Тема 2: Ділове спілкування та його особливості.

Культура спілкування

 

1. Ділове спілкування та його особливості.

2. Культура ділового спілкування.

 

Література:

1. Воронкова В. Г., Беліченко А. Г., Мельник В. В. та ін. Етика ділового спілкування. – Львів, 2009.

2. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей. – К., 1990.

3. Сайтарли І.А. Культура міжособистісних стосунків. К., 2007

4. Хміль Ф.І. Ділове спілкування. – К., 2004.

5. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007.

 

Підступна річ культура спілкування:

її присутність непомітна, зате

відсутність помітно одразу.

(С. Муратов)

 

1. Ділове спілкування та його особливості

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин. Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом.

Цікаво, що в основному із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачає на спілкування до 80% робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації, мотивації і контролю. Тому спілкування для них процес, який пов’язує всі основні види управління. 75% американських, 63% англійських та 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності, тобто не результативне спілкування – одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі.

Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, особисто зустрічатися з клієнтами, кожний з яких має свої риси характеру, темперамент, звички тощо.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

·         комунікація, сприймання і передавання інформації;

·         взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

·   сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування – це міжособистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов’язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити його спрямованість. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове.

Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. Виокремлюють такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного «діла», а основне завдання такого спілкування – продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність.

Ділове спілкування належить до формального, здійснюється відповідно до деяких правил і спрямоване на встановлення контактів та підтримку зв’язків між представниками різних взаємозацікавлених у спільній діяльності організацій.

Можна стверджувати, що свідоме опанування принципів ділового спілкування  та правильне їх використання підвищує ефективність ділових контактів, а, отже, й ефективність роботи підприємства чи фірми. Якщо ділове спілкування проводиться з урахуванням партнерами визначених та перевірених практикою принципів, партнерам легко з’ясувати справжню мету, інтерес кожного з них, вплинути на психологічний клімат переговорів.

Суттєві особливості ділового спілкування краще визначаються у порівнянні зі звичайною розмовою. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначається його мета, зміст, то ділові контакти завжди передбачають їх попередню підготовку, визначення змісту, мети, можливих висновків. Ділова розмова не виходить за рамки теми, має конструктивний характер, спрямована на розв’язання конкретних завдань, досягнення визначеної мети.

Особливості ділового спілкування зумовлені тим що в ньому беруть участь люди, наділені певними повноваженнями від своїх підприємств чи організацій. У межах цих повноважень вони повинні виконати замовлення організацій, захистити їхні інтереси, бо за це вони отримують заробітну платню. Мета ділового спілкування – викликати у партнерів взаємне бажання діяти певним чином.

Отже, ділове спілкуванняце специфічна форма контактів та взаємодії людей, що мають певні повноваження від своїх організацій. Ділове спілкування включає обмін пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем, підписання угод чи встановлення інших відносин між підприємствами.

Під час ділового спілкування через усні та письмові контакти партнери намагаються вплинути один на одного, аби змінити існуючу ситуацію. Ділове спілкування завжди орієнтоване на результат. При оптимальному результаті ділового спілкування кожний його учасник усвідомлює, що він отримав певну вигоду у порівнянні з вихідною ситуацією.

Процес спілкування вельми складний за своєю структурою. Його якісний розвиток пов'язаний з тим, наскільки об’єктивно й повно партнери сприймають та оцінюють один одного, вміють обмінюватися інформацією з питань, важливих для обох сторін. Якщо в діловому спілкуванні з’являється та розвивається взаємний інтерес, виникає ділова взаємодія між партнерами. Якщо ні – виникає взаємне несприйняття, конкуренція і конфлікт. Кожний з учасників ділового спілкування має постійно вдосконалювати свою майстерність у вивченні партнера, позитивних змінах емоційного фону спілкування, пошуку можливостей узгодження комерційних інтересів, створення вигідних для обох сторін умов взаємодії. Спілкуючись, кожний з ділових партнерів виконує такі функції: передає та сприймає виробничо-економічну інформацію; коригує поведінку свою і партнера; стимулює емоційні контакти; організовує спільну діяльність з партнером для опрацювання взаємовигідних рішень.

