Тема №12. Основні засади контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності

План

1.     Основні поняття контролю у сфері господарської діяльності.

2.     Права і обов’язки контролюючих структур.

3.     Права і обов’язки підприємця.

4.     Захист прав та інтересів бізнесу. Апеляція.

 

Ключові поняття і терміни: контроль; контроль на підприємстві; захист прав суб’єктів господарювання; апеляція.

 

Після вивчення теми студент повинен:

§  Знати:

- якими органами здійснюються функції державного контролю за суб’єктами господарювання в Україні;

- в яких сферах проводиться контроль і нагляд за господарською діяльністю підприємців;

- що конкретно входить в права та обов’язки контролюючих структур і підприємців;

- які саме державні органи України мають право на перевірку діяльності підприємницьких структур;  

- в який спосіб можна захищати права та законні інтереси суб’єктів господарювання;

- що являє собою апеляція та умови за яких підприємець може подати апеляцію, а також в яких випадках.

§  Вміти:

- здійснювати перевірку відповідності діяльності суб’єктів господарювання господарському законодавству України;

- захищати права та інтереси власного бізнесу.

 

 

1. Основні поняття контролю у сфері господарської діяльності

 

Контроль на підприємстві – це процес кількісної та якісної оцінки поточних і кінцевих результатів діяльності підприємства, організований його керівництвом для виявлення та попередження відхилень і недоліків, а також їх оперативного усунення та вирішення проблем, що виникають, раніше, ніж вони набудуть загрозливого характеру.

Контроль означає перевірку відповідності реальних процесів встановленим вимогам. Процес контролю дозволяє з´ясувати, наскільки підприємницька діяльність відповідає чинним законодавчим нормам, встановленим завданням. Контроль повинен передбачати перевірку відповідності діяльності суб’єктів господарювання господарському законодавству України; додержання законодавства про захист економічної конкуренції, обмеження монополізму.

Функції контролю здійснюються органами Антимонопольного комітету України, органами державної влади та місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

До органів влади належать:

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим,

- державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб´єктів природних монополій, ринку цінних паперів,

- державні органи приватизації,

- Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення,

- місцеві органи влади.

Представники органів адміністративно-господарського управління та контролю виконують покладені на них функції в межах делегованих їм повноважень.

Особам, які є представниками вище перелічених органів державної влади, забороняється вчиняти дії або приймати акти, які формують монопольне становище окремих суб´єктів господарювання, стримують розвиток конкуренції та підприємницького середовища, що в цілому буде призводити до гальмування позитивних тенденцій в національній економіці України.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб´єктів господарювання у таких сферах:

- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов´язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

- цін і ціноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

- монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

- земельних відносин – за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

- виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов´язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

- споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;

- зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Для забезпечення ефективного контролювання підприємницької діяльності і захисту їх прав та економічних інтересів усі су’´єкти господарювання зобов´язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб’єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

 

 

2. Права і обов’язки контролюючих структур

 

Право на перевірку діяльності підприємницьких структур мають такі державні органи України:

1. Міністерство аграрної політики.

2. Міністерство екології та природних ресурсів.

3. Міністерство охорони здоров´я.

4. Міністерство праці та соціальної політики.

5. Міністерство доходів та зборів.

6. Державний комітет із будівництва, архітектури та житлової політики.

7. Державний комітет із земельних ресурсів.

8. Державний комітет промислової політики.

9. Державний комітет у справах охорони державного кордону.

10. Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації.

11.Державний комітет статистики.

12.Пенсійний фонд.

13.Головне контрольно-ревізійне управління.

14.Антимонопольний комітет.

15.Державна податкова адміністрація.

16. Державна митна служба.

17. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

18. Державний департамент ветеринарної медицини.

19. Правоохоронні органи.

20. Органи державної служби з карантину рослин.

21. Державна інспекція з контролю за цінами.

22. Органи санітарно-епідеміологічного нагляду.

23. Державна служба експортного контролю.

24. Органи пожежного нагляду.

25. Державна інспекція з контролю якості лікарських рослин тощо.

Зрозуміло, що кожен рік у цьому переліку відбуваються зміни, тому підприємці повинні цікавитися тим, які органи контролю об´єднуються або розформовуються, а які – з’являються.

Розглянемо більш детальніше функції деяких контролюючих органів.

