Тема 1: Вступ до курсу «Ділове спілкування»

 

1. Ділове спілкування як навчальна дисципліна.

                 2. Спілкування: структура і функції.

3. Види та рівні спілкування.

4. Формування в Україні наукової думки про спілкування.

 

Література:

1. Воронкова В. Г., Беліченко А. Г., Мельник В. В. та ін. Етика ділового спілкування. – Львів, 2009.

2. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей. – К., 1990.

3. Хміль Ф.І. Ділове спілкування. – К., 2004.

4. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007.

5. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007.

 

Єдина справжня розкіш –

це розкіш людського спілкування.

(А. Сент-Екзюпері)

                                                              

1. Ділове спілкування як навчальна дисципліна.

Потреби сучасного суспільства, його духовних і матеріальних сфер зумовлюють особливу актуальність проблем спілкування.

Об’єктом дисципліни є ділове спілкування, а її предметом – його моральний та психологічний аспекти, етичні та психологічні механізми.

Ділове спілкування – навчальна дисципліна, становленню і розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, педагогіка, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент, маркетинг). Проте найсуттєвіший вплив на неї справили етика і психологія – науки, що займаються людинознавством і вивчають одну і ту ж природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взає.

Етика – наука про мораль, її розвиток, принципи, норми і роль у суспільстві, іншими словами, про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.

Слід розрізняти поняття «мораль» і «моральність», хоч певною мірою вони розглядаються як синоніми. Мораль передусім є певною формою свідомості, сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів.

Цариною людської моральності українські вчені називають спілкування. Людська моральність виявляється не у свідомості й навіть не у діяльності людини, а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки в повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб’єкт, то завжди актуальною є проблема морального самовизначення партнерів один відносно одного.

Моральна свідомість, що лежить в основі такого спілкування, є відображенням моральної практики і моральних відносин. Вона випливає із сукупності певних норм, моральних принципів, мотивів і ціннісних орієнтацій. Під останніми найчастіше розуміють суб’єктивну значущість певних явищ реальності для конкретної людини й суспільства. Тому важливо, щоб молодий спеціаліст був не тільки підготовлений до майбутнього як знавець своєї спеціальності, а й сприйняв загальнолюдську моральність, закономірності як загальної, так і соціальної психології.

Психологія – наука про факти, закономірності становлення та розвитку психіки, її механізми.

Поняття «спілкування» у психології вживається у таких значеннях:

ü  як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, І.С .Кон, О.О. Леонтьєв);

ü   як атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьєв, В.М.  Панферов);

ü   як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

ü   як специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Л.О. Резников);

ü   як специфічна форма взаємодії суб’єктів (М.С.Каган);

ü  як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті (Б.Ф. Ломов, В.В. Знаков, А.О. Реан).

Закономірності взаємодії і діяльності людей, які об’єднані в групи, та психологічні особливості саме цих груп вивчає така галузь психологічної науки, як соціальна психологія.

Оскільки і етика, і психологія вивчають поведінку людей у взаємодії, у процесі їхньої спільної діяльності, то можна сказати, що ділове спілкування – це дисципліна, що існує на межі етики і психології. З огляду на це вона використовує їхні основні категорії та поняття.

Завдання курсу «Ділове спілкування» – допомогти студентам:

- здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи ділового спілкування, його норми та правила, шляхи їх застосування, особливості етикету в різних умовах трудової діяльності;

- навчитися аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та індивідуальні особливості, що виявляються під час спілкування;

- оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитися їх обирати відповідно до психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників;

- навчитися творчо застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблем, у виступах перед різними аудиторіями, на переговорах, при розв’язанні конфліктів;

- накреслити шляхи формування культури спілкування, становлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування відповідно до етичних та психологічних норм і правил.

 

2. Спілкування: структура і функції.

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.

Перший з них охоплює все, що є передаванням і сприйманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й таку, що формується, розвивається. Спілкування також забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З іншим класом функцій пов’язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування. Це регулятивно-комунікативна функція. Афективно-комунікативна функція належить до емоційної сфери людини - розмаїття людських емоцій виникає і виявляється у спілкуванні.

Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна виокремити і такі функції, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що для культури саме ділового спілкування важливо враховувати всіх суб’єктів спільної діяльності.

Усі функції спілкування спостерігаються в житті і виявляються, як правило, в єдності.

Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб’єктом у процесі спільної діяльності. Важливу ролі, при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом повідомлення передається через канал зв’язку до призначеного пункту, де відбувається його декодування. За такої моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета - забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера га іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації.

Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб’єктам спілкування одне на одного чи уточнювалася, змінювалася, розвивалася інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому виявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації.

 

3. Види та рівні спілкування.

Спілкування - це багатовимірний, поліфункціональний, різновидовий процес. У психології є кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово. Найуживанішими є ті, які можна описати так:

- залежно від специфіки суб’єктів виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

- за кількісними характеристиками суб’єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

- за характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним:

- за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, функціонально-рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

Кожному з пас щодня доводиться контактувати з багатьма незнайомими людьми. Коли в людини багато контактів одночасно, їй хочеться час від часу зняти нервове напруження, трохи розслабитися, заспокоїтися. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають газети, дивляться у вікно. Якщо ж спілкування відбувається, то на ритуальному рівні.

Спілкування виявляється вже з перших хвилин ставлення до ролі, яку ми обрали. Для функціонально-рольового спілкування дуже важливі доброзичливість, повага до людей, вміння бачити перед собою особистість. Про таке ставлення свідчить посмішка, а також уміння сказати людині щось приємне.

Нарешті неформальне спілкування передбачає обмін духовними цінностями. Воно динамічне, у центрі його - увага до міжособистісних взаємин, а не до престижу чи меркантильних інтересів. Особливим різновидом неформального спілкування є інтимно-сімейне, яке стосується кожного з нас.

Як бачимо, до класифікації рівнів спілкування існують різні підходи. Проте аналіз свідчить, що всі вони включають у тій чи іншій формі три основні рівні:

- маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер);

- конкуренція, суперництво (від спілкування «коли людина людині - вовк», до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);

- співробітництво («людина людині - людина»). На цьому останньому рівні можливе саме олюднення людини, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.

Описані функції, види, рівні спілкування дають його різнобічну характеристику. Але більшість людей зводять спілкування до простого передавання інформації, тобто до його інформативно-комунікативної функції, не використовуючи діалог для організації спільної діяльності.

Отже, знання про характерні особливості спілкування для кожного, хто їх засвоїть і зуміє застосувати на практиці, стануть «кермом і вітрилом», які допоможуть гідно жити та ефективно спілкуватися, до того ж духовно зростати самим і допомогти в цьому іншим. Такі знання й уміння допоможуть позбутися багатьох ускладнень у взаєминах людей.

 

4. Формування наукової думки про спілкування в Україні.

Одним із перших описав спілкування на території нинішньої України ще у V ст. до н.е. Геродот. Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захищали свою землю, як розвивалися ремесла і як спілкувалися, дає «Велесова книга» – збірка поліських пам’яток V-IX ст. Люди вміли спілкуватися, бо правили 15 століть через віче. Взагалі слово для людей було вагомою частиною життя, через нього вони доходили згоди й розв’язували свої життєві проблеми.

Дещо пізніше, коли на території Київської Русі відкрилися перші бібліотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, з’являються пам’ятки, що підтверджують прагнення тодішнього суспільства вплинути на людину, на її думки і почуття, дати їй християнські правила, норми поведінки й спілкування. Такими найвідомішими пам’ятками є твори митрополита Київської Русі Іларіона та оратора і мислителя Кирила Туровського. Справжню програму з культури етики і спілкування виклав видатний мислитель-гуманіст Василь Великий.

Мудрі настанови щодо етики та етикету, спілкування й поведінки дав своєму та прийдешнім поколінням Володимир Мономах.

У ті часи чи не найбільший вплив на людину, на її взаємини з іншими, на формування етики та культури мали центри духовної культури та духовні особи – мислителі. У XVII ст. в Україні, коли вже чітко окреслилися ознаки української народності, з’являються й перші центри  освіти та культури (Львівська братська школа та Острозька греко-слов’яно – латинська школа). Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували культуру поведінки, мовлення та спілкування учнів.

Справжнім центром формування культурної, філософської та психологічної думки, культури спілкування в Україні стала Києво-Могилянська академія. Викладачі академії наставляли своїх учнів, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають відповідати загальноприйнятим нормам і правилам. Вони  вважали, що людина йде до себе, «відштовхуючись» від іншого, а від себе йде до іншого, пізнаючи в собі та в іншому все людське єство.