У діловому спілкуванні можна виділити три фази:

а) початкову, протягом якої встановлюються вихідні контакти;

б) основну, протягом якої реалізується така послідовність дій: встановлення проміжної та кінцевої мети спілкування, безпосередні мовні  та документальні контакти, взаємний аналіз вихідних та проміжних позицій, пошук узгоджених рішень, визначення перспектив спілкування;

в) завершальну, протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії.

Кожну фазу можна розділити на три процеси, що проходять то послідовно, то паралельно. Вони часто переплітаються та взаємодоповнюються. Це процеси взаємної оцінки партнерами один одного, обміну інформацією та організації взаємодії.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять «однією мовою» і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння.

Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено етичні кодекси для працівників. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.

Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб’єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Маючи ділові справи з іноземцями, слід пам’ятати про національні особливості спілкування. У кожного народу є свої культурні традиції, свій національний характер. Їх не можна ігнорувати. Поки інтереси сторін співпадають, національні відмінності практично не помітні. Якщо виникає конфлікт – вони відіграють важливу роль. Національний стиль спілкування – це лише типові, більш яскраво виражені особливості мислення та поведінки. Ці риси притаманні не обов’язково всім представникам певної нації. Але завжди при зустрічах з іноземцями ця інформація має слугувати орієнтиром, оскільки національні особливості можуть вплинути на результати спілкування.

 

2. Культура ділового спілкування

Культура спілкування є складовою частиною культури людини загалом. Вона, як і будь-яка інша культура, містить в собі певну суму знань, у цьому контексті -  про спілкування.

Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями.

Безумовно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того, аби спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають з досвідом, психологічними засобами, за допомогою певних вправ. Отже, культура спілкування у вузькому розумінні – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Багато в чому культура спілкування залежить від особистості, її якостей. Один поводиться пихато як всезнайко, його не цікавить думка співрозмовника. Інший говорить тільки сам, не даючи змоги висловитися іншому. Третій презирливо ставиться до думки співрозмовника. Четвертий є людиною спокійною, терплячою, завжди має що сказати. Отже, спілкування – це своєрідний театр, де є п’єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає і цю п’єсу, й цю роль.

Культура спілкування охоплює знання про психологію та етику спілкування, вміння людей застосовувати на практиці комунікативні установки.

Для досягнення успіху в діловому спілкуванні співрозмовникам необхідно виявляти, а іноді змінювати комунікативні установки. Це не завжди виходить, і кожен не раз переконувався, що змінити свої установки досить складно, бо заважають емоції, стереотипи, самоконтроль і т.ін. Тому так важливо розуміти природу формування установок та правил їх зміни.

Установка – це стан готовності індивіда чи групи певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об’єкти (чи суб’єкти). Різновидом соціальних установок є комунікативні. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають встановити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших людей, ситуацій. Під впливом спілкування з різними людьми вони виникають, змінюються і зникають. Зміна установок на протилежні до попередніх – процес довготривалий і суперечливий.

Зважаючи на вищевикладене, можна виокремити компоненти, що створюють високий рівень культури спілкування:

-    комунікативні установки, які «включають» механізми спілкування;

-     знання етичні норми спілкування, прийняті у даному суспільстві; психологія спілкування (категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння одне одного);

-    вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретно суспільства та загальнолюдських цінностей.

Іншими словами, культура спілкування – це цілісна система, яка складається зі взаємопов’язаних моральних та психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого.

Проте важливо пам’ятати, що ця система реалізується в певних умовах. Відомо, що поведінка людини змінюється залежно від ситуації. По-різному проявляються навіть такі риси характеру, як чесність і здатність викликати довіру. Людина буває чесною в одній ситуації та нечесною в іншій. Багато в чому це залежить від зовнішнього середовища, його впливу на людину. У кожної людини є безпосереднє оточення, тобто люди, з якими вона живе, вчиться, відпочиває, працює. Усіх їх людина віддзеркалює в психіці, на кожного емоційно відгукується. Залежно від того, як найближче оточення задовольняє потреби людини, виявляється її реагування на близьких. Іноді ввічлива, доброзичлива та терпляча на роботі людина в домашньому оточенні є тираном. А трапляється і навпаки. Справжній рівень культури спілкування такої людини низький. Людину можна вважати тим більшою мірою внутрішньо культурною, чим частіше у неї спостерігається «ставлення на Ви» до близьких людей.

