Тема № 7. Земельні та майнові відносини у бізнесі

План

1. Поняття земельних та майнових відносин у бізнесі.

2. Порядок набуття земельної ділянки.

3. Порядок розпорядження майном.

4. Судові спори у земельних і майнових питаннях.

 

Ключові поняття і терміни: земельні відносини; майнові відносини; право власності на землю; земельна ділянка; право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки; право земельного сервітуту; земельні спори; майнові спори.

 

Після вивчення теми студент повинен:

§  Знати:

- що собою являють земельні та майнові відносини в бізнесі;

- на кого розповсюджується право власності на земельну ділянку;

- на підставі чого набувають право власності на землю громадяни України, юридичні особи, територіальні громади, держава;

- як суб’єкт господарювання може розпоряджатися наданою йому в користування (власність) земельною ділянкою та майном;

- знати процедури вирішення судових спорів у земельних та майнових питаннях.

 

 

1. Поняття земельних та майнових відносин у бізнесі

 

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Майнові – це вольові суспільні відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого.

Майнові відносини виникають:

●         між фізичними особами;

●         між фізичними особами і юридичними особами;

●         між юридичними особами;

●         за участю держави і фізичних осіб або юридичних осіб;

●                  за участю органів місцевого самоврядування і фізичних осіб або юридичних осіб.

Майнові відносини, поряд з особистими немайновими відносинами, є предметом цивільно-правового регулювання. Проте, не всі майнові відносини регулюються цивільним правом. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку зі сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним правом. Кримінальне право також регулює майнові відносини (конфіскація, штраф).

 

 

2. Порядок набуття земельної ділянки

 

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб’єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

А) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

Б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

В) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

Г) прийняття спадщини;

Д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного капіталу;

- прийняття спадщини;

- виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

А) передачі їм земель державної власності;

Б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

В) прийняття спадщини;

Г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

Д) виникнення інших підстав, передбачених законом;

Е) штучного створення земельної ділянки на території населеного пункту, у тому числі з порушенням установлених правил.

Держава набуває права власності на землю у разі:

- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- прийняття спадщини;

- передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

- конфіскації земельної ділянки;

- штучного створення земельної ділянки за межами населених пунктів, у тому числі з порушенням установлених правил.

Набуття прав на землю, яке здійснюється у формі передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування, передбачає здійснення послідовних, визначених законодавством процесуальних дій, що об’єднують такі стадії:

- порушення клопотання про надання земельної ділянки у власність чи користування;

- розгляд матеріалів та прийняття рішень стосовно заявленого клопотання;

- визначення меж користування земельною ділянкою;

- видача документів, що засвідчують право власності чи користування земельною ділянкою їх реєстрація.

 

 

3. Порядок розпорядження майном

 

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

- підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

- громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;

- релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

А) самостійно господарювати на землі;

Б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

В) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;

Г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

Е) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Землекористувачі зобов’язані:

- забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком зміни незаконного рельєфу не власником такої земельної ділянки;

- додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля;

- своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

- не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

- підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

- своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

- дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

-зберігати геодизичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою. Яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

 

 

4. Судові спори у земельних і майнових питаннях

 

Земельні спори – це спори, що виникають між громадянами або юридичними особами з приводу володіння, користування, або розпорядження земельними ділянками. Вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами держави, є одним із способів захисту прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів, орендарів.

Майнові спори – спори, що виникають при порушенні права власності на майно. Власник має право: вимагати повернення свого майна, яке перебуває у незаконному володінні, усунення перешкоди користування майном, відшкодування вартості майна, а також прибутків від користування майном. В окремих випадках порушники права власності несуть не тільки цивільно-правову, а й кримінальну відповідальність.

У більшості випадків спори виникають з приводу використання земельних ділянок. Предметом спору можуть бути також земельні інтереси громадян та юридичних осіб. Наприклад, відмову місцевого самоврядування надати земельну ділянку громадянин має право оспорити в судовому порядку.

Порядок вирішення земельних спорів регулюється Земельним кодексом України, який поділяє їх на такі, що підвідомчі:

А) судам;

Б) органам місцевого самоврядування;

В) органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.

Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.

 

Резюме

 

1. Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Майнові – це вольові суспільні відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого.

2. Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

4. Земельні спори – це спори, що виникають між громадянами або юридичними особами з приводу володіння, користування, або розпорядження земельними ділянками. Майнові спори – спори, що виникають при порушенні права власності на майно. Власник має право: вимагати повернення свого майна, яке перебуває у незаконному володінні, усунення перешкоди користування майном, відшкодування вартості майна, а також прибутків від користування майном. В окремих випадках порушники права власності несуть не тільки цивільно-правову, а й кримінальну відповідальність. У більшості випадків спори виникають з приводу використання земельних ділянок. Предметом спору можуть бути також земельні інтереси громадян та юридичних осіб. Наприклад, відмову місцевого самоврядування надати земельну ділянку громадянин має право оспорити в судовому порядку.

 

Контрольні запитання

 

1.   Дайте визначення поняттям: земельні відносини; майнові відносини; право власності на землю; право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки; право земельного сервітуту; земельні спори; майнові спори.

2.   Між ким можуть виникати майнові відносини в бізнесі?

3.   Хто є суб’єктом права власності на землю?

4.   На підставі чого громадяни України набувають права власності на земельні ділянки?

5.   В разі чого юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності?

6.   В разі чого набувають право власності на землю територіальні громади та держава?

7.   Чи підтримуєте ви останні реформи та зміни в земельному законодавстві України, зокрема про вільний продаж землі? Відповідь обґрунтуйте.

8.   Назвіть стадії набуття прав на землю, яке здійснюється у формі передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування.

9.   Які передбачені законом чи договором права мають землекористувачі в нашій державі?

10. Що входить до обов’язків землекористувачів?

11. Яким законодавчим документом регулюються порядок вирішення земельних спорів в Україні та якими органами розглядається вирішення таких спорів?