Найвизначнішими представниками академії були Феофан Прокопович, який залишив нам учення про три стилі монологічного мовлення та спілкування: 1) високий стиль має хвилювати людей, для чого треба використовувати сильні емоції; 2) квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красиві способи викладу думки; 3) низький стиль служить для повчання; Григорій Сковорода (підготував курс «християнської доброчинності», який можна вважати «християнським етикетом») та Г. Кониський.

До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спеціалісти різних галузей науки у 20-30 роках ХХ ст. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокрема релігійних цінностей або відповідають традиціям, звичаям і ритуалам свого суспільства.

Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо знизився. Однак за останні десятиріччя вони знову привернули до себе увагу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності між народами, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими.

Рубіж ХХ-ХХІ ст. характеризуються появою низки праць, де спілкування розглядається під різними кутами зору. Поряд з підручниками, науковими розробками про спілкування написано багато науково-популярної літератури. Варто відзначити доробок зарубіжних авторів, присвячений цій проблемі.

У різні часи підходи до вивчення спілкування були неоднаковими. Сьогодні культуру спілкування вивчають як комплексний феномен філософи, соціологи, етики, психолінгвісти тощо. Показово, що вивчення цього феномену набуває системного характеру.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Що ви знаєте з історії нашого минулого про спілкування, його етику, культуру?

2. Києво-Могилянська академія та братські школи були навчальними закладами, які, крім освіти, формували моральну та психологічну культуру спілкування. Чи потрібно це робити у сучасних школах?

3. Що вивчає предмет «Ділове спілкування»?

4. Які завдання ставить перед собою вивчення курсу «Ділове спілкування»?

5. В чому відмінність між мораллю і моральністю?

6. Назвіть основні рівні спілкування.

 

Тестові завдання:

1. Спілкування можна охарактеризувати так:

а) комунікація, сприймання і передавання інформації; б) взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями; в) сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого; г) відповіді а), б), в).

2. Обман - це:

а) маніпулювання людьми через надання їм усвідомлено неправдивої інформації; б) вплив на людей (службовців, партнерів тощо), компанію за допомогою сили чи погроз; в) привласнення людиною того, що не належить їй на правах власності (нечесне одержання інформації, підроблювання продукції, маніпулювання цінами тощо); г) наполеглива вимога певної особи врахувати її матеріальні інтереси, що супроводжується примусом, погрозами, насильством.

3. Поняття “мораль” і “моральність”:

a) мають одне і те ж значення; б) є синонімами; в) мораль “витікає” із моральності; г) моральність “витікає” із моралі; д) жодна з відповідей не є правильною.

4. Що відноситься до рівнів спілкування?

a) маніпулювання; б) навіювання; в) переконання; г) конкуренція; д) співробітництво.

5. Самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації – це класифікація видів спілкування за:

  а) характером спілкування; б) цільовою спрямованістю в) кількісними характеристиками суб’єктів; г) специфікою суб’єктів.

 

Теми рефератів та наукових повідомлень:

1. Значення спілкування в житті людей.

2. Історія розвитку ораторського мистецтва.

3. Моральність у спілкуванні.

4. Етика і культура спілкування в пам’ятках історії та культури.

 

 

Тема 2: Психологічна природа спілкування

 

1. Спілкування як взаємодія.

2. Спілкування як сприймання та розуміння одне одного.

3. Психологічні складові комунікативного процесу.

4. Психологічні механізми сприйняття.

 

Література:

1. Борисова Е.А. Эффективные коммуникации в бизнесе. – СПб., 2005.

2. Ботавина Р.Н. Этика деловых отношений. – М., 2002.

3. Сайтарли І.А. Культура міжособистісних стосунків. – К., 2007

4. Чайка Г.Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посіб. – K.,  2005.

5. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. – K.: Знання, 2007.

 

Не турбуйся про те, що люди тебе не знають, а турбуйся про те, що ти не знаєш людей.

                                                                      (Конфуцій)

 

1. Спілкування як взаємодія.

Спілкування – це активна взаємодія його суб’єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб’єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із ' співбесідників щось розповідає, інший, як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості змістом не виявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Той, хто говорить, не може «перенести» свої думки в голову іншого, залучити його до активного обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб’єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб’єктів), і суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб’єктів ускладнює або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб’єктами). Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами: згода та конфлікт, пристосування та опозиція, асоціація та дисоціація.