Пристосуватися до оточення, в якому доводиться працювати, не завжди легко. Тоді людина відчуває себе не досить комфортно, продуктивність її праці набагато знижується. Якщо це розуміють керівники підприємства, де вона працює, то вони допоможуть їй швидше пристосуватися до нового оточення. Деякі західні компанії, добре розуміючи необхідність адаптації нової людини, створюють спеціальні програми профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці мають спілкуватися між собою та з клієнтами, щоб підтримувати високий імідж організації. У деяких закордонних фірмах навіть створено спеціальну службу людських стосунків.

Крім того, на культуру поведінки і спілкування людини впливає те, з чим вона начебто безпосередньо не стикається, але водночас залежить від нього. Її, безумовно, хвилює те, що діється у світі, які закони ухвалює парламент, як підвищуються ціни на товари й продукти харчування і т.ін. Під впливом цього людина іноді свідомо, а частіше несвідомо своє невдоволення, роздратування «виливає» на інших. Від цього залежить її поведінка щодо інших.

Як уже зазначалося, культура ділового спілкування є цілісною системою елементів, яка охоплює зовнішню культуру, культуру мовлення, культуру почуттів, культуру поведінки, етикет.

Часто людині вистачає одного погляду для висновку про особистість партнера по спілкуванню, оскільки його манери, постава, хода, одяг, прикраси дають багато різноманітної інформації про характер, ставлення до себе, навіть про ділові якості. Всі ці елементи свідчать про зовнішню культуру особистості.

Зовнішня культура – видимі, візуально сприйняті елементи, що характеризують особистість.

Під час першої зустрічі з людиною передусім звертають увагу на її одяг. Якщо він свідчить про невибагливий смак, низьку культуру, неповагу до себе та оточення, то від такої людини мало хто сподіватиметься конструктивної співпраці.

Мистецтво вдягатися полягає у виборі одягу, відповідного дог певної ситуації, та підборі його ансамблю. Першою вимогою є доречність. Кожний вид одягу має своє функціональне призначення. Так, джинсовий костюм зручний для туризму, відпочинку і недоречний у театрі чи на офіційному прийомі. У дорогому костюмі-трійці не варто їхати на риболовлю. Недоречне також поєднання різностильових елементів одягу, наприклад, до вечірньої сукні не пасують кросівки, а джинси – до класичного піджака. Ансамбль одягу – це гармонійне поєднання його елементів за призначенням, кольоровою гамою, стилем, пропорціями, елегантністю і зручністю, характером і віком людини.

Кольорову гаму слід підбирати з урахуванням усіх деталей одягу. Їх поділяють на основні (сукня, костюм, пальто, плащ) і додаткові (взуття, капелюх, шарф, сумочка, рукавички, прикраси). У костюмі можна використовувати не більше двох-трьох кольорів, а колір основної деталі повинен контрастувати з додатковими. У жіночому одязі гармонують червоний і білий кольори, червоний, чорний і білий, зелений і жовтий, зелений з коричневим тощо. Поєднання кольорів у чоловічих костюмах консервативніші, однак і тут можливі варіанти. Менеджер добре виглядає в костюмі нейтральної кольорової гами в діапазоні від чорного до білого кольорів. «Гра» кольорів можлива при виборі краватки

Покрій ділового одягу консервативніший від інших видів: одно- або двобортний піджак, прямі штани. Для такого костюма обов’язкова краватка, відповідними мають бути тканина та кольорова гама деталей.

Вибираючи одяг, слід враховувати і особливості фігури. Якщо високий, худий чоловік вдягне двобортний піджак, що застібається на один ґудзик, він виглядатиме ще худішим. Піджак з великою кількістю ґудзиків краще виглядає на високому стрункому чоловікові, ніж на невисокому, приземкуватому.

Повним чоловікам доцільно вдягати однобортні піджаки з одним ґудзиком, не надто широкі штани, бажано одного кольору з піджаком. Помітний живіт оптично зменшує костюм-трійка.