Функції санітарно-епідеміологічної служби. Працівники цієї служби, крім нагляду за дотриманням санітарних норм, проводять державну санітарно-гігієнічну експертизу і видають (або не видають) відповідні дозволи, роблять приписи щодо виявлених правопорушень, контролюють їх усунення, а у випадку не реагування підприємств на їх приписи можуть поставити питання про зупинення діяльності підприємницької структури.

Функції і права органів пожежного нагляду. Безпосередній контроль за протипожежним станом приміщень, будівель і прилеглих до них ділянок здійснюють інспектори пожежного нагляду, які мають наступні права: проводити пожежні перевірки приміщень, будівель та інших об’єктів підприємств у будь-який час; надсилати проінспектованим підприємствам розпорядження щодо усунення порушень і недоліків в організації пожежної безпеки; припиняти чи забороняти роботу підприємства або його виробничих підрозділів, якщо через порушення правил пожежної безпеки на фірмі виникла загроза пожежі або щось подібне до цього; контролювати рівень дотримання протипожежних вимог, визначених у нормах; притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб та інших працівників фірми, якщо з їхньої вини на ній порушуються правила пожежної безпеки; застосовувати штрафні санкції до підприємства за порушення вимог пожежної безпеки і невиконання розпоряджень посадових осіб пожежного нагляду.

Функції інших державних органів. Органи Контрольно-ревізійного управління (КРУ) не мають права перевіряти підприємницькі структури. Виняток становить лише той випадок, коли правоохоронний чи податковий орган доручає КРУ провести таку перевірку. В цьому випадку КРУ здійснює перевірку на підставі документа, який підписала відповідна посадова особа: начальник державної контрольно-ревізійної служби, начальник управління, їхні заступники або керівник підрозділу в місті чи регіоні. Під час перевірки працівники КРУ мають право без перешкод обстежувати склади, виробничі та інші приміщення. Вони також мають право під час перевірки вилучати відповідні документи (на час ревізії або перевірки), накладати адміністративні стягнення і застосовувати фінансові санкції. Крім того, органи КРУ мають право отримувати від НБУ, його підрозділів та комерційних банків інформацію про банківські операції на рахунках тих суб´єктів, де відбувається перевірка.

У регіонах захист прав споживачів забезпечують обласні управління із захисту прав споживачів, які у своїй діяльності керуються насамперед Кодексом України про адміністративні порушення. Так, згідно цього кодексу обмірювання, обважування, обрахування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупців чи замовників працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами-підприємцями, якщо матеріальна шкода, заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, тягне за собою накладення штрафу від двох до п´ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важливу функцію регулювання підприємницької діяльності в Україні виконує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Без його санкції не повинні прийматися будь-які нормативні акти щодо підприємництва (але поки не завжди так буває). В кожному регіоні є уповноважені з питань захисту прав підприємців від вказаного комітету, до яких при потребі може звернутись підприємець.

Значні права щодо контролю за фінансовою діяльністю суб´єктів господарювання має й новий орган, недавно створений при Міністерстві доходів та зборів – Державний департамент з фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг), який займається боротьбою з «відмиванням» брудних грошей. Із вказаним явищем здійснює боротьбу й відповідний підрозділ Національного банку України.

Контроль за цінами в Україні здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Посадові особи цієї структури мають наступні права: проведення на підприємствах перевірки фінансових документів, пов´язаних із встановленням і застосуванням цін; одержання необхідних для перевірки документів, які свідчать про механізм встановлення цін; обстеження виробничих, складських, торговельних приміщень підприємств; припинення операцій підприємств в установах банків.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства здійснює Антимонопольний комітет України, який повинен насамперед не допускати зловживань монопольним становищем окремих товаровиробників; усувати недобросовісну конкуренцію; припиняти неправомірні угоди між підприємцями; забороняти операції зовнішньоекономічної діяльності підприємців, якщо вони йдуть всупереч антимонопольному законодавству. Відповідно, Антимонопольний комітет і державні уповноважені цього комітету можуть подавати заяви на порушників до судів, накладати передбачені законодавстві штрафи за виявлені порушення.

Важлива роль у контролі за діяльністю підприємців належить органам Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації. Ці органи мають право на наступні дії: перевірка якості товарів, робіт, послуг; проведення контрольних перевірок правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари; припинення продажу товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів; перевірка рекламодавців на предмет дотримання ними законодавства про рекламу тощо.