В основу іншої класифікації покладено кількість суб’єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа її членів впливає на одного з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного або на кількох членів. Саме ця класифікація сприяє побудові концепції становлення культури спілкування, особистісному зростанню тих. хто продуктивно спілкується.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.     Спілкування як сприймання та розуміння одне одного.

Взаємодія між учасниками спілкування супроводжується сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна зазначити, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Рефлексія у спілкуванні - це усвідомлення того, як суб’єкта сприймають і оцінюють інші.

Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежать від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інформації про інших, власного світогляду. Наприклад, якщо у зв'язку з певними обставинами у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно позитивними ознаками. В іншому разі інтерпретація тих самих рис швидше за все буде негативною

Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям приписуються певні характеристики, яких вони насправді не мають. У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті люди, яких ми не любимо, яким ми не симпатизуємо.

Міжособистісні взаємини у спілкуванні - це такі взаємозв’язки між людьми, які суб’єктивно переживаються та об’єктивно виявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. Нездорові міжособистісні взаємини впливають на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою «ярликів», причому усе малюється чорно-білими фарбами.

Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування варто використовувати гуманістичні орієнтації у взаєминах, дотримуватися емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприйманні внутрішнього світу іншої людини зі збереженням притаманних їй емоційних і змістових відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівна культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою, па якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації.

 

3. Психологічні складові комунікативного процесу.

У комунікативній поведінці отримують своє вираження соціальні та індивідуальні особливості комуніканта: вік, стать, становище в суспільстві, виховання, ерудиція, тип характеру та ін.

Статистично доведено, що жінки балакучіші за чоловіків. Так, за день у середньому українець вимовляє 11 500, українка — 26 200 слів.

За сімдесят років життя пересічний француз проводить із телефонною слухавкою в руці один рік життя, а француженка — 3 роки.

Комунікативна поведінка мовців також залежить від їхніх індивідуально-психологічних особливостей.

У різних аспектах цієї поведінки проявляє себе темперамент, інтровертність — зосередженість на своїх думках, почуттях, переживаннях, "життя в собі", й екстравертність — орієнтованість на зовнішній світ та інших людей.

Психологічні складові процесу спілкування:

1. Характер і темперамент людини.

2.  Психологічні механізми сприйняття.

3.  Комунікативна компетенція.

Характер людини – сукупність відносно стійких індивідуальних особливостей особистості, які відображають її ставлення до себе та інших, втілюються в типових способах спілкування та поведінки.

До позитивних рис характеру відносять, наприклад, почуття такту, скромність, природність, достоїнство, ввічливість, делікатність, акуратність, почуття гумору й ін.

До негативних – безтактність, чи нескромність, хвастощі, марнославство, запальність, фамільярство, хамство.

Темперамент – вроджені властивості нервової системи, які відображають міру емоційної збуджуваності, реагування, пристосування  людини до навколишнього середовища. Класифікація темпераментів базується на механізмі інстинкту та сили (слабкості) вищої нервової системи

Холерики - активні, емоційно-нестримані, безкомпромісні особи. Їм властиві неврівноваженість, швидка нервова збуджуваність, непоміркованість у словах і вчинках. Домінуючі інстинкти – вищості та пізнання.

Сангвініки вирізняються міцною, гнучкою психікою, врівноваженою нервовою системою. Їм притаманні швидкість реакцій, постійний гарний настрій, здатність ефективно пристосовуватися до зовнішнього оточення. Домінуючий інстинкт – свободи.

Флегматики терплячі, спокійні, врівноважені люди. У міжособистісних стосунках вони виявляють сталість почуттів, прихильностей, стійко переносять негаразди. Переважаючі інстинкти самозбереження та продовження роду

Меланхоліки схильні до занурення у світ власних думок, переживань. Їм притаманні загострена чутливість, тривожність, пригнічений психічний стан. Домінує інстинкт  пізнавання.

Психологічні механізми сприйняття - побудова цілісного образу людини на основі оцінки її зовнішнього вигляду, поведінки та інших чинників.

Комунікативна компетенція – суб’єктивний вимір культури спілкування, який виявляється в умінні застосовувати її морально-етичний потенціал відповідно до психологічних особливостей адресата або ситуації.