Є певні вимоги й до одягу ділових жінок. Сучасній жінці пасує піджак зі спідницею або зі штанами. Під піджак одягають блузку. Блузка не повинна бути прозорою, а спідниця – надто короткою (не вища за коліна). Кольорова гама одягу необмежена за умови гармонійного поєднання.

Елегантність людини часто ототожнюють з модним одягом, але це не зовсім так. Елегантною виглядає людина, в одязі якої усе гармонує, чисте, підшите, застібнуте й випрасуване, а взуття – ідеально чисте незалежно від погоди. Елегантний одяг приховує вади фігури і підкреслює її переваги.

На вибір одягу впливає й характер людини. Спокійні, врівноважені люди носять одяг нейтральних тонів, без прикрас. Більш емоційні надають перевагу яскравішому одягу, неврівноважені – часто невдало підбирають кольорову гаму його елементів.

Добираючи одяг, слід зважати на вік. Речі, що пасують молодим, смішно виглядають на людях старшого віку, і навпаки.

Необхідним атрибутом сучасної жінки є прикраси, макіяж, парфуми. Діловий стиль вимагає мінімального їх використання при створенні іміджу: невеликі сережки, намисто чи золотий ланцюжок на шиї, на правій руці – обручка (для заміжніх) або перстень (для незаміжніх), на лівій – не більше однієї каблучки з напівдорогоцінним каменем, один браслет. Небажано носити дорогі прикраси, вони доречні для урочистих подій, відвідання театру тощо. Модна тенденція носити зверху на блузці золоті хрестики свідчить про відсутність смаку і може образити почуття християнина, адже хрест віруючі носять на тілі.

Чоловіки можуть собі дозволити обручку або перстень і вишуканий затискач до краватки. Застібки на рукавах сорочки (якщо вони є) повинні бути виконані в одному стилі із затискачем.

Макіяж ділової жінки має підкреслювати красу її обличчя, а за необхідності – маскувати його вади. Більшість ділових контактів відбуваються при денному світлі, тому яскравий макіяж недоречний.

Зовнішній вигляд ділової людини залежить і від зачіски. Чоловікам слід подбати про те, щоб волосся було чисте й підстрижене. Нині ділові чоловіки віддають перевагу коротким зачіскам, хоч індивідуальний стиль можна проявити і за допомогою більш довгого волосся.

Ділова жінка повинна вкладати волосся у просту зачіску, адже надто вишукана потребує постійного піклування, що відволікає від спілкування. Недоцільно перебувати на роботі з довгим розпущеним волоссям, яким би гарним воно не було.

Чоловікам і жінкам можна користуватися парфумами, які слід підбирати індивідуально, відповідно до власного стилю й смаку. Краще, якщо вони дорогі, з приємним ароматом. Оптимальним є запах парфумів на відстані 15-46 см від жінки і на відстані 15 см від чоловіка.

Важливими складовими іміджу людини є її постава і хода. При правильній поставі шия і голова повинні природно продовжувати тулуб, підборіддя підняте трохи догори, живіт підібраний, руки опущені вздовж тулуба, кисті рук і пальці розслаблені. Хода має бути вільною, ритмічною, зібраною, символізувати рішучість і впевненість.

Культура почуттів – рівень розвитку, уміння особистості керувати своїми психічними станами, емоційним ставленням до навколишньої дійсності.

Почуття – форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб’єктивне ставлення людини до предметів, явищ, які вона пізнає і змінює. Почуття є продуктом життєвого, суспільного досвіду особистості, її спілкування й виховання.

У процесі спілкування людина не тільки повідомляє, сприймає, інтерпретує інформацію, а й виявляє певні емоції, почуття. Вміння керувати ними, дбаючи про те, щоб вони узгоджувалися з контекстом розмови, відповідали особистим інтересам та інтересам справи, не посягали на особистісну сферу співрозмовника, тобто культура почуттів, є особливо важливою передумовою продуктивності ділового спілкування.

У діловому спілкуванні культура почуттів виявляється в адекватності емоційних реакцій комунікативній ситуації, умінні точно обирати інтонації, експресивно забарвлену лексику і відповідно реагувати на неї, виявляти вмотивований емоційний резонанс, співпереживання.

