреб економіки.
5. Забезпечення соціального
захисту ринок праці створює умови для соціального захисту безробітних,
інвалідів та інших непрацездатних категорій населення.
Ринок праці, будучи
динамічною системою, потребує регулювання з боку держави для забезпечення його
ефективного функціонування та захисту прав учасників.
Основні напрями державного
регулювання ринку праці:
1. Правове регулювання
передбачає прийняття та вдосконалення законодавства про працю: закони «Про
зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про колективно-договірне
регулювання соціальних-економічних відносин на підприємствах», Кодекс законів
про працю України та інші нормативно-правові акти, що визначають правові засади
функціонування ринку праці, права та обов’язки роботодавців та працівників.
Гармонізація національного
законодавства з міжнародними трудовими стандартами: ратифікація міжнародних
конвенцій та угод МОП та інших міжнародних організацій, імплементація їх норм у
національне законодавство.
2. Економічне регулювання
передбачає стимулювання створення робочих місць: податкові пільги, субсидії,
кредити, гранти для роботодавців, які створюють нові робочі місця, особливо в
пріоритетних галузях економіки. Підтримка малого та середнього підприємництва:
спрощення процедур реєстрації та ведення бізнесу, надання фінансової та
консультаційної підтримки, доступ до кредитів та грантів.
Розвиток інфраструктури
ринку праці: створення та підтримка роботи служб зайнятості, центрів
професійної підготовки та перепідготовки, кадрових агентств, інших інституцій,
які сприяють пошуку роботи та працевлаштуванню.
3. Інформаційно-консультативні
послуги включає надання інформації про стан ринку праці: вакансії, рівень
безробіття, заробітна плата, умови праці, можливості навчання та
перекваліфікації. Консультації з питань пошуку роботи та працевлаштування:
допомога у складанні резюме, підготовка до співбесіди, пошук вакансій,
профорієнтація. Професійна орієнтація та тестування: визначення нахилів,
здібностей та інтересів особистості, рекомендації щодо вибору професії та
навчання.
4. Активна політика
зайнятості передбачає професійну підготовку, перепідготовку та підвищення
кваліфікації працівників: фінансування програм навчання, надання стипендій,
організація курсів та тренінгів. Тимчасове працевлаштування безробітних на
роботах, що мають суспільну користь, та соціальні виплати безробітним надання
матеріальної допомоги тим, хто втратив роботу, протягом певного періоду.
5. Соціальний діалог це
співпраця держави, роботодавців та профспілок: участь представників цих груп у
розробці та реалізації політики зайнятості, узгодження інтересів та вироблення
спільних рішень, укладання угод між урядом, роботодавцями та профспілками на
національному, галузевому та регіональному рівнях, які визначають основні
напрями розвитку ринку праці та умови праці.
Контрольні запитання