Комунікативну компетенцію визначають:

Ø  моральна інтуїція – доцільне застосування певних морально-етичних вимог до кожного комунікативного випадку або до співрозмовника

Ø  комунікабельність – хист до спілкування

Ø  вміння правильно визначати характер людини (комунікативний психотип)

Розрізняють такі типи соціальних характерів:

-   гіперактивний тип характеру мають енергійні, самостійні люди, які прагнуть лідерства, схильні до авантюр

-   дистимічний тип притаманний людям, у яких спостерігається пригнічений стан, сум, мовчазність, песимістичність

-   циклоїдний тип характеру притаманний людям, у яких постійно змінюється настрій

-   емотивний тип характеру притаманний емоційно незахищеним людям

-   демонстративний тип характеру притаманний особам, що намагаються завжди бути в центрі уваги, досягати своїх цілей будь-якими засобами

-   збуджувальний тип особистості, для якого характерні конфліктність, дратівливість, жорстокість, схильність до агресії

-   зациклювальний характер  - його носії акцентують надмірну увагу на власних почуттях, думках тощо

-   педантичний характер - люди сумлінно ставляться до роботи, акуратні, надійні у справах і в почуттях, однак схильні до формалізму і надто прискіпливі

-   тривожний характер спостерігається у людей із постійно пригніченим психічним станом, невпевненістю у собі

-   в людей екзальтованого характеру постійно змінюється настрій, вони надто емоційні

-   інтровертований тип особистості характеризується слабкою комунікабельністю, зосередженістю на своїх почуттях і думках, замкненістю

-   ознаками конформного типу є комунікабельність, відсутність власної думки, неорганізованість, схильність до покори

 

4. Психологічні механізми сприйняття.

До психологічних механізмів сприйняття належать: стереотипізація, упередження, установки.

Стереотипізація – класифікація людей відповідно до стійких, спрощених уявлень про явище чи людину, притаманних представникам певної спільноти

Види соціальних стереотипів:

1)      соціально-рольовий – історично сформована модель поведінки, основою якої є уявлення про соціальну роль, очікувану з боку суспільства поведінку, обумовлену належністю індивіда до певної соціальної групи

2)      гендерний – соціально-культурна ідентичність у межах усвідомлення власної статевої належності, стійке уявлення про стать, зумовлене соціально-рольовими функціями у суспільстві

3)      національний, або етнокультурний – стійкі погляди представників одних національностей, народів щодо ментальних особливостей інших

Упередження – узагальнене судження про людей, опосередковане ворожим до них ставленням без достатніх на те підстав.

Найвідомішими формами упередження є расизм і ксенофобія – нав’язлива неприязнь до іноземців, до всього чужого, незнайомого

Установка (настанова) – орієнтир, який обумовлює особливості сприйняття дійсності

 

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке спілкування і яка його структура?

2. Які функції виконує спілкування?

3. У чому полягає сутність спілкування як обміну інформацією?

4. В якому зв’язку перебувають між собою спілкування та взаємодія?

5. У чому особливості спілкування на кожному з його рівнів?

6. Що дають знання про психологічну природу спілкування для майбутньої професійної діяльності та особистого життя?

 

Тестові завдання:

1.   Фіксована в генетичному коді програма пристосування, самозбереження, продовження роду, ставлення індивіда до себе та інших – це:

      а) генотип; б) інстинкт; в) характер; г) темперамент.

2. Залежно від домінування певних емоційних, вольових рис характеру розрізняють:

      а) типи соціальних характерів; б) комунікативні психожести; в) категорії співрозмовників; г) стилі комунікативної поведінки.

3.   Стереотипізація, упередження, установки :

      а) комунікативні психожести; б) типи соціальних характерів; психологічні механізми сприйняття; г) стилі комунікативної поведінки.

4.   Представники цього темпераменту відзначаються великою динамічністю та активністю, легко пристосовуються до змін у суспільстві, комунікабельні, товариські, легко переживають неприємності, не конфліктні:

      а) холерики; б) меланхоліки; в) сангвініки; г) флегматики?

5. Стійкі погляди представників одних національностей, народів щодо ментальних особливостей інших – це:

      а)   ксенофобія; б) расизм; в) соціальний стереотип; г) дискримінація.

 

Теми рефератів та наукових повідомлень:

1.     Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні.

2.     Бар’єри на шляху до взаєморозуміння.

3.     Вплив особливостей характеру і темпераменту на спілкування.

4.     Охарактеризуйте міжособистісні взаємини у вашому колективі.