Культура почуттів формується у процесі спілкування з природою, з творами мистецтва, у праці, під час міжособистісних контактів. Це дещо більше, ніж просте дотримання прийнятих у суспільстві правил поведінки – етикету. Мірилом, критерієм культурності, вихованості є співвідношення вчинку як вияву морального почуття з інтересами іншої людини.

Головним у культурі почуттів є змістове їх наповнення, тобто доброзичливе ставлення до оточення, зацікавлене і відверте  співпереживання. Навіть найблагородніші спонукання, виявлені у грубій, розв’язній формі, не будуть сприйняті. Людські почуття і переживання демонструють взаємозв’язок етичної й естетичної поведінки індивіда.

Сучасна ділова людина не може нехтувати знанням основних положень загальної культури поведінки, адже вона свідчить про рівень втілення у його діяльності вимог моралі, органічне, природне й невимушене їх поєднання зі способом життя, позначається на зовнішніх особливостях поведінки. Щирі зацікавленість, співпереживання, розуміння й порозуміння між людьми у процесі спілкування є важливими передумовами їх ефективної ділової взаємодії.

Якщо морально-етичні норми визначають зміст вчинків (те, що люди повинні або не повинні робити), то культура поведінки відображає конкретну реалізацію вимог моралі, рівень, рівень органічності й невимушеності злиття цих норм зі стилем життя людини.

Культура поведінки – сукупність форм поведінки людини у процесі спілкування, в яких виявляються певні моральні й естетичні норми.

У процесі спілкування культура поведінки характеризує духовний і морально-естетичний образ людини, свідчить, наскільки глибоко й органічно вона засвоїла культурні надбання людства. Наприклад, повага до співрозмовника виявляється у ввічливості, делікатності, тактовності, в умінні цінувати чужий час. Обов’язковість з точки зору культури поведінки у спілкуванні означає своєчасність і точність у виконанні домовленостей, обіцянок, повернення позиченого тощо. Чесність за формою вияву збігається з відвертістю. Естетичну складову культури поведінки відображає вміння одягатися відповідно до обставин, а також міміка, жести, манери, які можуть приваблювати чи відштовхувати інших учасників спілкування.

Діловий етикет – сукупність найбільш доцільних правил поведінки в сфері ділових контактів

Отже, потреби сучасного суспільства, його духовних і матеріальних сфер зумовлюють особливу актуальність проблем спілкування. Без належного розвитку форм спілкування неможливе функціонування таких галузей, як виховання, освіта, охорона здоров’я, наука, мистецтво, політика, підприємництво тощо.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Що розуміють під поняттям «спілкування»?

2. Чим ділове спілкування відрізняється від спілкування?

3. Що охоплює термін «культура спілкування»?

4. Який рівень культури можна назвати високим?

5. Що дають вам знання з етики і психології спілкування для майбутньої професійної діяльності та особистого життя?

6. З’ясуйте роль і значення основних елементів культури спілкування.

 

Тестові завдання:

1. Сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві – це:

а) культура почуттів, б) культура поведінки; в) культура мовлення; г) культура спілкування.

2. Видимі, візуально сприйняті елементи, що характеризують особистість – це:

а) культура мовлення; б) культура почуттів; в) зовнішня культура; г) культура поведінки.

3.  Чи слід, вибираючи одяг, враховувати індивідуальні особливості фігури:

а) так, завжди; б) ні, не обов’язково; в) так, але це стосується лише ділового костюма; г) за бажанням.

4. Одяг ділового чоловіка:

a) світла сорочка; б) чорна сорочка; в) світло-сірий костюм-трійка; г) темний костюм; д) чорний костюм; е) фрак; ж) всі відповіді правильні.

5. Одяг ділової жінки на денних ділових прийомах:

a) екстравагантний; б) оригінальний; в) траурний; г) яскравий; д) скромний; е) строгий; є) суворий; ж) вишуканий; з)  ні одна з відповідей не є правильною.

 

Теми рефератів та наукових повідомлень:

1.     Історичний огляд становлення етики та культури спілкування.

2.     Етика і культура спілкування на сучасному етапі.

3.     Особливості ділового костюма жінки

4.     Вимоги до ділового костюма чоловіка.