 

 

3. Права і обов’язки підприємця

 

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти; угоди);

- самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

- отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

- користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки – це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню.

Основні обов’язки підприємців:

- укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

- здійснювати оплату праці осіб, які працювали за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

- забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

- дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечити надійну якість вироблених товарів (послу) тощо.

 

 

4. Захист прав та інтересів бізнесу. Апеляція

 

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб.

Потреба захисту суб’єктивного права, інтересу виникає передусім у зв’язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутись і в разі загрози порушення права в майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Загроза може виникнути через дії самого носія права, наприклад, у зв’язку з утратою відповідного документа.

Захист допускається й у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і в разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною.

Досить часто різне розуміння інтересів контрагентів призводить до виникнення спору між ними. Як правило, в такій ситуації щонайменше одна зі сторін зобов’язання вважає свої права порушеними. У такому разі розв’язання такого спору може бути передане або до спеціально уповноваженого владного органу, або до органу, який вибрали сторони для себе самостійно.

За умов ринкової економіки під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), котрі здійснюються відповідно до закону як суб’єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спрямованих на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів, усунення перешкод здійсненню цих прав, від­новлення порушених прав і правового статусу та притягнення порушників до відповідальності.

Права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів згідно з ч. 2 ст. 20 ГК захищаються способом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов’язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Винятково важливими є засоби щодо забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації підприємців і відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки й у майновій сфері.

Апеляція (лат. Appellatio – звернення) – оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції (звичайно судової) перед вищою. Також у значенні звернення до кого-, чого-небудь за підтримкою, порадою.

Апеляція – одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу. Апеляційна інстанція переглядає справу в повному обсязі або в певній її частині як з фактичних, так і з юридичних підстав, але в межах скарги, поданої стороною в процесі. Як і суд першої інстанції, апеляційна інстанція розглядає справу по суті і, провівши власне дослідження доказів, приймає рішення, яке замінює рішення нижчого суду, хоча за своїм змістом воно може бути таким самим.

Оскарження апеляційне в господарському судочинстві – процесуальна гарантія, що забезпечує законність і обґрунтованість рішень місцевих господарських судів, захист прав і охоронюваних законом інтересів сторін як учасників господарських правовідносин.

 

Резюме

 

1. Контроль означає перевірку відповідності реальних процесів встановленим вимогам. Процес контролю дозволяє з´ясувати, наскільки підприємницька діяльність відповідає чинним законодавчим нормам, встановленим завданням. Контроль повинен передбачати перевірку відповідності діяльності суб´єктів господарювання господарському законодавству України; додержання законодавства про захист економічної конкуренції, обмеження монополізму.

2. Список державних органів, які мають право на перевірку діяльності підприємницьких структур є досить таки великим. Кожний орган виконує конкретні функції. Зрозуміло, що кожен рік у цьому переліку відбуваються зміни, тому підприємці повинні цікавитися тим, які органи контролю об’єднуються або розформовуються, а які – з’являються.

3. Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування окреслені певні права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

4. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. Потреба захисту суб’єктивного права, інтересу виникає передусім у зв’язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутись і в разі загрози порушення права в майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Захист допускається й у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і в разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною. Суб’єкти господарювання можуть подавати на апеляцію– оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції перед вищою.

 

Контрольні запитання

 

1.   Дайте визначення поняттям: контроль; право; обов’язок; право на захист; майнові гарантії прав; апеляція; Антимонопольний комітет України; органи контрольно-ревізійного управління; Державна інспекція з  контролю за цінами; Державний департамент фінансового моніторингу.

2.   Які засоби регулюючого впливу держави на суб’єктів господарювання ви знаєте?

3.   В чому, на вашу думку, полягає суть процесу контролю держави за суб’єктами господарської діяльності?

4.   В компетенцію яких органів входять функції контролю за суб’єктами господарювання в нашій державі?

5.   Які державні органи України мають право на перевірку діяльності підприємницьких структур? Назвіть функції кількох з них.

6.   Які ви знаєте права та обов’язки підприємців, що відповідають чинному законодавству України?

7.   Як в Україні здійснюється захист прав та інтересів бізнесу?

8.   Що таке апеляція? Детальніше розкрийте суть даного поняття.

9.   Що є підставою для апеляції?